Вінницький державний педагогічний університет
ім. М. Коцюбинського
Реферат
на тему:
Стоунхендж – загадка “висячих каменів”
Виконала: студентка ІІ курсу фізико-математичного факультету
Викладач: Гусєв С. О.
Вінниця 2002 р.
План
1. Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж
2. Стоунхендж - стародавній доісторичний храм
3. Стоунхендж – обчислювальна машина кам’яного віку
1. Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж
У південній частині Англії, на Солсберійській рівнині бовваніють велетенські кам’яні грубо обтесані бруси з сарсенового пісковику, розставлені у вигляді великого кола. Звнрху на них покладено трохи “менші” 25-тонні кам’яні перемички. Всередині кола – 50-тонні камені з перекладинами, так званні триліти. Є тут ще одне кільце з 5-тонних, так званних “блакитних” каменів. Уся споруда оточена великим земляним валом і ровом. Це й є Стоунхендж, що в перекладі з кельтської означає “висячі камені”.
Стоунхендж привертає увагу вчених і допитливих туристів вже багато років. Легенди оповідають, що його спорудили загадкові карлики . За іншими переказами, Стоунхендж – пам’ятник часів легендарного короля Артура і рицарів Круглого стола або храм друїдів.
Археологічні дослідження руїн Стоунхенджа дозволили встановити, що він будувався майже 300 років (Хокінс пише, що навіть близько 500!), а завершилося будівництво близько 1450 року до нашої ери, тобто за кілька століть до Троянської війни, оспіваної Гомером в “Іліаді”. А зовсім недавно археологи подовжили його вік ще на тисячу років. Майже три з половиною тисячі років Стоунхендж руйнують час, дощі, вітер, сонце, а до недавнього часу – й туристи (ще років із сімдесят тому було “модно” відбивати й брати “на згадку” шматки каменів Стоунхенджа). Зникла частина кам’яних стовпів, інші впали на землю, заросли мохом і травою. І все ж, навіть те, що лишилося, вражає своєю грандіозністю, чітким планом і … загадковістю!
2.
Стоунхендж - стародавній доісторичний храм
Якщо Стоунхендж - це стародавній доісторичний храм, як вважають деякі археологи, то чому його спорудили з таких величезних і важких блоків? Адже навіть в наш час, коли є могутні підйомні крани, трейлери та інша техніка, зведення подібної споруди досить складне завдання. Ось як, наприклад, описує відомий археолог О.Формозов процес перевезення в наш час одного з абхазьких дольменів: “У 1960 році було вирішено перевезти один із дольменів з Ешері в Сухумі, у двір абхазького краєзнавчого музею. Вибрали найменший і підвели до нього підйомний кран. Як лише закріпляли петлі сталевого тросу до покривної плити – вона не рухалася з місця! Викликали другий кран. Два крани зняли багатотонного моноліта, проте підняти його на вантажівку так і не змогли. Цілий рік пролежала покрівля в Ершері, чекаючи, коли в Сухумі прибуде потужніший механізм. У 1961 році цей механізм прибув, і всі камені навантажили на автомашини. Проте найважче було попереду: зібрати будиночок заново. Реконструкцію вдалося здійснити лише частково. Покрівлю опустили на чотири стіни, але розвернути її так, щоб краї стін увійшли в пази на внутрішній частині поверхні покрівлі, не змогли. В давнину плити було підігнано одна до одної так ретельно, що між ними не проходило лезо ножа. Тепер тут лишився великий проміжок”.
Як же спавлялися з подібними завданнями зодчі кам’яного віку, в розпорядженні котрих були лише примітивні важелі, котки і власна мускульна сила? А вони, як на те, ще й навмисне ускладнювали собі роботу. Наприклад, 5-тонні блоки “блакитних каменів” для спорудження одного з кілець Стоунхенджа було доставлено на Солсберійську рівнину за 380 кілометрів, з гір Корнуоллу, хоча поряд із Стоунхеджем можна було видобути блоки такого ж розміру з іншого каменю – сарсенового пісковику. І все ж, важкі блоки тягли саме здаля, долаючи сотні кілометрів, десятки річок, пагорби і багна!
