Дослідження історичного процесу ґрунтується на історичних джерелах, якими по суті є будь-які матеріальні об’єкти, створені в процесі соціальної діяльності людини (сокири, горщики, будинки, написи на камені, літописи, малюнки). При цьому слід зазначити, що самі ці матеріальні об’єкти мають двоїсту природу: по-перше, первинне цільове призначення, задля якого вони були створені; по-друге надання історику інформації про соціальний розвиток суспільства, в якому вони виготовлені й, таким чином, перетворення пам’ятки на історичне джерело.
Історичні джерела – це носії інформації, яка є основою для реконструкції минулого людства. Інформація, що міститься в історичних джерелах, об’єктивна і не залежить від суб’єкта, який веде дослідження. Дослідник В. Станко стверджує, що важливою особливістю історичних джерел є те, що вони містять в собі немовби два види інформації. Перший – це та інформація, яка здобута й використана дослідниками у практичній роботі. Другий – це інформація, яка існує в об’єкті, але поки що невідома дослідникові й тому не може бути ним практично використана[1]
.
Особливо важливе значення для вивчення історії стародавнього світу має археологія. Саме завдяки археології тепер відтворена давня історія багатьох народів світу. Археологія широко використовує також і відповідні писемні джерела. У комплексі з іншими науками вона розв’язує найважливіші проблеми історії країн і народів у минулі епохи. Нерідко їй в цьому належить вирішальна роль. Важливе значення археології полягає, насамперед, у великій кількості різноманітних речових джерел. Вони не тільки доповнюють і уточнюють відомості письмових джерел, а й мають цілком самостійне значення[2]
.
Речові джерела – археологічні пам’ятки – надзвичайно різноманітні за своїм складом і характером. До них належать усі матеріальні залишки людської діяльності: поселення і житла, окремі поховання і могильники, святилища, скарби дорогоцінних виробів і монет, знаряддя праці і зброя, твори мистецтва, вироби і прикраси. Найважливішими археологічними пам’ятками є залишки поселень. Винятково важливе значення поселень для вивчення стародавньої історії полягає у тому, що у них зустрічається велика кількість найрізноманітніших матеріалів, насамперед, знарядь праці та побутових виробів, які розповідають про господарство і побут їх мешканців.
Важливими речовими джерелами для вивчення культури, ідеологічних уявлень та суспільних відносин населення минулих епох є поховальні пам’ятки. Відомий археолог І. Шовкопляс зазначав, що найдавнішими похованнями людей були могильники, згодом з’явилися кургани. Курганами називають штучно споруджені пагорби над похованнями. Дещо пізніше з’явилися поховальні споруди з каменю. Вони відомі під загальною назвою мегалітів, тобто споруд з великих каменів. Найбільшими в світі мегалітними пам’ятками – кам’яними гробницями – є грандіозні єгипетські піраміди – усипальниці фараонів. А. Мартинов відзначав, що найбільша з них – піраміда Хеопса – має висоту 146,5 метрів. Поховальний інвентар складається із знарядь праці і зброї, побутових культових предметів, одягу і прикрас тощо. Усе це викликане віруванням у потойбічне життя, в якому, як вважали люди, померлому буде необхідне все, чим він користувався за життя[3]
.
Найчисленнішими археологічними пам’ятками є різноманітні знаряддя праці та зброя, побутові вироби і культові предмети. Найважливіше значення серед археологічних матеріалів для вивчення історії людського суспільства мають знаряддя праці. Разом з людьми, що користувалися ними, вони становлять основу виробничих сил суспільства і визначають характер і ступінь соціально-економічного розвитку. Роль знарядь праці для вивчення історії суспільства – з винятковою ясністю визначають радянські дослідники. Вчений І. Шовкопляс у своїй праці зазначав: «Таку саму вагу, як будова останків кісток має для вивчення організації зниклих тваринних видів, залишки засобів праці мають для вивчення зниклих суспільно-економічних формацій»[4]
. Засоби праці не тільки мірило розвитку людської робочої сили, але й показник тих суспільних відносин, при яких відбувається праця.
Таким чином, археологічні пам’ятки – це важливі наукові джерела. Вони допомагають всебічно висвітлити історію людського суспільства в минулі епохи, встановити закономірності його розвитку. Сама ж археологія розглядається як складова частина історичної науки, окрема її галузь.
