Міністерство освіти і науки України
Реферат на тему
Декабристський рух
та його поширення на Україні
Виконав студент ________________________________________
Нау
ковий керівник _______________________________________
Реєстраційний номер _______________
Дата _____________________________
Підпис___________________________
2002
Зміст
Вступ............................................................................................................ 3
1 Перши таємні організації......................................................................... 5
2 Північне і Південне товариства та їх програми...................................... 7
3 Об’єднання революційних сил................................................................ 9
4 Повстання в Петербурзі та на Україні.................................................. 13
Загальні висновки...................................................................................... 20
Використана література............................................................................ 21
Вступ
Минуло 176 років від днів виступу декабристів на Сенатській площі в Петербурзі та повстання Чернігівського полку на Україні. Ці події привертають увагу вітчизняні істориків як видатна віха у розвитку визвольного руху і демократичної культури не тільки в Росії, але і в Україні.
Період світової історії від Французької буржуазної революції до Паризької комуни відзначений боротьбою проти монархії та феодального гніту. Це була епоха буржуазно-демократичних рухів взагалі, буржуазно-національних зокрема, епоха швидкої ломки феодально-абсолютистських установ, які пережили себе. Визвольний рух в Росії розвивався як складова частина загальноєвропейського і світового революційного рухів.
Кожне століття, як зазначав П. Пестель — керівник та ідеолог Південного товариства декабристів, — має “свою відмінну рису. Теперішнє ознаменується революційними думками. Від одного кінця Європи до другого видно всюди одне і те ж, від Португалії до Росії… Дух перетворень змушує, так би мовити, всюди клекотити… Ось причини, вважаю я, що породили революційні думки і правила й укорінили їх в умах”. [2, 207]
Розвиток визвольних ідей в Росії був підготовлений ідейними традиціями попередніх поколінь. Прагнення до ліквідації рабства, нерівності, станів штовхало передову дворянську молодь до читання нелегальної російської літератури. В численних свідченнях декабристів зазначається їх захоплення творами М.І. Новикова, Я.Б. Княжина, Д.І. Фонвізіна, В.В. Капніста. Особливо велика роль у поширенні антикрипацьких і антиціристських ідей належить творам піонера революційної думки О.М. Радищева, які були добре відомі декабристам.
Передові представники російського суспільства уважно стежили за національно-визвольним і революційним рухом в Європі.
Історичні умови в Росії розвивались в тому ж напрямку, що і в Західній Європі. В Росії сформувалась передова ланка людей, які в боротьбі проти реакційних сил прагнули ліквідувати кріпацтво і самодержавства, жадали забезпечити Росії шлях прогресивного розвитку. Із усією гостротою було поставлено питання: як і з чого треба починати діяти.
Ця робота присвячена вивченню напрямків декабристського руху, в тому числі на території України.
1 Перши таємні організації
В умовах все зростаючого незадоволення широких верств суспільства існуючим ладом передові люди все ясніше усвідомлювали необхідність об’єднання, створення таємної політичної організації і вироблення чіткої програми дій.
Початок діяльності майбутніх декабристів поклала створена в Петербурзі в лютому 1816 року таємна політична організація під назвою “Союз порятунку”, а пізніше – “Товариство істинних і вірних синів вітчизни”. Саме тут оформлена перша програма і саме тут розпочали свою діяльність видатні діячі декабристського руху.
Ініціаторами організації товариства стали гвардійські офіцери російської армії, учасники військових подій 1812-1815 рр. Серед них були О. і М. Муравйови, С. Трубецькой, С. і М. Муравйови-Апостоли, І. Якушкін. Незабаром до товариства вступили П. Пестель, М. Лунін, І. Пущин та ін. Всього до складу організації входило близько 30 осіб.
На початку 1818 року на основі “Товариства істинних і вірних синів вітчизни” створюється “Союз благоденства”, який проіснував три роки. Програмними вимогами “Союзу благоденства” були: ліквідація кріпацтва і самодержавства, введення у країні конституції.
Передова молодь критикувала кріпацтво, деспотизм, аракчеєвщину, беззаконня, розповсюджувала літературу, вела просвітительську роботу серед солдатів, обурювалась військовими поселеннями, визволяла з кріпацтва талановитих кріпаків-самоучок, пропагувала необхідність поширення ланкастерських шкіл. Члени Союзу неодноразово подавали урядові записки з вимогами скасувати кріпацтво в Росії. Робить спробу дати волю своїм селянам І. Якушкін.
