Закон про адвокатуру

План:

1. Зміст закону “Про адвокатуру”.

2. Обов’язки адвоката.

3. Відповідальність адвоката перед законом.

4. Література.

У Законі України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. визначені службові обов'язки адвоката. Зокрема, він зо­бов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного за­конодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних Інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захис­ту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Мова йде про те, що адвокат зобов'язаний допомагати кожному громадянинові, який звертається за допомогою. До цьо­го його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку Але коли вже адвокат взявся за захист особи, то не повинен чинити їй зло, шукати «факти», щоб зро­бити її винною чи такою, що програла судовий процес.

Також закон передбачає, що адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше нада­вав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення справи. Тобто можна відмовитись надавати юридичну допомогу громадянинові, який пов'язаний з тією особою, яка є чи була раніше клієнтом адвоката. Це пояснюється як етичними мотивами справи, так і право­вими. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести справу, оскільки адвокатові вже відомо багато деталей діяльності цієї особи.

Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах як слідчий, особа, що проводила дізнан­ня, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по­терпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, сві­док, перекладач, понятий. Одним словом, не повинно бути жодних службових контактів у службових справах з іншою стороною.

У законі передбачений випадок, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках. Такі випадки не тільки повинні бути виключені в адвокатській діяль­ності, а й взагалі у юридичній практиці.

Підсумовуючи вищевикладене, слід наголосити, що загалом службовим обов'язком адвоката є сприяння за­хисту прав і свобод громадян, а також представлення за­конних інтересів громадян Української держави, інозем­них громадян, осіб, які не мають громадянства та юри­дичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також ін­шу юридичну допомогу. Службові обов'язки адвоката мають різні види. Зок­рема, ст. 5 Закону передбачає, що адвокати дають кон­сультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчу­ють копії документів у справах, які вони ведуть; здійсню­ють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організа­ціям; здійснюють правове забезпечення підприємниць­кої та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юри­дичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомо­ги, передбачені чинним законодавством. Ці види служ­бових обов'язків є вузькою спеціалізацією адвокатів. Адвокат виконує свій службовий обов'язок на основі відповідних принципів. Серед них: верховенство закону (права), незалежність, демократизм, гуманізм, конфіден­ційність (ст. 4 Закону), а також законність, етичність, справедливість.

У свою чергу функції службового обов'язку адвоката зводяться в основному до захисту та представництва за­питів громадян через надання юридичних послуг.

Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його професійними правами, про які йдеться у ст. 6 Закону. Так, при здійсненні професійної діяльності адвокат має право: представляти і захищати права та інтереси грома­дян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати ві­домості про факти, які можуть бути використані як до­кази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення. Це означа

є мати право: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підп­риємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за ви­нятком тих, таємниця яких охороняється законом; отри­мувати письмові висновки фахівців з питань, що потре­бують спеціальних знань; застосовувати науково-техніч­ні засоби відповідно до чинного законодавства; допові­дати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмо­ві мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засі­даннях колегіальних органів і давати пояснення щодо су­ті клопотань і скарг. Адвокат може виконувати й інші дії, передбачені чинним законодавством.

Важливо зауважити, що, виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотримуватись професійної таємни­ці, що зазначено у ст. 9 Закону. Адвокатською таємни­цею є питання, з якими громадянин або юридична осо­ба зверталася до нього, суть консультацій, порад, роз'яс­нень та інших відомостей, одержаних при здійсненні своїх службових обов'язків.

Особливо важливими є відомості, які адвокат отри­мав під час попереднього слідства. Ці дані можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Недопустимим є використання адвокатом таємниці у своїх Інтересах або в Інтересах третіх осіб Розголошення адвокатом таємниці карається законом

Для належного виконання службового обов'язку кож­ний адвокат України у визначений час приймає обітни­цю такого змісту: «Я, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяль­ності суворо додержувати законодавства України, міжна­родних актів про права і свободи людини, правил адво­катської етики; з високою громадською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним І уважним до лю­дей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту знання адвоката, бути вірним Присязі».

Важливим є те, що закон про адвокатуру гарантує умови виконання адвокатом своїх службових обов'язків. Так, забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, поса­дових осіб і технічних працівників адвокатських об'єд­нань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Із цих питань їх не можна допитувати як свідків. Також документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окре­му ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі, тобто правова позиція адвоката оберігається законом.

Стаття 10 Закону гарантує не притягнення адвоката до кримінальної відповідальності крім, як Генеральним прокурором України та його заступниками, не врахову­ючи міст Києва, Севастополя і Республіки Крим. Щоб належно виконувати службові обов'язки, поса­ди адвоката та його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України з вищою юридич­ною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Крім того, особа, яка претендує на посаду адвоката, повинна скласти кваліфікаційні іспити, отримати свідоцтво на право заняття адвокатською ді­яльністю та скласти присягу.

Отже, враховуючи те, що адвокат належить до добро­вільного професійного громадського об'єднання, його службові обов'язки повинні виходити із власного сумлін­ня та моральних принципів Це і є характерним для внутрішнього імперативу службового обов'язку адвоката.

Література:

1. Михеєнко М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі. / Право України. 1995.

2. Макарова 3. В. Участие адвоката-зашитника на предварительном следствии. Куйбышев. 1978.

3. Мартынчик Е. Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции. Кишинев, 1975.

4. Царев В. М. Зффективность участия защитника в доказьівании на предварительном следствии. Красноярск, 1990.

5. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Юрінком, 1995.

6. Посполітак В. Особливості участі адвоката в розгляді кримінальних справ касаційною інстанцією. // Радянське право, 1976, №2.

7. Перлов Й. Д. Право на защиту. М., 1969.