Господарство країн Східної Європи Північної і Центральної Азії

Реферат на тему:

Господарство країн Східної Європи,

Північної і Центральної Азії

Основою розвитку економіки країн регіону є паливно-енергетичний Комплекс, який забезпечує енергією і теплом усі сфери життя. В паливно-енергетичному балансі переважає вугілля. Добувають газ і нафту, частка якої постійно збільшується через використання її в хімічній промисловості.

У регіоні зосереджено до 20 % світових запасів палива. За обсягами видо­бутку переважає вугільна промисловість. Тут лідерами є Росія і Казахстан. Нафтова і газова промисловість найбільш розвинута в Росії, Казахстані, Азербайджані і Туркменістані. Райони видобутку і споживання з'єднані нафто- і газопроводами, вздовж яких розміщуються переробні підприємства (мал.).

До 70 % електроенергії виробляється на теплових електростанціях, які є осно­вою енергетики всіх країн регіону. Близько 15 % припадає на ГЕС і понад 10 % на атомні станції, програма розвитку яких після чорнобильської катастрофи була істот­но переглянута. Теплові електростанції розміщують або в місцях видобутку сирови­ни, або поблизу споживачів - в районах зосередження населення і виробництва. ГЕС працюють на великих рівнинних (європейські країни) або гірських річках (централь­ноазіатські країни). Розміщення АЕС тяжіє до споживачів. У цілому ж до 60 % паливно-енергетичних ресурсів зосереджені в азіатській частині регіону, тоді як близько 60 % енергії споживається країнами європейської частини.

Чорна металургія регіону спочатку виникла в європейській частині (Центральна Росія, Урал, Україна) і тільки в 30-х роках XX ст. дістала розви­ток у східних районах Росії та в країнах Центральної Азії і Закавказзя. Основ­ною продукцією галузі є чавун, сталь та прокат, що виробляються на комбінатах повного циклу. Сировинною базою галузі є руди чорних металів (залізна, марган­цева, хромітова) та коксівне вугілля. Вигідне географічне поєднання цієї сирови­ни дає змогу створювати великі металургійні бази. Такі металургійні бази скла­лися в Росії, Україні та Казахстані. Ці країни є основними виробниками і поста­чальниками чорних металів у регіоні.

Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, ніж чорна що зумовлює її складну галузеву та територіальну структури. Галузі, що використо­вують руди з малим вмістом металу, є матеріаломісткими і тому тяжіють до сиро­винної бази. Це мідна промисловість, виробництво свинцю та цинку. Алюмінієва-титано-магнієва та нікелева промисловість в розміщенні орієнтуються на паливно-енергетичні ресурси. Найбільшими виробниками кольорових металів у регіоні є Росія і Казахстан. Виробництво міді зосереджено в Казахстані, Росії, Вірменії, Узбекистані, свинцево-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії, Азер­байджані, Киргизькій Республіці, нікелево-кобальтова - в Росії, олов'яна - в Росії та Киргизькій Республіці, титано-магнієва - також переважно в Росії.

Для хімічної промисловості регіону характерна велика різноманітність сировинної бази. Вона використовує гірничо-хімічну сировину (фосфори­ти, апатити, солі, сірку), паливо (нафту, газ, вугілля, деревину, сільськогосподарсь­ку сировину), вапняки, гіпси. Утилізує виробничі відходи - коксові та сірчані га­зи. Традиційну гірничо-хімічну сировину здебільшого використовує основна хімія, головною продукцією якої є мінеральні добрива: азотні, фосфатні, калійні. Структу­ра та обсяги виробництва залежать від потреб сільського господарства, а розміщен­ня визначається транспортно-географічним положенням щодо споживачів та особли­востями технологічного процесу.

Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягами вироб­ництва виділяються Росія (50 %), Білорусь (близько 20 %) та Україна (15 %).

Виробництво кислот орієнтоване здебільшого на споживачів, має повсюдне розміщення, а виробництво соди і хлору тяжіє до сировинної бази - родовищ кам'я­ної солі. Ця продукція випускається більшістю країн, проте основним експортером в регіоні є Росія.

Дуже різноманітна промисловість полімерних матеріалів. Основними виробника­ми продукції є Росія, Україна, Азербайджан - вуглеводнева сировина; Росія, Біло­русь, Україна - хімічні волокна; Росія, Грузія, Вірменія - синтетичний каучук.

