Зміст
Вступ………………………………………………………………………...……..3
Розділ 1. Причини та передумови впровадження «плану Маршалла»………...5
1.1 Наслідки Другої Світової війни. Загальні втрати країн Європи…….……..5
1.2 Посилення "загрози комунізму". Ідеологічне обґрунтування плану Маршалла………………………………………………………………………….7
1.3 Причини впровадження плану Маршалла…………………………………10
Розділ 2. План Маршалла: сутність, завдання та шляхи реалізації…………..13
2.1 Прийняття «Плану Маршалла»…………………………………………..…13
2.2 План Маршалла у зовнішній політиці США………………………………14
2.3 Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла”18
2.4 Реалізація „Плану Маршалла”………………………………………………20
Розділ 3. Історичне значення та наукові оцінки плану Маршала…………….24
3.1 Значення плану Маршала…………………………………………...………24
3.2 Оцінки плану Маршалла…………………………………….………………25
3.3 План Маршалла: погляд із сьогодення…………..…………………………26
Висновки…………………………………………………………………………29
Список використаної літератури…………………………..……………………31
Вступ
План Маршалла (англ. Marshall Plan) — це програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни, висунута у 1947 держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (вступила в дію у квітні 1948) [12].
Однією з цілей програми була протидія поширенню впливу СРСР і соціалістичних ідей на країни Західної Європи. Економічна допомога надавалась лише за умови виконання певних вимог у політичній сфері, або в сучасних термінах – лише демократичним країнам. Деякі дослідники розглядають цю програму як фактичне оголошення Холодної Війни СРСР. План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей.
План Маршалла для Західної Європи був по суті першим в історії успішним прикладом систематизованого комплексного надання технічної і фінансової допомоги для цілей економічного відтворення та розвитку [2, с.76]. Зараз, коли світовому співтовариству стала зрозумілою необхідність перегляду механізмів допомоги країнам Східної Європи і більш ефективно го сприяння ринковим реформам, проблеми, що були актуальними для країн Західної Європи після Другої світової війни, набули особливої ваги для України. Однак, суттєвою різницею є те, що Україна отримує допомогу не на відновлення ринкової економіки, як Західна Європа півсторіччя тому, а на її створення. Але незважаючи на те, що з часом мотиви донорів і потреби реципієнтів можуть суттєво відрізнятись, механізм і методи ефективного надання допомоги по суті залишаються тими ж [8].
Метою курсової роботи є дослідження сутності «Плану Маршала», його реалізації та історичного значення.
Досягненню поставленої мети сприятиме вирішення таких завдань:
дослідження причин та передумов впровадження «плану Маршалла» в післявоєнній Європі;
з’ясування сутності, завдань та шляхів реалізації «плану Маршалла»;
визначення історичного значення «плану Маршала» та ознайомлення із його науковими оцінками, даними істориками і економістами.
Розділ 1 Причини та передумови впровадження «плану Маршалла»
1.1 Наслідки Другої Світової війни. Загальні втрати країн Європи
Після перемоги над Германією у 1919 році Європейські союзники змусили одиноку Германію сплачувати багатомільйонну репарацію. Ця міра затягнула країну у глибоку економічну депресію і стала благодатним грунтом для підтримки утопічних економічних та соціальних ідей Гітлера та націонал-соціалістичної партії. Нацистська партія скористалась пригніченим моральним станом германського народу і, прийшовши до влади, затягла світ у руйнівну Другу світову війну.
Перші роки після закінчення Другої світової війни, Європа особливо сильно страждала від її руйнівних наслідків. Це був час розвалу економіки, великої політичної нестабільності й численних особистих страждань. Більше 55 мільйонів загинуло, більш 100 мільйонів залишилися інвалідами. Сукупні витрати воюючих держав перевищили 900 мільярдів доларів у поточних витратах. Європа до кінця війни забезпечувала собі близько 1/3 необхідного продовольства, не більше половини необхідного рівня виробництва промислових товарів і від 1/4 до 60% сировини. Транспорт був цілком дезорганізований. У Німеччині було знищено 40% житла, у Великобританії – 30%, у Франції – 20%. Промислове виробництво скоротилося більш ніж на третину, порівняно з довоєнним періодом [6, с.428].
