на тему:
Легка промисловість України: проблеми і перспективи конкурентноздатності
План
1. Мета роботи
2. Проблеми в текстильній промисловості України
3. Аналіз проблем
4. Пропозиції до розв’язання проблем
5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив них шляхів розвитку галузі
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
7. Необхідні умови та ресурси
8. Висновок
9. Додатки
10.Використана література
http://www.eboom.com/free/
1.
Мета роботи
Однією з галузей, на якій зупинимося докладніше в даній роботі, є легка промисловість, а точніше одна з її суб-індустрій – текстильна промисловість і виробництво одягу.
Ринок текстильної продукції та одягу за часів СРСР завжди відрізнявся стабільністю попиту. Продукція, яка випускалась фабриками України не довго затримувалася на полицях в магазинах, і, здебільшого, якісні товари були дефіцитними. Однак, після розпаду СРСР ситуація змінилася: купівельна спроможність населення – різко впала. Так, за 10 років переходу до ринкової економіки валовий внутрішній продукт України скоротився майже на 60%, якщо прийняти 1991 рік за базовий; обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.
І хоча в 2000 році найбільший ріст було зафіксовано саме в легкій промисловості - 39%, що в 6 разів вище ніж рівень 1999 року, а виробництво костюмів підвищилось на 29%, пальт - на 26% ( Цей приріст було досягнено за рахунок збільшнення в-ва тканин на 33,7%, трикотажних виробів - на 86%, костюмів - на 28,6%, пальто на - 25,5%, брюк - на 62%, суконь - на 42%. Експорт збільшився на 50% від 1999 року і нараховував близько 55 млн. доларів) – але, все ж, ще залишаються нерозв’язаними багато проблем української текстильної промисловості.
За часів СРСР більш як 50% текстильної індустрії колишнього СРСР знаходилося на Україні. Будучи лідером по виробництву верхнього одягу в СРСР, Українській текстильній промисловості зараз важко звикатися з думкою про свою не- конкурентоспроможність на Світовому ринку. Сьогодні легка промисловість в Україні не має жодного шансу стати лідером в виробництві текстильної продукції. А тому, поряд з багатьма внутрішніми проблемами галузі перед Україною постає запитання: «А чи варто бути номером один у світовому виробництві одягу?»
Мета даної роботи полягає в пошуку обгрунтованої відповіді на це запитання, дослідженні цієї проблеми: дослідженні можливих варіантів її вирішення, а також пошуку альтернативних шляхів розвитку української текстильної промисловості.
2.
Проблеми в текстильній промисловості України
.
На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи “А”.1
Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити на три групи:
I.
Проблеми, які були породжені
промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР
:
a) Проблема міжгалузевого обміну,
b) Оптової дистриб”юції товарів,
c) Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),
d) Проблема відносно великих виробничих витрат.
e) Спаду виробництва протягом 1991-1999
II.
Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з недосконалістю українського законодавства:
a. Проблема захисту українського виробника,
b. Недосконале оподаткування підприємств.
III.
Економічно-соціальні проблеми, які
c
формувалися протягом переходу
до ринкової економіки
a)
Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції,
b)
Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),
c)
Нестача кваліфікованих управлінців
Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення
.
Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними – текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер.
Всі ці проблеми ми розглянемо в наступному розділі : Аналізі проблем галузі.
3.
Аналіз проблем
I
.
Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР
, серед них:
Þ Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.
Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень
міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.
Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та нев”язані тканини).
Þ Сировинна проблема
тісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків між галузями та країнами:
Хоча Південна Україна і була головним виробником котону для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля котону були “перепрофільовані” в кукурудзяні – місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою суб-індустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.
Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки- сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.
Þ Тому зараз текстильні п-ва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат
.
Þ Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.
Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія “давалець” завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості – стоять на місці, а платить вона українському виробнику – частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське п-во має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.
(В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як “Дана”, “Желань” ( власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб”юторних магазинів “Михаил Воронін”) – починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.
Слід зауважити, що т. я. виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.
Þ Проблема дистрибуції товару.
Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів булозруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.
Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягускоротилася на 23%. Натомість з’явилася безліч базарів.
Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.
Þ Застаріле обладнання.
· Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх п-вах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості.
II
.
Проблеми економіки перехідного періоду
:
З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:
Þ Проблема захисту українського виробника
.
· В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату – імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2000 рік).
· Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції, Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. – нелегально. І, уже зараз 80% продукції на ринках – турецького виробництва.
Þ Недосконале оподаткування підприємств
.
III
.
Економічно-соціальні проблеми, які
c
формувалися протягом переходу до ринкової економіки
Þ Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть.
Цьому сприяє політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового законодавства.
Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема
Þ Великих масштабів тіньового сектору.
Так, за даними Держкомстату, українські виробники одягу виробили минулого року – 6 млн. шт. верхнього одягу, з них – 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару – 2 млн. шт.[10]
Þ Сегмент споживачів з низькими доходами
, з місячним доходом меншим, ніж Euro 120 становить приблизно 80%ринку споживачів2
.
Þ Неконкурентоздатність української текстильної продукції порівняно з дорогим одягом із Західної Європи.
· Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості, і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало покупців, але його купують.
· Нездатність конкурувати
з більш дешевою продукцією, яка імпортується з Терції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий товар залишається лідером по продажу – і становить 75-80% від загального продажу.
Þ Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях
,
які б розумілися на фінансових, економічних принципах функціонування п-ва в умовах ринкової економіки.
4.
Пропозиції до розв’язання проблем
.
Захист українського виробника
Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.
Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.
Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика- магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.
· Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.
Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого( 80% ) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.
Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 1999 року.[1]
Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.
Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів : адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід : 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік. [10]
Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:
· “Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.
Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.
· Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.
Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв”язки щодо постачання сировини з західними експортерами
Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі.Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Беларусі, Литви, Англії.
· Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини
.
Так, вже в2000, імпорт в”язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.
Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmiacompany (Німеччина), Miroliocompany (Італія), Holland & Cherry (Англія), EnaUkrainian-GermanJV, і Czech-UkrainianJVGamayun. [13]
Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.
Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.
Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.
Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.
Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.
Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.
5.
Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив них шляхів розвитку галузі.
В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, “секунд хенд” одяг включно.[1]
Український ринок в’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.
Для Українського виробника
дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію
дій підприємств текстильної пр
З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх “розумна” реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку.
Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень.
Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні
Investments
.
Згідно з даними Держкомстату, Об”єм інвестицій до легкої промисловості України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством.в текстильну промисловість) дорівнює 0.8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку. Беручи до уваги частку, яку складає українська текстильна
Міжнародне співробітництво.
Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим.
Так само, як і в 1999, в 2000 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія.
В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних коипаній – насправді,для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації – решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.
Обґрунтування доцільності налагодження виробництва на українському ринку.
Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути досягнуто - це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції. Наявність сировинної проблеми
в Україні – вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для в-ва продукції. А тому – про розширення текстильної промисловості в Україні – говорити зараз не приходиться.
Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 5,182 метрів в 1997.
Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 7,609 метрів в 1997.
Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 17,211 метрівв 1997.
Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного в-ва. (Головні виробники наведені в Додатку№3).
А тому – найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент– виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.
6.
Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
Насамперед слід зазначити, що саме урядові організації – Верховна Рада, Кабінет Міністрів, розробляють закони, які мають на меті підтримку економіки країни.
В такому секторі економіки як текстильна промисловість, перед урядом постають одразу, крім всіх зазначених внутрішніх проблем індустрії, питання зовнішнього характеру.
Щодо неурядових організацій, то їх ініціатива представлена перш за все профспілками, а також Радами Директорів підприємств текстильної промисловості (саме вони є авторами ідей та проектів, які мають на меті покращення сьогоднішньої ситуації в текстильній індустрії). Як правило, такі проекти подаються на розгляд Уряду.
Розглянемо діяльність цих організацій більш детально.
