ВСТУП
Тема реферату «Захворювання, обумовлені перенапруженням та мікротравматизацією» з дисципліни «Охорона праці».
Перенапруження - це граничний стан між нормою і патологією організму, який характеризується функціональними порушеннями окремих фізіологічних систем або органів, обумовлених по величині або тривалості напруженнями цих систем.
Тривале перенапруження може бути фактором ризику розвитку професійної патології нервової, серцево-судинної, ендокринної систем та системи травлення; перенапруження імунної системи сприяє формуванню вторинної імунологічної недостатності і, як наслідок, виникненню інфекційних захворювань.
Найчастіше професійно-обумовлені захворювання від перенавантаження виникають у таких системах, як: опорно-руховий апарат, периферична нервова система, в органах зору та голосовому апараті.
Мета роботи – ознайомитися з професійними захворюваннями опорно-рухового апарату, професійними захворюваннями, обумовленими функціональним перенапруженням сенсомоторної системи та професійними хворобами органу зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням.
1. ЗАХВОРЮВАННЯ, ОБУМОВЛЕНІ ПЕРЕНАПРУЖЕННЯМ ТА МІКРОТРАВМАТИЗАЦІЄЮ
1.1 Професійні захворювання опорно-рухового апарату
Патологія опорно-рухового апарату відноситься до числа найбільш поширених форм професійних захворювань. Вони виникають при виконанні робітником великої кількості стереотипних, одноманітних, повторюваних рухів, або при довготривалому вимушеному незручному положенні тіла, статичному напруженні окремих м'язових груп верхніх кінцівок під час роботи з різноманітними інструментами, а також внаслідок компресії на окремі відділи опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи.
Основною причиною уражень опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи є вузьколокальні рухи, які виконуються за участю не більше 1/10 усієї м'язової маси тіла людини. Професійні хвороби від перенапруження реєструються у
робітників різноманітних галузей народного господарства: машинобудівної (контролери готової продукції, робітники, які обслуговують автоматичні станки), в електромашинобудівній (укладчики та ізолювальники статорів електромоторів), в поліграфії (оператори відеотермінальних комплексів, набірники машинного набору), друкарок, телеграфістів, музикантів, які грають на клавішних та струнних інструментах.
1.2 Крепітуючий тендовагініт
Крепітуючий тендовагініт- найбільш поширене захворювання опорно-рухового апарату, обумовлене тривалим перенапруженням і мікротравматизацією. Частіше виникає на розгинальній поверхні передпліччя, переважно правого, рідше - на передній поверхні гомілки і в області ахілового сухожилку.
Клініка.
Захворювання проявляються тріадою симптомів, зокрема болем, набряком і крепітацією в ділянці передпліччя. Спостерігаються випадки гострого тендовагініту, який може виникати при значному одномоментному м'язовому перенапруженні (робота з гайковим ключем або важелем). Тривалість захворювання 12-15 днів. Хвороба може переходити в хронічну форму (фібробластичний тендоміозит), який може бути причиною стійкої втрати працездатності.
1.3 Професійний бурсит
Професійний бурсит -
хронічне захворювання професійної етіології, яке проявляється асептичним запаленням синовіальних сумок. Частіше виникають ліктьові, препателярні, піддельтовидні та надключичні бурсити. Хворіють переважно полірувальники, паркетники, шахтарі, ковалі, формовщики, обрубщики, вантажники.
Патогенез.
Внаслідок довготривалої компресії та тертя виникають глибокі дистрофічні зміни в тканинах синовіальних сумок та утворення численних хрящеподібних включень, які вільно пересуваються в порожнині суглоба. В склерозованих ділянках сумки та навколосуглобових м'яких тканинах можуть спостерігатися вапнисті відкладення.
Клініка.
В ділянці ураженого суглоба з'являється ущільнення невеликих розмірів, малоболюче, яке поступово збільшується, набуває сферичної форми, у ньому поступово накопичується серозна рідина. При пальпації цього утворення може виникати біль, що перешкоджає виконанню фізичної роботи, пов'язаної з натисканням на суглоб.
