ПЛАН
Вступ
1. Від громадянина до підданого
2. Закони ХІІ таблиць
3. Принцип "хліба і видовищ"
4. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ РИМА ІІІ-ІІ ст. до н.е.
Висновок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.
Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло (у Помпеях було знайдено бронзові рами з рештками скла розміром 100x70 см). Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.
Суттєво змінилось розуміння моделі світу, пантеон богів став чітко регламентований. Водночас відбулася регламентація і в організації держави, що було зафіксовано в римському праві, згідно з яким визначено функції кожного члена суспільства. Це сформувало раціоналізм мислення, привело до введення майнової ієрархії (реформи Сервія Тулія), надало кошти для утримання армії як соціального інституту. Посада царя стала вибірною, він ділив владу з радою старійшин, сформувалася своєрідна стадія воєнної демократії, вищі посади в державі збігалися з військовими.
Суспільство структурується. Вищим посадовим особам забороняється займатися торгівлею і фінансовими операціями, це дозволяється лише "вершникам". Починають процвітати торгівля і банківська справа; значні прибутки дає землеволодіння, що приводить до суттєвих соціальних змін. Соціальне і економічне розмежування, завойовницькі походи провокують громадянські війни, війни двох аристократій, що врешті-решт призвело до диктатури Юлія Цезаря і, як наслідок, до єдиновладдя — принципату (імперії).
Боротьба за владу потребувала величезних коштів, лихварство набуло державних масштабів, римська знать щораз більше і більше купалась у нечуваній розкоші та розбещеності. Жінки не відставали від чоловіків, сім'я деградувала.
На такому соціополітичному тлі в Римі та Римській імперії утворився своєрідний культурний процес, превалюючим принципом якого був принцип доцільності, сміливості інженерного мислення, що давало змогу задовольняти побутові потреби численного населення, вишуканий естетичний смак аристократів (їх вілли з парками та палаци були фантастично дорогими).
1. Від громадянина до підданого
Вивчення історії римського суспільства – це простежування основних закономірностей його економічного, соціального, політичного і культурного розвитку і виявлення специфічних, властивому тільки древньому Риму рис – має особливий інтерес. Ведучі проблеми курсу древньої історії (визначення своєрідності політичного, економічного розвитку рабовласницького суспільства, інституту рабства, соціальної і класової боротьби, форм рабовласницьких держав, одержали найбільш чітке оформлення і закінченість у римський час. Якщо ранній республіці були властиві первісні форми рабства, то для періоду пізньої республіки, громадянських воєн, історичним змістом яких був перехід від системи античного демократичного поліса до тоталітарного режиму, характерне значне збільшення чисельності рабів, проникнення рабської праці в різні сфери економічного життя держави.
Розквіт класичних рабовласницьких відносин продовжувався на початку ранньої Римської імперії. В останні століття її існування спостерігалося розкладання рабовласницького ладу. Рабство стало гальмом подальшого розвитку.
До кінця ІІІ ст. до н.е. після утворення найсильнішої Римський рабовласницької держави, склалося римське суспільство, що відрізнялося великим різноманіттям і багатозначністю класово-станової структури. Основні суспільні класи не були єдині і монолітні. Наприклад, клас рабовласників розпадався на два стани: сенатори і вершники. Клас рабів також поділявся на окремі групи: раби, зайняті в сільському господарстві, у ремеслі, раби – "служники" державного апарата й ін. Слід зазначити, що поняття "клас" і "стан" не завжди збігалися. У римському суспільстві, розділеному на ворогуючі класи і стани, класові і соціальні протиріччя досягали такої гостроти, що не спостерігалася раніше. Вони привели наприкінці ІІ ст. до н.е. до могутнього підйому аграрного руху, у якому взяло участь римське селянство, що розорилося, а на початку ІІ ст. до н.е. у роки Союзницької війни, селянство всієї Італії. В ІІ в до н.е. відбулися повстання рабів у Сицилії й в І ст. до н.е. грандіозне повстання рабів під керівництвом Спартака в Італії. Таким чином, у напруженій класовій і соціальній боротьбі, що охопила Римську республіку в ІІ-І ст. до н.е. спостерігалося дві роздільно існуючі, що не перехрещують лінії боротьби: плебейсько-селянська і рабська.
