“
ТАЙФУН
”
У БОЯХ під Вязьмою І Брянський
(30 вересня - 6 жовтня)
На початок операції «Тайфун» у складі протистоять німецьким ударним угрупованням фронтах - Західному, Брянському і Резервному - малося 1 танкова (108-я), 2 мотострілецьких (101 і 107-а) дивізії, 13 танкових бригад (42, 121, 126, 127, 128, 141, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 150) і 2 окремих танкових батальйону (43 і 113-й), що налічували 545 танків. Розподіл танкових частин було таким.
На Західному фронті (22, 29, 30, 19, 16 і 20-а армії), чотири з п'яти танкових бригад (126,127,143 і 147-а) і одна мотострілецька дивізія з двох (101-а) були зосереджені в резерві уздовж автостради Москва - Мінськ. Саме на цьому напрямку командування фронту очікувало головний удар противника. 128-а танкова бригада перебувала в резерві 19-ї армії, а 107-а мотострілецька дивізія - в районі Білий, в смузі 30-ї армії.
Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) займали оборону між Західним і Брянським фронтами, а решта його армії (31, 32, 33, 49-а) розташовувалися в 35-50 км за арміями Західного фронту. Через низьку укомплектованості стрілецьких дивізій Резервного фронту всі його чотири танкові бригади було надано арміям. Так, 144 і 146-а бригади становили резерв командувача 24-й, а 145 і 148-а бригади - 43-ї армії. Крім того, до складу дивізій народного ополчення - 2, 7, 8 і 13-а (в кінці вересня 1941 перетворені в 2, 29, 8 і 140-у стрілецькі дивізії. - - Входили танкові батальйони, на озброєнні яких було по 16 машин (танкетки Т-27, танки Т-37, Т-38).
Танкові частини Брянського фронту (3, 13 і 50-а армії, оперативна група генерала Єрмакова), незважаючи на наказ Ставки ВГК від 10 вересня 1941 року про перехід військ до оборони, спільно з іншими сполуками продовжували вести бої за рішенням приватних завдань. В результаті, до 30 вересня зазнали великих втрат в особовому складі і матчастини (202 танки, з них 6 КВ-1, 79 Т-34, J 8 БТ та 99 Т-26). Наприклад, до цього часу 108-а танкова дивізія, яка становила резерв фронту (перебувала в районі Брянська), мала всього 64% особового складу і 35 танків - 3 КВ-1, 15 Т-34, 1 БТ-7 і 16 Т-37 . Крім того, в резерві фронту знаходилася 42-а танкова бригада (61 танк).
У 13-ї армії була 141-а танкова бригада (25 машин) і 43-й окремий танковий батальйон (28 машин).
Але найбільше танків було в оперативній групі генерала Єрмакова - 121 (54), 150-а (20) танкові бригади та 113-й окремий танковий батальйон (29 машин).
Вранці 30 вересня 1941 року німецькі частини 2-ї танкової групи Гудеріана після артилерійської підготовки перейшли в наступ проти військ Брянського фронту. Погано підготовлена оборона на лівому фланзі 13-ї армії і в смузі оперативної групи генерала Єрмакова виявилася нездатною протистояти масованому удару танків і піхоти противника. Крім того, частини групи Єрмакова зайняли вихідні позиції для наступу на Глухів, в результаті німецької артпідготовки зазнали важких втрат. У результаті бою частини опергрупи були відкинуті на схід, оголивши лівий фланг 13-ї армії. На кінець дня німці вклинилися в оборону Брянського фронту до 20 км, при цьому розрив між частинами опергрупи склав близько 30 км. Спроба командування фронтом контратакувати частинами 13-ї армії, опергрупи Єрмакова та резервами, зроблена 1 жовтня, успіху не мала.
121 та 150-а танкові бригади за підтримки піхотних і кавалерійських частин опергрупи Єрмакова завдали удару, намагаючись закрити пролом в обороні фронту. Але через великих втрат, понесених у попередніх боях і майже повної відсутності підтримки з повітря, цей удар виявився безуспішним.
