Види складу злочину та їх значення для кваліфікації

Курсова робота
з предметуКРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

на тему:

“Види складу злочину та їх значення для кваліфікації”.

Зміст

Вступ.

І. Види юридичних складів злочинів.

1) Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони.

2) Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх описання в кримінальному законі.

ІІ. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації.

Висновок.

Література.

Вступ.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система може функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з – поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб’єкта. Задля регулювання поведінки людей, об’єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтуються на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність називаються соціальними нормами. Але невідворотно із встановленням правил поведінки виникають і такі поняття як злочин та злочинець.

Основою застосування кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм — є класифікація злочинів, а виділення окремих видів складів злочинів має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку — для точної кваліфікації злочину.

У зв’язку з цим, предметом курсової роботи є такі поняття як види складів злочинів та значення їх для правильної кваліфікації, оскільки ці проблеми є зараз доволі актуальними не тільки в науковій діяльності в галузі кримінального, але і в юридичній практиці.

Склад злочину (на початковому етапі досудового слідства – кілька складів злочинів) виступає як мета пізнання. У процесі збирання доказів ними підтверджуються елементи одних складів злочинів і спростовуються елементи інших. Склади злочинів, елементи яких не дістали підтвердження, “відпадають”. Ті ж склади злочинів, які були доведені, ставляться у вину обвинуваченому. Тому кваліфікація злочину є важливим моментом не тільки при винесенні постанови про притягнення особи як обвинуваченого і складанні обвинувального висновку, а й під час розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

І.

Види юридичних складів злочинів.

Передумови класифікації юридичних складів злочинів
. Проблеми класифікації юридичних складів злочинів пов'я­зані: а) з дотриманням загальних правил її здійснення; б) із визначенням підстав (критеріїв) класифікації юридич­них складів злочинів; в) з уточненням окремих особливос­тей здійснення такої класифікації з огляду на специфіку кожної з визначених підстав.

Загальні правила
будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної операції поділу обсягу поняття вироб­лені формальною логікою. Серед цих правил найбільш важливими є такі: 1) поділ об'єктів класифікації на види має здійснюватися за однією і тією самою підставою; 2) члени поділу повинні взаємовиключатися; 3) один і той самий "предмет" у межах даної класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно.

Визначення підстав (критеріїв) класифікації
юридичних складів злочинів здійснюється теорією кримінального права, що традиційно як такі підстави називає: 1) ступінь суспільної небезпечності злочинів, юридичні склади яких класифікуються; 2) спосіб опису юридичного складу злочи­ну в кримінальному законі; 3) особливості конструкції об'єктивної сторони юридичного складу злочину.

Особливості
здійснення класифікації
юридичних складів злочину за окремими підставами будуть уточнені щодо кожної з них окремо.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки.
Особливостями такої класифікації є те, що: 1) вона поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його окремих різновидів), наприклад, вбивство через необереж­ність (ст. 119 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) — до об'єктів цієї класифікації не включаються; 2) підставою такої класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, а певним чином "типі­зований" законодавцем ступінь суспільної небезпеки окре­мого різновиду злочину даного виду; саме з таким "типі­зованим" ступенем суспільної небезпеки закон пов'язує певні кримінально-правові наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції.

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні скла­ди злочинів за ступенем суспільної небезпечності поді­ляються на такі види: а) основний склад злочину; б) кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину (склад злочину з обтяжуючими чи особливо обтяжу­ючими обставинами); в) привілейований склад злочину (склад злочину з пом'якшуючими обставинами).

Основний склад злочину — це юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин.
У переважній більшості ви­падків "специфічна" частина основного складу злочину передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини кримінального закону. Є, однак, і винятки. Так, основний склад умисного вбивства (ст. 115) — в своїй "специфічній" частині передбачений окремою статтею; "специфічна" частина основного складу зараження венеричною хворобою міститься не в ч. 1, а в ч. 2 ст. 133. Здебільшого такі винятки пояснюються певними тради­ціями законодавчої техніки — інколи виправданими, а інколи, очевидно, ні.

Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад зло­чину — юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами.
У переважній більшості випадків "специфіч­на" частина кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину міститься в диспозиції частини другої (тре­тьої, четвертої) тієї ж статті Особливої частини кримі­нального закону, що передбачає і "специфічну" частину основного складу (у главі XI Особливої частини КК — це, відповідно, пункти "в" або "г", інколи — пункт "б"). Загальним орієнтиром того, що це кваліфікований (особли­во кваліфікований) склад злочину є санкції відповідних частин (пунктів) — кваліфікований склад "має" суворішу санкцію, ніж основний, особливо кваліфікований — ще суворішу, ніж кваліфікований. Винятки приблизно такі самі, як і наведені вище, — іноді "специфічну" частину кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу злочи­ну передбачають окремі статті Особливої частини КК , але санкції в них завжди також суворіші, ніж ті, що "прив'язані" до основного складу.

Окремого розгляду заслуговує питання про механізм утворення специфічної конструкції та конкретного змісту кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів зло­чинів. Найтиповішими варіантами такого механізму є:

1. До специфічної конструкції основного складу злочину законодавцем "додаються" нові елементи — іноді з від­повідними зв'язками. Ці елементи характеризуються певними ознаками. Таким чином, кваліфікований чи особли­во кваліфікований склад злочину відрізняється від основ­ного як специфічною конструкцією, так і конкретним змістом.
Прикладом такого варіанту є особливо кваліфі­кований склад розбою (ч. З ст. 187 КК). У ньому з'явля­ються нові елементи — наслідки, обстановка, спеціальний суб'єкт і, відповідно, нові ознаки — тяжкі тілесні ушкод­ження, проникнення в житло, особливо небезпечний реци­дивіст (при цьому перші два елементи ще й пов'язані з діянням певними зв'язками).

2. Специфічна конструкція основного складу злочину не міняється, але окремі елементи цієї конструкції законода­вець характеризує за допомогою додаткових "нових" ознак. Таким чином, кваліфікований чи особливо квалі­фікований склад злочину відрізняється від основного ли­ше конкретним змістом
. Прикладом є особливо кваліфі­кований склад одержання хабара (ч. З ст. 368 КК). У ньому "особливо великий розмір хабара" та "особа, яка займає особливо відповідальне становище", є особливо ква­ліфікуючими ознаками, які "по-новому" характеризують, відповідно, діяння та спеціального суб'єкта. При цьому специфічна конструкція особливо кваліфікованого складу одержання хабара є такою самою, як і в основному складі.

3. Поєднання першого і другого варіантів. Такий "комп­лексний" варіант
зустрічається найчастіше. Прикладом його є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). У ньому є новий елемент — "особливо тяжкі наслідки" (вони причинне пов'язані з діянням) та нові ознаки — "особливо небезпечний рецидивіст" (додаткова характеристика спеціального суб'єкта) і "малолітня" (до­даткова характеристика потерпілої від зґвалтування).

Крім типових варіантів механізму утворення кваліфі­кованих та особливо кваліфікованих складів злочинів, є й варіанти нетипові. До них, зокрема, можна віднести ті, в яких окремі елементи чи ознаки основного складу злочину перестають бути обов'язковими для кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу. Прикладом є кваліфі­кований склад перевищення влади або службових повнова­жень (ч. 2 ст. 365 КК) — із його специфічної конструкції "зникають" наслідки, які є обов'язковим елементом основ­ного складу.

Існує ще одне важливе питання, яке стосується ква­ліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів. Його можна сформулювати так: якщо кілька обтяжуючих по обставин передбачено в диспозиції статті Особливої части­ни кримінального закону альтернативне, то кожна з них утворює окремий кваліфікований або особливо кваліфіко­ваний склад злочину чи всі вони утворюють один такий склад? Конкретніше — на рівні прикладу — це питання може бути поставлене так: розбій, вчинений особливо не­безпечним рецидивістом, і розбій, поєднаний із спричинен­ням тяжких тілесних ушкоджень, — це два різні особливо кваліфіковані склади розбою чи це різновиди одного й того самого особливо кваліфікованого складу?

