Міністерство Внутрішніх Справ України
Запорізький юридичний університет
Кафедра цивільно-правових дисциплін
Контрольна робота з історії
Воєнні дії на території України
1914—1916 рр.
Виконала:
слухач І курсу 152 групи
Литвиненко Ірина Володимирівна
Перевірив викладач кафедри
Геращенко Тетяна Сталівна
м. Запоріжжя
2001 р.
Зміст
Вступ........................................................................................................... 3
1 Україна: поле битви................................................................................ 5
2 Воєнні дії на території України.............................................................. 9
2.1 Галиційська битва................................................................................ 9
2.2 Карпатська операція.......................................................................... 10
2.3 Горлицька операція........................................................................... 11
2.4 Брусиловський прорив...................................................................... 15
3 Україна: в вогні великої війни.............................................................. 19
Загальні висновки.................................................................................... 22
Використана література.......................................................................... 24
Вступ
19 липня (1 серпня) 1914 року спалахнула Перша світова війна. Вона виникла як наслідок крайнього загострення суперечностей між головними капіталістичними країнами за новий поділ світу. Війну готували всі імперіалістичні країни. Європа поділилася на два блоки: з одного боку Троїстий союз у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (в ході війни Італія відійшла від Троїстого союзу, а до нього приєдналася Туреччина і Болгарія), а з другого — Антанта, до якої вийшли Англія, Франція та Росія. На боці Антанти згодом воювали Японія, Італія, Румунія і США. Всі держави виношували свої загарбницькі цілі. Була також думка, що тривала і виснажлива війна допоможе імперіалістам ”одвернути трохи в інший бік увагу здушеної в бочці, неспокійної маси”, тобто задушити революційний рух, який в ряді країн набув загрозливих розмірів.
Напередодні війни у громадській думці багатьох найрозвинутіших країн вкоренилося переконання, що в умовах, коли світ став єдиним економічно, при сучасному високому розвитку науки і техніки, майбутнє належить взагалі лише так званому ”мирному змаганню народів”, і війна неможлива. Але вийшло навпаки: економічна єдність світу послужила підгрунтям не для всесвітнього братства, а для всесвітньої бойні.
Перша світова війна, що почалася як збройний конфлікт між обома групами імперіалістичних країн, поставила Україну в епіцентр військово-політичних дій. Українську ”карту” в ті роки прагнули розіграти Німеччина, Австро-Угорщина, Румунія, свої інтереси в цьому регіони намагалися відстояти Англія і Франція. Українці, розділені кордонами і фронтами, змушені були воювати один проти одного за чужі їм інтереси.
Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.
1 Україна: поле битви
Перша світова війна поклала початок глибоким змінам у житті суспільства, які повністю проявили себе у часи революції, а їх віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш за все, війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники – Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку, та Росія, з іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна з її багатими людськими і природними ресурсами була одним з найбільш головних виграшних призів для кожного з них.
Напередодні першої світової війни підросійська Україна виробляла понад 1 млрд. пудів (близько 16 млн. тон) хліба. Ця цифра мала магічну притягальну силу— встановлення контролю над цією величезною європейською житницею служило конкретною військово-політичною ціллю для всіх воюючих у цьому регіону сил сторін. Особливо її роль зросла під кінець війни, коли над Берліном, Віднем, царським Петроградом а згодом більшовицькою Москвою повисла примара голоду, і хліб став питанням життя і смерті політичних режимів, які панували у кожній з цих столиць.
Іншим фактором було використання людських ресурсів України. За весь час війни російська армія прикликала до своїх лав 3,5 млн. українців, австро-угорська – близько 300 тис. За своєю чисельністю українці були другою (після росіян) національною групою у російській та п’ятою (після німців, угорців, поляків та чехів) в австро-угорській армія.
Не менш важливими були геополітичні розрахунки. Як писав у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах, “хто володіє Києвом, той має ключ від Росії”. Німецькі та австрійські воєнні експерти добре розуміли, що відірвання українських земель від Росії ставить під сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави і створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами
Всі країни, які вступили в війну, враховували важливість українського чинника. Не дивлячись на те, що українські землі входили до складу Австро-Угорської імперії, першу скрипку у вирішенні питань грала Німеччина. Вона розглядала варіант відродження української держави і входження її до складу майбутньої Німеччини” разом з Нідерландами, Бельгією, Австро-Угорщиною, Данією, Польщею, Прибалтикою, слов’янськими землями Балканського півострова тощо. В цьому контексті Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенціальна колонія, звідки можна було черпати сільськогосподарські продукти і природну сировину.