Не мав успіху і удар стрілецьких дивізій 13-ї армії за підтримки 141-ї танкової бригади.
Що стосується фронтових резервів, то передбачалося використовувати для контрудару 42-ютанковую бригаду (командир генерал-майор М. Воейков) - єдину частина з резервів, що опинилася на орловському напрямку. Але через втрату командуванням Брянського фронту управління військами і погано організованою розвідки, бригада не отримала відомостей про ворога від вищих штабів і упустила зручний момент для нанесення удару у фланг німецької танкової колоні, що пройшла всього в трьох кілометрах від її позицій. У результаті 42-а бригада вступила в бій з піхотними частинами противника і була відкинута в болотистий район, зазнавши при цьому втрати.
Незважаючи на те, що ці погано організовані контрудари не досягли своєї мети - ліквідувати прорив фронту - вони зуміли, хоча б ненадовго затримати частини противника. Так, генерал Гальдер відзначав у своєму щоденнику:
«1 жовтня. Танкова група Гудеріана прорвала на своєму центральному ділянці оборону противника на всю глибину і просунулася на 60 км. Викликає тривогу на правому фланзі танкової групи Гудеріана. Цей фланг в результаті запеклих контратак противника (мова йде про частини групи Єрмакова) значно відстав від наступаючого центру. Своїм лівим флангом танкова група посунулася приблизно на 20 км у глибину
2-а танкова група опинилася у важкому становищі. Вона не може вивести з бою свої частини, що діють на правому фланзі. Одному полку 25-ї моторизованої дивізії не вдалося відірватися від противника. 9-у танкову дивізію також довелося знову ввести в бій, внаслідок чого затримується її перекидання на північ. В іншому операція по прориву фронту противника (чисельність і угруповання сил якого нам вдалося своєчасно і правильно виявити) розвивається успішно ».
В ході боїв 30 вересня - 1 жовтня 1941 частини опергрупи Єрмакова були відкинуті на схід, і почали неорганізований відхід в Хінельські лісу (в районі Хінель) через єдиний міст на всьому заболоченому ділянці. Для того щоб дати можливість піхоті і тиловим частинам переправитися, 150-а танкова бригада полковника Б. Бахарова зайняла оборону на відстані 6 км від переправи, і вміло маневруючи, стримувала противника протягом шести годин.
У 10.00 2 жовтня німці прорвалися до переправи і зруйнували її, відрізавши 150-у бригаду від своєї піхоти. Продовжуючи вести важкі бої, бригада побудувала гать через болото і до 23.00 з'єдналася з основними частинами групи, яка до цього часу перебувала в оточенні.
Для прориву в 01.00 5 жовтня танковий полк 150-ї бригади здійснив нічну атаку, в результаті якої прорвався до штабу 9-ї танкової дивізії німців і відкинув німецькі частини і до 3.00 проробив прохід шириною до 8 км. Завдяки цьому до 7.00 наші частини вийшли з оточення. У подальшому частини 150-ї танкової бригади прикривали відхід групи генерал-майора Єрмакова в напрямку Поди.
У боях 30 вересня - 5 жовтня танкісти бригади виявили мужність і героїзм. Так, в районі Глухова старший лейтенант лий Корнієнко з трьома Т-34 вступив в бій з 14 німецькими танками, з них 4 підбив, а решта звернув у втечу. Він же першим на Т-34 увірвався в розташування штабу 9-ї танкової дивізії і знищив 15 автомашин.
Лейтенант Кокурін, перебуваючи в засідці біля хутора Горілий, підпустив до себе колону з 40 танків і вступив у бій. У результаті німці, втративши 8 машин, відійшли. Незважаючи на те, що його танк був підбитий, Кокурін продовжував вести вогонь. Підійшли, на допомогу машини 150-ї бригади застали танк Кокурін палаючим і мають 33 пробоїни.
Командир танкового батальйону капітан Каплюченко в районі Хінелі маневруючи 10 Т-34 протягом чотирьох годин стримував 60 танків противника, прикриваючи будівництво гаті через болото. В ході бою його тридцятьчетвірки підбили 7 танків і декілька бронемашин противника.
