Зовнішня торгівля Речі Посполитої з країнами Західної Європи наприкінці ХV - першій половині ХVІ

У ХVІ – середині ХVП ст. торгівля в економічно розвинутих країнах Європи була одним з методів первісного нагромадження капіталу. В країнах з уповільненим економічним розвитком, навпаки, торгівля іноді стимулювала повернення до кріпосних форм господарювання, підпорядко­вувала місцеве виробництво інтересам європейського капіталу. Зростало значення торгового і тісно пов’язаного з ним лихварського капіталу. Укупець-скупник нерідко передворювався в капіталіста-підприємця.

Унаслідок великих географічних відкриттів з’явилися нові напрямки торгівлі: один – в Північну і Південну Америку через Атлантичний океан, інший – в Індію та Китай морським шляхом навколо Африки. Важливим фактором економічного життя ХVІ-ХVП ст. стала “революція цін”. Також виникли нові форми організації торгівлі. З’явилися біржі: фондова і товарна. Характерною формою купецьких організацій стали торгові компанії. З відкриттям нових країн і виникненням колоній торгівля набула світового характеру. Для збуту товарів було відкрито нові, великі за своїми можливостяим ринки Азії, Африки, Америки; складався світовий ринок.

У Речі Посполитій торгівля – внутрішня, зовнішня і транзитна – нормувалася сеймовими конституціями, Литовськими статутами, королівськими дипломами, звичаями і традиціями.

Щодо напрямів зовнішньої торгівлі, то через Гданськ велася інтенсивна торгівля західноєвропейськими морськими шляхами. Крім того, він був тісно зв’язаний із такими містами Польщі, як Познань, Гнєзно та Торунь і через Познань – із Вроцлавом. Із Гданська вели торгові дороги в Литву і Білорусію. На сході Польщі торгівля велася через Люблін, який був зв’язаний із Краковом, Гнєзно, Познанню. Через Люблін велася також торгівля з Литвою і Білорусією, Україною і Росією. На півдні Польщі виділяється Краків, через який відбувалися торгові зв’язки з Україною і Росією. Слабші зв’язки простежуємо з Чехією, Австрією та Угорщиною. Торгові шляхи в ці країни йшли з Познані та Гнєзно.

Через територію Молдавського князівства проходив важливий торговий шлях, який вів з Росії через українські і білоруські землі, що входили у склад Речі Посполитої, в країни Подунав’я і Балкан і мав багато відгалужень. Один із шляхів йшов з Москви через Чернігів, Київ, Білу Церкву, Погребище, Липовець, Брацлав, Красне, Шаргород, Могилів, Бушу, Ямпіль, по території Молдав­ського князівства через Сороки на Ясси, далі у Валахію, Болгарію, Грецію і Константинополь [5, 33]. Друга вітка проходила через Київ на Васильків, Білу Церкву, Погребище, а звідти – на молдавські міста Ясси і Білгород. Далі шлях вів у Константинополь, Болгарію і Грецію [5, 34].

Важливий шлях з Москви на Львів йшов через Смоленськ, Мінськ, Слонім, Рожани, Новий Двір, Шерешів, Берестя, Белз, Великі Мости, Жовкву. Він був значно довший, ніж через Київ, але безпеч­ніший. Цим шляхом нерідко користувалися купці, які через Львів везли східні товари в Росію [2, 67].

Велике значення у розвитку зовнішньої торгівлі Речі Посполитої мали судноплавні шляхи. Для експорту хліба, солі, поташу, дьогтю, виробів з дерева використовувався Західний Буг і Сян, води яких несли численні торгові човни до Вісли та її приток далі до Балтійського моря.

Західний Буг – основна сплавна артерія Волині. По ньому був єдино можливий вивіз до Гданська великої кількості волинської продукції, хоча ця ріка протікала по Волині в її тогочасних кордонах лише в районі Устилуга і дещо на південний схід від нього.