Англія з перших днів війни була піддана бомбардуванню. Особливо постраждали Лондон, Бірмінгем, Коентрі та інші міста. Були блоковані морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 25%). У легкій промисловості, особливо бавовняній, спад становив більше 50%, у вовняній – 27% [6, с.428].
Франція, через бездіяльність свого уряду, що самовпевнено сподіався на оборонну лінію „Мажино”, була у червні 1940 року окупована фашистською Німеччиною. Понад 4 роки французською економікою повністю розпоряджались фашистські загарбники. За воєнні роки Франція втратила вбиитми 1,1 млн чоловік. Рівень промисловості у 1944 році, порівняно з довоєнним, становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося у 2 рази. 6000 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила увесь торговий і військово-морський флот. Розпалась французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися у 10 разів. Загальні втрати країни оцінювалися у 1440 мрд. довоєнних франків [6, с.429].
ВВП Швеції збільшився у роки війни на 25%, Швейцарії – на 33%. До того ж швейцарські банки стали зберігачами нацистського золота, що зіграло не останню роль у перетворенні цієї країни у сітовий банківський центр. Політичний нейтралітет з економічної точки зору виявився дуже вигідним [5, с.162].
До 1948 року ціни у порівнянні з 1937 роком зросли у Великобританії – на 80%, у Бельгії – у 3 рази, у Голандії – у 6 разів, у Франції – у 18 разів, в Італії – у 50 раз. Оскільки під час війни здійснювався всебічний контроль за цінами, а не над грошовою масою, основний удар інфляції припав на 1946-48 роки, коли контроль над цінами був ослаблений або зовсім скасований [5, с.162].
У Німеччині, всупереч поширеній обивательській думці, інфляції, тобто поступової втрати купівельної спроможності грошей, не було. Просто рейхсмарки нацистського уряду одразу втратили купівельну спроможність, а в якості еквівалента використовувались сигарети і бренді [5, с.162]. У 1948 році під керівництвом Людвіга Ерхарда була проведена грошова реформа, за якою кожен громадянин отримав можливість обміняти 40 наявних рейхсмарок на 40 наявних дойчмарок. Інші 28 мільярдів рейхсмарок, що були на руках, перекладалися на рахунок по курсу 10 до 1, при чому 30% з них одразу заморожувалися. Інші 100 мрд рейхсмарок просто знищили. Таким чином, практично усі громадяни знаходилися на рівних стартових умовах, а грошова маса у країні скоротилася до 4,5 мрд дойчмарок [5, с.163].
У 1949 році була проведена загальна девальвація європейських валют відносно долара і повоєнній інфляції настав кінець.
Наслідком війни і великим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у 1944 році представниками 44 країн в американському місті Бреттон-Вудсі [5, с.165].
Для країн – учасниць Бреттон-Вудської системи була введена система, що коригувала фіксовані курси валют. Курс валют фіксувався на рівні, що дозволяв країнам реалізувати свої програми розвитку. Якщо через деякий час не вдавалося призвести рівноважні курси до фіксованих, фіксований курс корегувався. Курси валют були прив’язані до долара США, долар – до золота і вільно на нього обмінювався. Проте при різних темпах економічного розвитку країн – учасниць було тяжко підтримати систему жорстких курсів, що призвело у кінцевому рахунку до обмеження світової торгівлі.
Тоді ж, у 1944 році, у Бреттон-Вудсі був створений Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), який почав функціонування з 1947 року [5, с.165].
1.2 Посилення "загрози комунізму". Ідеологічне обґрунтування плану Маршалла
До початку 1947 року в Європі склалася дуже неспокійна ситуація. Значні руйнації війсткового часу, величезна заборгованість, що перевищила 7 мрд. доларів, холодна зима, апатія значної частини населення призвели до голоду і нових потрясінь. Комуністи Франції та Італії, які активно брали участь в опорі нацистам, істотно посилили свої позиції. Вони отримали значну частину голосів на виборах до місцевої влади і цілком могли перемогти на національних виборах. Червона армія окупувала Східну Європу і здавалося була готова вирушити на Західну [11 с.25].
