Навчальна дисципліна
Охорона праці
РЕФЕРАТ
на тему:
Поняття, предмет та значення охорони праці
План
ВСТУП
1. Генезис та поняття охорони праці як навчальної дисципліни
2. Соціально-економічне значення охорони праці
ВИСНОВОК
Список використаних джерел
ВСТУП
Предмет „Основи охорони праці” це комплексна соціально–технічна дисципліна. Вона містить у собі такі основні відгалуження: санітарія та гігієна праці, техніка безпека, законодавство у сфері охорони праці.
Адже, трудова діяльність є найважливішою формою взаємодії людини з навколишнім середовищем, яка реалізується у планомірному процесі праці.
Праця – це заздалегідь осмислений процес свідомої діяльності людини з урахуванням її досвіду, матеріальних і духовних потреб. У праці виявляються основні п’ять поведінкових мотивів: вигода, безпека, зручність, задоволеність і нівелювання в трудовому колективі.
Отже ця тема є дуже актуальною, для працівників, які виконують свої функціональні обов’язки, щодо фізіологічних та психологічних умов праці. Зазначені аспекти лекції в подальшому повинні формувати почуття дбайливого ставлення до свого життя і здоров’я як найвищої соціальної цінності.
1. Генезис та поняття охорони праці як навчальної дисципліни
Проблема гарантування безпеки праці хвилювала людство з найдавніших часів. Тому у своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, хоча інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч із полегшенням праці, підвищенням її продуктивності несло в собі небезпеку для життя здоров’я працюючих.
До нас дійшли праці великих вчених стародавності Гіппократа (460-377 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) та інших, у яких мова йде про безпечні умови праці.
У Середні віки та добу Відродження питаннями захисту життя і здоров'я людей займалися такі вчені як, наприклад, аль-Хайсам (Альхазен, 965-1039 рр, – вплив освітлення на людину); Парацельс (1493-1541 рр, – медичні дослідження); чесько-німецький лікар і металург Агрикола (1494-1555 рр. – питання охорони праці в роботі "Про гірничу справу") та ін.
У Росії основоположником науки Нового часу про безпеку праці можна вважати Михайла Ломоносова (1711-1765). У його роботах знайшли відображення питання безпеки в гірничій справі, розробки блискавкозахисту будинків і споруд.
У XIX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком промисловості проблемами безпеки праці зацікавилися багато вчених. Були зроблені значні кроки у вивченні фізіології, психології, впливі на організм людини різних шкідливих і небезпечних факторів. Значних успіхів досягла медицина в боротьбі з хворобами і професійними захворюваннями.
З початку XX ст. з'явилася така наука, як техніка безпеки. У 1903 р. вперше у світі було введено курс техніки безпеки в Петербурзькому університеті. Проблемами безпеки й охорони праці займалися такі помітні науковці, як: В.Л. Кирличов (1845-1913) – перший ректор Харківського політехнічного інституту, який вперше увів курс "Техніка безпеки"; М.І. Сєченов (1829-1905) – фізіолог, розробив критерій тривалості робочого дня, розкрив роль нервової системи в трудовому процесі; Ф.Ф. Ерісман (1842-1915) – професор МДУ, який розробляв питання гігієни фізичної та розумової праці; А.А. Пресе (1857-1930) – російський вчений, професор, автор першої капітальної праці в трьох томах з питань техніки безпеки, у якій далеко випередив тогочасні роботи закордонних авторів у цій сфері.
Бурхливий розвиток промисловості у другій половині XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Особливо це стосується радянських вчених, самий перелік імен яких зайняв би багато місця. Серед цих імен особливо помітний внесок у наукові розробки проблематики охорони праці зробили Н.А. Вігдорчик (1875-1955), В.А.Левицький (1867-1943), В.А. Легасов, Б.О. Патон, С.В. Белов, К.Н. Ткачук.
Поняття «охорона праці»
визначено статтею 1 Закону України «Про охорону праці». Охорона праці
– це система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.
Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України.
Предмет "Основи охорони праці"
– це комплексна соціально-технічна дисципліна, яка містить у собі такі основні відгалуження, як санітарія та гігієна праці, техніка безпеки, законодавство у сфері охорони праці. Головним завданням
вивчення курсу «Основи охорони праці» є формування в майбутніх юристів знань і навичок з безпеки праці, відповідального ставлення до збереження життя і здоров’я особистого та працюючих поруч у різних умовах оперативних обставин.
Навчальний курс з основ охорони праці дає загальні наукові основи дисципліни, які можуть по-різному видозмінюватися залежно від спеціалізації. Конкретні питання техніки безпеки, санітарії та гігієни праці, пожежної профілактики та профілактики вибухів, що стосуються окремих видів машин, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, видів робіт, будинків і споруд, розглядаються у відповідних спеціальних курсах.
Значення охорони праці.
Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року № 2694 – XII прийняла Закон «Про охорону праці» в новій редакції, який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів всіх працюючих, мільйонів громадян України. Нова редакція Закону приведена у відповідність до Конституції України та адаптована до вимог міжнародного і європейського законодавства. Адже тільки там, де роботодавці турбуються про виробничу безпеку, створюють сприятливі умови роботи, турбуються про охорону життя і здоров’я своїх співробітників, люди безпечно і належним чином можуть виконувати свої безпосередні обов’язки.
Соціальне значення
охорони праці проявляється у зростанні якості та продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищенні соціально-економічних показників об’єкта. Підвищення соціально-економічних показників об’єкта відбувається за рахунок покращення якості та продуктивності праці, збереження трудових ресурсів та їх складових компонентів.
Зростання якості та продуктивності праці відбувається за рахунок підвищення фонду робочого часу: 1) скорочення внутрішніх змінних простоїв шляхом зниження кількості або ліквідації мікротравм, обумовлених несприятливими умовами праці; 2) запобігання передчасному стомленню за рахунок оптимізації умов праці, режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.
Збереження трудових ресурсів відбувається за рахунок покращення стану здоров’я і підвищення середньої тривалості життя в результаті покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Знижується напруження в колективі, покращуються взаємовідносини між співробітниками. Підвищується професійний рівень за рахунок зростання кваліфікації і майстерності.
Економічне значення охорони праці
визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при зміні соціальних показників. Запровадження в Україні принципів ринкової економіки потребує отримання прибутків від будь-якої діяльності. Зменшення коштів на витрати від травматизму та професійних захворювань у підрозділах МВС є суттєвим резервом у заощадженні державних коштів. На сьогодні кошти, призначенні для поліпшення умов праці та підвищення її безпеки. не скуповують себе. У зв'язку з цим держава витрачає значні кошти на пільги, компенсації та відшкодування наслідків несприятливих умов праці. Основні кошти на охорону праці складають витрати на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань та на запобігання загальних захворювань.
Так, наприклад, підвищення температури повітря на 1°С вище норми комфортних умов супроводжується збільшенням витрат робочого часу у середньому на 4,1 робочих дня в розрахунку на 100 працюючих, а перевищення рівня шуму на робочих місцях на 10-20 дБ підвищує загрозу часткової втрати працездатності в середньому на 2,7 робочих дня на 100 працюючих. При комплексній дії на людину кількох шкідливих факторів втрати робочого часу можуть сягати 20-40% від загального робочого часу за рахунок зниження працездатності. Відомо, що 25-30% загальних захворювань людей пов'язані з несприятливими умовами праці.
З метою економії витрат на пільги та компенсації необхідно чітко дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, правил техніки безпеки та інших вимог з охорони праці на робочих місцях. Збільшення фонду робочого часу досягається за рахунок скорочення витрат часу внаслідок виробничого травматизму або неявки на роботу. Усе це дозволяє говорити про необхідність наукового управління охороною праці.