Використовувались у торгівлі й інші ріки, які протікали через територію Речі Посполитої: Західна Двіна, Неман, Дніпро з численними його притоками та Південний Буг, Стрий, Стир, Нарев, Дунаєць, Вепж, Тисьмениця, Брда, Ніда, Прошня, Нотеш, Варта[9, 369].

Пьотрковський статут 1477 р. забезпечив свободу судноплавства по річках королівства[9, 151-152].Дата прийняття цього документа свідчить про те, що вже у першій половині ХV ст. склалася система водних комунікацій, у яких основним елементом була Вісла.

Близкість або віддаленість від судноплавної ріки впливала на економічний розвиток феодаль­ного земельного володіння, на розвиток або занепад міст. Місцезнаходженням над Віслою або її притоками зобов’язані своїм розвитком у ХVІ-ХVП ст. такі міста, як Варшава, Пултуск, Ломжа, Плоцьк та ін. [8, 33].

Перешкодою для судноплавства була нерозвинутість інфраструктури і невелика кількість міст над рікою, відсутність річкових портів, сховищ. Наприклад, дорога по Бугу отримала дальший розвиток лише в ХVІ-ХVП ст. як один із основних водних шляхів Речі Посполитої, який використовувався насамперед для сплаву зерна та виробів з лісу. Вона з’єднувала територію воєводств Руського, Белзького, Волинського, Брестського, частини Люблінського, Хелмської землі і Східної Мазовії з Гданськом. Не зважаючи на несприятливі природні та технічні умови, сплав по Бугу розвивався і мав велике значення: цим шляхом поширювався вплив гданського ринку, який втягував у свою орбіту широку територію, що не мала безпосередніх зв’язків з Віслою [10, 478-479].

Ще однією сплавною артерією Речі Посполитої була ріка Нарев, яка поєднувала території Підляшшя і північно-східної Мазовії з Гданськом. У басейні Нарева з експортом зерна було зв’язано 14 міст.

Станом на ХVІ ст. найрозвинутішим економічним центром Польщі і найбільшим портом у басейні Балтійського моря був Гданськ. У 1591-1631 рр. з Гданськом були пов’язані такі торгові шляхи: Амстердам – Балтика; Нідерланди – Португалія – Балтика – Амстердам; Нідерланди – Франція – Балтика – Амстердам; з Балтики до Італії і островів Середземномор’я[6, 178].

Основними торговими партнерами Польщі в ХVІ-ХVІІ ст. були Нідерланди, Англія та Франція. Основними торговими партнерами Польщі в ХVІ-ХVІІ ст. були Нідерланди, Англія та Франція.

У 80-і рр. ХVІ ст. Нідерланди повністю зайняли основне місце Любека та інших ганзейських міст у гданській торгівлі. Більша частина товарообміну була в руках голландських купців. Найтіс­ніші контакти Гданськ мав з Амстердамом. Балтійська торгівля мала виключно велике значення через поширення так званого маятникового судноплавства. З кінця ХV ст. голландські кораблі направлялися в Іспанію та Португалію, де купували сіль, фрукти та колоніальні товари, а продава­лися вітчизняні промислові вироби і прибалтійські товари, насамперед суднобудівні матеріали. Така торгівля була способом переливання багатств із піренейського півострова до Голландії.

Розмір прибутку, який можна було отримати гданському купцю в торгівлі з Амстердамом, був середнім: 30-40 відсотків на вкладений капітал при вивозі зерна та 27-30 відсотків при ввозі соленої риби.

Англія проявила посилену зацікавленість у балтійській торгівлі в другій половині ХVІ ст., коли розвинута мануфактурна промисловість вимагала нових ринків збуту продукції. Формою торгової експансії Англії стала Балтійська компанія, утворена в 1579 р. Сукно було основним товаром експорту в Польщу. Близько 70 відсотків англійського імпорту з прибалтійських країн складали товари, необхідні в кораблебудуванні. У значній мірі Англія опиралась у розширенні свого військового флоту на матеріали з балтійської зони.