Розшифрувавши етапи будівництва Стоунхенджа і основні параметри його будови, вчені були вражені. Виходило, що будівничі були добре обізнані з математикою і астрономією. Споруду явно зводили за заздалегідь розробленим планом, точно розташовуючи її елементи і орієнтуючи їх відносно сторін світу. Підрахунки показали, що для будівництва такої споруди потрібні були багаторічні зусилля багатьох тисяч людей. Звідки ж вони взялися в ті часи? В розпорядженні владик таких могутніх стародавніх держав, як Стародавній Єгипет або імперія інків, були мільйони підданих, десятки тисяч рабів, котрих фараон або Верховний Інка могли примусити працювати на зведенні пірамід чи інших грандіозних споруд. А хто міг зібрати таку кількість людей на території Британії три з половиною тисячі років тому, коли там, за підрахунками археологів, в часи будівництва Стоунхенджа жили лише розрізнені малочисельні племена мисливців і збирачів, а загальна чисельність жителів острова не перевищувала кількох тисяч? Справа безнадійно ускладнюється, коли згадати, що Стоунхендж не являє собою чогось унікального для тієї епохи, бо крім нього в Англії налічується ще близько трьохсот подібних кругів, а також безліч кромлехів і дольменів. Мимоволі приходиш до невтішного висновку, що наші знання про життя й діяльність людей кінця кам’яного віку, про їх наукові й технологічні досягнення, м’яко кажучи, далекі від істини.
3. Стоунхендж – обчислювальна машина кам
’
яного віку
В середині 60-х років за вивчення Стоунхенджа взявся американський астроном, професор Джеральд Хокінс. Ретельно замірявши взаємне розташування кам’яних монолітів і співставивши його з напрямками на певні астрономічні точки небосхилу (місця сходу і заходу Сонця в дні сонцестоянь і рівнодень тощо), Хокінс за допомогою складних обчислень на ЕОМ дійшов несподіваного висновку: Стоунхендж являв собою астрономічну обсерваторію і водночас своєрідний “комп’ютер кам’яного віку”. Вузькі щілини між багатотонними трилітами Стоунхенджа разом із так званним “п’яточним каменем” й іншими деталями споруди слугували візирами, котрі з точністю до 10
фіксують моменти сходу й заходу Сонця й Місяця в особливі пори року – дні сонцестояння й рівнодення тощо. Згідно з висновками Хокінса, Стоунхендж давав змогу людям, котрі провадили тут систематичні спостереження, передбачати моменти сонячних і місячних затемнень. Більше того, виявилось, що всі ці ефекти можливі лише на тій географічній широті (510
17/
), де стоїть Стоунхендж – тобто давні зодчі заздалегідь визначили місце, де його слід будувати.
Хоча й дуже неохоче, але вчений світ змушений був погодитись з висновками Хокінса, а його книга (у співавторстві з Дж. Уайтом) “Розгадка таємниці Стоунхенджа” за короткий час стала бестселером.
Отже, Стоунхендж – обчислювальна машина кам’яного віку? Ця парадоксальна інтерпретація обсерваторії, запропонована Хокінсом, нині вже не викликає подиву. Трилітами та іншими каменями й лунками було зафіксовано азимути всіх найважливіших положень Сонця й Місяця. Усе це блискуче доведено за допомогою ЕОМ. А парадоксально те, що в історії неоліту Британії (та й усієї Європи) з’явились невідомі джерела таких високих астрономічних знань. Хто був “генеральним конструктором” цього дива? Як зумів він захопити своєю ідеєю тих, хто правив остров'янами, відірвати тисячі людей від добування хліба насущного і примусити їх “безглуздо” перетягувати камені? Не може не дивувати той факт, що будівниками були три народи, котрі змінювали лдин одного протягом віків і не володіли ані писемністю, ані системою числення. І, незважаючи на це, десятки поколінь з незрозумілою продовжували й блискуче завершили спорудження цього астрономічного центру. Важко відмовитися від думки, що Стоунхендж збудований за єдиною задумкою, згідно із заздалегідь складеним грандіозним планом. Виходить, що ті, хто будував “першу чергу”, повинні були на 300 років уперед спланувати послідовність робіт і уявити собі планування комплексу, узгодивши його геометрію з астрономією!
Головне питання навіть не в трудомісткості будівельних робіт. Можна, звичайно, припустити, що на той час існували якісь примітивні технічні засоби, за допомогою яких пощастило спільними зусиллями відколоти, обробити, перетягти й встановити гігантські брили. І справа навіть не в організації робіт, хоча й вона, кажучи сучасною мовою, вимагає ефективної системи управління, постачання й контролю.
Суть загадки в тому, що древні британці якимось чином знайшли принцип цієї складної “обчислювальної машини” і з високою точністю відтворили її принципову схему на місцевості, не володіючи, як ми вже підкреслювали, писемністю, системою числення, не маючи уяви про параметри Землі, Сонця, Місяця, інших планет, без жодних топографічних і геодезичних приладів, щоб зробити розмітку як самого Стоунхенджа, так і існуючих навколо нього пам’яток, що утворюють з ним єдину систему.
