Міністерство освіти та науки України
Рівненський Державний Гуманітарний Університет
Інститут мистецтв
Кафедра українознавства
Реферат
на тему:
“Рисунок та живопис людської фігури”
Виконала:
студентка ІV курсу
художньо-педагогічного
факультету
спеціальності
“Образотворче та
декоративно-прикладне
мистецтво”
Сенчурова Світлана
Перевірила:
Чернюшок О. В.
Рівне - 2006
План
Вступ
І. Підготовчі вправи. Перша постановка
ІІ. Послідовність виконання рисунку людської фігури
ІІІ. Практичні поради
ІV. Живопис людської фігури
V. Рекомендації щодо виконання живопису людини
Висновки
Вступ
Із різноманітних форм природи людська фігура – найдосконаліша і найскладніша. Вивчення людської фігури озброює художника професійними знаннями, потрібними для роботи в усіх видах і жанрах образотворчого мистецтва. Зображення натури повинно опиратися на глибокі знання пластичної анатомії та перспективи, на здатність швидко та вірно вловлювати пропорції, на вміння бачити та зображувати форми конструктивно.
Не навчившись грамотно зображувати натуру, неможливо успішно рухатись шляхом реалістичного мистецтва. Художник, який на якомусь етапі своїх пошуків перестає вивчати натур, приречує себе на безрезультативність своєї роботи. Тільки в довгій та старанній роботі з натури художник отримує справжнє відчуття гармонії фарб, краси кольору, а картини стають змістовними, наповненими глибокими емоційними почуттями. І. Рєпін говорив своїм учням: “Безперестану малювати з натури – це школа, сама вища та вірна” .
Грамотно виконаний рисунок чи живопис з натури дають змогу визначити ступінь професійної підготовки студентів будь-якого творчого факультету художнього виду. Не існує ніякого іншого рисунку чи живопису, “специфічних” для живописця, графіка, архітектора, художника-монументаліста. Вміння розмістити зображуваний об’єкт, постановка моделі, визначення пропорцій на площині об’ємної форми і передача простору – все це є обов’язковим для майстрів будь-яких художніх спеціальностей.
Картини, в яких показ живих, реальних форм є основним, пережили століття і сьогодні діють на нас з вражаючою силою. І це тому, що така художня мова дозволяє заглянути в глибину людської особистості, передати характери людей і найтонші порухи душі.
Духовний світ людини розкривається в багатоманітності його зовнішніх проявів. В зовнішніх рисах, в пластиці форм виявляються риси характеру, темперамент, внутрішній світ особистості. По жестах, рухах, виразу очей вгадується настрій людини, її емоційний і психологічний стани. Спокій, радість, сум – всі безкінечно різноманітні переживання людської душі і риси характеру можуть бути відображені в роботі тільки завдяки вмінню художника виразити їх в правильних пластичних формах.
І. ПІДГОТОВЧІ ВПРАВИ. ПЕРША ПОСТАНОВКА
Для першої постановки краще не вибирати модель з атлетичною фігурою, а вибрати чоловіка зі звичайними пропорціями і гарно окресленими формами. Модель для першого разу треба ставити в просту природну позу з упором на одну ногу. Світло повинно падати зверху і трохи спереду так, щоб форми гарно проглядались, а падаючі тіні не охоплювали великих площин на фігурі. Якщо ви працюєте, сидячи, модель можна поставити на підлогу, а якщо стоячи – на подіум з таким розрахунком, щоб ваш прямий погляд впирався приблизно в центр фігури. Інакше (якщо модель стоятиме на підлозі) створиться ракурс і ноги в рисунку будуть короткими. Тепер необхідно роздивитись фігуру з усіх сторін, відмітити пропорції і характерні особливості та уявити її вже зображеною на папері.
Підготовчі вправи:
І. Визначення центра ваги фігури в трьох виглядах: спереду, збоку та ззаду. Лінія центра ваги проходить від яремної ямки до слідка опорної ноги – спереду, і від сьомого шийного хребця до слідка – ззаду.
ІІ. Визначення середньої лінії. Важливим є зв’язок форм, кожна з яких будується відповідно до середньої лінії. Така лінія піде від осі грудини до білої лінії живота і далі від лобкового зчленування до внутрішньої гомілки (великої гомілки) опорної ноги. Ззаду головна лінія визначається лінією хребта.