З іншого боку була досить розвинена ринкова інфраструктура, багаті традиції підприємництва ще не були забуті, робоча сила не втратила кваліфікацію, а буржуазні цінності, засновані на „священості” приватної власності, глибоко укоренилися в психології значної частини населення. Для відновлення економічного росту потрібен був зовнішній імпульс – одночасне вливання в економіку матеріальних і фінансових ресурсів, що не тільки б дозволило запустити економічний механізм, а й відновило б психологічні сили європейських націй. Здійснити таке вливання на той період могли лише США [11 с.25].
Закінчення Другої світової війни привело до істотних змін усієї міжнародної ситуації й співвідношення сил на міжнародній арені. Розвиток політичної й економічної ситуації викликав побоювання з багатьох причин. До весни 1947 р. положення в Європі було нестабільним і тривожним. У Східній Європі складалася система народних демократій, установлювався усе більше твердий контроль Радянського Союзу над цією частиною континенту. У Західній Європі спостерігалася тяжка економічна криза, наростала соціальна напруженість, що створювало передумови для політичних змін. Із цієї причини для Сполучених Штатів надання економічної допомоги було прямою необхідністю, якщо врахувати, що позначені фактори представляють найбільш сприятливий ґрунт для змін такого роду. "Це необхідно, якщо ми прагнемо зберегти наші свободи й наші власні демократичні інститути. Цього вимагає наша національна безпека", — підкреслив Ачесон [11 с.26].
Для США, які вийшли з війни як беззаперечний лідер і домоглися зміцнення своїх міжнародних позицій значною мірою завдяки ослабленню традиційних центрів сили (якими в Західній Європі були Англія, Франція й Німеччина, а в Східній — СРСР), були створені всі передумови для здійснення концепції "Pax-americana", світу по-американськи. Важливим кроком на цьому шляху став план Маршалла, у якому знайшов своє втілення зовнішньополітичний курс Трумена, а саме здійснення Програми європейського відновлення стало невід'ємною частиною стратегії США в боротьбі за завоювання домінуючої позиції у світі [11 с.27].
По іронії долі збиток, нанесений у результаті Другої світової війни багатьом державам світу, дозволив США здійснити програму економічного відновлення Європи й домогтися успіху, одержавши значні політичні й економічні дивіденди. Це був успішний стратегічний крок Сполучених Штатів, можливість реалізації якого була правильно й вчасно оцінена американськими стратегами.
Очевидно, що для початку економічної й зовнішньополітичної експансії США була необхідна відповідна ідеологічна база, що виправдує цю експансію. Отже, пошук зовнішньої загрози й "образа ворога", що зазіхає на свободу й мирні цілі Америки, було також необхідністю для Сполучених Штатів з метою затвердження плану в конгресі. Такою загрозою став Радянський Союз і "загроза комунізму", а безпосереднє закріплення вони одержали в доктрині Трумена. Тому між доктриною Трумена й наступним виникненням плану Маршалла існує найтісніший взаємозв'язок. Доктрина, безумовно, заклала свого роду фундамент для ПВЄ. Ці два документи, покладені в основу зовнішньополітичного курсу США післявоєнного періоду, визначили його характер. Таким чином, доктрина Трумена й план Маршалла "були двома сторонами однієї медалі американської політики відкритих дверей". У підсумку боротьба проти СРСР переломилася в ідеологічному плані як "хрестовий похід" США проти комунізму, а в політико-економічному — як створення єдиного західноєвропейського блоку держав з метою протистояння "радянській загрозі", розширення ринку збуту своїх товарів і будівництва "Pax-americana" [12].
1.3 Причини впровадження плану Маршалла
Існує цілий комплекс причин, які підштовхнули до втілення у життя плана Маршалла.
Економічні причини є найбільш очевидними: без процвітання Західної Європи, найважливішого торговельного партнера США, було б немислиме процвітання самої Америки. На думку Вашингтона, політика надання економічної допомоги "автоматично збільшила б добробут залучених держав і забезпечила б домінуючу позицію США". Більше того, як справедливо відзначав у своїй телеграмі посол СРСР у США Н. В. Новиков міністрові закордонних справ СРСР В. М. Молотову: "… є серйозні причини економічного характеру, що обумовили план Маршалла… Якщо врахувати той факт, що експорт із США в Європу перевищує імпорт із Європи щомісяця на 1 мільярд доларів, то стане зрозуміло, що американський уряд був економічно змушений терміново шукати нових шляхів для здійснення своєї зовнішньої політики" [12].