Із урахуванням законодавчої техніки, характерної для чинного КК України, та виходячи з тенденцій судової практики, відповідь на поставлене питання на сьогодні така: кілька альтернативних обтяжуючих обставин, перед­бачених у диспозиції однієї й тієї самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворю­ють один кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину.
Цей висновок має як теоретичне, так і практичне значення, зокрема для розуміння такої форми множинності злочинів, як їх сукупність, а також для при­значення покарання при вчиненні кількох злочинів.

Останній вид юридичних складів злочинів при класи­фікації їх за ступенем суспільної небезпечності — приві­лейований склад
.

Привілейований склад злочину — юри­дичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з пом'якшуючими обставинами.
У чинному КК таких скла­дів небагато, їх "специфічні" частини передбачені в стат­тях ч. 1 ст.266, ч. 1 ст.344, ч. 3 ст.390, ст.434. Механізм утворення привілейова­них складів злочинів такий само, як і механізм утворення кваліфікованих складів (у його типових варіантах). Загаль­ний орієнтир того, що це привілейований склад, — санкції зазначених вище статей. Вони завжди менш суворі, ніж санкції, що "прив'язані" до відповідного основного складу: наприклад, санкція ч.1 ст.109 передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, а санкція ст. 391 передбачає позбавлення волі на строк до трьох років.

Кримінально-правове значення поділу юридичних скла­дів злочинів на основні, кваліфіковані (особливо квалі­фіковані) та привілейовані полягає в тому, що він дозволяє законодавчим шляхом зафіксувати "рівні" суспільної не­безпечності злочинів одного і того самого виду, пов'язати з ними різноманітні кримінально-правові наслідки і тим самим посилити нормативні начала в механізмі кримі­нально-правового регулювання. Крім того, зазначений поділ є одним із дієвих засобів законодавчої техніки, за допомогою якого в кримінальному праві забезпечується належний рівень системності.

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони.
Особливостями такої класифікації є те, що вона: а) стосується лише юридичних складів закінчених злочинів, тобто не поширюється на "особливі" юридичні склади, які фіксують попередню зло­чинну діяльність; б) має узгоджуватися з висновками, зробленими в межах класифікації юридичних складів зло­чинів за іншими підставами.

Тож юридичні склади злочинів за особливостями конст­рукції їх об'єктивної сторони поділяються на такі види: а) матеріальний склад злочину; б) формальний склад зло­чину; в) формально-матеріальний склад злочину.

Матеріальний склад злочину — це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони.
Отже, об'єктивна сторона матеріаль­них складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи — діяння та наслідки; б) при­наймні, один зв'язок між обов'язковими елементами — причинний між діянням та наслідками. Типовими прикла­дами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств (статті 115—119 КК), тілесних ушкоджень (стат­ті 121—128), основний склад перевищення влади або поса­дових повноважень (ч. 1 ст. 365). Очевидно, до мате­ріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (не­безпека) настання "реальних" наслідків. Матеріальним слід визнавати і той юридичний склад, який передбачає кілька альтерна­тивних наслідків .Формальний склад злочину — це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони
. Отже, обов'язковим елементом об'єк­тивної сторони формального складу будь-якого злочину за­вжди є діяння, до якого законодавець при створенні юри­дичного складу злочину певного виду може "додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку. Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство (ч. 1 ст. 114), незаконне перетинання державного кордону ( ч. 1 ст. 331) , одержання хабара (ч. 1 ст. 368).

