Криміналістична методика

Курсова робота

„Криміналістична методика”

ПЛАН :

Вступ

1. Сутність і джерела криміналістичної методики

2. Структура і загальні принципи криміналістичної методики

3. Наукові основи методики розслідування

4. Ситуаційні особливості етапів розслідування

Висновок

Використана література

Вступ

Завдання успішного розслідування злочинів, особливо стратегічного характеру, як показує слідчий досвід, не можуть бути вирішені досить швидко і методично правильно тільки за допомогою засобів і прийомів криміналістичної техніки і тактики. Професійно розкрити злочин по гарячих слідах і при відсутності таких, вирішити всі інші завдання розслідування, визначенікримінально-процесуальним законом, у встановлений термін практично неможливо, не керуючись при цьому спеціальними науково розробленими системами методів веденняслідства і попередження злочинів.

Методика розслідування окремих видів злочинів - частина науки криміна­лістики, яка має озброїти слідчого науково-методичним комплексом знань та навиків розкриття та розслідування злочинів (І.Ф. Герасимов).

Методика розслідування - це самостійний розділ криміналістики. Його скла­дають наукові положення, рекомендації та методи розслідування окремих видів злочинів, що ґрунтуються на вимогах кримінально-процесуального законодав­ства.

В своїй роботі мені хотілося б докладніше дослідити це питання, тому що від знання загальних положень криміналістичної методики розслідування злочинів багато в чому залежить ефективність та швидкість розкриття злочинів.

1. Сутність і джерела криміналістичної методики

Методику розслідування визначають так: «Криміналістична методика
- це завершальний розділ науки криміналістики, який є системою наукових поло­жень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних реко­мендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію роз­слідування та попередження окремих видів злочинів» (В.П. Бахін).

Методика розслідування - це сукупність (система) наукових положень, так­тичних засобів, прийомів і методичних рекомендацій, які застосовуються під час розслідування, розкриття та попередження злочинів (І.Ф. Крилов). Існу­ють й інші визначення методики, наприклад, О.М. Васильєва, М.0. Селіванова, В.Г.Танасевича.

О.Н. Колесніченко першим визначив методику як систему загальнонаукових положень, методичних рекомендацій, заснованих на нормах кримінально-процесуального закону, які використовуються з метою розкриття та розсліду­вання злочинів.

Р.С. Бєлкін так визначив методику: «Криміналістична методика - це сис­тема визначених елементів, взаємозалежних та взаємовизначальних, розта­шованих у певному порядку, які становлять структуру методики».

Методика розслідування окремих видів злочинів як заключна частина криміналістики має своєю основною і головною задачею озброїти слідчих науково-методичним комплексом знань, необхідних для вироблення навичок розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів у різних слідчих ситуаціях.

У той же час саме в рамках специфічних методів розслідування різних видів злочинів практично реалізуються і всі рекомендації криміналістичної техніки і тактики. У силу цього методика розслідування стала такою галуззю криміналістики, без використання науково-практичних методичних рекомендацій якої фактично неможливо професійновести і керувати розслідуванням злочині, вирішувати тактичні і стратегічні завдання, а також завдання безупинного підвищення якості цієїкриміналістичної діяльності.[1]

З метою вирішеннязавдань, що стоять перед методикою, у ній на основі відповідного науково-методичного арсеналу виявляється, вивчається й узагальнюється все закономірне (загальне й особливе) наявне в практиці вчинення різних видів злочинів і в діяльності по їхрозслідуванню, що може бути використаним для розробки методів зазначеноговидукриміналістичної діяльності.

Джерелами криміналістичної методики є:

а)
Конституція України;

б) Закони України;

в) норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;

г) слідча судова і експертна практика;

д) положення науки.[2]

Норми кримінально-процесуального закону впливають на побудову окре­мих методів, визначають перелік слідчих дій, які віднесені до першочергових та невідкладних.

Практика є основою пізнання та критерієм істини. Взаємозв'язок практики з криміналістичною методикою реалізується в таких напрямах:

1) вона є основою для визначення завдань щодо удосконалення методи­ки розслідування;

2) теоретичні положення наук перевіряються практикою розкриття та роз­слідування злочинів;

3) засоби та прийоми розслідування, що виникають на практиці, набува­ють завершеної форми після наукового узагальнення та дослідження.

