Діяльність провайдерів. Практичний погляд на питання.
Загальна характеристика провайдерської діяльносі
Перш ніж працювати в Інтернеті, кожен вирішує питання, навіщо це потрібно. Звичайно, що цілі організацій та приватних користувачів переважно не співпадають, хоча і можуть мати спільні риси. Компанії намагаються організовувати власну рекламу в мережі, представити інформацію про себе та власну продукцію, знайти партнерів, запропонувати послуги і.т.д. Приватні особи хочуть мати свою візитну карточку, знайти друзів, познайомитись, знайти потрібну тематичну інформацію і просто погуляти в мережі.
Зазначені пореби Інтернет-провайдери пропонують реалізувати клієнтам наступними способами: з наданням чи без надання онлайнових послуг по доступу до мережі, з створенням поштової скриньки клієнта, зберіганням файлової інформації клієнта з метою доступу до неї через мережу Інтернет, розміщенням інформації клієнта в мережі. Остання послуга є найбільш популярною та оптимальною: клієнт стає повноправним членом мережі, і активно може проводити власну політику по залученню ділових партнерів, пошуку контактів і.т.д.
Види провайдерів в Україні
| Вид провайдера
|
Характеристика
|
Замітки
|
| Первинні провайдери |
Забезпечують вихід в світовий Інтернет у світових пунктах обміну трафіком (NAP – Network Access Point; MAE – Metropolitan Area Exchange; CIX – Commercial Internet Exchange) |
В Україні відсутні |
| Провайдери першого рівня (первинні регіональні провайдери послуг) |
Компанії, що надають послуги по доступу до ресурсів Інтернету місцевим (локальним) користувачам та іншим провайдерам. В свою чергу користуються послугами закордонних компаній, що знаходяться в міжнародних пунктах обміну трафіком (національні) за допомогою внутрішніх каналів. |
В Україні приблизно 20 (в Києві – 12) |
| Великі повайдери |
Сюди, як правило, належать провайдери першого рівня, а також компанії другого рівня, що мають велику кількість користувачів. |
В Україні приблизно 40 |
| Інші (провайдери другого і третього рівня, середні, малі і.т.д.) |
Сюди можна віднести компанії, що орендують канали різної пропускної спроможності в інших провайдерів з десятками-сотень вхідних ліній |
Більшість українських провайдерів належить саме до цього виду. |
Підключення до Інтернету може бути двох видів 1) Режим он-лайн, коли відповідь на ваш запит відправляється відразу. Так працюють з Web-серверами і 2) Режим офф-лайн, коли ваш запит полежить певний час, а згодом ви отримаєте відповідь. Таким чином функціонує багато систем електронної пошти. Ви можете бути підключені по комутованій лінії (тобто звичайними телефонними лініями), коли для того, щоб одержати доступ до провайдера, доводиться дзвонити до нього звичайним способом. Такий спосіб з’єднання називають dial up. Але ви також можете орендувати (придбати) і виділену лінію. В цьому випадку ви будете з’єднані з провайдером постійно.
Інформація може бути розміщена в Інтернеті трьома способами. Клієнт орендує простір на сервері провайдера, організовуючи таким чином свої сторінки в Інтернеті. Другим способом є досить розповсюджені за межами екс-СССР віртуальні магазини, що представляють собою інтерактивні каталоги з великими об’ємами інформації про товари та послуги різних фірм. Третій спосіб є найбільш солідним і, відповідно, не самим дешевим: провайдер організовує для клієнта власний віртуальний сервер з унікальним іменем (що є ідентичним з іменем приватної особи або назвою організації). Також доцільно згадати про четвертий спосіб активної участі в розвитку мережі Інтернет – власний Web-вузол, але ця можливість сьогодні поза рамками фінансових можливостей користувачів.
Коло абонентів, що використовують лише електронну пошту суттєво зменшилось після того як провайдери ввели єдину погодинну оплату за підключення: незалежно від способу доступу до мережі. Найбільш критичними показниками роботи провайдера є: постійна наявність вільних модемних виходів, охоронність електронної пошти і відсутність обмежень на обсяг повідомлення.