Характер торгівлі Польщі із Західною Європою визначався рівнем соціально-економічного розвитку країн, загальноєвропейською економічною кон’юнктурою, зміною торгових шляхів в Європі, утворенням багатонаціональної Речі Посполитої.

ХVІ ст. було сприятливим для балтійської торгівлі. Продовжувалася боротьба за місткі ринки прибалтійських країн. У цю боротьбу в ХVІ ст. активно включилась Англія, борючись, головним чином, з посередництвом ганзейських купців. На другу половину ХVІ століття приходиться ріст зацікавленості англійського купецтва прибалтійськими державами, в тому числі і Польщею. Це виразилося в утворенні вищезгаданої Східної Компанії (на основі привілею Єлизавети І) [11, 28].

Завдяки Компанії торгівля з Балтикою набула більш організованого характеру і пристосовува­лася до боротьби з ганзейськими купцями. В першій половині ХVІІ ст. вона об’єднувала декілька сотень купців. До її складу входили купці-оптовики Лондона, Ньюкастла, Йорка, Гулля та інших міст. Вони торгували сукном, галантарейними та ювелірними, готовими шкіряними виробами, невиправленою шкірою, шовком і бархатом.

Членам Компанії належало право монопольної торгівлі з Норвегією, Швецією, Польщею та їхніми володіннями в Інфляндії, Прусії та Помор’ї на схід від Одеру. Активні торгові операції вони вели у Гданську, Ельблонзі. У другій половині ХVІІ ст. в Ельблонзі жили англійські купці, в тому числі члени Східної Компанії. Це портове місто у 1585-1628 рр. було головним посередником в обміні між Польщею та Англією, а також місцем складування товарів Східної Компанії [5, 115].

Відносинам з Англією, яка мала розвинуте промислове виробництво і торгівлю, Польща надавала велике значення. Англія ж відносини з іншими країнами ставила в залежність від можливості ведення торгівлі. Ці відносини ставали тіснішими тоді, коли торгівля з тією чи іншою країною приносила Англії великі доходи. Другий принцип, яким керувалась Англія у встанов

ленні зв’язків з іншою країною, була політична можливість впливу тої чи іншої країни на підтримку політичної рівноваги сил у Європі.

Основним товаром англійського експорту в Польщу було сукно. Близько 70 % англійського імпорту з прибалтійських країн складали товари, необхідні в кораблебудуванні. У розбудові свого військового флоту Англія опиралася на матеріали з балтійської зони. Невелика частка Балтики в загальному імпорті Англії пояснюється тим, що товари, які вивозилися звідти, не були високої вартості, але були дуже необхідні для англійської економіки [8, 204].

Торгівля Польщі і Франції була незначною. За 1562-1616 рр. з Гданська виїхало більше тисячі французьких суден. Їх кількість в різні роки відрізнялася: найбільше в 1587 р. – 196, а вже в 1588 р. – лише 6 [8, 183]. Безпосередній товарообмін між Польщею і Францією зріс лише у другій половині ХVП ст., коли була утворена Північна Компанія. Польща вивозила переважно суднобудівні матеріали. Король Людовік ХІV особисто цікавився поставками цих матеріалів з Гданська. Поставки зерна мали велике значення лише в голодні роки у Франції, особливо в 1693-1694 рр.

В імпорті з Франції велике значення мали сіль і вино, які розходилися по північних ринках Речі Посполитої, меншу роль мали тканини і колоніальні товари, які привозилися більше з Голландії.

Французькі купці виконували в Гданську і політичні функції. Наприклад, у 1661 році купець Жан Формонт був призначений консулом у Гданськ, його брат Даніель був консулом у Крулевці. На замовлення Кольберта ними була розроблена записка (меморіал) в 1668 р. про можливість розвитку торгівлі в гирлі Вісли.

Велике значення для економіки Польщі мала торгівля Кракова із сусідніми країнами. В ХVІ ст. Краків продовжує достатньо інтенсивний товарообмін із Сілезією, Чехією, Моравією, Австрією [7, 177].