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріаль­ними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склад

и злочинів
. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм за­гальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю
. Типовим прикладом усіченого скла­ду злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить мо­мент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із на­сильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого на­сильства (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187). Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином ви­знається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч. 1 ст. 15) є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину — це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчи­ненням діяння, що за своїм загальним кримінально-пра­вовим змістом є попередньою злочинною діяльністю.
У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його ви­ділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.

Останній вид за даною класифікацією —
формально-ма­теріальні склади
злочинів
— практично не розглядається в науковій літературі. Між тим, існування такого виду юридичних складів злочинів — реальний факт, що випли­ває з чинного кримінального законодавства України.

Формально-матеріальний склад злочину — це юридич­ний склад, який передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій — формальним.
Таке поєднання "матеріальності" і "формальності" в одному і тому самому юридичному скла­ді злочину зумовлене тим, що його специфічна конст­рукція і конкретний зміст включають декілька (не менше двох) альтернативних елементів та ознак, і одним із таких елементів обов'язково є наслідки. Оскільки з урахуванням зазначеної альтернативності специфічна конструкція такого складу може включати наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони, даний склад може розглядатись як матеріальний; оскільки з урахуванням цієї альтернатив­ності його специфічна конструкція може і не включати зазначені наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони, даний склад може розглядатись як формальний.

У чинному КК України передбачені два різновиди фор­мально-матеріальних складів злочинів. Типовим прикладом першого різновиду є вже згаданий особливо кваліфікований склад зґвалтування, а саме, зґвалтування, вчинене особли­во небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої (ч. 4 ст. 152). Зроблений раніше висновок про те, що перед нами один юридичний склад злочину, дозволяє віднести його, в межах даної класифікації, до формально-матеріаль­них складів злочинів: якщо в специфічну конструкцію особ­ливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріаль­ний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить — зґвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, чи зґвалтування малолітньої — цей склад розглядається як формальний. До формально-матеріальних складів злочинів даного різновиду можна віднести також особливо кваліфіковані склади розбою (ч. З ст. 187), вима­гання (ч. З ст. 189), кваліфікований склад шахрайства (ч. 2 ст. 190).

Іншим різновидом формально-матеріальних складів зло­чину є юридичні склади, об'єктивна і суб'єктивна сторони яких виражені за допомогою формулювання "посягання на життя..." .Як зазначено, наприклад, в абз. 2 підп. "а" п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини", під посяганням на життя державного діяча чи представ­ника іноземної держави слід розуміти його умисне вбивствоабо замах на умисне вбивство". Отже, посягання на жит­тя потерпілого в зазначених юридичних складах передба­чене в двох відносно самостійних формах: як його умисне вбивство і як замах на його умисне вбивство. А це озна­чає, що у першій формі такі склади є матеріальними, у другій — формальними (більш того — усіченими). У ціло­му ж, такі юридичні склади можуть бути визначені як формально-матеріальні. До другого різновиду формально-матеріальних складів треба, очевидно, віднести і юридич­ний склад диверсії (ст. 113), яка в одній своїй формі вияв­ляється лише в діях, а в інших — вимагає настання певних наслідків.

Кримінально-правове значення поділу юридичних скла­дів злочинів на формальні, матеріальні та формально-мате­ріальні полягає в тому, що зазначений поділ, здебільшого, відображає підхід законодавця до оптимальних меж криміналізації окремих різновидів поведінки особи з точки зору їх здатності спричиняти шкоду соціальним цінностям, які підлягають охороні. Для криміналізації одних різновидів необхідне обов'язкове включення до відповідних юридич­них складів певних наслідків, для криміналізації інших достатньо включити до юридичного складу лише діяння. Є й такі різновиди, криміналізація яких пов'язується як з наслідками, так і з іншими обставинами.

