Гігієна води Децентралізоване водопостачання

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна води. Децентралізоване водопостачання
Гігієна води. Децентралізоване водопостачання

Децентралізоване (місцеве) водопостачання має ряд особливо­стей. Воно призначене для забезпечення питною водою окремих будинків або невеликої групи будівель. З цією метою можуть вико­ристовуватися різні за походженням води: атмосферні, відкритих водойм, підземні.

Атмосферні води, як відзначалося вище, збирають у відповідні резервуари, де вони зберігаються і поповнюються за рахунок опадів. Ці води досить забруднені й перед вживанням їх обов'язково знеза­ражують. Найчастіше з цією метою воду для пиття кип'ятять. Для водопостачання часом використовують води відкритих водойм. Най­кращі за якістю води гірських річок. Вони мають добрі органолеп­тичні властивості, малу мінералізацію і, за деяким винятком, без­печні в епідемічному відношенні. На рівнині якість води значно погіршується внаслідок забруднення частинками грунту, викорис­тання водойм для культурно-побутових і господарських цілей. Тому для пиття не застосовують.

Найчастіше децентралізоване водопостачання організовується за рахунок підземних вод. Вода забирається з різних водоносних горизонтів і з різної глибини, але здебільшого використовують грун­тові води з другого і третього водоносних горизонтів, захищених від забруднення. Чим глибше розташований шар води, тим вона чисті­ша. При децентралізованому водопостачанні додаткову обробку води, як правило, не проводять. Тому до колодязної води не можна ставити такі високі вимоги, як до води при централізованому водопоста­чанні. І все ж така вода повинна бути безпечною в епідемічному відношенні, мати нешкідливий хімічний склад і добрі органолеп­тичні властивості.

Якщо санітарний стан колодязя і результати аналізу води за­довільні, то вода може використовуватися для пиття в сирому виг­ляді, тобто без всякої попередньої обробки. Коли санітарний стан джерела й аналіз води незадовільні, то воду можна вживати лише після кип'ятіння чи хлорування. Колодязь і територія довкола зав­жди повинні знаходитися в технічно-справному й охайному виг­ляді, який гарантує стійку і високу якість води.

Для забезпечення питною водою невеликого населеного пунк­ту або його частини влаштовуються різного типу колодязі (рис. 4.10). З цією метою у сільських умовах часто будують шахтні або трубчасті колодязі. Щоб запобігти забрудненню підземних вод під час експлуатації, місце для колодязя вибирають на підвищенні не ближче 20-30 м від можливого джерела забруднення (наприклад, убиралень, вигрібних ям, хлівів, гноє­сховищ, місць захоронення людей і скотомогильників, складів мінераль­них добрив і отрутохімікатів тощо). Якщо джерело забруднення знахо­диться вище :;а рельєфом, тоді від­стань до колодязя повинна бути не меншою 80-100 м. Територія довко­ла не повинна затоплюватися павод­ковими і зливовими водами і заболо­чуватися.

При влаштуванні шахтного колодязя робиться все, щоб не до­пустити забруднення води під час ек­сплуатації споруди (рис. 4.11). Стінки колодязів (цямриння) укріплюють бе­тонними кільцями, камінням або деревом. Вони повинні бути міцними

Благоустроєна українська шахтна криниця

водонепроникними. Для цього використовують камінь, дерево тільки міцних порід, краще бетонні кільця. Цямриння повинно виступати на 0,8 м над поверхнею землі. Верх колодязя закривають кришкою і влаштовують навіс. Щоб не допустити забруднення води з по­верхні, довкола колодязя влаштовують «глиняний замок» з добре вимішаної і пошарово утрамбованої глини або жирного суглинку глибиною 2 м і шириною 1 м. Зверху «глиняного замка» насипають пісок і влаштовують тверде покриття з каменю, цегли, асфальту тощо шириною 2 м і з ухилом 0,1 м від колодязя для відведення поверхневих вод. Колодязь громадського користування в радіусі 5 м повинен бути обгороджений.

