Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Домашня контрольна робота
з історії України
на тему
Підготовка авіаційних спеціалістів навчальних закладів України у 70-80 рр. ХХ століття
Виконала:
Студентка 103 групи ФМІП
Саповська Марина
Перевірив асистент
Паскал Жанна Валеріївна
Київ 2009
Національний авіаційний університет (НАУ) є найбільшим авіаційним вищим навчальним закладом України, який за свою 70-річну історію підготував десятки тисяч спеціалістів для 126 країн світу і продовжує їхню підготовку за перспективними напрямами і спеціальностями.
Перетворившись на потужний сучасний навчально-науковий комплекс, Національний авіаційний університет зустрічає свій ювілей з гордістю за свій внесок у справу підготовки висококваліфікованих фахівців за багатьма спеціальностями, у розвиток цивільної авіації, освіти і суспільства взагалі. Здобутки НАУ, особливо на зламі ХХ і ХXІ століть, надихають колектив співробітників на подальший розвиток університету як багато профільного освітньо-наукового закладу України світового рівня, який користується вагомим авторитетом у авіаційної спільноти, з яким співпрацює чимало освітніх та наукових установ багатьох країн світу.
Спеціалісти 70-80-х. років відіграли велику роль в розвитку цивільної авіації України!
Початок 70-х років. Характеризується значним збільшенням парку повітряних кораблів та обсягу перевезень, а також створення нових типів літаків: АН-12, АН-26, АН-30, АН-32, АН-22 «Антей», Ту-134, Ту-154, Як-40.
Також у 70-ті роки науковцями інституту розробляють нові стратегічні напрями технічного обслуговування авіаційної техніки «за станом», що потребують використання ефективних методів та засобів оцінювання та прогнозування технічного стану виробів авіаційної техніки в процесі експлуатації.
Якщо у 70-х роках для цивільної авіації було підготовлено понад 14 тисяч інженерів, у тому числі 653 для інших держав світу, то в наступні роки їх випуск в інституті суттєво збільшився.
Поряд з цим на факультеті підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів цивільної авіації в КІІЦА пройшло перепідготовку 8637 спеціалістів із різних підрозділів Аерофлоту.
На початку 80-х років Міністерство цивільної авіації СРСР визначило пріоритетним напрям «більш ефективного використання інтелектуального потенціалу».
Факти свідчать, що спільні зусилля влади і колективу інституту не були даремними. Серед 30 тисяч висококваліфікованих спеціалістів, які вийшли зі стін КІІЦА в ті роки, були академіки та члени-кореспонденти АН СРСР та УРСР, доктори наук, професори, начальники та головні інженери наукових установ і підприємств.
Лауреатами Державної премії України у галузі науки і техніки стали В. Канарчук, В. Степаненко…та багато інших.
Тому провідне місце у науково-дослідницькій роботі в 80-ті роки, поряд зі створенням у 60-70-і роки науковими школами, зайняли нові наукові напрями, які очолювали професори О.Ф.Аксьонов, В.Г.Денисов, М.Ф. Давиденко, В.О. Касянова, О.А. Волков, В.О. Ігнатов та багато інших.
З 1970 року почали регулярно проводитись дні науки, під час яких студенти на науково-технічних конференціях звітували про свої досягнення.
Науково-дослідна робота студентів стала у ці роки важливим джерелом підготовки резерву наукових і педагогічних кадрів для інституту, Аерофлоту та інших організацій.
Українськими авіапідприємствами у 70-ті роки було перевезено 114 мільйонів пасажирів та оброблено з повітря 117 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь, побудовано і реконструйовано 18 злітно-посадочних смуг, уведено в дію 24 нових аеровокзали. Комплексна довгострокова програма розвитку української цивільної авіації до 2000року успішно виконувалась. Уже наприкінці 70-х років авіатори України виконували регулярні та чартерні рейси до 17-ти міст десяти країн світу.
