ЗМІСТ
Вступ
.
2
РОЗДІЛ 1.СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЕМІЛІ ДІКІНСОН
8
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИЧНОГО СВІТУ Е. ДІКІНСОН.
14
2.1. Стиль, провідні мотиви і домінуючі настрої в творчості. 14
2.2. Унікальність поетичного доробку. 19
ВИСНОВКИ
..
30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
..
33
ВСТУП
Актуальність теми дослідження.Сьогодні сферою зацікавлень багатьох літературних критиків все частіше стає творчість жінок-письменниць, поетес, які довгий час залишалися на периферії літературознавства. Не можна беззаперечно говорити про багато явищ світового літературного процесу (наприклад, про англійський роман, американський та французький романтизм), не розглядаючи творчість жінок-письменниць і поетів.
Це письменники та мислителі, що формують розумові настрої своєї доби, закладають основи нових літературних напрямів і традицій. Значення їхньої діяльності здебільшого виходить за рамки літератури. Вони виражають національний дух і водночас створюють його, виражають дух самої історії, гостро сприймаючи її спрямованість, передбачаючи її ходу.
Адже романтизм для американської літератури був добою активного формування естетичної думки й водночас небаченого розквіту більшості жанрів словесного мистецтва. З утвердженням романтичного умонастрою в духовному житті Америки, романтичного напряму в її художній літературі закінчився період тяжкої для американських письменників залежності від європейських культурних еталонів. Найважливішою прикметою поезії пізнього американського романтизму були широта бачення, яка піднімала художню літературу до рівня філософського узагальнення. Можна впевнено стверджувати, що універсалізм, який, на думку деяких дослідників, є типологічною рисою раннього європейського романтизму, не меншою мірою характерний і для окремих течій пізнього періоду. Двісті років становлення національної літератури завершились яскравим спалахом, що дав Америці сузір’я імен, без яких сьогодні годі уявити світову літературу.
Однією з найяскравіших сторінок в історії світової жіночої літератури, яка заслуговує пильної уваги дослідників, є доля і творчість американської поетеси Емілі Дікінсон. Поезію США як XIX, так і XX ст. годі й уявити без поетеси, та й сам образ Америки, її національний характер, національну культурну традицію неможливо схарактеризувати, оминаючи її творчу долю. Її творчість визначає основний внесок американської поезії в світову поезію другої половини XIX ст..
Слава до Емілі Дікінсон прийшла через десятиліття після її смерті, у XX ст.. За життя Дікінсон було анонімно опубліковано лише декілька її віршів, адже вона не прагнула друкувати свої твори. Перша поетична збірка вийшла у світ через чотири роки після її смерті, в 1890 році, і була зустрінута зневажливою недовірою. Критики писали про її повторювану граматику, нечіткий ритм і незрозумілі рими.
Проте, Томас Вентворт Хіггінсон, відомий журналіст і критик XIX ст., що зустрічався й довгі роки листувався з поетесою, в передмові до першого видання її віршів 1890 р. цитував слова Джона Раскіна:’’Краса виконання не переважить жодного зерна чи фрагменти думки”[17,92]. Він немов намагається виправдати Дікінсон, відвести від неї можливі звинувачення у формальній недбалості, водночас як досвічений редактор відчуває головну особливість її стилю.
Двадцяте століття виявилось більш справедливим та щедрим до Емілі Дікінсон – в Америці та Англії її вірші виходять в академічних та масових виданнях, вони перекладені на всі основні європейські мови і займають в антологіях американської поезії одне з найпочесніших місць.
За три з десятиліття своєї творчої діяльності Емілі Дікінсон написала близько 1775 віршів та 1049 листів. Без епістолярної спадщини її творчий доробок вважається неповним. Стало вже традицією називати всю її творчість «листом світу». Тільки в 1955 році вперше були зібрані і видані всі вірші Дікінсон з варіантами та коментарями.
Починаючи з XX ст., критики і літературознавці США приділяють багато уваги вивченню життя і творчості Емілі Дікінсон. Перші дослідження про неї відносяться до тридцятих років XX століття. У 30-40 роки критики розглядали творчість Дікінсон як якесь стихійне явище, а пізніше увагу дослідників почало привертати історико-літературне середовище, що виховало поетесу. Особливий інтерес до Дікінсон виник у 60-90 роки. З'явилося безліч статей і кілька десятків монографій, присвячених її життю та творчості. До найбільш повних біографічних досліджень можна віднести роботи Джона Коуді, Альфреда Хабеггера, Джей Лейді.
Художня творчість Емілі Дікінсон є темою досліджень К. Гріффіта, М. Фарланда, В. Баркера, Д. Оберхаузена, К. Луїза та ін. Наприклад, Кларк Гріффіт пише про трагічні мотиви в поезії Емілі Дікінсон. Темою дослідження Дейвіда Портера стала поетична майстерність в ранніх творах поетеси. Центральною темою поезії Дікінсон, на думку М. Фарланда, є тема смерті. Мотив світла і темряви в поезії Е. Дікінсон та його алегоричний сенс розглядає В. Баркер; мотив духовного голоду і божественної природи творчого натхнення - К. Луїз; есхатологічні мотиви - В. Олівер. Ліричний герой поезії Дікінсон - тема вивчення М. Дікі.
Дослідники творчої еволюції поетеси (Є. Будик, Т. Моріс, Д. Ебервейн) вказують на зміни її поетичної манери в зрілому періоді. Мова і стиль художніх творів Емілі Дікінсон є предметом опису в роботі Е. Будик. На особливостях її поетичної манери роблять акцент Д. Ебервейн, Т. Моріс. Їх цікавлять погляди Дікінсон на природу і функції мови і на закономірності поетичної мови. Про семантичну полісемію як характерну рису поетичної манери пише М. Селтер.
Автори розглядають поезію Дікінсон як втілення в життя принципів романтизму (Конрад Ейкен). Критики, що відкидають уявлення про Дікінсон як поета-філософа (Річард Чейз, Карл Келлер), недооцінюють значення романтичної традиції в її творчості.