Користувачів, що підключені до мережі в режимі он-лайн по комутованиих каналах, більш за все, окрім постійної наявності на площадці провайдера вільних модемних виходів, цікавить швидкість передачі даних. На цей показник впливає якість лінії зв’язку, типи модемів користувача і провайдера, загруженість і можливості серверів провайдера, пропускна потужність внутрішніх каналів, віддалення від магістральних ліній Інтернету (останній фактор означає не фізичну відстань, а кількість вузлів, через котрі проходить запит).
Для більш перспективних абонентів, що розміщують на вузлі провайдера власну інформацію, важливі додаткові послуги – дисковий простір на вузлі. Постійний Інтернет-адрес, цілодобове технічне забезпечення.
Клієнтів, що підключені до вузла по виділеній лінії (а це, як правило середні та великі компанії), цікавить можливість одержання всього комплексу послуг по доступу в Інтернет з одних рук, надійність їх постачальника і структура його зарубіжних каналів.
Потрібно зауважити, що вимоги до провайдерів в розвинутих країнах світу дещо відрізняються від наших. За даними опитування, що були проведені “PC Week” серед американських користувачів (з них 53% підключені в режимі dial up, по виділеній лінії – 47%), серед їх пріоритетів, окрім надійності сервісу, домінують вимоги технічної підтримки і додаткових послуг. На Заході нікому не прийде на думку оцінювати роботу провайдера за якістю роботи іншої компанії-оператора зв’язку. А в нас постачальники послуг Інтернету стали заручниками монополістів зв’язку. Домогтися від зв’язківців приведення телефонних ліній у відповідність з вимогами ГОСТУ практично неможливо, оскільки у них немає реального стимулу – конкуренції на ринку зв’язку. Користувачі ж, як правило, уникають вияснень з підприємствами електрозв’язку, оскільки їм спочатку доведеться зареєструвати свої модеми, а потім щомісячно сплачувати абонплату.
Фактори, що мають значення при виборі провайдера Інтернету на американському ринку (за даними “
PC
Week
”)
| Фактор |
Доля респондентів, що визнали фактор значущим,
|
| Надійність сервісу |
96 |
| Виробництво сервісу |
93 |
| Швидкість і якість технічної підтримки |
88 |
| Вартість послуг |
86 |
| Рівень знань персоналу служби і техпідтримки |
85 |
| Надання провайдером повного комплексу послуг |
70 |
| Надання послуг безппеки |
63 |
| Розмір і фінансова стабільність фірми |
59 |
| Можливість розширення інформації на Web-вузлах |
51 |
| Додаткові послуги |
31 |
Ліцензування провайдерської діяльності
Донедавна провайдерська діяльність ліцензувалась, ціна ліцензії становила декілька тисяч доларів. Сьогодні ліцензування провайдерської діяльності не вимагається, стаття 4 Закону “Про підприємництво” не передбачає такої норми. Очевидно, що нова ціна ліцензії не буде символічно, оскільки лоббісти зацікавлені звільнити ринок від “фірмочок”, що не спроможні оплатити дорогу ліцензію. Одночасно з ліцензуванням, компетентні органи планують зобов’язати провайдера встановлювати за свій рахунок апаратуру для моніторингу інформації. Така вимога передбачається в проекті Закону “Про телекомунікації”.
Сьогодні, інтернет провайдер повинен одержувати ліцензію лише в тому випадку, якщо він надає послуги з використанням засобів радіодоступу. Вартість ліцензії, відповідно до Постанови КМУ від 04.01.99 № 6 “Про розміри та порядок нарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на ведення окремих видів підприємницької діяльності”, становить від 30 до 650 неоподаткованих мінімумів зарплати за 1 Мгц полоси частотного діапазону в рік в залежності від виду зв’язку, що використовується. Однак, в Україні такий доступ використовують лише декілька провайдерів. Жодних добровільних програм ліцензування та сертифікації в українському провайдерському бізнесі сьогодні також не існує.
Контролюючі органи не висувають жодних особливих вимог до приміщення, в котрому розміщений вузол провайдера. Є лише одна специфічна вимога до серверної кімнати – вона повинна бути обладнана кондиціонером. Однак, дана вимога не є обов’язковою і виконують її лише ті провайдери, які серйозно піклуються про безперебійне функціонування свого вузла.