Отже, американський експорт у Західну Європу у два рази перевищував імпорт із неї самої, а через відсутність доларів західноєвропейські країни були не в змозі заплатити за поставки американських товарів. Можна зробити висновок, що без відновлення економіки Західної Європи економічна криза буде наростати, що спричинить масове безробіття в США, а також захоплення влади комуністами в "дружніх" Америці країнах. Тому план Маршалла був висунутий саме в той момент, коли стала назрівати загроза циклічної економічної кризи в Сполучених Штатах, тому що почали вичерпувати себе тимчасові фактори, що підтримують на порівняно високому рівні виробництво в США протягом перших післявоєнних років. Одним з таких факторів і був сильно роздутий експорт американських товарів. Влітку 1947 р. він став спадати.
Політичні причини також збігалися з національними інтересами Сполучених Штатів і однією з головних цілей надання допомоги стало те, що за допомогою економічного відновлення планувалося отримання політичних дивідендів. Одним з них було створення й розвиток блоку держав, що розділяють із США ідентичні політичні, економічні й культурні цінності, які за задумом американських стратегів повинні були "глибоко вплинути на розвиток європейських країн у сприятливому напрямку [12].
У геостратегічному плані американські лідери також думали над тим, як "відбити" східноєвропейські саттеліти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним з додаткових мотивів плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи. А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління" [5, с.168].
У довгостроковій перспективі всі ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і завоюванню світового лідерства. Таким чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana" [12].
Очевидно, що, надавши економічну допомогу, можна було реально одержати погоджену із США політику західноєвропейських держав. Тому основною відмінною рисою плану Маршалла було найтісніше злиття й взаємозв'язок економічних і політичних факторів, що його породили. По суті, він був економічним важелем для проведення політичної стратегії, закладеної в доктрині Трумена.
Якщо, за словами Бернарда Баруха, "доктрина Трумена була проголошенням ідеологічної війни, то план Маршалла, план Молотова, створення НАТО й наступний розвиток подій являли собою економічну, політичну й військову складову "холодної війни" [4, с.132].
Розділ 2 План Маршалла: сутність, завдання та шляхи реалізації
2.1 Прийняття «Плану Маршалла»
Розглянувши у попередньому розділі передумови впровадження плану Маршалла, ми з’ясували яким був стан справ, коли на початку 1947 року армійський генерал Джордж Кэтлетт Маршалл став міністром закордонних справ Сполучених Штатів. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів, що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Він розумів, що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. Він твердо вірив, що допомога у відновленні Європи й у досягненні економічної стабільності в цьому регіоні якнайкраще відповідає інтересам США [1, с.72].
Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. У наступні місяці було розроблено план, який був би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Ідеї цього плану знайшли відбиття в знаменитому виступі Марашлла на випускній церемонії вручення дипломів в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року. Маршалл сказав, що якщо не надати Європі допомогу, їй загрожує серйозне погіршення в "економічній, соціальній і політичній сферах". Ключовим елементом його пропозиції було те, що ініціатива відновлення повинна брати початок в країнах-учасницях. Викладена ним програма, пізніше була названа "Планом Маршалла" [1, с.72].
Отже, результатом виступу в Гарвардському університеті була розробка в 1948 році Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою була створена Адміністрація економічного співробітництва, що надала західним країнам - учасницям 13.3 мільярда доларів [1, с.73].
Для того, щоб підготувати офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948—1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р. [1, с.74].
У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю голосів прийняв Закон про європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку — ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні" [1, с.74-75].
2.2 План Маршалла у зовнішній політиці США
План Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни є яскравим прикладом економічної дипломатії. Його зовнішньополітична історія викликає чималий інтерес. Він займав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині [12].
Вінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії" [12]. Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й — як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон — дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива". План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів — нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо" [7, с.262].
У період з 1948 по 1952 роки план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО. Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги — програму "Взаємного забезпечення безпеки" [12].
Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньо-політичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн [12].
Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджальна економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин.