Для забору води з колодязя використовують різні пристосуван­ня. Кращим способом піднімання води є електричні чи механічні насоси. Колодязі, устатковані насосами, наглухо закриті й не забруд­нюються ззовні. Щоб звести до мінімуму забруднення води при під­німанні її за допомогою коловорота або "журавля", слід устя колодя­зя щільно закривати кришкою.

Для одержання підземної води часто влаштовують різні типи трубчастих колодязів. Перевагою їх є те, що можна піднімати воду Із великої глибини. Стінки колодязя захищають металевими трубами, а воду підіймають за допомогою на­сосів. Якщо грунтові води розташо­вані не глибше 5-8 м, то влаштову­ють так звані мїлкотрубчасті коло­дязі, дебіт яких досягає 0,5-1,0 м3
за годину. Найкраще забирати воду

з колодязів за допомогою електронасосів типу "Малютка", "Малиш" тощо.

З глибоких водоносних горизонтів воду добувають за допомо­гою великих свердловин, облаштованих металевими трубами і по­тужними насосами. Глибокі трубчасті колодязі часто використову­ють для водопостачання харчових І промислових підприємств, оздо­ровчих закладів, тваринницьких ферм, населених місць з організацією локальних водогонів. Довкола свердловин обов'язково влаштову­ють санітарно-захисну зону, щоб не допустити забруднення води.

При зниженні рельєфу грунтові й міжпластові води можуть ви­ходити на-поверхню землі, утворюючи джерела. Такі джерела використовують для місцевого водопостачання, а при великому дебіті навіть для живлення водопроводів у невеликих населених пунктах. Щоб не допустити забруднення води, джерело необхідно певним чином обладнати. З цією метою влаштовують накопичувач води (каптаж). Каптаж повинен мати водонепроникні стінки і дно, бути щільно за­критим кришкою. Над поверхнею землі споруджують будку чи па­вільйон. Щоб захистити каптаж від забруднення, промерзання, затоп­лення поверхневими водами, необхідно влаштувати відвідні канави, територію довкола каптажної споруди упорядковують і обгороджу­ють. Горловину каптажної камери влаштовують над поверхнею землі на висоті не менше, ніж 0,8 м і в радіусі 2 м огороджують.

Джерело може бути висхідним, коли вода б'є у вигляді неве­ликого фонтана, і низхідним, коли вода витікає на поверхню на схилах. Залежно від характеру джерела, влаштовують висхідні чи низхідні каптажі (рис. 4.12).

При влаштуванні висхідного каптажу місце виходу джерела розчищають і поглиблюють. У заглибленні ставлять зруб, що дохо­дить до водонепроникного пласта, на дно його укладають шар гра­вію, що відіграє роль фільтра. Каптажна камера повинна мати злив для надлишків і трубу для забору води. З каптажної камери вода самопливом або насосом подається споживачам. При низхідному джерелі каптаж роблять у вигляді камери, яка наповнюється дже­рельною водою, що потрапляє через одну із стінок.

Якщо з водою потрапляє пісок - каптажну камеру розділяють переливною стінкою на два відділення: прийомне - для освітленняводи і друге - для збору освітленої води. Камера освітленої води обладнується водорозбірною і переливною трубами. Надлишок води відводиться у канаву. Забирати воду відром безпосередньо з капта­жу не дозволяється.

При децентралізованому водопостачанні вода повинна мати ви­соку прозорість (не менше 30 см), колірність не більше 40 град., запах і присмак - до 2-3 балів, загальну твердість - до 14 мг-екв/дм:і, вміст нітратів - до 45 мг/дм3
, індекс БГКП - до 10 КУО/дм3, ЗМЧ до 400 КУО/см3 води, що досліджується. При погіршенні якості води необхідно негайно припинити користування колодязем, термі­ново усунути причини, що викликали зміни якості води, провести його санацію (ремонт, очистку, знезаражування). Після цього врду треба відправити в лабораторію санепідстанції для аналізу. Лише при відповідності води санітарно-гігієнічним вимогам її можна вживати.