Сукупність галузей, об'єднаних переробкою деревини, утворює лісопромисло­вий комплекс. Основні запаси деревини знаходяться в азіатській частині, а 9/10 споживачів - в європейській, що викликає великі обсяги транспортних переве­зень зі сходу на захід і з півночі на південь. За запасами та обсягами виробництва готової продукції (пиломатеріали, фанера, сірники, будинки, а також папір) провідні позиції в регіоні посідає Росія.

Машинобудування регіону випускає різноманітну за призначенням продукцію, має дуже розгалужені внутрішні та міжгалузеві зв'язки, що станов­лять основу функціонування всієї економіки.

Найбільший розвиток машинобудування дістало в європейській частині регіону. На важкому машинобудуванні - виробництві турбін для атомних, гідро- і теплових електростанцій, парових котлів, генераторів, гірничо-шахтного та металургійного Устаткування спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом тепловози? та електровозів (Росія, Україна, Грузія), ва­гонів (Росія, Україна), суден (Росія, Україна). Виробництво вантажних автомобілів зосереджено переважно в Росії, Україні і Білорусі, легкових - Росії, Україні, авто­бусів - Росії, Україні, двигунів - у Росії, Україні.

Центри тракторобудування розташовані в Росії, Білорусі, Україні та Казах­стані. Сільськогосподарське машинобудування представлене виробництвом зернових (степова зона Росії) комбайнів, льоно- та картоплезбиральних комбайнів (Російське Нечорнозем'я), бавовнозбиральних машин (Узбекистан).

Країни регіону, які не мають достатніх сировинних ресурсів, але забезпечені тру­довими ресурсами, розвивають різноманітне верстатобудування та точне машинобудування: електротехнічне, електронне, приладобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизька Республіка).

Промисловість будівельних матеріалів використовує місцеву сировину, тому розвинута в усіх країнах регіону і відповідно до місцевих умов у кожній країні має ту чи іншу галузеву структуру. Промисловість будівельних ма­теріалів широко використовує відходи інших виробництв, тому поєднується з галузями важкої промисловості, її основу становить виробництво цементу, залізобетонну. Найбільшого розвитку промисловість будівельних матеріалів дістала в Росії, Ук­раїні та Казахстані.

Легка промисловість представлена текстильною, взуттєвою, трико­тажною, швейною, хутряною та багатьма іншими галузями виробництва. Основ­ною галуззю є текстильна промисловість, що використовує сільськогосподарську сировину (бавовну, льон, кокони шовкопряда) і окремі продукти хімічної промис­ловості (синтетичні та штучні волокна). Територіальна структура текстильної про­мисловості відбиває вузьку спеціалізацію окремих районів: Центральна Росія є од­ним з найбільших у регіоні центрів виробництва всіх видів тканин. Лляна проми­словість використовує місцеву сировинну базу. Країни Центральної Азії спеціалізуються на виробництві бавовняних, шовкових, а країни Закавказзя крім того - вовняних тканин.

Агропромисловий комплекс поєднує вирощування сільськогоспо­дарських культур з їх переробкою. Стрижнем всього комплексу є сільське господар­ство. Це друга за значенням складова матеріального виробництва, в якій зайнято в середньому по країнах регіону близько 20 % працюючих, зосереджено майже 1/3 ос­новних виробничих фондів.

Основою розвитку сільського господарства більшості країн регіону є рослинниц­тво, а базовою галуззю рослинництва — зернове господарство. Найбільш поширена зернова культура в регіоні - пшениця, її вирощують у лісостеповій та степовій зонах: озиму в європейській частині та оазисах Центральної Азії, яру - в азіатській частині, особливо в Казахстані. В лісостеповій зоні європейської частини вирощують озиме жито. Ячмінь і овес є найпоширенішими фуражними культурами. На півдні степової зони та в Центральній Азії вирощують кукурудзу на зерно. Зернобобові культури (горох, соя, квасоля, соя) найкращі врожаї дають в лісостеповій зоні. Просо вирощують в степу, гречку - в лісостеповій зоні, рис - на зрошуваних алювіальн

их грунтах у Центральній Азії, на Далекому Сході, Північному Кавказі.