Ідеологічні принципи “Союзу благоденства” чітко відбивались в історичних, філософських, економічних, літературно-критичних творах його членів. Передбачалося видавати громадсько-політичний і літературний журнал “Росіянин ХІХ сторіччя”, який повинен був проводити в широкі кола читачів ідеологічні настанови таємного товариства.
Вимоги конституційної монархії в умовах наростання активності народних мас в Росії і революційних подій в Європі стали застарівати. 20-річний термін, який відводився для створення загальної думки, для підготовки революційного перевороту виявлявся надто довгим, а засоби боротьби – малоефективними. У товаристві напружено працювали над подальшою розробкою програмних документів. В їх продовженні та додатках були сформульовані більш радикальні й далекосяжні завдання. Сама дійсність штовхала на рішучіші дії. Намітився республіканський напрямок на чолі з П. Пестелем, з ініціативи якого у Тульчинській управі протягом 1819 року жваво обговорювались республіканські проекти.
Смуга революційних подій в західній Європі й зростання стихійного селянського руху в Росії надихали членів товариства на активніші й сміливіші дії. Вирішальний революційний удар планували нанести за допомогою війська. Думка про воєнну революцію швидко торувала собі шлях в умах членів товариства. Це був єдино можливий шлях в тих історичних умовах, коли не було скільки-небудь серйозного руху в інших верствах суспільства. Прихильники старої тактики, розрахованої на поступове завоювання громадської думки, не погоджувались з новим напрямом дій. Виникла ідея скликати з’їзд. На цей час урядові стало відомо про існування товариства. З’їзд був скликаний в 1821 році в Москві. За рішенням з’їзду таємне товариство ліквідували. Це було зроблено для того, щоб ввести в оману царський уряд і одночасно створити в глибокій таємниці нові організації.
2 Північне і Південне товариства та їх програми
У перші ж місяці після Московського з’їзду колишні члени “Союзу благоденства” приступили до створення нової таємної організації, яка увійшла в історію революційного руху під назвою Північне товариство. Але несподівано Олександр І оголосив похід гвардії на Литву. Лише після завершення кампанії восени 1822 року зусиллями ініціативної групи в складі М. Муравйова, М. Тургенєва, Є. Оболенського, І. Пущина та М. Луніна діяльність нового таємного товариства у Петербурзі була відновлена і значно активізувалась.
Кількість членів Товариства поступово зростала. Під керівництвом Північного товариства відновили революційну діяльність активні діячі ліквідованих організацій, що жили в Москві.
Протягом 1823 – 1824 років у товаристві значно зміцнилась республіканська течія. Особливо це стало відчутним, коли до його складу увійшли К. Рилєєв, брати М. І О. Бестужеви, П. Каховський, А. Арбузов, В. Кюхельбекер і група офіцерів флоту на чолі з Д. Завалінишим.
Найбільш яскравим виразником республіканських ідей в Півничному товаристві був поет К. Рилєєв. Прийнятий восені 1823 р. В Північне товариство К. Рилєєв став його найактивнішим діячем і очолив найрішучішу і найдемократичнішу частину таємного товариства.
“Рилеєвська” течія поступово поширювалась, зміцнювала свій вплив і, нарешті, ставши керівною, взяла на себе весь тягар підготовки повстання.
Майже одночасно з Північним товариством в березні 1821 року на Україні виникла друга організація. Тульчинська управа на чолі з П. Пестелем не погодилась з рішенням про ліквідацію “Союзу благоденства” і вирішила продовжувати діяльність своєї організації, що дістала назву Південне товариство. Ідейною основою її з самого початку була республіканська програма.
Товариство розробило свою організацій структуру. Директорами товариства вибрані були П. Пестель і О. Юшневський. Вирішальний удар, до якого готувались на півдні, намічали нанести у столиці, і тому зв’язки з революційною організацією в Петербурзі були дуже важливі. З цією метою третім директором з півночі був обраний М. Муравйов. З початку існування обох товариств було вирішено діяти спільними зусиллями.