Вивчення та дослідження історії Стародавнього Єгипту викликає великий інтерес серед істориків та археологів. Однак, під час дослідження джерел обов’язково потрібно звернути увагу на періодизацію Єгипту. Першу періодизацію староєгиптської історії склав жрець Манефон. Він поділив історію країни від появи першої династії фараонів до епохи Олександра Македонського на 3 великі періоди, назвавши їх Стародавнім, Середнім та Новим царствами, причому помістив у кожен з цих періодів по 10 династій фараонів. Такий рівномірний розподіл династій по періодах, звичайно, умовний. Умовні також і самі династії, бо в одних випадках єгипетський хронограф зараховував до однієї династії представників різних царських родин, в інших – представників однієї царської родини поміщав у різні династії. Все ж манефонова періодизація відповідає основним етапам староєгипетської історії. Дослідник О. Крижанівський у своїй праці подав сучасну періодизацію, яка базується на періодизації Лепсіуса (XІX ст.). Лепсіус взяв за зразок манефонову періодизацію, яка з уточненнями набула наступного вигляду.
Династичний Єгипет існував до 3100 рр. до н.е., Раннє Царство (I–II династії, датується 3100 – 2800 рр. до н. е.), Стародавнє Царство (III–VI династії, проіснувало з 2800–2250 рр. до н.е.), за ним йде І Перехідний період (при владі VII–X династії, датується 2250–2050 рр. до н.е.), за ним слідує Середнє Царство (XI–XII династії, проіснувало з 2050–1750 рр. до н.е.). Після Середнього царства наступає ІІ Перехідний період (XIII–XVII династії, 1710–1560 рр. до н.е.). Далі починається багатий по кількості знахідок період Нового Царства (XVIII–XX династії, 1880–1085 рр. до н.е.). Не менш цікавим є наступний період в історії Єгипту – це Пізнього царства (XXI–XXX династії, який датується XI–IV ст. до н.е.). Пізнє Царство єгиптологи ще поділяють на Лівійсько-Саїський (XXII–XXVI династії) та Перський (XXVII династія) періоди. Іноді добу царювання XXI–XXV династій називають Перехідним періодом. Кінцем стародавньої історії Єгипту одні вчені важають 525 р. до н.е., коли країну завоювали перси, інші – 332 р. до н.е., коли до неї вступили війська Олександра Македонського[5]
. У нашій роботі ми будемо досліджувати джерела з історії Стародавнього Єгипту, користуючись відомою періодизацією Манефона.
Великий інтерес та цінність становить період Стародавнього царства, який дає нам значну кількість археологічних та письмових джерел.
Під час археологічних робіт, перші з яких відносяться до початку XІX ст., було знайдено велику кількість найрізноманітніших пам’яток старовини: предметів побуту, знаряддя праці, зброю, твори мистецтва, речей, пов’язаних з релігійно-магічним культом, а також написів різного роду. Всі ці джерела з історії Стародавнього Єгипту в багатьох випадках добре збереглися, так як в сухому повітрі пустелі тканини, вироби з папіруса, з дерева не підлягають тлінню.
Велику кількість різноманітних давньоєгипетських предметів та надписів було знайдено під час розкопок стародавніх кладовищ-некрополів. В. Авдієв звертає нашу увагу на те, що головним чином періодом Стародавнього царства (XXVIII–XXIII ст. до н.е.) датується некрополь, знайдений поблизу сучасного Каіру, в Гізі (розкопки американського вченого Дж. Рейснера). Південніше Гізи, в Сакарі, англійські археологи дослідили поховальний комплекс фараона Джосера, який складався з великого двору, обнесеного стіною, піраміди з царським похованням та цілої низки каплиць. Єгипетський археолог М. Гонейм знайшов в Сакарі стародавню піраміду, в якій знаходилося поховання фараона Сехемхета[6]
.
Для періоду Стародавнього царства велике значення має Стародавній літопис, уривки з якого збереглися на п’яти уламках великої чорної діоритової плити. Вона має назву «Палермський камінь» (за місцем свого зберігання в Палермо на острові Сицилія). Літопис повідомляє імена стародавніх фараонів та називає важливі події в роки їх правління, наприклад, рівень води в період розливу Нілу, війни та експедиції в сусідні країни. В. Кузищин у своїй праці визначає, що наукову цінність мають біографічні надписи, які знаходяться на стінах гробниць вельмож III–VI династій. У них повідомляється про діяльність їх в якості чиновників на службі в центральному державному управлінні чи в місцевих органах влади. Велике значення для відтворення історії Стародавнього царства мають написи на стінах поховальних кімнат у царських пірамідах V–VI династій, так звані «Тексти пірамід». Вони містять цікаві факти про царську владу, релігійні уявлення, форми царського та заупокійного культу[7]
.