Територія довкола колодязя (каптажу) повинна утримуватися в чистоті, поверхневу воду слід відводити, лід сколювати. Полос­кання і прання білизни, миття різних предметів і водопій тварин дозволяються не ближче, ніж за 20 м від колодязя. Забороняється набирати воду з колодязя своїми відрами. Для цього повинно бути загальне відро, а ще краще, коли будуть влаштовані електричні або механічні водопідйомні пристосування. Щоб не замерзав насос, його на зиму утеплюють чистою соломою, сіном, стружкою, але ні в якому разі гноєм.

Постійно необхідно слідкувати за чистото

ю колодязя. Не рідше двох разів на рік (навесні, після танення снігу і восени після осінніх дощів), а також за першою вимогою органів санітарно-епідеміологічної служби треба проводити очистку і дезінфекцію колодязя.

Знезаражування води в колодязі проводять таким чином. До початку дезіфекції визначають об'єм води в колодязі, для чого площу перерізу горловини колодязя (м2
) множать на глибину водяного сто­впа. Після цього колодязь повністю звільняють від води, ремонтують ззовні 1 всередині, очищають від сторонніх предметів і мулу. Механіч­ним способом стіни очищають від забруднення і наростів. Вибраний мул, грязь, сміття скидають у яму, викопану не ближче 20 м від колодязя, заливають 10 % розчином хлорного вапна чи 5 % розчи­ном ДТСГК і засипають землею. Цямриння колодязя за необхідності ремонтують, потім зрошують 5 % розчином хлорного вапна або 3 % розчином ДТСГК з розрахунку 0,5 л на 1 м2
зрубу. Хлорне вапно чи гіпохлорид кальцію вносять у колодязь тільки у вигляді розчину. Для цього відважують необхідну кількість дезінфектанту, висипають його в посуд з округлим дном (фарфорову ступку, миску), додають неве­лику кількість води і ретельно розмішують до однорідної маси. Після цього в більшій посудині, наприклад у відрі, одержану «кашку» змішу­ють з більшою кількістю води, виливають у колодязь і протягом 15 хвилин воду палкою чи яким-небудь грузилом ретельно перемішу­ють. Для одержання бактерицидного ефекту колодязь закривають на 6 годин без права забору води. Наявність залишкового хлору визна­чають за запахом. При відсутності запаху у колодязь додають ще 1/4 чи 1/3 від початкової кількості препарату і витримують ще 3-4 години. При наявності слабкого запаху хлору можна вважати, що його концентрація у воді знаходиться в межах 0,3-0,5 мг/дм3
. Якщо запах різкий - відбирають частину води з колодязя і чекають поки не зникне неприємний запах хлору. При необхідності цю процедуру повторюють доти, поки кількість залишкового хлору не буде надава­ти воді неприємного запаху. Для певності, що вода продезінфікована, відбирають пробу води і відправляють її в лабораторію сане підстанції для бактеріологічного і фізико-хімічного аналізу.

Необхідну кількість хлорного вапна можна вибрати й орієн­товно. Для прозорої і без кольору води беруть 6-8 г хлорноговапна (2-3 чайні ложки сухого хлорного вапна, набраного рівно з краями) з 20-25 % вмістом хлору на 1 м3 води; для каламутної і забарвленої води доза збільшується до 10-12 г на 1 м3 (1 столова ложка).

Для безперерв­ного знезаражуван­ня малозахищених ґрунтових вод у ко­лодязі можуть бути використані пористі керамічні патрони (рис. 4.13) ємністю 250, 500, 1000 см3
, що випускаються промисловістю. Усередину патрона поміщають гіпохлорит кальцію або хлорне вапно у вигляді "кашки" (порошок препарату, змішаний з водою). Після занурення патрона у воду дезінфекційний розчин дифундує через стінку патрона і знезаражує воду у колодязі. Ефект знезаражування води в колодязі визначають відповідно до кількості залишкового хлору у воді й показників бактеріологічного аналізу. Через 30 діб патрон витягають з колодязя, звільняють від за­лишків препарату і промивають водою. Для видалення з пор і по­верхні патрона карбонату кальцію, патрон занурюють у слабкий розчин оцтової кислоти (1:200) на 1 -6 годин залежно від масивності нальоту. Після очистки патрон промивають чистою водою, запов­нюють хлоровмісним препаратом І використовують повторно.