Крім головної Тульчинської управи, були створені Кам’янська управа на чолі з В. Давидовим та С. Волконським і Васильківська – на чолі з С. Муравйовим-Апостолом і М. Бестужевим-Рюміним. Для обговорення програмних документів і важливих тактичних питань вирішили періодично скликати з’їзди керівних діячів товариства. Місцем з’їздів обрали Київ, де щорічно у січні відбувалися контрактові ярмарки.
Серед питань, обговорюваних на з’їздах Південного товариства, найважливішими були програмні. Автором конституційного проекту південців, який називався “Руська правда”, був П. Пестель.
При визначенні шляхів звільнення селян і майбутнього політичного устрою російського суспільства виявилась дворянська обмеженість програмних документів Південного і Північного товариств. В революційному перевороті, щоб уникнути громадянської війни, не мали брати участі селянські маси. Зберігалось поміщицьке землеволодіння і передбачалось збереження прибутків у поміщиків при звільненні селян від кріпацтва. Але незалежно від історичних розходжень програми і документи таємних товариств були спрямовані на знищення феодально-абсолютистського ладу.
3 Об’єднання революційних сил
У діяльності таємних товариств в 1824-1825 рр. помітною стає тенденція до об’єднання всіх наявних в країні революційних сил. Особливо активно прагнули до цього члени Південного товариства і насамперед його керівник П. Пестель.
Об’єднання двох революційних організацій вимагало насамперед розробки єдиної політичної програми. Протягом 1823-1824 років проходили жваві переговори і обговорення двох конституційних проектів та планів спільних революційних дій. З цією метою до Петербурга з листами від П. Пестеля й інших членів товариства їздили В. Давидов, С. Волконський, О. Баратинський. Наслідки таких заходів виявились зокрема у збіжності термінології проектів П. Пестеля і М. Муравйова. Палата депутатів у двох документах має однакову назву — Народне віче. Це стосувалось також терміна Державна дума. Місто Нижній Новгород називається столицею майбутньої республіканської Росії в обох проектах. Виявилась спільність тактичних принципів — віра у військову революцію.
Обидва товариства уклали правило, згідно з яким члени Північного товариства через постійні пересування військових частин, опинившись на півдні, підкорялись Південному товариству і навпаки.
Але у істотних програмних питаннях виявлялися розбіжності. Члени Південного товариства не погоджувались з конституційною монархією, високим майновим цензом, федеративним устроєм країни, що проголошувались в “Проекті конституції” М. Муравйова. В свою чергу члени Північного товариства не погоджувались із встановленням диктатури Тимчасового уряду і принципом розподілу землі між селянами, як це визначалося у “Руській правді”. Незалежно від цього була домовленість, що обидва товариства спільно готуватимуться до відкритого виступу проти уряду. Для координації дій у Петербурзі знаходились члени Південного товариства. М. Муравйов-Апостол протягом тривалого часу жив у Петербурзі й за дорученням П. Пестеля активно вів переговори про об’єднання товариств. У Києві довгий час перебував С. Трубецькой з Північного товариства.
Діяльність обох товариств після рішення з’єднатися і виступити спільно проходила під знаком розробки плану відкритого виступу проти уряду. За час з петербурзької наради 1824 року до грудня 1825 року розроблено не менше чотирьох конкретних планів виступу.
У 1823 році під час контрактових ярмарок в Києві керівники Васильківської управи встановили зв’язки з польською таємною організацією — патріотичним товариством, яке боролося за відновлення національної незалежності Польщі. У цього товариства були свої філіали на території України. Розпочалися переговори, які повинні були служити залученню до боротьби проти самодержавства польських дворянських революціонерів, головним чином офіцерів.
У 1825 році в умовах активної розробки планів повстання Південне товариство встановило зв’язок ще з однією таємною організацією — Товариством об’єднаних слов’ян, яке очолював офіцер П. Борисов.
Попередницею цього товариства була створена в 1818 році братами А. і П. Борисовими в містечку Решетилівці на Полтавщині таємна організація під назвою “Товариство першої згоди”, яка пізніше звалася “Товариство друзів природи”.
Напрям розвитку політичних поглядів членів цього товариства споріднений з поглядами членів таємних організацій декабристів “Товариство друзів природи” мало статут, клятвену обіцянку, але ці документи не збереглися.