Для вивчення історії Стародавнього царства важливу роль відіграють джерела, які походять із інших країн Стародавнього Сходу. Вони в основному датуються ІІ-І тис. до н.е., коли між різними давньосхідними країнами встановилися досить регулярні зв’язки. Початком ІІ тис. до н.е. (при знахідці вавилонських печаток) датується, наприклад, багатий скарб єгипетських виробів, знайдених у Верхньому Єгипті в м. Тод. В достатку знайдені на території Єгипту, в країнах Східного Середземномор’я і на острові Крит скарабеї з іменами гірських правителів. В Єгипті знамениті залишки фортечних споруд гіксосів, могильники сирійського типу, зброя, статуї азіатських богів. При розкопках в Фівах був знайдений скарб залізних (серп, золото, напильники) та бронзових (шолом, чаша) виробів, які за типом близькі асирійським і датуються VII ст. до н.е.[8]
.
Пам’ятником, який свідчив про владу персів над Єгиптом, являється знайдена в 1972 р. в Сузах трьохметрова статуя Дарія І, яка була зроблена в традиційному єгипетському стилі і покрита клинописними ієрогліфічними надписами.
Невелика кількість писемних документів з іноземних країн з’являється поряд з пам’ятками матеріальної культури, з них можна отримати дані для реконструкції єгипетської історії. Інформацію цього роду дає Ель-Амарнський дипломатичний архів середини ІІ тис. до н.е., який містить листи правителів багаточисленних передньоазіатських держав. В архіві знайдені перші документи із Ассирії, які свідчать про контакти ассирійців з Єгиптом. У літописах ассирійських царів IX–VII ст. до н.е. зустрічається інформація про війни з Єгиптом, розкриваються причини ассирійсько-єгипетських конфліктів, а також захоплення Єгипту Ассирією в 671 р. до н.е.[9]
.
Деякі свідчення про Єгипет в період Стародавнього царства можна знайти у старозавітних творах Біблії. Наприклад, про підтримку Єгиптом Ізраїльського царства в його конфлікті з Іудею, про похід єгипетського фараона Шешонка І до Палестини, про взаємовідносини Єгипту з державами Фінікії, Сирії, Палестини в VIII–VII ст. до н.е.
Одним із основних джерел з вивчення історії Стародавнього Єгипту являються надписи, як картинні (ієрогліфічні), так і скорописні (ієратичні й демотичні). Цінним джерелом з історії Стародавнього царства, яке походить з Куша, являється великий ієрогліфічний надпис царя Данхі, висічений на скелі в храмі Амона в Напаті столиці Куша. Надпис повідомляє про внутрішнє становище Єгипту та похід на нього кушитів.
Коротку інформацію про володарювання персів в Єгипті дає нам надпис царя Дарія І (VIст. до н.е.). Окремо вчений Г. Чайлд відзначає Суецькі надписи, які повідомляють про проведення персами канала від річки Ніл до Червоного моря, будівництво якого було розпочато єгиптянами при Нехо ІІ; Накші. Рустемський та Бехістунський надпис характеризували становище Єгипту за часів перського панування[10]
.
Безсумнівний інтерес для вивчення історії Стародавнього Єгипту представляють праці античних авторів, стародавньогрецьких та римських письменників. Зокрема відомості, які наводяться в творах грецьких колоністів, торговців, найманців, які з VIIст. до н.е. почали проникати до Єгипту. Дані деяких античних авторів інколи базуються на особистих спостереженнях. Найбільш повний опис Єгипту залишив грецький історик Геродот (V ст. до н.е.), який присвятив другу книгу своєї «Історії» Стародавньому Єгипту. Побувавши в середині V ст. до н.е. в Єгипті, Геродот описав природу, звичаї, культуру та релігію стародавньої країни, дав її короткий історичний нарис, детально зупинився на останньому періоді єгипетської історії (VII–VI ст. до н.е.). Геродот описує природні умови Єгипту так: «…Насамперед, як тільки ще під’їжджати до Єгипту з моря, перебуваючи на відстані одного дня шляху від суші, і спустиш плот, то витягнеш бруд, а глибина моря тут – одинадцять орій. Грунт у Єгипті чорноземний і пухкий, бо складається з мулу та наносів, які викидає річка з Ефіопії»[11]
. Незважаючи на те, що розповідь Геродота переповнена легендами, новелами, анекдотами, міфами, більшість відомостей щодо релігії, природних ресурсів Єгипту, підтверджується тогочасними єгипетськими надписами.
Діодор (І ст. до н.е.) мав можливість використати значний масив історичної літератури, яка не дійшла до наших днів. Деякі дані, які він наводить, також підтверджуються єгипетськими надписами. Так, цінність має робота Діодора, присвячена опису природних умов Єгипту, праці рабів та злочинців у золотих копальнях Нубії: «там видобувають золото з великими муками і втратами. Віддані туди у величезній кількості, всі закуті в кайдани, вони безперестанно працюють, позбавлені будь-якої можливості втекти…»[12]
.
Інформацію про Стародавій Єгипет містить історико-географічна праця Страбона (І ст. до н.е.), який детально описує природу Єгипту, систему штучного зрошування, рослинність, тваринний світ, виноробство. Одночасно з цим він вказує на той вплив, який єгипетська культура мала на Грецію.