Правила відбору проб води для лабораторного аналізу

Правильний відбір води для лабораторного аналізу і доставка її в лабораторію мають важливе значення. Відібрана проба повинна характеризувати дане джерело і виключити можливість зміни її якості за рахунок неправильного забору, посуду чи транспортуван­ня. Для забору води використовують спеціальні прилади - батомет­ри (рис, 4,14). Конструкція приладу дозволяє відкрити його на будь-якій глибині.

а б

Рис, 4.14. Батометри для забору води:

Воду можна відібрати й іншим шляхом. Старанно під­готовлений, чистий, сполосну­тий не менше двох разів дослі­джуваною водою бутель мон­тують у важку оправу або прив'язують до нього тягар (рис. 4.15), закривають корком, до якого приєднують міцну мо­тузку. Опустивши пристосу­вання на шнурі на потрібну глибину, висмикують за допо­могою мотузки корок і таким чином наповнюють бутель до­сліджуваною водою. Для взяття проб води з невеликих глибин зручно користуватися штангою, на якій закріплюється бутель з вагою. Пробу на гли­бині близько см можна відбирати безпосередньо в бу­тель, підтримуючи його рукою.

Проби відбира­ють у хімічно чисті або старанно підго­товлені бутлі з при­тертими корками з міцного скла або по­ліетилену, дозволе­ного для зберігання питної води. Воду для аналізу на вміст орга­нічних речовин відби­рають тільки в

скля­ний посуд з притертими корками .

Рис. 4.15. Забір води з колодязя із підручних матеріалів (засобів).

При відборі води з водорозбірного крана пробу забирають тільки після спускання води протягом не менше 15 хвилин при повністю відкритому крані. Посудина заповнюється водою доверху. Перед закриттям посудини корками частину води зливають, щоб під кор­ком залишався шар повітря об'ємом 5-Ю см3. Для хімічного аналізу беруть не менше 1 л води. Визначення залишкового хлору і запаху води (без нагрівання) проводять на місці забору проби.

Для санітарно-мікробіологічного аналізу проби води відбирають у стерильний посуд. Руки перед відбором води знезаражують. Забір проби води з водорозбірного крана проводять після попередньої очи­стки і обпалювання його і подальшого спуску води протягом 10 хви­лин при повністю відкрито­му крані з дотриманням пра­вил стерильності. Посуд відкривають безпосередньо перед забором, виймаючи корок разом із стерильним ковпачком (рис. 4.16). Під час відбору води корок і гор­ловина не повинні доторка­тися до нестерильних пред­метів. Посуд перед забором споліскувати не треба. Відразу ж після відбору бу­тель негайно закривають стерильним корком так, щоб він не досягав води, і ков­пачком та обв'язують по шийці шпагатом.

На кожну пробу води складають супровідний до­кумент, в якому вказують мету дослідження, час і місце відбору проби. При відборі її з колодязів і кап­тажів додатково вказують

Рис. 4.16. Забір води для санітарно-мікро­біологічного аналізу з водорозбірного крана.

Погодні умови, температуру повітря і води, санітарно-технічний стан джерела води, наявність поблизу забруднювачів, прізвище і посаду особи, яка забирала воду. Пробу води досліджують протягом 2 го­дин після відбору. Дозволяється зберігання і транспортування її не більше 6 годин при температурі 1-10 °С. При відсутності охолоджу­вальних пристосувань проби повинні зберігатися при температурі, яку мала вода під час забору. Не допускаються замерзання, на­грівання води, дія прямих сонячних променів та інших факторів, які могли б вплинути на якість води.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.