Протягом декількох століть Древній Рим зробив еволюцію від поліса до імперії, а римлянин – від громадянина до підданого з його сильним почуттям порядку. Для громадянина характерні були безпосередні зв'язки в системі громада – громадянин, тобто зв'язку співучасті. Дуже велике значення мало ту обставину, що в Римі мало місце рівність громадян у змісті юридичної відповідальності перед законом, але не було рівності в політичній і соціальній сфері. Визначальну роль тут грав ценз – розмір майна і походження, що і визначало місце громадянина в соціальній ієрархії, його права й обов'язки. Так, народні збори були вищим виборчим і законодавчим органом, але прості люди не могли розраховувати зайняти високі посади, це було доступно тільки обличчям з високим цензом. Римський громадянин орієнтувався на наступну систему цінностей: мужність, хоробрість, витривалість, працьовитість, суворе достоїнство, непохитна чесність, справедливість, воля. Характерною і специфічно римською був нерозривний зв'язок волі й економічної незалежності: "платня робить людину рабом". Людина економічно залежна не може висловлювати думку, не бажане тому, кому він був чимось зобов'язаний.
Становить інтерес римський ідеал республіки, до якого був близький Рим в епоху від остаточної перемоги плебсу до середини І ст. до н.е. Найбільш повну, хоча і прикрашену, його характеристику дав історик Полібій. Він підкреслює досконалість політичного ладу Рима, його "змішаний пристрій", що з'єднує елементи монархії (влада консулів), аристократії (авторитет сенату) і демократії (право народних зборів приймати закони, вирішувати питання війни і миру, вибирати магістрати, карати або дарувати почесті в нагороду за доблесть). Взаємний контроль усіх цих інститутів, погодженість їхніх дій, їхня залежність друг від друга додають усьому ладу виняткову міцність і здатність завойовувати інші народи і ними правити. У підсумку виникла світова Римська імперія.
Ця світова держава впитала в себе багато культурних і технічних досягнень скорених народів, асимілювала, зберегла їх і додала їм статус універсальності. Хоча Рим жадав від індивіда в дусі древніх традицій абсолютної соціальної дисципліни, він не намагався знищити індивідуальну оригінальність, а навпаки, стимулював і схвалював будь-яку ініціативу в інтересах імперії. Усі піддані імперії залежали тільки від імператора, що став верховним власником землі, джерелом права і верховною апеляційною інстанцією, і, що замінив у цьому змісті римський народ. Завдяки службі в армії і бюрократичному апараті малися деякі можливості просування по соціальним сходам, але вони обмежувалися збереженням станового принципу і багато в чому залежали не тільки і не стільки від реальних заслуг і здібностей, скільки від заступництва імператора і впливових людей, тобто від уміння лестити, інтригувати, пристосовуватися. Таким чином, на відміну від громадянина для підданого визначальними стали зв'язку в системі імперія – підданий, тобто зв'язку підпорядкування. Цей перехід від громадянина до підданого обумовив і відповідну еволюцію системи цінностей, у якій відбулося своєрідне змішання споконвічних римських цінностей з новими цінностями, орієнтованими на психологію підданого.
2. Закони ХІІ таблиць
Про найдавніше римське право практично нам нічого не відомо. Від "царських законів" до нас дійшли лише убогі уривки, що трактують сакральне право. Основою всього подальшого розвитку права визнавалися Закони XІІ таблиць, складених у 451-450 р. до н.е. Повага римлян до цих законів почасти обумовлювалося їхнім загальним консерватизмом, культом "удач предків", почасти тим обставиною, що деякі основи римської цивільної громади, на базі яких вони склалися, при всіх модифікаціях продовжували жити до повного розкладання античного світу і його культури. Закони XІІ таблиць містили і ряд елементів звичайного права, властивих іншої стадіально близьким народам.
Разом з тим Закони XІІ таблиць уже відрізнялися поруч специфічних для римської цивільної громади рис, що зберігали своє значення на всіх стадіях еволюції римського права. Насамперед це положення, що стосуються аграрних відносин, згідно яким цивільна громада продовжувала залишатися верховним власником землі і контролювала розпорядження нею. Показово також право придбання землі в результаті дворічного користування нею; воно продовжувало діяти на всьому протязі римської історії. Володіти землею на території Рима міг тільки римський громадянин, звідси і формула "моє по квірітському праву", і нерозривний зв'язок громадянства і землеволодіння.