Ряд робіт присвячено порівняльному аналізу творчості Емілі Дікінсон з творчістю інших поетів, письменників її часу. Проблема вираження почуття духовної самотності письменників у творах Дж. Ф. Купер, Е. А. По, Н. Готорна, Е. Дікінсон, М. Твена, Г. Мелвілла стає центральною в роботах Д. Мардер. Дослідник Г. Монтейро порівнює поезію Е. Дікінсон і М. Е. Уілкінс.
Творчість Емілі Дікінсон у контексті так званої «жіночої літератури» розглядає М. Хоманс. Предметом вивчення в даній роботі є особливості творчої індивідуальності Д. Вордсворта, Е. Бронте та Е. Дікінсон, зумовлені специфікою їх психології, світовідчуття і поетичного вираження.
До новітніх досліджень, присвячених Е. Дікінсон, відносяться роботи Вівіан Полак, Д. Мітчел, Л.А.Урбановіч-Марселлін. У нашій країні ім'я Емілі Дікінсон довгий час залишалося незнайомим читачеві. Вперше переклади її віршів були зроблені М. Зенкевичем в 1946 році, ще п'ять - у збірнику перекладів І. Кашкина 1960 року.
На творчість американської поетеси та її цікаву долю звертає увагу визнаний філолог В. Маркова. Перша публікація перекладів В. Маркової відбулася в журналі «Іноземна література»,у 1976 році. У 1981 видавництвом «Художня література» виданий збірник віршів Е. Дікінсон з передмовою В. Маркової (короткі біографічні дані поетеси).
У 2001 році видавництвом «Веселка» опубліковано збірник віршів Емілі Дікінсон у перекладі знавця її творчості А. Гаврилова, до нього увійшли 189 віршів.
Метою даної курсової роботи
є аналіз змісту та структури художнього світу Емілі Дікінсон на основі комплексного аналізу її поезії та листів.
Така мета обумовила наступні завдання роботи
:
- показати багатовимірність впливів, що сприяли формуванню світогляду поетеси, її поетичної творчості;
- дати характеристику творчої біографії автора із врахуванням впливу епохи;
- проаналізувати поезію та епістолярну спадщину Е. Дікінсон на тематичному, ідейно-художньому та тональних рівнях;
- виділити ряд тем та проблем, які повторюються в листах та віршах;
- здійснити аналіз ключових образів.
Об’єктом
даного курсового дослідження є поетична творчість та епістолярна спадщина Е. Дікінсон.
Предметом
даного дослідження є особливості поетичного світу та специфіка світогляду поетеси, а також вплив оточення та епохи на формування її поетичної та епістолярної манери.
Методи дослідження
: в даній роботі були використані системний, конкретно-історичний та порівняльний методи дослідження.
РОЗДІЛ 1.СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЕМІЛІ ДІКІНСОН
Емілі Елізабет Дікінсон народилась 10 грудня 1830 року в Амхерсті (штат Массачусетс), в родині Едварда Дікінсона. Її родина не була заможною, але користувалась в місті певним впливом. Перші Дікінсони прибули до Америки наприкінці XVII століття з Лінкольнширу, під час великого переселення пуритан, і стали досить успішними. Дід Емілі за батьківською лінією, Семюел, майже одноосібно заснував Амхерстський коледж. Саме він в 1813 році побудував Садибу, або Хомстед, - великий особняк на головній вулиці міста, Мейн-Стріт.
Старший син Семюела Дікінсона, Едвард, був шанованою в суспільстві людиною, юристом та політиком, майже сорок років він працював скарбником Амгерстського коледжу, довгий час входив до палати представників та в сенат штату, був конгресменом США. Абсолютний пуританин, чиє серце було «непорочним та жорстоким», він перед одруженням меланхолічно повідомив своїй нареченій Емілі, що «не очікує та не бажає життя, сповненого насолоди».
Можливо, саме так, безпристрасно, і пройшло життя старших Дікінсонів. Однак незважаючи на той факт, що народилася Емілі в родині, досить стриманій у проявах почуттів, вона, середня з дітей, росла жвавою і дотепною.
Емілі навчалася у початковій школі Амхерста, потім, разом з молодшою сестрою Лавінією почала відвідувати місцеву загальноосвітню школу (1834-1847), де вивчала англійську мову, латинь, літературу, історію, ботаніку, геологію, психологію і арифметику (відгомін усіх цих наук ми зустрічаємо в її віршах).
Однак відомо, що тривалий час вона була відсутня на уроках через хворобу. У 1847 році Емілі вступила до Жіночого гуманітарного коледжу Маунт Холіок, де навчалася всього кілька місяців і залишила його через досі нез’ясовані причини. Смерть як невід'ємна частина життя - дуже частий гість у віршах Емілі Дікінсон. З вікон батьківського дому виднілося кладовище - позбавлене дерев і, за висловом місцевого священика, «зловісне». Крім того, вона - чутлива, тонка душа - «вмирала» з кожною смертю близьких.
Коли Емілі було 14 років, померла від висипного тифу її двоюрідна сестра і близький друг, Софія Холланд, і пізніше, згадуючи цей час, Емілі напише: «Мені здавалося, я теж помру, якщо мені не дозволять посидіти з нею або хоча б глянути на її обличчя » [7,105].
Після смерті Софії Емілі впадає до такої безпросвітної меланхолії, що стурбовані батьки відсилають її розвіятися в Бостон. Поїздка виявляється успішною, і незабаром Дікінсон повертається до Амхерста, до занять у школі. Там же вона знайомиться зі своїми першими друзями, які залишаться із нею на все життя: це Авійя Рут, Еббі Вуд, Джейн Хамфрі і Сьюзен Хантінгтон Гілберт (яка стала її близьким другом, і, пізніше вийшла заміж за її брата Остіна).
У 1848 р. до Амхерста докочується хвиля руху релігійного відродження, що охопила усю країну, і Дікінсон деякий час відвідує церкву, з насолодою відчуваючи мир і спокій, що запанував у її душі (як свідчить її лист до одного з друзів). Проте вона так і не приєдналася до церкви офіційно і ходила до церкви всього кілька років.