У 1823 році утворилась нова організація. Переїхавши до Новограда-Волинського, брати Борисови зустрілись з учасником польського національного руху Ю. Люблінським і разом з ним перетворили стару організацію на “Товариство об’єднаних слов’ян”. Крім братів Борисових і Ю. Люблінського, до складу таємної організації увійшли В. Бечаснов, І. Горбачевський, О. Пестов, В. Соловйов, А. Кузьмін , О. Тютчев, М. Щепило та ін.
Центральним політичним завданням члени “Товариства об’єднаних слов’ян” ставили знищення кріпацтва і самодержавства. “Не бажай мати раба, — проголошувалось у програмному документі, — коли сам бути рабом не хочеш”.
Товариство налічувало близько 50 чоловік. Головою його було обрано П. Борисова, секретарем І. Іванова. Члени товариства ждали активних дій і безустанно шукали спільників. Восени 1825 року, коли декабристам стало відомо про існування на півдні Росії “Товариства об’єднаних слов’ян”, почались пошуки шляхів зближення і з’єднання двох організацій. У вересні 1825 року “Товариство об’єднаних слов’ян” увійшло до Південного товариства, склавши особливу Слов’янську управу. Побоювання деяких членів товариства, що із злиттям двох організацій завдання визволення слов’янських народів відсунеться, були відведені натхненною промовою на об’єднавчому засіданні члена Південного товариства М. Бестужева-Рюміна: “Перетворення Росії обов’язково відкриває всім слов’янським племенам шлях до свободи і благоденства,... об’єднані товариства зручніше зможуть здійснити ці перетворення... Росія, звільнена від тиранства, буде відкрито сприяти меті Слов’янського Союзу — визволити Польщу, Богемію, Моравію та інші слов’янські землі, встановити в них вільні правління і об’єднати всіх федеративним союзом”.
З’єднання
Членам товариств стало відомо, що уряд з доносів дізнався про існування таємних організацій. В липні 1825 року від унтер-офіцера Шервуда, англійця за походженням, який перебував на військовій службі в Росії, Олександр І одержав досить детальний донос про діяльність Південного товариства на Україні. Докладний донос був одержаний від начальника військових поселень графа Вітта. Шпигуном виявився також капітан Вятського полку Майборода, якому П. Пестель, командир цього полку, цілком довіряв. Чутки про розкриття Південного товариства почали поступово підтверджуватись. Уряд готувався нанести удар.
Ці обставини підштовхнули товариство до активнішої підготовки повстання. До складу Південної директорії було введено С. Муравйова-Апостола, як керівника найчисленнішої Васильківської управи. Головою Тульчинської управи призначався О. Баратинський. Звільнення П. Пестеля з цієї посади пояснюється тим, що він повинен був під час повстання знаходитись у Петербурзі, де за планом мав формуватися Тимчасовий революційний уряд. Новий наказ тримати товариство у бойовій готовності та встановити надійний зв’язок з ним. Всі управи також були інформовані про наближення вирішальних подій.
Наприкінці листопада 1825 року Південне товариство дізналося про смерть Олександра І. Це вимагало рішучих дій. Час зміни імператорів на престолі завжди вважався у планах таємних товариств зручним моментом для революційного виступу. Розробляється новий план виступу і визначається його дата — ! січня 1826 року. На початку грудня у Кам’янській управі відбулася нарад, на якій розглядались основні контури цього плану.
4 Повстання в Петербурзі та на Україні
Раптова смерть Олександра І, який не мав нащадків, спричинила династичну кризу. Царський престол повинен був наслідувати його старший брат Костянтин, який перебував у Варшаві. Але ще за два роки до кончини Олександра було обумовлено, що право на престол передається молодшому братові Миколі. Це рішення трималося у суворій таємниці. Микола вагався виконати волю померлого брата без офіційної відмови Костянтина, а звістка з Варшави затримувалася. В цей період міжцарства армія принесла присягу Костянтинові. Нарешті, через деякий час все з’ясувалося: Костянтин присяги не прийняв і підтвердив свою відмову від престолу. На 14 грудня була призначена “переприсяга” імператорові Миколі І.
Активна діяльність Північного товариства розгорнулась з того самого дня, коли стало відомо про смерть Олександра І. Розпочалось обговорення плану виступу. На квартирі К. Рилєєва, яка стала штабом по підготовці повстання, щоденно відбувалися засідання. Деякі частини попереднього плану повстання, розробленого Південним товариством і схваленого Північним, втрачали силу. Вирішено було не гаяти часу і готуватися до відкритого виступу в Петербурзі. Призначили його на день присяги імператорові Миколі І – на 14 грудня 1825 року.