Будівництву, безумовно, мав передувати етап розвитку й вдосконалення будівельного мистецтва накопичення спостережень у галузі астрономії. прОте ми не маємо жодних свідчень щодо високого рівня знань мешканців стародавньої Брита
17/
північної широти? Адже на цій широті кут між азимутами місячного і сонячного напрямків становить майже точно 900
. А щоб відшукати широту, потрібна була ціла сітка спостережних пунктів на меридіані по всій Британії. І лише на основі аналізу усіх спостережень за багато десітиліть можна було знайти потрібну широту. Хто ж це зробив? А може, це чистісінький випадок, збіг обставин, ну які могли бути спостережні пункти в той час?
Стоунхендж вивчено, як то кажуть, вздовж і впоперек. Дослідники розглядали його з історичної, археологічної, нарешті – з астрономічної точок зору, але не аналізували його системних, кількісних зв’язків з іншими мегалітами. Геометрію цього складного комплексу практично не вивчали.
І ось геолог В. Авінський і математик В. Терьошин, відкрили нові, приголомшуючі властивосту кромлеху, що базувались саме на геометричних закономірностях. Було встановлено, що при споруджені не лише Стоунхенджа, але й багатьох інших мегалітів Англії, керувалися ідеєю многокутника. Скажімо, в композиції комплексу Ейвбері, розташованого на північ від Стоунхенджа, можна виявити шестикутник, а у структурі “Святилища” – дев’ятикутник. В плануванні самого ж Стоунхенджа використані дев’ятикутник і одинадцятикутник. Через подвоєний одинадцятикутник у Стоунхенджі зашифровано співвідношення довжини кола і його діаметра, тобто число “пі”. Більше того, діаметр комплексу і внутрішній діаметр сарсенового кільця з погрішністю не більше двох процентів моделюють поперечники Землі й Місяця.
Далі вчені спробували знайти в Стоунхенджі нову фігуру з мінімальною кількістю кутів. Нею виявилася пентаграма. Коли її було накладено на схему Стоунхенджа, стало ясно, що саме вона лежить в основі його планування. Щонайменше п’ять концентричних кілець кромлеха співпали з колами пентаграми. На думку дослідників, діаметри цих кіл моделюють поперечники планет земної групи й Місяця, оскільки відхилення для дійсного співвідношення діаметрів (Землю прийнято за одиницю) не перевищує одного процента. Свого часу Дж. Хокінс писав, що в кромлеху є да кола, з якими “пов’язані справді карколомні загадки”. Розрахунки Авінського і Терьошина показали, що в розмірах цих кіл можна побачити діаметри Меркурія та Марса.
Знайшли вчені і спосіб обчислення поперечників для інших планет. Отже, пентаграма, що несе в собі інформацію про конструкцію Стоунхенджа,-- це його друга особлива властивість.
Якщо вийти за межі кромлеха, то можна побачити, що від П’яточного каменя на північний схід веде алея з валів та ровів. Вважається, що вона правила за найкоротший шлях для транспортування каменя від ріки Ейвон до “будівельного майданчика”. Але, як виявилось, в ній криється і глибокий астрономічний зміст. Річ у тім, що алея уривається біля Вудхенджа – дерев’яної споруди, котра з’явилася чи не раніше за свого кам’яного сусіду Стоунхенджа (англійською мовою “стоун” – камінь, а “вуд” – деревина). Відстань між ними точно дорівнює 30 діаметрам Стоунхенджа і моделює середній радіус місячної орбіти числом земних діаметрів, як це прийнято в сучасній астрономії.
Коло з цим радіусом, проведене на місцевості, проходить одразу через три так званні “довгі могильники”. Отже, збільшивши таким чином Стоунхендж й побудувавши гігантську пентаграму, можна побачити, що вона контролює всі навколишні пам’ятники. Її головну вісь позначено алеєю, а жоден з одинадцяти “довгих могильників” не потрапив у її “мертві зони”. Усі пам’ятники пов’язані між собою лінійними й кутовими залежностями. Після численних вимірів і розрахунків вчені дійшли висновку, що виявлене ”геометричне місце точок” є унікальним. Абсолютно неможливо, щоб розташування цих точок було випадковим. Отже, можна припустити. Що не лише сам Стоунхендж, а й усі мегаліти навколо нього споруджувались за єдиним планом.
Збільшення діаметра Стоунхенджа в 60 разів показало, що головні мегалітичні споруди Англії лежать у розрахункових точках, знайдених з допомогою пентаграми, а їхнє розташування відповідає вимогам геодезії і має астрономічний зміст. Виявилося, що найголовнішу роль особливого цифрового модуля для древніх будівників відігравало число 11 (згадаймо лишень одинадцятикутник, що породив пентаграму та одинадцять “довгих могильників”).