Найбільш тісні зв’язки були з Сілезією, куди вивозили сіль і волів, а також коней, шкіру, віск. Привозили сукно, полотно, пиво, металеві вироби.

З другої половини ХVІ ст. посилюються зв’язки з Чехією, особливо Прагою. Сюди вивозили сіль, шкіру, олово, вовну. Привозили в Польщу переважно сукно, вино.

Через Моравію Краків був зв’язаний з Південною Європою. З Італії краківські купці поставляли в Польщу різноманітні шовкові тканини: венеціанські, генуезькі, флорентійські, неаполітанські. Вони також мали жваві зв’язки з Австрією, зокрема з Віднем, Кремсом, Ліпцем. Вивозили сюди такі товари: віск, олово; ввозили сталь, металеві вироби.

Через Сілезію і Чехію краківські купці їздили в Німеччину: Нюрнберг, Липськ, Галле, Гамбург; торгували тут волами, шкірою. З Німеччини вивозилися насамперед полотна різного ґатунку, галантерейні та металеві вироби.

Із середини ХVІ ст. змінюються торгові відносини з Угорщиною. Угорська мідь зникає в транзитній торгівлі Польщі. Вона тепер відправляється через Сілезію або Чехію у напрямі Гамбурга. Головним предметом експорту з Угорщини стає вино, пізніше – сливи. Імпортували з Польщі сукно, солену рибу, колоніальні товари, олово [5, 84].

Важливим напрямом торгівлі були відносини з Балканами і причорноморськими містами. Посе­редником у цій торгівлі був Львів. У зв’язку з переміщенням торговельних шляхів після великих географічних відкриттів у ХVІ ст. помітно скорочується радіус безпосередніх зв’язків львівських купців на Заході. Вони їздять найчастіше на ярмарки Ярослава, Перемишля, Любліна, Кракова.

У першій половині ХVІ ст. найтісніші торгові зв’язки Польське королівство мало з Великим князівством Литовським. Після Люблінської унії 1569 р. встановлюється єдиний торгово-економіч­ний простір двох колишніх держав, об’єднаних в одну Річ Посполиту. Проте господарська інтеграція польсько-литовської держави тривала досить довго, тому можна назвати торгові зв’язки між двома частинами держави у 70-90-х роках ХVІ століття як зовнішньополітичні. Товари із Великого князівства Литовського привозили у Польщу двома шляхами: через Люблін і мазовецькі міста.

У ХVІ ст. торгівля Польщі і Великого князівства Литовського зміцніла за рахунок втягнення у неї прикордонних мазовецьких міст – Ломжі, Нура і Ліва. В асортименті товарів, які ввозились у Польщу, і надалі переважало хутро і хутряні вироби, шкіра і віск. Основу вивозу в Литву і Білорусію складали сілезькі металеві вироби, дешеве польське сукно.

Станом на другу половину ХVІ ст. отримали розвиток торгові зв’язки Варшави з Волинню. До Гданська з Волині вивозили частіше попіл, зерно, інші деревні вироби – ванчоси, клепки, васильки, попелки, тертиці, пиплі, клітки [3, 81]. Пункти доставки волинської продукції до сплаву її до Гданська розташовані на Західному Бузі, в його середній течії. Це містечка Устилуг (Володимирський повіт) і Городло, села Кладнів (Белзьке воєводство) та Бережці (Холмська земля). Варшава перетворилася у важливий посередницький центр вивозу в Гданськ зерна і “лісових товарів” з волиських земель, які розташовані поблизу судноплавих приток Вісли. Зростання внутрішньої колонізації і виробництва зерна також зробили можливим проникнення варшавського торгового капіталу на цю територію. У торгівлю з Варшавою були втянуті магнати, багата шляхта і духовенство, тобто ті соціальні стани, які володіли великою кількістю орної землі і великими лісовими масивами. Серед них особливою активністю відзначалася сім’я І. Борзобагатого-Красенського, луцького війта й орендаря королівських митниць на Волині[4, 148]. Tоргові зв’язки мали також міщани Луцька, Володимира, Кременця, Острога, Заславля. Варшавські купці активно торгували з Волинню в 60-80-і роки ХVІ століття. Основним джерелом доходу варшавських купців, зайнятих експортом волинських товарів, була різниця цін, з одного боку, на Волині, з другого – у Гданську.