Програмним документом революційного перевороту став написаний напередодні виступ “Маніфест до російського народу”, який передбачали опублікувати негайно після повстання. Його текст в закінченому вигляді не дійшов до нас: після поразки повстання він був знищений самими декабристами. Лише в стислому викладі він був знайдений при обшуку в паперах С. Трубецького.
В цьому найважливішому документі декабристів перед громадянами викладалась мета революційного перевороту і напрям тих перетворень, які мали здійснитися в державному і соціальному житті країни в разі його успішного завершення.
“Маніфест” оголошував “знищення колишнього правління”, тобто царський уряд позбавлявся влади, самодержавство ліквідувалось. Встановлювалась “рівність всіх станів перед законом” – знищувалось кріпацтво. В “Маніфесті” говорилось також про встановлення свободи слова, друку, вірувань, занять, про ліквідацію рекрутчини, військових поселень, подушного податку.
Для розв’язання питання про майбутній політичний устрій скликались Установчі збори. Тут мала вирішуватись і подальша доля царя та його родини. Установчі збори повинні були вирішити також питання про землю для селян.
Цей маніфест мав бути обнародуваний за згодою і від імені Сенату, який у крайньому разі треба було змусити це зробити. Обнародування цього документа, без сумніву, викликало б вибух революційного ентузіазму в армії і народі.
На перехідний період до скликання Установчих зборів у країні створювався тимчасовий революційний уряд з кількох осіб, якому надавалася вища виконавча влада. До складу тимчасового уряду пропонувалися П. Пестель, С. Трубецькой, М. Сперанський, М. Мордвинов, Г. Батеньков.
Повстання 14 грудня в Петербурзі царському уряду вдалося придушити. У відповідь на повстання в столиці збройна боротьба проти царизму була продовжена на півдні, на Україні, де Південне товариство чекало з хвилин на хвилину сигналу з півночі про початок виступу.
Після арешту П. Пестеля керівники Васильківської управи інтенсивно готувалися до збройного виступу. Хоч з’єднання двох товариств не було завершено у 1825 році, але був розроблений загальний план збройного повстання і досягнута тверда домовленість про одночасність виступу.
Перша звістка про поразку повстання в Петербурзі була одержана 25 грудня. Вона глибоко вразила членів Південного товариства. Склалась непередбачена ситуація захоплення влади не відбулося, повстання в Петербурзі не протрималось до початку повстання на півдні, війська присягнули новому імператорові Миколі І. Але стало ясно, що таємна організація декабристів на півдні викрита урядом і неминуче буде знищена. Вже заарештовано С. Муравйова-Апостола, одержано наказ про арешт М. Бестужева-Рюміна. І все ж сповнені рішучості члени Південного товариства наважуються підняти повстання, щоб врятувати честь і справу декабристів.
29 грудня в селі Триліси члени таємної організації визволили з-під арешту С. Муравйова-Апостола. Солдати 5-ї роти Чернігівського полку, що була розташована у цьому селі, криками “ура” вітали звільненого командира батальйону. Так почалося повстання Чернігівського полку. На чолі сміливого виступу солдатів стали керівники Васильківської управи Південного товариства С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін.
Серед членів таємних товариств керівники Васильківської управи відзначались глибокою переконаністю і відданістю революційній справі. Вони активно вели переговори з польськими революціонерами про спільні дії проти царизму, були ініціаторами з’єднання південного товариства з “Товариством об’єднаних слов’ян”. Протягом 1823 – 1825 років брали найактивнішу участь в розробці планів збройного повстання на півдні, вели революційну пропаганду серед солдатів і офіцерів. Прихильники рішучих дій, вони без вагань очолили повстання.
З села Триліси повстала рота рушила до села Ковалівки, де з’єдналась ще з однією ротою. Керівники повстання одразу ж з розкрили перед солдатами республіканські лозунги, під якими готувалось і проходило повстання.
30 грудня повсталі роти на чолі з С. Муравйовим-Апостолом рушили на Васильків.
