Китай після другої світової війни

Реферат на тему:

КИТАЙ

ПЛАН

1. Проголошення КНР.

2. Культ особи Мао Цзедуна. Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю.

3. Реформи Ден Сяопіна.

Вступ

Після завершення Другої світової війни в Китаї склалася ціка­ва ситуація, коли за владу розпочали боротьбу дві впливові сили: гоміндан і компартія Китаю. Ця боротьба між ними тривала вже протягом 20 років, і лише японська окупація змусила їх тимчасо­во об'єднатися проти спільного ворога, Після війни боротьба розгорілася з новою силою, За гомінданом і КПК стояли великі держави — США та СРСР, які надавали своїм друзям всіляку допомогу: постачали озброєння, боєприпаси, продовольство, надсилали інструкторів, навчали керівні кадри тощо.

Громадянська війна в Китаї тривала з 1946 р, по 1949 р. Спершу перевага була на боці гоміндану, але в середині 1947 р. становище військ Чан Кайші різко погіршилося. До середини серпня комуністи оволоділи майже всією Маньчжурією. Незва­жаючи на допомогу, яка надійшла від США у квітні 1948 р. в розмірі 570 млн. доларів, уряд гоміндану продовжував здавати позиції. У першій половині 1949 р, комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін, Гуаньчжоу. Війська гоміндану практично були розгромлені.

1. Проголошення
КНР

У вересні 1949 р. в Пекіні відбулася перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК). Перебравши функції Всекитайських зборів народних представ­ників (ВЗНП), сесія ухвалила Загальну програму, яка відіграла роль тимчасової конституції КНР.

1 жовтня 1949 р, на площі Тяньаньмень у Пекіні відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Респуб­ліки. Однак Чан Кайші 28 лютого 1950 р, поновив за собою титул президента Китайської Республіки, Разом із більшістю членів уряду Чан Кайші вилетів літаком на о, Тайвань, де вже зібралися сотні тисяч його прихильників. На карті світу з'явилася друга китайська держава — Китайська Республіка.

2. Культ особи
Мао Цзедуна.
Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю

На сесії було обрано Центральну народну урядову раду, голо­вою якої став Мао Цзедун.

За взірець свого розвитку компартія Китаю взяла радянську модель. Досвід Радянського Союзу було запозичено на всіх рівнях.

Після смерті Й. Сталіна Мао Цзедун почав претендувати на першу роль у комуністичному русі. Наприкінці 50-х pp. Китай відійшов від погодженого з СРСР курсу і розпочав форсовану індустріалізацію з метою наздогнати передові країни світу. Цей експеримент з ініціативи Мао Цзедуна було названо "великим стрибком" і розпочато 1958 р.

"Великий стрибок" повинен був перетворити Китай протя­гом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розви­нених країн світу. Перед народним господарством було постав­лено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чаву­ну і сталі, видобутку вугілля. Якщо в
первісному варіанті друго­го п'ятирічного плану передбачалося виплавити до кінця п'яти­річки, тобто у 1962 p., 10—12 млн т сталі, то в затвердженому 1958 р. плані ця цифра сягнула 100 млн т. У країні почалося . масове спорудження примітивних доменних печей, що виплавля­ли крихкий, непридатний для промислового використання ча­вун. У цій авантюрі було задіяно працю 100 млн душ. У той час з'явилося гасло: "Три роки наполегливої праці — 10 тисяч років щастя!"

Для здійснення "великого стрибка" в сільському господарстві ставилося завдання створити замість колективних господарств (аналогів радянських колгоспів) комуни і зібрати фантастичний урожай у 500 млн т, себто в 3,5 раза більший, ніж зібрали в 1957 р.

740 тис. кооперативів було перетворено на 23,6 тис. "народ­них комун", які за земельною площею і кількістю робочих рук у 20—30 разів переважали кооперативи. У власність комун пере­йшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці та посуду. Працю було організовано на основі військової дисципліни. Здійснювався безплатний розподіл продовольства без урахування кількості та якості праці, було ліквідовано ринки у містах і селах, заборонено торгівлю.

Зрівнялівка остаточно знищила стимули до покращання пра­ці, і замість отримання великого урожаю, на що сподівалися китайські керівники, урожайність у країні різко впала.

"Великий стрибок" закінчився повним провалом. Він обійшо­вся китайському народові у 100 млрд юанів. Промислове вироб­ництво скоротилося, господарські зв'язки було порушено, в де­яких регіонах почався голод.

На ліквідацію тяжких наслідків "великого стрибка" було ви­трачено декілька років. За цей час Мао Цзедун підготував новий, експеримент під назвою "культурна революція" (1966—1976 pp.).

Наприкінці 70-х pp. до влади в Пекіні повернувся Ден Сяопін, репресований під час "культурної революції". У 1973 р. він був поновлений на верхівці влади, однак 1976 р. знову зазнав пере­слідувань. Після смерті Мао Цзедуна його реабілітували, і з 1978 р. він став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним архітектором реформ, хоча й не обіймав найв

Цей маленький на зріст чоловік відіграв дуже важливу роль у житті сучасного Китаю.

У грудні 1978 р. під його керівництвом було проведено пле­нум ЦК КПК, який поставив завдання радикальним чином змі­нити внутрішню і зовнішню політику країни.

