Реферат на тему:
Вчення Платона про
ідеальну державу
Проблема державного ладу була, є і буде однією із самих складних і суперечливих проблем, що стоять перед людством.
Безліч людей уже тисячі років намагаються зрозуміти, якою держава повинна бути "в ідеалі". При цьому деякі вважають кращою сильну, боєздатну державу з стійкою економікою, інші - державу, у якій кожна людина відчуває себе повністю вільною і щасливою. Так проблема суспільного, державного устрою переростає в проблему розуміння блага, людських цінностей і свободи особи. Цим питанням і присвячений трактат Платона "Держава".
Інтерес до давньогрецького філософа Платона [427 - 347 до н.е. (приблизно)], до його творчості не слабшає, можливо навіть підсилюється в наш час. По-перше, думка навіть самої звичайної людини, що жила дві з половиною тисячі років тому цікава сама по собі. Звичайно, інтерес багаторазово підсилюється, якщо ця людина - Платон. "... Платон - один із учителів людства. Не будь його книг, ми не тільки гірше розуміли б, ким були древні греки, що вони дали світу, - ми гірше розуміли б самих себе, гірше розуміли б, що таке філософія, наука, мистецтво, поезія, натхнення, що таке людина, у чому труднощі її пошуків і прагнень," - писав В.Ф. Асмус.
Отже, значення думки геніального афінського філософа про найважливіші людські проблеми очевидна.
Соціально-політичним питанням присвячені кілька праць Платона: трактат "Держава", діалоги "Закони", "Політик". Усі вони написані в досить незвичайному жанрі - жанрі діалогу між Сократом і менш відомими грецькими філософами, наприклад, Главконом, Адімантом, Кефалом. У своїх творах Платон говорить про модель "ідеального", кращої держави. Ця модель не є опис якого-небудь існуючого ладу, системи, а, навпаки, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було, але яка повинна виникнути, тобто Платон говорить про ідею держави, створює проект, утопію. Це не означає, що автор не пробував вплинути на державне керівництво. У той час на Сицилії, у Сіракузах, було правління тиранів, і Платон не раз намагався навернути до здорового глузду розбещеного Діонісія, зупинити деспотію і кровопролиття на Сицилії, що закінчилося доволі несподівано:
афінського філософа не раз виганяли з міста, а один раз ледве було не продали в рабство. Так безславно закінчилася спроба впорядкувати державне управління на основах розуму.
Перш ніж розглянути "ідеальну" державу Платона, необхідно зрозуміти, які держави він відносив до негативного типу і що у вже існуючих державах принципово не влаштовувало автора. У трактаті "Держава" Платон пише про те, що головна причина негативної зміни суспільств і держав (які колись, у часи "золотого століття" мали "ідеальний" лад) полягає в "пануванні корисливих інтересів", що обумовлюють вчинки і поведінку людей. Відповідно до цього недоліку Платон підрозділяє всі існуючі держави на чотири різновиди в порядку збільшення, наростання "корисливих інтересів" у їхньому ладі.
1. Тимократія
- влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "ідеального" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і ремісничих робіт. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "за участі дружин" спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.
2. Олігархія.
В олігархічній державі вже є чіткий поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, які уможливлюють цілком безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, за теорією Платона, приводить до її переродження в демократію.
3. Демократія.
Демократичний лад ще більш підсилює різницю між бідними і багатими класами суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.
4. Тиранія.
На думку Платона, якщо певна дія занадто сильно, те це приводить до протидії. Так і тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що існує за бажанням однієї людини - тирана.
Негативним формам державної влади Платон протиставляє своє бачення "ідеального" суспільного ладу. Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеальної" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість і розум. Саме філософи забезпечать добробут, справедливість держави Платона, адже їм властиві "...правдивість, рішуче неприйняття будь-якої неправди, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення в ідеальній державі неминуче погіршать її (не можна покращити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "...усіма якостями правителів і стражів ідеальної держави". Саме тому діяльність філософів забезпечать існування "ідеальної" держави, її незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, якими є будь-які нововведення в державі Платона. Не менш важливим є і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави будуть побудовані за законами розуму, мудрості, тут не буде місця поривам душі і почуттям.