В останні роки свого навчання в загальноосвітній школі Дікінсон потоваришувала з Леонардом Хамфрі, новим, популярним серед учнів директором школи. У Маунт Холіок Емілі так і не знайшла собі близьких подруг. Незабаром, як уже згадувалося вище, вона залишила коледж: чи було тому причиною її тендітне здоров'я, релігійні розбіжності із засновницею коледжу, Мері Лайон, або просто туга за рідною домівкою – досі не з’ясовано. Так чи інакше, після повернення додому Емілі повністю віддається родинному життю, бере на себе обов'язки по випічці хліба, шиттю, заняттю садом, і з задоволенням бере участь в різних заходах, що влаштовуються громадою .
Як і у будь-якої юної дівчини на виданні, в Емілі були шанувальники. Вона була дотепна, тендітна, гарна, але в товаристві відчувала себе дуже скуто.У 18 років Дікінсон познайомилася з юристом Бенджаміном Франкліном Ньютоном, який добре розбирався в поезії. Він був першим, хто розгледів у Емілі поетичний талант. Вони багато листувалися; від Ньютона вона дізналася про вірші Вільяма Вордсворта і Ралфа Уолдо Емерсона; Ньютон заохочував її до творчості і спонукав писати вірші. Потім він поїхав, а через три роки помер від туберкульозу.
З 1850 меланхолія, посилена смертю Ньютона, а потім і молодого Хамфрі, який в 25 років помер від «мозкового застою крові», починає опановувати Емілі все сильніше. В середині 50-х вона все більше і більше віддаляється від світу (у буквальному і переносному сенсі: затемнені кімнати, небажання приймати візити).
Найбільш популярною ранньою теорією, що пояснює це добровільне самітництво, було сентиментальне кліше: розбите серце. Молодша сестра Емілі, Лавінія, це заперечувала: «Емілі ніколи не знала ніяких любовних трагедій». Тим не менш, існують деякі збережені чернетки бурхливих і пристрасних листів, написаних наприкінці 1850-х і на початку 1860-х рр. Ці листи були адресовані безіменному «Вчителю» (або «Наставнику»), і лише підсилили ці чутки. Гордон вважає, що «Учитель» був здебільшого, якщо не в цілому, хвилюючою фантазією Емілі, але точні дані про це невідомі.
У ці роки Емілі шукає порятунку від депресії в щирій - з її боку - дружбі зі Сьюзан, дружиною Остіна, але та часто буває холодною і замкненою. І тим не менш Сьюзен була конфіденткою, близькою людиною для Емілі і незамінною підтримкою. Емілі мала потребу в друзях, але обирала їх дуже обережно.
У 50-х роках вона починає регулярно і серйозно писати вірші - правда, дуже традиційні. Однак протягом наступних 10 років Емілі відпрацьовує власний стиль, унікальний для тієї епохи: короткий рядок, який часто розбивається тире, відсутність заголовків, малі літери і так звані «напіврими»:
“Надія” — щось пернате
На сідалі в душі —
Співає пісеньку без слів
Всі дні і ночі всі. [11,163].
У 1855 р. Емілі з сестрою та матір'ю відвідує Вашингтон, а потім на два тижні їде до Філадельфії - провідати рідню. Там Емілі знайомиться з Чарльзом Уодсвортом, знаменитим священиком Пресвітеріанської Церкви на Арч Стріт; між ними виникає міцна і щира дружба, яка припинилась тільки з його смертю в 1882 р. Невідомо, чи були ці стосунки тільки дружбою, чи коханням. Відомо тільки, що почуття було досить сильним і взаємним і дало новий, потужний імпульс її творчості.
У середині 50-х здоров'я матері сімейства Дікінсон починає неухильно погіршуватися, і стає зрозуміло, що комусь з дочок необхідно постійно перебувати при ній. Домашні обов'язки важким тягарем лягають на плечі обох сестер. Роль доглядальниці бере на себе Емілі. Як багато років потому згадувала Лавінія, Емілі звикла до життя в оточенні книг і природи, сидячи біля ліжка матері.
Емілі тепер все частіше відмовляється від звичайних світських візитів. Спочатку це пояснювалось тим, що вона була прив'язана до ліжка матері, потім увійшло в звичку і щоденний спосіб життя. Все необхідне було в неї з собою - точніше, в собі.
У 1862 році у Емілі зав'язується листування з відомим в Америці літератором Томасом Хіггінсоном, якого вона називає своїм наставником, постійно питає його думки про свої вірші і просить поради. Характерно, що ні порадами, ні настановами Хіггінсона Дікінсон жодного разу так і не скористалася.
Влітку 1885 року вона починає переглядати свої ранні вірші і переписувати їх в зшиті вручну зошити. Ніхто не підозрював про існування цих саморобних збірок.
Наприкінці 50-х Емілі знайомиться з Семюелом Боулз, власником і головним редактором журналу Springfield Republican, і з його дружиною Мері. Емілі написала їм близько трьох дюжин листів і послала півсотні віршів. Декілька з них були опубліковані в журналі.
Перша половина 60-х вважається найбільш плідним періодом творчості Дікінсон. Поглиблюються її дивацтва: відомо, що вона почала одягатися тільки в біле; почувши дзвінок в двері, відразу йшла до себе; починаючи з 1886 року розмовляла лише з обраними відвідувачами, часом тільки через зачинені двері. У вересні 1861 року з нею, ймовірно, сталося щось, що її глибоко вразило:«Я боюсь – с сентября – никому не могу рассказать – и вот пою, как мальчишка у кладбища – потому что мне страшно.»[6,93].
Останньою романтичною прихильністю і «останньою втратою» Емілі був вже немолодий суддя Отіс Філліпс Лорд, з листування з яким збереглося лише кілька листів. У березні 1884 р. його не стало, а двома роками раніше помер і Чарлз Уордсворт . У тому ж році, кількома місяцями пізніше, йде з життя і мати Емілі. Через рік Остін і Сьюзен втрачають старшого сина Гілберта - черевний тиф. Втрата за втратою. Емілі відчуває, що Смерть оточує її: «підступає велика темрява».
З того часу її здоров'я різко погіршується, проте вона все ще соціально активна, продовжує листування з багатьма адресатами. Вона, як і раніше, вважає за краще не виходити до відвідувачів, посилаючи їм замість цього запашні букетики і вірші. Правда, вона сама зазначала, що букети приносять адресатам більше задоволення, ніж вірші.