Зараз, уряд
шукає шляхи для того, щоб знищити проблеми, які постають на шляху українських виробників одягу і які насамперед пов”язані з такою сировиною як котон. Згідно з міжурядовими домовленостями між Україною та Узбекистаном приблизно 35,000 тон котону будуть поставлені в Україну 2001 року. В 1997, приблизно 26,000 тон котону було імпортовано Україною згідно з P.L. 480 TitleIProgram.
Однак, заходи перелічені вище не мають змоги забезпечити потреби в сировині всіх фабрик-виробників одягу з котону. Для того, щоб забезпечити в майбутньому текстильну промисловість котоном власного виробництва, в Херсоні було відроджено такі підприємства-виробники цієї сировини як: Херсон-Котон, Тернопіль-Текстерно, та Кременецьку Ватинову фабрики, які згодом об’єдналися і стали АТ Котон в Херсоні. Таку ініціативу було розпочато, але реконструкція цих підприємств, і української котоновирощувальної індустрії, знову ж таки, потребує інвестицій та часу.
Для того, щоб сприяти росту текстильного виробництва на Україні, Кабінет міністрів України
в 1999 році суттєво зменшив імпортні тарифи на ввіз сировини для легкої промисловості України.
Такий крок було зроблено для росту в-ва, а також для оптимізації виробничих витрат виробництва одягу українськими виробниками. Цей крок було зроблено також тому, що за протягом існування високих імпортних квот на сировину для текстильної промисловості (1996-1998) її експорт не перевищував імпорт.
Також, було впроваджено порядок імпорту котонових та шовкових тканин з країн СНД– з нульовими імпортними квотами.
Þ Європейський Союз відкриває свій ринок для українського текстилю.
Україною та Євро Союзом було укладено договір про 50-60% підвищення експорту в щорічній квоті експорту до країн Союзу (від кількості, яку було експортовано 1998 року). В 2000 ці квоти було підвищено іще на 20%. І протягом 2001-2003 уряд України підпише договір, про вільну торгівлю текстильною продукцією між Україною та Євро Союзом. Попередній такий договір було укладено до 31 грудня 1999.
Þ Митне регулювання.
За постановою КМУ – було знижено митний податок на імпорт якісного зимового одягу, виробництва Західної Європи І тепер він не перевищує 7-10 Євро за одиницю[9]. Для трейдерів з’явилася нова можливість збільшити об’єми поставок одягу. Можливість купувати та імпортувати в Україну продукцію високої якості. Яка теж знаходить свого покупця в магазинах.
Þ Зараз на Україні є спроби впровадити в життя проект ВНЗ (вільних економічних зон
). Багато законів було прийнято з цього приводу Верховною Радою. Як відомо, всі об’єкти, які знаходяться в вільних економічних зонах – підпорядковуються спеціальному режиму оподаткування.
o В 2000 році вагомий внесок в розвиток української текстильної промисловості було зроблено підприємствами Чернівецької області.
o Саме в цьому році в цій області було здійснено економічний експеримент. Особливих пільг підприємствам не надавали, а лише об’єднали вісім бюджетних платежів в єдиний податок та зафіксували його на рівні 9% від об’ємів продажу.
o Виробникам “зписали” пені та штрафи, а заборгованість по податках було реструктуровано на час проведення експерименту. В результаті, п-ва збільшують об”єми в-ва, кількість збиткових фабрик зменшилась вдвічі, а сукупний прибуток п-в, які беруть участь в експерименті – вдвічі збільшився.
7.
Необхідні умови та ресурси
.
Слід зазначити. що масштабний сировинний експорт дозволяв СРСР значною мірою вирішувати проблему дефіциту споживчих товарів та пом’якшувати негативний вплив світогосподарської кон’юнктури на національну економіку.
Екстремальний стан економіки - СРСР - після 1918, після 1945-го - слугував зручним поясненням для того, щоб виправдати свою неспроможність вирішити цілу низку суттєвих економічних проблем.
Розвиток промисловості в СРСР характеризувався 2-ма основними рисами, а саме: переважанням натуральних пропорцій над вартісними ( що виробляти, як виробляти, для кого і в яких обсягах - усі потреби суспільства держава визначала самостійно);
і економії на масштабах в-ва , яка досягалась шляхом створення високо спеціалізованих п-в, які в багатьох випадках були монопольними виробниками тієї чи іншої продукції.
