Глобалізація світу

Доповідь
на тему:

Глобалізація світу

Кіровоград 20 10

Якими є наслідки глобалізації для культури?

Чи традиції і цінності щораз більше об'єд­нуються чи йдуть на конфронтацію?

Чи є в культур сила на те, щоб із зустрічей з чужим створювати щось нове?

Глобалізація від­бувається в найрізноманітніших сферах і масштабах. Фінанси, фірми, ідеї і люди стали мобільними, як ніколи раніше. Але хоч економічні й політичні наслідки утворення мережі, що охоплює весь світ, диференційовано і контроверсійно обго­ворюються серед громадськості, однак питання її впливу на культуру і побут висвітлюється все ще надивовиж мало.

Динаміка культурної глобалізації

Якщо прислухатись до тих, хто формує громадську думку, то виявиться, що культурну глобалізацію можна звести до одного з двох сценаріїв: до широкого розповсюдження уявлення про глобальне злиття культур окремих суспільств, які раніше були культурно самостійними, а тепер з кожний роком наповнюються то­варами й засобами масової інформації, поширеними в цілому світі. Здається, що в світі, де люди від Братіслави до Банкока їдять біґ-мак, носять джинси, працюють на піратсь­ких версіях „ Windows " та дивляться MTV , культурна розмаїтість знаходиться в великій небезпеці. І оскільки більшість глобальних товарів і ідей прибуває з За­ходу, не дивно, що багато хто розглядає глобалізацію як нове позначення амери­канізації чи „озахіднення".

Друга, не менш апокаліптична візія май­бутнього представляє світ, який розди­рають культурна фрагментація та інтеркультурні конфлікти. Створюється вра­ження, що відповіддю на гомогенізацію може стати тільки ізоляція від чужих впливів і поверенння до перебільшеної етнічної свідомості. Здається, що зро­стання числа етнічних і релігійних конфліктів підтверджують тезу про культуру як новий фронт конфліктів — „Боротьба культур" Х'юнінґтона.

Із взятої нами етнологічної перспективи жодний з цих сценаріїв і жодна їхня комбінація (як, наприклад, описує Бенджамін Барбер у своєму творі „Кока-ко­ла і Священна війна") не відповідає зміні кордонів між регіонами й мовами, кольо­рами шкіри та формами життя. По-пер­ше, не витримують критики припущен­ня, на яких базуються прогнози щодо го­могенізації і фрагментації. Культурні зміни є не неминучою грою з нульовим результатом, вони слідують значно складнішій динаміці, ніж припускають згадані вище автори. По-друге, ці теорії не дають відповіді на питання про зна­чення сучасних процесів для людей. Чо­му німці вчать азіатські мистецтва бо­ротьби? Чому австралійська мильна опе­ра „ Neighbours " є улюбленим серіалом молодих азіатських британців? Чи всю­ди під правами людини розуміють те са­ме?

Лише одночасно враховуючи культурні точки зору й макроекономічні та струк­турно-політичні перспективи, ми може­мо отримати диференційовану картину сучасної глобальності. Дані, які можна об'єктивно виміряти, — медичне забезпечення, безробіття, конфесії – потрібно розглядати в порівнянні з відповідною культурною оцінкою стилю життя, прогресу й рівноправності. Представ­ляючи нашу етнологію глобалізації, ми не прагнемо створити сценарій майбут­нього, а радше накреслити культурну ди­наміку й тенденції розвитку в різних сферах життя. Розроблені в безповітря­ному просторі теорії, безапеляційні твердження про культурні наслідки міг­рації, контакт культур чи засобів масової інформації необхідно унаочнювати емпіричними прикладами з різних регіонів світу, заперечувати їх або дифе­ренціювати.

Різноманітні інтерпретації глобальних товарів та ідей

Сценарій гомогенізації виходить із того, що всесвітнє розповсюдження західних структур і споживання імпортованих то­варів уже само по собі робить культури однаковими. В картині культурного злиття люди в цілому світі пасивно під­даються чужим впливам, мультинаціо­нальним концернам і, не задумуючись, переймають моральні приципи героїв американських серіалів. Однак суспільс­тва реагують на чужі впливи по-різному. Спектр їхніх реакцій сягає від опору до творчого засвоєння і аж до некритичного наслідування.

Суспільства використовують чуже, щоби — як пише етнолог Маршалл Саглінс: «стати чимось більшим, ніж вони є». Цей процес засвоєння можна продемонстру­вати навіть на прикладі такого мета-символу гомогенізації як „Мс Donald ’ s ”: щодня 30 мільйонів людей в понад 100 країнах світу відвідують філії „ McDonald ' s ". На перший погляд здава­лось би, що „ McDonald ' s " уособлює всесвітній вплив північноамериканських звичок. Це явище навіть надихнуло аме­риканського соціолога Джорджа Рітцера про «макдоналізацію світу». Харчові звички та смаки стають однаковими і втілювані гігантами фаст-фуду принципи, такі, як раціоналізація, стандартизація, передбачуваність і помірні ціни, знаходять розповсюдження в цілому світі.