Страбон так зазначив про Ніл та його розливи: «Ніл тече від кордонів Ефіопії по прямій лінії на північ до так званої місцевості Дельти. Потім він, розділяючись біля верхів’я…, перетворює цю місцевість немовби у вершину трикутника… Більше сорока днів тримається літом вода на висоті, поки починає потроху спадати…»[13]
.
Таким чином, період Стародавнього царства вивчений досить детально. Для висвітлення історії Єгипту цього періоду досліджено велику кількість писемних та археологічних джерел.
Не менший інтерес для дослідників Стародавнього Єгипту становить період Раннього царства. Однак, цей період археологи дослідили не повністю, знайдено дуже мало джерел. Найдавніші надписи, які відносяться до часів Раннього царства, знайдені в Ієраконполі (Верхній Єгипет). Вони допомогають відновити імена перших єгипетських фараонів та пояснити суть зображених сцен. Так, вдалося встановити ім’я фараона Скорпіона та знаки, які зображують штандарти окремих номів, а також сцену святкової церемонії початку сільськогосподарських робіт, проведення фараоном першої борозди або лінії зрошувального каналу. Неабиякий інтерес становлять зображення і надписи, які збереглися на шиферній таблиці фараона Нармера[14]
.
Отже, джерельна база періоду Раннього царства є незначною, однак знахідки стародавніх надписів допомогають нам відновити імена фараонів та характеризують різні церемонії того часу, що дозволяє поглибити наше уявлення щодо історії Стародавнього Єгипту.
Великий інтерес серед дослідників Єгипту викликає період Середнього царства (2050–1750 рр. до н.е.). Цей період вивчений докладніше, ніж попередній. Було знайдено різноманітніші надписи, предмети побуту, мистецтва, архітектурні споруди.
Цінні пам’ятки знайдені при розкопках стародавньоєгипетських міст доби Середнього царства. Так, англійський археолог Ф. Петрі розкопав поблизу Фаюмського оазису руїни міста часів Середнього царства (XXI–XVIII ст. до н.е.), де були знайдені цінні стародавньоєгипетські папіруси з документальними текстами. У Середньому Єгипті, біля містечка Ель-Амарна, англійські вчені (Ф. Петрі, Л. Вулі, Дж. Кендлбері та ін.) розкопали місто, збудоване фараоном XVIII династії Ехнатоном, із залишками царського замка, храмів та багаточисленних будівель, предметів побуту, мистецтва, а також цінних історичних надписів[15]
.
Писемні джерела Середнього царства, безперечно, численніші та різноманітніші, порівняно з пам’ятками Раннього царства.
У районі заупокійного храму фараона XI династії в Дейр-ель-Бахри в одній із гробниць відомих людей часу Середнього царства були знайдені папіруси Хеканахта, які дають цінні відомості про помістне господарство єгипетського жерця. Згідно з надписами, знайденими в гробницях правителей Сіутського ному в Верхньому Єгипті, номархи цієї області в період послаблення центральної влади фараонів мали велику самостійність, здійснюючи повний контроль над господарським життям свого ному[16]
.
Для характеристики землевласницької аристократії часів Середнього царства важливі також надписи номархів Антилопого ному (сучасний Бені-Хасан), які повідомляють про те, що ці номархи володіли великими багатствами, значною владою в своїй області та передавали її у спадок дітям, онукам й нащадкам. На стільки ж показовими є тексти, знайдені в пустельній ущелині Вади-Хамамат, які наводять інформацію про експедицію в далеку південну країну Пунт («Країну бога»). Без сумніву, цікаві і надписи, знайдені на скелях Синайського півострова, в яких розповідається про експедиції. Про зміцнення економічних зв’язків Єгипту з областями Сирії говорять документи, які були знайдені в руїнах стародавнього міста Бібла, на Східному Середземномор’ї. У них розповідається, що в Біблі була єгипетська колонія, якою управляли сирійські князі, що носили місцеві імена, однак мали єгипетські титули та писали по-єгипетськи[17]
.
Для характеристики економічних відносин та державного управління Єгипту Середнього царства Г. Чайлд зазначив, що великий інтерес дають тексти, знайдені в руїнах міста Кахуна, збудованного в Фаюмському оазисі: це офіційні та ділові документи статистичного характеру, які вказують на проведення в ті часи перепису населення. Для вивчення повноважень державної адміністрації велике значення має рахувальна книга царського палацу часів XIII династії, яка дає уявлення про бюрократичний апарат та фінансово-статистичні справи того часу[18]
.