Існує безліч точок зору, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни [12]. Більшість дослідників посилаються на потреби самих США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії в їхньому розумінні ховаються в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на ряд додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно будь
Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США було і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення економічної сили й зовнішньої політики США, а саме питання про використання економічних важелів для здійснення зовнішньо-політичних цілей. Іншими словами, питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично економічна міць є більш зручним інструментом зовнішньої політики, ніж багато традиційних інструментів, зокрема військова сила [11 с.31].
Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент. Так, політика формування післявоєнної системи міжнародних відносин, яку можна вважати в цілому успішною, містила в собі як економічний компонент план Маршалла для країн Західної Європи, програму стабілізації для Японії, розширення американських капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій — МВФ, ГАТТ, МБРР. Зокрема, документи держдепартаменту містять свідчення того, що США в рамках плану Маршалла цілеспрямовано використовували економічну допомогу для того, щоб стимулювати в політичній сфері об'єднавчі тенденції в Західній Європі й, у такий спосіб переборовши протиріччя між європейськими національними державами, зміцнити, стабілізувати капіталістичну систему в цілому [11 с.31].
Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона з недопущення виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню влучення в сферу його впливу; створенню світової системи вільної торгівлі й світу "відкритих дверей", і став "поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі" [11 с.34].
2.3 Сутність та завдання „Плану Маршалла”. Учасники „Плану Маршалла”
„План Маршалла” – це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім’ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи [3, с.57].
Попередницею „Плану Маршалла” була „Доктрина Трумена”, прийнята у березні 1947 року, котра передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена” стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі. Греція, у якій шла громадянська війна, і Туреччина також були під тиском СРСР, але після отримання допомоги, комуністи у цих країнах програли вибори [3, с.58].
У червні 1947 року Маршалл оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій [4, с.134].
Частково реалізації „Плану Маршалла” сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом [3, с.59].
Слідом за СРСР відмовилися брати участь у „Плані Маршалла” і країни Східної Європи. У лютому 1948 року чехословацькі комуністи здійснили державний переворот, підтриманий СРСР. У результаті законодавці США вирішили, що прихід до влади комуністів у Західній Європі – більше зло, ніж можливі економічні втрати США, отже, у квітні 1948 року Конгрес США затвердив проект – був підписаний Акт Економічного Співробітництва. Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.
Учасниками „Плану Маршалла” стали практично усі держави Західної Європи, що знаходилися поза зоною радянського впливу. Виключення становили Іспанія та Західна Германія (вона приєдналася до плану в 1949 році, коли отримала нову державність). В Германії було створене особливе міністерство, яке займалося виключно реалізацією „Плану Маршалла” [3, с.59].
Суть „Плану Маршалла” заключалась не тільки і не стільки у здійсненні гуманітарних проектів. Частина коштів надавалась без поверненння, частина – у довгостроковий кредит з низькою відсотковою ставкою. До плану входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.
У число п’яти основних задач, окрім надання прямої допомоги нужденним, були включені:
підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості і сільського господарства,
досягнення міжнародної фінансової стабільності,
розвиток торгівлі і розвиток європейського економічного співробітництва [7, с.262].
2.4 Реалізація „Плану Маршалла”
За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз [7, с.262].
Вливання доларів до економік європейських держав дозволило уникнути гіперінфляції та відновити міжнародну торгівлю та приватні інвестування, тому що більшість місцевих валют на той момент були неконвертовані. Наприклад, інвесторам неєвропейських держав (в основному малися на увазі американські бізнесмени) гарантувалося, що вони у будь-який момент можуть конвертувати прибуток у долари і вивезти.
Був створений особливий механізм розподілу американської допомоги: США не дозволяли державам-кредиторам „затикати дирки” у державних бюджетах отримуваними коштами. Наприклад, 17% усіх коштів витрачалося на купівлю промислового устаткування та машин. Пізніше у розвинених країнах цей принцип став основним для політики по відношенню до державних займів: брати у борг, щоб інвестувати, а не покривати поточні витрати. Крім того, отримання допомоги ставилося у залежність від структурних реформ, що проводилися у країнах-отримувачах. Реформи, у свою чергу, ставили за мету всюди мірне заохочення вільної торгівлі між європейськими країнами [7, с.263].
