Тема 1: Вступ до курсу «Історія України».
План:
1) Історія України як наука, предмет її дослідження;
2) Принципи, методи, функції, періодизація історії України;
3) Джерела історії України.
1.
Історія України як наука, предмет її дослідження
Слово «Україна» виникло в 5 ст. до н.е. Слово «Історія» виникає в Давній Греції (історик Геродот
) – озн. «оповідання про минуле». Історик Геродот
– родоначальник і батько історії. На сьогодні існують 2 підходи до визначення історії: широкий – загальний процес розвитку; вузький – пізнання процесів розвитку людського суспільства.
Історія як наука пізнання реалізовується як процес вивчення законів «діалектики» (філософії). Закони діалектики базуються на 3‑х постулатах:
1. заперечення заперечення;
2. перехід кількісних показників в якість;
3. єдність та боротьба протилежностей.
Історія України являє собою: частину Світової історії; є самостійною наукою, що вивчає розвиток суспільства в межах території суч. України.
Принципи історії України:
1. історизму (хронологічної послідовності);
2. об’єктивізму;
3. наукового плюралізму.
Об’єктивізм:
1. хронологія виникнення явища (КОЛИ?);
2. причини виникнення явища (ЧОМУ?);
3. результати дії явища (прогресивні або рецесивні (регресивні));
4. з’ясування наслідків (позитивні або негативні).
Причини виникнення явища:
1. об’єктивні та суб’єктивні;
2. внутрішні та зовнішні;
3. економічні, політичні, культурні і т.ін.
Етапи розвитку історичного явища:
1. зародження;
2. кульмінація;
3. завершення.
2.
Принципи, методи, функції, періодизація історії України
Науковий плюралізм
– принцип, що враховує існування різних точок зору (теорій) до тих пір поки не з’явились нові більш обґрунтовані т.з.
Методи наукового дослідження:
1. порівняльного аналізу;
2. математико статистичний;
3. логічний;
4. моделювання подій;
5. прогнозування;
6. реконструкції.
Порівняльний аналіз – порівняння історичних явищ і подій дає можливість з’ясувати особисті риси явища (події) і загальні (закономірні) риси іст. явища (події). Порівнювати можна тільки рівнозначні за смислом іст. події. Порівняння іст. подій існує вертикальне та горизонтальне.
Математико статистичний – кількісні показники, що можуть охарактеризувати економічні рівні розвитку.
Логічний метод – синтез та аналіз подій шляхом дедукції та індукції.
Моделювання + прогнозування – на підставі відомих історичних даних прогнозування майбутніх подій.
Реконструкція – археологічні розкопки, знахідки.
Функції історії:
1. комунікативна (зв'язок минулого покоління з сучасним – загальна іст. доля);
2. належність до історії.
3.
Джерела історії України
Історія є наукою доведених доказів, тому основними джерелами є:
1. речові джерела;
2. письмові джерела;
3. лінгвістичні джерела;
4. усні джерела.
Речові докази – археологічні відкриття: предмети побуту, архітектура, прикраси і т.ін.
Письмові джерела:
- давньогрецькі письмена;
- давньоримські письмена;
- арабські письмена;
- зах. – європейські письмена;
- візантійські письмена.
- з 5 ст. до н.е. по 11 ст. н.е. – давньоруські письмена (Літописи).
- релігійна давньоруська література (повчання, хождіння, моління…);
- актові документи (конституції, договорчі, накази, постанови, директиви);
- документи політичних партій та суспільних організацій;
- СМІ матеріали;
- мемуари;
- документи та матеріали правоохоронних органів.
Лінгвістичні джерела – вивчають мовні процеси.
Усні джерела:
1. міфи;
2. легенди;
3. думи;
4. билини;
5. казки;
6. історичні пісні;
7. приказки.
Тема 2: Історія Стародавньої України
План:
1) Первісно-общинний лад на території України;
2) Кочові народи в Україні;
3) Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я.
1.
Первісно-общинний лад (ПОЛ) на території України
Не має єдиного погляду вчених на періодизацію даного періоду. Поява первісно – общинного ладу коливається від 1 млн. мінімум до 1,5 млн. років максимум.
