Древній Рим
Зміст
ВСТУП……………………………………………………………………2
Релігія стародавнього Риму…………………………………………… 3
Виникнення християнства……………………………………………….5
Виховання і освіта……………………………………………………… 7
Наука………………………………………………………………………8
Літературна традиція…………………………………………………….11
Мистецтво……………………………………………………………… 14
Вступ
Древній Рим
(також Стародавній Рим, Античний Рим), держава древніх римлян (8 століття до Р.Х. —5 століття).
Римська історія поділяється на три основних періоди:
царський (середина 8 століття до Р.Х. — 510 до Р.Х.)
республіканський (510 до Р.Х. — 30 до Р.Х.)
імператорський (30 до Р.Х. — 476)
Відповідно до переказу, місто Рим заснували брати Ромул і Рем близько 754/753 до Р.Х. У переказах згадуються 7 царів, що правили в 8-6 ст. до н. е. Після вигнання останнього царя Тарквинія Гордого була встановлена республіка (510 до Р.Х./509 до Р.Х.). До середини 3 століття до Р.Х., підкоривши всю територію сучасної Італії, Рим перетворився у велику державу, що домоглася гегемонії в усьому Середземномор'ї, що привело до зіткнення з Карфагеном. Після трьох Пунічних воєн, одержавши перемогу над Карфагеном у 146 до Р.Х., Рим стає найбільшою середземноморською державою. У зв'язку з зростанням великого землеволодіння і рабовласництва посилились злидні серед селян, що викликало широкий повстанський рух сільського плебсу, рабів (повстання Спартака) і перші спалахи громадянської війни на вулицях Риму. У соціально-політичному житті Риму 1 століття до Р.Х. все більшу роль стали відігравати армія і її вожді (Л. К. Сулла, Г. Марий, Г. Помпей та ін.). В ході громадянської війни (49 до Р.Х. — 45 до Р.Х.) необмеженим правителем держави став Цезар; у 44 до Р.Х. у результаті змови прихильників республіки Цезар був убитий. Новий період громадянських воєн завершився перемогою Октавіана, що отримав в 27 до Р.Х. від сенату титул Августа. З часу правління Августа Рим став імперією. При Траяні в 2 столітті імперія досягла максимальних границь. Повстання місцевого населення в завойованих землях і вторгнення варварів привели до відділення ряду провінцій і розділу імперії на Східну і Західну (395). В 476 році вождь германських найманців Одоакр переміг останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула. Східна Римська імперія під назвою Візантія проіснувала ще біля 1000 років.
Рим являв собою поліс, керований царями. Великий культурний вплив надавали на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, ще не розшифрована його писемність). У них римляни запозичали більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Рима - бронзова статуя вовчиці - виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Після вигнання останнього царя влада переходить до народних зборів, які обирали Сенат і двох консулів. В послідуючий за цим період Республіки (VI-I сс. до н.е.) Рим підкоряє Італію, перемагає у війнах з Карфагеном і завойовує материкову Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру виявляється домінуючим: вивчається грецька філософія, література, знання грецького стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії в професійну, зміну ролі військово начальників ведуть до серії громадянських воїн. Гай Юлій Цезар проголошує себе імператором, після його вбивства змовниками і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Серпень. Його правління означало заміну республіки імперією (I с. до н.е.- V с. н.е.). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства ведуть до підйому римської культури. Завойовані Римом східні народи також вносять свій внесок, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає військових невдач, але внутрішні протиріччя послаблюють його, в кінці IV с. н.е. відбувається розкол Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був завойований варварами, і цю подію прийнято вважати кінцем історії Древнього Рима і Древньої історії взагалі.
Релігія Стародавнього Риму
Релігія римлян древнішого часу засновувалася головним чином на уявленні про внутрішні сили, властиві окремим предметам і людям, на вірі в духів - охоронців і заступників місць, дій, станів. До них відносилися генії (добрі духи, що охороняли людину протягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім - усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів -«повернутися до рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому). Вірили і в божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові і бесполі, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Цим божествам приносилися жертвоприносини, їм присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення додавалося різного роду гаданням (по польоту птахів, по внутрішностях тваринних т.д.)
Під впливом італійських племен з'явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, Юнона і Мінерва. У плебеїв (нижчого шара громадян) була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім - любові і краси). Деякі боги шанувалися головним чином обличчями одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники - Мінерву). У римлян не склалася розвинена міфологія. З посиленням грецького впливу відбувається певне зближення римських богів з грецькими і запозичення грецької міфології (Зевс - Юпітер, Гера - Юнона, Афіна - Мінерва, Аськлепій - Ескулап). Проникали в Рим і східні культи - Ісиди, Осіріса, Кібелі, вмираючого і воскресаючого бога Мітра. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.
Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про основу Рима повествовал міф про братів Ромуле і Реме, чудом що залишилися в живих після змови проти їх батька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалися розповіді про військову доблість і патріотизм римлян. Один з них - про Гая Муция, прозваного Сцеволою (Левшой). Під час облоги Рима етрусками він пробрався у ворожий табір і спробував убити царя, але був схоплений. Щоб показати ворогу несокрушимість духа римлян, Гай Муций сам поклав праву руку на вогонь світильника і спалив її, не проронив ні звуку. Приголомшені етруски відпустили Муция і зняли облогу. Пізніше військові перемоги Рима відмічалися грандіозними тріумфами, а полководці, що прославилися ставали об'єктом культу. Римський народ сприймав себе вибраним, а своя держава - як одну з вищих цінностей.
Виникнення християнства
По мірі наростання загальної кризи Римської імперії, наступає і криза традиційної релігії. Внаслідок складного синтезу східних релігій і культів, передусім іудаїзму, платоновської і елліністичної філософії і соціальних утопій виникає нова релігія - християнство. З іудаїзму в християнство прийшла та частина Біблії, яка називається Ветхим Заповітом - збірник древніх сакральных (священних ) текстів. Він складався протягом І тис. до н.е. і містить виклад міфологічних систем і сюжетів, історичні перекази, релігійну публіцистика і притчі, філософсько-моралістичний твори і любовна лірика, зразки релігійної містики. Досвід, втілений і зафіксований в Біблії, збагатив народну мудрість, вплинув величезним чином на розвиток літератури, образотворчого мистецтва, філософської думки.
Що склало зміст нової релігії - християнства? Якщо намагатися сказати стисло, то це віра в те, що 2 тисячі років тому Бог прийшов в наш світ - народився, прийняв ім'я Іїсус, проповідував, страждав і помер на хресті, як людина. Оповідання про земне буття Христа і його вчення склало основну Нового Заповіту, що став частиною Біблії. Якщо Ветхий Заповіт признається рівно і іудеями, і християнами, то Новий Заповіт є священною книгою тільки християн. У Новий Заповіт входять: 4 євангеліє (в перекладі з грецького «євангеліє» - благая звістка) - від Матфея, від Марка, від Луки і від Іоанна, в яких описане земне життя Іїсуса Христа; Діяння святих Апостолів (учнів Христа); Соборні послання святих Апостолів; Послання Апостола Павле і Прозріння Іоанна Богослова, або Апокаліпсис.
Сучасна історична наука виходить з того, що євангельські оповідання про Іїсусе мають під собою безперечну історичну основу. Більшість істориків погоджуються на думці, що Іїсус (що народився в 4 р. до н.э.) був реально подвижником, що жив в Іудеї і проповідником, що героїчно прийняв мученицьку смерть за віру і істину. Історичними (тобто реально що існували) особистостями вважаються і більшість апостолів - найближчих учнів Христа (Петро, Андрій, Іоанн, Павло і інш.). Наслідуючи прикладу свого Вчителя, апостоли не повинні були володіти майном, їм не можна було залишатися на одному місці довше одних-двох днів і брати з собою в дорогу що-небудь крім хліба. Якщо ж апостол вимагав грошей, то його потрібно було вважати лжепророк (як сказав Іїсус апостолам: «Задарма отримали, задарма давайте» (Мф. 10.8)).
Христос проповідував дві «найбільші заповіді в законі», в яких зосереджений весь дух і значення істинної віри. Перша з них: « возлюби. Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всієї душею твоєю, і всім розумінням твоїм .», друга ж: «возлюби ближнього твого як самого себе; на цих двох заповідях затверджується весь закон .» (Євангеліє від Матфея. 22.37; 39-40). Християнство з його ідеєю рівності людей перед богом, що було своєрідною формою протесту завойованих і пригноблених, спочатку розповсюдилося в східних провінціях в нижчих шарах суспільства і зазнавало жорстокого переслідування з боку влади. Перші згадки про християн в римських джерелах відносяться до часу правління імператора Нерона (I в. н. е.), коли їх звинуватили в підпалі Рима і влаштували масову страту. Поступово християнство завойовує все більше прихильників, а верхівка (церковнослужителів) вступає в союз з владою. Імператор Костянтин I на початку IV в. н.э. визнав християнство рівноправною релігією, а в кінці IV в. імператор Феодосій I заборонив всі язичницькі обряди.