У цілому соціально-економічне значення охорони праці полягає
у:
– реалізації конституційного права громадян на охорону власного життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;
– регулюванні за участю відповідних державних органів відносин між власником підприємства, установи і організації та працівником з питань безпеки, гігієни праці й виробничого середовища;
– встановленні єдиного порядку організації охорони праці в Україні;
– наданні права працівникові відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або навколишнього середовища;
– зберіганні середнього заробітку за період простою не з вини працівника;
– переведенні працівника за його згодою на легшу роботу відповідно до медичного висновку і стану здоров'я;
– обов'язковому соціальному страхуванні власником усіх працівників від нещасних випадків і професійних захворювань;
– виплаті сум на надання одноразової допомоги, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності;
– наданні працівникам пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці;
– забезпеченні працівників спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами;
– відшкодуванні власником моральної шкоди, заподіяної працівникові;
– забезпеченні комплексного розв'язання завдань охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
Охорона праці як галузь регламентує основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом (далі – власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та шкідливі умови праці, є Конституція України, де проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно вибирають або на яку погоджуються.
Міжпредметні зв’язки:
питання курсу «Основи охорона праці» органічно пов’язані з такими курсами, як «Безпека життєдіяльності», трудове, цивільне, кримінальне, адміністративне право та інші. Дисципліна "Охорона праці" органічно пов'язана з багатьма питаннями дисциплін “Фізіологія”, “Гігієна людини”, “Ергономіка”, “Психологія”, “Фізика”, “Хімія”, “Екологічне право”, “Спеціальна техніка”, “Тактико-спеціальна підготовка”, “Цивільна оборона” та “Медична допомога”.
Виходячи з вищесказаного працівники юристи повинні знати:
1. законодавчі акти, правила, положення в області охорони праці;
2. перелік небезпечних і шкідливих факторів і їхня небезпека для людини;
3. про основні напрямки зниження травматизму і загибелі людей при виконанні службових обов’язків.
Студенти інституту після вивчення курсу «Основи охорони праці» повинні отримати знання щодо нормативно–правових питань законодавства з охорони праці, виробничої санітарії, електробезп
· користуватися правилами з техніки безпеки (ТБ), проводити інструктаж з питань охорони праці, пов’язаних з роботою у шкідливих у небезпечних умовах;
· оцінювати обставини і приймати рішення щодо попередження вибухонебезпечних виробництв;
· правильно діяти у разі виникнення пожежі;
· користуватися первинними засобами пожежогасіння, пожежним інвентарем та пожежним інструментом;
· запобігати виникнення вибухів, проводити профілактику вибухів;
· уміти правильно діяти у разі ураження підлеглих та інших осіб електричним струмом;
· надавати першу допомогу потерпілим при нещасних випадках;
· уміти попередити ураження особового окладу шкідливими виробничими чинниками та знати засоби захисту від них;
· правильно діяти під час виконання службових обов’язків та у випадках загрози життю та здоров’ю від злочинних елементів.
2.
Соціально-економічне значення охорони праці
охорона праця навчальний дисципліна
Науково-технічний прогрес поряд із благами приніс людству на жаль, і численні лиха. Людина – творець науково-технічного прогресу – стала його заручником.
За даними Міжнародної організації праці (МОП) щорічно у результаті нещасних випадків на виробництві і від професійних захворювань у світі помирають майже 2 мільйони чоловік. Ще біля 270 мільйонів чоловік отримують травми у результаті нещасних випадків на виробництві. При цьому зареєстровано біля 160 мільйонів людей, що страждають професійними захворюваннями. Функції Міжнародної організації праці передбачають збір і розповсюдження інформації з усіх питань, що стосуються міжнародного регулювання умов праці і виробництва.