Первісно – общинний лад
– перший сусп. лад, який характеризується:
1. примітивними матеріалами для виготовлення знарядь праці (камінь, дерево, кістка);
2. примітивними знаряддями праці (ручне рубило, дубина, палиця – копалиця);
3. примітивними заняттями (збиральництво, полювання, рибальство);
4. примітивним устроєм (плем’я з давніх часів жило колективами або ж общинами);
5. відсутність приватної власності на засоби виробництва та ресурси;
6. результати праці розподілялись порівну між членами родини або общини;
7. матріархат (рід вівся по лінії матері);
8. релігія – фетишизм, анімізм, магія, тотемізм.
Еволюція общини:
1. стадо;
2. ранньо – родова община;
3. родова община;
4. родо – племінна община;
5. сусідська община (сімейні общини);
6. первісні держави (військово-політичні союзи).
Тотеми – тварини, рослини, природні явища з якими споріднювала себе людина.
Фетишизм – надприродні властивості речей (напр., лялька «вуду»).
Анімізм – віра в безсмертя душі і пов’язані з нею поховальні обряди (згодом традиції).
Магія – обряди за принципом «подібності» явищ.
ПОЛ має свою періодизацію:
Періодизація:
1. палеоліт (давній період) 210 тис. рік до н.е.;
2. мезоліт (середній) 9 – 6 тис. років до н.е.;
3. неоліт (новий) 6 – 3 тис. до н.е.;
4. мідно – бронзовий вік 2 – 1 тис. до н.е.;
5. вік заліза з 1 тис. до н.е.
50 – 35 тис. до н.е. виникає «homosapiens» – людина сучасного типу (витісняє «людину працьовиту» або ж неандертальця).
Палеоліт:
- це зародження нового суспільного стану (родова община);
- люди «опанували» силу вогню і відкрили нові види зброї;
- появились трипільські поселення.
Згідно постанови ЮНЕСКО, 1993 рік був визнаний роком «Трипільської культури».
ПОЛ став періодом, коли людство перейшло: 1) від каменю до металів; 2) від не відтворюваного виробництва до відтворюваного виробництва.
Період неоліту відзначився першою в історії людства революцією[1]
:
- модернізація обробки каменю – шліфовка та свердління;
- перші металеві (мідні) знаряддя праці – ножі, мотики, серпи;
- перший штучний метал – бронза (сплав міді та олова);
- вдосконалились заняття – землеробство, скотарство, ремесла;
- зросла продуктивність праці + з’явились залишки продуктів праці;
- відбувся перехід від родо – племінної общини до сусідської общини;
- матріархат змінився патріархатом;
- відбувся перехід до політеїзму (язичництво та ідолопоклонство);
- відбувся перехід від майнової та соціальної рівності до нерівності;
- на зміну колективної власності прийшла приватна власність;
- утворились перші військово-племінні союзи.
Т.ч. відбувся поступовий розпад первісно – общинного ладу.
2.
Кочові народи в Україні.
В період неоліту стався перший соціальний розподіл праці: з’явились скотарські мігруючі поселення та землероби.
На поч. 1 тис. н.е. – кіммерійці («Споживачі кобилячого молока»), 8 – 7 ст. н.е. з’явились нові скотарські племена «скіфи» (зг. Геродота, існ. 4 групи цих племен – скотарі, землероби, орачі та завойовники, або ж «царські скіфи»).
В 3 ст. до н.е. під впливом греків у скіфів почало формуватись рабовласницьке суспільство, його називали «Мала скіфія» зі столицею Неаполь – скіфський близь міста Севастополя (Крим, Україна). Згодом «Мала скіфія» змінилась в території на «Велику скіфію».
Якщо звернути увагу на більш давні поселення кочових племен, згадаємо, що залізний вік в Україні почався з кіммерійців: вони виплавляли залізо та виготовляли нього знаряддя праці та зброю, побутові речі та прикраси.
Кочові племена на території суч. України з’являлись з такою періодизацією:
1. Скіфи – 7 – 8 ст. до н.е. по 2 ст. до н.е. (кочові іраномовні войовничі племена)[2]
;
2. Сармати – 2 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. (іраномовні племена + амазонки);
3. Готи – 2 ст. н.е. (кочові германомовні племена);
4. Гуни – 3 – 4 ст. до н.е. по 7 ст. н.е. (варварські кочові племена, споч. полководець – Атилла).
