Зміна системи державних закупівель сільськогосподарської продукції в 1950-ті -першій половині 60-х рр. ХХ ст.
На сучасному етапі докорінного реформування аграрного сектору економіки України, утвердження на землі її справжнього працелюбного господаря надзвичайно важливого значення набирають питання належної організації цього складного процесу, який охоплює практично всі сторінки життя селянства – соціально-економічну, політичну, культурну сфери.
Тому особливої актуальності набуває сьогодні дослідження процесів, які відбувались в українському селі в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ ст.
Після проголошення незалежності України дослідження аграрних проблем на селі в 50-ті – першій половині 60-х рр. проводяться на основі нових підходів, які зумовлені утвердженням економічного, політичного та ідеологічного плюралізму. Плідним є доробок відомих вітчизняних вчених В.Барана, В.Даниленка1
, С.Кульчицького2
, П.Панченка3
. В своїх працях вони започаткували нові підходи до осмислення досліджуваного нами періоду. В кінці ХХ-- на початку ХХІ ст. побачив світ ряд нових досліджень із проблеми. Це, зокрема, праці О.Завальнюка, І.Рибака 4
,І.Лубко5
, І.Романюка6
та інших дослідників.
Метою даної статті є з’ясування сутності, характеру та особливостей зміни системи державних закупівель сільськогосподарської продукції в 50-ті – першій половині 60-х рр. ХХ століття, розкриття наслідків такої реорганізації для українського села.
Однією із серйозних перешкод для розвитку колгоспного виробництва була існуюча система закупівельно-заготівельних цін. У післявоєнний період закупівельні та заготівельні ціни на ряд важливих продуктів сільського господарства настільки були низькими, що колгоспи своїми прибутками за здану продукцію навіть не покривали витрат на виробництво. Найбільше це стосувалось реалізації зернових культур, картоплі і продуктів тваринництва. Встановлені ще в 1927 -1931 рр. у розмірі 4-8 коп. за 1 кг. зернових, вони фактично не змінювались всі наступні роки. В 1952 р. пшениця здавалась по 9,7 коп. за 1 кг., картопля – по 4,7 овочі – по 19,2, яловичина – 20,3, свинина – по 67,2, молоко – по 25,2, яйця – по 2 крб. за тисячу штук. За такими цінами колгоспи здавали біля 20% валового збору зернових і практично всю тваринницьку продукцію. Крім цього більше однієї третини врожаю йшло на розрахунки з МТС7
.
На вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС зазначалось, що в багатьох колгоспах виробництво 1 центнера. Картоплі обходилось господарству в 40 крб., а за закупівельна ціна його складала 3 крб. за один центнер. В 1952-1953 рр. при реалізації по закупівельним цінам зерна, м’яса ВРХ, свинини, молока виробництво їх було збитковим8
.
Крім того, ціни не відображали реального співвідношення затрат праці на виробництво різноманітних сільськогосподарських культур. У той час, як затрати праці на виробництво 1 ц. бавовнику – сирцю в 1953 р. були в 5,8 разів вищими за затрати праці на 1 ц. зерна, ціна 1 ц. бавовнику-сирцю перевищувала ціну 1 ц. зерна в 38 разів (без премій і надбавок)9
. Ми називаємо дані про бавовник лише тому, що в цей період за площею посівів бавовнику України займала друге місце в СРСР10
. На виробництва 1 ц. цукрового буряку праці витрачалось на 38% менше, ніж на 1 ц. зерна, однак заготівельна ціна на цукровий буряк на 25% перевищувала ціну на зерно. Насамкінець, якщо затрати праці на виробництво 1 ц. м’яса були в 15-16 разів більшими, ніж на 1 ц. зерна, то закупівельні ціни на м’ясо в 1952 р. були вищими за ціни на зерно лише в 6-8 разів11
.
Невідповідність закупівельно-заготівельних цін на сільськогосподарські продукти, засобів і затрат праці на їх виробництво було однією із причин матеріальної незацікавленості колгоспів у розвитку окремих галузей сільського господарства.
