Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1920рр..)
Контрольна робота
з історії економіки
ОФФ, З/В
Викладач: Маньковська Тетяна Іванівна
Київ 2000
План
1.
Економічні перетворення Центральної Ради.
2.
Господарська політика уряду П. Скоропадського.
3.
Стан господарства України та економічна політика за Директорії.
4.
Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.
1. Економічні перетворення Центральної Ради.
Революція 1917р. яка відкрила реальні можливості для демократизації суспільства, його реформування і прогресу, була з надією зустрінута всією передовою громадськістю колишньої царської Росії. В Україні революція стала міцним стимулом відродження національної ідеї та політичного руху за державне самовизначення українського народу. Значно активізувалась науково-практична діяльність вчених-економістів, спрямована на економічне і соціальне відродження України. Ця робота ускладнювалась війною, господарськими труднощами, спробами Тимчасового уряду проводити у відносинах з Україною стару імперську політику, різною зовнішньополітичною орієнтацією провідних діячів України, тощо. Але після консолідації різних політичних партій не скликаному у квітні 1917р.
Українському національному конгресі був створений всеукраїнський центр - Центральна Рада
, до якої увійшли не тільки представники українських демократичних та соціалістичних партій, але й російські меньшовики, есери та інші.
Перші місяці праці Центральної Ради були виповнені спробами насамперед добровільного домовлення з Тимчасовим урядом про передання їй справ організації автономної влади на Україні. Взагалі до середини літа Центральна Рада віддавала всі свої сили справі національного самовизначення і визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на Україні. Виявом змісту тих прагнень були універсали Центральної Ради: перший від 10 червня і другий від 3 липня 1917р.
Пізніше, восени, у праці Центральної Ради більше стали переважати соціально-економічні проблеми, зокрема земельне питання. Першочерговим завданням була підготовка та проведення аграрної реформи.
Передбачалося, що землі козенні, удільні, монастирські та великі поміщицькі маєтки «повинні бути забрані», а землі землевласників треба було викупити коштом українського державного скарбу і роздати в користування тим, хто на них працюватиме. 20 листопада 1917р. Центральна Рада проголосила своїм третім універсалом Українську Народну Республіку.
У земельній справі третій Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Встановлювалася державна монополія на ряд промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри).Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.
В офіційному роз’ясненні Генерального Секрітаріату підкреслювалося: «Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом оскільки ці землі визнаються Українською Центральною Радою такими що належать не окремим особам, а всьому трудящому народу».
Цей принцип було покладено в основу земельного законопроекту
ухваленого 18 січня 1918р.
Головні етапи земельного закону Центральної Ради були такі:
1) Право власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами в межах УНР касується. Всі землі стають добром УНР, і користуватися цим добром мають право всі громадяни держави без різниці статі, віри й національності.
2) У приватно-трудове користування сільським громадам та товариствам землю мали приділювати земські комітети та встановлювати правила господарного вживання відведених земель.
3) Нормою наділу для приватно-трудових господарств повинна бути така кількість землі, на якій родина або товариство могли б задовольнити свої споживчі потреби, але норма ця не повинна була перевищувати такої кількості землі, яка може бути оброблена власною працею родини або товариства. За користування землею не повинно було бути ніякої плати. Оподаткуванню підлягали лише землі, надані поверх встановленої норми або надзвичайні доходи з землі, які залежали від вигідніших природних і соціально-економічних умов і незалежали від праці господарств.
4) Терміни користування землею мали встановлювати земельні комітети. Право користування могло переходити в спадщину за дозволом земельних комітетів.
5) З вивласнених земель без викупу за попередніми власниками й орендарями залишалися в користування наділи землі в такій кількості, яку вони власноручною працею могли б обробити.
З землі, призначеної для розподілу між приватно-трудовими господарствами в першу чергу мали задовольнитися потреби місцевої малоземельної й безземельної хліборобської людності, у другу - потреби місцевої нехліборобської і немісцевої людності.