Наука як джерело криміналістичної методики - проявляється у двох формах:

1) створення нових технічних засобів та тактичних прийомів;

2) удосконалення структури криміналістичної методики, що робить її більш ефективною та економічною, розширює коло засобів доказування.

Таким чином, джерелами криміналістичної методики є закон, практика та наука.

Інколи сюди ще відносять: організаційно-методичні, інформаційно-теоре­тичні і методологічні основи.

До першого і другого з них належать вивчення та узагальнення слідчої практики, вивчення способів вчинення злочинів, методи розкриття та розслі­дування, що дозволяє формулювати принципи методики, розробляти кримі­налістичну характеристику, класифікувати злочини.

Третє джерело - методологічні основи, їх суть полягає в установленні на основі пізнання механізму здійснення і класифікації злочинів закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики, формуванні нових методів розкриття та розслідування злочинів, розробки програм та алгоритмів діяльності слідчого в типових ситуаціях. Все це розвиває наукові та практичні основи криміналістичної методики.[3]

2. Структура і загальні принципи криміналістичної методики

Методика розслідування складається із двох основних частин:

1) загальні наукові положення (поняття, задачі, методика, криміналістична характеристика, зміст та структура);

2) окремі видові і спеціальні методики розслідування (розслідування окре­мих видів злочинів згідно Особливої частини (розділи І-ХХ) КК України).[4]

Названі частини складають структуру криміналістичної методики, яку не­обхідно відрізняти від структури окремих методик, розслідування різних видів злочинів, наприклад, убивств, дорожньо-транспортних злочинів, крадіжки тощо.

При цьому загальніположення в криміналістичній методиці значною мірою виконують роль своєрідного введення в суть її предмету, завдань, структури, джерел, зв'язку з іншими галузями криміналістики. У наукових основах, що розкриваються звичайно в монографічних роботах, розглядаються інформаційно-теоретичні і методологічні початки методики розслідування. В цій частині поряд з коротким викладом загальнихположень дається і саме загальнеуявлення про наукові основи методики розслідування.

Загальні наукові положення (основи) методики
- це засновані на за­коні та узагальненій слідчій практиці вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них на­лежать:

1 дотримання законності;

2 плановість розслідування;

3 оперативність та швидкість розслідування;

4 індивідуальність розслідування;

5 взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування;

6 активне використання спеціальних знань та технічних засобів;

7 використання допомоги громадськості.

На базі наукових основ і даних інших частин криміналістики і розробляютьсяокремі методики розслідування
(конкретні методики), що складаютьдругу — особливу частину даної галузі криміналістики. Зазначені методики є власне кажучи підсумковим елементом криміналістики в цілому. У них фактично акумулюються дані всіх частин криміналістики, трансформовані з урахуванням криміналістичної специфіки різних видів злочинів, ситуаційних і інших особливостей діяльності по їхрозслідуванню. Їх основу складає система науково обґрунтованих типових методичних рекомендацій з розслідування окремих видів злочинів, що дозволяє при ретельному обліку індивідуальних особливостей кожного такого діяння розкривати і розслідувати його в різних типових і атипових слідчих ситуаціях.[5]

Значна типізованістьчасток методик, їхня конкретна цілеспрямованість і відрізняють їх від іншого структурного елементу методики розслідування — її загальної теорії, що носить у більшій мірізагальний інформаційно-методичний характер. Сполучення інформаційно-методичних початків і ситуаційно-типізованих даних часток методик і формує цілісну сукупність науково-методичних і практичних положень про загальне і часткове в методиках розкриття, розслідування і попередження різних видів злочинів.

Методика розслідування окремого виду злочину або окрема методика становить систему положень та наукових рекомендацій, які визначають поря­док діяльності слідчого під час розслідування окремого виду злочину.

Кожний злочин індивідуальний і розслідування його характеризується специ­фічними та індивідуальними особливостями. Наприклад, розслідування розбій­них нападів утворює окрему методику, або розслідування убивств, учинених із застосуванням вогнепальної зброї. Разом з тим кожний розбійний напад та його розслідування індивідуальні, як і вбивство із застосуванням вогнепальної зброї.