1.4 Мікротравматизація шкіри
При мікротравматизації шкіри над синовіальною сумкою або самої сумки можуть виникати інфекційні ускладнення - гнійні бурсити, які перебігають з вираженою інтоксикацією, відповідними змінами в периферичній крові. Нерідко при запальних ураженнях м'яких тканин процес може поширюватися на кістки з їх деструкцією. При рентгенологічному обстеженні виявляють затемнення м'яких тканин в ділянці відповідного суглоба, діаметр якого може коливатися від 1-2 до 4-5 см.
Діагноз.
Диференційний діагноз.
Діагноз бурситу ставиться з урахуванням даних анамнезу, клініки та рентгенологічних обстежень. Диференційний діагноз проводять з артритами інфекційного та травматичного походження.
1.5 Периартрит плечового суглоба
Захворювання реєструється серед робітників (ковалів, ткаль, малярів, каменярів, вантажників та інших), праця яких супроводжується перенапруженням м'язів плечового пояса. Частіше виникає периартрит правої верхньої кінцівки, що є одним із підтверджень визначної ролі професійних факторів у розвитку хвороби.
Патогенез.
Периартрит плечового суглоба є наслідком тривалої травматизації зв'язковосухожилкових структур суглоба і синовіальних сумок, обумовленої виконанням роботи, яка супроводжується боковими відведеннями та ротацією плеча. В тканинах суглоба виникають дегенеративні зміни з реактивним асептичним запаленням і поступовим відкладанням вапняку, компресією на капсулу суглоба.
Клініка.
Провідним симптомом ураження плечового суглоба є біль, інтенсивність якого поступово наростає, він посилюється при поворотах плеча, піднятті руки вище горизонтального рівня. Біль зменшується або зовсім зникає в стані спокою у ранні періоди захворювання, а в подальшому може виникати без фізичних навантажень і в нічний час. В розпал захворювання біль носить ниючий, гризучий характер і обмежує фізичну активність хворого, погіршує якість його життя.
При об'єктивному обстеженні уражений суглоб дещо набряклий, при пальпації помірно болючий, відведення руки за спину обмежене, посилює біль. У важких випадках хвороби може виникати значне зменшення рухливості суглоба. Тривале порушення функції плечового суглоба може призводити до гіпотрофії і дистрофії дельтоподібного м'яза та остеопорозу головки плечової кістки, який визначається рентгенологічно.
Діагнозпрофесійнообумовленого периартриту плечового суглоба ставиться з урахуванням клініки, умов праці хворого та даних рентгенологічного обстеження (рис. 1).
Лікування уражень опорно-рухового апарату.
Проводиться комплексна терапія, направлена на нормалізацію периферичного кровообігу (мікроциркуляції) і метаболізму тканин.
а) відкладення вапна в синовіальній сумці біля великого горба плечової кістки;
б) численні крайові резорбції кістки із склерозом по периферії.
При необхідності призначаються також знеболюючі і протизапальні препарати. До комплексу лікувальних заходів включають: медикаментозні, фізіотерапевтичні та рефлекторні методи лікування. Особливо широко використовують такі фізіотерапевтичні та рефлекторні методи лікування, як: голкорефлексотерапію, електро- і лазеропунктуру, електроакупунктуру, акупресуру (масаж точковий, баночний, голковим валиком, вібромасаж).
На період лікування протипоказана робота, пов'язана з перена-вантаженням опорно-рухового апарату. Для лікування застосовуються малі транквілізатори, психотерапія, електросон, бальнеотерапія, спеціальна гімнастика. Позитивні результати терапії отримують лише на ранніх стадіях захворювання.
При гострому бурситі проводиться консервативне лікування, яке включає: спокій, антибіотики, сульфаніламідні засоби, блокади з гідрокортизону гемісукцинатом, фізіотерапевтичні процедури.
Лікарсько-трудова експертиза.
При плечолопатковому периартриті проводиться тривале комплексне лікування, що потребує переводу хворого на іншу роботу з видачею йому трудового листка тимчасової непрацездатності терміном на 2 місяці. У випадках хронічного перебігу хвороби необхідно провести раціональне працевлаштування з виключенням роботи, яка супроводжується значними навантаженнями на м'язи плечового пояса. При зниженні кваліфікації хворі оформляються на МСЕК.
На початкових стадіях серозного бурситу рекомендується перевід на роботу, де виключається перенавантаження кінцівок. При хронічному перебігу хвороби перевід на іншу роботу доцільно рекомендувати після пункції або видалення синовіальної оболонки. В таких випадках працездатність поновлюється.