Австро-Угорщина претендувала на Волинь і Поділля, разом з тим не відмовляючись від панування в Східній Галичині, Закарпатті та Північній Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив відрив від Москви українського народу і заснування самостійної України, чим мав послабити вплив Росії в басейні Чорного моря.
Якщо Німеччина й Австрія були зацікавлені у захопленні підросійської України, то Росія мріяла про завоювання Галичини, Буковини і Закарпаття. Петербург постійно виставляв себе як захисник поневолених слов’янських народів Габсбурзької імперії, у т.ч. “руських” з “Підкарпатської Русі”. Приєднання цієї землі до Росії мало завершити справу збирання “руської спадщини”, яку розпочав ще в XIV ст. московський князь Іван Калита. Росії йшлося не просто про приєднання Галичини, але й про придушення тут гнізда “мазепинства”, що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну. В австрійсько-російських відносинах Галичина фігурувала на другому місці після Балкан як causa belli.
Не дивно, що на Галичину було спрямоване головне вістря російської атаки на Південно-Західному фронті. Уже на початку вересня 1914 р. російські війська окупували Львів, а до кінця першого року війни російська армія втримувала усю Галичину, Буковину, а також північно-східну частину Словаччини і Закарпаття. Російська окупація цих земель тривала недовго. Під натиском об’єднаного австро-німецького контрнаступу російське військо до кінця червня 1915 р. не лише полишило усю Галичину і Буковину (за винятком вузької смужки на схід від Тернополя), але й змушене було до початку осені віддати противнику частину Волині.
В середині 1914 р. у війну на боці Німеччини вступила Туреччина. В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. турецький флот бомбардував Одесу, Феодосію, Новоросійськ, а сухопутні війська почали наступ на Кавказ. Це зумовило появу для Росії нового фронту — Кавказького і викликало розпорошення її збройних сил. Бої на цьому фронті мали, в основному, місцевий характер.
У першій половині 1916 р. становище на фронті знову змінилося на користь російської сторони. Наприкінці травня 1916 р. російські війська під командуванням генерала Брусілова розпочали наступ і до кінця літа захопили Буковину і східну частину Галичини включно з Тернополем та Західну Волинь разом з Луцьком. “Брусіловський прорив” був, мабуть, найвдалішою воєнною операцією російської армії за весь час війни. Але її спроби захопити у ході наступу Львів закінчилася провалом. Після відбиття російської атаки літом 1916 р. лінія фронту залишалася незмінною. Влітку 1917 р. уже новий, революційний російський уряд розпочав черговий наступ. Він завершився крахом, й німецька й австрійська армії до кінця 1917 р. просунулися на схід по українській території навіть трохи дальше, аніж вони були наприкінці 1915 р.
2 Воєнні дії на території України
2.1 Галиційська битва.
Запеклі бою в серпні 1914 р. кипіли в Галичині між російськими й австро-угорськими частинами. 21 день на просторі між Дністром і Віслою йшла грандіозна Галиційська битва. По обидва боки в ній брало участь більш мільйона чоловік. На початку російські армії з працею витримували могутній натиск супротивника. Але потім у боях відбувся перелом.
Російські війська перейшли в наступ, спираючись на могутню підтримку артилерії. гармати стріляли так часто, що розжарювалися докрасна. Якщо солдата роняв на гармату кашкет, він негайно спалахував, як у гарячій печі. При такій стрілянині, звичайно, витрачалося дуже багато снарядів.
Австро-угорська армія безладно відступала, кидаючи зброю, обози й артилерію. Тисячі австрійських солдатів здавалися в полон. 21 серпня російські війська зайняли залишений супротивником Львів і рушили далі на захід. Австрийцы втратили 226 тисяч чоловік пораненими й убитими і близько 100 тисяч полоненими. Втрати росіян склали 230 тисяч полоненими, убитими і пораненими. Росіяни втратили 94 гармат і захопили 400 ворожих. Таким чином, ”велика Галиційська битва”, як неї називали, закінчилася повною поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася більш третини свого складу і до кінця війни вже не змогла оправитися від цього удару.
Наступаючі російські армії осадили Перемишль, а 9 березня 1915 р. взяли його. При цьому в полон потрапили 9 ворожих генералів, 2,5 тис. офіцерів, 120 тис. солдата; було узято 900 знарядь і безліч інших військових трофеїв. Під час облоги Перемишлю, як і в Галиційської битві, російські війська витратили величезну кількість снарядів.