Для вирішення поставлених запитань та вирішення ряду проблем галузі, необхідні вирішення проблем, що пов’язані як з функціонуванням галузі, так і з регуляцією економіки в цілому.
Прийняття податкового кодексу; адміністративна і інституційна реформа, які будуть успішно доведені до кінця; вирішення питання про приватизацію підприємств, про реструктуризацію підприємств з метою подальшого підвищення їх ефективності – ось коло питань, успішне вирішення яких має можливість стати сприятливими умовами для розвитку не тільки текстильної промисловості, але й розвитку економіки України в цілому.
Чи не найважливішим ресурсом для вирішення внутрішніх проблем підприємства є вирішення :
Проблеми Обладнання та постачання сировини для продукції.
І Обладнання, і сировина- ці ресурси, їх наявність є необхідною умовою ефективного функціонування галузі. Одначе на момент 1998 року, ми можемо бачити такі цифри, стосовно цих двох пунктів чи не найважливіших для успішного розвитку галузі та українського в-ва.Так, наприклад, відомо, що вікова структура основних виробничих фондів легкої пром-ті та текстильної пром-ті на 1998 рік складала:
Таблиця №1. Вікова структура основних виробничих фондів легкої пром-ті та текстильної пром-ті на 1998 рік
| Текстильна пром-ть | Вік обладнання | ||
| Галузь
|
До 5-ти років
|
6-11 років
|
11-15 років
|
| Легка пром-ть | 14(41)* | 55(31)* | 43(23)* |
| Текстильна пром-ть | 14(37)* | 55(33)* | 30(24)* |
*( в дужках подано дані за 1990 рік)
Аналіз наведених вище даних може підтвердити наш висновок, про те, що на Україні впроваджуються нове обладнання і технології в-ва, але лише там, де є гарантія для отримання короткострокового прибутку. А це, як правило, на незначному відсотку підприємств, які погодилися на залучення іноземних інвестицій та виробляють продукцію використовуючи “давальницьку сировину”, тобто не роблячи ніякого прибутку для себе чи для своєї фірми, а працюючи таким чином на прибуток іноземної компанії інвестора.
Є і інші випадки, ми можемо побачити (Таблиця№1), що більшість обладнання в нашій промисловості - застаріле. А це означає, що деякі наші п-ва навіть і без іноземних інвестицій в їх основні фонди, на цьому ж застарілому обладнанні виробляють продукцію. А вона, є лише напівфабрикатом для готової сукні чи пальта.
Оскільки конкуренція на Європейському ринку зростає, то цей фактор підштовхує європейських виробників текстилю і тканин до подальшого зменшення собівартості продукції. Ця дилема була вирішена ними за допомогою передислокації працемісткого в-ва в країни колишнього СРСР. Так, на Україні дешева робоча силасаме цим факторм і скористалися західні фірми для того, щоб заробляти прибуток для себе в Західній Європі.
За оцінками ТАСІС тільки в одній Львівській області працює зараз близько 100 іноземних п-в. Підрахунки показують, що за тих самих умов, виробничі витрати на Україні приблизно на 50% нижче, ніж вПольщі. І тому, коли західна компанія переміщує в-во своєї продукції на Україну – вона може заощадити близько Euro 400.000 на рік просто перемістивши 100 своїх операторів з Польщі до України.[1]
8.
Висновок
Before the collapse of the Soviet Union, the Ukrainian fabrics industry could almost meet the demand of domestic sewing factories. Now, Ukrainian fabric manufacturing producers are searching for sources of raw materials. Ukrainian sewing enterprises are establishing new supply links with foreign exporters of fabrics. Russia, China, Belarus, Germany, Korea, Indonesia, Great Britain, Italy, and France dominate in the Ukrainian fabrics market. The demand for high quality fabrics remains high. Post feels that the sales of foreign fabrics are possible and lucrative in Ukraine.
Yes, it seems that nowadays Ukrainian light industry does not have any chance to become a world leader in production of textiles. And when considering the question: “Is it a goal to pursue at all?”.The answer seems rather rhetorical if you consider some factors.
