Реферат на тему:
Участь України у миротворчих операціях
План:
Вступ
1 Участь України в миротворчій діяльності ООН
2 Співробітництво України з НАТО.
Висновки
Список літератури
Вступ
На порозі XXIст. геополітична ситуація в світі кардинально змінилася. Замість великих глобальних конфліктів прикладу «холодна війна», в останні роки зросла напруженість в окремих регіонах світу і як результат підвищилась роль та значимість миротворчої діяльності як засобу мирного врегулювання міжнародних конфліктів.
В останні роки миротворча діяльність стала головним методом, завдяки чому йде розбудова глобальної та регіональної системи безпеки. Все це певною мірою впливає на розвиток оборонної політики країн, втому числі України.
Участь України в миротворчій діяльності, разом з такими організаціями як ООН та НАТО, підвищує авторитет держави на міжнародній арені, дає змогу взяти участь в створенні колективної безпеки в світі, зробити свій внесок у підтримання міжнародного миру і стабільності. Миротворча діяльність є пріоритетною для української зовнішньої політики, яка веде до зміцнення зовнішніх гарантій національної безпеки, а поглиблення співробітництва з НАТО справляє істотний позитивний вплив на безпеку України і відповідає її національним інтересам.
1
Участь України в миротворчій діяльності ООН
Участь України у миротворчих операціях починається з 3 липня 1992 р. Тоді письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії.
З лютого 1994 р. Україну зарахували до складу учасниць так званої Системи резервних угод ООН та підписала відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та Україною про надання конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції). Система резервних угод ООН являє собою механізм, відповідно до якого певні військові підрозділи держав-учасниць Системи перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після схвалення відповідного рішення, згідно з діючим у країні законодавством, надсилаються до тієї чи іншої Місії ООН.
1995 р. два українських окремих спеціальних батальйонів, чисельністю 240 і 60 осіб взяли участь в миротворчій операції у складі сил ООН в Хорватії, а потім в складі сил, які займалися реалізацією Дейтонських угод по Боснії і Герцеговини.
Упродовж 1992 – 2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:
– Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);
– Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.);
– Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);
– Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);
– Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);
– Сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. – грудень 1999 р.);
– Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);
– Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (червень 1995 р. – березень 1999 р);
– Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);
– Місія ООН в Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.);
– Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень – травень 1997 р.);
– Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);
– Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. – 2003 р.);
– Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);
– Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.);
– Гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень – серпень 200 3р.).
Крім того, особливо слід виділити миротворчу діяльність українських військовий в Іраку, де після військової перемоги США над режимом С. Хусейна американський президент Дж. Буш закликав світове співтовариство взяти участь в встановлення демократії в Іраку. На це рішення відгукнувся президент України Л. Кучма.
В червні 2003 р. Верховна Рада ратифікувала наказ президента про участь українських військ і миротворчій місії в Іраку. 7 серпня 2003 р. почалась відправка українських миротворців в Ірак і Кувейт. У відповідь Джордж Буш пообіцяв Україні підтримку на шляху до інтеграції в європейські і євроатлантичні структури.
Всього було відправлено від 1600 – 1800 українських військовослужбовців, які склали 5-ту окрему механізовану бригаду. Українська бригада увійшла під командування багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», яка мала в своїй основі польський контингент військ з місцем дислокації в провінції Васит в 140 км. від Багдаду.
В Іраку українським військам довелося не лише охороняти нафтові родовища, але й брати участь у бойових діях, в результаті чого до березня 2005 р. загинуло 18 солдат і офіцерів з українського контингенту.
З наближенням президентських виборів 2004 р. постало питання про виведення українських військ з Іраку. Президент України Л. Кучма вважав, що Україна повинна виконати взяті на себе обов’язки як і інші країни-учасниці Іракської компанії, але скоро він змінив свою думку і визнав необхідність термінового виводу військ у зв’язку з збільшенням втрат серед українських миротворців. У вересні 2004 р., в розпалі президентської компанії, Л. Кучма направив в Ірак кандидата на пост президента В. Януковича, де він заявив, що обов’язково займеться питанням виводу українських військ. Ще раніше про необхідність виводу українських військ з Іраку неодноразово відзначав В. Ющенко.