Ідея «соціалізації землі» викликала обурення заможного селянства, яке агітувало проти Центральної Ради.
Під натиском своїх і чужих напередодні перевороту була прийнята поправка до земельного закону, відповідно до якої наділи землі до 30 десятин не підлягають «соціалізації».
На початку 1918р. в УНР з’явились власні паперові гроші з державною символікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. Дорівнював 2 гривні). Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918р. надруковано перший державний кредитний білет.
Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918р.грошовою одиницею УНР стала гривня. Але нестача потрібної кількості розмінної монети та інші обставини викликали появу окремих міських грошей з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). У 1917-1918рр. В Україну плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і Москви.
9 лютого 1918р.
УНР та країни четвертого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) уклали Брестський мирний договір
. Він засвідчував завершення стану війни між договірними сторонами. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими, зобов’язувалися відновити економічні відносини, провести обмін надлишками сільськогосподарських та промислових товарів.
14 березня 1918р. була утворена Державна комісія по товарообміну, якій було надано повноваження вести переговори і підписати вироблені спільно з комісіями Центральних держав умови взаємного товарообміну.
Переговори проходили складно і кілька разів виникала загроза їх зриву. Незважаючи на складні умови (відсутність спеціалістів, власних грошей, присутність іноземних військ, брак статистичних даних тощо), українці відстоювали інтереси своєї держави.
Брестські переговори закінчилися підписанням економічної угоди 23 квітня 1918р.
Згідно цієї угоди Україна зобов’язувалась поставити до Центральних держав певну кількість продовольства та сировини. Центральні держави поставляли в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти, вугілля, емальований посуд, спиртні напої, хімічні та фармацевтичні товари.
Договір не можна назвати рівноправним. Австро-Угорщина та Німеччина намагалися здійснювати в Україні заграбницьку воєнно-економічну політику з метою назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток.
Незважаючи на це, він започаткував цивілізовані економічні зносини молодої української держави з європейськими країнами.
2. Господарська політика уряду П.Скоропадського
.
29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот. Того дня на «Хліборобському конгресі» в Києві відбулося проголошення П.Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи «Союзу земельних власників». Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, які скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі. «Союз» був проти принципу примусового викупу великопанських земель, стояв за непоручиність приватної власності на землю, тому не без порозуміння з командуванням окупаційних австро-німецьких військ прагнув до повалення Центральної Ради й заміни її сильною владою монархічної форми.
Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася більше до УДХП. Вони заявили, що «Україна є і повинна бути незалежною та суверенною державою з парламентарно-демократичним устроєм» на чолі з гетьманом. Члени цієї групи стояли на тому, що «принцип приватної власності має бути непорушним, але в інтересах держави розмір володіння землею необхідно обмежити».
УДХП у земельній справі обстоювала приватновласницький принцип, але вважала конечним проголошення примусового викупу великих земельних маєтків.
Отже 29 квітня 1918р. П.Скоропадський проголосив «Грамоту до українського народу»
, в якої виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва.
Для підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії.
Тим часом 14.06.1918р. рада міністрів видала «Закон про право продажу та купівлі землі», в якому серед інших були такі статті:
1) «Кожен власник сільськогосподарських та лісових маєтностей»...має право продажу їх без обмеження розміру.
2) Одна фізична чи юридична особа має право набувати купівлею або даруванням сільськогосподарські ділянки з тим, щоб розмір загальної їх площі не перевищував 25 десятин.
3) Державний земельний банк набуває сільськогосподарські та лісові маєтності без обмеження їх кількості, але з тим, що розпродує їх на підставі цього закону.
22 жовтня 1918р. була організована Вища земельна комісія, яку очолив П.Скоропадський. Завданням цієї комісії було виробити основні земельні реформи. На початку листопада з’явився проект аграрної реформи, основними принципами якого були такі: всі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою й потім розподілені між селянами за допомогою державного земельного банку, але не більше, ніж по 25 десятин в одні руки. Залишалися тільки господарства, які мали культурне значення, і то в розмірах не більше 200 десятин на кожне господарство. Більші норми залишалися тільки в маєтках, які обслуговували цукроварні, годували племінну худобу; одначе й такі в усій своїй цілості не мали перевищувати 1000 десятин. Не відчужувалися також садиби й виноградники.