Турбота громади про гарну обробку землі позначалася і на особливому ладі римського прізвища, за словами самих римлян, що не мала аналогії ні в яких інших народів. Її особливість, як відомо, складалася у виключному праві батька на всі належачи прізвищу ресурси: нерухоме і рухоме майно і знаходяться під його владою людей – дружини, синів з їх дружинами і дітьми, рабів. Він довільно міг розпоряджатися їхньою робочою силою, міг їх здати у найми, продати, покарати аж до смерті, хоча звичай вимагав у таких випадках сімейного суду. Звичайно думають, що така влада батька над усіма ресурсами прізвища забезпечувала найбільш ефективну обробку землі у важких для землеробства умовах Древнього Рима.
Ряд положень Законів XІІ таблиць стосується прав римських громадян. У першу чергу це стаття, відповідно до якої остання постанова народу є обов'язковим законом; потім закон, що забороняє страчувати римського громадянина без санкцій вищої законодавчої і судової інстанції. Сюди ж відноситься заборона наділяти якими-небудь привілеями окремих людей. Таким чином, затверджувалася рівність громадян перед законом і виключалася настільки розповсюджена в інших ранніх суспільствах можливість надавати не належному до числа обраних магістрів особі керування якою-небудь територією, збір податків з населення і т.п. Контроль над усією територією Рима і його населенням належав тільки колективу громадян. Можливо, з цим зв'язаний і закон, що карав стратою за твір і опублікування пісні, що ганьбила кого-небудь.
За Законами XІІ таблиць карали стратою й інші злочини: нічна крадіжка чужого врожаю, за що винний розпинався на дереві, підпал будинку або лежачого біля будинку зерна, за що винний заковувався, бився і спалювався. Сюди ж відноситься дозвіл безкарно убити злодія, пійманого вночі на місці злочину, а вдень – злодія, що захищався зброєю. З Тарпейської скелі скидали лжесвідків; страті віддавався суддя або арбітр, викритий у підкупі, людина, що підняла проти Рима ворогів або зрадив ворогам громадянина. За свідченням Августина, Закони XІІ таблиць передбачали, крім страти і штрафів, також окови, пороття, таліон безчестя, вигнання і рабство.
В міру поглиблення класових протиріч усе більш суворими ставали покарання для римських громадян, причому їхня рівність перед законом зникала в зв'язку із соціальною диференціацією, про що свідчать жорстокі покарання по виданим Августом і його спадкоємцями законам. Суд перестав бути публічним видовищем, процеси при єдиновладді втратили політичну значимість, відповідно зменшилася роль емоцій і зросло в ціні тонке і всебічне знання права, уміння його витлумачити і прикласти до конкретного випадку. Тим часом право усе більш ускладнювалося, що привело до його систематизації, що і представляють Інституції Гаю. Слід зазначити і відому подвійність юристів часу Імперії у відношенні до древнього права: з одного боку, воно визнавалося непорушною основою, з іншого боку – пролажували собі шляхи нові течії
3. Принцип "хліба і видовищ"
Варто підкреслити прагматичний характер усього римського мистецтва, задачею якого було зміцнення існуючого порядку. У Древньому Римі здійснювалися, якщо ужити сучасну термінологію, програми масового впливу на населення, вони обходилися дорого, однак ефект був величезним. До них відносилися гладіаторські бої і "бойові програми": "Іноді арену наповняли водою, перетворюючи її, таким чином, у навмахію: у воду напускали риб і різних морських чудовиськ; тут же влаштовували морські битви, наприклад, Саламіску між афінянами і персами або бій корінфян з корцірянами. У 46 р. до н.е. улаштована була битва між сірійським і єгипетським флотами на озері, що Цезар навмисно велів викопати на Марсовому полі; у битві брали участь 2000 веслярів і 1000 матросів.
Подібний же бій був улаштований Августом у 2 р. н.е. на штучному озері по ту сторону Тибру. Число що брали участь доходило до 3000. Але всі ці ігри затьмарило великий морський бій, що було улаштовано в царювання Клавдія на Фуцинском озері. Тут друг проти друга виступало два флоти – сицілійський і родосський, причому по обидва боки боролося 19 000 чоловік" (П. Гиро).