ІІІ. Зробити три рисунки з поставленої фігури спереду, збоку та ззаду і вмалювати в них по пам’яті скелет. Вправа на виявлення знань пластичної анатомії людини та використання її на практиці.
Перед роботою над довготривалою постановкою корисно зробити попередньо ескіз на окремому аркуші паперу. В ескізі необхідно знайти композиційне розміщення фігури. Місця повинно вистачити для голови та ніг. Розміщувати фігуру необхідно в залежності від напрямку руху фігури чи погляду натурника. Тільки тоді, коли буде знайдена композиція рисунка в ескізі, можна буде почати роботу на основному аркуші.
ІІ. ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ РИСУНКУ ЛЮДСЬКОЇ ФІГУРИ
Процес виконання рисунку людської фігури можна поділити на 7 етапів:
І. Компонування
Спершу визначається масштаб зображуваної фігури, намічаються верхня і нижня лінії, в межах яких і розташовуватиметься зображення.
ІІ. Постановка фігури
Після того, як задали розмір і визначили розташування фігури, необхідно її поставити. Тобто визначити лінію горизонту, намітити положення слідків ніг (в перспективі), площину на якій натура сидить чи стоїть.
ІІІ. Знаходження пропорцій людини
Щоб знайти основні пропорції, необхідно намітити місце лонного з’єднання, це поділить фігуру приблизно навпіл. За масштабну одиницю для визначення пропорцій зазвичай береться якась частина тіла, найчастіше голова. Можна скористатись античним каноном або каноном Мікеланджело. За ним вся фігура ділиться на 8 частин, кожна з яких приблизно дорівнює величині голови: 1 – голова, 2 - від підборіддя до ліній сосків, 3 – від сосків до пупка, 4 – від пупка до лонного горбка, 5 – від рівня лонного горбка до середини стегна, 6 – від середини стегна до нижньої частини коліна, 7 – від нижньої частини коліна до нижньої частини литки, 8 – від нижньої частини литки до підошви. Знайшовши загальні пропорції всієї фігури, починаємо шукати пропорції її окремих частин.
Можливість побачити пропорції та відчути зв’язок форм дають (сьомий шийний хребець - ззаду). Від яремної ямки ми проводимо вертикаль на площину, на якій знаходиться фігура. Так ми визначаємо центр ваги моделі, тобто знаходимо лінію центра ваги. Ця лінія проходить від яремної ямки (вигляд спереду) чи сьомого шийного хребця (вигляд ззаду) через центр ваги і торкається стопи опорної ноги (якщо модель спирається на ногу) чи приходиться на центр між стопами (якщо фігура спирається на обидві ноги).
Орієнтуючись на лінію центра ваги, намічаємо за допомогою основних точок положення плечового і тазового поясів. Пропорції тазу та гомілок знаходимо, відмічаючи великі вертела стегнових кісток, надколінні чашки, внутрішню і зовнішню кісточки (виступи), п’яткову кістку, кінці пальців. Пропорції рук встановлюються відміткою голівко плечових кісток, ліктя, нижніх голівок променевої і ліктевої кісток. В кисті руки опорними точками є виступаючі кісточки суглобів та кінчики пальців.
Треба працювати над рисунками обох рук одночасно, з’ясовуючи співвідношення їх загальних пропорцій і напрям руху кожної руки. Основні напрями плеча, передпліччя і кисті руки з фалангами утворюють кути навіть у тому разі, коли рука витягнута.
Тепер, коли знайдено пропорції фігури, намічено головну лінію побудови, загальний вигляд натури, переходимо до наступного етапу.
IV. Виявлення характеру форми
Перш за все необхідно виразити конструктивну основу форм та підпорядкувати їх законам перспективи. Виявивши конструкцію форм, легше правильно показати їх характер.
Зовнішні форми людського тіла завжди зумовлені структурою кісток та м’язів. Знаходячи схему побудови фігури, ми беремо за основу найбільш характерні та постійні підвищення та заглиблення на людському тілі. Таку схему дає розташування м’язів грудної клітини, прямих та косих м’язів живота, наприклад.