До технічних культур належать волокнисті: бавовник (країни Центральної Азії та Азербайджан), льон та коноплі (захід лісостепової зони). Найпоширенішими олійними культурами регіону є соняшник (степова зона), а також рицина та гірчи­ця. Найбільшого поширення дістали посіви цукрових буряків в лісостеповій, част­ково в степовій зонах та на зрошуваних землях країн Центральної Азії.

Для вирощування картоплі найкращі агрокліматичні умови мають лісова і лісо­степова зони. Овочі, фрукти, ягоди вирощують майже повсюдно, але найкращі умо­ви має степова зона. Тут також сприятливі умови для розвитку баштанництва. Ви­ноградарство поширене в гірських районах Передкавказзя та Закавказзя, Україні. Молдові, оазисах Центральної Азії та в субтропіках. Субтропічний тип сільського господарства охоплює, крім винограду, вирощування чайного куща, тютюну, ефіро­олійних, цитрусових культур тощо.

За обсягами виробництва серед галузей тваринництва лідерство належить скотарству,
що дає майже 70 % валової продукції галузі. Напрям розведення великої рогатої худоби залежить від кормової бази. В лісовій, лісостеповій прилеглих районах степової зони розводять худобу молочного та молочно-м'ясного напряму, в них степових та напівпустельних районах - м'ясо-молочного і м'ясного напряму.

Тонкорунні, напівтонкорунні, каракульські породи овець розводять у степо-В
0х, напівпустельних та гірських районах регіону. М'ясо-вовняне вівчарство в європейській частині (Центральна Росія).

У регіоні розвинуте також свинарство та птахівництво. Крім того, розводять кіз, верблюдів, оленів маралів, бджіл, тутового шовкопряда, хутрових звірів, рибу. Зональну спеціалізацію сільського господарства регіону ілюструє таблиця.

Усі види транспорту та. шляхи сполучення в межах колишнього Ра­дянського Союзу утворювали єдину транспортну систему, яка в межах одного ви­ду транспорту була жорстко централізована.

З утворенням СНД організаційно-управлінська структура істотно змінилась, основні управлінські функції регулюються на рівні кожної країни, але створена транспортна мережа об'єктивно об’єднує країни СНД в єдиний економічний простір. Використання різних видів транспорту залежить від конкретних при­родних і соціально-економічних умов кожної країни.

У більшості країн регіону переважає залізничний транспорт. Основними ван­тажами є паливо, руди, будівельні матеріали, метали та продукція оборонної про­мисловості, зерно.

В європейській частині регіону основний каркас залізниць склався за часів розвитку капіталізму (90-ті роки XIX ст.) і в XX ст. доповнювався залежно від потреб економіки та відповідно модернізувався. Розвиток залізничної мережі в азіатській частині припадає на XX ст., особливо на 30-ті роки. За цей період бу­ли побудовані Туркестано-Сибірська, Трансказахстанська магістралі тощо.

Таблиця

Зональна спеціалізація сільського господарства Східної Європи, Північної та Центральної Азії

Зона	Сільськогосподарська спеціалізація
1. Тундра, лісотундра	Оленярство, мисливство, рибальство, розведення хутрового звіра
2. Тайга	Землеробство (жито, овес, ячмінь, пшениця, картопля, овочі). Тваринництво молочно-м'ясного напряму
3 Лісостеп	Рослинництво зернового напряму (пшениця, жито, овес), картопля, цукрові буряки, садівництво, овочівництво. Тваринництво молочно-м'ясного напряму
4. Степ	Рослинництво зернового напряму (пшениця, кукурудза, просо), соняшник, овочівництво, садівництво, виноградарство. Тваринництво молочно-м'ясного та м'ясо-молочного напрямів
5. Напівпустелі, пустелі	Тваринництво (вівчарство, шовківництво, птахівництво). Оазисне землеробство (бавовник, рис, інші зернові, овочі, фрукти, баштанні культури)
6. Субтропіки	Рослинництво (чай, цитрусові, тютюн, ефіро-олійні, виноград)
7. Гірські райони	Тваринництво гірсько- пасовищного типу