Галиційська битва — одна з найбільших стратегічних операцій першої світової війни. Вона характеризувалася складністю і великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який розширився потім до 400 км, і продовжувалися понад місяць. Вони складалися з ряду одночасних і послідовних операцій груп армій. Їхнім завершенням з’явилося загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Але австро-угорським арміям удалося все-таки уникнути повного розгрому.
2.2 Карпатська операція
Взимку 1914-1915 р. російські війська вели важкі, кровопролитні бої в передгір’ях Карпат. Незважаючи на великі втрати, їм удалося відкинути супротивника. У суворі морози росіяни переборювали зледенілі гірські схили, пробиралися через замети. У результаті їм удалося опанувати значною частиною Карпатського хребта.
До початку 1915 р. армії Південно-Західного фронту займали розтягнуте положення уздовж Карпатського хребта. Вони вели оборонні бої з австрійськими військами, що прикривали шляхи на Угорську рівнину. Складні умови гірського театру і сувора зима створювали обом сторонам великі труднощі. Військові керівники враховували цю обставину у своїх рішеннях. Задовго до прийняття Ставкою загального плану кампанії 1915 р. командування Південно-Західного фронту зі своєї ініціативи приступило до розробки плану операції, спрямованої до якнайшвидшого форсування Карпат.
На початку січня германо-австрійці перейшли в наступ по всьому фронті від Буковини до Мезалаборча, даючи два удари: один від Ужгорода на Самбор, іншої — від Мункача на Стрий. Вони мали намір, переборовши Карпати, вийти на лінію Перемишль, Стрий і потім просуватися в напрямку Львова.
Головнокомандування Південно-Західного фронту вживало термінових заходів, щоб відновити положення. Ставка розгадала задум німецького командування: новий план дії обох супротивників, до здійснення якого вони приступили, полягав у нанесенні рішучих ударів на крайніх флангах стратегічного фронту: зі Східної Пруссії і через Карпати.
До середини лютого обстановка в смузі Південно-Західного фронту була складною. Після важких боїв ворогу удалося потіснити лівофлангові війська армії Брусилова, що змушені були під ударами Південної і 5-й армій супротивника очистити передгір’я Карпат і відійти до рік Прут і Дністер. З кінця березня в районі Карпат відбувалися бої місцевого значення.
Карпатська операція не виправдала надій обох сторін. У ній зазнав аварії план австро-німецького командування щодо широкого охоплення лівого крила російських армій. Бойові дії вилилися у фронтальний бій у Карпатах. Військові керівники стояли перед необхідністю пошуку нових стратегічних рішень.
2.3 Горлицька операція
Положення, яке склалося на південному крилі російського фронту в середині квітня 1915 р., серйозно турбувало військове командування Центральних держав. Армії Росії глибоко вклинилися в межі Австро-Угорщини. Вони взяли Перемишль і Тарнов, захопили майже всі найважливіші перевали в Карпатах. Створилася погроза виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти своєму союзнику.
Обстановка на західноєвропейському фронті дозволяла зняти частину військ і направити їх проти росіян. На думку генерала Э Фалькенгайна, найкращим рішенням повинен був з’явитися фронтальний удар з метою прориву фронту на одній з його вирішальних ділянок.
При виборі напрямку головного удару німецьке командування зупинилося на ударі ближче до центра, між Віслою і Бескидами. Істотну роль при виборі цього напрямку зіграли й економічні розуміння. У районі Горлиці, Дрогобичу розташовувалися багаті родовища нафти, яка в умовах блокади була дуже потрібна Німеччини.
Наступ германо-австрійських військ почалося в 10 годин ранку 19 квітня. Загальній атаці передувала могутня артилерійська підготовка, що тривала біля доби.
Можна вважати, що події Горлицької операції пройшли у своєму розвитку три етапи. Перший з них — з 19 по 23 квітня — включав прорив армією Макензена оборони 3-й армії в районі Горлиці і відхід російських військ до р. Вислока. Другий етап — з 24 по 30 квітня — охоплював оборонні дії 3-й і 8-й росіян армій у межиріччя Вислоки і Сану. Третій етап — з 1 по 9 червня — склали
На жаль, у росіян до початку весни вже був майже вичерпаний запас артилерійських снарядів, розрахований на недовгу війну. Витрата снарядів у перші місяці війни виявилася непередбачено великою. Перед чудово збройними солдатами Макензена росіяни солдати виявилися майже беззбройними.