Принцип "хліба і видовищ", характерний для способу життя Древнього Рима, мав світоглядне значення і ніс в аудиторію морально-політичну інформацію. Видовища служили дуже ефективним засобом зміцнення влади, будь це в республіканському чи імператорському Римі. Збереглася розповідь про те, що один раз Август дорікав пантомима Пілада за його суперництво з партнером, на що Пілад відповів: "Це тобі вигідно, Цезар, що народ зайнятий нами". Видовища переслідували цілком визначену мету – дати думкам юрби визначену спрямованість на користь існуючого режиму. Це досягалося пишнотою і розкішшю свят, видовищ і будівель, що впливали на уяву і фантазію народних мас.
Дослідження різних сторін римського способу життя виявляють у ньому деяку універсальну тенденцію. Виявляється, принципи дизайну в області художнього конструювання, категорії теоретичної думки й образ, що відклався в народній свідомості, соціальної дійсності виявляють у Древньому Римі визначену ізоморфність. Їх поєднує загальне представлення про мінливу поверхню буття, що наділяє його постійну основу – напівпоняття-напівобраз, що, однак, мав безперечні підстави в об'єктивній дійсності і реалізувався в ній. Це те, що можна назвати внутрішньою формою культури.
Діалектика зовнішньо-минущого і внутрішньо-перебуваючого випливала із самого об'єктивного характеру римського життя. Згадаємо: античний світ "складався з, по суті, бідних націй", і його основна форма, а саме, місто-держава, чи поліс, відповідала дуже обмеженому рівню суспільного багатства. Значний історичний розвиток не міг вміститися в таку суспільну форму, розкладало її, увергало періодично в найжорстокіші кризи, породжувало війни, викликало до життя чудеса патріотизму або лиходійства, самовідданість і жадібність, подвиги і злочини. Але обмеженість продуктивних сил суспільства і характер поліса, що відповідав їм, визначалися самою природою античного світу, його місцем в історії людства, і тому поліс вічно гинув і вічно відроджувався з тими ж незмінними властивостями. Легіонер, що пройшов тисячі миль, що побачив десятки міст і країн, що награбував купу золота, домагався від полководця того самого – демобілізуватися поки живий, одержати наділ, осісти на землю, влитися в місцеву громаду, зажити так, як жили прадіди. І які би різні країни ні скоряла армія імператорів, демобілізовані ветерани засновували свої міста завжди ті ж, у Африці чи в Бретані, з тими ж магістралями – північ-південь і схід-захід, з тим же форумом, храмом і базилікою в їх схрещення, з тією же системою керування, що копіювала єдиний для усіх, непідвласний часам еталон – систему керування міста Рима. За мельканням життєвих змін дійсно відчувалися глибинні і нерухомі шари буття.
Зрозуміло, що, хоча Рим перетворився з невеликої міста-держави в гігантську імперію, його народ зберіг старі церемонії і звичаї майже незмінними. У світлі цього не викликає подиву те масове роздратування, що викликала епатируюча демонстрація багатства, укладена у використанні деякими римлянами лектик (носилок). Воно корениться не стільки в політику або ідеологію, скільки в тих таємних, але непререкаємо живих шарах суспільної свідомості, де віковий і на поверхні зжитий історичний досвід народу відлився у форми повсякденного поводження, у беззвітні смаки й антипатії, у традиції побуту. Наприкінці республіки й у І ст. н.е. у Римі зверталися фантастичні суми грошей. Імператор Вітеллій за рік "проїв" 900 млн. сестерціїв, тимчасовий правитель Нерона і Клавдієв Вибий Крисп був богаче імператора Августа. Гроші були головною життєвою цінністю. Але загальне представлення про моральному і належному як і раніше коренилося в натурально-общинних формах життя, і грошове багатство було бажаним, але в той же час і якимсь нечистим, ганебним. Дружина Августа Лівія сама пряла вовну в атрії імператорського палацу, принцеси проводили закони проти розкоші, Веспасіан заощаджував гроші, Пліній славив древню ощадливість, і вісім сирійцев-лектикарієв, з яких кожний повинний був коштувати не менше півмільйона сестерціїв, ображали закладені в незапам'ятні часи, але зрозумілі кожному представлення про пристойність і припустимість.