У смузі Західного і Резервн
«Танкові полки 6 і 7-ї танкових дивізій не були повністю комплектувати. Тому з метою збільшення їх пробивний мощі, від чого залежав успіх прориву, вони були зведені в окрему танкову бригаду і підпорядковані командуванню 6-ї танкової дивізії. Більше 300 танків 11 і 25-го танкових полків вишикувалися двома ешелонами на фронті шириною 2 кілометри. Таке масування сил в дивізії використовувалося вперше. Частини 7-ї танкової дивізії (без танкового полку) перейшли в наступ 2 жовтня в 07.15 після сильної артилерійської підготовки - більше 100 гармат на кілометр в місці прориву фронту.
Атака через Кокош вдалося завдяки ретельній підготовці та ефективності артилерійського вогню. Передові частини досягли річки Вопь до настання темряви (о 17.00), а 37-й дивізіон винищувачів танків форсував її, як тільки на східному був зайнятий важливий для подальшого наступу плацдарм. Майже без втрат, але по поганих дорогах і рублених гатям через болота ми просувалися вперед. Увечері 3 жовтня форсували Дніпро, після чого танкові полки були знову підпорядковані своїм дивізіям ».
Командування Західного фронту прийняло рішення завдати контрудару по флангах прорвалася угруповання противника з ранку 3 жовтня. Для цього передбачалося задіяти частини 30-ї (107-а моторизована і 242-а стрілецькі дивізії) і 19-й (три стрілецькі дивізії і передана з резерву 127-а танкова бригада - 5 КВ-1, 14 БТ, 37 Т-26 ) армій, а також фронтові резерви. Останні, яким відводилася вирішальна роль у контрударі, об'єднувалися в оперативну групу під командуванням генерал-лейтенанта І. Болд-ну: 15-та стрілецька, 45-а кавалерійська і 101-а мотострілецька дивізії, три танкових бригади 126, 128, 147-а , всього 241 танк. Їм наказувалося контрударом розгромити частини противника в районі Пагорб-Жірковскій. Правда, опергрупа не мала артилерійської і авіаційної підтримки.
Через те, що частини Болдіна знаходилися осторонь від місця прориву, вони не змогли нанести удар одночасно з 19 і 30-ю арміями. Тим не менш, з 3 жовтня під містом Холм-Жірковскій почалися важкі бої. На жаль, про хід бойових дій опергрупи Болдіна практично не збереглося документів. Частини вводилися в бій на фронті приблизно 20 км по частинах, по мірі їх підходу. Головною ударною силою тут були танкові частини, так як піхота не встигала висуватися. Підтримки з повітря практично не було, артилерії у наших військ було мало. Першою вступила в бій 128-а танкова бригада, спочатку діяла досить успішно.
Вона зуміла відобразити три німецькі атаки, в ході яких 6-а танкова дивізія німців втратила 5 танків згорілими і 38 підбитими. У цьому бою чотири танки капітана Тарінова і три КВ-1 командира 1-го батальйону Корпенко з 128-ї бригади підбили і знищили 11 ворожих бойових машин. Воєнком 1-ї роти 1-го батальйону цієї ж бригади політрук Солдатов повів у контратаку два KB-1 і в ході 20-хвилинного бою вивів з ладу 5 німецьких танків і захопив два.
Незабаром німецька авіація завдала ударів по частинах групи Болдіна, на її лівому фланзі була висунута протитанкова артилерія і танки 6-ї танкової дивізії вермахту, незабаром посиленою підрозділами 5-го армійського корпусу. У результаті, незважаючи на героїзм наших танкістів, до вечора 3 жовтня німці вийшли до Дніпра і захопили мости.