Договір надання провайдерських послуг
Провайдеру належить комп’ютерна мережа, що постійно з’єднана з Інтернетом і складається з комп’ютерів серверів доступу, за допомогою котрих здійснюється під’єднання клієнтів. Правовідносини, що виникають між провайдером та клієнтом з приводу надання та оплати провайдерських послуг, регулюються відповідним цивільно-правовим договором. Чинне законодавство не містить спеціального параграфу, присв’яченого договору надання провайдерських послуг (далі договір), так що аналізуючи цей договір доведеться використовувати загальні положення про спільне надання послуг.
Предмет договору
Предметом договору є сама можливість доступу і роботи клієнта в мережі Інтернет, тобто фактична можливість законно користуватись всіма ресурсами всесвітньої мережі на власний розсуд, а саме:
а) на власний розсуд встановлювати зв’язок з Інтернет в будь-який час, чи години, що вказані в договорі;
б) отримувати та пересилати інформацію по мережі, в тому числі і файли;
в) користуватись послугами електронної пошти;
г) створювати та розміщувати власні web-сторінки на сервері провайдера;
д) мати доступ до відкритих телеконференцій;
е) мати особистий доступ до статистичних даних про користування послугами провайдера.
Вищеперелічені можливості користування мережевими ресурсами Інтернет становлять стандартний комплекс провайдерських послуг. Цей перелік можна поповнювати іншими мережевими послугами, або навпаки скорочувати його, але очевидно, що пункти (а, б, е) є обов’язковими.
З метою забезпечення можливості доступу клієнта до мережі провайдер при укладенні договору реєструє клієнта на своєму сервері, що звичайно включає login name (ім’я під яким користувач буде заходити в мережу), password (пароль, що відомий лише провайдеру та користувачу, котрий захищає клієнта від несанкціонованого користування мережевими ресурсами під його login name третіми особами) та IP адресу ( статичну або динамічну). Всі ці дані звичайно вказуються в спеціальному додатку до договору і також становлять його предмет. Аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок, що провайдер надає клієнту два види п
- послуги зв’язку, що забезпечують з’єднання комп’ютера клієнта з сервером провайдера, а за допомогою останнього і зі всіма іншими комп’ютерами, що працюють в мережі;
- інформаційні послуги провайдер надає лише тоді, коли клієнт отримує дані з його серверу (наприклад статистичні дані про час роботи в мережі). Якщо ж абонент користується інформацією з іншого серверу, то в такому випадку провайдер забезпечує лише можливість одержання такої інформації.
Форма договору
Розглядаючи сторони цього договору, слід зауважити, що провайдером може виступати лише юридична особа або (СПД). Відповідно до цивільного законодавства угоди між юридичними особами і з фізичними особами укладаються в простій письмовій формі. Недотримання даної вимоги не тягне недійсність договору, але у випадку спору позбавляє сторін права посилатись на покази свідків щодо підтвердження договору і його умов.
Ціна договору
За користування провайдерськими послугами абонент вносить провайдеру встановлену в договорі плату (абонентську плату), що і є ціною договору. В даний час існує декілька схем оплати провайдерських послуг:
1) Оплата фактичного часу підключення
В даному випадку в договорі фіксується вартість однієї години підключення до мережі. Час, проведений абонентом в мережі контролюється сервером провайдера і на основі цього абонент здійснює розрахунки з провайдером
2) Доступ з фіксованою оплатою
В даному випадку абонент сплачує провайдеру визначену грошову суму за певний період користування, і підрахунок годин в мережі не ведеться
Також, слід мати на увазі, що окрім постійної абонентської плати користувач оплачує провайдеру разові реєстраційні послуги при підключенні до сервера-доступу провайдера. Ці послуги можуть включати:
- встановлення необхідного програмного забезпечення на комп’ютер абонента;
- виділення абоненту постійної IP адреси;
- реєстрація на сервері провайдера login name і password абонента;
Вартість всіх цих послуг також зазначається в договорі і становить його ціну.
Зміст договору
Зміст будь-якого цивільно-правового договору включає права та обов’язки сторін.
Основним обов’язком провайдера є надання абоненту послуг Інтернет в повному обсязі і належної якості.