Однак етнографічні дослідження запере­чують твердження про загальне поши­рення цих пов'язаних із „макдоналізацією" ознак. Багато аспектів на­штовхується на опір. Наприклад, жителі східноазіатських країн, як правило, ігно­рують неписаний закон фаст-фуду, згід­но з яким клієнти мусять реагувати на швидкий сервіс таким самим швидким споживанням. Порівняльні дослідження свідчать про те, що концерн поза межами США тільки спочатку розглядається як втілення американського способу життя. Сам „ McDonald ' s " називає себе мультилокальною фірмою. Палітра продуктів відображає зумовлені культурою прави­ла харчування: в Ізраїлі в асортименті є кошерні гамбургери, а в Індії готують овочеві „ McNuggets " і „Maharaja -Мас" з баранини.

Зв'язок між глобалізацією та культурним розмаїттям

Глобалізовані ринки фінансів і товарів, всесвітні структури ЗМІ й потоки міг­рантів привели до прискорення та роз­ширення процесів культурного обміну. В ході цих контактів зникають численні традиційні форми життя та способи мис­лення. Однак процес глобалізації при­зводить також до виникнення нових культурних форм і способів життя. Зав­дяки всесвітньому розповсюдженню дея­ких товарів і ідей локальні культури змінюються та вступають у незвичні комбінації одне з одним. Кордони між власним і чужим розмиваються. Цю культурну суміш можна спостерігати на прикладі індивідуумів, але ще більше — на прикладі цілих суспільств. Тайджер Вудс, зірка міжнародного спортивного гольфу, називає себе „ Cablinasian ", вка­зуючи на своїх кавказьких, африкансь­ких, індіанських і азіатських предків. І ким же є німецько-турецька реп-співачка Азіза-А та Ноа Бекер, дитина зірки тенісу Бориса Бекера і його кольорової дружини, як не типовими німцями завт­рашнього дня? Через декілька років 40-50 відсотків усіх дітей у великих німецьких містах походитимуть із родин мігрантів, а вже сьогодні кожна дев'ята дитина в Німеччині народжується в інтеркультурної пари. Нові форми спіль­нот, такі, як латиноамериканці чи афронімці, змінюють німецьку культуру, непомітно й тривало.

Нові форми культури й ідентичності не­можливо адекватно зрозуміти, розгля­даючи їх на фоні горизонту нашого звич­ного поняття культури. Культурні відмінності між людьми виводяться заз­вичай із їхніх специфічних історичних коренів. Культура являє собою чітко об­межений, відносно статичний елемент. Світ прирі

внюється до мозаїки, камінчи­ками якої є культури. Культура та ло­кальна спільнота в цій картині ідентичні. Тому етнолог Ульф Ганнерц використо­вує поняття креолізації, змішування, суперечностей і таким чином намагається досягнути відповідності з нещільними кордонами понятійних систем. Цей запо­зичений із лінгвістики термін спочатку позначав новостворені мови Карибіки, що є сумішшю відповідної колоніальної мови і африканських мов. Перенесений на побутові культури цей термін нама­гається відобразити те нове розмаїття, яке базується радше на зв'язках, аніж на автономії. Культура розглядається не як статична, замкнута в собі система, а як потік значень, який постійно розчиняє старі значення і вступає в нові зв'язки.

Змінюються не тільки форми життя на міс­цях, але й географічні простори змінюють своє значення для щораз більшої кількості людей. Мігранти, молодь, користувачі Інтернету, митці чи вчені утворюють транснаціональні спільноти, пов'язані між собою спільни­ми соціальними, професійними чи іде­альними рисами.

Різні позиції в межах глобальної культури

В тіні Декларації прав людини виникає глобальна куль­тура. В цій всесвітній системі відносин виносяться на обговорення відмінності, шукаються спільні риси і співвідносять­ся між собою різноманітні форми життя. Нині щораз більше людей посилається на зростання числа універсальних кате­горій, концепцій і стандартів, а також на­явних повсюди товарів та ідей.

Всередині глобальної культури утвер­джуються різні позиції, що знаходяться під постійним впливом прагнення до ге­гемонії, яке виявляє кожен із їхніх учас­ників. Глобальна культура — вільний від влади простір, в якому кожного ввічливо питають про його думку. Кожну відмінність потрібно обговорити, а влас­ну позицію — обстоювати. Однак струк­тури глобальної культури виникли не за однакової участі всіх культур, і вони не автоматично сприяють процесу розвитку в напрямку створення справедливого світу. Б іл
ьша частина категорій і стан­дартів є західного походження. Правові, технологічні чи інституційні |форми гло­бальної культури первинно випливають із західних потреб. Однак інші культури щораз більше беруть участь у їхньому розвитку й складають конкуренцію західним масштабам і перспективам.