Тільки на наступний день Болдін зміг ввести в бій інші сили опергрупи. В результаті боїв 4-5 жовтня вдалося трохи сповільнити темп наступу 4-ї танкової групи німців, але зупинити її просування наші частини не змогли. Про запеклості боїв свідчить той факт, що в тільки протягом 4 жовтня Пагорб-Жірковскій двічі переходило з рук в руки. У результаті цього командування 3-ї танкової групи не зважилося переправляти на лівий берег Дніпра основні сили, не відобразивши удар групи Болдіна. Правда, у своїх документах німці це визнають не завжди. Наприклад, у звіті про бойові дії 3-ї танкової групи говорилося:
«На південь від Холм (Пагорб-Жірковскій) розгорілося танкова битва з підійшли з півдня і півночі російськими танковими дивізіями, які зазнали відчутних втрат під ударами частин 6-ї танкової та 129-ї піхотної дивізій, а також від авіаційних нальотів 8-го авіакорпусу. Супротивник був тут розбитий в ході багаторазових боїв.
Проте цей наступ зірвалося через поганий постачання 3-ї танкової групи. У зв'язку з важкими дорожніми умовами 4 жовтня 3-я танкова група опинилася майже без пального, і наступ танкових дивізій захлинулося. Пропозиції 2-го повітряного флоту доставити їй пальне було відхилено, так як танкісти вважали, що можуть організувати підвезення власними силами.
Проте, коли їхні транспортні колони остаточно застрягли на непрохідних дорогах, увечері 4 жовтня командування танкової групи все ж таки було змушене звернутися за допомогою до авіації. Таким чином, було втрачено більше доби, і з'єднання 3-ї танкової групи отримали можливість продовжити наступ тільки в другій половині дня 5 жовтня ».
Проте командувач 3-ї танкової групою Г. Гот у своїх спогадах писав: «Прорив у напрямку Новосілки - Горб - Вязьма планувалося здійснити зосередженими силами 3-ї танкової групи, якій були перепідпорядковані сусідні 5 і 6-й армійські корпуси. Опір противника на ділянці прориву танків виявилося менш завзятим, ніж очікувалося. Танкові частини 56-го танкового корпусу швидко прорвалися через лісистий район вздовж річки Вопь, на півдорозі між Новосілки та Холмом. Запеклі бої розгорнулися на південний захід від Холма. Сюди з півдня підійшла танкова бригада російських, яка боролася не на життя, а на смерть. Ці бої затримали форсування Дніпра ».
Протягом 6 жовтня частини групи Болдіна продовжували бої в районі Пагорб-Жірковского, але потім були змушені відійти на південь. На кінець дня втрати матчастини в деяких бригадах - 128 і 144-я - досягли 70%, 127-а бригада потрапила в оточення, але потім зуміла вирватися з кільця.
У смузі Резервного фронту (на його стику з Брянським) німецький наступ почалося о 6.30 2 жовтня також після артилерійської підготовки. Тут головна ударна сила супротивника - 4-а танкова група - діяла на ділянці 23 км. У результаті переважної переваги в силах, до 17.00 головна смуга оборони Резервного фронту була прорвана.
Спроба командування фронту організувати контрудар по флангах вклинившись угруповання противника силами п'яти стрілецьких дивізій 32 і 24-ї армій, 144, 148-ї танкових бригад виявилася нездійсненною. Для висунення цих частин до місця прориву потрібен час, а його не було. У результаті, частини Резервного фронту з боями почали відходити, а німецькі танкові частини просувалися Спас-Деменська і Юхнова. До останнього німецькі танки вийшли 5 жовтня.
О 22.30 5 жовтня Ставка ВГК віддала директиву про відхід військ Західного і Резервних фронтів на Ржевсько-Вяземський оборонний рубіж. Проте було вже пізно - у другій половині дня 6 жовтня 1941 частини 3 та 4-ї танкових груп з'єдналися в районі Вязьми, замкнувши таким чином кільце оточення військ Західного і Резервного фронтів. У кільце потрапили 38 дивізій (у тому числі дві мотострілкових - 101 і 107-а) і всі дев'ять танкових бригад двох фронтів.
Література
1. Лопуховський Л. Вяземська катастрофа 41-го року. М., «Яуза», «Ексмо», 2006.
2. Розгром німецько-фашистських військ під Москвою. М., 1964.
3. Битва під Москвою. М., 1989.