Важливим стрижневим понятійним елементом усіх частин криміналістичної методики розслідування є методична рекомендація, що
представляє собою науково обґрунтовану пораду про найбільш доцільний спосіб дії слідчого в тійчи іншій типовій ситуації в процесі розкриття, розслідування і попередження злочинів.

3. Наукові основи методики розслідування

Однак для кожного виду злочинів існують структурні схеми, алгоритми дія­льності, які придатні для розслідування будь-якого іншого виду злочинів. Такі алгоритми діяльності називають структурою окремої методики. Вона включає такі основні елементи:

1) криміналістичну характеристику даного виду злочинів;

2) обставини, які необхідно встановити;

3) особливості порушення кримінальної справи;

4) першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

5) типові слідчі ситуації, типові версії та планування;

6) тактику провадження окремих слідчих дій;

7) профілактичні дії слідчого.

Врахування перелічених елементів під час розслідування злочинів дозво­ляє визначати напрям розслідування та оптимізувати діяльність слідчого,

Загальні (вихідні) положення криміналістичної методики - це засновані на законі та узагальнені слідчою практикою вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. Структура загальних положень визначається різними вченими неоднаково. Зокрема І.Ф. Пантелєєв та О.Ф. Савкін поділяють їх на три групи:

1) методи розслідування;

2) криміналістичні рекомендації;

3) положення, які характеризують тактику слідчих дій і методику розсліду­вання в цілому.

В.П. Бахін називає сім загальних положень. Г.Г. Зуйков до них відносить:

а) відповідність методичних рекомендацій вимогам законності;

б) взаємодія слідчого з оперативним апаратом міліції;

в) використання допомоги спеціаліста та громадськості;

г) вивчення способів вчинення злочинів;

д) узагальнення передового досвіду розслідування.

І.А. Возгрін загальні положення подає як теоретичні основи криміналістич­ної методики, що включають дослідження предмета, системи, задач, принципів, джерел, зв'язків методики з іншими галузями наукового знання. В літературі іс­нують й інші конструкції. Р.С. Бєлкін, аналізуючи загальні положення, прийшов до висновку, що загальним для всіх є тільки законність, системність, плановість, взаємозв'язок положень, які утворюють засіб розслідування. Ці посилання справедливі стосовно методики розслідування як розділу науки криміналістики.

Оскільки загальні положення нерідко називають принципами, то можна виділити такі з них:

- законність наукових рекомендацій, тобто всі рекомендації повинні від­повідати і не суперечити принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними;

- оптимальний набір слідчих дій, тобто в будь-якій окремій методиці до­цільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує вирішен­ня слідчої ситуації, досягнення мети розслідування;

- максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань та до­помоги громадськості;

- використання передового досвіду та слідчої практики.[6]

Діяльність - це форма відносин суб'єкта з навколишнім світом, спосіб ви­явлення активності особи, тому вона спрямована до зміни, перетворення умов в інтересах людей. Така діяльність корисна, вона відповідає інтересам суспільства. Якщо діяльність суперечить інтересам суспільства та окремих її громадян, вона протиправна, злочинна.

Злочином є передбачене ст. 11 КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Таким чином, зло­чин - це передбачена кримінальним законом дія (вчинок), наприклад, крадіж­ка, шахрайство, убивство, зґвалтування тощо.

Основу конкретної діяльності становлять навички застосування засобів праці для досягнення певної мети. Сукупність навичок діяльності утворює способи, послідовність застосування яких становить механізм діяльності.

Механізм будь-якої діяльності - це порядок, система (програма) застосу­вання суб'єктом засобів та прийомів праці до об'єкта з конкретною метою.

Механізм вчинення злочину - це послідовність прийомів застосування певних засобів до предмета без

посереднього посягання з корисливою метою. Пред­мети, прийоми та засоби вчинення злочинного посягання можуть збігатися, наприклад, позбавлення життя вогнепальною зброєю, заволодіння майном шляхом обману тощо. Звідси в криміналістиці для визначення злочинної дія­льності, що виконується одним і тим же способом, виникло поняття «законо­мірності вчинення злочину» (Р. С. Бєлкін).