Виховання і освіта
Потрібно підкреслити особливу роль сімейного виховання у римлян. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. Хороший громадянин у римлян - це слухняний син і дисциплінований воїн. Древнє законодавство передбачало суворі покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням цивільної і військової доброчесності.
У V ст. до з'явилися елементарні («елементарний» в перекладі з латині - основної) школи, де навчалися головним чином діти вільних. Предмети - латинська і грецька мови, лист, читання і рахунок. Пізнє серед знатних і спроможних сімей набуло поширення домашня освіта. У II в. до виникли граматичні і риторські школи, які також були доступні для дітей багатих римлян. Риторські школи були своєрідними вищими учбовими закладами (ораторське мистецтво, правіше, філософія, поезія). Поступово юристів-вчителя утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедр». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. Декілька вищих шкіл виникає у II е. (Рим, Афіни). Студенти, які приїжджали отримувати утворення з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва - «хори».
У період Республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи імперії держава поставила навчання під свій контроль. Вчителя стали оплачуваними державними службовцями. Було встановлене число риторів і граматиків для кожного міста, в залежності від кількості жителів. Вчителя користувалися рядом привілеїв, а в IV в. н.е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором.
Наука
Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його досягнути найзначніших результатів, особливо в тих науках, де можливе практичне застосування наукових досягнень.
У римській філософії сильніше усього позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб указати шлях на щастя. Великим представником цього напряму був Сенека. Він грав видну політичну роль при дворі імператора Нерона, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування зумовлення. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.
Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, що систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної
Класична праця з географії належить Страбону, що зібрав в своїй «Географії» всі відомі тоді зведення про країни і народи - від Брітанії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо шарообразной Землі обертаються Сонце і інші планети. Ця модель залишалася пануючою аж до Нового часу. Найбільшою фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, що вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.
З урахуванням особливого відношення римлян до своєї держави зрозуміла та виняткова роль, яку грала історична наука. У Древньому Римі історики, як правило, займали високе суспільне положення і активно брали участь в політичному житті. Історичні твори належать перу Юлія Цезаря («Записки про галльську війну»). Близький до Октавіану Серпня був Тіт Лівій, твору якого є часто єдиним джерелом для вивчення цілих періодів в історії раннього Рима. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце опису варварських племен, що нападали на Рим, згадавши серед інших і венедов (одна з назв слов'янських племен в старовині). До цього дня одним з що найбільш видається і істориків світу, що читаються залишається Плутарх, що обрав морально-філософський жанр історичного портрета. У своїх «Порівняльних життєписах» він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій людей, що прославилися.
Виключно значущим і оригінальним внеском Древнього Рима в світову наукову традицію є створення юриспруденції. Римське право і зараз обов'язково входить в учбовий план всіх вищих учбових закладів, що готують юристів. Перші закони були письмово оформлені в ході боротьби плебеїв з патриціями у часи ранньої республіки і знаменували перемогу рівності політичних прав всіх громадян Рима. Так звані «Закони 12 таблиць», що З'явилися в результаті заклали підмурівок римського законодавства.
У Римі діяла сувора система судочинства. У часи пізньої республіки і імперії, коли в закони часто вносилися зміни, виникла система сповіщення громадян про закони, що приймаються. При Юлій Цезарі на центральну площу виставляли гіпсову дошку з інформацією про військові перемоги і урядові акти і рішення «Щоденні відомості римського народу» (своєрідний прообраз газет). Копії розсилалися по державі, у всі провінції. Серед тих, хто вніс важливий внесок в розвиток юриспруденції - Марк Туллій Цицерон - видатний оратор, автор ряду робіт по філософії держави, послідовний прихильник демократичного правління, він безуспішно намагався відтворити республіку після вбивства Цезаря.
Літературна традиція
Латинській мові в світовій культурній традиції належить абсолютно особлива роль. Масштаби римського завоювання перетворили його в мову міжнаціонального спілкування для всіх підкорених народів від Іспанії до Межиріччя. На основі так званої «народної латині» виникли багато які сучасні європейські мови: італійський, іспанський, французький, англійський, Надалі латинь довго залишалася в Європі мовою літератури і науки, а в медицині не втратила цю роль до цього дня. На латинській мові ведеться досі і католицьке богослужіння.