Внаслідок розвитку спільної системи відношень ми не стаємо всі однаковими, ми тільки презентуємо наші відмінності в щораз більш подібній формі. Глобальна культура являє собою „структуру спіль­них відмінностей" (Річард Уілк), всере­дині якої ми мусимо визначити куль­турні особливості, щоби розуміти одне одного і здобувати взаємне визнання та взаємоповагу. З цілого космосу потен­ційних відмінностей деякі риси виступа­ють на передній план, інші ігноруються. Говорячи про нову гегемонію, ми маємо на увазі радше структурну гегемонію, а не гегемонію змісту. Структури й кон­цепції, такі, як права людини, ідеали кра­си чи організаційні принципи, знаходять всесвітнє розповсюдження. Однак їхнє втілення та застосування може мати безліч варіантів.

Розвиток і розбудову глобальних понять і стратегій можна показати на прикладі історії боротьби за права жінки й особ­ливо генези концепції „Проти насильст­ва над жінками". 3О років тому жінки ду­же мало знали про умови життя жінок в інших частинах світу. Від 70-х років жіночі рухи стрімко поширились у всьо­му світі. Щоправда, в Киргизії зараз іс­нує лише 20 жіночих груп, а от у Кенії їх уже 26 000. Спочатку жіночі теми формулювались суто з західної точки зору. Універсальна чинність таких ідеалів, як особистий розвиток чи рівність на робо­чому місті західним жінкам видавались очевидними. На спільних форумах, де були присутні жінки з інших конти­нентів, особливо на великих Всесвітніх жіночих конференціях ООН, дуже швидко з'ясувалося, що жінки в різних культурних колах переслідують різні цілі. Так, у південних країнах на першому плані стояло не індивідуальне самовизначення, а економічне та правове урівнення жінки. Ісламські жінки, афроамериканки й африканки займаються нині концепцією «фемінізм», але вони часто розуміють під цим цілком різні речі. Щоб покращити ситуацію жінки в різ­них культурних спільнотах, потрібно бу­ло шукати спільні інтереси й намагатися виражати їх стандартизованою мовою. Таким спільним знаменником стала кон­цепція „Проти насильства над жінками". 20 років тому ця тема не виносилася на обговорення ні жіночими, ні правозахисними групами. Тепер це поняття стало керівним принципом всесвітнього жіно­чого руху. Його успіх пояснюється тим, що в його межах можуть об'єднуватись різні жіночі інтереси. Кампанія здобула всесвітню увагу й чинить вплив на дис­курсивну та фактичну політику держав і інтернаціональних організацій. Так, Організація Американських Штатів прийняла конвенцію, яка зобов'язує дер­жави захищати жінок від насильства. В 1993 році права жінок було прийнято до Аґенди прав людини.

Глобальна культура не є всеохопною. Для більшості людей глобальність — не стільки позначення стану, скільки по­тенціал. На початку XXI століття ми, очевидно, живемо не в світовому суспільстві без кордонів, а в багатьох па­ралельних світах, що почасти перетина­ються та накладаються. Як і раніше, існу­ють відмінності, які, як здається, немож­ливо об'єднати. Як такі „паралельні модерності" виглядатимуть у світі, що охоплюється щораз тіснішою мережою, — невідомо. Нині жодна держава не мо­же герметично закритися від чужих впливів.

У ході глобалізації втрачаються культурні знання. Проте занепад форм життя і світоглядів не є новим, новою тут є швидкість, з якою, це відбувається в гло­бальну епоху. Ізольовані, автономні партикуляризми, якщо вони колись і існува­ли в чистій формі, в наш час практично не мають шансів на виживання. Нові креолізовані культурні форми не стирають розмаїття життєвих варіантів, а надають йому нових форм, які почасти інтегрують в собі форми, що їм передува­ли. Водночас завдяки таким інституціям, як архіви, музеї і школи, втрачається що­раз менше знань, а нові технології ко­мунікації, такі, як Інтернет, полегшують доступ до інформації. Нині вже можна помітити тенденцію до того, що окремі суспільства намагаються використовува­ти нові медії для себе, для того, щоби розповсюджувати свої власні традиції і передавати їх наступним поколін­ням. Так, за допомогою гавайського комп'ютерного проекту „Леокі" було створено можливість передавати власну мову молодшому поколінню. Проект мав настільки великий успіх, що в деяких школах острівної держави знову почало­ся викладання гавайської мови.

В кінці глобалізації на нас не чекає ідеальний світ

З культурної перспективи глобалізація виявляється надзвичайно діалектичним процесом. Гомогенізація та диференцію­вання, конфлікт і креолізація, гло­балізація й локалізація — це все процеси, що не заперечують один одного, а взаємовпливають. Певні концепції і структури сучасного життя в ході гло­балізації розповсюджуються в цілому світі. Водночас культурні особливості на фоні глобальних структур набувають чіткіших контурів або взагалі тільки по­чинають формуватися. Глобалізація — не автоматичний процес, в кінці якого на нас чекає вільний від конфліктів ідеаль­ний світ, однак вона приховує більші шанси й водночас більшій ризик, аніж попередні епохи. Оскільки повернення назад чи ізоляція не є серйозними аль­тернативами процесу глобалізації, нам потрібні виважені стратегії, щоби діяти у відповідності з новим досвідом. „Оскільки ми не можемо повернутися до неуцтва, ми мусимо крокувати вперед до розуміння" (Жанет Абу-Луґгод).