У 1966 році Фрейд Хойл , один із найвизначніших сучасних астрономів, вважав, що Стоунхендж – це, звичайно, дуже хитромудна астрономічна обсерваторія і водночас календар. Але Хойл додав, що ті, хто збудував кромлех, володіли знаннями, які можна порівняти хіба що із знаннями Ейнштейна. На його думку, математики, котрі “планували” Стоунхендж, були озброєні такою інформацією, яка нам і не снилася. До речі, з ним погоджується і французький вчений Моріс Шателен. Він, та й не лише він, вважає, що розкрито ще не всі таємниці Стоунхенджа.
М. Шателен констатує, що всі діаметри кіл Стоунхенджа можна поділити на сім, а всі периметри кіл – на двадцять два, а це, зрозуміло, аж ніяк не випадковість. Виходить, що тисячі років тому стародавні мешканці Британії знали значення числа “пі”: для цього досить дадцять два поділити на сім… як і Терьошин, шателен гадає, що Стоунхендж дозволяє підрахувати відстань від Сонця до будь-якої з планет нашої системи. Але ж відкриття деяких з цих планет – надбання сучасної науки!
Шателен визначив також, що розташування окремих елементів Стоунхенджа відповідає точкам сходу й заходу десяти найяскравіших зірок… 12 тисяч років тому! Це Вега, Кастор, Альціон, Альдеберан, Альтаїр, Бетельгейзе, Ригель, Сіріус, Антарест і Фомальгаут. Чи можливо, щоб це був чисто випадковий збіг? А якщо говорити про розміри Стоунхенджа, то Шателен звертає увагу на такий факт: біль ніж імовірно, що довжини всіх доісторичних футів та ліктів були похідними від величини градуса географічної довготи на різних географічних широтах. Якщо це й справді так, то це ще одне доповнення до наших знань про доісторичні часи: адже той, хто знає довжину географічного радіуса, повинен знати, що Земля – куля, і знати розміри цієї кулі!
Як відомо з історії астрономії, ні у єгиптян, ні у вавілонян, ні у греків немає хоча б найменшого натяку на знання поперечників планет та параметрів їхніх орбіт. Постає питання: хто ж заклав ці знання в Стоунхендж? І чи існували вони? Дехто з дослідників припускає, що, можливо, таким розташуванням частин Стоунхенджа і відносно до нього інших мегалітів Англії будівничі кромлеха якраз і намагались встановити відносні розміри планет? Отримані ними при цьому астрономічні й математичні значення ряду параметрів планет Сонячної системи мають приблизні величини. Це можна пояснити тим, що вони не могли скористатися з якихось письмових приладів при обчисленні значень тригонометричних функцій або при розв’язанні рівнянь, а відкладали всі розміри з допомогою примітивних одиниць просто на місцевості.
Інші вчені схиляються до думки, що для стародавніх мешканців Британії та північної Франції такі мегалітичні споруди, як Стоунхендж, були як астрономічними, так і культовими, ритуальними. Поряд із вивченням планет, зірок, сходів і заходів Сонця й Місяця, там ховали померлих, про що свідчать численні могильники та інші обрядові місця. Не виключено, що поховання в різних місцях саме й відбувалося в точно окреслений час: його було пов’язано із фазами Місяця або іншими природними явищами.
Але, незважаючи на всі міркування, загадка лишається нерозгаданою. Картина життя давніх британських мисливців і збирачів часів спорудження Стоунхенджа, що склалась на основі археологчних розкопок, ніяк не узгоджується з тими незрозуміло високими астрономічними й геодезичними знаннями, що їх викладено в Стоунхенджі. З одного боку – найпримітивніші копалки з рогу оленя, горщики з невипаленої глини, а з другого – складні астрономічні спостереження, знання діаметрів і орбіт планет, числа “пі” тощо.
Що змусило нечисленні племена вільних мисливців згуртувати свої зусилля для побудови кромлеха? Чи є не Стоунхендж вираженням невідомої інформації, зміст якої навряд чи розуміли самі будівничі – інформації, набагато давнішої за віком, яка згодом просто перетворилась на традицію, що примушувала їх не припиняти роботи протягом майже 300 (або й 500) років, тобто десятків поколінь?
У 1986 році Ф.Кравченко з Ялти написав нарис, в якому автор переконаний, що споруда мала виключно “захисне й мисливське призначення”! це була попросту велетенська пастка, куди мисливці заманювали мамонтів, носорогів тощо. Розлючені тварини несамовито кидалися вперед, але пробитися всередину їм заважало кам’яне коло з щілинами, в яких вони й застрявали, а мисливці, котрі збиралися у верхній дерев’яній надбудові, спокійнісінько полювали на них. І не слід притягувати за вуха якісь там планети й зірки!
Література
1. Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. К.: 1988 р.
2. Воронцов – Вельяминов А. А. Интерессная астономия М.: 1984 г.
3. Климишин С. А. Хрестоматія з астономії. К.: 1994 р.