Профілактика.
З метою попередження професійнообумовлених уражень опорно-рухового апарату рекомендується застосовувати пінополіуретанові пластини розміром 26*22 см, товщиною 1-1,15 см, їх вкладають у кишені штанів і рукави курток для захисту колінних і ліктьових суглобів. Застосування цих пластин не гарантує повного захисту суглобів, і у 20-23 % працюючих, які користуються ними, можуть виникати професійні захворювання опорно-рухового апарату. Вважається перспективним використання надувних наколінників. Позитивно впливає на суглоби, що піддаються мікротравматизації, самомасаж колінних і ліктьових суглобів, який має проводитися в перервах через кожні 1,5-2 години.
2. Професійні захворювання, обумовлені функціональним перенапруженням сенсомоторної системи
Поширеність професійно-обумовлених захворювань сенсомоторної системи від функціонального перенапруження, за даними різних авторів, доволі значна і коливається від 11 до 45 %.
Захворювання частіше зустрічається у людей, праця яких супроводжується значними перенапруженнями м'язів статичного характеру, травматизацією чутливих нервових закінчень шкіри долонь впливом вібрації, охолодження. Встановлена пряма залежність частоти захворювань від стажу роботи. Особливо чітко ця закономірність виявляється у робітників очисних вибоїв, прохідників, формовщиків, ковалів, штампувальників, буровиків, доярок та інших.
2.1 Вегетативно-сенсорна поліневропатія
Найбільш поширене захворювання периферичної нервової системи від функціонального перенапруження.
Патогенез.
В основі патогенезу цієї форми професійної патології лежить патологічний рефлекс з рецепторів шкіри та інших тканин кінцівок, які зумовлюють дисфункцію центральних і периферичних ланок вегетативної регуляції. Дисфункція сіткоподібної формації, яка виникає при цьому, призводить до дисбалансу регуляторних систем периферичних судин і шкірної чутливості, зокрема больової і температурної.
Клініка.
Основними скаргами хворих на вегетативно-сенсорну поліневропатію є біль в кистях, передпліччі, парестезії в стані спокою, які виникають переважно в нічний час; відчуття тяжкості, малорухомості дрібних суглобів рук в ранковий час. Можуть бути незначні набряки суглобів кисті.
При об'єктивному обстеженні виявляється ціаноз і гі
Діагностика.
Діагноз професійнообумовленої вегетативно-сенсорної поліневропатії ставиться з урахуванням клініки, умов праці, а також результатів комплексних клініко-функціональних обстежень, зокрема: реовазографії, оклюзійної плетизмографії, термографії, дослідження м'язового кровообігу методом радіоіндикації тощо. Досліджуються больова і тактильна чутливість.
Диференціальна діагностика проводиться з ураженнями периферичної нервової системи іншого походження, поширеним остеохондрозом хребта, який перебігає з корінцевим синдромом, та іншими.
2.2 Координаційний невроз
Координаційний невроз- професійне захворювання, яке в джерелах наукової інформації описується як професійна дискінезія, писчий спазм, писча судома. Хвороба може виникати у операторів машинного набору тексту поліграфічної промисловості, конторських працівників, машиністок, телеграфістів, музикантів.
Патогенез.
Захворювання виникає внаслідок порушення механізмів регуляції координаторних функцій, дезінтеграції діяльності центральної периферичної нервової системи.
Клініка.
Захворювання виявляється у людей з великим стажем роботи і характеризується поступовим прогресуючим перебігом.
Виділяють чотири форми координаційного неврозу: судомну, паре-тичну, дрижальну та невралгічну.
Клінічні ознаки судомної форми:підвищення тонусу дрібних м'язів кисті при виконанні чітко диференційованих професійних рухів, відчуття тяжкості і незручності в руці, яка працює. У людей, які виконують письмові роботи, при спробі писати появляються втома руки, деформація букв, зниження темпів роботи, появляються судоми пальців рук, які можуть поширюватися на інші групи м'язів кінцівки.
У піаністів судоми м'язів пальців кисті призводять до унеможливлення продовжувати виконавчу діяльність.
Паретична формаклінічно проявляється швидким розвитком слабкості у м'язах працюючої руки, при виконанні таких робіт, як письмо, гра на піаніно чи інших інструментах. Вважається рідкісною формою координаційного неврозу.