В якості писемних джерел важливі літературні твори
. Ще одним дуже цікавим джерелом для вивчення історії цого періоду є «Повчання», які дають уявлення про стародавні правила життєвої мудрості, та особливі «Пророцтва», в яких описуються народні заворушення, що відбувалися в Єгипті наприкінці доби Середнього царства.
Важливі історичні та релігійні надписи та зображення принесли розкопки грандіозного храмового комплексу в столиці часів Середнього царства – Фівах. Тут, на західному березі Нілу, був добре досліджений храм в Мединет-Абу. У розташованих неподалік скелях розкопали кілька гробниць фараонів. У гробницях стародавньоєгипетських вельмож в різних частинах Єгипту було знайдено велику кількість зображень та надписів історичного, побутового та релігійного характеру.
Отже, період Середнього царства представлений різноманітними джерелами. У цей період були знайдені папіруси Хеканахта, які дають змогу дослідити особливості тогочасного господарства.
Наступним періодом в історії Стародавнього Єгипту є доба Нового царства. Для цього періоду характерна велика кількість дипломатичних документів, літературних творів, надписів. Добою Нового царства датується багато ділових документів, які характеризували соціально-економічні відношення, зокрема розвиток рабства, особливості організації апарату державної влади. Особливо багато ділових документів було знайдено в Дейр-ель Медині, поблизу столиці Єгипту – Фів. Ділові документи часу Нового царства містять цінні відомості про становище рабів, наприклад, про купівлю та найми рабів, іх звільнення, пошук загублених рабів. Інші надписи стосуються земельної власності, описують судові тяжби, пов’язані з приватним землеволодінням, фіксують різноманітні факти дарування землі. Збереглися документи, які фіксують ділові угоди найму та купівлі худоби, виробів ремісників, а також сімейних відносин, наприклад, записки про поділ майна, спадщину та пов’язані з цим судові справи.
Для характеристики центрального апарату державного управління велике значення має посадова інструкція сановнику та вищому чиновнику держави – саті, текст якої зберігся в деяких похованнях, зокрема, в гробниці вельможі Рехміра[20]
.
Багаточисленні тексти часів Нового царства вказують на розвиток активної воєнної політики Єгипту. Особливо детально надписи фараонів XVIII династій повідомляють про їх походи до Передьої Азії та Нубії, серед яких виділяється своєрідний літопис походів Тутмоса ІІІ, який отримав назву «Анали». Аналіз документу дозволяє твердити, що ці походи описані по роках царювання фараона[21]
. Цей літопис був висічений на стіні храму Амона в Фівах.
Без сумніву, історичну цінність представляють дипломатичні документи цього часу, в тому числі й ті, які збереглися в столиці фараона XVIII династіїї Ехнатона, в місті Ахешатоне (суч. Ель-Амарна). Тут був знайдений великий дипломатичний архів середини ІІ тис. до н.е., який містив листи, адресовані єгипетським фараонам Аменхотепу ІІІ та Ехнатону правителями передньоазіатських держав (Вавилонії, Ассирії, Мітанні) та міст Східносередземноморського узбережжя (Бібл, Туніл та ін.). Ці офіційні листи та відповіді на них висвітлюють відносини між єгипетською державою та державами Передньої Азії, зазначають певне послаблення єгипетського впливу на сусідні країни. Дипломатичні документи цього часу були відкриті в Ель-Амарні в кінці XIXст. Так, в 1968 р. при розкопках пагорба Камід-ель-Лаз на території Лівану археологи знайшли одну цілу клинописну табличку та три фрагменти, які представляли собою листи єгипетського фараона Аменхомета ІІІ правителям Дамаска та іншіх міст Середземноморського узбережжя. До нашого часу дійшов текст мирного договору Рамсеса ІІ та хетського царя Хатусілі ІІІ, складений на єгипетській та хетських мовах, – один із найдавніших мирних договорів, який зберігся до нашого часу[22]
.
Не можна не згадати також і про надписи на стінах храму цариці Хатшепсут в Дейр-ель Бахрі. Пам’ятка детально описує велику морську експедицію в південну країну Пунт для доставки звідтиля золота, чорного дерева, світової смоли, худоби[23]
.
Велике значення мають літературні твори часу Нового царства, в тому числі «Казка про двох братів», яка алегорично описує міф про Осириса, «Розповідь про захоплення азіатського міста Іану», яка характеризує завойовницьку політику Єгипту, релігійно-магічні твори, наприклад, відома «Книга мертвих». У 128 розділі «Книги мертвих» зазначалося: «Слава тобі, владико правди! Я прийшов до тебе!… Я приніс до тебе правду; я забороняю брехні доступ до тебе, я не чинив неправди людям… Не віднімав молока з рота дітей, не ловив божих птахів… Я чистий – хай не буде проти мене зла в цій землі…»[24]
.