Наступного десятиріччя обсяг перевезень літаками нових типів безперервно зростав. Одночасно проводилася інтенсивна підготовка до експлуатації літаків четвертого покоління, таких як Іл.-96-300, Ту-204, АН-3, АН-28, АН-74, АН-122, нових вертольотів Мі-26, Ка-32. Аерофлот все більше оснащувався новою сучасною технікою різноманітного призначення. І вся діяльність керівництва КІІЦА і його колективу була спрямована на максимальне сприяння успішному виконанню розроблених програм, подальшого розвитку Аерофлоту і, перш за все, на підготовку таких інженерів, які б повною мірою відповідали вимогам нового технічного стану авіаційної галузі.
В інституті у 70-80-ті роки були побудовані і введені в експлуатацію новий навчальний корпус, турбокомпресорний комплекс, корпуси теорії і конструкції авіаційних двигунів та конструкції і міцності літальних апаратів з ангаром, гараж для спецмашин, поліклініка на 600 відвідувань, науково-технічна бібліотека (НТБ) на мільйон екземплярів книг, великий спортивний комплекс, спортивно-оздоровчий табір на річці Десні, піонерський табір «Авіатор», палац культури із залом на півтори тисячі місць та нові гуртожитки для студентів і житлові будинки для постійного складу інституту.
У 1975 році ректором КІІЦА став О.Ф.Аксьонов.
У ці роки продовжувала розвиватися навчальна наукова база інституту. Зокрема, були створені унікальні стенди для випробувань авіаційних двигунів та нові лабораторні тренажери, унікальним обладнанням були оснащені аеродинамічна труба, побудовані нові навчальні майстерні, придбані літаки Іл.-76, Ту-154, тренажери літаків Ту-154 і Л-410, був створений навчальний клас літака АН-26, навчальні макети двигунів АИ-25, ТА-8, розроблена значна кількість комплектів авіаційного, радіозв’язкового і радіонавігаційного навчального обладнання, встановлено нові обчислювальні машини. Був створений кабінет-аудиторія для вивчення нової авіаційної техніки, кабінети безпеки польотів, почала діяти лабораторія педагогічної майстерності. Були організовані нові та переобладнані існуючі галузеві науково-дослідні лабораторії.
Вводились в дію навчальні класи, обладнані контролюючими машинами і комплексами навчальних засобів із зворотним зв’язком («викладач – студент –викладач »), створено студентський обчислювальний зал і введені в експлуатацію ЕОМ ЄС-1020, ЄС-1033 і М4030.
Для проведення науково-дослідницької роботи створено ряд нових лабораторій з унікальним обладнанням, таким як, наприклад, плазмові установки, хронографи, лазери, електронні мікроскопи. За результатами розробок, виконаних у нових лабораторіях, були опубліковані монографії, які отримали широке визнання. М.Л. Голего, А.Я. Аляб’єв , В.В. Шевеля «Фреттинг-корозія металів» (1974 р.)
Серед найбільш представницьких науково-технічних конференцій, проведених на базі інституту у першій половині 70-х років були всесоюзні конференції «Перспективи розвитку тренажерів та імітаторів літальних апаратів» (1971 р.) «Фізико-хімічна механіка і фретинг-корозія»(1973), «Прикладна аеродинаміка»(1973), «Авіаційна ергономіка і безпека польотів»(1974).
Ряд досліджень і розробок науковці інституту проводили спільно з колективами академічних науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, серед яких були Інститут космічних досліджень, Інститут фізики Сибірського віділення АН СРСР, Інститут металургії ім.. А.А. Байкова, Інститут проблем міцності, Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенко АН УРСР, ОКБ генеральних конструкторів О.К. Антонова, А.А. Туполєва, А.С. Яковлєва, А.М. Люльки, Н.А, Кузнєцова.
У середині 70-х років науковці інституту працювали за 62-ма договорами про науково-технічну співдружність з 36-ма підприємствами промисловості та авіапідприємствами і ремонтними заводами Міністерства цивільної авіації. Наприклад, спільно з спеціалістами Бориспільського авіапідприємства була розроблена методика розрахунку інтервалів руху повітряних суден під час роботи з двох паралельних злітно-посадочних смуг. За договором про науково-технічну співдр
У 70-ті роки співробітники інститут стали авторами 255-ти винаходів та подали 2945 раціоналізаторських пропозицій, багато з яких було проваджено у практиту, а ряд винаходів було запатентовано в інших країнах світу, зокрема таких, як США, Велика Британія, Франція, ФРН.