19 квітня 1915 р. почався ”великий відступ” російських армій. Раптово з’ясувалося, що їм катастрофічно не вистачає самого необхідного — снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт. Нерідко новобранці попадали в діючу армію без взуття, і їм приходилося боротися босими...
Далеко не всі бійці мали гвинтівки, багатьом приходилося чекати загибелі чи поранення своїх товаришів, щоб одержати їхню зброю. Командування віддавало накази ”не витрачати патронів даремно”, ”забирати патрони в поранених і убитих”. Якось раз штаб Південно-Західного фронту розіслав телеграму про створення піхотних рот, збройних ”алебардами”...
Але гірше всього був найсильніший ”снарядний голод”. На ураганний вогонь супротивника росіяни могли відповісти лише рідкими одиночними пострілами. На один випущений росіянами снаряд приходилося приблизно 300 гарматних пострілів армії німецького генерала Августа Макензена. Генерал Микола Іванов з гіркотою написав на одній з телеграм начальства про неможливість надіслати снаряди: ”Сумне повідомлення. Не треба було б з такою підготовкою втягуватися у війну”.
”Весна 1915 року залишиться в мене назавжди в пам’яті, — згадував генерал Антон Денікін. — Велика трагедія російської армії — відступ з Галичини. Ні патронів, ні снарядів. Ізо дня в день криваві бої, ізо дня в день важкі переходи, нескінченна утома — фізична і моральна, то боязкі надії, то безпросвітний жах”.
Залишалося тільки відступати, щоб врятувати армію від повного знищення. Російські війська залишили Перемишль, Львів — майже всю Галичину. Вони несли величезні втрати — загальне число убитих і поранених за час ”великого відступу” склало 1 мільйон 410 тисяч чоловік. У той же час відступ не був безладним, майже завжди він відбувався організовано. ”Наш фронт, позбавлений снарядів, — зауважував пізніше А. Денікін, — повільно відходив крок за кроком, не допускаючи оточення і полони корпусів і армій, як це мало місце в 1941 р., у перший період Другої світової війни”. Наступаючий супротивник теж утрачав сотні тисяч солдат й офіцерів полоненими, убитими і пораненими.
Але причиною невдачі росіян у Горлицькій операції варто вважати не тільки недолік боєприпасів і перевагу супротивника в силах і засобах. Не менш важливими були і помилки в керівництві військами з боку командування російською армією. Розташовуючи значними резервами, воно не зуміло уміло використовувати їх. Контрудари свіжих корпусів, переданих їм Ставкою, були організовані погано і не досягали своєї мети.
Під час Горлицької операції російське командування вперше в широких масштабах проводило руйнування важливих об’єктів на шляхах руху австро-німецьких військ, знищення різного майна. На всіх напрямках були вивезені інтендантські вантажі, знищені мости, зруйнована залізнична полотнина, спалені станційні спорудження, викрадені паровози і вагони. Майно, яке не можна було вивезти, знищувалося на місці. Мости зберігалися до останньої хвилини і вибухали під вогнем супротивника. Це сповільнювало просування австро-германців.
Горлицька операція тривала 52 дня. Це була одна з найбільш великих оборонних операцій першої світової війни. Російські війська були змушені залишити Галичину. Але германо-австрійці не змогли домогтися великого стратегічного результату. Справа звелася фактично не до прориву російського фронту, а до його ”протисненню”.
2.4 Брусиловський прорив
Через рік після початку ”великого відступу” колишній ”снарядний голод” відійшов у минуле. Бойовий настрій на фронті, що тепер добре забезпечувався, трохи піднявся. Правда, на війська пригноблене подіяли довгі місяці нерухомого стану на тих самих рубежах.
І от 22 травня 1916 р. чотири армії Південно-Західного фронту рушили в наступ. На світанку зненацька для супротивника на його позиції обрушився ураганний вогонь російської артилерії. Тепер уже не потрібно було скупитися на снаряди, і від тисяч вибухів австро-угорські окопи перетворилися в дійсне пекло. Легкі гармати били щохвилини, важкі — раз у дві хвилини. Приходилося піклуватися тільки про те, щоб гармати не перегрілися. Протягом двох доби вал гарматного вогню котився по позиціях супротивника. Він, як тоді говорили, ”начисто вибивав” бойовище.
Вогонь російської артилерії був винятково ефективним. Це з’явилося результатом ретельної підготовки операції. У дротових загородженнях супротивника були пророблені проходи, а окопи першої і частково другої ліній виявилися зруйнованими.