Впродовж ХVІ-ХVІІ ст. торгівля Польщі з країнами Західної Європи знала піднесення і спад. Вивіз зерна та продуктів лісового господарства зростав у ХVІ ст. і досяг свого максимуму в другому десятилітті ХVІІ ст. [5, 194].

Товарообмін між Західною Європою і Польщею в ХVІ-ХVІІ ст. відіграв важливу роль як у процесі первісного нагромадження капіталу в західноєвропейських країнах, так і в економічному розвитку Польщі, яка переживала в той же час посилення особистої залежності селян. Купецький прибуток, який давала торгівля з західними країнами, була важливим джерело акумуляції капіталу. Витіснення польських купців наприкінці ХVІ ст. з активної зовнішньої торгівлі призвело до того, що великі можливості нагромадження капіталу отримали чужоземні купці, передусім голландські.

Сконцентрувавши близько 80 % обсягу зовнішньої торгівлі країни, з кінця ХV ст. Гданськ став основним посередником у торгівлі Польщі із Заходом. У межах міста і міської округи гданські купці не допускали прямих контактів іноземних купців з купцями інших польських міст, шляхтою і магнатами. За кордоном активність гданчан слабшала протягом ХVІ ст. унаслідок їх поступового витіснення голландцями.

Упродовж ХVІ-ХVІІ ст. торгівля Польщі з країнами Західної Європи зазнала піднесення і спаду. Вивіз зерна та продуктів лісового господарства зростав у ХVІ ст. і досяг свого максимуму в другому десятилітті ХVІІ ст. До початку польсько-шведської війни середини ХVІІ століття він утримувався на цьому ж рівні, не зважаючи на сталий попит зерна в Західній Європі. Таке становище можна пояснити результатом недостатньої пропозиції хліба на гданському ринку внаслідок вичерпання виробничих можливостей фільварку.

Література

Кісь Я.П. З історії торговельних зв’язків України в ХVІ – першій половині ХVП ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. – 1982. – Вип.8. – С. 82-87.

Кривонос В.П. Роль Львова у розвитку торгових зв’язків Росії з Балканами (ХVІ- перша половина ХVІІ століття) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 1986. – Вип. 22. – С.67-71.

Крикун М.Т., Кравченко В.М. Торгові зв’язки Воині з Гданськом у середині ХVІ століття // Проблеми слов’янознавства. - №36. – 1987. – С.81-96.

Малецька О.М. Торгові зв’язки Волині з Варшавою в другій половині ХVІ століття // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1988. – Ч.1. – С. 147-150.

Подградская Е.М. Экономические связи Молдавского княжества и Балканских стран с Российским государством в ХVП веке. – Кишинев, 1980. – 216 с.

Чистозвонов А.Н. Аграрные отношения в Южной Голландии, Амстерланде и Хоойланде по материалах описей 1484-1514 гг.// Средние века. – Вып. 17. – С. 164-195.

Malecki G. Rola Krakowa w handlu Europy Srodkowej w ХVІ I ХVІI wieku // Studia z historii gospodarozej I demografii historycznej. – Krakow, 1975. – S. 173-187.

Obuchowska-Pysiowa H. Handel wislany w pierwszej polowie ХVІI wieku. - Wroclaw, 1964. – 348 s.

Volumina legum. – Petersburg, 1859. – T.2. – 247 s.

Wyczanski A. Splaw na Bugu w ХVІ I pierwszej polowie ХVІI wieku // Kwartalnik Historii I Kultury Materialnej. – 1984. – R.32. – № 4 – S. 471-489.

Zins H. Anglia a Baltyk w drugij polowie ХV wieku. – Wroclaw – Warszawa – Krskow, 1967.