Американська допомога надходила в різних формах: у вигляді безоплатного дарунка в доларах, безоплатного постачання товарами, але в основному у формі кредитів. Загальна сума, витрачена у рамках плану Маршалла з 3 квітня 1948 р. до 30 червня 1951 р., склала близько 17 млрд дол. Керівництво з економічного співробітництва розподіляло безоплатну допомогу й кредити відповідно до доларового дефіциту платіжного балансу кожної країни. Великобританія одержала 23 % всього обсягу допомоги в рамках плану Маршалла, а Франція — 20 % (в обох випадках цифра приводиться без обліку подальших внутрієвропейських переміщень коштів) [7, с.264].
У цілому приблизно третина імпорту в рамках Програми європейського відновлення приходилася на сільськогосподарську продукцію, але величезну роль грав також імпорт засобів виробництва. Варто відмітити, що значна частина доларів, призначених на потреби допомоги, залишилася в Сполучених Штатах, тому що міністр сільського господарства США оголосив, що надлишки американської сільськогосподарської продукції слід закуповувати в самих США; крім того, 25 відсотків усієї пшениці й продуктів з неї, відправлених у Європу в рамках першого законопроекту по Програмі європейського відновлення, повинні були ввозитися у формі борошна, зробленого в Сполучених Штатах. Отже, приблизно дві третини допомоги в рамках плану Маршалла одержали чотири країни: майже чверть припала на частку Великобританії, одна п'ята — на частку Франції, і приблизно по одній десятий одержали Італія й Західна Німеччина [7, с.264].
На першому етапі реалізації «Плану Маршалла» американські вливання забезпечили значну частину ВВП європейських держав. Наприклад, за даними американського історика Чарльза Мейєра, у 1949 році американські вливання забезпечили:
11% ВВП Великобританії,
майже 12% ВВП Франції,
21,8% ВВП Германії,
33,6% ВВП Італії [7, с.265].
Вже у 1950 році європейські економіки продемонстрували високі темпи росту:
рівень промислового виробництва у Європі перевищив на 40% довоєнний,
рівень сільського господарства – на 20% [7, с.265].
Різко знизилося безробіття. Конгрес США включив план Маршалла в Акт економічного співробітництва 1948 року. Згідно програми технічної допомоги 24 тис. жителів Західної Європи, а пізніше тисячі японців, корейців та тайванців були запрошені до США на бізнес-стажування на 4-6 тижнів. Громадські організації та приватні фірми приймали делегації, проводили семінари, на яких розповідали про американські виробничі технології [10, с.159].
Програма виявилася у вищій мірі успішною. Гілки промисловості, котрі, як здавалося раніше, безнадійно застаріли і втратили ефективність, були реконструйовані в короткий термін і без зміни національних економічних політик країн. Бізнес-сектор держав-учасниць почав стрімко розвиватися і до початку 60-х рр. ХХ століття у країнах Західної Європи та Японії уже встановилась ринкова економіка та демократія.
Отже, було досягнуто наступних цілей:
економіка країн Західної Європи була відновлена;
європейські країни змогли розрахуватися із зовнішніми боргами;
вплив комуністів та СРСР був послаблений;
на СРСР впала „залізна завіса”;
США і Канада отримали величезний ринок збуту;
був відновлений і укріплений європейський середній клас – гарант політичної стабільності та стійкого розвитку [3, с.59].
Розділ 3 Історичне значення та наукові оцінки плану Маршала
3.1 Значення плану Маршала
Три аспекти плану Маршалла із часом здобувають усе більше значення.
По-перше, його роль у створенні післявоєнної глобальної економіки. Програма ця не тільки привела до відродження Європи, але й відновила життєво важливий торговельний трикутник, що складається зі Сполучених Штатів, Західної Європи і їхніх торговельних партнерів у світі, що розвивається.
По-друге, план Маршалла належав до факторів, що визначили контури військових і політичних подій кінця сорокових — початку п’ятдесятих років, і сам, у свою чергу, сформувався під впливом цих подій. Цими подіями були: проголошення доктрини Трумена в березні 1947 р. і більше конструктивна пропозиція Маршалла в червні того ж року; кризи процесу деколонізації, що переживалися, зокрема , Францією, Нідерландами й Бельгією, що обтяжило економіку цих країн; радянська блокада Західного Берліна, яка виявилася прямим наслідком поширення західно-германської валютної реформи на Західний Берлін; створення Організації Північноатлантичного договору; і нарешті, війна в Кореї, що спонукала Сполучені Штати передати чотири свої дивізії в розпорядження НАТО, що поставила на порядок денний питання про переозброєння Західної Німеччини й перетворила план Маршалла на програму воєнної підтримки [13, с.198].