Дрижальна формахарактеризується виникненням різких дрижальних рухів руки в процесі письма або диференційованих рухах пальців, що знижує професійну активність хворого.
Невралгічна формапроявляється болем у м'язах руки при виконанні професійної роботи.
У практиці частіше зустрічаються змішані форми
координаційних неврозів.
Діагностика.
Діагноз координаційного неврозу має ґрунтуватися на даних про клінічний перебіг хвороби, санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, результатах додаткових методів обстеження, зокрема електроміографії, за допомогою якої виявляється підвищена біоелектрична активність м'язів у стані спокою і рефлекторне виникнення їх гіпертонусу.
Диференціальну діагностику проводять з функціональним парезом руки при істерії, а також з органічними ураженнями центральної нервової системи, які супроводжуються електропірамідними та мозочковими порушеннями. Основними критеріями диференціального пошуку мають бути: особливості клінічного перебігу хвороби, зв'язок її з професійними факторами, відсутність вибіркового ураження лише однієї робочої функції при збереженні інших.
Лікування.
Проводиться комплексна тривала терапія транквілізаторами, седативними препаратами та фізіотерапевтичними процедурами, метою якої є усунення невротичних проявів. Рекомендується призначення бромідів у комбінації з акупунктурою і електрофорезом, гідро-процедури, лікувальна гімнастика, психотерапія.
3. Професійні хвороби органа зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням
3.1 Професійні хвороби органа зору
професійний захворювання бурсит поліневропатія перенапруження
Науково-технічний прогрес, особливо в області електроніки, медицини (мікрохірургія), радіотехніки; комп'ютеризація виробничих процесів тощо - сприяло значному збільшенню кількості осіб, які працюють в умовах підвищених вимог до органа зору. Підраховано, що в наш час під контролем зору виконується від 80 до 90 % усіх трудових процесів.
Перенапруження органа зору спостерігається при виконанні таких робіт:
- Роботи, пов'язані з обробкою дрібних деталей, їх сортування, збирання дрібних конструкцій з них.
- Виготовлення деталей і монтаж радіоелектронної апаратури, монтаж електронних плат і ламп, електронно-промислових трубок.
- Постійна або досить тривала робота з оптичними приладами (годинникова, ювелірна промисловість, точна механіка, оптика, мікроелектроніка, мікрохірургія).
- Коректура друкованого тексту.
Клініка.
Тривале перенапруження органа зору призводить до зорової і загальної втоми. З'являються скарги на відчуття розбитості, швидкої втоми при письмі або читанні на близькій відстані, біль в ділянці ока, лоба, погіршення зору, двоїння предметів. Тривала втома очей призводить до розвитку астенопії - патологічної втоми органа зору, яка може бути причиною зниження працездатності.
При особливо точних роботах може виникати функціональний спазм акомодації (напруга акомодаційного м'яза). Загальні симптоми цього стану проявляються головним болем, болем в очних яблуках, може виникати гіперемія кон'юнктиви. Тривалий спазм акомодації може перейти в міопію або посилити її, якщо вона є. Сприяють виникненню міопії погане освітлення робочого місця та неправильна його організація.
Профілактика астенопії і міопії: проводиться комплекс заходів, основними серед яких є правильний медичний відбір при наймі на роботу, яка супроводжується напруженням органа зору, періодичні медичні огляди, фізичні вправи, гімнастика для очей, раціональне харчування з включенням в меню продуктів, багатих на кальцій, вітамін D. Рекомендується проведення санітарно-технічних заходів: автоматизація виробничих процесів, пов'язаних з перенапруженням органа зору; оптимізація умов праці на них і правильна організація режиму праці.
3.2 Професійні хвороби голосового апарату
Захворювання частіше виникають у осіб, професійна діяльність яких пов'язана з перенапруженням голосового апарату: вокалістів, артистів драматичних театрів, педагогів, вихователів дитячих садків, дикторів, перекладачів, екскурсоводів та інших.
До факторів ризику виникнення патології голосового апарату відносять: нервово-емоційні навантаження, підвищення інтенсивності навколишнього фонового шуму, погану акустику приміщень, перепади температури навколишнього середовища, підвищену сухість, забруднення повітря газом і пилом тощо.