Після смерті Едварда Дікінсона в 1874 р. Емілі не припиняє писати, але більше не займається аналізом свого архіву. Вона бере з Лавінії обіцянку, що та після смерті Емілі спалить її папери. Лавінія виконала останню волю сестри, однак розпорядження щодо прихованих в комоді зошитів не надійшло і, таким чином, вірші вціліли.
Починаючи з 1884 р. Емілі почуває себе все гірше і гірше. Одного разу в кухні вона падає без свідомості. З того часу Дікінсон вже не встає з ліжка, але все ж таки знаходить у собі сили написати кілька прощальних листів, у тому числі і своїм двоюрідним сестрам, Френсіс і Сьюзен.
15 травня 1886 року маленьке провінційне містечко Амхерст назавжди втратило свою головну «пам’ятку». В цей день померла Емілі Дікінсон – напевно, найдивніша мешканка цього невеселого благопристойного містечка. Навряд чи мешканці Амгерста розуміли в той день, що вони ховають видатну поетесу – напевно, найбільш видатну за всю історію Сполучених Штатів. Про те, що вона написала майже 1800 найпрекрасніших віршів, не знав ніхто.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИЧНОГО СВІТУ Е. ДІКІНСОН.
2.1. Стиль, провідні мотиви і домінуючі настрої в творчості.
Поезія Емілі Дікінсон є сполучною ланкою між її часом і літературою кінця XIX століття. Дікінсон не була широко начитаною людиною, але чудово знала Біблію, твори Шекспіра і праці з класичної міфології. Це були її вчителі, бо Дікінсон - одна з найбільш одиноких постатей свого часу. Коли в 50-і рр.. знову відкрили світу її поезію, читачі були вражені, як могла ця сором'язлива, замкнута жінка, яка все життя провела в маленькому містечку, чиї вірші майже не публікувалися і були мало кому відомі, створити справжні шедеври XIX століття [14,67].
Стиль Дікінсон, дуже насичений, наповнений образами, зараз здається навіть більш сучасним і новаторським, ніж манера Вітмена. Вона ніколи не використовує двох слів, якщо вистачає одного; поєднує конкретні речі з абстрактними ідеями. Її рядки афористичні, а стиль стиснутий і динамічний. У її кращих віршах немає нічого зайвого. У багатьох висміюється модна на той час сентиментальність, а деякі вірші звучать просто єретично.
Перед нами особистість, що тонко все відчуває, палка, темпераментна й
водночас нещадно аналізує свої переживання. Ось чому часто йдеться не про містичну чи трансцендентальну по суті душу, а виникає мотив мозку, свідомості, думки, що все контролює, все пізнає й не знає перешкод. Дікінсон не тільки досліджує роботу людського мозку, порівнюючи його з механізмом, не тільки впевнена в його безсмерті, вихваляючи його безмежні можливості, "коридори", вищі за матеріальний простір: "Наш Мозок — просторіший від Небес... Наш мозок — глибший від морів... Наш Мозок — вагоміший від усіх земель..." [11,88], але бачить і його тіньовий аспект, його замкненість, вважаючи, що наслідком пізнання може виявитися песимізм. Ось чому свідомість — "жахливий супутник", а поет: "Сам — своє багатство — / За межею часу" [12,73].
Зі скептицизмом пов'язана важлива особливість світосприймання Дікінсон — її іронічність. Культ іронії зачепив американський романтизм лише почасти. Серед поетів тільки Дікінсон притаманне іронічне бачення світу. Поетеса з самого початку іронічна. Мова, форми віршування, ідеї, ідеали, література й релігія — все стає об'єктом ЇЇ гумору. А з гумору починається Дікінсон як поет. Ось як Дікінсон змальовує новоанглійських дам:
Такі серафічно ніжні —
З землею на різну мірку —
Що легше на Плюш напасти —
І зґвалтувати Зірку!
Наманіжені погляди.
Ах — як лякає плоть!
Натура в ластовинні —
Який простак Господь.
Ні, не для жантильних
дам Рибалок груба мова.
Хай небо — недотики —
Соромиться вас знову! [12,69].
Іноді вона показує таке знання реальності та природи людини, що це виглядає приголомшуючим. Подібно Едгарові По вона досліджує темні, потаємні куточки свідомості; драматизує смерть і могилу. У той же час вона прославляє прості предмети - квітку, бджолу тощо. У її поезії відчувається глибокий розум, і в читачів виникає болісна думка, що людську свідомість піймано в пастку часу:
Затемнення — Білка — Метелик —
Ні, та самі Небеса!
Природо — тебе ми чуємо:
Блискавка — Бджілок колонія —
Боболінк — Океан,
Ні — ти сама Гармонія!
Природо — тебе ми знаємо —
Та в слова — не вкладемо.
Не дотягнеться вся наша Мудрість
До простоти твоєї [12,95].
Для розуміння провідних мотивів та домінуючих настроїв творчості Е. Дікінсон, доцільно звернутись до дослідження, здійсненого А. Гавриловим. Неможливо не погодитись із С.Б. Джимбіновим, що роботи А. Гаврилова – це найбільш серйозна спроба наблизити Е. Дікінсон до російськомовного читача. Він виступив не тільки як дослідник, критик, перекладач, але й як поет. Гаврилов сам був поетом, не оціненим сучасниками і писав «в стіл». Він скрупульозно вивчав біографію поетеси, її оточення, детально досліджував її твори. Кожній загадці в її долі він знайшов пояснення – і самотності, і способу життя, і білому одягу, і, нарешті, неординарності її поетичної та епістолярної форми.
Поетичні переклади Гаврилова – це гармонійна система, що відображає його розуміння творчості Дікінсон. Згідно з його концепцією, її поетичний світ не змінюється, залишається єдиним в ранніх та пізніх творах. Тому у Дікінсон не було творчого шляху, оскільки шлях – «це розвиток, зростання від етапу до етапу, від книги до книги»[3,205]. Уся її творчість в різні періоди однаково проникнута єдиною думкою про єдність філософських засад Всесвіту. Вони визначаються силою природи та священним обов’язком поета передати її за законами вищої простоти.
У художньому світі Дікінсон час дуже рухливий. Під впливом психологічного чинника він може стискатися, завмирати й розсувати свої рамки:
Тож Час — безвартісний засіб —
Для горя він — тільки Проба —
Бо якщо він ліками став,
Значить, не було хвороби[12,89].