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, несприятлива економічна ситуація для зниження рівня травматизму і загибелі людей існує й зараз. На засіданнях Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення неодноразово відзначалися незадовільне становище в галузі гарантування безпеки праці і високий рівень травматизму в країні. Про це свідчить статистика нещасних випадків. Так, ще 15 років назад щорічно в Україні на виробництві травмувалося біля 125 тисяч чол. (це приблизно одна людина на дві тисячі громадян України), що в декілька разів більше, ніж в 2005 році (більше 21 тисячі); з них близько 3 тисячі гинуло (1 тисяча – протягом 2005 року), біля 5-6 тисяч – щорічно отримують професійні захворювання.
В Україні від травм кожні двадцять годин вмирає одна особа, а самі травмування відбуваються кожні десять хвилин.
Тим не менше, справжній стан охорони праці і рівень виробничого травматизму на той час замовчувався. Це не тільки породжувало безвідповідальність керівників всіх рівнів відносно підвищення безпеки праці, але і шкодило формуванню свідомого ставленню людей до особистої безпеки оточуючих.
Зараз на підприємствах у шкідливих умовах працює більше 5 млн. чол., у тому числі 1,8 млн. жінок. На 01.01.2000 р. на обліку в Україні було 250 900 інвалідів внаслідок профзахворювань та трудових ушкоджень.
Біля 1,8 мільярда гривень витрачається на відшкодування збитків, медичну, професійну і соціальну реабілітацію людей, котрі потерпіли від нещасних випадків на виробництві, і на лікування людей, котрі страждають на професійні захворювання. Ще 1,3 мільярда гривень затрачається керівниками підприємств на виплати компенсацій працівникам за працю у тяжких і шкідливих умовах.
В Україні рівень ризику загибелі і травматизму на виробництві у розрахунку на 100 тисяч працівників у порівнянні з Японією – вище у 3 рази, у порівнянні з Німеччиною – в 2 рази. На сьогодні ймовірність травматизму та професійних захворювань в Україні у 5-8 разів вище, ніж в інших промислово розвинутих країнах ЄС.
З набуттям незалежності Україна одна з перших серед республік колишнього СРСР в 1992 році 14 жовтня прийняла Закон "Про охорону праці", який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується інтересів усіх працездатних громадян України. Закон і відповідні підзаконні акти зорієнтовані на основні вимоги міжнародних організацій зокрема конвенції і Міжнародної організації праці (МОП), та ринкові перетворення, що почались у суспільстві.
Зараз можна сказати, що закон працює і захищає інтереси людей праці. Якщо в 1992 році в Україні загальна кількість травмованих на виробництві складало 124 971 чоловік, то в 2005 році воно знизилось до 21 тисячі осіб, кількість загиблих відповідно зменшилось з 2691 до 1284 осіб.
На Херсонщині рівень виробничого травматизму у порівнянні з 1992 роком знизився в 4 рази – з 2572 до 457 осіб.
Хоча в 2002 році в Херсонській області відбулося зниження кількості нещасних випадків виробничого травматизму, суттєвого покращення стану безпеки праці не відбулося. Допущений ріст смертельного травматизму в Херсоні, Верхньорогачицькому, Горностаївському, Каховському і Іванівському районах. Процес реформування агропромислового комплексу супроводжується, на жаль, високим рівнем травматизму. На підприємствах і в господарствах галузі відбулося 252 нещасних випадки, в тому числі 13 – зі смертельним наслідком. Високим залишається рівень травматизму в енергетиці, будівництві, машинобудуванні і зв’язку.
На сьогоднішній час йде реалізація Національної, галузевих і інших програм з охорони праці, розроблених до 2005 року. З виходом Закону "Про охорону праці" почали функціонувати служби охорони праці в обласних, районних і міських органах державної виконавчої влади, котрі у межах своєї території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці.
Особливу увагу викликає питання техногенної безпеки підприємств підвищеного професійного ризику, пов’язаного із виробництвом, переробкою і зберіганням високотоксичних вибухо-пожежних речовин. Для визначення критеріїв небезпечності таких підприємств, попередження техногенних аварій і катастроф в 2001 році прийнятий Закон України "Про об’єкти підвищеної небезпеки". Для визначення небезпеки і рівня риску проводиться ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки.