Поширеність професійної патології голосового апарату серед осіб окремих професійних груп досягає 60-80 %, в першу чергу це стосується педагогів і вихователів дитячих садків.
Клініка.
Хворі скаржаться на швидку втомлюваність голосу, зниження діапазону звучності голосу, сухості і шкрябання в горлі. Можуть виникати повна охриплість (афонія), болі в горлі та в ділянці шиї під час розмови чи співу.
Виділяють функціональні і органічні ураження голосового апарату. До функціональних відносять фонастенію, яка розцінюється як невроз голосового апарату і спостерігається у осіб голосово-мовних професій з функціональними розладами нервової системи. Клінічні ознаки цієї патології проявляються швидкою втомлюваністю голосу, неприємними відчуттями в ділянці шиї і глотки, сухістю, першінням, напругою, болем, спазмами в глотці. Мають місце скарги, характерні для функціональних порушень нервової системи. При ендоскопічному обстеженні гортані органічних змін не виявляють. Для підтвердження діагнозу фонастенії необхідно провести ларингостробоскопію і мікроларингостробоскопію. При цьому виявляється нестійка і різноманітна стробоскопічна картина, асинхронізм коливань з низькою амплітудою, частий і помірний темп. Довготривалі функціональні розлади голосу можуть переходити в органічні, зокрема в хронічний ларингіт і "вузлики співака".
Ендоскопічна картина органічних професійно-обумовлених уражень голосового апарату аналогічна відповідним захворюванням в загальній оториноларингологи.
Лікування.
При лікуванні функціональних розладів голосу рекомендується дотримуватися голосового режиму і особистої гігієни голосу, який виключає паління тютюну, вживання алкоголю. Необхідна санація вогнищ хронічної інфекції в носоглотці.
Органічні захворювання голосового апарату потребують призначення терапії подібної до тієї, яка проводиться в загальній оториноларингологи: інстиляція масел в гортань, прийом антигістамінних препаратів, інгаляції лікарських засобів. Показані фізіотерапевтичні процедури.
Лікарсько-трудова експертиза.
Тимчасова втрата працездатності має місце при ураженні голосового апарату короткочасного характеру, який має перспективу зворотного розвитку (фонастенія, травми і крововиливи в голосову складку). В таких випадках наступає повна тимчасова втрата працездатності, яка потребує суворого дотримання голосового режиму (режим мовчання).
Часті загострення хронічного ларингіту, рецидивуючої фонастезії, монохордити є причиною стійкого порушення працездатності у осіб голосово-мовних професій. Це вимагає тривалого лікування з наступним направленням хворого на МСЕК.
Профілактика.
З метою попередження професійного ураження голосового апарату доцільно проводити правильний професійний відбір, навчання молодих фахівців техніці мовлення, співу, гігієні голосу. Протипоказами для прийому на роботу, пов'язану з перенапруженням голосового апарату, є гострі хронічні захворювання гортані і глотки.
ВИСНОВОК
В процесі виконання роботи ми ознайомилися з
професійними захворюваннями опорно-рухового апарату, професійними захворюваннями, обумовленими функціональним перенапруженням сенсомоторної системи та професійними хворобами органу зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням; були розглянуті клініка, профілактика, лікарсько-трудова експертиза та ін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Артамонова В.Г., Зуев Г.И., Хаймович М.Л. Врачебно-трудовая экспертиза при профессиональных заболеваниях. - Л.: Медицина, 1975. - 279 с.
2. Артамонова В.Г., Шаталов Н.Н. Профессиональные болезни: Учебник. - 2-е издание, перераб., доп. - М.: Медицина, 1988. – 416 с.
3. Багнова М.А. Профессиональные дерматозы. - М.: Медицина, 1984. - 304 с.
4. Дейнега В.Г. Професійні хвороби: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1993.-232 с.
5. Костюк I.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник.-2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2003. - 636 с.
6. Профессиональные болезни / Под ред. Е.М. Тарасова, А.А. Безродных. -М.: Медицина, 1976. - 408 с.
7. Профессиональные заболевания работников сельского хозяйства: 2-е издание, перераб. и доп. Ю.И. Кундиев, Е.Н. Краснюк, В.Г. Бойко и др. / Под ред. Ю.Н. Кундиева, Е.Н. Краснюка. - К.: Здоров'я, 1989. - 272 с.