Основні образні мотиви поетеси парні. Тема життя, світла й радісна, розвивається в мотиві сп'яніння, впивання буттям. Героїня просто оглушена красою світу й одержима творчістю. Можливо, образ вина як символ духу й натхнення виник у Дікінсон під певн
, — каже Емерсон. Йому вторує Дікінсон:
Я п'ю — з опалової мушлі —
Літнього дня вогонь.
Не п'янить так ніколи в кухлі
Рейнських вин алкоголь! [12,13].
Інтимну лірику поетеси можна розглядати як підрозділ її філософської лірики. У неї складається концепція кохання, відкинутого, неподіленого або внаслідок життєвих обставин неможливого, що вражає глибиною і складністю. В центрі мотив розбитого серця:
Серцем своїм пишаюсь — розбитим твоєю рукою.
Стражданням своїм пишаюсь — бо ти їх спричинив [12,162].
Дікінсон обожнює муку кохання і говорить про нездоланну перешкоду що відгороджує її від коханого. Вірш закінчується високою нотою відчаю. Тема кохання невіддільна від теми смерті. Смерть нерідко персоніфікована в образі нареченого-коханця. Почуття випробовується, перевіряється смертю. Дікінсон часто міркує про силу скорботного кохання і про кохання єретичне, радісне. Це друге кохання поетесі не раз увижається як стан розуму такої самої руйнівної сили щодо моралі пуританства, як невіра, сумнів, іронія. Кохання конкретної ліричної героїні скорботне і трагічне. Кохання піднесене до абстракції, як основа життя, що сильніше за смерть, а закохані не можуть померти, бо почуття, як і дух, безсмертне :
Я не можу бути з тобою,
Бо це — Життя —
А з нашим — скінчилось усе —
Лежить, мов старе взуття.
Ризничий до комірчини
Забрав під замок
Наше життя — як чашку —
Порцеляни шматок [12,90].
Американська поетеса вигадлива у створенні психологічних відчуттів, точна в передачі непевних передчуттів, емоційної напруги, страху, скорботи, жаху, болю втрати. Вона переконана: страждання — талант, необхідний поетові. Вміння глибоко відчувати — прикметна риса ліричної героїні, протиставленої одноманітному, неемоційному життю довколишнього обивательського середовища.
В основі метрики поетеси прості ямбічні розміри англійських релігійних гімнів, дитячих віршиків, пісень, балад. Улюблений розмір – ‘’ common meter’’, у якому чергуються восьми- й шестистопні рядки з найпростішою схемою рими. Поетеса використовує й інші, трохи ускладнені гімнові форми, але їх можна звести до аналогічної основи.
2.2. Унікальність поетичного доробку.
Знайомлячись з повним зібранням лірики Е. Дікінсон (1775 творів), переконуєшся, що тільки близько десятої її частини є справжніми витворами мистецтва, а 25-50 з них можна зарахувати до шедеврів. Це невеликі вірші, що вражають красою форми і багатством думки.
Її поетична техніка - це тільки техніка Емілі Дікінсон. У чому ж полягає її специфіка? Перш за все, в лаконізмі, який диктує пропуск сполучень, урізані рими, скороченні речення. Своєрідність позначається і в винайденій поетесою системі пунктуації - в широкому використанні тире, які підкреслюють ритм, і заголовних букв, що виділяють ключові слова і підкреслюють сенс. Ця форма породжена не невмінням писати гладко (у Дікінсон є і цілком традиційні вірші) і не прагненням виділитися (вона писала виключно для себе і для Бога), а прагненням виділити саме зерно думки - без лушпиння, без блискучої оболонки. Це теж своєрідний бунт проти модних тоді словесних "завитків" [13,243].
Форма віршів Дікінсон природна для неї і визначається думкою. Більше того, її неповні рими, неправильність стилю, судомні перепади ритму, сама нерівність її поезії сприймається нині як метафора оточуючого життя і стає все більш актуальною. Власне, час Емілі Дікінсон настав лише в 50-70-ті роки XX століття, коли одним з найважливіших напрямків в американській поезії стала філософська лірика, наповнена складними духовними і моральними колізіями, і коли новаторський і вільний стиль автора перестав шокувати вже привчений до дисонансів слух співвітчизників.
Емілі Дікінсон варіює в своїй творчості декілька основних тем, і її твори можна розділити на 4 групи. Першу складають вірші, в яких йде мова про принципи її художньої творчості (стратегія думки, втілення її в слові, співвідношення «периферії» і «центру» в ієрархії важливих поетичних тем) і про сприйняття поетесою світу, тобто про те, що в цьому світі є для неї поетично цінним. Вона пояснює читачеві, які вірші їй хочеться писати і як їх потрібно сприймати. З останнім пунктом її естетичної теорії - художнім сприйняттям - пов'язана друга група віршів, присвячених природі. У найпростіших з них робиться спроба охопити все різноманіття природних форм і явищ; коли з'ясовується, що це практично неможливо, вона створює цикл більш складних творів про зникнення цих форм; далі, відкривши для себе, що головна властивість матерії - рух, вона пише ряд оригінальних віршів, в яких природа представлена як процес .
Якщо оточуючий світ ухиляється від поета, Дікінсон повертається до своєї єдиної реальності - внутрішнього світу, про що свідчить третя група її віршів, де знайшли втілення два полюси людських емоцій - екстаз і відчай, які виявляються більш поетично продуктивними, ніж помірні почуття.
Нарешті, оскільки екстаз і відчай невіддільні від духовних прагнень особистості та її очікування невідворотного кінця, вони неминуче вводять у творчість Дікінсон ще одну тему - надію людини на безсмертя, і вірші цього розділу складають вершину творчості поетеси.
Можливо, про події, що відбувались за стінами дома на Мейн-Стріт, так ніхто б і не довідався, якщо б 15 квітня 1862 року Томас Хіггінсон, відомий в той час літератор і критик, не отримав дивного листа з не менш дивними віршами:
Наші нові руки Відпрацювали кожний прийом Ювелірної тактики У дитячих іграх з піском. [5,97].
І манера листа, і манера віршів вразили знаменитого літератора, але й примусили замислитися. Він відчув непідробну щирість та силу цих віршів, але з іншого боку, його шокувала їх «хаотичність та несумлінність» її віршів. Критик чесно відповів, що вірші «живі», але публікувати їх поки що не варто.
