Реферат на тему на тему
Розпад СРСР та заснування СНД.
ПЛАН
1. ПЕРЕБУДОВА І РОЗПАД СРСР (1985-1991)
2. УГОДИ ПРО СТВОРЕННЯ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.
1. ПЕРЕБУДОВА І РОЗПАД СРСР (1985-1991)
Названі роки ввійшли в історію під назвою горбачовської перебудови, коли група молодих і енергійних діячів розпочала оновлення економічних основ, політичного устрою і духовного життя радянського суспільства. Період "перебудови" пройшов два основних етапи: 1) 1985—1987 рр., 2) 1987— 1991 рр. Докорінні зміни умов розвитку виробництва і методів керівництва економікою, важливі перетворення в суспільно-політичній сфері, реалізація нових зовнішньополітичних принципів вийшли за намічені рубежі і привели до розпаду існуючої понад сім десятиліть радянської системи, СРСР і світової системи соціалізму.
"Перебудова" пов'язана з ім'ям М.С. Горбачева, який в березні 1985 р. став генеральним секретарем ЦК КПРС. П'ятдесятичотирьох-річний Горбачев був наймолодшим членом Політбюро, пройшов повну школу партійного керівника. До складу Політбюро було включено чимало нових членів, які поділяли радикальні думки генсека. Задум реформ, які склали перший етап модернізації, був викладений Горбачовим на квітневому (1985р.) пленумі ЦК КПРС. Серцевиною першого етапу реформ була свого роду "презумпція невинності" соціалізму за економічний спад в економіці. На його думку, проблема полягла в невикористаних можливостях соціалізму. "Прискорення", "перебудова" і "гласність" стали ключовими поняттями першого етапу реформ. Між ними існував тісний взаємозв'язок: гласність означала вияв усіх недоліків, що гальмують прискорення соціалістичного розвитку, а перебудова передбачала внесення структурних і організаційних змін у господарські, соціальні, політичні механізми з метою досягнення все того ж прискорення.
Основною вважалася зміна інвестиційної і структурної політики, яка передбачала перенесення наголосу з нового будівництва на технічне переозброєння діючих підприємств і виробництв. Завданням №1 було визнано прискорений розвиток машинобудування як основи переозброєння всього народного господарства. Вжиті зосереджені грошові, в тому числі і валютні, вливання в машинобудування не дали ефекту.
В типово хрущовському дусі була проведена шкільна реформа, коли головним завданням було проголошене загальне комп'ютерне навчання. І це при тому, що радянська промисловість не могла випустити і частки комп'ютерів для використання спеціалістами у проведенні радикальних реформ. В андроповському стилі намагався Горбачев зміцнити дисципліну на виробництві. Особливу "славу" набула програма боротьби з алкоголізмом, створення товариств для її реалізації, варварське знищення виноградників.
Як і в попередні роки, гасло "кадри вирішують все" мало актуальне значення. До початку 1987 р. було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК брежневсько-го "набору". Великі векселі були видані радянському народу XXVII з'їздом КПРС; зокрема, подвоїти до 2000 р. економічний потенціал СРСР, а кожну сім'ю забезпечити окремою квартирою.
Проте мільйони радянських людей на власному досвіді переконувалися, що постачання товарами народного вжитку і продовольством не лише не поліпшується, а й погіршується, дефіцит постійно посилюється. Для цього були глибинні причини: скрита інфляція, поступова збіднілість державної казни, бюджетний дефіцит тощо. Проте лише в 1993 р. Горбачев зміг більш-менш критично оцінити результати своєї політики: в 1985—1986 рр. в економіці ми діяли стереотипно — розпочали реформи з важкої промисловості, тоді як треба було розпочинати з сільського господарства і легкої промисловості. Раніше (1988 р.) він "виявив" лише одну власну помилку: то була масова антиалкогольна кампанія. Всі інші недоліки він списував на попереднє керівництво.
Під впливом реалій в економіці й суспільстві, не без допомоги економістів, соціологів, політологів, які рішуче потіснили в його авторському активі парткерівників, 1987 р. Горбачев пішов на серйозні корективи свого реформаторського курсу. Нову ідеологію і стратегію реформ він проголосив у січні 1987 р., а кульмінацією нового реформаторського курсу стала XIX партійна конференція, що відбулася влітку 1988 р. З радянської соціалістичної системи була знята "презумпція невинності", в ній були виявлені серйозні хиби. На перше місце виступало творення демократичної системи соціалізму, в якій сутністю проголошувалася всеохоп-лююча демократизація. Гасло "Більше демократії!" означало уПрОВадЖЄНня безпосереднього управління трудящих у виробничі відносини, державну владу, законотворчість. Політична демократизація повинна була зруйнувати командно-адміністративну систему, яка гальмувала економічні реформи. Таким чином, нова стратегія передбачала насамперед всебічну демократизацію суспільства, без якої неможливі радикальні економічні реформи. XIX партконференція затвердила курс на створення правової держави, головна роль в формуванні якої надавалася політичній реформі. Передбачалися чіткий розподіл обов'язків партійних органів і Рад, передача влади з рук КПРС Радам. Складовою частиною реформи стало введення в країні посади президента, проведення виборів народних депутатів Рад на альтернативній основі.
