Закони солона. Тиранія в грецьких полісах

“Закони солона. тиранія в грецьких полісах”
ЗАКОНИ СОЛОНА

ВЛАДА АРИСТОКРАТІВ
. Тривалий час усі важ­ливі справи в Афінах вирішували лише знатні та багаті люди — аристократи. Щороку з-поміж них вибирали дев'ять правителів поліса — архонтів. Один керував міськими справами, другий був верховним жерцем, третій командував військом, ще шестеро були суддями.

Прості громадяни — демос — не мали таких прав. Більше того, аристократи почали їх при­гноблювати й утискувати. Особливо жорстокі за­кони ухвалив архонт Драконт; про них казали, що вони написані не чорнилом, а кров'ю. Напри­клад, за зірване в чужому саду гроно винограду людину страчували.

Від суворих законів особливо страждали селя­ни. Якщо рік видавався неврожайним, селянин позичав у багатія збіжжя або гроші й обіцяв повернути борг з нового врожаю. Ари­стократ ставив на межі борговий камінь, на якому було викарбувано, коли, кому і скільки селянин винен. Якщо селянин не розраховувався вчасно, в нього відбирали землю, а його самого про­давали у рабство.

ЗАКОНИ СОЛОНА.
У VI ст. до н. е. між аристократами та де­мосом почалися криваві сутички. Афінський правитель Солон у 594 р. до н. е. помирив аристократів і демос: він встановив нові закони, за якими всі боргові камені познімали, а борги селян ска­сували. Заборонялося продавати вільних афінських громадян у рабство, а тих, кого вже продали, Солон викупив і повернув додо­му. Сам Солон так сказав про це у віршах:

Подякувать могла б богиня віщая

Мати-Земля, з якої зняв рішуче я

Стовпів поставлених багато боргових,—

Колишняя рабиня, нині ж вільная!

За законами Солона, ніхто не мав права принижувати простих людей тільки через те, що вони не знатні.

ПОДІЛ ГРОМАДЯН НА РОЗРЯДИ
. Віднині всі вільні чоловіки Афінської держави були рівні перед законом. Солон своїми зако­нами зробив так, що всі вони брали участь в управлінні полісом.

Але їхні обов'язки перед держа­вою були різні і залежали від розміру майна і прибутків.

Солон розділив усіх громадян за майновою ознакою на чотири роз­ряди. До першого увійшли найбагатші люди. Під час війни вони ко­мандували флотом і повинні були за свій кошт споряджати кораблі.

До другого розряду належали просто заможні люди. Під час війни вони служили в кінноті і повинні були самі забезпечити себе всім необхідним — кіньми, колісницею, зброєю.

До третього розряду, найчисленнішого, увійшли люди серед­нього достатку, які могли купити для себе обладунок. Ці воїни, гопліти, складали важкоозброєну піхоту — головну силу афінського війська.

Бідняки з четвертого розряду, фети, служили матросами і греб­цями на кораблях або легко­озброєними воїнами в піхоті.

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ
. За часів Солона зросла роль нарадних зборів — екклесії. Збори вирішували всі найважливіші для держави питання, наприклад оголошення війни чи укладення ми­ру. В екклесії брали участь усі дорослі чоловіки поліса. Віднині громадяни всіх чотирьох розрядів обирали органи управління («Ра­ду чотирьохсот») і суд. Солон залишив посади архонтів, яких ви­бирали також з громадян усіх розрядів. Вищим органом, який слідкував за виконанням законів, був Ареопаг — рада старійшин. Він обирався з представників аристократії.

ЗАПОВІТИ СОЛОНА
. Греки шанували Солона як видатного за­конодавця і вважали його одним із семи великих мудреців давни­ни. Його закони були викарбувані на дерев'яних таблицях і ви­ставлені на головному майдані Афін. Солон постановив, щоб усі дотримували його законів протягом 100 років. «Рада чотирьохсот» вирішила, що той, хто порушить закони, мусить присвятити богові статую з чистого золота заввишки з людину. Подару­вавши афінянам свої закони, Солон залишив державні спра­ви і поїхав мандрувати по світу.

Мудрі заповіді Солона спочатку передавали усно; згодом їх записали його учні. Найважливіші з них такі:

Богам шана — батькам честь.

Не спілкуйся з поганими людьми.

Твій розум хай буде тобі поводирем.

Нехай твої думки будуть зайняті лише важливими спра­вами.

Вір не тому, хто божиться, а тому хто добрий і пре­красний.

Чого не клав — не бери! Не бреши!