На цьому етапі головним є виявлення “великих форм”, тобто головного, а не другорядного. Жива форма людського тіла підпорядковується тим же законам перспективи, що й прості геометричні фігури, але вловити ці особливості важко, тому художники епохи відродження запропонували скористатись методом “обрубовки”. За його допомогою відображується тривимірність кожної форми, частини тіла.
V. Аналітичний аналіз форм
На цьому етапі відбувається уточнення форм фігури, перехід від узагальнення до деталізації, від великих до малих частин. Тут варто звернути увагу на осі різних частин тіла, на їх підпорядкування загальному рухові.
Моделюючи форми, важливо не забувати про простір навколо фігури: фігура не повинна здаватись приклеєною до аркуша (це одна з основних помилок учнів). Щоб заглибити фігуру в простір можна скористатись тим же методом “обрубовки”: побачити “грані” площин, з яких складаються форми тіла, коли ми їх оглядаємо з різних боків (передня, бокова, задня площини торса, наприклад).
VІ. Детальне опрацювання форм
Цей етап невіддільний від попереднього. При аналітичному аналізі ми всю увагу зосереджуємо на анатомічній будові скелета та м’язів; при детальній проробці форм ми слідкуємо за нюансами пластики тіла, за впливом шкірно-жирового покриву на зовнішній вигляд тіла.
Треба уважно прослідкувати за явищами світлотіні – власними, падаючими тінями та рефлексами.
VІІ. Підведення підсумків роботи та уточнення рисунку в тоні
Закінчуючи рисунок, необхідно подивитись на нього в цілому. Треба перевірити силу рефлексів, чи не надто вони яскраві і прикрасити при необхідності. Після цього перейти до перевірки перспективи як самої фігури, так і її оточення. Потім перейти до тонального уточнення. В глядача повинно скластись враження, ніби світло на фігурі поступово по мірі віддаленості від джерела згасає. Для цього необхідно надати найбільший контраст світла та тіні в найбільш освітленому місці, тобто найближчому до джерела світла, а в інших – менший контраст.
Важливою є передача цільності фігури та підпорядкування усіх деталей фігури й основному рухові.
Зображуючи людину в одязі, при побудові необхідно орієнтуватись на ті місця фігу
ІІІ. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. Вивчати анатомію людини необхідно не тільки теоретично, але й головним чином методом практичних занять – рисування анатомічних моделей. Найкращою для цього моделлю є анатомічна фігура французького скульптора Жана Антуана Гудона. Це допоможе в майбутньому свідомо зображувати живу натуру та виявляти її пластичну характеристику.
Також необхідно окрему увагу приділити вивченню будови кисті руки та стопи.
2. В програму навчання рисунку можна включити натурні постановки з двох фігур. В такій роботі основне завдання – передача взаємозв’язку двох моделей, узагальнення, виявлення головного. Тут важливо підсилити ті риси, які виявляють їх взаємозв’язок. Працювати над зображенням краще обох фігур одразу, а не кожної окремо.
3. Особливу увагу необхідно звернути на передачу фактури одягу, волосся, оточуючих предметів.
4. Дуже важливою для художника є спостережливість, яка допомагає знаходити мотиви для зображень в оточуючій дійсності. Вона набувається в результаті виконання щоденних замальовок і начерків.
І
V
.
ЖИВОПИС ЛЮДСЬКОЇ ФІГУРИ
Робота над живописним зображенням фігури людини базується на тих же вимогах, що й живопис натюрморту чи пейзажу. Грамотне зображення в кольорі створюється в результаті знаходження відповідних натурі кольорових і тональних відношень моделі, постійного порівняння розмірів, пропорцій; цільного живописного бачення, вміння підпорядковувати деталі єдиному цілому, загальному колоритові.
На початку роботи роблять рисунок під живопис, прописують полотно, тоді моделюють форму з врахуванням рефлексів та просторових змін кольору.
Основними завданнями, які ставляться перед художником в живописі фігури, є:
1. Передача живописними засобами об’ємної форми в просторі і пластичного зв’язку різних форм (об’ємів).
2. Вираження зв’язку фігури з навколишнім середовищем.
3. Виявлення характерних рис зовнішності даної людини.
Підготовчий рисунок для олійного живопису можна робити вугіллям або одразу фарбами. Палітру кольорів слід обмежити. Достатньо мати білила, охру світлу, кадмій жовтий середній, англійську червону, умбру натуральну, сієну натуральну, кобальт синій.