Спостерігались також невідповідальність у співвідношенні заготівельних цін на продукцію сільського господарства із роздрібними цінами на промислові і продовольчі товари. Власні нагромадження колгоспів, як і раніше, були незначними, оскільки вони здавали державі сільськогосподарську продукцію за надто низькими директивними закупівельно-заготівельними цінами. Наприклад, державні органи закуповували у колгоспів пшеницю по одній копійці за кілограм при роздрібній ціні на борошно 31 коп., яловичину – за 23 коп., а продавали в містах у середньому за 1,5 крб. за кілограм, молоко – відповідно 2,8 коп. за літр і 22 коп. в роздріб. Такі закупівельні ціни не відшкодовували, та й не могли , природно, відшкодувати суспільно-необхідні затрати праці12
.
Відсутність економічно обґрунтованого співвідношення між закупівельними цінами на окремі продукти сільського господарства і затрати праці на їх виробництва не створювали достатніх матеріальних стимулів для розвитку колгоспного виробництва.
У несприятливому становищі опинилось тваринництво, зернове господарство, а особливо вирощування гречки, проса, серед технічних культур – виробництво льону, невигідним ставало вирощування картоплі.
Зниження матеріальної зацікавленості колгоспів і колгоспників відбивалося на продуктивності праці, врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тваринництва. Все це вело до зниження продуктивності праці у сільському господарстві.
У відповідності з рішеннями вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС було здійснено підвищення закупівельно-заготівельних цін на продукти тваринництва – м’яса, молока, яєць13
. Закупівельні ціни були підвищені на м’ясо в середньому на 30%, на молоко в 1,5 раза. В 1955 і 1958 рр. ціни були знову дещо підвищені, але більш диференційовано, враховуючи зональність країни і собівартість сільськогосподарської продукції14
.
Удосконалення системи ціноутворення, проведене протягом 1953-1958 рр. підготувало умови для зміни системи державних закупівель сільськогосподарської продукції.
Тому в 1958 році, слід за зміною системи виробничо-технічного обслуговування колгоспів, продажу їм техніки та організації РТС, була проведена суттєва реорганізація системи державних закупівель. На червневому (1958 р.) пленумі ЦК КПРС була прийнята постанова “Про скасування обов’язкових постанов та натуроплати за роботи МТС, про новий порядок, ціни і умови заготівель сільськогосподарських продуктів”. Суть її полягала в тому, що різні форми державних заготівель (обов’язкові поставки, натуроплата за роботу МТС, контрактації і закупівлі) були замінені єдиною формою забезпечення державних потреб – державними закупівлями сільськогосподарської продукції. Заготівлі повинні були залежати виключно від рівня виробництва: чим більше вироблено продуктів, тим більше їх може закупити держава15
.
За основу формування планів було взято погектарний принцип обчислення обсягу державних заготівель, який ще більше диференціював норми продажу продуктів відповідно до спеціалізації господарств. Цим самим рішенням було визначено методику формування зональних цін, які повинні були компенсувати витрати колгоспів, стимулювати зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції і створення необхідних умов для розширення виробництва16
.
Виходячи з цього, Рада Міністрів УРСР постановою від 31 липня 1958 р. затвердила нові закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, що реалізувалась державі колгоспами та населенням, диференційовані по зонах в залежності від якості та термінів реалізації. Одночасно вводилась виплати колгоспами авансу в рахунок поставок в розмірі 20-25% їх закупівельної вартості17
.
Нові закупівельні ціни були економічно обґрунтовані. В їх основі лежала середньозональна собівартість продукції кожного виду. Вони встановлювались з таким розрахунком, щоб компенсувати виробничі витрати більшості колгоспів і отримати необхідні накопичення. Нові ціни також дозволяли державі отримувати частку чистого прибутку, що накопичувався в колгоспах, які знаходились в кращих природно-кліматичних умовах. В Україні встановлювались такі закупівельні ціни на зернові культури (за 1 центнер): пшениця м’яка та просо – 6,7 крб.., жито – 6,4 крб., овес – 4,5 крб. ячмінь кормовий – 5,2 крб. (у цінах 1961 р.). В залежності від природно-економічних умов, було визначено 4 цінових зони18
. Нижчі ціни встановлювалися для колгоспів І зони, де умови для виробництва зерна були найбільш сприятливі. До ІУ зони відносились гірські, передгірські і поліські райони, де умови для вирощування зерна були найгірші, тому і ціни тут встановлювались значно вищі, ніж для І зони. На пшеницю м’яку вони були вищими на 28,8%, жито – 38%, просо – 30,7%, овес – 28%, ячмінь кормовий – на 47 %. Зрозуміло, що з колгоспів ІІ, ІІІ та ІУ зони в державну казну надходив менша частка чистого доходу, ніж з колгоспів І зони. Здавалося б, що такий розподіл був логічним за своїм змістом, оскільки враховував регіональні природн
Проте загалом нова система ціноутворення була прогресивнішою в економічному плані. Більше того, вона забезпечувала кращі умови для розвитку тваринництва. До цього м’ясне тваринництво було завідомо збиткове. Якщо закупівельна ціна коливалась в межах 610 крб. за 1 ц. яловичини19
, то собівартість продукції помітно їх перевищувала. Так собівартість 1 ц. яловичини в 1956 р. становила 847, 3 крб., в 1957 р. – 922 крб., в 1958 р. – 964,6 крб.20
.