Отже, реформи в Китаї почали втілюватись у життя з 1979 р. Першою з них стала перебудова сільського господарства. Коопе­ративи було розпущено, селяни отримали землю в довгостроко­ву оренду, їм дозволялося реалізовувати більшу частину врожаю за вільними цінами, і лише певну кількість вони здавали на дер­жавне замовлення. Прибутки селян значно зросли. Держава сти­мулювала сільськогосподарську реформу, зокрема піднявши за­купівельні ціни на 18 видів продукції села. У 1984 р. врожай зер­нових у Китаї сягнув 407 млн т — удвічі більше, ніж 1958 р. Це дозволило не тільки "нагодувати народ", а й перетворити Китай з імпортера продовольства на його експортера.

Майже одночасно розпочалося створення спеціальних еконо­мічних зон. На узбережжі було виокремлено 4 такі зони й 14 районів, до яких входять найбільші промислові міста країни — Шанхай, Тяньцзінь, Гуанджоу та ін. Через ці економічні зони до Китаю надходять іноземні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасного виробництва. Усього з 1979 р. по 1995 р. іноземні капіталовкладення становили понад 181 млрд доларів. Причому від 2/3 до 3/4 (за різними оцінками) з них надійшло від китайської діаспори. Вони стали важливим чинником піднесення китайської економіки.

З 1984 р. розгорнулася реформа системи управління держав­ною промисловістю, мета якої — відмова від централізованого директивного плану й перехід до ринкових відносин. На початку 1995 р. 85% державних підприємств працювали за підрядними формами роботи. У березні 1998 р. на сесії вищого законодавчо­го органу Китаю пролунали такі цифри — в недержавному сек­торі економіки країни зайнято понад 200 млн осіб, що на 80 млн більше, ніж на підприємствах і в установах державного сектора.

У березні 1985 р. було вирішено реформувати систему управ­ління у сфері науки і техніки для її якнайскорішої модернізації відповідно до вимог науково-технічної революції.

Реформи у сфері освіти передбачали передання відповідальності за початкову освіту місцевій владі, сприяння розвиткові професій­но-технічної освіти, введення 9-річного обов'язкового навчання, збільшення фінансування освіти, розширення самостійності вишів.

Наприкінці 1993 р. керівництво вдалося до нових реформ, найбільш значних після 1978 р. Ці реформи консолідували і зміц­нили національну валюту, поліпшили податкову систему, яка почала давати більше прибутку, посилили повноваження централь­ного банку й водночас передбачили велику кількість заходів, що зміцнювали права корпорацій і громадян, право власності.

Важливою рисою досить успішних економічних реформ у Китаї є те, що вони здійснюються не "за будь-яку ціну", а супро­воджуються підвищенням життєвого рівня населення. З 1979 р. середньорічний приріст прибутків міського населення становив 6,5%, сільського — 8,2%о, а обсяг ощадних вкладів населення збіль­шився в 103 рази. Водночас у перерахунку ВНП на душу населен­ня Китай не входить навіть до гурту перших 50 країн, оскільки його населення становить 1,2 млрд.

Отже, економічні реформи в Китаї мають великий успіх, Це пов'язано, насамперед, із бажанням перемін, працелюбністю ки­тайського народу, його талантом, історичним досвідом, повер­ненням почуття власної гідності, правильною стратегією і такти­кою китайського керівництва, Хоча надбудова в країні лишаєть­ся старою і компартія продовжує відігравати вирішальну роль у політичному житті, економіка Китаю впевнено переходить на ринкові рейки.

На початку XXIст. Китай перетворився на провідну державу світу.

У столиці було оголошено воєнний стан. У відповідь студен­ти спорудили барикади на вулицях. На світанку 4 червня 1989 р. 27-й корпус НВА вивів танки на площу Тяньаньмень і в прямому розумінні розчавив сотні маніфестантів. Розпочалися численні арешти. Розстріли відбувалися на місці. Генсека КПК Чжао Цзияна усунули від влади за виявлення нерішучості й поступливості. Його наступником став Цзян Цземінь.

Західні держави заявили рішучий протест із приводу дій ки­тайських властей, обмежили з ними відносини, скоротили креди­ти, запровадили ембарго на китайські товари. Китайські власті приклали чимало зусиль для покращання міжнародного іміджу своєї держави, підвищення її авторитету. З часом ситуація зміни­лася.

Зараз КНР — впливовий і поважаний член міжнародного співтовариства, постійний член Ради Безпеки ООН.

Досвід Китаю особливо корисний для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна. Встановлення добрих, дружніх відносин із КНР, виведення їх на рівень стратегічного партнерства — одне з істотних досягнень зовнішньої політики незалежної України. Потенціал українсько-китайської співпраці у найрізноманітніших галузях промисловості, сільського госпо­дарства, науки і техніки — величезний, і його успішна реалізація залишається одним із найважливіших завдань двосторонніх від­носин.

Велику зацікавленість у розвитку двосторонніх відносин під­креслив президент України Л. Кучма під час візиту в Україну голови КНР Цзян Цземіня в липні 2001 р.

Використана література

1. Всесвітня історія 11 клас Т.В.Ладиченко.