Так історично склалося, що багато українців були змушені виїжджати за межі України і працювати за кордоном. Виділяють три основні хвилі української еміграції на захід: перша – в добу бездержавності (кінець XVIII – початок ХІХ ст.); друга – міжвоєнна (1917- 1939 рр.); третя –у роки Другої світової війни та після неї.
Характерною рисою двох останніх хвиль еміграції було те, що терени нашої держави залишали цвіт її нації. У даний час українці за кордоном є однією з найчисленніших діаспор у багатьох країнах заходу.
Учені-емігранти вносили вагомий внесок у розвиток освіти, науки, культури і мистецтва як українців, так і народів тих країн, де вони осіли. Це стосується також і ряду талановитих вчених-географів, які і за кордоном продовжували досліджувати свій рідний край. До них належать Олександр Цинкаловський, Степан Рудницький, Володимир Кубійович, А.Маліцький, Ф.Угорчак, А.Халубінська, Ю.Чижев-ський, В.Мігач, О.Косіба та інші.
Зупинимося лише на біографії тих вчених, які займалися дослідженням, а зокрема картографу-ванням, Західної України.
Степан Львович Рудницький (1877 – 1937) – академік АН України. Брав участь у національно-визвольній боротьбі на боці Західно-Української Народної Республіки. Працював у вузах Львова, Кам’янця-Подільського, Відня, Праги, Харкова. В Празі викладав в Українському вільному університеті, Українському педагогічному інституті. Досліджував фізичну географію Західної України.
Степана Рудницького можна вважати взагалі пер-шим географом-картографом. До Рудницького Україна, як географічна, а тим паче національно-територіальна цілісність, картографічно зовсім не відображалася. Картографічні німецько-, польсько- чи російськомовні фрагменти її території не могли дати повної і детальної характеристики.
С.Рудницький опрацював різноманітні аспекти картографічної справи:
– обґрунтував питання семіотики (науки про знакові системи) картографічних моделей, як одного з видів знакових моделей взагалі;
– розробив настінні карти України, материків, півкуль, світу.
С.Рудницький вперше ставить проблему розробки і видання карт і атласів для народної школи, середніх спеціальних закладів і вузів. Він також першим поставив питання про підготовку комплексного географічного атласу України. Цей атлас мав включати як загальні, так і тематичні карти.
Не всі ідеї в галузі картографії вдалося втілити С.Рудницькому за життя. Проте під його керівництвом і авторством було видано велику кількість настільних і стінних карт.
1918 р. – перша настінна карта України (“Стінна фізична карта України”) М 1:1 000 000, видана у Львові.
1907 р. – перша українська карта світу (“Карта півкуль Західної і Східної“), видана у Відні.
1919-1920 рр. – настінні карти Європи, Азії, Північної Америки, Південної Америки та Африки. Видані у Відні.
У 1926 р. у Відні С. Рудниицький видав німецькою мовою карти Східної Галичини і Володимирщини.
Також дуже багато наукових праць С.Рудниць-кого ілюстровано географічними картами.
Можна з впевненістю говорити, що вклад С.Рудницького в картографічну науку України неоцінимий. Він був не лише фундатором української наукової картографії, але особливо картографії україномовної. І хоча у нього небагато карт присвячено Західній Україні, але їх поява у той час мало важливе наукове і політичне значення.
Одне з визначних місць серед когорти вчених-емігрантів, які займалися вивченням Західної України, а зокрема картографуванням Волині, належить Олександру Цинкаловському.
Народився О.Цинкаловський 9 січня 1898 року у Володимирі. Освіту почав у Ковелі, а закінчив у Казані куди закинула його в 1914 році евакуація від австро-німецьких військ.
Після відходу фронту повертається у Володимир. Працює вчителем у с.Осминовичі. У 1925 р. поступає на новостворений богословський факультет Варшавського університету.
У Варшаві знайомиться із знаменитим археологом Антонєвичем, і той пропонує йому співпрацю в Державному Археологічному Музеї у Варшаві.
Як співробітник музею працює на Волині, де збирає археологічні й історичні дані. Друкує свої знахідки, завдяки яким стає відомим науковцем. Пізніше член Польського археологічного товариства і Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові.
З початку 1936 року Цинкаловський стає директором Волинського музею при Крем’янецькому Ліцеї. З приходом німців на Україну Олександр Цинкаловський переїжджає до Варшави. Працює в тому ж Археологічному Музеї, де керує волинським відділом.