Якщо в державі Платона існують люди, що займаються законами і ладом держави, то природно припустити, що в існують і люди, що займаються винятково землеробством, ремеслом. Дійсно, основний закон існування "ідеальної" держави полягає в тому, що кожен член суспільства зобов'язаний виконувати тільки ту справу, до якої він придатний.
Усіх жителів "ідеальної" держави автор розділяє на три класи. Нижчий клас поєднує людей, що роблять необхідні для держави речі чи сприяють цьому; у неї входять самі різні люди, пов'язані з ремеслом, землеробством, ринковими операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Не дивлячись на те, що торговцями і землеробами можуть бути зовсім різні люди, усі вони, за Платоном, стоять приблизно на одному рівні морального розвитку. Всередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець за власною примхою не може стати хліборобом.
Приналежність людини до другого і третього класів, а це класи воїнів-стражів і правителів-філософів, визначається вже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу.
Так Платон створює тоталітарну систему поділу людей на розряди, що небагато пом'якшується можливістю переходу з класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і самовдосконалення). Перехід цей здійснюється під керівництвом правителів.
Характерно, що якщо навіть серед правителів з'явиться людина, що більше підходить для нижчого класу, то його необхідно "понизити". Таким чином, Платон вважає, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися тією справою, для якої вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не смертельно для "ідеального" держави. Коли ж людина незаслужено із шевця (перший клас) стає воїном (другий клас), чи ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), те це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "найтяжчим злочином" проти системи, адже для блага всієї держави в цілому людина повинна робити тільки ту справу, до якої вона найкраще пристосована.
У трактаті "Держава" Платон пише про те, що "ідеальна" держава повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:
1. мудрістю;
2. мужністю;
3. розважливістю;
4. справедливістю.
Мудрістю не можуть володіти всі жителі держави, проте правителі-філософи, обрані люди, безумовно, мудрі і приймають мудрі рішення. Мужністю володіє більша частина людей, і це не тільки правителі-філософи, але і воїни-охоронці. Якщо перші дві чесноти були характерні тільки для визначених класів людей, то розважливість повинна бути притаманна всім жителям, вона "подібна гармонії". Під четвертою чеснотою - справедливістю - автор розуміє вже розглянутий розподіл людей на розряди, касти: "...займатися своєю справою і не втручатися в інші - це є справедливість". Отже, поділ людей на класи має для Платона величезне значення, визначає існування "ідеальної" держави (адже вона не може бути несправедливою), і
тоді не дивно, що порушення кастового ладу вважається найтяжчим злочином. Так, держава Платона непомітно, заради кращої мети, набуває тих недоліків, які розглядав сам автор, описуючи "порочні" держави (наприклад, розшарування суспільства в олігархічній державі).
Характерним є те, що Платон, який жив у часи рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. У "Державі" усі виробничі турботи покладаються на ремісників і хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабів можна перетворювати тільки "варварів", нееллінів, і то під час війни. Однак він же говорить, що війна - зло, що виникає в порочних державах "для збагачення", а в "ідеальній" державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів. У трактаті "Держава" "...клас рабів як один з основних класів зразкової держави не передбачається, не вказується, не називається". Це не означає, що автор виступає проти гноблення людини людиною, просто, на його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності, щоб зберегти єдність. Проте,
У зв'язку з поділом людей на розряди виникає питання: хто ж візьме на себе відповідальність визначення здатності людини до певної справи, і тільки до неї? Очевидно, у "ідеальній" державі цю функцію візьмуть на себе найрозумніші і найсправедливіші люди - правителі-філософи. При цьому вони, природно, будуть виконувати закон, адже закон - найважливіша складова "ідеальної" держави, і його виконують усі без винятку (виходить, що діти повинні грати (!) за законами держави). Таким чином, правителі-філософи вершать долі всіх інших людей. Вони не тільки визначають здібності людини, але і здійснюють регламентацію шлюбу, мають право (і повинні) убивати малолітніх дітей з фізичними вадами (тут, як і в деяких інших випадках, Платон бере за зразок державний лад сучасної йому Спарти).
Філософи, на основах розуму, керують іншими класами, обмежуючи їхню волю, а воїни відіграють роль "собак", що тримають в покорі нижче "стадо". Цим збільшується і без того жорстокий поділ на розряди. Наприклад, воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" породи існують для забезпечення "вищих" усім необхідним. "Вищі "же охороняють і направляють "нижчих", знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.