Особливе значення має праця єгипетського жреця Манефона (Мер-не Тхуті), який жив в IV–III ст. до н.е. Манефон, який знав грецьку та стародавньоєгипетську мову, мав доступ до храмових архівів та міг використовувати давньоєгипетські джерела. У фрагментах його основного твору, який дійшов до нас, а також в короткому конспекті його історичних книг зберігся перелік фараонів, об’єднаних в 30 династій, що послужив історикам Нового часу основою для введення періодизації стародавньоєгипетської історії. В іудейського історика Йосипа Флавія зберігся уривок з праці Манефона, в якій описується завоювання Єгипту азіатським племенем гіксосів, а також містяться цікаві відомості про ієрографічну писемність стародавніх єгиптян[25]
.
Отже, дипломатичні документи цього часу, без сумніву, представляють велику історичну цінність. Знахідки цієї доби дають нам можливість висвітлити міжнародні відносини Єгипту, насамперед, з державами Передньої Азії.
Єгиптологи період Пізнього царства ще поділяють на Лівійсько-Саїський та Перський періоди. Знайдені багаточисленні гробниці, біографічні надписи. Однак, Перський період досліджений вченими недостатньо, знайдено невелику кількість джерел.
Пам’ятники матеріальної культури Єгипту пізнього часу (Лівійсько-Саїський період, X–VI ст. до н.е.) багаточисленні. Значну кількість матеріалів дали розкопки міста Туніса (суч. Сань-ель-Халар) в східній частині Дельти, який був столицею Єгипетської держави в період XXI і XXIII династій. Відкриті декілька царських гробниць з муміями фараонів XXI та XXII династій, царевичів та оточення. Дослідник В. Кузищин говорить, що тут були знайдені символи царської влади (жезл, батіг) та велика кількість прикрас (золоті маски, пекторалі, сандалі із золота, срібні та золоті блюда, браслети, каблучки)[26]
. Л. Васильєв зазначає, що при розкопках міста Буто (суч. Тель-ель-Фарабн – «Пагорб фараонів») були знайдені кам’яні плити з іменами і титулами лівійських вождів, амулети, сосуди часів XXII та XXVI династій, був відкритий шар персидського часу[27]
. Вивчалися археологами й інші міста Дельти: Саїс (суч. Са-ель-Хагар) і Бубастис (суч. Тель-Баста), знамениті в пізній період. Пам’ятники часу правління в Єгипті XXV Ефіопської династії були знайдені як на території Куша, так і на території Єгипту. Їх дали розкопки храмів в Гематоні (суч. Кава) в верхньому Єгипті; Карнакського храму в Фівах, де знайшли каплицю фараона Тахорки; в столиці Кушитського царства Напатє, де в храмах Амона та інших богів були знайдені вівтарі, статуї Тахарки і його сім’ї. Був розкопаний некрополь в Нурі, де височила найвища на території Куша піраміда Тахарки, а також гробниці його наступників[28]
.
Цінні матеріали для вивчення історії Стародавнього Єгипту дали розкопки на території грецьких поселень в Єгипті, особливо в Навкратисі і Дафнах. У Навкратисі були знайдені житлові квартали, утвар, реміснича продукція, залишки храмів на честь грецьких богів Аполлона, Гери, Діоскуров та ін., головного храма Еленіона. У Дафнах розкопали цитадель, казарми воїнів-найманців, торгівельно-ремісничі поселення поблизу цитаделі.
Значну інформацію містять стели і надписи лівійських правителів номів Дельти, кушитських фараонів Піанхи і Танутамона. Для відновлення хронології XXV і XXVI династій важливі так звані «стели Апісів» – священних биків, похованих в Серапеумі та Мемфісі, чиї надгробні плити прикрашені рельєфами з датами народження та поховання кожного з Апісі та імені правлячого в той період фараона[29]
.
Інтерес представляють біографічні надписи вельмож саїського періоду, надписи-посвяти жерців та ін. Для саїського періоду характерні знахідки на території Єгипту грецьких та карійських надписів, залишених торговцями і воїнами-найманцями (VII–VI ст. до н.е.). Збереглася велика кількість ділових документів цього періоду, зроблених демотичним спрощеним письмом. Ці документи, які представляють собою шлюбні контракти, орендові і кабальні договори, дають змогу ясніше представити особливості суспільного життя єгипетського суспільства пізнього часу.
Певні факти з історії Єгипту цього періоду можна знайти у творах усної народної творчості, наприклад, у циклі сказань про таніського царя Пєтубастісе.
Таким чином, дослідження всього масиву джерел з історії Стародавнього Єгипту різних періодів представляє значний науковий інтерес, дає можливість вивчити основні віхи економічної, політичної історії та культури.