З початком переселення на територію України гунів, почалось Велике переселення народів (ВПН).
Почалась диференціація слов’янського світу: Пд. слов’яни; Сх. слов’яни; Зх. слов’яни.
Відкрився шлях до походів тюркських народів в Європу.
3.
Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я
У 7 ст. до н.е. виникають перші грецькі міста – держави (існ. до 4 – 5 ст. н.е.). Першими з них стали – Ольвія («Olvio» – гр. «щаслива»), Пантікапей, Херсонес. Усі вони були рабовласницькі. Демократичні – Ольвія та Херсонес; аристократичні – Пантікапей.
«Босфорське царство» – антична монархія. В сферу впливу якої були втягнуті усі сусідні народи. Зг. фактам в Босфорському царстві існ. знання про різні форми управління та політ. устрою. Заняття: ремесла (ювелірна справа та гончарство), землеробство, виноградарство та скотарство. Виготовляли предмети розкоші, побутовий та святковий посуд (розписаний меандром, 2 види розпису – чорно фігурний та червоно фігурний).
На розвиток Європи великий вплив вчинили античні міста – держави на терит. України.
Тема 3: Київська Русь
План:
1) Утворення Русі.
2) Періодизація.
3) Галицько-Волинське князівство (Русь Галицько-Волинського періоду 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 14 ст.).
1.
Утворення Русі.
Київська Русь: кін. 9 ст. – поч. 13 ст.
Існує багато т.з. про утворення Київської Русі:
1. Норманська.
Німецькі вчені у 18 ст. – Шльоцер, Міллер, Бауер. Вони звернулись до найдених письмових документів Нестора Літописця, згідно яких, К.Р. утворили нормандці (варяги – германці).
1.1. Русь заснували нормандці;
1.2. Слов’яни були нижчі рівні розвитку ніж нормандці, тому не могли заснувати державу (були другорядними).
2.
Слов’янська теорія.
Анти-нормандська теорія полягала у тому, що Русь утворили слов’яни, які були набагато чисельнішими ніж германці, що прийшли у 9 ст. Процес державотворення Русі був розтягнутий у часі, тому створення держави К.Р. можна приписувати лише слов’янам (ця теорія була видвенута Ломоносовим[3]
).
3.
Українська концепція
була видвенута М. Грушевським (кн. 19 – поч. 20 ст.).
4.
Компромісна концепція.
Русь виникла як багатоетнічний союз, з домінантною роллю слов’ян. Варяги зіграли роль каталізатора в державотворчих процесах[4]
.
У створенні Русі відіграли учасники: Київська та Новгородська знать. Вони утворили політичний, торгівельний та військовий СОЮЗ – Русь.
Князі та правителі К.Р.:
1. Олег;
2. Ігор;
3. Ольга;
4. Святослав;
5. Володимир Великий;
6. Ярослав Мудрий;
7. Володимир Мономах.
2.
Періодизація
Періоди:
· 1 етап – кн. 9 – кн. 10 ст. (виникнення та розвиток Русі).
· 2 етап – 10 ст. – 1 пол. 12 ст. (Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах – рід Візантійських імператорів).
· 3 етап – 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 13 ст. (період поступового розпаду К.Р.).
Особливості розвитку у першому періоді:
1. Соціальні особливості.
Населення К.Р. розділилось на 3 соціальні групи: вільні, напівзалежні та залежні. До вільного населення належали великий Князь Київський, світлі князі, бояри, дружинники, селяни – общинники (смерди). Напівзалежні – рядовичі та закупи. Залежні – холопи та челядь. Вільні люди домінували в соціальній структурі суспільства. Існувала ланка рабів, тому деякі вчені вважають, що К.Р. носила ознаки і рабовласницького суспільства (питання спільне).
2. Економічний розвиток.
Економіка К.Р. у 1 пер. була багатоскладною та носила патріархальні риси (на осн. селянської общини); рабовласницького ладу (раби, холопи та работоргівля); риси раннього капіталізму (розвиток товарних, грошових та ринкових відносин з великою кількістю промислових та торгових міст); вільне населення – скл. більшість; не існувало приватного права на землю, як на засіб виробництва (земля була общинна, територія правління князя).
3. Особливості політичного устрою[5]
.