Особливість полягає в тому, що протягом тривалого часу мова відточувалася і удосконалювалася не в художній творчості, а насамперед в політичній сфері: у виступах ораторів в Сенаті і на судових процесах, в законотворчестве, в політичній публіцистика. Про образність мови свідчить безліч афоризмів, які живі і зараз: «Карфаген повинен бути зруйнований « (Катон), «Прийшов, побачив, переміг» (Юлій Цезар), «Доки, Катіліна, ти будеш випробовувати наше терпіння?»(Цицерон) і безліч інших. Цицерон, що вважав себе насамперед політиком, по суті був творцем художньої латинської прози. Зразковим став стиль його мов, листів, філософських творів. Свого роду розвиток цієї традиції ми бачимо вже в художній літературі: саме в Древньому Римі уперше з'являється прозаїчний роман. Найбільш популярними були авантюрно-любовний роман Лонга «Дафніс і Хлоя» і прекрасний сатиричний роман «Метаморфози або Золотий осел» Апулея.
Поезія Древнього Риму не мала розвиненої національної традиції. Вона починає активно розвиватися досить пізно - в кінці республіканського періоду під впливом грецької літератури. До цього часу відноситься те, що зіграло переломну роль творчість Катулла. Його головна тема - не Римська держава, римський народ, а власні особисті переживання, почуття і думки. Він створює цикл ліричних віршів, більшість з яких передає драматичні злами відносин з жінкою, виведеною під поетичним псевдонімом Лесбія; Відмінність від епічних поем, при читанні його віршів практично не відчуваєш тимчасову дистанцію:
І ненавиджу її і люблю. «Чому ж?» - ти спитаєш.
Сам я не знаю, але так відчуваю я - і тужу.
Час правління Октавіана Августа часто називають «золотим віком» римської літератури. Сучасниками були три великих римських поета - Вергилій, Горацій і Овідій. Самим знаменитим твором римської літератури стала поема Вергілія «Енеїда». Вергилий зумів з блиском вирішити дуже важку творчу задачу. «Енеїда» - це літературний епос - тобто що не має народної усної основи, повністю створений поетом. Очевидна вторинність «Енеїди» по відношенню до поем Гомера. До того ж поема відразу стала складовою частиною римської державної ідеології - поет писав на політичне замовлення імператора. Еней - син царя Анхиза і богині Венери, один із захисників Трої, після її падіння попливе на кораблі, довго поневіряється і зрештою, виконуючи предначертание богів, прибуває в Італію і стає родоначальником римського народу. Від нього ж ведеться і родовід роду Юлія, до якого належав Октавіан Август.
Неперевершеним вважається володіння Вергілієм виразними засобами мови. Існує безліч переказів поеми на сучасні мови. Можна пригадати, що початок формування української літературної мови поклала авторизованная «Енеїда» Івана Котляревського. Ліричними поетами були Горацій і Овідій. Творчість Горация пройнятий розумінням ролі поета в суспільстві. Особливо чітко ці думки прозвучали в оді «Пам'ятник». До цього сюжету Горация звертався А.С. Пушкин («Я пам'ятник собі спорудив нерукотворний .») і багато хто інші. Непросто склалася доля Овідія. Його збірник «Мистецтво любові» приніс йому величезну популярність і обвинувачення в аморальності. Потім пішло звернення до класичних сюжетів - «Метаморфози» («Перетворення») - поетична переробка міфів, в сюжеті яких присутні чудові перетворення. По не зовсім ясних, швидше усього політичних мотивах, Овідій був засланий в Причорномор'я, з чим пов'язані його пронизані тугою «Листа з Понта» (грецька назва Чорного моря - Понт Евксинський).
У римські часи з'явилося багато новин в книжковій справі. Крім папірусу розповсюдився винайдений в малоазийском місті Пергаме матеріал для листа - особливим образом оброблена шкіра - пергамент. Крім книг-сувоїв з'явилися книги-кодекси, які від сучасних книг відрізнялися тільки способом скріплення листів. Якщо бібліотеки як збори документів, книги існували вже давно, то бібліотеки, відкриті для суспільного користування, виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали винятково вголос.
Мистецтво
Для практичних римлян мистецтво було одним з коштів розумної організації життя, звідси - ведуче місце архітектури. У архітектурі римляни об'єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи. Римляни різноманітили будівельні матеріали: використали дуже міцний з'єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські архітектори і будівники досконало освоїли і дуже широко використали арочну конструкцію. Як і раніше важливим було культове будівництво. На відміну від греків, римляни вміщували колоннаду частіше за все тільки перед фронтальною стороною храму. Часто будували круглі в плані храми - ротонди (від латинського «ротунда» - кругла). Вони розробили свої варіанти дорического, ионического і коринфского ордерів, причому в їх використанні не було такої суворості, як у греків. По мірі зростання могутності Рима храми, спочатку досить скромні, ставали все прекрасніше.