Пізніше переїжджає до Кракова. Друкується в закордонних виданнях Америки та Канади. Його статті були також надруковані в “Літописі Волині ” та видані окремими виданнями Інститутом Дослідів Волині.
Але найбільш плодовитими і успішними були роки його праці перед Другою світовою війно
Рис.1. Карта Червенських міст
Після війни в бібліотеках та архівах Кракова вишукує матеріали для історії Волині і Волинського Полісся для задуманої праці “Історично-Географічного Словника Волині і Волинського Полісся”.
З великих його праць варто згадати “Матеріяли до праісторії Волині і Волинського Полісся” (видана польською мовою Польським Археологічним Товариством у Варшаві у 1961 р.), “Старовинні пам’ятки Волині” (видана товариством “Волинь” у Торонто в 1975 р. З бібліографією його праць. )
Ще одним вченим, який займався вивченням Західної України, був Володимир Кубійович.
Володимир Михайлович Кубійович (1900 – 1985) – загальнознаний світовою науковою громадскістю географ, демограф і картограф, головний редактор 10-томної “Енциклопедії Українознавства” На протязі 1928 – 1939 рр. працював доцентом Краківського університету, з 1940 р. – професор Вільного університету у Празі.
Разом з колективом авторів видав такі широко відомі узагальнюючі народознавчі праці, як “Атлас України і сумежних земель” (1937 р.), “Географія України і суміжних земель” (1938 р.). В.Кубійович є автором цілого ряду статей з проблем географії України в енциклопедіях багатьох країн.
Дослідження В.М.Кубійовича присвячені життю і особливостям розвитку населення Західної України. У своїй 10-ти томній “Енциклопедії Українознавства” він представляє загальну фізичну карту Волині (рис.2), адміністративну карту Галичини (рис.3), економічну карту Буковини та Галичини (рис.4) та (рис.5).
Рис.2. Фізична карта Волині
Рис.3. Кордони Галичини
1. – Українська Галичина (рівночасно ЗУНР 1918 –23 рр.); 2.
– Кордони Галицького Князівства; 3.
– Межі Руського і Белзького воєводства за польської доби; 4.
– Межі Галичини за австрійської доби; 5.
–Західні межі Тернопільщини в 1809- 1815 рр; 6.
– Українсько-польська етнографічна межа; 7.
– Межа Львівського й Краківського апеляційних судів за Австрії; 8.
– Лінія Керзона; 9.
– Межа Львівського й Краківського воєводств 1923-9; 10.
– З
ах. і півн.-зах. Галицького дистрикту 1941-44; 11.
– Кордони УССР; 12.
– Крем’янеччина в межах Тернопільської області.
Варто відмітити, що Західну Україну на картах зображали не лише вчені-географи. Для цієї території були складені історичні карти, геологічні, ботанічні, кліматичні та інші.
Рис.4. Людність з українською розмовною мовою в Галичині
( у % всього населення )
Пояснення
А- більше 85 В- 80 –84,9 С- 75 –79,9
D- 70- 74,9 Е- 65- 69,9 Н- 55- 59,9
І- 50- 54,9
1.
– Кордони держав; 2.
– Границі Галичини в межах Австрії; 3.
– Українсько- Польська етнографічна межа; 4.
– Границі воєводств; 5.
– Границі повітів; 6.
– Воєводські міста; 7.
– Повітові міста
Рис.5. Етнографічна й адміністративна карта Буковини
1.2.
– Межі Буковини за австр. (1) і рум. (2) окупації. 3
– Кордони УССР. 4,5
– Межі повітів за австр. (4) і рум. (5) окупації. 6.
– Межі районів у Чернівецькій області. 7 – 12
– Оселі з числом мешканців (1910 р): 0 – 1000 (7), – 2500 (8),
– 5000 (9),
– 10000 (10), - 20000 (11), - 100000 (12). 13.
– Міста: U
– українці, R
– румуни, G
– німці, J
– жиди, L
– липовани, H
– угорці, P
– поляки, O
– іншіі.
Врізки
: А
– за Австрії (1
– Австро-Угорщина, 2
– Росія, 3
– Румунія); В
– за Румунії (1
– Польща, 2
– Румунія, 3
– УССР).
Volyhn Referats
Referats@360.com.ua
www.referaty.com.ua
for non-commercial use