Вивчення особливостей культурних традицій, пам’яток скульптури, архітектури народів Стародавнього Єгипту продовжувалося й наприкінці XVIIIст. У цей час уявлення європейських вчених про Єгипет було досить обмеженим. Уривчасті відомості Геродота та інших античних авторів, повні фантастики відомості Біблії, історія тридцяти династій фараоні, написана приблизно в 300 р. до н.е. єгипетським жерцем Манефоном, декілька статуй, які збереглися в Римі, два-три обеліски, покриті ієрогліфами, розшифрувати які безуспішно намагався ще Клод Дейреск та інші дослідники, це все чим оперували історики та археологи. Однак навіть цих свідчень було достатньо, щоб представити собі значення стародавньої і майже забутої цивілізації для історії людства.
30 червня 1798 р. в Єгипті, поблизу Олександрії, почалася висадка французької воєнної експедиції на чолі з генералом Бонапартом. Експедицію супроводжувала група вчених різних спеціальностей та художників. Нагадаємо, що одразу ж після перших перемог Наполеона, був заснований Єгипетський інститут з метою вивчення захопленої країни. Один із його членів, видатний вчений Денон, об’їздив весь Єгипет від Олександрії до Сієни (Асуан), списував надписи, замальовував архітектурні споруди, купував цінні історичні реліквії.
Можливості, які відкривалися перед археологами, були грандіозними. Єгипет був переповнений монументальними кам’яними спорудами та надписами. Надписи покривали стіни храмів та гробниць. Особливий інтерес та цінність являв Розеттський камінь, знайдений в селищі Розетта. Ряд вчених зазначили, що цей камінь чорного базальта з трьохметровим надписом на стародавньоєгипетській мові – ієрогліфами, новоєгипетській – демотичним письмом, на грецькій – грецькою абеткою. Всі три надписи, як потім з’ясувалося, містили один і той же текст – декрет жерців на честь Птолемея VЄпіфана (196 р. до н.е.)[30]
.
Французька експедиція зібрала достатньо велику колекцію єгипетських пам’яток, однак за Амьєнським миром (1802 р.) вона була передана Англії, в тому числі й Розеттський камінь. Всі ж результати розкопок, а саме записи, замальовки, та ін. залишилися французам. У 1808 р. вийшли перші два томи роботи під назвою «Опис Єгипту» або «Зібрання спостережень, які були зроблені в Єгипті під час експедиції французької армії». Всього до 1813 р. було випущено дванадцять томів таблиць таблиць і двадцять чотири томи тексту[31]
. Ця праця поклала початок єгиптології як окремої історичної дисципліни.
Подальше дослідження Єгипту пов’язане з ім’ям французького вченого Франсуа Шампольона (1790–1832 рр.). Користуючись трьохмовним надписом і порівнюючи грецький і новоєгипетський текст з ієрогліфами староєгипетської мови, він визначив п’ятнадцять знаків. Відкриття Шампольона зовсім не означало, що він навчився вільно читати всі стародавньоєгипетські тексти. Він тільки вказав ключ до їх розуміння.
У 1828 р. Шампольон з італійським ученим Розелінні відправився до Єгипту. Результати цієї експедиції він виклав у своїх «Листах із Єгипта і Нубії». Він оглянув і описав багато єгипетських пам’ятників, однак ця експедиція не мала великого наукового значення.
Дещо більше для вивчення Єгипту зробив німецький вчений Лепсіус (1810–1884 рр.). Деякі дослідники відзначали, що він вивчав єгипетські старовинності методично, притримуючись суворих наукових прийомів, на що не завжди був спроможний Шампольон. Поблизу Мемфісу він відкриває та вивчає 67 царських пірамід та приблизно 130 гробниць сановників і вельмож Стародавнього Єгипту[32]
.
Головна заслуга цих двох вчених і особливо Лепсіуса була в тому, що вони вивчали не стільки єгипетське мистецтво, скільки єгипетську історію. Лепсіус першим поклав початок наукової єгипетської періодизації і хронології – встановив поділ Єгипту на три періоди – Стародавнє, Середнє і Нове царство, дав перелік у хронологічному порядку близько тисячі імен і титулів царів, цариць і царських дітей. Після Лепсіуса залишилася велика літературна спадщина: «Листи із Єгипту», «Пам’ятники із Єгипту і Єфіопії».
Наприкінці XIX ст. масштабні археологічні розкопки в Єгипті здійснили француз д’Морган, швейцарець Мавіль. За словами дослідника Г.Ніколаєва, вони розкопали найдавніші царські гробниці в Абідосі.
У 90-х рр. на території сучасної Амарни розпочалися розкопки Ахешатона – резиденції фараона-реформатора Ехнатона. Тут були виявлені справжні художні шедеври – скульптурні портрети Ехнатона та його першої дружини – Нефертіті. Цю безцінну знахідку потайки було вивезено до Німеччини.