Перед роботою на полотні корисно зробити етюд-ескіз невеликого формату. В ньому повинно відображатись загальне колористичне відображення та пластичне вирішення постановки.
Важливий етап в виконанні довготривалого етюду – робота над підмальовком (перша прописка). В підмальовку в узагальненому вигляді визначаються великі тонально-кольорові відношення між основними, ведучими тонами натури, співвідношення тіні, світла, півтіні, рефлексів. Фарби варто наносити великим пензлем тонким шаром, щоб підмальовок просох; живопис на сирому підмальовку, як і переписування на напівсирому полотні неодмінно приведуть до потемніння кольорів.
Дуже важливо визначити тональність фігури по відношенню до фону, простору. Головне живописне завдання – написання предмета в оточенні, тому треба прослідкувати, щоб різких меж між фігурою та фоном не було, особливо в темних місцях. Більш віддалені джерела світла і від художника частини фігури вирішуються більш м’яко та узагальнено.
Для визначення загального кольору шкіри варто порівняти її з предметами – червоними, фіолетовими, жовтими і т. д. Найкраще починати з самого темного місця на натурі. Вірне визначення міри його насиченості дасть змогу правильно знаходити тональні та кольорові співвідношення потім.
Тіні на обличчі та тілі людини є прозорими і майже не приховують живого кольору шкіри. Далі, порівнюючи з тінню напівосвітлені місця, знаходимо наступні тони. В цій, початковій, стадії роботи моделювання форм має узагальнений характер. Необхідно пам’ятати, що фігура людини – об’ємна форма, що складається з менших об’єктів, які утворюють різні площини і по різному розташовані по відношенню до джерела світла. Як і в рисунку, не варто детально прописувати якийсь елемент форми, якщо інші частини не вирішені хоча б узагальнено. Потрібно опрацювати всі частини фігури рівномірно.
Прописуючи деталі, необхідно кожним мазком ліпити форму площинами, враховуючи її анатомічну будову, взаємозв’язок з іншими формами.
При зображенні оголеної натури необхідно передати все різноманіття відтінків тіла та їх взаємодію з оточенням. Ми завжди бачимо натуру в глибині певного простору, при конкретному освітленні, при взаємодії усіх предметів і таким чином спостерігаємо явища повітряної перспективи, рефлекси від оточуючих предметів і кольорові особливості, зумовлені даним характером освітлення. Необхідно вирішити такі основні кольорові відношення: оголені частини тіла, одяг, волосся і предмети оточуючого середовища.
Тіло людини в межах свого основного кольору має ще багато ніжних, ледь помітних теплих та холодних, світлих і темних відтінків. Колір шкіри грудної клітки відрізняється від кольору шкіри живота чи спини; обличчя, руки, шия зазвичай темніше закритих частин тіла. Багатоманітність кольору залежить і від рефлексів від стін, від підлоги, фону, одягу. Колір обличчя та одягу завжди набуватиме доповнюючого до кольору фону відтінку.
Заключний момент роботи – узагальнення, підпорядкування деталей цілому. Важливо пригасити ті елементи, які кидаються в очі при узагальненому поглядові на натуру. Необхідно уважно придивитись до силуету: щось списати в фон, щось підкреслити.
Погляд очей – найважливіше і найважче завдання в зображенні голови. Не варто вимальовувати всі деталі (вії, повіки...), це не передасть їх внутрішній вираз. Очі необхідно зображувати цільно й узагальнено, підкреслюючи їх вираз та погляд. Відомий румунський художник Корнеліу Баба зазначає, що зображати треба не очі, а сам погляд.
Тільки після того, як будуть вже набуті навички в конструктивній побудові та створені кольором форм голови та фігури, можна переходити до вирішення складних конкретних завдань, до розкриття психологічної індивідуальності людини, що позує. Це вдається завдяки вмінню узагальнювати деталі, виділяти та підсилювати характерні особливості.