Влада носила імперський характер. Приєднувала племена силою. Мала мілітаристський характер, оск. вела постійні завойовницькі війни[6]
.
4. Особливості адміністративно – територіального устрою.
К.Р. представляла собою конфедерацію племінних земель (на чолі з племінними державами)[7]
. Київська Русь не була унітарною державою з жорсткою централізацією влади, але зберігала тенденції до унітарності до 2 пол. 12 ст.
У 1 пол. існ. Київської Русі був здійснений перехід від язичеського політеїзму, через язичеський монотеїзм, до християнського монотеїзму. У 988 р. вводиться християнство (Старообрядове Православ’я, потім Новообрядове П.).
Причини прийняття Християнства на Русі:
1. тісні контакти Русі з православною Візантією;
2. перехід до ранньої монархії;
3. особисті причини Володимира Великого (Святого), що були пов’язані з одруженням на Візантійській принцесі.
Особливості введення Християнства:
1) У Києві хрещення відбулося відносно мирно, бо з давніх часів кияни були знайомі з християнством (Аскольд був християнином). За часів Ігоря в Києві вже була перша християнська церков. Княгиня Ольга офіційно прийняла християнство[8]
;
2) В ін. містах християнство вводилось насильницьким шляхом;
3) На окраїнах Русі християнство вводилось ще понад 100 років.
Негативна риса введення християнства:
1) Внаслідок введення християнства був знищений багатовіковий пласт язичницької культури;
2) У 1885 р. стався церковний розкол: католицька та православна церкви. Цей поділ став причиною розмежування країн Європи на релігійні Схід та Захід.
Третій етап розвитку – занепад та загибель К.Р. З 2 пол. 12 ст. К.Р. переживала процес феодальної роздробленості, що супроводжувався постійними міжусобними війнами удільних князів.
Причинами феодальної роздробленості були:
1.
Історичні:
1.1. К.Р. була конгломератом удільних князів;
1.2. К.Р. мала дуже велику територію, яку складно було утримувати;
1.3. В К.Р. була дуже слабка влада князя.
2.
Економічні:
2.1. розвиток виробничих сил став причиною збагачення удільних князів, що призвело до постійних міжусобиць та боротьби проти князя за владу;
2.2. знищення торгівельних шляхів до Пд. – Зх. Русі, що призвело до падіння м. Києва як центру економічного життя Європи та перетворило землю в еквівалент багатства (що й стало причиною розвитку феодальної роздробленості).
Наслідки:
1. економічна та військово-політична послабленість К.Р. призвела до того, що в 1237 по 1242 рік Київська Русь стала жертвою монгольської агресії. Монголо-татари встановили свій режим – «іго». Режим іго в Русі виявлявся в:
1.1. наданні ярлика (прим. – «дозволу») на велике княжіння;
1.2. припиненні міжусобних війн;
1.3. постійні напади на руські землі;
1.4. сплата данини монголо-татарам – «ясиру» (прим. – натурального та живого).
Тема 4: Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Утворення козацтва
План:
1) Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.
2) Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки.
3) Утворення укр. козацтва.
1.
Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.