Питання про обсяг послуг було розглянуто в пункті (предмет договору). Питання про якість провайдерських послуг є набагато складнішим. Насамперед, це пов’язано з тим, що законодавче регулювання цього питання сьогодні відсутнє, а провайдери просто не обумовлюють пункт про якість наданих послуг в договорі. Отож, критерії, за допомогою яких можна визначити якість провайдерських послуг:
1) можливість абонента в будь-який час, що вказаний в договорі встановити зв’язок з сервером провайдера і розпочати роботу в мережі. Для цього, необхідно, щоб можливості модемного пула провайдера відповідали загальній кількості абонентів, що підключені до нього (оптимальним вважається 10 користувачів на 1 номер пулу). Порушення цього співвідношення призводить до того, що клієнту доведеться по декілька годин додзвонюватись на сервер провайдера, для того щоб прийняти чи відправити термінове повідомлення по e-mail;
2) середня швидкість підключення з мережею, тобто та кількість інформації, котру абонент може відправити чи отримати за одиницю часу (наприклад, 10 Кбайт/секунду). Слід мати на увазі, що окрім якості обладнання і програмного забезпечення провайдера вона залежить від багатьох інших факторів: (швидкості роботи комп’ютера абонента, якості телефонного зв’язку, завантаження сервера, з котрого приймається інформація та інш). Отже, цілком зрозумілим є небажання провайдерів гарантувати своїм клієнтам мінімальну середню швидкість роботи в мережі. Відсутність в договорі умови про середню швидкість з’єднання суттєво обмежує права абонента, ставлячи його в невигідне положення, оскільки, в даному випадку провайдер абсолютно не зацікавлений в підвищенні технічного рівня свого обладнання з метою збільшення швидкості роботи в мережі;
3) стабільність з’єднання з мережею, тобто захищеність абонента від розірвання зв’язку з сервером доступу.
В обов’язки провайдера також входить своєчасне інформування абонентів про поточні зміни тарифних ставок на пропоновані мережеві послуги, а також інші зміни умов договору.
Основним обов’язком абонента є своєчасне і повне внесення оплати за надання мережевих послуг. Абонент також зобов’язаний користуватись мережею відповідно з визначеними правилами (регламентом), що встановлюються провайдером і звично включають заборону на незаконне використання мережі.
Законодавче регулювання і державний контроль за наданням провайдерських послуг помогли б вирішити існуючі проблеми. Відносини між провайдером та абонентом повинні базуватись на взаємовигідній основі, без порушення прав однієї із сторін. На думку експертів, законодавче регулювання договору надання провайдерських послуг повинне полягати в наступному:
- чітке визначення предмету договору;
- закріплення імперативного правила, що зобов’язувало б провайдера надавати абоненту мережеві послуги відповідної якості;
- встановлення фіксованих цін на провайдерські послуги.
Окрім законодавчого врегулювання надання провайдерських послуг необхідний також державний контроль за діяльністю провайдера, що міг би здійснюватись шляхом ліцензування цієї діяльності. В якості необхідних умов для одержання ліцензії можна виділити:
- наявність в провайдера обладнання, програмного забезпечення і засобів зв’язку належного технічного рівня та якості;
- наявність у провайдера необхідного штату працівників, що мають належну професійну підготовку для технічної підтримки наявного обладнання.
Відповідальність інформаційних провайдерів
Реально дії інформаційних провайдерів по наданню послуг характеризуються наступними особливостями. Провайдер не виступає ініціатором інформаційних відносин, не вибирає зміст інформації, що передається та її отримувача, не впливає на зміст інформації і зберігає її лише в часових рамках, що визначені відповідними технічними стандартами і протоколами.
Відповідальність провайдерів базується на тому, що вони мають організаційно-технічну можливість в будь-який проміжок часу впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма такого впливу може бути доволі різноманітною: від блокування інформаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст такого обміну. В якому випадку провайдер – власник інформаційного ресурсу чи інформаційної системи, несе відповідальність за діяльність осіб, що скористались вказаними ресурсами чи системами?
В даному випадку існує три основних підходи:
- провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, незалежно від наявності у нього, як в суб’єкта права, знань про здійснювані дії;
- провайдер не несе відповідальності за дії користувачів, якщо виконує визначені умови, що пов’язані з характером надання послуг і взаємодії з суб’єктами інформаційного обміну та особами, чиї права порушуються внаслідок дій користувачів;
- провайдер не відповідає за дії користувачів;
Законодавство різних країн пропонує вирішення проблеми відповідальності провайдерів згідно з вищезазначеними підходами. Якщо, наприклад, в Китаї і країнах Близького Сходу застосовують перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детального вирішення проблеми відповідальності розроблено в Європейській Директиві по електронній комерції (“Directive on electronic Commerce” Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15).