Продовжували удосконалюватися методи проведення і форми організації науково-дослідної роботи студентів . Систематично випускались бюлетені про роботу студентського науково-технічного товариства (СНТТ), надавалася широка інформація про студентські науково-технічні конференції, результати їхньої роботи. У 1971 році членами СНТТ було 1470 студентів, а у 1975 році їх кількість уже досягла 3453 особи. За досягнення, отримані в організації науково-дослідних робіт студентів у 1971-1975 рр. КІІЦА був двічі нагороджений дипломами першого ступеня і почесними грамотами. Студентське науково-технічне товариство КІІЦА було постійним учасником виставок досягнень народного господарства СРСР і УРСР. Наукова робота групи студентів «Розробка алгоритмів і програм розрахунку радіоелектронних схем на ЕОМ» була удостоєна премії Ленінського комсомолу України, а створена студентами діюча модель реактивного двигуна демонструвалась на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Берліні. Лише на Республіканських конкурсах за розділом «Авіа будівництво і повітряний транспорт» студенти КІІЦА отримали у цей період 13 дипломів.
У 80-ті роки в інституті виконувались як бюджетна, так і госпдоговірна науково-дослідна робота переважно за державними і галузевими комплексними науково-технічними програмами чи безпосередньо за договорами з авіапідприємствами про науково-технічне співробітництво відповідно до галузевих планів Міністерства цивільної авіації, направлених на прискорення науково-технічного прогресу у цивільній авіації. Таким чином , майже повністю була ліквідована «дібнотематика» у науковій роботі.
Велике народногосподарське значення для цивільної авіації, наприклад, мали такі наукові розробки інституту, як «Автоматизована система планування повітряного руху». «Технологія і комплексне програмне забезпечення з прогнозування рівня безпеки польотів», «Нові технології відновлення деталей і вузлів авіаційної техніки», «Технологія контролю витрат палива на літаках Ту-154 і Ту-204» та інші, які були завершені у цей період і впроваджені у виробництво. Спільно з центром підготовки космонавтів був проведений комплекс наукових досліджень щодо створення тренажера для моделювання динамічних факторів аерокосмічного польоту на базі центрифуги ЦФ-18, наукове керівництво яким від КІІЦА здійснювали професор Л.М. Блохін і доцент В.М. Азасков. За плідну творчу роботу щодо створення цього унікального тренажера співробітники КІІЦА були нагороджені преміями АН України умені М.К. Янгеля, дипломами імені Ю.О. Гагаріна та пам’ятними знаками Центру підготовки космонавтів.
Наукові розробки і дослідження в цей період проводилися 17-ма галузевими лабораторіями науково-дослідного сектору інституту та у багатьох лабораторіях кафедр і факультетів. У кінці 80-х рр.. у них брали участь понад 300 штатних співробітників, майже 200 з яких мали вчені ступені, і декілька сотень сумісників – докторів та кандидатів наук, аспірантів і студентів.
Науковцями КІІЦА за 80-ті роки було опубліковано 90 монографій і понад 3 тисячі наукових статей. Видавництво інституту щорічно видавалося 12 збірників наукових праць. Лише за другу половину 80-х років співробітниками інституту було подано 725 заявок на винаходи і на більшість з них були отримані авторські свідоцтва на винаходи та патенти. Щорічно на базі КІІЦА проводилося більше десяти всесоюзних, республіканських, галузевих і інститутських конференцій, значну частину доповідей на яких робили співробітники інституту. Чимало науковців інституту брало участь у наукових конференціях за межами України.
Висновок
Підготовка авіаційних спеціалістів Національного авіаційного університету 70-80-х років ХХ століття значно розвинулась. Кількість дослідницьких робіт, як науково-технічних так і науково-дослідницьких, конструкторів, виготовлення двигунів та багато іншого набирало величезний попит.