Можна припустити, що така всебічна дріб'язкова регламентація найважливіших вчинків людини, що вона, за сучасними поняттями, повинна вирішувати сама, приведе до роз'єднання людей, невдоволення, заздрості.
Однак у "ідеальній" державі цього не відбувається, навпроти, єдність людей Платон вважає основою такої держави. В часи стародавності, "золотого століття", коли самі боги керували людьми, люди народжувалися не від людей, як зараз, а від самої землі. Люди не мали потребу в матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією. Багато в чому єдність древніх обумовлювалася відсутністю батьків (у всіх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, "усуспільнивши" не тільки людське майно, але і дружин, дітей. Автор хоче, щоб ніхто не міг сказати: "Це моя річ", чи "Це моя дружина". За ідеєю Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися за власною примхою. Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, об¢єднуючи кращих із кращими, а гірших - з гіршими. Після пологів діти через якийсь час відбираються, і віддаються матерям, причому ніхто не знає, чия дитина йому дісталася, і усі чоловіки (у межах касти) вважаються батьками всіх дітей, а усі жінки - загальними дружинами всіх чоловіків. Для Платона спільність дружин і дітей є вищою формою єдності людей. Така спільність створена для класу воїнів-стражів, яким автор приділяє величезне значення. На його думку, відсутність ворожнечі усередині класу стражів породжують за собою єдність нижчого класу і відсутність повстань.
Таким чином, класи що правлять державою Платона складають комуністичну єдність. Цей комунізм, як уже говорилося, не допускає серед вищих класів бідності чи багатства, а отже, по логіці автора, знищує серед них розбрат. Прообраз влади в Платона - це пастух, що пасе череду. Якщо вдатися до цього порівняння, то в "ідеальній" державі пастухи - це правителі, воїни - це сторожові собаки. Щоб втримати стадо овець в порядку, пастухи і собаки повинні бути єдині у своїх діях, чого і домагається автор. Отже, по висловом К.Поппера, платонівска держава звертається з "людським стадом", як мудрий, але жорсткий пастух зі своїми вівцями. Цього схрестити з тим-то, цих - на бойню. Очевидно, що, за нашими уявленнями, це тоталітарна програма, при якій жменька людей (нехай навіть наймудріших) підкоряє "...жалюгідні прагнення більшості ... розумним бажанням меншості".
Яким же чином Платон, створюючи "ідеальну" державу на основі розуму, отримав одну з найжахливіших тоталітарних держав, приклади яких ми бачимо занадто часто, що описані в сучасній літературі в жанрі антиутопій . Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно усвідомити, що розумів Платон під словами "ідеальна держава". По-перше, ця держава, влаштована кращим чином, по-друге, (і це найважливіше) це ідея держави. Розглянемо спочатку, що міг розуміти Платон під словами "краща держава".
Платон вважав, що всі нещастя людей відбуваються через відсутність спільності, постійний розбрат, відсутність хорошого начальства. Усе це спостерігається під час миру і, навпаки, під час війни існує і єдність, і порядок, і загальна мета. Під час війни в людей багато загального, і вони, завдяки порядку, мудрим начальникам і регламентації життя можуть домогтися того, чого неможливо зробити, живучи як заманеться, займаючись не своєю справою. Єдність людей під час війни чудово показав Л.Толстой у "Війні і мирі", показав ту силу, що виникає, коли усі вектори людських прагнень спрямовані в одну сторону, а це можливо тільки під час соціальних потрясінь. Коли ж їх нема, кожна людина більш-менш вільна, і усі вектори людських бажань спрямовані в різні сторони, виникає хаос, неможливо провести загальну лінію дій, як це робиться на війні. Так чому б не влаштувати життя держави таким чином, щоб люди завжди жили ніби на війні, але, природно, не гинули?