Директива встановлює, що провайдер не несе відповідальності за інформацію, що передається, у випадку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає отримувача інформації і не впливає на її цілісність. При цьому допускається тимчасове зберігання інформації, що передається. Також, Директива деталізує умови “кеширування” і наголошує на тому, що провайдер не несе відповідальності за діяльність користувачів при наданні послуг хостингу, якщо він не був поінформований про їх протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.
В даний час, в деяких країнах світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Зокрема, в шведському законі, що регулює діяльність власників електронних дошок оголошень (Act on Responsibility of Electronic Bulletin Boards), встановлено, що останні зобов’язані знищувати повідомлення третіх осіб, в тому випадку, якщо інформація таких оголощень порушує норми кримінального і цивільного законодавства (особливо авторського права). Подібна на європейську, але менш деталізована схема відповідальності при порушенні авторських прав врегульована американським Digital Millennium Copyright Act (DMCA), що був прийнятий у 1998 році.
Аналізуючи закордонні судові прецеденти (зокрема тих, що відбулись в США) можна дійти висновку, що при відсутності предметної норми в законі суд діє по-різному, але завжди звертає увагу на характер волевиявлення провайдера при отриманні інформації про порушення прав третіх осіб за допомогою його інформаційних ресурсів та систем.
Так у справі Religious Technology Center v Netcom (США, 1995), коли за допомогою телеконференцій і дошки оголошень, що підтримувались відповідачем в мережі, клієнтами останнього були розповсюджені матеріали, авторські права на які належали позивачу і відповідач на вимогу позивача відмовився стерти (видалити) дані матеріали. Cуд не кваліфікував дії відповідача як особи, що безпосередньо розповсюджувала чужі об’єкти авторського права. При цьому аргумент позивача про те, що апаратно-програмне забезпечення відповідача діяло автоматично, також не був сприйнятий судом, котрий підкреслив, що останній не діставав від вказаного режиму функціонування вигоди. Також, суд вказав, що відмова відповідача від припинення розповсюдження матеріалів при достатньому об’ємі представлених в претензії доказів приналежності авторських прав позивачу може бути кваліфіковано як порушення прав позивача. В кінцевому результаті сторони уклали мирову угоду.
В іншій відомій справі Playboy Enterprises v. Frena, відповідач, власник BBS, дошка оголошень якого містила розміщені третіми особами фотоматеріали позивача і функціонувала в режимі відкритого доступу, був визнаний винуватим в порушенні авторських прав.
Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів – це актуальне питання державної політики по використанню мережі Інтернет. В залежності від того, яким чином буде визначена та регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах в мережі Інтернет, по-різному буде розвиватись і сам Інтернет. Тому необхідне законодавче вирішення проблеми відповідальності інформаційних провайдерів. Сьогодні, норми, що пропонують експерти стосуються лише обміну інформаційними повідомленнями і відповідно не включають всіх видів інформаційних послуг. Інформаційний провайдер не несе відповідальності за незаконну діяльність осіб, що користуються його послугами, у випадку відсутності інформації про вказані дії чи можливості своєчасного і достовірного виявлення чи кваліфікації вказаних дій. Інформаційний провайдер не несе відповідальності осіб, що використовуючи його послуги порушили звичаї ділового обігу у сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором. Інформаційний провайдер несе відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором. Інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користуваів Інтернет про умови використання і суттєві особливості функціонування його інформаційних ресурсів.
Інформаційні провайдери повинні звернути увагу на детальні обмеження (з виключним переліком можливостей) опису власних послуг по використанню інформаційних ресурсів і систем. Окрім цього, в процесі співпраці з клієнтами провайдери, з метою добросовісного опису власних послуг, повинні пропонувати користувачам схеми врегулювання питань, що стосуються конфідеційності дій користувачів, часу та умов збереження службової інформації, умов доступу до лог-файлів та механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера та/чи користувача з третіми особами.
Матеріал підготовлено
Наталкою Блажівською і Тарасом Березою