Спосіб вчинення злочину - це
комплекс причинно та функціонально пов'я­заних довільних (і частково недовільних) цілеспрямованих дій злочинця. Він детермінований сукупністю фактів об'єктивного та суб'єктивного характеру, склад та дія яких ситуаційні, що обумовлює відкритий характер способу як системи, відносну стійкість та повторюваність способів (Г. Г. Зуйков).

Способи вчинення та приховання злочину е самостійними криміналістич­ними поняттями (Р. С. Бєлкін). У методиці розслідування вони дають можли­вість визначати напрям розслідування, відшукувати злочинця, встановлювати механізм злочину та багато інших обставин.

Сучасні досягнення суспільних та технічних наук внесли до криміналісти­ки багато нових методів і тактичних прийомів виявлення, фіксації та дослі­дження матеріальних джерел інформації.

Оскільки в методиці практично реалізуються технічні засоби криміналіс­тичної та прийоми слідчої тактики, загальні положення (принципи), які нале­жать до цих розділів науки криміналістики, залишаються правомірними і для криміналістичної методики.

Нові методи досліджень розширюють межі дослідження речових доказів, дозволяють вирішувати проблему тотожності об'єктів на нових якісно-кіль­кісних рівнях. Наприклад, встановлювати тотожність певних об'єктів рідин та газоподібних речовин, ідентифікувати людину за звуковим мовленням, загаль­ними ознаками письма, виявляти, фіксувати та досліджувати тверді сипучі, рідкі та газоподібні об'єкти, які дозволяють розкрити «старі» злочини.

Методологічні основи є складовою частиною криміналістичної методики. До них насамперед належать філософські категорії та закони:

- закон загального зв'язку явищ,
тобто всі факти, умови середовища, в якому вчинено злочин, взаємопов'язані, пізнання одного з них створює умови для пізнання інших;

- теорія відображення,
за якою: а) якщо є слід, то існує слідоутворюючий об'єкт, б) будь-який взаємозв'язок породжує зміни (сліди - матеріальні та ідеальні);

- категорії загального та окремого,
тобто загальні положення властиві окремим явищам, фактам і навпаки, всяке окреме е часткою для формуван­ня загального. Зокрема, узагальнюючи слідчу практику розробляють загальні методи розслідування, які властиві для пізнання кожного конкретного злочину.

Головними завданнями методологічних основ криміналістичної методики є:

а) розкриття основних умов, у яких проходить розслідування;

б) формування принципів використання сучасних методів пізнання фактів минулого;

в) розробка нових методів для розв'язування конкретної ситуації розслі­дування злочинів.

Методи розслідування ділять на три групи:

1) методи практичної діяльності осіб, які проводять слідство. В їх основі -наукові (загальнонаукові та спеціальні наукові) методи пізнання;

2) організаційно-управлінські методи провадження слідства збирання та обробки інформації;

3) аналітичні методи, методи аналізу події злочину та зібраної інформації;

вони побудовані на законах інформатики, математичної статистики та прийо­мах логічного пізнання.

На теперішній час для обробки та зберігання в автоматизованих банках даних (АБД) інформації використовують математичні, кібернетичні, кількісно-якісні методи, різні види моделювання, логічного аналізу.

Алгоритм - це сукупність правил, які визначають ефективну процедуру ви­рішення будь-якого завдання. Оскільки розслідування - ситуаційний процес, а кожна ситуація ставить конкретне завдання, то порядок вирішення ситуації є алгоритмом у його криміналістичному розумінні. Криміналістична методика, особливо окрема - це алгоритми, які приписують, як діяти слідчому, які засто­совувати слідчі дії, технічні засоби для розслідування конкретного виду злочи­ну (убивство, злодійство, розбійництво, рекет тощо). У зв'язку з цим криміна­лістичні рекомендації за суттю складають алгоритми діяльності для слідчого.

Евристична діяльність слідчого під час розслідування найяскравіше вияв­ляється при плануванні та визначенні напряму розслідування взагалі. На ос­нові узагальнення практики розслідування останнім часом розроблені та роз­робляються евристичні методи побудови типових версій. Зокрема, Ю.О. Відонов на основі статистичного взаємозв'язку елементів криміналістичної харак­теристики запропонував таблиці, які дозволяють прогнозувати особу злочинця, його місцезнаходження та деякі інші риси поведінки особи, яка здійснила убивство в умовах неочевидності.