Таке життя було в Спарті, що іноді служила Платонові як зразок для побудови "ідеальної" держави. Уся держава, безумовно, одержить набагато більше користі, якщо тесля залишиться теслею, а не почне писати картини, але, за сучасним уявленням про людські цінності і свободи, платонівська держава є квінтесенцією тоталітаризму. Антиіндивідуалістичну державу Платона можна описати наступною цитатою із "Законів", що виражає суть тоталітаризму: "...ніхто ніколи не повинен залишатися без начальника - ні чоловіка, ні жінки. Ні в серйозних заняттях, ні в іграх ніхто не повинен привчати себе діяти за власним бажанням: ні, завжди - і на війні, і в мирний час - треба жити з постійною оглядкою на начальника і виконувати його вказівки... Нехай людська душа здобуває навички не вміти робити що-небудь окремо від інших людей, і навіть не розуміти, як це можливо. Нехай життя всіх людей завжди буде можливим більш спільним і загальним. Тому що немає і ніколи не буде нічого кращого... у справі досягнення удачі, а також перемоги на війні. Вправлятися в цьому треба змалку... Треба керувати над іншими і самому бути в них під керівництвом. А безвладдя повинне бути викореним з життя всіх людей, і навіть тварин, підвладних людям".
Очевидно, що ці принципи виконуються в "ідеальній" державі Платона, і дійсно, "...немає нічого кращого... у справі досягнення удачі і перемоги на війні". Але як же особа? Справа в тому, що для Платона особи з її цілями й інтересами як би не існує, існують тільки загальні інтереси.
Однак є і другий зміст словосполучення "ідеальна держава". Справа в тому, що для Платона "ідеальне" не тільки "краще", але і те, що є "ідеєю" предмета. Слово "ідея" і близьке до нього "ейдос" позначає в Платона "сутність", "форму", "вид", "вигляд" предмета. Це внутрішня форма речі, а не та, що безпосередньо дана почуттєвому сприйняттю. Ідеї-форми безтілесні. Тіла перебувають у постійному русі. Розум шукає в цьому русі сутність, сховану поверхнею речей , що не тільки зберігається у всіх змінах речового буття, але і є вихідною причиною цих змін. Так розум розрізняє сутність і явище. Те, що здається існуючим, не є справжнє буття, але лише притаманне йому - оскільки виявляє ("явище") ідеальне, ідеальне ("ідею", "сутність").
"Ідея" у Платона це є:
1.причина, джерело буття речей, то, що дає їм життя,
волю до життя, викликає їхнє буття.
2.зразок, дивлячись на який, деміург створює речовий
світ, наслідуючи "ідеальне".
3.ціль, до якої треба прагнути як до верховного блага.
4.модель, що породжує структура, принцип речі.
Таким чином, можна припустити, що, створюючи діалог "Держава", Платон, у першу чергу, намагається зрозуміти, яка ідея держави в нашому світі, з якого зразка створювалися існуючі держави. Проблема пізнання ідеї держави, безумовно, ширша, ніж проблема побудови "кращої" держави, зрозумівши ідею держави, ми одночасно зрозуміємо, до чого треба прагнути. Отже, питання про те, наскільки хороша держава Платона, другорядне, важливіше те, що це неіснуюча держава, а його "ідея".
У зв'язку з цим виникає ще одна проблема. Людина, не знайома із творчістю Платона, вперше прочитавши трактат "Держава", скаже, що Платон створив огидну тоталітарну державу, що він був неправий. Сучасна людина засуджує Платона. Але ми розуміємо тільки свої культурні цінності, ми цінуємо особистість, а все те, що гнобить її називаємо тоталітаризмом. При цьому ми не хочемо зрозуміти, що автор мав на увазі зовсім інші поняття про людські цінності. Мало того, ми навіть не відчуваємо, що, можливо, Платон не збирався втілювати в життя саме цей проект, що він писав про ідею держави.
Обвинувачуючи Платона в тоталітаризмі, ми самі придушуємо його волю, ми самі стаємо тоталітарними людьми, що знищують право людини на іншу думку, іншу культуру. Не варто поспішати обвинувачувати Платона в тоталітаризмі, коли тоталітаризму досить у нас самих, у кожній особистості. Можливо, це споконвічно закладено в нас, як інстинкт самозбереження, і без нього людина перестане бути людиною. Проте, треба зрозуміти, що в будь-який, навіть самій буденній ситуації людина має право на власну думку. За дві тисячі років ми навчилися засуджувати тоталітаризм суспільства. Тепер кожна людина повинна прагнути виключити тоталітаризм із власної душі.
Література:
1. Платон, собр. соч., т.3, ч. 1, "Государство" // М, 1971.
2. Поппер К. "Открытое общество и его враги", т.1, "Чары Платона", // М, 1992.
3. Нерсесянц В. С. Право й закон. — М., 1983.
4. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.:Інтер, 1999. – 304с.