Таким чином, єгипетські архітектори, скульптори, муляри залишили після себе багату художню спадщину. Вони започаткували монументальну кам’яну архітектуру, скульптурний портрет і станковий живопис великої художньої цінності. Однак, з глибоким жалем доводиться констатувати, що багато єгипетських старожитностей, виявлених археологами, гинуть буквально на очах від підґрунтових вод. Руйнується Великий сфінкс, кришаться піраміди, небезпечно «хворіють» царські мумії (так, у 1977 р. мумію Рамзеса ІІ навіть возили на «лікування» до Франції). Великих, часом непоправних, збитків науці завдає також підпільна торгівля єгипетськими старожитностями. Німецький журналіст П. Елебрахт дійшов висновку, що ніде в світі «зажерливе бажання людей заволодіти захованними скарбами не виявляеться так підступно», як у Єгипті, і що «ніде найбільш блюзнірський вид пограбування – розриття могил – не став такою традицією, як у цій країні…»[33]
.
Отже, народи Стародавнього Єгипту створили оригінальну, цікаву й багату культуру, цінності якої ввійшли до скарбниці світової культури.
[1]
Станко В.Н. Історія первісного суспільства – К.,1999. – С. 15.
[2]
Шовкопляс І.Г. Основи археології – К.,1964. – С. 23.
[3]
Мартинов А.И., Шер Я. А. Методы археологического исследования: Учеб. пособие для студентов вузов. – М., 1989. – С.19.
[4]
Шовкопляс І.Г. Основи археологіі, - К., 1972. – С.5.
[5]
Крижанівський О.П. Історія Стародавнього сходу: Курс лекцій: Навч. посібник – К.: Либідь, 1996. – С. 20.
[6]
Авдиев В.И. История Древнего Востока . – Ленинград, 1948. – С. 14.
[7]
История Древнего Востока: Учебник / Под ред. В.И. Кузищина. – М., 1979. – С. 18.
[8]
Васильев Л.С. История Востока: Учеб. по спец. „История”. – М., 1998. – С. 23.
[9]
Там само. – С. 19.
[10]
Гордон Чайлд. Древний Восток на свете новых раскопок – М., 1956. – С. 32.
[11]
Крижанівський О.П., Мухіна З.І. та ін. Хрестоматія з історії Стародавнього світу. – К., 1974. – С. 7.
[12]
Там само. – С. 10.
[13]
Там само. – С.11.
[14]
Крижанівський О. Культура стародавнього Єгипту //Історія України. – 2001. - № 40.- С.7.
[15]
Николаев Г. Древний Египет. Пирамида власти // Наука и жизнь. – 1997. – № 5. – С. 10.
[16]
Крижанівський О.П. Історія Стародавнього сходу: Курс лекцій: Навч. посібник – К., 1996. – С. 28.
[17]
Авдиев В.И. История Древнего Востока. – Ленинград, 1948. – С. 26.
[18]
Гордон Чайлд. Древний Восток на свете новых раскопок – М., 1956. – С. 36.
[19]
Крижанівський О.П., Мухіна З.Г. та ін. Хрестоматія з історії Стародавнього світу. – К., 1974. – С. 21.
[20]
Крижанівський О.П., Мухіна З.Г. та ін. Хрестоматія з історії Стародавнього світу. – К., 1974. – С. 18
[21]
Там само. – С. 9.
[22]
История Древнего Востока: Учебник / Под ред. В.И. Кузищина.– М., 1979. – С. 13.
[23]
Там само. – С. 15.
[24]
Крижанівський О.П., Мухіна З.Г. та ін. Хрестоматія з історії Стародавнього світу. – К., 1974. – С. 9.
[25]
Васильев Л.С. История Востока: Учеб. по спец. „История”. – М., 1998. – С. 29.
[26]
История Древнего Востока: Учебник / Под ред. В.И. Кузищина. – М., 1979. – С. 15.
[27]
Васильев Л.С. История Востока: Учеб. по спец. „История”. – М., 1998. – С. 30.
[28]
Крижанівський О.П. Історія Стародавнього сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 1996. – С. 40.
[29]
Крижанівський О.П. Історія Стародавнього сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 1996. – С. 28.
[30]
Амальрик А.С., Монлайт А.Л. В поисках исчезнувших цивилизаций. – М. ,1996. – С. 49.
[31]
Авдиев В.И. История Древнего Востока. – Ленинград, 1948. – С. 22.
[32]
Бацалев В., Варакин А. Тайны археологии. Радость и проклятие великих открытий. – М., 1999. – С. 120.
[33]
Николаев Г. Древний Єгипет. Пирамида власти // Наука и жизнь. – 1997. – №5. – С. 10.