Те, що не сподобалось Хіггінсону, сьогодні видається причіпками сноба до провінційної дівчини. Однак не варто забувати, що це була середина ХІХ сторіччя, коли в поезії панували класицизм та жорсткі канони. Якщо канони й порушувались, то, принаймні, це не повинно було робитись настільки демонстративно. У Дікінсон канони порушувались випадково, і було незрозуміло, це свідомий метод або така собі поетична хаотичність.
Сучасного читача при знайомстві із віршами Емілі вражає зовсім інше. Зокрема, мова йде про її пунктуацію, яка нагадує нам стиль Марини Цвєтаєвої.
«Дважды жизнь моя кончилась – раньше конца –
Остается теперь открыть –
Вместит ли Вечность сама
Третье такое событье –
Огромное – не представить себе –
В бездне теряется взгляд.
Разлука – все – чем богато небо –
И все – что придумал ад». [6,83]
Але у віршах американської поетеси присутня та ж сама емоційна поривчастість та така сама кількість тире, як і в віршах Цвєтаєвої. Якщо навіть для російської мови таке надмірне вживання тире вважалось оригінальним прийомом, то що вже казати про англійську мову, де цей знак пунктуації ніколи не був особливо популярним.
Але, ані тире, ані навіть постійне написання слів із великої літери (не тільки іменників, але й деяких дієслів та прикметників) не настільки шокувало Хіггінсона, як вільне використання розміру, рими та вживання слів. «Гнучкість» слов’янських мов не дає нам у повній мірі відчути, наскільки Дікінсон порушувала жорстку англійську схему побудови речень (підмет-присудок-доповнення-обставина. І, нарешті, усі ці «вольності» використовувались в доволі банальній формі, засновані на розмірі англійських церковних гімнів:
«Я ступала с доски на доску –
Осторожно – как слепой –
Я слышала Звезды – у самого лба –
Море – у самых ног.
Казалось – я – на краю –
Последний мой дюйм – вот он…
С тех пор у меня – неуверенный шаг
Говорят – житейский опыт». [6,104]
Не дивлячись на провінційність і зовнішнє смирення, як поет Емілі Дікінсон виявилась норовливим «міцним горішком». Критику відомого літератора вона вислухала з покорою, але до його порад не дослухалась. Вона продовжувала писати так, як вважала за потрібне, як відчувала, і інакше не могла.
«Ночной восторг не так уж плох,
Босая – так пиши.
Опять застал меня врасплох
Восход моей души.
Как повторить его суметь:
Не подогнать – скорей!
…Он приходил почти как смерть
За матушкой моей…».[9,157]
Однак до однієї поради Хіггінсона Емілі все ж таки дослухалась. Поетеса так і не виявила бажання бути надрукованою. За життя було опубліковано тільки сім її віршів, які разом з тим були надруковані анонімно, без гонорару та проти її бажання. До того ж, готуючи до друку вірші, Хіггінсон не втримався від того, щоб виправити в них так звані «помилки» (в оригінальному вигляді вірші Дікінсон були опубліковані тільки в 1955 році).
Ставлення Дікінсон до публікації віршів мало більше, ніж принциповий характер. Недарма вона називала книговидавництво «аукціоном людського розуму», творчість для неї була вищим таїнством, а хіба за таїнство можливо отримувати гроші, а тим більше заробляти ним на життя?
Публикация постыдна.
Разум - с молотка!
Скажут - бедность приневолит
Голода аркан.
Что ж - допустим. Но уйти
С чердака честней -
Белым - к белому творцу -
Чем продать свой снег.
Мысль принадлежит по праву
Лишь тому - кто мог
Дать ее небесной сути
Телесный аналог.
Милостью: торгуй господней
Ссуда - под процент -
Но не смей унизить
Гений Ярлыком цены.[5,89]
Ця позиція, побудована на певному максималізмі, тим не менш, не свідчила ані про провінційну скромність, ані про творчий перфекціонізм поетеси. У всіх її віршах явно присутні і серйозне ставлення до свого дарування, і ясне усвідомлення величності свого призначення. Саме це ясне усвідомлення, як не парадоксально, і дозволили Дікінсон творити, не хвилюючись про подальшу долю своїх творів. Якщо на вірші очікує слава – вони отримають її, не дивлячись ні на що, вважала поетеса, а якщо ні – то жодні багатотомні видання не допоможуть.
На цьому «дивацтва» Емілі не завершились. Не дивлячись на те, що середа та оточення Дікінсон не балували її різноманітністю, вона пішла далі в своєму «відході» від світу – вона свідомо обирає добровільний відлюдницький спосіб життя в будинку батька. Це було б легко пояснити душевною хворобою, але ані в своїх листах, ані в бесідах Емілі зовсім не нагадує стару діву, що впала в маразм. Навпаки, люди, що спілкувались із нею, дивувались, звідки в цієї жінки, яка майже ніколи не залишала свого маленького світу, стільки живого розуму, іноді навіть надмірно. «Я ніколи не спілкувався з ким-небудь, хто б настільки сильно поглинав мою нервову енергію. Не торкаючись, вона буквально викачувала її з мене», - писав Хіггінсон своїй дружині про Емілі [3,354].
Саме ця надмірна напруга та інтенсивність переживань переповнюють вірші Дікінсон, піднімають їх до висоти справжньої поезії, піднімають над тими нетворчими умовами, в яких виросла поетеса. Недарма сама вона постійно порівнювала натхнення із ударом блискавки.
Нарастать до отказа как Гром
И по-царски рухнуть с высот -
Чтоб дрожала Земная тварь -
Вот Поэзия в полную мощь
И Любовь -
С обеими накоротке -
Но одну мы знаем в лицо.
Испытай любую - сгоришь!
Узревший Бога - умрет.
Мы не знаем - как высоки -
Пока не встаем во весь рост -
Тогда - если мы верны чертежу -
Головой достаем до звезд.