Останнім (але аж ніяк не останнім по значимості) зі згаданих аспектів є роль плану Маршалла в досягненні європейської єдності. Нейтральна Західна Європа була б неспроможна вплинути на результат конфлікту між двома неєвропейськими наддержавами. Об'єднана ж Європа, що володіє власним голосом у найважливіших світових справах, була здатна й вплинула на хід "холодної війни".
Таким чином, план Маршалла самим безпосереднім образом дав старт європейської інтеграції. Цей аспект є одним з найважливіших , хоча його безпосереднім результатом був фактичний розділ Європи на два табори. У той же час, США здобули наймогутнішого союзника в "холодній війні", зміцнивши й відтворивши його за власним зразком, що, в остаточному підсумку, визначило результат глобального протистояння наддержав. Тому основне значення допомоги по лінії плану Маршалла було не економічним і не адміністративним, а політичним [13, с.198].
3.2 Оцінки плану Маршалла
Економіст Баррі Ейгенгрін, автор дослідження „План Маршалла. Історія найбільш вдалої програми проведення економі-чних реформ.”, прийшов до висновку, що завдяки плану Маршалла Європа і увесь світ уникли економічної кризи, подібної до тієї, що вразила світ після Першої Світової війни. На його думку, причина полягає саме у колективних зусиллях у подоланні економічних проблем і початку процесу економічної інтеграції, у той час як після Першої Світової війни європейські країни проводили максимально жорстку протекціоністьську політику [15, с.361].
Імануель Векслер, автор книги „Програма відновлення Європи в економічній перспективі”, вважає, що реалізація „Плану Маршалла”, особливо вживлення у Європі практики американського ведення бізнесу, дозволила створити сучасні європейські корпорації, що спричинили європейський економічний бум 60-х років ХХ століття [15, с.361].
Британський історик Алан Мілдвар вважає, що Європа сама змогла б вибратися з економічної кризи без доларових впливів. Але за це довелося б заплатити досить велику ціну, а саме ввести жорсткі обмеження харчових раціонів і використовувати зекономлені кошти на закупівлю продовольства [15, с.362].
Економіст Даніель Бербезат вважає, що план Маршалла дозволив зменшити болючість економічних і політичних реформ, що проводилися в Європі, вдалося уникнути голодних бунтів та інших економічних проявів соціального незадоволення [15, с.365].
3.3 План Маршалла: погляд із сьогодення
Післявоєнний досвід Західної Європи заслуговує уваги як з позицій відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші [9, с.156].
Оцінюючи положення в економіці західноєвропейських країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в своїй доповіді, що:
1) Об'єм виробництва в цих країнах значно нижчий за довоєнного з критичним рівнем здобичі вугілля
2) Європа втратила крупне джерело іноземної валюти у формі платежів за послуги
3) Потреба в імпорті дуже висока
4) Відбулося сильне зрушення в співвідношенні цін між промисловістю і сільським господарством на користь останнього
5) Спостерігалося руйнування єдиної системи торгівлі в цих країнах, як внутрішньої, так і зовнішньої [3, с.61].
До 1947 року склалося положення, за якого саме збереження досягнутих об'ємів виробництва продукції опинилося під питанням. Життєздатність західноєвропейської економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їхнього власного виробництва могли забезпечити своє споживання зерна, бавовни, алюмінію, міді тільки на 40%, свинцю й цинку – на 30%, сала й масла – на 15%. Відразу після війни імпорт країн Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США й Канади, використанням золотих і доларових резервів. До 1947 року потік фінансових надходжень із цих джерел виснажився. Через нестачу платіжних засобів західноєвропейські країни опинилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих і ключових сировинних ресурсів. Без допомоги США імпорт у держави Західної Європи скоротився б наполовину, а доларовий імпорт – на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч [7, с.264].