First of all, Asian countries (especially China and Indonesia) definitely dominate in this direction. If you remember some basic concepts of international economics, then the abundance of labor immediately has to pop-up in your mind.
Ukraine does not have and does not need enough labor resources to concentrate on production of textiles and apparel. High educational level of the nation lets us claim that these resources can be used more efficiently in more ‘hich-tech’ sectors of the economy. Another issue to keep in mind is that even some Post Soviet countries that used to dominate this market at least in former socialist countries lost their positions and do not consider light industry a priority for development (Kazakhstan and Kyrgyz tan make a good case to support this idea). And finally, even US that used to protect its production of apparel heavily started to change its position largely because of the recent WTO rounds.
Considering all those factors what can we say about the prospects for textile producers in Ukraine?
Well, first of all it is obvious that at least for now more realistic goal is to get more confident positions on Ukrainian market. In terms of national strategy I would describe it as import competing (substitution) approach. In terms of financial management it means devoting more resources to developing of the new brands and promoting them wisely on the internal market. It may also mean looking not for average customers but for specific clients that are interested in the product.
Ukraine cannot boast a developed supporting sub-industry that produces all major raw materials for textile industry. Therefore, expansion of textile industry can be achieved mainly at the expense of imports of raw materials. This goal does not seem very realistic on the current stage (especially if you are thinking about fast growth in the industry).
Very important for financial health of the companies is the ability to use debt and public financing effectively. Many producers in Ukraine simply do not know how to do this and/or are too afraid to be involved in any financial procedures. This situation is even more complicated by the attempts of many enterprises to simply keep afloat. Therefore, many companies have more ‘urgent’ issues to take care of.
Due to opening opportunities (rising population incomes, consumers' preferences switch towards high quality clothing, etc) Ukraine has to spread the knowledge on Ukrainian products and design among consumers and related businesses to fill up the market.
But until textile producers turn their minds to the problems mentioned above the problems and prospects of textile industry in Ukraine look somewhat murky. And it is obvious the plausible assumption is that this process may take a while until it yields some positive results.
Додаток 1.
Додаток 2.
Додаток№3.
The major Ukrainian producers of silk are: Kyiv Silk Integrated Plant, Darna Kyiv JSC, Kherson Cotton JSC, Cherkasy Silk Integrated Plant, Volteks Silk Integrated Plant (Lutsk).
The leading Ukrainian manufactures of wool fabrics are: Cheksil OSC (Chernihiv), Donetsk Fabrics Factory, Troyanda JSC (Kyiv), Bohuslav Fabrics Factory (Kyiv oblast), Oteks OSC (Kharkiv), and Lazur JSC (Odesa).
The largest producer was Cheksil OSC which produced 6,237 linear meters of wool in 1997. The company operates 20 enterprises, six of which are factories, and the others specialize in marketing, export/import transactions, supply, energy, repair, construction, engineering, and transportation. The company has exported wool to Europe and the U.S. since 1993. The northern and central regions of Ukraine (Chernihiv, Zhytomyr and Rivne oblasts), known as Polissya, is famous for cultivating flax. The Ukrainian manufacturers of linen are: Lyonoteks JSC (Zhytomyr), Rivnelyon JSC (Rivne), and Kherson Cotton JSC.
Використана література
:
1. І. Бураковський: Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми управління//Економічні реформи сьогодні №33, 2000, с. 38-41
2. Український промисловець, 2/99
3. Український промисловець 6/99
4. Український промисловець 4/99
5. Український промисловець 1/99
6. Ринок одягу//Бізнес №50(413), 11.12.2000, c. 62-63
7. Наряд’2001//Бізнес №38 (453), 17.09.2001, c. 44-46
8. Бізнес №43(406), 23.10.2000
9. Ukrainian Business magazine, 05/1998
1
За класифікацією СРСР вся пром-ть країни, поділена на галузі була розподілена також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку (Б). Такі галузі як Машинобудування, паливна, метулургічна – були визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до групи Б – були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити ситуацію.
2
Tacis Report “The Textile Sector in Western Ukraine” by Munk, Andersen & Feilberg