В січні 2005 р. Верховна Рада прийняла постанову, в якому президенту Л. Кучмі було запропоновано терміново вивести українських миротворців. Новий президент України В. Ющенко, заявив, що він виповнить свою обіцянку по виведенню українського контингенту. 15 березня 2005 р. розпочалося поетапне виведення українського контингенту, а вже в грудні 2005 р. Ірак покинули останні українські миротворці.
США знали наміри В. Ющенка вивести війська, тому і запропонували зберегти свою присутність в Іраку, але вже в інших формах – в якості військових радників і спостерігачів, що і було зроблено в 2006 р. Крім того, держсекретар США Кондоліза Райс, під час візиту до України подякувала Україні за її участь в іракській операції і заявила, що «Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку, а виведення українських військ ніяким чином не відобразиться на взаєминах Києва і Вашингтона».
Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами. Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у Боснії і Герцеговині, Перехідної адміністрації ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превентивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився. Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами, які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африканському континенті. Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косові (Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі. За період членства України в Раді Безпеки ООН у 2000–2003 рр. Українське представництво в операціях із підтримання миру збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає восьме місце серед усіх держав-членів ООН, чи перше серед європейських країн-контрибуторів миротворчого персоналу.
Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парламент її ратифікував.
У зв’язку з трагічними подіями в США 11 вересня 2001 р. Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції та висловила готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН. На 56-й сесії Генасамблеї і засіданнях Ради Безпеки ООН делегація України виступила з низкою ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері, серед них – проголошення 11 вересня Днем боротьби з міжнародним тероризмом; проведення спеціального засідання Ради Безпеки ООН на рівні міністрів закордонних справ щодо подальших кроків у цьому напрямі, яке відбулося 12 листопада 2005 р.; створення міжнародної універсальної антитерористичної структури, створення патрулів в Аденській затоці та біля узбережжя Сомалі для запобігання піратських проявів.
Таким чином, Україна відіграла величезну роль у формуванні миротворчої діяльності ООН, встановленню мирного порядку у світі.
2 Співробітництво України з НАТО
З 1994 р. увійшла в число країн-партнерів програми НАТО «Партнерство заради миру». Індивідуальна програма «Партнерство заради миру» містить 143 військових заходи, які спрямовані на досягнення цілей співробітництва в таких галузях: консультації, команда і контроль (управління), мовна підготовка, підтримка миру, стандартизація, військові навчання, військова освіта, підготовка військ і воєнна доктрина. Для забезпечення своєї участі в програмі «Партнерство заради миру» Україна з 1995 р. сформувала та підтримує в готовності такі сили: оперативну групу генералів та офіцерів органів управління оперативно-стратегічної л
Основною формою співпраці з НАТО у сфері миротворчості є безпосередня участь й його миротворчих операціях, що проводяться за повноваженнями Ради Безпеки ООН або за відповідальністю ОБСЄ.
Україна як один із найбільших контрибуторів військового персоналу отримала офіційне запрошення від керівництва НАТО, уповноваженого Радою Безпеки ООН на проведення миротворчої операції в Боснії і Герцеговині, взяти участь у багатонаціональних Силах. У відповідь на запрошення в грудні 1995 р. уряд України схвалив рішення про надання до складу Сил з виконання Угоди українського військового підрозділу Збройних Сил – окремий спеціальний батальйон чисельністю 550 військовослужбовців. В січні 1996 р. між Україною та НАТО було укладено відповідні угоди про участь України в операції СВУ. В лютому 1996 р. із завершенням процесу сертифікації українського батальйону, він перейшов до складу СВУ.
