.
Пропозиція грошей визначається банківською системою, і в значній мірі залежить від емісії банкнот.
В умовах ринкової економіки центральним банком належить монопольне право банкнотної емісії. Згідно положення Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, шо “Національний банк є центральним баеком республіки, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг”.
Відомо, шо банкнотна емісія має кредитний характер і здійснюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - кредит комерційного банку, позика уряду, зарубіжні активи. Центральний банк в любий час може випустити “свої” гроші, а тому для нього не існує прблеми внутрішньої ліквідності. Зараз для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином вже в законодавстві закладено передумови для інляційного розбухання грошової маси. Тільки у Швейцарії центральний банк зобов¢язаний тримати 40% - це золоте забезпечення банкнот, що знаходяться в обігу.
Провідна роль центрального банку заключається у перетворенні безготівкових грошей (що знаходяться на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останьої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, але і зараховуючи ліквідні кошти на рахунки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фінансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, що розміщені на банківських рахунках у банкноти. Тому центральний банк не стільки займається емісією грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей на банківських рахунках.
Причиною збільшення грошової маси в обігу може бути також зміни в поведінці населення, наприклад, коли вони намагаються заощаджувати гроші. Тоді приходиться випускати більше грошових знаків, щоб компенсувати вилучені із каналів обігу гроші. У даному випадку загальна кількість грошей збільшується, але натомість відбувається сповільнення їх обігу, оскільки вони осідають на вкладах, депозитах.
Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другим каналом формування пропозиції грошей - це система обслуговування бюджетного боргу. Вона грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов¢язань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило на пільгових умовах) гроші у суб¢єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов¢язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростанння в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. В цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.
Нарешті центральний банк здійснює емісію грошей при покупці іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі покупки складають певну частку валютних операцій.
Комерційні банки.
Для них притаманна функція ¾ емісія депозитних (банківських) грошей. Їх випуск ¾ це банківська операція, що пов¢язана з перетворенням боргових зобов¢язань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають терміном “монетизація” боргових зобов¢язань. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель як боргове зобов¢язання можна продати (дисконтувати) комерційному банку і отримати відповідну суму грошей, яка буде йому зарахована на поточний рахунок (депозит). У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли боржник за банківською позикою або за векселем, що знаходиться у портфелі банка, погашає борг.
Таким чином, обіг грошей представляє собою результат взаємодії двох протележних потоків: один потік ¾ випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік ¾ це повернення грошей боржникам при погашенні боргових зобов¢язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбуваєтьсяя активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.
Комерційні банки часто називають посередниками у сфері попиту і пропозиції капіталів. Їх основна функція полягає в тому, щоб надавати кредити суб¢єктам господарської діяльності за рахунок коштів, залучених на депозити. Однак до їх основної діяльності відноситься емісія депозитних грошей тобто перетворення боргових зобов¢язань у платіжні засоби. Тому діяльність банків ще називають “банківська індустрія”.
Комерційні банки утво
Аналогчний ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому випадку державні зобов¢язання перетворюються у платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива шляхом придбання банком іноземної валюти. І навпаки продаж державних цінних паперів чи погашення державного боргу, або продаж іноземної валюти буде означати зменшення грошової маси.
Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати у такій послідовності. Комерційні банки приймають вклади (до запитання, термінові), тобто накопичують депозити. Деяку частку, припустимо 10% від загальної суми депозитів вони повинні зберігати в центральному банку в якості обов¢язкових резервів. Наднормативний депозитний потенціал використовується банками для видачі кредитів. Видаючи кредит , банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок з якого боржник виписує чеки для розрахунків із своїми кредиторами. Чеки поступають в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми поступаючи у міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання чекової (грошової) маси.
Ланцюгова реакція захоплює інші банки і таким чином у банківській системі появляються нові і нові кредити та депозити (див.табл. 3.1.).
Таблиця 3.1. Процес кредитні та депозитні експансії у банківській системі.
| Банки | Депозити | Кредити | Банківські резерви |
Перший банк Другий банк Третій банк ¾//¾ Десятий банк Сума решти банків Всього для банківської системи |
1,000,0 900,0 810,0 6513,2 3486,8 10,000,0 |
900,0 810,0 729,0 5861,9 3138,1 9000,0 |
100,0 90,0 81,0 651,3 348,7 1000,0 |
Нарешті, після довгого ланцюга всі банки створили нові депозити, у 10 разів більші від нових резервів. Використовуючи резерви як вхідний фактор, банківська система перетворює їх у набагато більшу суму банківських грошей. Готівка плюс банківські (депозитні) гроші і становлять пропозицію грошей ¾ М1. Цей процес називається “багаторазове збільшення депозитів”.
Для комерційного банку депозит скоріше сировина. Ніж готова продукція. Пояснити це можна тим, що емітовані банком гроші переважно покидають його. Дійсно, тільки що емітовані банком гроші використовуються власниками депозитів, наприклад, для розрахунків з кредиторами, постачальниками, виплати зарплати тощо. Більшість кредиторів або постачальників мають поточні рахунки в інших банках. Тому банк повинен завжди бути спроможним (тримати кошти на кореспондентському рахунку) переказати гроші в інші банки або придбати банкноти за вимогою своїх клієнтів. Отже, перед комерційним банком щоденно стоїть проблема поступлення грошей. Якщо на коррахунку в банку грошей недостатньо для здійснення банківських операцій за вимогою клієнтів, то для поповнення своїх ліквідних коштів банк змушений враховувати (продавати) боргові зобов¢язання на грошовому ринку або в центральному банку. Іншими словами для кожного комерційного банку рано чи пізно виникає поблема платоспроможності банку та ліквідності балансу. Власне за цієї причини виник грошовий ринок.
Посередницька роль фінансово-кредитних інститутів.
Основне призначення фінансово-кредитних (небанківських) установ - залучення тимчасово вільних коштів у широких верств населення і надання позик економічним агентам, які мають потребу в капіталах. На відміну від банків операції небанківських фінансово-кредитних установ не пов¢язані з можливістю емісії платіжних засобів. Але вони значно впливають на грошовий обіг, шляхом депозитно-позичкових операцій вони заново пускають в оборот раніше емітовані гроші. За цієї причини, на відміну від банків, небанківські фінансові установи мають здатність якби створювати надлишок грошей в обігу і таким способом мультиплікують ефект банківської емісії платіжних засобів.
Таким чином, кредитні канали дають можливість поставити масу грошей в залежність від потреб економіки, але не можуть забезпечити повну гармонію між попитом і пропозицією (Md = Ms). Велика здатність комерційних банків на так звану вторинну емісію грошей потребує відповідної корекції на макрорівні.