Намагання офіцерів Чернігівського полку, що перебували у Василькові й залишилися вірними урядові, захистити місто від повстанців залишилося марними. Авангард повсталих рот без пострілів увійшов до міста. Підрозділи решти Чернігівського полку відмовилися стріляти у своїх товаришів. Солдати і більшість офіцерів перейшли на бік повстанців. Саме в цей час до Василькова прибув зв’язківець з Північного товариства, який нарешті привіз звістку про рішення розпочати повстання в Петербурзі. “Скоріше він не міг діяти, — зауважує М. В. Нєчкіна, — але як пізно і з якими труднощами встановився зв’язок”. [7, 360]
Захоплення міста Василькова було значним успіхом повстання. У розпорядженні повстанців опинилися склади із зброєю, боєприпасами, продовольством, обмундируванням. Високо піднявся дух повстанців. Їм співчувала основна маса населення.
С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін склали прокламації до війська і народу, які мали на меті сприяти приєднанню до повстання інших військових частин і викликати співчуття населення. Цим агітаційно-пропагандистськи документам надана релігійна форма. За допомогою наведених окремих місць з святого писання у вигляді запитань і відповідей доводилась необхідність повалення самодержавства і встановлення республіканського ладу. Прокламація була названа “Православним катехізисом”.
У повній відповідності з “Православним катехізисом” складена і “Відозва”, в якій на початку говориться, що “всі злигодні російського народу випливали з самовладного правління”.
Щоб підняти людей на повстання, до сусідніх військових частин надсилалися представники Чернігівського полку. До Києва були відряджені п’ять осіб, які мали завдання поширити “Православний катехізис” серед солдатів Київського гарнізону і населення міста. Вирушили представники і до Білої Церкви.
Із великою прихильністю вітало пригнічене селянство і міське населення повстанців-солдатів. Вони поздоровляли їх з Новим роком і промовляли: “Допомагай Бог тим, хто за нас старається”. Селяни охоче брали на постій солдатів, “постачали їх усім з лишком, бачачи в них не постояльців, а захисників”. [7, 374]
Сучасники повстання Чернігівського полку пізніше стверджували, що у Білій Церкві повстанців чекало не менш як 4 тисячі кріпаків, готових підтримати повстання.
Керівники повстання між тим не збиралися залучати селян до активної участі в революційному виступі. Прагнучи завоювати зі зброєю в руках свободу і щастя народові, вони в своїх планах збройної боротьби не відводили народним масам активної ролі, не розуміли значення масового руху. Всі зусилля і вся увага дворянських революціонерів були скеровані на залучення до повстання військових частин, розташованих навколо Києва і Житомира.
Повстання Чернігівського полку налякало царський уряд і його адміністрацію. Було вжито військових заходів для захисту від повстанців Києва і Житомира. Ненадійні військові частини з району дії повстанців виводилися. За рухом повстанців і настроями місцевого населення встановлювався пильний нагляд. Охоплена повстанням територія оточувалася широким кільцем урядових сил. Були видані накази “не щадити ніяких заколотників і скрізь, де тільки можна, рубати і бити їх картеччю”.
Повільні дії, нерішучість керівників повстання, відсутність чіткого плану вели до падіння морального настрою революційного полку. Бойове піднесення та ентузіазм повсталих поступово змінювались пригніченістю й зневірою. Зусилля керівництва повстання залучити до руху інші військові частини успіху не мали. Позначалась відсутність революційного досвіду.
Чернігівський полк залишився в самотні і не одержував очікуваної підтримки з боку військових частин, на чолі яких стояли члени Південного товариства. 2 січня 1826 року революційний полк одержав звістку про намір солдатів і офіцерів Білої Церкви приєднатися до повстанців. Дійшовши до села Пологи, розташованого в 15 км від цього міста, чернігівці дізналися, що ненадійні підрозділи завчасно виведені звідти командуванням. Повстанці повернули назад до сіл Триліси і Ковалівка, до тих місць, де вони розпочинали свій виступ.
Останнім епізодом повстання Чернігівського полку був бій 3 січня під Устинівкою Повстанці були оточені каральними загонами і нещадно розстрілювалися з гармат впритул картеччю. Близько 50 чоловік було вбито і поранено. Загинув М. Щепило. Застрелився через кілька годин після поразки поранений А. Кузьмін. Брат С. Муравйова-Апостола Іполіт, щоб не потрапити до рук карателів, покінчив життя самогубством. Тяжко поранених С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та інших учасників повстання було взято у полон на полі бою зі зброєю в руках. Заарештованих солдатів відправили у Білу Церкву. Організаторів і керівників повстання С. Муравйова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна відвезли до Петербурга.