За період правління П.Скоропадського почала відновлюватись фінансово-кредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Але у гетьманській державі допускався неконтрольований обіг росій
23 квітня 1918р. була підписана економічна угода між Українською Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. Отже головний тягар виконання цього договору з боку України ліг не гетьманський період. А 10 вересня було підписано новий економічний договір між Україною та тими ж союзниками, але на значно гірших умовах. Так на 1918/19 господарський рік уряд Української держави надав право вивезти не менше 100 млн. пудів хліба, худоби до 11млн.пудів (живої маси), овець-300 тис. голів, птиці-2 млн. голів, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, 2,5млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини.
В цілому план вивезення з України сировини та продовольства не був виконаний. Політика уряду, розруха на транспорті і протидія населення - ось далеко не повний перелік причин цього. План був реалізований лише на 20%.
Водночас Центральні держави поставили певну кількість товарів в Україну. Так до 31 липня було імпортовано товарів, головним чином з Австрії, приблизно на 130 млн. крон у тому числі 160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду і на 10-15 млн. крон нафтопродуктів. Товари надходили в Київ, Харків, Одесу, Вінницю. Поставляли плуги, віялки, граблі, лопати, меблі, швейні машини, спиртні напої, хімічні товари.
Але значна кількість товарів не доходила до споживачів. Дуже багато товарів було розграбовано солдатами та селянами. Велика кількість товарів, закуплених для України, залишилася в Австрії (на 50 млн. крон) або опинилася в Галичині (на 20 млн. крон).
В Україні тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургічних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918р. працювало 4, а на кінець серпня лише 2. До осені з 102 мартенівських печей були в дії тільки 7. Виплавлення чавуну в 1918р. скоротилося порівнено з 1913р. в 11 разів, сталі в 13, видобуток залізної руди - в 17.
Масового характеру набуло безробіття. Так, у 1918р. у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних. На криворізьких рудниках безробітними стали понад 90% всіх робітників. Підірваними були продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918р. посівних площ майже наполовину порівнено з довоєнним періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Робітники великих міст й промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.
3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.
У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з С.Петлюрою. 26 грудня 1918р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов’язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції».
У зв’язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, їй не вдалося налагодити управління економікою.
У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як кам’яновугільна, в 1919р. з 61 підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. У 1918р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913р., а в 1919р. - лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918р. проти 1917р. зменшився в 2,5 раза, а в 1919р. - в 15 разів. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918р. було вироблено тільки 50% випуску 1913р., то в 1919р.-20%. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 січня 1919р. згідно з законом Директорії українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, українські гроші мали більшу купівельну вартість ніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки».
Українське селянство, яке на початку боротьби гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон
Директорії, опублікований 8 січня 1919р.
За основу був взятий закон Центральної Ради, до якого було внесено деякі поправки.
Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на землю. Верховна власність землі визвалася за державою, яка за допомогою своїх органів мала порядкувати державним фондом землі, утвореним з вивласнених земель нетрудового характеру. Всі дотогочасні трудові господарства, не більше 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх дотеперішніх господарів. Для земель піскуватих, солонців ця максимальна трудова норма (15 дес.) могла бути збільшена постановами повітових земельних управ після затвердження міністерства земельних справ.
Згідно закону виходило, що вивласненню підпадали й селянські господарства, які до того часу мали більше 15 десятин. З вивласнених земель і утвореного земельного фонду земельні управи мали надавати наділи у вічне користування малоземельним і безземельним селянам не менше 5-6 десятин.
Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.