У зв’язку з закінченням в грудні 1996 р. строку повноважень СВУ, Рада Безпеки ООН одностайно ухвалила резолюцію № 1088, згідно з якою було санкціоновано розгортання Багатонаціональних Стабілізаційних Сил (SFOR) на період 18 місяців як правонаступника СВУ. Серед головних завдань, які покладались на SFOR, було подальше сприяння виконанню Дейтонської угоди. Операція SFOR призначена для сприяння заходам самостійної цивільної розбудови Боснії і Герцеговини, спрямованим на створення ситуації, за якою міжнародна військова присутність у країні стане далі не потрібною.
Враховуючи значний внесок України в успішне проведення операції СВУ та високу оцінку професіоналізму українських військовослужбовців, керівництвом НАТО було знову офіційно запрошено нашу країну до участі її контингенту в операції SFOR. Для подальшого зміцнення статусу України як впливового учасника процесу врегулювання югославського конфлікту та новоствореної євроатлантичної структури безпеки, Кабінет Міністрів України в квітні 1997 р. ухвалив постанову «Про забезпечення діяльності Українського контингенту в операції Багатонаціональних Стабілізаційних Сил на території Боснії і Герцеговини». Згідно з цією постановою, окремий спеціальний батальйон чисельністю 400 військових продовжив своє перебування на території Боснії і Герцеговини у складі SFOR. У листопаді 1999 р. за домовленістю з НАТО наша держава вивела своїх миротворців із Боснії.
З 1 вересня 1999 р. український контингент миротворчих сил загальною чисельністю 800 військових розпочав практичну діяльність у міжнародній миротворчій операції в Косово у рамках KFOR. До завдань українського контингенту входило: патрулювання, чергування на блокпосту, супровід конвоїв і місцевого населення, охорона мостів і тунелю. Український вертолітній загін забезпечував перевезення вантажів, особового складу та евакуаціє поранених. Україна залишається у Косово у форматі польсько-українського батальйону, який включає близько 270 українських військових, до завдань якого відноситься: забезпечення гуманітарної допомоги на підтримку зусиль Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців; встановлення і підтримка відновлення основних цивільних функцій; несення служби на блокпостах, спостережних постах, патрулювання і супроводження конвоїв у зоні відповідальності.
Протягом вересня-жовтня 2001р. українсько-польський батальйон багато раз брав участь в операції “Кордон і пошук”. Результатами цієї участі стали: затримання 49 порушників, конфіскація 84 одиниць зброї, 4637 штук боєприпасів, 60 кг вибухових речовин, 7 радіостанцій і різного роду тилове устаткування, що належали незаконним озброєним угрупованням
Окремої уваги заслуговують питання щодо участі України в міжнародних навчаннях НАТО в дусі партнерства заради миру, які відіграють важливу роль для досягнення взаємосумісності з іноземними військовими підрозділами, необхідної українським військовим контингентам при проведенні міжнародних миротворчих операцій.
Українські військові беруть участь у навчання НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». Зокрема, Україна виявила гостинність у проведенні маневрів «Кооперативний партнер» на своїй території стосовно десантної фази навчань LIVEX, що проходили в 2000 р. у водах Чорного моря і на військовому полігоні поблизу Одеси. Це були перші навчання, які проводились на території України після ратифікації в березні 2000 р. ВРУ Угоди (SOFA) між державами учасницями Північноатлантичному Договору та іншими державами, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру», щодо статусу їх збройних сил та Додаткового протоколу до цієї Угоди.
Слід відзначити, що НАТО і Україна планують у майбутньому продовжувати свою кооперацію у сфері планування заходів партнерства. Пріоритетними цілями партнерства є підвищення рівня взаємосумісності підрозділів Збройних Сил України, а також їх здатності брати участь у заходах у рамках програми «Партнерство заради миру» спільно з військовими підрозділами інших країн-партнерів. Україна визначила ті цілі та завдання, які найбільш здатні виконати її збройні Сили в рамках заходів програми.