V
.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ ЖИВОПИСУ ЛЮДИНИ
Живопис фігури потребує глибоких знань з пластичної анатомії, перспективи, кольорознавства. Потрібно систематично працювати з натури: писати та рисувати фігуру в різних положеннях (в фас, збоку, зі спини), в різних умовах освітлення та в різних живописних техніках. Необхідно урізноманітнювати постановки з точки зору пластичної характеристики, віку, професії, писати фігуру в одязі та оголеною. Живопис оголеної натури прийнято вважати вершиною живопису, вищою школою розвитку живописного бачення (сприйняття). Оголеною будовою тіла, гарним виразним кольором шкіри, виразними характерними пластичними формами.
Одяг натури по кольору не повинен бути надто яскравим. Одяг одного спокійного тону, що не утруднює виявлення конструктивної побудови форм є найбільш прийнятним. Для постановки тематичного характеру слід підібрати людину тієї ж професії, специфіку якої відображає сюжет постановки.
Перші завдання краще виконувати зі стоячої моделі, сидяча чи лежача вимагають вміння передати просторове скорочення всієї фігури чи окремих її частин.
Практичні поради
1. Не варто змішувати більше трьох фарб (не враховуючи білила), щоб колір не вийшов брудним. Коли в суміші зберігаються чисті фарби, на полотні отримуємо більшу різноманітність відтінків.
2. Писати олією можна тільки на сирому або на сухому полотні. Якщо писати по невисохлим фарбам, то робота втратить свій колір, потухне. Якщо треба переписати якесь місце, то краще зняти шар фарби мастихіном. Коли робота буде закінчена, треба дати їй повністю просохнути і тоді покрити лаком для живопису.
3. Форма, напрям та характер кожного мазку залежать від форми предмета і характеру його поверхні. Варто зазначити, що мазок, покладений густо (пастозно), наближає зображення до глядача, а покладений тонко та гладко – віддаляє.
4. Не варто захоплюватись віртуозністю пензля. Справжня майстерність частіше відрізняється стриманістю та доцільним використанням фарб. Коли про роботу говорять “Як вірно” чи “Яка прекрасна природа” це значно краще, ніж коли говорять “Як це сміливо написано!”. Різні “шикарні мазки”, “сміливі лінії” ніколи не були метою справжніх митців. Глибина змісту, простота та якість форм – це є цінним в мистецтві.
“Широта” виконання, етюдизм та незавершеність як самоціль ніколи не приведуть до справжньої майстерності. Як правило, така “артистична” незавершеність є результатом невміння студентів писати. Це ознака формалістичних захоплень. І. Рєпін вчив, що не можна гнатись за віртуозністю письма: “Віртуозність є вірною ознакою манериста та обмеженої посередності”. П. П. Чистяков різко негативно ставився до порад починаючим художником – “писати широко”. Тільки глибоке та детальне вивчення натури є вірним шляхом до справді віртуозної майстерності.
Висновки
Основа реалістичного мистецтва – це робота з натури. Протягом довгого часу художня педагогіка виробила певну програму навчання і виховання молодого художника. Починається навчання рисунку та живопису з аналізу простих предметів, потім більш складних і, нарешті, далі слідує вивчення людини та її оточення.
Вивчення людини починається з рисунку голови, потім торсу та фігури в цілому. Цей процес нерозривно поєднаний з вивченням пластичної анатомії. Дана певна послідовність у роботі над фігурою, якої необхідно дотримуватись, але пам’ятати, що при цьому можна вживати найрізноманітніші засоби, головне – дотримуватись порядку переходу від початкових узагальнень до дальшої деталізації з наступним синтезом у кінці роботи. Окремо можна виділити розділити в програмі по рисунку та живопису фігури: стояча фігура, фігура у сильному русі, сидяча фігура, фігура в ракурсі, група з двох фігур. В ході виконання вказаної програми розкривається окомір, тренується, розкривається зорова пам’ять, спостережливість, чутливість, просторове мислення, поглиблюється розуміння головного і характерного в зображуваних об’єктах та явищах. З оволодінням майстерністю в зображенні фігури молодому художнику відкривається свій шлях, з’являється можливість самостійної творчості.
Ще радянський художник А. Пластов підкреслював, що постійне спостереження тренує наше око, веде нас вірним шляхом до розуміння внутрішньої сутності всього, до вміння знайти в житті саме головне, типове.
Тільки глибоке та детальне вивчення натури – правильний шлях до справді віртуозної живописної майстерності.