На додаток до закону 8 січня 1919р. Директорія УНР видала ще окремий закон з 18 січня 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії УНР. Кожен волк УНР мав право отримати додатково 2 десятини землі і 2000 гривень безпроцентної позики на господарювання, яку належало сплатити за 5 років по закінчення війни. Волк, який самовільно покинув ряди армії, втрачав право на наділ землі.
Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи могли здійснювати лише на дуже обмеженій території України, бо впродовж двох років українська влада мусила вести війну у важких умовах з більшовиками, Денікином і Польщею. На великих просторах велися воєнні операції. Більшовицька пропаганда закликала селянство забирати землю негайно в свої руки, бо Директорі, мовляв, має в своїй програмі передати землю в руки «куркулів». Самі більшовики спочатку передавали поміщицькі землі й інше майно селянам; майбутніх форм аграрних відносин вони докладно не встановлювали.
В кінці 1918р. на початку 1919р. більшовики захопили значну територію України. Вже 5 лютого 1919р. вони захопили Київ. Більшовики почали скоро там, де вони міцніше закріпилися на Україні, відбирати в селян розділену з поміщецьких маєтків землю, стали заводити «совхози» і сільськогосподарські «комуни». У добу «воєнного комунізму» все селянство більшовики обтяжили «продразверствою» - податком, що під гострими карами зобов’язував здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політика відбирання хліба або примусового продажу худоби й інших продуктів за бувартісні банкноти, викликала селян усвідомлення, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися. Запізно поверталися симпатії селян до своєї української влади. Повстання проти більшовиків вибухали по всій Україні й тривали довший час по невдачі збройної боротьби Директорії УНР.
4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.
1 листопада 1918р. в результаті успішного збройного повстання в Східній Галичині була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР (Західної Області УНР) стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопада 1918р., проголошувалося народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.
Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918р.
Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив в своїх руках.
Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів. Для підготовки нового залізничного персоналу Секрітаріат подбав про залізнично-технічні курси. З січня 1919р. налагодилася робота пошт.
З найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити «добове» фронтовикам.
Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державними пилорамами. Взимку 1919р.йшла заготовка лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.
Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону
, який був ухвалений 14 квітня 1919р.
Закон вивласнював усі монастирські й церковні землі; посілості, яких власники не обробляли своїми силами та, врешті, всі такі, площа яких перевищувала означену межу, що її мав визначити окремий додатковий закон.
З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділювати безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: волки, які втратили здоров’я у війнах, що їх вела УНР; далі вдови й сироти по померлих внаслідок війни волках; волки-інваліди світової війни 1914-18рр.; сироти і вдови не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.
Вивласнені ліси не творили предмету наділів. Вони переходили у власність держави.
Усаділювання землею не могло розпочатися перед закінченням визвольної війни й поверненням додому волків. Постанови щодо способу й часу розділу вивласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способу сплати мали бути видані пізніше.
Справу відшкодування дотогочасних власників і орендарів закон відкладав до пізнішого вирішення сейму ЗОУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Без огляду на це вивласнена земля переходила вже по оголошенні закону в завідуванне земельних комісій. До часу введене окремих законів земельні комісії мали залишати в користуванні дотогочасних власників чи орендарів таку площу землі, яка була потрібна для утримання власника і його родини та служби існуючих на землі промислових закладів.
Закон не вирішував негайного розділу вивласнених земель і відкладав до пізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодування колишнім власникам вивласнених маєтків і питання оплат за наділи; утворення кредитових установ для фінансування довготермінових низькопроцентних кредитів на таку ціль.
Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримувалась перед безвикупним вивласненням і безкоштовним розподілом землі з огляду на міжнародну ситуацію.
З боку селянства, яке виявило довір’я до своєї влади й стало в ряди армії на оборону землі й держави, не було в час того короткого періоду визвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великої власності, хоч і були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.
Література
1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: підручник. К., 1995р.
2. Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація і ринок. 1993р. №1
3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920рр.. // Економіка України. 1993р. №5
4. Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр.. // Український історик. 1967р. №3-4
5. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. №1