Його настання не відповідало б і власним інтересам США. Але не відповідав ні американським, ні західноєвропейським інтересам і курс на закріплення за США ролі діючого благодійно постачальника найрізноманітніших товарів першої необхідності. Був потрібний такий сценарій співробітництва, який би:
а) забезпечував більшу самооплатність економічного відродження Європи,
б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської економіки,
в) підвищував віддачу від американської допомоги [7, с.265].
Конструктивна реалізація цього сценарію й втілилася в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили в цей час індустріально розвинені країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають подібні до здійснених за допомогою “плана Маршалла” завдання перед стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку східноєвропейських, і українських зокрема, реформ. Про зміну ситуації в Західній Європі в ході реалізації “плана Маршалла” свідчить те, що щорічна допомога в 4-5 млрд.$ дозволила за 3 року збільшити випуск продукції на 20 млрд.$. Висока результативність цього плану багато в чому пояснюється тим, що він був орієнтований на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на виборчий імпорт сировини й матеріалів [14, с.509].
Заходи щодо перебудови господарських відносин, у тому числі зовнішньоекономічних, по фінансовій стабілізації поєдналися із зусиллями по збереженню європейського економічного потенціалу, підвищенню ефективності його використання.
Тільки цей потенціал міг служити джерелом самозабезпечування Європи ресурсами для створення альтернативних каналів постачання європейської промисловості сировиною, для розвитку імпортозаміщуючих і експортних виробництв. Тим самим розширилися можливості для імпорту із США вже не стільки сировини, скільки нових технологій [14, с.509].
За такої політики виборчого імпорту, активізації використання найбільш ефективних з наявних виробничих потужностей потребує на сьогодні і Східна Європа. Зміцнення виробництва, що стримує імпорт споживчих і сировинних продуктів може послужити засобом вивільнення ресурсів для заміни вкрай зношених і застарілих фондів [8].
Висновки
Підводячи підсумки, слід підкреслити, що „План Маршалла” як програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Завдяки Плану було досягнуто наступне:
- ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році;
- промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем;
- обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%;
- до 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40% [14, с.509].
План Маршалла досяг своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму
Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США [4, с.135].
План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:
економіка країн Західної Європи була відбудована;
— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;
— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;
— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;
було відбудовано і зміцнено європейський середній клас, існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку.
Список використаної літератури
1. Браун Стівен. Іноземна допомога на практиці. – К.: Основи, 1994. – 185 с.
2. Богомолов О. Анатомия глобальной экономики. – М.: НКЦ “Академкнига”, 2003. – 213 с.
3. Бураков Ю.В,, Кипаренко Г.Н., Мовчан С.П. Всемирная история: новейшее время. 1939-2001: Учебник. – К.: Генеза, 2001. – 384 с.
4. Всемирная история: Учебник для вузов. / Под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 496 с.
5. Всемирная история: 1939-1997: Учебное пособие для 11 кл. средних общеобраз. Школ /Авторы-составители: Я.М. Бердичевский, Т.В. Ладиченко – 2-е изд., перераб. – Запорожье: Премьер, 1998. – 416 с.
6. Губарев. В.К. Всемирная история: Справочник школьника и студента. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2004. – 544 с.
7. Економічна енциклопедія: В 2-х т. – Том 2. / За ред. Мочерного С.В. – К.: Академія, 2001. – 346 с.
8. Кістерський Л.Л., Бурляй А.Б., Липова Т.В. План Маршалла для України. // http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=epol0&issue=2000_3-4
9. Ладіченко Т.В. Всесвітня історія. – К.:А.С.К, 2002. – 293 с.
10. Манукян А.А. Проблемы послевоенного развития экономики капиталистических стран. – М.: Экономика, 1996. – 315 с.
11. Маслов А.О. Холодна війна та структурне закріплення біполярності в Європі. – К.: Наука, 1996. – 197 с.
12. План Маршалла. // http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0% D0%BD_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D0%B0
13. Сороко-Цюпа О.С. Новейшая история ХХ ст. – М.: Просвещение, 2002. – 456 с.
14. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудотьомкіна Л. М. та ін. Економічна історія: Підручник. – К.: Основи, 2002. – 647 с.
15. Шлезингер–младший А.М. Циклы американской истории: Пер. с англ. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Прогресс – Академия», 1992. – 426 с.