Україна стає дедалі більш активним партнером програми «Партнерство заради миру», починаючи з 1994 р. і закінчуючи підписанням в липні 1997 р. Хартії «Про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним Альянсом», яка створює для України прекрасні перспективи у відносинах із НАТО. Цей висновок підтверджується успіхами в багатьох галузях співробітництва, таких як: створення багатонаціональних формувань, кооперація в реалізації воєнної реформи, практичне військове співробітництво на Балканах у проведенні миротворчих операцій.
Всього у співробітництві з НАТО з підтримання миру з 1995 по 1999 р. взяли участь близько 2800 українських військових в місіях IFOR і SFOR у Боснії і Герцеговині. Щороку протягом 1996-1999рр. уряд України виділяв приблизно $6-7 млн. на покриття витрат на утримання українських миротворців у колишній Югославії. Понад 15 тис. українських військових та цивільних службовців узяли участь у понад 20-ти операціях ООН із підтримання миру.
Висновки
Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.
В перспективі Україна продовжуватиме робити свій внесок у справу підтримки миру і стабільності на євроатлантичному просторі та поза його межами, братиме активну участь в операціях та місіях під егідою НАТО. Україна, як і інші країни-члени НАТО та країни-партнери, має велику користь від своєї участі в партнерстві, оскільки воно відповідає як національним, так і загальним інтересам цих країн. Перспективи політики НАТО спрямовані на підтримку незалежності і суверенітет України. Тісне співробітництво України з НАТО сприяє реалізації її головної стратегічної мети – інтеграції в Європу. Участь Збройних сил України сприяє досягненню цієї мети та забезпечує стабільність і безпеку в Європі.
З політичної точки зору участь України в миротворчих операціях є винятково важливою для подальшого зміцнення міжнародного авторитету України, її ролі в зусиллях міжнародного співтовариства, спрямованих на підтримку міжнародного миру і стабільності, розвиток співробітництва ї євроатлантичними структурами безпеки, створення додаткових сприятливих передумов для інтеграції в європейський простір. Така участь має вирішальне значення для здобуття Україною статусу впливового учасника врегулювання конфліктів, що у свою чергу, зіграло важливу роль в утвердженні нашої держави як впливового фактора європейської і світової політики. Підтвердженням цього є той факт, що Україну запрошують на всі найважливіші міжнародні форуми, пов’язані з процесом виконання Дейтонських домовленостей.
Список літератури:
1. Закон України “Про участь України у миротворчих операціях” від 23 квітня 1999 року // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 15.
2. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 – 2000 рр.): Підручник/ Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень та ін. – К.: Либідь, 2001. – 624 с.
3. Миротворчі кроки України: (Україна робить свій внесок у всі миротворчі операції ООН) //Урядовий кур’єр. – 2000. – 20 жовт. – С. 3.
4. Пацьох О. Раєвич Т. Участь України в миротворчій діяльності Організації Об’єднаних Націй// Актуальні проблеми міжнародних відносин. . – 2008. – № 6. – С. 41 – 45.
5. Прилипа О. Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. –– Київ: Знання-Прес, 2002. – 226 с.
6. Прилипа О. Україна в контесті миротворчих операцій ООН// Дипломат. акад. України при М-ві закондон. справ України. Науковий вісник. – К., 2003. – Вип. 8. – С. 181 – 192.
7. Табачник Д. Новий курс зовнішньої політики України: досягнення і перспективи // Політика і час. – 2005. – № 5. – С. 4.
8. Хартія про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним Альянсом// Голос України. – 11 липня 1997 р. - № 127 (1627). – С. 5 – 8.
9. Перепилиця Г. Український внесок в субрегіональне та двостороннє співробітництво по врегулюванню конфліктів та підтримання миру//
10. Поляков Л. Україна-НАТО: спільна миротворча діяльність//
11. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» від 15 червня 2009 р./