Обиходным бы стал Героизм -
О котором Саги поем -
Но мы сами ужимаем размер
Из страха стать Королем. [9,48]
Жінка з такою загостреною чуттєвістю не могла не пережити сильного кохання. Любовної лірики в творах Дікінсон небагато, як для жінки, але вся вона чудова. Дослідники творчості поетеси тільки припускають можливих адресатів її любовних віршів, точно визначити їх неможливо.
Найбільш ймовірним «претендентом» вважають пастора Чарльза Уордсворта, з яким Дікінсон познайомилась в 1855 році в Філадельфії, мандруючи до Вашингтона до свого батька конгресмена. В майбутньому вони довго листувались, вона називала його «найдорожчим земним другом». Вважають, що саме від’їзд Уордсворта до Каліфорнії призвів Дікінсон до внутрішньої кризи та її відлюдництва.
Говорят «Время лечит» –
Нет, ему неподвластно страдание
Настоящая боль каменеет
Так же, как Кости, с годами.
Время – только проверка несчастия
Если справилось с Горем –
Значит, мы волновались напрасно –
Значит, не было боли. [11,115]
Чим саме було заповнене існування «Амхерстської монахині» ? Навіщо такий жвавій та комунікабельній жінці потрібно було ховатися від людей. Позбавивши себе людських радощів, Емілі намагалась зосередитись на внутрішньому світі, постійно загострюючи своє світосприйняття. Поетеса напружено вдивлялась, а точніше, вслуховувалась в життя. В декотрих віршах вона відкрито повторювала одну й ту ж саму думку – тільки «голодний» здатний максимально відчути смак, тільки втративши щось остаточно можна відчути ціну втраченого.
Я все потеряла дважды.
С землей – короткий расчет.
Дважды я подаянья просила
У господних ворот.
Дважды ангелы с неба
Возместили потерю мою.
Взломщик! Банкир! Отец мой!
Снова я нищей стою.[8,69]
Саме у вмінні подивитись на світ оновленим поглядом, поглядом, здатним побачити в матеріальному світі виблискування «душі», і полягає основне завдання людини, особливо творчої людини. Саме поетичне художнє сприйняття, коли з природи зникає пил звичайності і вона здається сповненою «привидами», допомагає сприймати світ одухотвореним, осмисленим та прекрасним. Особливим талантом поета є здатність побачити «піднесене в простому», побачити «дух» в таких звичайних речах, як трава, річка:
Чтоб свято чтить обычные дни -
Надо лишь помнить:
От вас - от меня -
Могут взять они - малость -
Дар бытия.
Чтоб жизнь наделить величьем -
Надо лишь помнить -
Что желудь здесь -
Зародыш лесов
В верховьях небес [5,92].
Однак невірно також і називати Дікінсон «ідилічною» поетесою. Її «відлюдництво» було єдино можливим в даних умовах бунтом проти оточуючої дійсності. Що ще могла зробити провінційна пуританська дівчина ХІХ сторіччя, наділена таким талантом? Бути нудною та обмеженою «дружиною та матір’ю» ? Шокувати оточуючих самостійною поведінкою? І перше, і друге було не для неї. Її бунт був не тільки бунтом проти свого оточення, але й проти себе самої. Коли Дікінсон писала, що вона «не релігійна», це не слід розуміти однозначно. Малося на увазі, що її не задовольняли ті конформізм та респектабельність, яких набула, в минулому «войовнича», пуританська релігія (один з різновидів кальвінізму). Тим не менш, її вірші наповнені драматичними роздумами про смерть, про Божу милість, про недосконалість цього світу, про самотність людської душі – темами, досить властивими пуританину, доля якого визначена заздалегідь, а відносини із Богом суто індивідуальні .
Після смерті Емілі, Лавінія знайшла в кімнаті своєї старшої сестри зшиті вручну зошити з віршами, про які ніхто не знав. Лавінія переконала Хіггінсона видати частину з них, і з цього моменту слава «Білої відлюдниці» почала зростати. Але, сама поетеса вже ніколи не дізналась про високу оцінку своєї творчості. Власне, це й не було їй потрібно, вона знала це завжди.
Если меня не застанет
Мой красногрудый гость –
Насыпьте на подоконник
Поминальных крошек горсть.
Если я не скажу спасибо –
Из глубокой темноты –
Знайте – что силюсь вымолвить
Губами гранитной плиты.[6,183]
Серед джерел поетичної системи Дікінсон — поезія англійського бароко так званої метафізичної школи. Умоглядна, спрямована в сферу ідей лірика Дікінсон близька цій літературній школі. Передумовою поглиблення філософського звучання поезії пізнього американського романтизму, розвитку в ньому універсалістської тенденції була філософська спрямованість однієї з течій раннього англійського романтизму. Трансценденталізм як романтична філософія і романтичний умонастрій визначив коло проблем, що їх порушила Дікінсон, і деякі їхні розв'язки. Комплекс ідей, тип ліричного героя і характер духовних конфліктів, які він переживає, визначення естетичного, морального, особистісного ідеалу, поетика філософської лірики Дікінсон свідчать про завершеність у ній певної лінії романтичної поезії.
ВИСНОВКИ
Шлях Дікінсон до читача був довгим. Навіть у Сполучених Штатах її лірика була «відкрита» широкою читацькою аудиторією тільки після смерті поетеси.
Не тільки особисте, але й творче життя Дікінсон пройшло на самоті, в огородженому від зовнішніх втручань поетичному світі, практично поза літературною сучасністю.
Реалістичні тенденції виявилися в творах численних жінок-письменниць - Гаррієт Бічер-Стоу, Елізабет Стюарт Фелпс, Мері Уілкінс Фрімен, Маргарет Фуллер, Елен Хант Джексон, Сари Орн Джуітт. Роздуми про дім, про самотність як неминучою жіночу долю об'єднували Дікінсон та її письменниць-сучасниць.
В Сполучених Штатах інтерес до поезії Дікінсон зростав у міру посилення популярності поетики та естетики модернізму. Проте, ще літературні критики кінця XIX століття, хоча і визнавали талант Дікінсон, різко критикували її за «фрагментарне» викладення думки, за «неправильні» рими, за «хаотичність» і «примхливість фантазії» (Т. У. Хіггінсон, А. Бейтс , У. Д. Хоуеллс, Е. Ленд, М. Л. Тодд, Т. Б. Олдріч).