| Послаблення Галицько-Волинського князівства внаслідок феодальної роздробленості і боротьби за владу. | ||
| № | Причини з боку Польщі | Причини з боку Литви |
| 1 | Повернути свої історичні землі від Руських князів. | Розвиток молодої Литовської держави за рахунок захоплень чужих територій. |
| 2 | Необхідність відродження економічної та політичної могутності Польщі за рахунок Г. – В. земель. | Процес формування феодальних відносин у Литві. |
| 3 | Зацікавленість польських магнатів в експансії з подальшим збагаченням. | Повернення захоплених історичних земель під владу Литви. |
| 4 | Зацікавленість у збагаченні дрібної та середньої шляхти у збагаченні. | Зацікавленість литовських князів у збагаченні за рахунок податків і посиленні своєї політичної могутності. |
| 5 | Зацікавленість купців у нових ринках збуту. | |
| 6 | Зацікавленість католицьких священників та Папи у поширенні католицизму у Сх. Європу, що гарантувало великі прибутки церкві. | |
| Методи польської та литовської експансії: | ||
| 1 | Насильницькі методи. | Ненасильницькі методи вторгнення. |
| 2 | Руйнували старі форми життя Г. – В. князівства (населення в цілому): інша форма організації суспільства – королівство, а за сутністю – аристократична республіка; релігія – католицизм; мова – польська; культура – польська. | Укр. сприймали литовських князів як своїх та сподівались, що вони зможуть навести порядок в Г. – В. князівстві. |
| 3 | Політика спольщення та покатоличення укр. народу, економічного пограбування, перетворення Г. – В. населення в кріпаків | Литовці були на нижчому рівні розвитку ніж укр.: вони були язичниками, не мали своєї грамоти, не мали зводу законів і тому вони перейняли культуру і традиції русичів (мову, фінансову та судову системи («Руська Правда»), військову організацію – дружину, форму політ. устрою – князівство, релігію – православ’я). «Нового не вводимо і старого не руйнуємо» – литовці не руйнували старих форм життя русичів. |
| 4 | Наслідок:
Польська експансія не була швидкою за часом та обмеженою у території Г. – В. князівства: Галичина та Зх. Волинь. |
Наслідок:
Швидкі темпи просування своєї експансії на велику територію. У 15 ст. територія Литви просувалась від Балтики до Чорного моря. |
| Наслідки експансії: | ||
| 1 | На території Галичини та Зх. Волині було встановлено тяжкий націоналістичний, релігійний та феодальний гніт. | Більшість земель Галицько – Волинського князівства були вкл. до складу Литовської держави (князівства). |
| 2 | Русичі були позбавлені політичної форми організації – власного державного життя – фактично це означало повну безправність (юридичну та політичну). | Литовська держава не руйнувала старий устрій Русі і не нав’язувала нічого свого, тому можна говорити про створення Литовсько – Руської держави за формою та Русько – Литовської держави за змістом. |
| 3 | Руська еліта – бояри та князі – зрадили інтереси народу та перейшли на службу польській короні, як наслідок руський народ залишився без політ. еліти. | Зберігала традиції державотворення Русі ще понад 100 років. |
| 4 | Завдяки вкл. руських земель до складу Литовського князівства – воно перетворилось у ВЕЛИКЕ князівство Литовське. | |
| 5 | Висновок:
Наслідками
a) селянські повстання; b) козацько – селянські повстання; c) національно – визвольна війна (НВВ), під проводом Богдана Хмельницького. |
Висновок:
З 1 пол. 14 ст. по 2 пол. 16 ст. Литовська держава стала великим гравцем на тлі Європи та грала велику роль у побудові міжнародних відносин на її території. |
| Загальний висновок | ||
| Литовська та Польська експансії в укр. землі породили протиріччя між Литвою та Польщею за Г. – В. князівство. Такі протиріччя неможливо було вирішити військовим шляхом; але подолали мирним – створили об’єднану державу – РІЧ ПОСПОЛИТУ. Ця експансія породила протиріччя між Московським царством та Польською державою. На Польські землі в Г. – В. князівстві також претендували і Османська імперія, і Кримське ханство. Т.ч. Литовська та Польська експансія породили багатовікову боротьбу за володіння укр. землями. | ||
2.
Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки
В 1385 р. між Польською та Литовською державами була підписана Кревська унія («де-юре» – вона фактична поклала початок існ. Речі Посполитої).
Умовами
ств. союзу були:
a) Литовський князь стає Польським королем, за умови прийняття католицизму;
b) Католицизм повинно було прийняти і усе населення Литви;
c) Для Литви та Польщі був ств. єдиний законодавчій орган – сейм;
Умови унії були виконані лише частково, тому фактичне об’єднання П. та Л. не відбулося. В П. була створена опозиція на чолі з князем Ягайлом, в Л. на чолі з кн. Вітовтом, що виступали проти СОЮЗУ.
У 1401–1413 рр. відбувся поступовий процес зближення П. і Л. У 1569 р. була складена та підписана Люблінська унія, що об’єднала 2 держави у 1 – РІЧ ПОСПОЛИТУ (РП, «справа народу», «Республіка»).
Литва:
входила до скл. РП. юридично на правах широкої автономії, а фактично стала залежною від П. та відігравала роль другорядної Європейської країни. Більше не відігравала ключової ролі у побудові політичного життя в Європі.
Галицько – Волинське князівство:
більшість земель перейшли з Л. до П., на цих землях відбувався процес колонізації поляками, встановлювалось кріпосне право, поширювався націоналізм, релігійний, соц. та економ. гніт народу + політ. безправ’я.