Своє найвище вираження архітектурна і інженерна думка Древнього Риму знайшла в Пантеоні - храмі всіх богів, побудованому у II в. н.е. швидше всього Аполлодором Дамаським. Храм являє собою ротонду, вхід в яку прикрашений портиком. Купол цього храму, відлитий з бетону, в діаметрі перевищує 40 м (по розмірах він залишався в Європі неперевершеним до ХIХ в.). Древні сприймали купол як символ небесного зведення - втілення верховного бога Юпітера. У зв'язку з цим особлива роль відведена єдиному отвору, розташованому у вищій точці купола. Проникаючий через нього стовп світла ставав центром композиції. Периметр храму і його висота практично однакові, такі пропорції зорово ще більш збільшують приміщення. У розташованих по колу нішах в старовині стояли статуї богів. Дуже багата внутрішня обробка різними сортами мармуру, що повністю збереглася до наших днів. Уперше в світовій архітектурі в цьому храмі головна роль відведена не зовнішньому враженню, а створенню особливої атмосфери всередині храму.
Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальний переклад - ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми і інші суспільні споруди (більшість з них являли собою васильки - прямокутні в плані, розділені поперечними стінами на декілька залів). Всіх перевершував вже в республіканську епоху, звичайно ж, Римський Форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Серпня, форум Траяна). Частиною форумів були і меморіальні споруди, що прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (сама знаменита - колона Траяна)
У Древньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це, передусім, амфітеатри. Найбільший з них - амфітеатр Флавієв або Колізей (I в. н.э.). Місця для 50 тисяч глядачів спиралися на конструкцію, фасад якої оформлений у вигляді трехъярусной аркади. Арена у вигляді еліпса була забезпечена складною системою підземних технічних приміщень. Важливою частиною римського образу життя були терми, які служили не тільки банями, але і культурними центрами, місцями зустрічей, відпочинку. У епоху імперії терми стали величезним спорудами з внутрішнім оздобленням, не поступливим палацам. Крім приміщень з холодними і гарячими басейнами, вони включали зали для відпочинку, для фізичних вправ, а іноді і бібліотеки. Прославили римлян і їх технічні споруди. Мережа чудових мощених каменем доріг з'єднувала всі частини величезної держави.
Найдавніша Аппієва дорога, ведуча в Рим, служить і зараз. Римляни запозичали на Сході і довели до досконалості арочну конструкцію мостів. Міста обов'язково оснащувалися складною системою водопостачання. Символом могутності і багатства Рима була поточна і вода, що струмує в римських вуличних фонтанах. Водопроводи були як підземними, так і наземними. У наземних водопроводах - акведуках - керамічні труби вміщували на високу аркаду. Для стічних вод будувалися підземні канали. У бідних міських районах уперше з'являються багатоповерхові житлові будинки - инсулы.
Якщо грецька скульптура насамперед прославилася узагальненими образами, що втілюють людську красу, то в Римі видатний розвиток отримав жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерела - з одного боку, в особливому культі сім'ї (по латині -«прізвище»), предків у римлян, а з іншою - в сприйнятті окремої особи, що змінилося, її ролі в історії. Мистецтво «надихнуло» історію, залишивши портретну галерею її головних діючих облич: Помпея Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана і інших. Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок в Фаюмськом оазисі в Єгипті, де склався похоронний обряд, що об'єднав східні і західні традиції. На дошках (іноді тканини) на восковій основі були написані портрети вмерлих, разючі по тонкості передачі не тільки зовнішності, але і внутрішнього світу. Фресковий живопис і мозаїка у всій її пишності - реалістичні, з багатою колірною гаммою, з передачею об'єму і глибини простору - стали відомі після розкопок міст Помпеї і Геракуланума, загиблих під час виверження вулкана Везувій в 79 г. н.э. Ця трагедія, що принесла загибель людям, зберегла життя творам мистецтва. Розкопки тут були початі в XVIII в. і продовжуються до цього часу.
Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане з святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були сатуры - побутові комічні сценки, що включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори відбувалися з середи вольноотпущенников або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне положення. У Римі уперше виникають професійний акторський трупа і камерні (для невеликого числа глядачів) театральні уявлення.
Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові уявлення, гладіаторські бої, що свідчило об деградацію театральної культури і суспільні вдачі.