Потрібно зазначити, що творчість Емілі Дікінсон мала значний вплив на сучасну американську поезію. Її часте використання тире, написання іменників із великої літери, своєрідне вживання рими, нетрадиційні метафори визначили її репутацію як одного з найбільш інноваційних поетів ХІХ сторіччя в американській літературі. Амхерст став місцем паломництва для шанувальників поетеси та молодих поетів, її життя і робота привертають увагу чисельної кількості дослідників, її поезія надихнула феміністичних письменниць.
Для аналізу впливу творчості Е. Дікінсон на американську літературу, слід окремо приділити увагу такому явищу, як американський романтизм. Це були часи, коли американський народ вірив у природну доброту людини, і в те, що в природному середовищі людина буде поводити себе максимально добре. Однак, людині сильно заважала оточуюча її цивілізація. В той час маркерами істини вважались віра в емоції, безпосередність та щирість. В руслі романтичного напряму, більше оцінювалась здатність автора висловитись самостійно, аніж спосіб, яким це робиться та його оцінка оточуючими. В цей час природа вважалась джерелом навчання, захоплення, способом задоволення прагнення людини до знань та нового розуміння. Письменники намагались повертатись до свого «коріння», знаходячи в чому натхнення та мудрість природи. Вони часто пишуть про існуючий контраст між приємною простотою природи та неприродними обмеженнями суспільства .
В період з 1828 по 1865 роки, Америка почала вважати себе незалежною та усвідомлювати себе окремо від Великобританії. Нові письменники і художники суттєво впливали на індивідуальність та унікальність Америки. Цей новий, творчий вогонь запалюється в окремій, зростаючій культурі, що з часом народила культуру сучасної нам Америки.
Романтичний рух процвітав, продовжував оспівувати природу, література купалась в образності, іронії та оригінальності, а також творах, присвячених темам свободи і рівності, провини і порятунку. Американський бренд романтизму набував власного характеру, письменники намагались зробити це свідомо, щоб стати ще більш новими та оригінальними. Цей короткий літературний вибух, можливо, був пов'язаний із конфліктними питаннями, які в решті решт призвели до війни.
Творчість Емілі Дікінсон, плідність її поезії сприймається нині як цілком модерністська, зокрема, поетесу можна вважати попередником багатьох сучасних поетів. Через свої вірші Дікінсон передає своє бачення епохи, змін, що відбуваються навкруги неї. Вона позиціонує себе як модерніст і через бажання розповісти про світ опосередкованим чином, і через формальні експерименти із римою та ритмом, за допомогою таких засобів, як співзвучні рими, відкриті рими тощо.
Андре Моруа писав в своєму літературному портреті «Емілі Дікінсон – поетеса і затворниця» про такі складні асоціації: «Вони відлякують ліниві розуми, але проте збуджують інші і допомагають їм відкрити в пейзажах душі прекрасні ефекти світлотіні» [17,138].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Венедиктова Т. Путешествие Эмили Дикинсон из Америки в Россию // Иностранная литература. № 10. 2007. С.228Костицына Марина Германовна. Мир поэтической личности Эмили Дикинсон (Поэзия и эпистолярии) : Дис. ... канд. филол. наук : 10.01.03 : Казань, 2004. – С.208 .
2. Гаврилов А. Эмили Дикинсон// Гаврилов А. Избранное. М., 1993. С.204; Дикинсон Э. Стихотворения. М.: Радуга, 2001.
3. Гаврилов
А.Г. Переводя Эмили Дикинсон (Из дневников) //.Дикинсон Э.Стихотворения. Письма… С.441.
4. Дікінсон Емілі, Лірика / упорядкування та передмова С. Д. Павличко; пер. з англ. М. Гамблевич, О. Гриценко, О. Зуєвський, Є. Кононенко, Г. Кочур, Д. Павличко, М. Стріха, С. Ткаченко ; худож. оформ. В. Мітченко. – Київ: Дніпро, 1991. – С. 301 .
5. Дикинсон
Э.Стихотворения / На англ. и рус. яз. Составление А. Глебовской, С. Степанова. СПб: Symposium, 1997; 2-е изд., расшир. 2000 . – С.306.
6. Дикинсон Э. Стихотворения/ Перев. с англ. С. Рабинович. Екатеринбург, 1997; 2-е изд., расшир., перераб., 2002.
. – С.286.
7. Дикинсон Э. Это письмо мое миру: Стихи и письма Эмили Дикинсон; Пер. и сост. Изабеллы Мизрахи. —СПб. : Изд-во Фонда Рус. поэзии, 1998.
. – С.396.
8. Дикинсон
Э. Лирика. Составитель А.Кудрявицкий. М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – С.178.
9. Дикинсон
Э.Стихотворения: Сборник/Составл. М.Гавриловой. М.: ОАО Издательство «Радуга», 2001. – С.420.
10. Дикинсон Э. Разговор на языке души: стихотворения / Эмили Дикинсон; пер. с англ. Вячеслава Протасова. —Владивосток: Морской гос. ун-т им. Г. И. Невельского, 2004. . – С.320.
11. Дикинсон Э. Стихотворения/ пер. с англ. В. Марковой. – М., 1981. – С.189.
12. Дікінсон Емілі,Збірка віршів/ Перекл. з англ. М. Тарновська. Київ, 1982. . – С.244.
13. Джимбинов С.Б. Поэтические истины Эмили Дикинсон // Дикинсон Э. Стихотворения. Письма…С. 397.
14. Дьяконова Н., Букреева С. Победа приходит поздно (русский памятник Эмили Дикинсон) // Вестник Европы, №25, 2009
. – С.100.
15. Инцкирвели Д. Д. Поетичиский путь Эмили Дикинсон: Автореф. дис. канд. филол. наук. – Тбилиси, 1975. – С.236.
16. Литературная история Соединенных Штатов Америки: В 3т.-М.,1977. – Т.1. – С.452.
17. Павличко С. Зарубіжна література: дослідження та критичні статті. – К.: Основи, 2001. – С.559.
18. Станкевич А. Эмили Дикинсон Стихотворения. Письма. М.: Наука, 2007. – С.280.
19. Тертерян И.Я.Романтизм как целестное явление// Вопр. лит. –1983. –№4. – С.167.
20. Романтические традиции американской литературы века и современность. – М., 1982. – С.102.