Демократизація суспільства привела до формування спочатку численних політичних організацій, а потім партій. Цьому процесу особливо сприяла відміна ст. 6 Конституції (березень 1990 р.) про керівну роль КПРС в суспільстві та ряд законів загальносоюзного і республіканського масштабу про громадські організації. Перші вибори на альтернативній основі до Верховної Ради СРСР дозволили до IX складу увійти прихильникам радикальних політичних і економічних реформ.
У галузі економіки теж були здійснені важливі кроки до ринкових відносин. Були дозволені індивідуальна трудова діяльність і створення кооперативів з виробництва деяких видів продукції. Широкі права надавалися підприємствам, які одержували можливість самостійно реалізовувати позапланову продукцію. Хоча без ринкових механізмів здійснювати це було дуже важко. Новий закон про підприємство мав сприяти формуванню економічних і правових умов розвитку підприємства. Реорганізовувалася банківська система, створювалися комерційні та кооперативні банки. Збільшувалися іноземні інвестиції та створювалися спільні із зарубіжними фірмами підприємства.
У сільськогосподарському виробництві виникли фермерські господарства. Все більшого поширення в економіці набував недержавний сектор. Проте реформування економіки не поліпшило стану справ у народному господарстві, збільшувалися розміри дефіциту держбюджету, зростало безробіття.
Позитивні зміни відбулися в зовнішній політиці. У грудні 1988 р. в промові на Генеральній Асамблеї ООН Горбачев сформулював нову концепцію радянської зовнішньої політики, в якій центральне місце відводилося пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими. Уряд СРСР оголосив мораторій на випробування ядерної зброї, призупинив розгортання ракет середнього радіуса дії в Європейській частині країни, на 500 тис. скоротив збройні сили, розпочав конверсію воєнного виробництва, вивів свої війська з Афганістану. У цієї політики були і відверті противники, які перейшли в ряди горбачовської опозиції. Серйозні зміни відбулися у відносинах між СРСР і країнами, що входили в так звану систему соціалізму, про що йшлося вище.
В умовах перебудови і гласності суперечності в СРСР, що замовчувалися офіційними колами, переросли у відкриті конфлікти. Економічна криза посилювала міжнаціональну напруженість.
У національних республіках виникають організовані рухи (національні фронти) за розширення п
Восени 1988 р. на виборах у центральні і місцеві органи влади в Естонії, Латвії і Литві перемогли представники народних фронтів. 1988— 1989 рр. Декларації про державний суверенітет прийняли Верховні Ради трьох прибалтійських республік і Азербайджану, 1990 р. — Молдавія, РРФСР, Україна. Подальший процес проголошення суверенітетів охопив усі республіки. Ці декларації поставили в центр політичного життя питання про існування СРСР. У квітні — травні 1991 р. у підмосковній резиденції Горбачева Ново-Огарьово відбулися переговори керівників 9 союзних республік з питання підписання нового союзного договору, який передбачав створення Союзу суверенних держав (ССД) як демократичної федерації рівноправних радянських суверенних республік. Його підписання було призначено на 20 серпня 1991 р.
У ставленні до нового договору виявилися як прихильники, які бачили в ньому можливість зниження рівня міжнаціональної конфронтації, так і рішучі противники, які вбачали в новому договорі капітуляцію центру перед вимогами націонал-сепаратистських сил у республіках. За кілька днів до підписання нового договору останній президент СРСР Горбачев був усунений від влади і новостворений Державний Комітет з надзвичайного стану (голова — Янаєв Г.І.) проголосив на шість місяців у країні надзвичайний стан. Завдання комітетників полягало у відновленні порядків, які існували до 1985 р. Проте організатори антиконституційного заколоту зазнали поразки. Ці події наблизили розпад СРСР. Наприкінці 1991 р. Україна, а потім й інші республіки проголосили про створення самостійних держав.
У грудні 1991 р. в Білорусі під час зустрічі керівників Росії, Білорусі і України було проголошено про припинення дії союзного договору 1922 р. і про припинення діяльності державних структур СРСР. Так напередодні 69-ї річниці створення Союзу була підведена риска під його існуванням.
2. УГОДИ ПРО СТВОРЕННЯ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
Розпад СРСР не можна віднести ні до реформаторської політики Горбачева, ні до наслідків наради трьох президентів у Білорусі. Він став результатом суми суб'єктивних і об'єктивних факторів. Звичайно, політичний вибір трьох президентів значно прискорив розпад Союзу. Очевидно і те, Ідо Горбачев не мав продуманої і вивіреної національної політики, він кидався із однієї сторони в іншу, не знав "скільки" суверенітету треба дати республікам, щоб зберегти Союз. Але все одно стояло запитання: як довго триматиметься радянська імперія?