У боях російські війська застосовували і хімічну зброю. Тепер всі солдати й офіцери російської армії вже мали протигази.
Протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту домоглися великого успіху. На напрямку головного удару ворожі позиції виявилися прорваними на фронті 70—80 км і в глибину на 25—35 км. Супротивник ніс великі втрати.
Австрійці вважали свої сильно укріплені позиції, на яких вони зимували, зовсім неприступними. Один офіцер австро-угорської армії, узятий у полон на початку наступу, сказав на допиті: ”Наші позиції неприступні, і прорвати їх неможливо. А якби вам це удалося, тоді нам не залишається нічого іншого, як спорудити грандіозних розмірів чавунну дошку, водрузити її на лінії наших теперішніх позицій і написати: ”Ці позиції були узяті росіянами, заповідаємо усім — нікому і ніколи з ними не воювати”.
Командуючий фронтом генерал Олексій Брусилов запропонував прорвати оборону супротивника не на вузькій ділянці фронту, а на всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним і навіть зухвалим. Проте атака майже по всьому фронті удалася. По імені командуючого наступ назвали Брусиловським проривом.
Австро-німецьке командування спочатку не додало особливого значення наступу цього фронту, вважаючи його демонстративним і думаючи, що до серйозних наслідків воно не приведе. Однак проривши росіян у районі Луцька змусив змінити цю думку. Особливу тривогу викликала небезпека втрати Ковеля — великого вузла залізниць. Вихід військ Брусилова в цей район відбився б на стійкості всього німецького фронту до півночі від Прип’яті.
До кінця липня російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини і всю Буковину. Вони взяли в полон 8 тисяч ворожих офіцерів, 370 тисяч солдатів, захопили 500 гармат і величезну кількість іншого озброєння. Усього ж за час Брусиловського прориву супротивник втратив до 1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, з них убитими 62 тисячі чоловік.
Щоб врятувати положення, супротивнику довелося терміново перекидати війська з інших місць. Армії Брусилова зштовхнулися в боях навіть з турками. Німеччина змушена була перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої з французами. Це помітно полегшило положення союзників Росії.
3 червня австро-германці нанесли контрудар. Вони мали намір шляхом концентрованого наступ в загальному напрямку на Луцьк ліквідувати успіх росіян і відкинути їх у вихідне положення. Російські війська змушені були відбивати атаки ворога. Контрудар не набув розвитку. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування.
У той час, як на правому фланзі російські війська відбивали контрудар австро-угорців, лівофлангова 9-я армія успішно розвивала наступ. Її війська 4 червня форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Переслідуючи відступаючого супротивника, вони наступного дня вийшли на ріку Серет.
Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся до самого Чорного моря...
Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими і полоненими до 1,5 млн. чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. чоловік. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився самим важким потрясінням, що випадало до того на частку австро-угорського війська.
Проте, кампанія 1916 р. не виправдала повною мірою стратегічних завдань, закладених у єдиному плані союзного командування. Одночасного наступу не вийшло. І все-таки загальний підсумок кампанії був на користь союзників. Вони вирвали стратегічну ініціативу з рук австро-німецького командування. Вирішальну роль у цьому зіграв і Брусиловський наступ.
3
Україна:в вогні великої війни
Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Наддніпрянська, або Російська Україна, де наприкінці ХІХ ст. проживало 23,5 млн. українців, дала російської армії 3,5 млн. солдатів, а із Західної, або Австрійської України з 6,5 млн. проживаючих тут українців було мобілізовано 250 тисяч. В 1914—1915 рр. в Австро-Угорщині біло мобілізовано чоловіків від 21 до 42 років, а в 1916 — 18-50 річних. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.
Найбільше постраждало населення етнічних українських територій у складі Австро-Угорської імперії. Відступаючи війська чинили масові репресії проти місцевих жителів, звинувачуючи їх в зраді. Після перших поразок австро-угорських військ під час бойових дій Першої світової війни в Австрії за намовою та доносами почалися страшні переслідування українців. Ситуація воєнного стану давала змогу австро-польській адміністрації в Галичині підірвати якомога більше українські позиції під приводом боротьби з русофільством. З іншого боку, австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, посилаючись на звинувачення польської адміністрації, пояснювали ці поразки ”зрадою українців”, їх москвофільством. Західну Україну захлинув масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і в казематах австрійських тюрем. Десятки тисяч українців було кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де вони були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб і варварського поводження австро-польської влади. Лише в концтаборі Талергоф перебувало 30000 русофілів і українофілів.