Ізподілом юридичних складів на матеріальні, формальні та формально-матеріальні пов'язана ще одна важлива кри­мінально-правова характеристика окремих різновидів зло­чинів. Йдеться про момент закінчення злочину. Цей момент у межах кожного із зазначених видів є різним: у матеріальному складі — це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному — час вчинення діяння, у формально-матеріальному можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх описання в кримінальному законі.
Єдина особливість цієї класифікації полягає в тому, що вона має враховувати рівень законодавчої техніки, притаманної чинному кри­мінальному законодавству України, в тому числі і ряд її суттєвих недоліків. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли: а) в одній і тій самій статті Особливої частини КК передбачені "специфічні" частини юридичних складів зло­чинів різних видів, наприклад, привласнення чи розтрата державного або колективного майна і розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадо­вою особою своїм посадовим становищем (частини 1, 2 ст. 191); б) у одних випадках окремими пунктами позначені кваліфікуючі ознаки одного й того самого кваліфікованого складу злочину, в іншому — "специфічні" частини різних (кваліфікованих та особливо кваліфікованих) скла­дів злочинів; в) у деяких юридичних складах не зазначена форма вини, і вона не може бути з'ясована шляхом однозначного тлумачення інших еле­ментів та ознак (ст..156). Такі й подібні випадки значно ускладнюють віднесення окремих юридичних скла­дів злочинів до того чи іншого виду в межах їх кла­сифікації за способом описання в кримінальному законі.

У цілому ж за такою класифікацією юридичні склади злочинів поділяються на прості та складні.

Простий склад злочину — це юридичний склад, "спе­цифічна" частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї самої форми вини.
Інші елементи простого складу злочину в його специфічній конструкції можуть бути представлені по-різному, в тому числі, очевидно, й альтернативне. Про­стими складами будуть, наприклад, юридичні склади ухи­лення від призову на строкову військову службу (ст. 335), крадіжки (ст. 185), вбивства через необережність (ст. 119).

Складний склад злочину — це юридичний склад, "спе­цифічна" частина якого містить описання одного усклад­неного чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків.
Прикладами складних складів є юридичні склади вимагання (ст. 189), умисного знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 194), виготовлення, придбання, зберігання або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307). У теорії кримінального права виділяють: склади складних злочинів, склади з двома формами вини, склади з альтернативними діяннями, наслідками чи спосо­бами.

Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на прості й складні полягає в тому, що він дає зрозуміти, наскільки різними за ступенем склад­ності можуть бути відображення юридичних складів у кри­мінальному законі. А це, в свою чергу, сприяє правильно­му встановленню в законі їх специфічної конструкції та конкретного змісту. Крім того, зазначений поділ сприяє теоретичному осмисленню найбільш типових "схем" ство­рення юридичних складів злочинів, що надає можливості для вдосконалення кримінального законодавства.

ІІ. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації.

Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного злочину (злочинів).

1. До поняття злочину в КК вперше включено ознаки винності і суб’єкта злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину містить вказівку на п’ять обов’язкових ознак злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння повинне бути суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не будь-який злочин , а конкретно скоєний: це – конкретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.

Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак ( суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.

Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

2. Кваліфікація злочину

– це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.

Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.

Перший етап кваліфікації – це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з’ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів.

Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.

Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як пред’явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці.

Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред’явив звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.

Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК.

Висновок

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що теми висвітлені в цій курсовій роботі мають не абияке значення в усіх видах юридичної практики, а проблема правильної кваліфікації — є однією з основних, оскільки правильна кваліфікація скоєного злочину є найголовнішим фактором для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для чіткого дотримання законів у боротьбі із злочинністю.

Наприклад, суміжні склади злочинів мають багато спільних елементів і відрізняються один від одного іноді лише деякими ознаками, що створює небезпеку допущення помилок у кваліфікації злочину. Нажаль, такі помилки досить часто трапляються у слідчій і судовій практиці. Тому виявлення причин помилок, визначення шляхів виправлення останніх і особливо запобігання їм — це дуже важливі фактори підвищення ефективності правосуддя.

Література

1. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

2. Бажанов М.І, Сташис В.В, Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. — Харків.: 1997.

3. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

4. Право України. — 1998. — № 7, 9.

5. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 – 1995. – К.