Світовий досвід переконливо свідчить, що всі імперії трималися тільки в умовах тоталітарних деспотичних режимів. Істина полягає в тому, що імперії і широкі політичні свободи несумісні і це — головне, що лежало в основі розпаду СРСР. Поряд з проголошенням на нараді в Білорусі про об'єктивний процес виходу республік із складу СРСР у заяві трьох керівників говорилося про створення Співдружності незалежних держав у складі Білорусі, Росії і України. Ця співдружність проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав — членів Союзу РСР, а також для інших держав, які поділяють її цілі і принципи.
Казахстан і центральноазіатські республіки через кілька днів виявили готовність приєднатися до Співдружності. Горбачев, хоча і був незадово-лений процесом розпаду СРСР, заявив про участь у процесі формування нового міжнародного альянсу. Проте на наступну зустріч одинадцяти керівників республік СРСР в Алмати (21 грудня) його навіть не запросили. Фактично він був уже президентом без країни. Тепер уже одинадцять незалежних держав проголосили про створення Співдружності переважно з координаційними функціями, без будь-яких виконавчих, законодавчих чи судових інституцій і повноважень. Алматинська декларація проголошувала про принципи існування СНД. Під декларацією були відсутні підписи Грузії, Литви, Латвії і Естонії, які вважали взагалі незаконними своє включення до Союзу і не бажали брати участь у будь-яких альянсах. За цих умов Горбачев вимушений був добровільно скласти повноваження Президента СРСР. Учасники алматинської зустрічі, які поставили свої підписи під декларацією, доводили, що розпуск Союзу і створення альянсу, незалежних держав стали єдино можливим виходом із політичного тупика.
На перших порах центральне місце у взаємовідносинах учасників СНД займали питання, пов'язані з поділом майна СРСР, встановленням кордонів між країнами, які вводили власні валюти. Встановлювались умови транспортування вантажів по територіях держав — учасниць СНД. Міжнародні відносини Росії і нових незалежних держав складалися із знач-' ним тертям і конфліктами. В Росії, в тому числі і у вищих ешелонах влади, існують і активно діють імперські сили. Прихильники відновлення СРСР у тій чи іншій формі діють і в нових незалежних державах. Гострі дискусії велись між Україною і Росією із-за поділу Чорноморського флоту і володінням Кримським півостровом. Гострі конфлікти мали місце між Росією і урядами прибалтійських держав із-за невирішеності територіальних питань. Гостро стоїть питання про статус і становище російськомовного населення поза межами Росії, яке остання нерідко бере під захист, порушуючи суверенітет нових незалежних держав. Економічні і стратегічні інтереси Росії в Таджикистані і Молдові стали причинами її участі в збройних конфліктах у цих регіонах.
Разом з тим російський уряд насамперед постійно намагався зберегти тісні зв'язки з колишніми республіками в рамках СНД і створити якісь наддержавні органи. За його ініціативою з центром у Москві був створений Міждержавний комітет СНД. Шість держав (Росія, Білорусь, Казахстан та ін.) підписали договір про колективну безпеку. Розроблений і затверджений статут Співдружності. Проте ці організації і документи не змогли забезпечити дієвість СНД, яке не являє собою єдиної оформленої організації.
Більшість нових незалежних держав виступають за плідні двосторонні відносини, хоча розпад СРСР значно зруйнував традиційні економічні зв'язки на його території. Найбільш показові зв'язки мають Росія і Білорусь, а президент останньої прагне об'єднання двох країн. Така політика має противників і прихильників як з однієї, так із другої сторони. Одним словом, процес становлення взаємовідносин між новими незалежними державами, особливо між ними і Росією, є непростим. Ніякі формально створені наддержавні інституції не зможуть вирішити складних питань цих взаємовідносин. В останні роки швидкими темпами відбувається політична і економічна інтеграція Росії і Білорусі, яка привела до створення союзу двох держав. Політики цих держав сподіваються «а приєднання до союзу України і Казахстану.
Література.
1. Всесвітня історія: Посібник до держ. екзамену для студ. іст. спец. / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Петро Петрович... Моціяка (уклад.) — Ніжин : НДПУ ім. М.Гоголя, 2004. — 282с.
2. Гісем О. В., Подобєд А. О. Всесвітня історія 1918-1945 рр. / Творча спілка вчителів України; Асоціація істориків "Істина". — К., 1996. — 132с.
3. Газін Володимир Володимирович. Всесвітня історія ХХ ст.: Навч. посіб. для старшокл. та абітурієнтів / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2004. — 156с.
4. Газін Володимир Прокопович, Копилов Сергій Анатолійович. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1945 рр.: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Міністерство освіти і науки України. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Слово, 2008. — 472с.