За допомогою підготовки спеціалістів –студенти посідали перші місця, отримували грамоти за досягнення в науці та техніці. А значить, старання не були даремними. За ці роки в інституті також були побудовані нові корпуси, бібліотеки, нові лабораторні тренажери та багато іншого.
Отже, з кожним роком в нашому університеті постійно з’являється щось нове. Так і в період від 70 до 80-х років було збудовано багато нового. Ці роки ввійшли в історію університету, тому що дійсно про такі перетворення потрібно знати завжди. Вони принесли славу НАУ, не зупиняючись не на мить спеціалісти працювали завжди для отримання певного результату, вони його добились. Спеціалісти подовжують готувати студентів до випробувань, побудови різних реконструкцій. І за це їм потрібно сказати щиро дякуємо!
Додаток
Назаренко Павло Васильович –
народився у 1928 р.в с. Верби Запорізької області. Після закінчення механічного технікуму суднобудівної промисловості(1949) і механічного факультету КІЦПФ (1954) працював на інженерних посадах у Харківському і Київському об’єднаних авіаційних загонах (1956-1960). Навчався в аспірантурі при КІЦПФ на кафедрі авіаційного матеріалознавства (1960-1964).
З 1964 року працював в інституті на кафедрі технологій і ремонту авіаційної техніки, кафедрі матеріалознавства інженером, викладачем, доцентом, професором, а з 1976 року.-завідувачем кафедри технологій ремонту, виробництва літальних апаратів і авіаційного матеріалознавства. В 1979-1982 рр. –декан факультету паливно-мастильних матеріалів, а з 1982 по 1988 рік –проректор з наукової роботи. Посаду ректора обіймав –з 1988-1998 рік.
Кандидатську дисертацію захистив у 1964 році, а доктором технічних наук став у 1973 році. Вчене звання доцента присвоєно у 1967 р., професора –у 1975 р., а у 1990 р.- почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України. Підготував 20 кандидатів наук. Опублікував майже 20 наукових праць. Автор 20-ти винаходів.
Аксьонов Олександр Федотович –
народився в 1929 році у с. Котово Новосибірської області. Після закінчення у 1953 році КІЦПФ працював в інституті асистентом, потім начальником навчальноїчастини (1956-1961 рр.), проректором знавчальної роботи (1961-1970рр.)Одночаснопроводив навчально-методичну і науково-дослідну роботу, завідувач кафедрою авіаційного матеріалознавства.(1965-1970 рр.).
У 1975-1988р.- ректор КІІЦА, а з 1988 року по 1992 рік – заступник міністра цивільної авіації СРСР.
У 1992 році – головний науковий співробітник ГНДЛ-12, радник ректорату КМУЦА – НАУ, з 1999року.
Кандидатську дисертацію захистив у 1960 році, докторську –на тему: «Протизношувальні властивості авіаційних паливно-мастильних матеріалів» -у 1970 р. Вчене звання доцента присвоєнно у 1963 році, професора –в 1971р., з 1976 року він член-кореспондент АН УРСР.
Підготував двох докторів наук та 25 кандидатів технічних наук.
Аксьонов О.Ф. брав участь у розробці та створенні функціональних систем літаків Ту-144, Іл.-86, Ту-154, АН-74, Ту-204, Іл.-96, Іл.-114.
Список використаної літератури:
1. «Авіатор» http://aviator.nau.edu.ua; 2005 р.
2. Кулик М.
//АвіаСоюз: «Международный авиационо-космический журнал Москва»
3. Кафедра Аеродинаміки та льотної експлуатації: // Історія, сьогодення, перспективи»… 2008 р.
4. Кафедра машинознавства: // «Історія, сьогодення, перспективи»… Київ 2008 р.
5.«Киевский институт инженеров гражданской авиации 1933-1993» // очерк истории.
6. «Національний авіаційний інститут» // нариси історії //- 2003 р.
7. «На вісті прогресу» //журнал НАУ 2007.
8.http://www.aki.kiev.ua
9.http://www.nauu.kiev.ua