Попри цінову невідповідність, яка ще деякий час існувала в системі заготівель, все ж здобутки були очевидними. Протягом цього періоду ціни на худобу і птицю, що реалізувались колгоспами по обов'язкових поставках, підвищувались більше, ніж в 5,5 рази, на овочі - на 25-40%21
. В зв'язку зі зменшенням норм обов'язкових поставок колгоспи і колгоспники отримали можливість реалізувати більшу частину продукції по цінах колгоспного ринку. В результаті цього селяни України за 1958 рік одержали прибутків на суму 800 млн.крб.22
.
Проблеми однак продовжували існувати. Прославлений механізатор з Кіровоградщини О.Гіталов на XXI з'їзді КПРС говорив про значний розрив між виробництвом сільгосппродукції та технічною базою заготівельних органів. Він відзначив, що відчутні втрати сільськогосподарської продукції, які виникали яри цьому, працівники заготівельних органів легко перекладали на плечі колгоспів, які несли значні матеріальні збитки. Однак М.Хрущов не знайшов нічого кращого, ніж з гумором відповісти: "З такими труднощами значно простіше впоратись, аніж при нестачі виробництва продуктів харчування"23
. Проте згодом спільною постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 25 лютого 1961 р. "Про перебудову та покращення організації державних заготівель сільськогосподарських продуктів" було встановлено, що надалі закупівлі повинні проводитись шляхом контрактації з використанням типового договору, яким визначались об'єми та якість заготівельної продукції, терміни її реалізації, умови доставки та прийому, ціни і порядок розрахунків, взаємна матеріальна відповідальність сторін24
.
Проведення комплексу заходів щодо підвищення рівня технічного забезпечення сільського господарства, культури землеробства, організаційно-господарського зміцнення колгоспів дозволило в другій половині 50-х рр. досягти певного збільшення урожайності найважливіших сільськогосподарських культур.
Слід однак зазначити, що особиста зацікавленість місцевого партійного керівництва за будь-яку ціну виконати, а ще краще перевиконати план, нехай і на шкоду справі, продовжував брати верх. Це призвело до того, що в багатьох колгоспах укорінялась антидержавна практика отримання насіннєвої ссуди або купівлі насіння з державних ресурсів, тоді як кожне господарство повинно було мати власне сортове насіння в необхідній кількості. Широкого розмаху набуло явище, коли районні керівники намагаючись вибитись у передовики, змушували господарства для перевиконання взятих зобов'язань здавати в рахунок плану насіннєве зерно, хоч невдовзі самі ж змушені були купувати насіннєвий матеріал за значно вищими цінами, оскільки свій продали як просту товарну пшеницю.
До участі у виконанні планів хлібозаготівель залучались навіть дослідні та учбові господарства. Щоправда, вони повинні були продавати державі лише ту кількість зерна та сільгосппродукції, що передбачалась планами. Місцевим органам влади заборонялось доводити їм додаткові завдання продажу державі продукції. В доповідній записці секретареві ЦК КПУ М.Бурковському в.о. міністра сільського господарства І.Зоріна 18 липня 1962 р. повідомляла, що в ряді областей цей порядок грубо порушується. За вказівками Луганського та Сумського обкомів та облвиконкомів, були незаконно доведені до обласних дослідних станцій додаткові завдання по продажу зерна державі25
.
Це призводило до того, що господарства залишались практично без зернових кормів, а вже в 1964 р. до появи збиткових сільськогосподарських дослідних станцій, в тому числі Закарпатської області - 73 тис.крб.., Одеської - 64 тис.крб.., Чернігівської - 155 тис. крб. інших. Загальна сума збитковості дослідних установ становила 509 тис. крб.26
.