Польща: завдяки приєднанню Л. та Г. – В. земель, стала наймогутнішою в економічному, політичному та військовому плані Європейську державу, з якою бажали породнитись усі інші держави[9]
.
3.
Утворення укр. козацтва
Утворення козацтва було наслідком експансії Г. – В. земель П.
Причинами
утворення козацтва були:
1) уходництво (частина населення переселилась з окупованих П. земель на незайняті землі Пд.);
2) посилення феодального та кріпосного тиску, що змушувало селян втікати від польських феодалів і європейських орендаторів;
3) національний гніт по відношенню до укр. народу;
4) релігійний гніт (заборона Православ’я);
5) зацікавленість поляків в появі особистої охорони та оборони Речі Посполитої від турків і татар (як загрози з Чорного моря);
6) суб’єктивного характеру окремих укр. (авантюризм).
Етапи
утворення козацтва:
1) 1 пол. 14 ст. – перший період формування козацтва та початок П. експансії у сер. 16 ст. Мало немасовий характер[10]
;
2) сер. 16 ст. – 2 пол. 18 ст. – другий етап. Масове формування козацтва.
Січ
– «підсікати дерева», – мілітаристське поселення, основа Укр. козацької держави. Мала: територію (не постійну); свій адміністративно – територіальний устрій (кіш – кошовий отаман; обраний народом); своєрідний уряд – ген. писар, ген. обозний, ген. хорунжий, ген. осавули – 2 чол. та ген. суддя.; центр. орг. законодавчої влади були загальні збори – козацька рада (козаки керувались неписаними побутовими законами).
Територія Запорізької Січі поділялась на курені, місцеві райони. ЗС мала свою символіку – прапор, герб та печатку. Основною мілітаристською силою було козацьке військо (піхота, кіннота, артилерія, флот). Очолювалось військо – Гетьманом (посада вибрана).
Значення
утворення козацтва:
1) виступало як фактор засвоєння нових земель;
2) було першою організованою силою укр. народу;
3) консолідувало навколо себе ін. верстви населення, виступило ідеалом укр. народу, підняло народ на боротьбу проти панської П.;
4) політична еліта укр. суспільства;
5) виступило в ролі організатора політичного життя укр. народу;
6) обороняло православну віру.
З т.з. соціальної структури, козацтво було не однорідним: «дуки» – заможні та «голота» – неімущі козаки. Козацтво було полі етнічним, але домінували українці.
[1]
Революція – кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя, завдяки новим відкриттям та якісним змінам у світогляді, релігії або суспільному ладі.
[2]
8 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. – скіфо – сарматський період історії України.
[3]
Хазарська концепція походження Русі.
[4]
У 882 р. князь Олег убив Аскольда і встановив свою владу поклавши початок новій ері в житті слов’ян.
[5]
К.Р. не можна назвати «Державою» у сучасному розумінні цього слова: 1) вона не мала постійної території; 2) влада Князя була слабкою; 3) державного апарату влади не існувало (князь зосередив у своїх руках 3 гілки влади); 4) податкова система обмежувалась даниною та оброками, а також військовими походами, фінансування яких здійснювали племінні вожді зі своїми племінними дружинами; 5) структуризації війська не існувало; 6) військо виконувало ролі - охоронну, фіскальну (збір подані), стратегічне призначення та охорона кордонів.
[6]
У 1 пол. існ. К.Р. здійснювався поступовий перехід від первинної військової демократії – княжо – дружинного ладу, до ранньої монархії.
[7]
Внаслідок реформи Володимира Великого землі К.Р. були розділені між синами і родичами Володимира Великого (вони правили над наділами, фактично перетворившись на «світлих» князів).
[8]
Прийняття християнства на Русі проходило в 3 хвилі.
[9]
Конфронтація між П. та Укр. сприяла утворенню укр. козацтва та ств. Запорізької Січі.
[10]
В сер. 16 ст. булла сформована 1 укр. Запорізька Січ на чолі з Гетьманом Байдою (Дмитром) Вишневецьким. Згодом кількість Січей зросла – з’явились Базавлугська, Микитинська, Чормошлицька, Томакіївська, Ольошківська та Нова З.С.