Вплив науково-технічного прогресу на розвиток залізничного транспорту йшов по шляху електрифікації магістралей, заміни паровозів на тепловози та електровози. Довжина електрифікованих магістралей в регіоні становить понад 50 тис кілометрів, або майже 50 % від загальної довжини шляхів. В європейській частині залізнична мережа має радіальний малюнок, в азіатській - лінійний, видовжений у широтному напрямі. На регіон припадає майже десята частина залізниць світу. Найгустіша мережа в Україні і Центральній Росії, далі на схід густота залізниць поступово зменшується від 30 до 2 км на 1000 км2
території. Північно-східні райони Росії зовсім не охоплені цим видом транспорту в зв'язку з несприятливими природними умовами.

Мережа автомобільних шляхів, як і залізниць, розподіляється в межах регіону нерівномірно. Найгустіша вона в європейських районах та країнах Закав­каззя. Найменш густа — в країнах Центральної Азії та східних районах Росії.

Трубопроводами з'єднуються основні райони видобутку нафти та газу з райо­нами споживання. Переважаючий напрям транспортування - з північного сходу на південний захід, а основні трубопроводи беруть початок із Західного Сибіру (га­зопроводи Уренгой - Помари — Ужгород, «Братерство», «Прогрес», нафтопрово­ди Нижньовартовськ - Одеса, Сургут - Новополоцьк) та Поволжя (нафтопровід «Дружба», газопровід «Союз»).

Регіон має розвинуту річкову систему. Меридіональний напрям більшості річок зумовлює відповідні вантажопотоки: з півночі - ліс, з півдня - зерно, руди, метал, Налагоджений зв'язок між річковими системами за допомогою каналів: Біло-морсько-Балтійський, Волго-Балтійський, Волго-Донський. Основними портами е Москва, Нижній Новгород, Казань, Самара, Волгоград, Ростов-на-Дону, Київ. В азіатській частині основні водні шляхи проходять по річках Об, Іртиш, Єнисей, Лена, Ангара, Амур. Найбільші порти - Омськ, Новосибірськ, Сургут, Красно­ярськ, Хабаровськ. Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, зерно, ру­ди, будівельні матеріали, вугілля тощо.

Оскільки регіон омивається водами трьох океанів, то це сприяє розвитку морсь­кого транспорту. Його використовують здебільшого в зовнішньоекономічних зв'яз­ках. Тут йому належить провідне місце. Основними вантажами є нафта, кам'яне вугілля, руди металів, будівельні, хімічні, лісові матеріали, метал, зерно, машини, За вантажооборотом провідне місце займає Азово-Чорноморський басейн, який за­безпечує вихід в Атлантичний та Індійський океани. Основні порти басейну - Оде­са, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Маріуполь (Україна), Новоросійськ (Росія), Батумі Поті (Грузія). Зв'язки з країнами Європи та Америки здійснюються через порти Балтійського моря (Санкт-Петербург, Калінінград). Далекосхідні моря більше вико­ристовуються для внутрішніх перевезень та контактів з країнами Далекого Сходу Південно-Східної Азії, Австралією. Експортно-імпортні зв'язки здійснюються через порти Владивосток, Находка та порти острова Сахалін. У басейні Північного Льодо­витого океану найбільше значення мають Біле та Баренцове моря з портами Мурманськ та Архангельськ. На трасі Північного морського шляху розміщені порти Діксон, Дудинка, Хатанга, Тіксі, Певек, які мають велике значення для освоєнння природних багатств Північної Азії.

Внутрішнє Каспійське море дає змогу країнам Центральної Азії, Закавказзя та півдня Росії обмінюватися нафтою, лісом, зерном, металом, рибою, бавовною, цукром. Основні порти цього басейну - Астрахань, Актау, Туркменбаші, Баку. Між двома останніми діє поромна переправа.

Повітряний транспорт використовується для перевезення пасажирів, а також певних вантажів на великі відстані. А в окремих районах Північного Сходу Росії - це єдиний вид транспорту. Він має також застосування в геології та в сільському господарстві. Перевезення здійснюються здебільшого літаками типу «Іл», «Ту» на міжнародних лініях, а також «Як» та «Ан» - на внутрішніх.

Різноманітність природних умов та історичного розвитку спричинили відмінності в соціально-економічному рівні між країнами регіону .