Розслідування
- це процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється засобами та методами переліченими в законі, а також розробленими наукою криміналістикою. Ця діяльність є визначеною системою, до якої включено:

а) встановлення у виявленій події ознак злочину;

б) прийняття рішення стосовно початку розслідування та визначення його напряму;

в) впровадження невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових за­ходів щодо встановлення злочинця;

г) планування розслідування та провадження подальших слідчих дій;

д) нарешті, після встановлення обставин, які необхідно довести, розслі­дування закінчується заключним етапом.

У кримінальному процесі розслідування ділять на стадії порушення кримінальної справи, дізнання, попереднє слідство, закінчення попереднього слідства, направлення до суду, судовий розгляд, касаційне провадження.

4. Ситуаційні особливості етапів розслідування

Процес розслідування, звичайно прийнято поділяти на кілька етапів як дотримання одного з принципів методики розслідування і найчастіше поділяти на первісний, наступний і заключний. По деяким складнимбагатоепізодним злочинах, а також пов'язаним з порушенням технічних, технологічних і інших правил іноді виділяють підготовчий етап. (Однак, будучи не частиною розслідування, а лише підготовкою до його початку, відповідно у кримінально-процесуальному законі етапом розслідування в прямомузмісті він не є).[7]

Зазначенийрозподіл процесу розслідування має істотне методичне значення, тому що кожний з виділених етапів має визначену специфіку в обсязі і методах даноїкриміналістичної діяльності. Тому для здійснення найбільш успішного розслідування злочину на всіх його етапах і на стадії підготовки до нього в методиці розслідування прийоми і способи дій слідчого розробляються з урахуванням особливостей зазначених етапів. Відповідно в кожній методиці виділяються особливості розслідування на первісному, наступному і заключному етапах.

Діяльність слідчого по поповненню відсутнього первинного матеріалу, необхідного для ухвалення рішення про початок розслідування чи відмову в порушенні кримінальної справи, також має визначений методичний аспект. Зокрема, характер ситуацій, що складаються в даний період, визначаєзагальний напрямок перевірки, комплекс перевірочних дій (який виключає слідчі, крім огляду місця події) і їх послідовність. Разом з тим методи цієї перевірки визначаються і короткими законними термінами її здійснення, і непроцесуальною формою діяльності.[8]

На первісному етапі розслідування на основі первинної інформації, а також додаткових даних (якщо була попередня перевірочна діяльність) висуваються можливі слідчі версії і складається план розслідування. Фактичні дані одержують шляхом первісних слідчих дій, що, виходячи зі специфічних задач (виявлення всіх ознак злочину, виявлення і затримання винного по гарячих слідах), необхідно провести на самому початку розслідування у відносно обмежений термін. Усічичастина цих дій можуть бути і невідкладними.

Методичні рекомендації для цього й іншого періодів по визначенню основних напрямків і методів розслідування багато в чому залежать від слідчих ситуацій, що складаються на початку розслідування. Багато з цих ситуацій носять типовий характер. Розрізняються вони лише обсягом наявної інформації про подію злочину і причетних до ньогоосіб. Відповідно визначаються й основні напрямки розслідування. Наприклад, для первісного етапу характерні наступні ситуації:

1) маютьсявідомості про подію злочину і про нібито винну у ньомуособу (головним чином, від потерпілих), але ще не ясно, чи дійсно була ця подія, чи мала воно злочинний характер і чи причетна до неїзазначенаособа (зґвалтування, грабіж, розбій, дача й одержання хабара і т.д.). Напрямок розслідування — встановлення дійсності події, її конкретних обставин, причетності до неї запідозреної особи. При цьому велике значення має виявлення відповідних слідів і речових доказів та особливостей взаємин між учасниками події. При необхідності підозрювана особа затримується;