ТИРАНІЯ В ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСАХ

ТИРАНІЯ ПІСІСТРАТА
. Не всі аристократи та

селяни були задо­волені законами Солона. Почалися чвари. Родич Солона — Пісістрат, відомий полководець, вирішив захопити владу, щоб встановити в Афінах порядок. Він вдався до хитрощів. Навмисне поранивши себе кинджалом, закривавлений, він з'явився на міському майдані і зажадав від народ­них зборів, щоб йому дозволили тримати загін охоронців, бо інакше вороги його вб'ють. Коли Пісістрат отримав дозвіл, він тут же встановив в Афінах свою вла­ду. Так він став тираном. Тиранія — це од­ноосібна влада, яка спирається на підтримку армії і передається спад­коємцеві.

Афіняни незабаром збагнули свою помилку і кілька разів нама­галися вигнати Пісістрата, та невдало.

ПОЛІТИКА ПІСІСТРАТА
. Здобувши перемогу, Пісістрат відібрав частину земель у своїх противників-аристократів і роздав їх бідним селянам, але за умови, що десяту частину свого врожаю вони віддаватимуть йому.

Пісістрат хотів, щоб усі елліни визнали Афіни найвизначнішим грецьким полісом. З цією метою він почав будувати храм верховному богові Зевсу — Олімпейон. Пісістрат багато зробив для роз­витку афінської культури, мистецтв, торгівлі. При дворі жили, ко­ристуючись його щедрими дарами, знамениті поети, скульптори, музи­канти. Він наказав записати «Іліаду» й «Одіссею» Гомера, які досі викону­валися усно. Однак афіняни не мог­ли пробачити йому те, що він усунув їх від державних справ.

Після смерті Пісістрата у 527 р. до н. е. владу успадкували його сини. Обидва сини підтримували мис­тецтво, а один з них, Гіппарх, усла­вився як знаменитий астроном. Та невдовзі Гіппарх був убитий, а другий син, Гіппій, вигнаний із батьківщини прихильниками народної волі.

Гармодію та Арістогітону, які вбили Гіпарха Пісістратида, гре­ки поставили мідну статую. Коли якось один тиран запитав у філософа Діогена, який метал краще підходить для статуй, той відповів: «Той, з якого вилиті Гармодій і Арістогітон».

РЕФОРМИ КЛІСФЕНА
. На чолі повсталих проти тиранії став Клісфен. Він надав усім громадянам Афін рівні права незалежно від того, хто ким був — аристократом чи купцем, селянином чи ремісником. Клісфен відновив авторитет народних зборів. Ці захо­ди зменшили значення аристократії в житті поліса і піднесли роль демосу — народу.

Клісфен запровадив остракізм — звичай голосувати черепками (грецьке слово «остракон» означає «черепок від розбитого посу­ду»). Кожний афінський громадянин міг видряпати на черепку ім'я людини, яка, на його думку, є небезпечною для держави. На народних зборах ці остракони опускали в урну, а потім їх лічили, і засуджену людину виганяли з Афін.

Спочатку остракізм застосовували для захис­ту від тиранії. Але згодом його стали використо­вувати нечесні політики, щоб знищити своїх політичних супротивників. Відомо, що афіняни незаслужено засудили і вигнали видатного воєначальника Фемістокла. Вони засудили на смерть філософа Сократа, і він, за вироком суду, ви­пив смертельну отруту. Так корисний захід на підтримку влади народу перетворився на засіб розправи з невинними людьми.

ТИРАНІЯ ПОЛІКРАТА
. У VI ст. до н. е. ти­ранія була поширена в багатьох грецьких полісах. У 540 р. до н. е. на острові Самос тира­ном став купець Полікрат. Він побудував вели­кий флот і контролював торгові шляхи між Єгиптом, Малою Азією і Грецією. Самос пере­творився на квітучий острів. При дворі тирана довго жили знамениті музиканти, поети (Анакреонт), учені (Піфагор).

Полікрат вважав себе найщасливішою людиною (його ім'я дослівно перекладається як «всемогутній»). Його радісне життя і трагічна смерть .ще в давнину були оповиті поетичними легенда­ми.

ЛЕГЕНДА ПРО ПОЛІКРАТІЄ ПЕРСТЕНЬ

Полікрат вважав себе найбагатшою людиною в світі. Але він боявся викликати гнів богів своїм надмірним багатством. За порадою свого дру­га, єгипетського царя, він вирішив подарувати богам свою найбільшу ко­штовність — дорогоцінний перстень. Він кинув його у море при велико­му зібранні народу. Та ось невдовзі рибалка приніс Полікрату велику ри­бину надзвичайної краси. Коли рибину розрізали, то знайшли в ній царсь­кий перстень. Всі зрозуміли, що боги прогнівалися на Полікрата і відмо­вилися прийняти його жертву. Друзі тирана поспіхом залишили його острів. Невдовзі перси зрадницьки вбили Полікрата і захопили Самое (522 р. до н. е.).

Німецький поет Фрідріх Шіллер написав на цю тему баладу «Полікратів перстень».