Повстання Чернігівського полку було нерозривною ланкою в загальному плані збройної боротьби декабристів. Для виступу Чернігівського полку характерні такі ж риси, як і для повстання в Петербурзі — чекання на приєднання нових військових частин, відсутність тактики нападу. Намагаючись здійснити свій ідеал в ім’я народу, але без його участі, спираючись тільки на вірні офіцерам-декабристам військові частини, дворянські революціонери зазнали поразки. Абсолютизм був сильніший, ніж це уявляли собі навіть найтверезіші керівники таємних товариств.
Перша відкрита збройна сутичка революційних сил з самодержавством у Петербурзі й на Україні закінчилася поразкою. Розпочалися масові арешти декабристів в Петербурзі, в Москві, у військових частинах, в далеких маєтках, на півночі й півдні Росії. Протягом 2-3 днів майже всі учасники повстання на Сенатській площі були вже в руках нового царя. Загальна кількість заарештованих остаточно понад 3 тис. чоловік – понад 500 офіцерів і понад 2,5 тис. солдатів. Для слідства над членами Південного і Північного товариства і учасниками повстання в Петербурзі і на Україні були створені слідчі комісії.
Царський уряд сподівався, що стратами він покінчить також і з визвольними ідеями декабристів. Але ідеї не знищують багнетами.
Загальні висновки
... Декабристи ... Мудра якість погляду на світ, інтелектуальна чесність, непогамоване свободолюбство, енергія пристрасного пориву і лицарство — ось чим ми захоплюємося і сьогодні, ось чим захоплюватимуться і нащадки, звертаючись до історії декабристського руху через багато-багато років.
Підбиваючи підсумки, необхідно відмітити, що декабристи не тільки задумали, але й організували перший в історії Росії вступ проти самодержавства зі зброєю в руках. Вони здійснили його відкрито, на площі російської столиці, перед обличчям народу, що зібрався на Сенатській. Вони діяли в ім’я знищення феодального ладу, який вже віджив, та руху своєї вітчизни вперед по путі суспільного розвитку. Ідеї, на ім’я яких вони повстали, — знищення самодержавства та ліквідація кріпацтва, — стали життєвими та довгі роки збирали під свої знамена революційної боротьбі наступні покоління. Завдання, за розв’язання яких боролися декабристи, — ліквідація кріпацтва і абсолютизму — на довгі роки залишались основними завданнями визвольного руху в Росії і на Україні.
Повстання декабристів посідає важливе місце в історії визвольного руху в нашій країні. Це була перша відкрита збройна боротьба проти самодержавства в забитій і кволій кріпосній Росії.
Рух декабристів оставив глибокий слід в історії Росії та України, тому, ставши початком першого, дворянського періоду в революційному руху в країні. Ідеї декабристів, які були радикальними для свого часу, впливали на шлях державних реформ в ХІХ ст. (як розповідають сучасники, матеріали допитів декабристів були настильною книгою Миколи І) та ідеологію наступних поколінь суспільних діячів Росії.
Використана література
1. Антонов В.С., Огнянов М.Б., Пирумова Н.И. Книга для чтения по истории СССР XIX век. М., Просвещение, 1989.
2. Избранные социально-политические и философские произведения декабристов, т.1.
3. Иосифова А.Б. Декабристы. М., Прогресс, 1989.
4. Константинов В. “...І довгождану ти відкриєш таємницю...” (Слідами декабристів в Одесі). Одеса, Маяк, 1991.
5. Котов В.Н. Перші російські благовістителі свободи. К., Знання, 1975.
6. Нечкина М.В. Декабристы.М., 1982.
7. Нечкина М.В. Движение декабриств, т. ІІ. М., 1985.
8. Эдельман О.В. Каменская управа Южного общества под тайным над зором / Крайности истории и крайности историков. М., 1997.
9. Эдельман О.В. Южное общество декабристов в 1825 году: проблема взаимоотношений / Россия и реформы, вып.4, составитель Н.В. Самовер. М., 1997.