Тільки в нешкідливих і безпечних умовах виробництва людина здатна
працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства. Не випадково Міжнародною організацією праці об’явлено щорічне проведення Всесвітнього дня охорони праці (28 квітня). За ініціативою Сполучених штатів Америки і Канади 28 квітня був вибраний Днем Пам’яті загиблих на виробництві. Пізніше він став називатися Всесвітнього дня охорони праці, а тиждень напередодні – став Тижнем охорони праці. Всі заходи, що плануються протягом Тижня охорони праці відбуваються з участю Держнаглядохорони праці, федерації профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, зокрема: 1) широкомасштабні інформаційні кампанії, які дозволяють привернути увагу громадськості до питань виробничої безпеки; 2) оргкомітет в кожному регіоні закликає керівників підприємств, профспілкових організацій, органів виконавчої влади підтримувати ініціативу шляхом проведення комплексу заходів для попередження нещасних випадків на виробництві, підвищення рівня безпеки і умов праці людей. Спектр заходів достатньо широкий: від проведення круглих столів і семінарів до надання додаткової матеріальної допомоги сім’ям, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві.
Враховуючи виключну актуальність вирішення проблем промислової безпеки в Україні на національному і регіональному рівнях проводяться тижні "Сприяння культурі виробничої безпеки".
Висновок
Таким чином, охорона праці – це система законодавчих актів, соціально–економічних, організаційних, технічних і лікувально–профілактичних заходів і засобів, що гарантують безпеку, збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.
Предмет „Основи охорони праці” – комплексна соціально–технічна дисципліна. Вона містить у собі такі основні відгалуження: санітарія та гігієна праці, техніка безпеки, законодавство у сфері охорони праці.
Список використаних джерел
Нормативні акти
1. Конституція України 254к/96-ВР від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141
2. Закон України "Про охорону праці" № 2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 49 (08.12.92), ст. 668.
3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47 (26.11.99), ст. 403.
4. Закон ВР УРСР "Про міліцію" № 565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 26 с.
5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12. 1971р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
6. Постанова КМ України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" № 64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур'єр, 1993, 02, 04.02.93 N 17 – 18
7. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Держнаглядохоронпраці від 03.08.93, №72: Зареєстровано Мінюстом України від 30.09.93, №141: Наказ МВС України від 29.04.94, №230.
8. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України - №12: охорона праці в Україні. /Відп. Шеф-редактор В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
9. Положення Державного комітету України по нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про кабінет охорони праці" № 191. від 18.07.1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 42 (30.10.97), №с.
10. Постанова КМ України "Про затвердження складу Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення" № 1691 від 29.10. 2003р. // Офіційний вісник України, 2003, N 45 (21.11.2003), ст. 2350
11. Постанова КМ України "Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях" № 623 від 10.08. 1993р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994, N 1, ст. 1
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №11 від 30.09.1994р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
13. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 року №72: Зареєстровано Міністерством юстиції України від 30 вересня №141 // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
14. Положення Державного комітету України з нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про службу охорони праці" № 255 від 15.11.2004р. // Офіційний вісник України, 2004, N 48 (17.12.2004), ст. 191
15. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці
"Про затвердження змін і доповнень до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці" № 109 від 23.04. 1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 21, №с. 153
16. Наказ Міністерства освіти і науки. "Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України" № 304 18.04. 2006р. // Офіційний вісник України, 2006, N 28 (26.07.2006), ст. 246
Юридична література
1. Бандурка О.М. та ін. Охорона праці в діяльності ОВС України: Підручник. – Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2003. – С.37-92.
2. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. Геврика Є.О. – Львів, 2000. – 280 с.
3. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. – 5-те видання, стереотип. – Л.: Львів. банк. ін-т, 2000. – 216 с.
4. Кодекс Законів про працю з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2000 р.) /Відп. редактор О.П.Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 1024 с. (Гл.ХІ. – С.59-65).