Проведені заходи по вдосконаленню економічних зв'язків сільського господарства із сферою заготівель, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції мали позитивне значення для стимулювання виробничого процесу. Слід однак зазначити, що досвід функціонування цієї системи протягом 1958 - першої половини 1960 рр. показав, що відносини між цими сферами не були врегульовані. В умовах розвитку госпрозрахункових відносин відсутність юридично зафіксованих договірних зобов'язань продовжувала негативне впливати на фінансове становище колгоспів.
Сільське господарство несло на собі постійний тягар заготівель, планів, податків. Проблеми, що перманентно виникали перед колгоспами, практично вирішувались самотужки. Тому нові суспільно-політичні та економічні умови, що склались в кінці 50-х - першій половині 60-х рр., дали лише потужний імпульс для розвитку сільськогосподарського виробництва, але кардинально ситуацію так і не змінили.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи. 1946 - 1980 - ті рр. //Україна крізь віки. -К., 1999;
2. Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956-1964)// Український історичний журнал. -1998. -№3. -С. 120-129;
3. Панченко П.П.. Сторінки історії України XX століття: (Українське село: поступ, сподівання, тривоги). -К., 1995;
4. Завальнюк О.М., Рибак І.В. Новітня аграрна історія України. -Кам'янець-Подільський, 2004;
5. Лубко І.М. Спроби організаційно-економічного подолання кризи колгоспного виробництва в середині 50х - на початку 60-х рр.// Український селянин: Збірник наукових праць - Черкаси, 2002. -Вип.5. –С.116-119; її ж. Спроби аграрних перетворень М.С.Хрущова та їх вплив на українське село (1953-1964 рр.) //Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. істор. наук.(Донецький національний університет). -Донецьк, 2002;
6. Романюк І.М. М.С.Хрущов і система планування сільського господарства України на початку 1950-х років// наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Вип. III. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця, 2001. -С. 131-134; Його ж. Перебудова системи управління сільського господарства України (1959 р.) //Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. Вип.. 16.- К., - Донецьк, 2001. - С. 156-160;
7. История социалистической экономики СССР. В 7 т. -М., 1980. -Т.VІ. -С.408;
8. Малофеев А.К. История ценообразования в СССР (1917-1963). -М., 1964.-С.268;
9. Развитие социалистической экономики СССР в послевоенный период.- М., 1965. - С.292;
10 Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). -Ф.І. -Оп.24. - Спр. 1539. -Арк.3О;
11. История социалистической экономики СССР. Т.VІ -С.408;
12. Завальнюк. О.М., Рибак І.В. Новітня аграрна історія України. - Кам'янець-Подільський, 2004. -С.175; Панченко П.П, Марчук В.А. Аграрна історія України. - К., 2000. -С. 232;
13. КПРС в резолюціях , рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Вид. 8-е, доп. і випр. -К., 1980. -Т.6. -С.393;
14. История социалистической экономики СССР. Т.VІ - С.409; 15. КПРС в резолюціях... - К., 1981. -Т.7. - С.318-325;
16. Там само. -С. 323, 324;
17.Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. -К., 1958. -№7. -С.86;
18.Собрание постановлений правительства СССР. -М., 1958. -№ 11. - С.282;
19.Довідник про новий порядок, ціни та умови заготівель сільськогосподарських продуктів. /Міністерство сільського господарства УРСР. -К., 958. -С.48;
20.Сельское хозяйство СССР: Статистический сборник. -М., 1960.-С 407;
21. Історія селянства Української РСР. В 2-х т. -К., 1967. -Т.2. -С.413;
22. Позачерговий XX з'їзд Комуністичної партії України 16-17 січня 1959 р. Матеріали з'їзду.-К., 1959. -С.40,
23. Внеочередной ХХІ съезд Коммунистической партии Советского Союза. 27 января - 5 февраля 1959 г.:Стенографический отчет. -М., 1959. -Т. 1-2. - С.514;
24. Собрание постановлений правительства СССР. –М., 1961. -№4 -С.21;
25. ЦДАГО України. -Ф.1. -Оп. -80. -Спр.1296. -Арк.37,
26. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі -ЦВАВО України). -Ф.27- Оп. 20. -Спр. 1735. -Арк.78.