2) встановлена подія з ознаками злочину і відомі конкретні особи, що несуть за це відповідальність по своєму службовомустановищу, але характер їхньої особистої провини не з’ясовано (порушення правил безпеки на виробництві і транспорті й ін.). Напрямок розслідування — з'ясування безпосередніх і основних причин події і ступеня впливу на виникнення основних причин кожної з зазначенихосіб, виявлення винних і доведення їх провини;

3) встановлена подія з ознаками злочину, вчинити яку і скористатися її результатами могли тільки особи з визначеного кола по своєму статусу (підроблені видаткові документи, безтоварні операції, знищення облікових документів і ін.) чи для здійснення якої вимагаються особливі професійні навички і знання (виготовлення підроблених грошей, цінних паперів, злом сховища з використанням складних методів і т.д.). Напрямок розслідування — дослідження поведінки, пов'язаної з досліджуваною подією, кожної з запідозрених осіб, характеру їх відносин до виявленого, встановленого факту використання ким-небудь з них результатів злочину;

4) встановлена подія з ознаками злочину, але відсутні чи майже відсутні відомості про винну особу (крадіжка, таємні вбивства й ін.). Напрямок розслідування — з використанням типових версій виявлення максимальної кількості даних, що характеризують злочинця, району його можливого перебування, просівання виявлених запідозрених осіб, встановлення і затримання винної особи.

Характер типових слідчих ситуацій на наступному етапі розслідування в основномувизначається результатами первісних слідчих дій. В одних випадках основним напрямком розслідування є розшук вже встановленого злочинця, а в інші — все ще не встановленого, у третіх — напрямок на збирання додаткових фактичних даних, які б викривали вже затриманого злочинця, пред'явлення йому обвинувачення і т.п. Відповідно визначається комплекс необхідних слідчих і оперативно-розшукових дій і їх черговість.

Типові слідчі ситуації і напрямки подальшого розслідування на завершальному етапі головним чином пов'язані з якістю і повнотою даних, покладених в основу обвинувачення, відношенням обвинувачуваного до зібраних доказів, новим обставинам, що відкрилися при допиті обвинувачуваного. Однією з типових ситуацій є, наприклад, визнання обвинувачуваним своєї провини при наявності переконливих і достатніх доказів. У цьому випадку основним напрямком подальшого розслідування є підготовка і виконання вимог, пов'язаних із закінченням розслідування. Типовими на цьому етапі є і ситуації, у яких при наявності переконливих і дуже повних доказів винуватості обвинувачені частково чи цілком не визнають своєї провини. У подібних випадках основний напрямок подальшого розслідування пов'язується з перевіркою і з'ясуванням додаткових обставин і можливим новим пред'явленням обвинувачення або з виконанням вимог, пов'язаних із закінченням розслідування.

Висновок

Таким чином Криміналістична методика розслідування злочинів – це завершальний розділ науки криміналістики, який є системою наукових поло­жень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних реко­мендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію роз­слідування та попередження окремих видів злочинів.

Джерелами криміналістичної методики є:

а)
Конституція України;

б) Закони України;

в) норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;

г) слідча судова і експертна практика;

д) положення науки.

Методика розслідування складається із двох основних частин:

1) загальні наукові положення (поняття, задачі, методика, криміналістична характеристика, зміст та структура);

2) окремі видові і спеціальні методики розслідування (розслідування окре­мих видів злочинів згідно Особливої частини (розділи І-ХХ) КК України).

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001.

2. Криміналістика: підручник / за ред. Р.С. Бєлкіна. -–М.: Юрид. літ., 1986.

3. Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

4. Криміналістика: підручник / за ред. професора А.Н. Васильєва. – М.: 1971.

5. Криміналістика: підручник / за ред. професора І.Ф. Крилова. – Л.: 1976.

6. Криміналістика: підручник / за ред. І.Ф. Пантілєєва, Н.А. Сєліванова. – М.: Юрид. літ., 1984.

7. Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. – М.: Спарк, 1999.

8. Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000.

[1]
Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000

[2]
Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[3]
Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[4]
Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[5]
Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000

[6]
Криміналістика: підручник / за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2001.

[7]
Криміналістика: підручник / за ред. професорів А.Г. Філіпова, А.Ф. Волинського. – М.: Спарк, 1999

[8]
Криміналістика: підручник / за ред. Н.П. Яблокова. – М.: Юрист, 2000