Мадярськи війська (гонведи — краєва самооборона) вішали людей без суду. ”Прихід мадярських частин позначили численні насильства, грабунки, доконувані на місцевому українському населенні, — згадував генерал М. Тарнаєвський. — всі звірства, що їх допускалися схудоблі, півдикі люди, — мали за претекст уяви москвофільства нашого Богу духвинного селянства. В дійсності це була нагода безкарно розгнуздувати… первісні, дикі інстинкти”.
М. Тарнаєвський говорив про факт спалення живцем п’яти десятків українських селян в Ріпневі під Буськом. Знахабнілі австрійські генерали піддавали артилерійському обстрілу цілі українські села. 15 вересня 1914 року гонведи зарубали шаблями сорок українців серед білого дня на вулиці Перемишля.
І. Нагаєвський наводить загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору, яка становить 36 тис. цивільних людей, в тому числі стариків та жінок, розстріляних або повішених, і стільки ж наших в’язнів загинуло в австрійських таборах.
Друга хвиля репресій на українських територіях прокотилася краєм після приходу російської армії. Ставлення російського офіцерства до місцевого населення формувалося не в останню чергу під впливом брошюри члена ”Карпато-руського визвольного комітету” Наркевича ”Сучасна Галичина”, яку командування Південно-Західного фронту роздало всьому командному складу. У брошурі негативно характеризувалися галицькі організації, політичні партії та їхні керівники, греко-католицька церква. Український рух подавався як цілком проавстрійський, мазепинський, антиросійський.
Призначений генерал-губернатор завойованих територій граф О. Бобринський не приховував своїх намірів: ”Я буду вводити тут російську мову, закон та устрій”. Місцева адміністрація, яку склали далеко не кращі представники місцевих жителів, були, як це часто буває, ще ”більш католиками, ніж сам Папа”. Тому українські жителі зазнали численні перешкоджання та обмежування в своїх діях та висловлюванні думок.
До кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, й українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, пов’язані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішенням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.
Загальні висновки
Перша світова війна — одна із самих тривалих, кровопролитних і значних по наслідках в історії людства. Вона продовжувалася більш чотирьох років. У ній брали участь 33 країни з 59, що володіли в той час державним суверенітетом. Населення воюючих країн склало понад 1,5 млрд. чоловік, тобто близько 87% усіх жителів Землі. Під рушницю було поставлено в цілому 73,5 млн. чоловік. Більш 10 млн. було убито і 20 млн. поранене. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду, холоду та інших нещасть воєнного часу також обчислювалися десятками мільйонів.
Недоліки і прорахунки мирного врегулювання після Першої світової багато в чому підготували ґрунт для Другої світової війни. Трагедія, що осягла людство в середині XX в., кинула тінь забуття на Першу світову війну. Тим часом вона залишила глибокий слід у сучасній історії. З часом це стає усе більш очевидно. Перша світова війна змінила звички і вдачі людей, зробила їхній більш терпимими до державних форм насильства і посіяла зерна майбутніх міжнародних конфліктів, що проросли кривавими зіткненнями вже в наш час, наприклад у Югославії на початку 90-х рр. Потреби воєнного часу змусили уряду воюючих країн удатися державному регулюванню промислового і сільськогосподарського виробництва, нормуванню цін і споживання, розподілу трудових ресурсів і товарів, дозуванню суспільно значимої інформації. Усе це не тільки розширило функції держави, але фактично поставило її над суспільством. Тут безсумнівно криється джерело посилення тоталітарних тенденцій у житті країн і народів у середині XX в. З досвіду Першої світової війни багато в чому виходили теоретики і практики не тільки фашистської командної економіки в Німеччині й Італії, але і ”соціалістичного планового господарства” у СРСР. Прямо чи побічно він вплинув і на досвід державного регулювання в демократичних країнах, наприклад на розробку ”нового курсу” у США. Лише в результаті ліберальних реформ і перетворень, що охопили мир в останній третині нашого сторіччя, людство поступове розстається з цією спадщиною.
Використана література
1. Марголин А. Украина и политика Антанты // Революция на Украине по мемуарам белых / Составил С.А. Алексеев под редакцией Н.Н.Попова. М.-Л., 1930. 372 с.
2. Рявкин А. Первая мировая война.—М., 1993.
3. Майсурян А. Россия в первой мировой войне.—М., 1995.
4. Ростунов И.И. Русский фронт первой мировой войны. М., Наука, 1976.