Справа не тільки в багатстві. Вільно народжений римський громадянин проводив велику частину свого часу в юрбі, що заповнила Форум, терми, що зібралися в амфітеатрі або цирку, що збігся на релігійну церемонію, що розмістилася за столами під час колективної трапези. Таке перебування в юрбі не було зовнішньою і змушеною незручністю, навпроти, вона відчувалася як цінність, як джерело гострої колективної позитивної емоції, тому що гальванізувало почуття общинної солідарності і рівності, що майже вже зникли з реальних суспільних відносин, що ображається щодня і щогодини, але які гніздяться в самому корені римського життя, що завзято не зникало і тим більше вимагало компенсаторного задоволення. Сухий і злісний Катан Старший танув душею під час колективних трапез релігійної колегії; Август, щоб підвищити свою популярність, відродив збори, церемонії і спільні трапези жителів міських кварталів; сільський культ "доброї межі", що поєднував на кілька днів січня, у перерві між польовими працями, сусідів, рабів і хазяїв, вистояв і зберігся протягом усієї ранньої імперії. Спроби виділитися з юрби і встати над нею ображали це архаїчне і неминуще почуття римської, полісної, цивільної рівності, асоціювалося з вдачами східних деспотій. Ненависть Ювенала, Марціала, їхніх співвітчизників і сучасників до вискочок, багатіїв, гордіїв, що пливуть у відкритих лектиках над головами співгромадян, дивлячись на них "з висоти своїх м'яких подушок", росла звідси.
4. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ РИМА ІІІ-ІІ ст. до н.е.
У ході боротьби плебеїв з патриціями в умовах скорення Римом Італії мінявся соціальний лад Рима.
Важливе державне значення зборів плебеїв по територіальних округах – трибам (римська територія поділялися на 35 територіальних округів – триб, 4 міські і 31 сільську).рим державний устрій закон таблиця
Плебс поділявся на міський, зайнятий у ремеслі і торгівлі, і сільський, що представляє собою римське селянство. У сукупності ці два прошарки складали римське громадянство, тобто колектив римського поліса. У правовому відношенні громадянство не було єдиним. Воно поділялося на стани. Вищим був сенаторський стан, верхівка якого вважалася найбільш знатної, а тому іменувалося нобілітетом. Друга група рабо- і землевласників, що активно брала участь у фінансових і торгових операціях, але поступали в знатності першій, утворила стан вершників. Третім станом був плебес. У відмінності від вищих станів плебеї мали тільки активне виборче право.
На основі боротьби, що відбувалася в епоху ранньої Республіки, і перегрупування соціальних сил склалася римська республіканська конституція. Такого документа, власне, не було. Але опис римського державного ладу в цілому й окремих його елементах збереглося в добутках античних авторів.
Державна організація відрізняється від родової трьома особливостями: наявністю особливого апарата насильства і примуси (армія, суди, в'язниці, чиновники), розподілом населення не по кровному родству, а також податками, що збираються для армії, посадових осіб і т.д.
У Римі затверджена республіканська форма правління (V-І ст. до н.е.) після повстання місцевого населення Рима (наприкінці VІ ст.) яке ліквідувало монархію, було встановлено, що громадою надалі будуть керувати обрані щороку старійшини – магістрати.
Вищим державним органом вважаються – народні збори. У народних зборів були три види – комицій (від лат. слова соmіtіa – сходка):
· куріатні;
· центруріатні;
· трибунні коміції.
Їхні функції були розмежовані досить чітко, чим і користувалася у своїх цілях правляча верхівка Рима, представлена сенатом і магістратами.
Сенат – контролював і керував діяльність народних зборів у потрібному для нього напрямку, склад сенату поповнювався з відслуживших свій термін магістратів.
Магістратом могла бути обрана тільки багата людина. Вищими магістратами вважалися – цензори, консули і претори.
консул – командував армією.
претор – відправляли судову владу.
Магістрати і сенат користалися фактично всією повнотою державної влади в Римській республіці, що одержала яскраво виражений аристократичний характер.
Висновок
Повсякденна життєва необхідність відчувалася як негожа, як суперечна неясної, що порушується, але всюдисущій і виразній нормі – "вдачам предків", і це постійне зіставлення даного безпосереднє зримого, повсякденного буття з віддаленої, але непорушною парадигмою древніх санкцій і обмежень, чеснот і заборон складає одну із самих яскравих і специфічних рис римської культури. Життя і розвиток, співвіднесені з архаїчною нормою, пропонували або постійне її порушення і тому несли в собі щось кризове й аморальне, або вимагали зовнішньої відповідності їй усупереч природному ходу подій самої дійсності і тому містили щось хитре і лицемірне. Це була лише універсальна тенденція, що пояснює багато чого й у римській історії, і в римській культурі.
Наприкінці V в. Древній Рим як світова імперія перестала існувати, однак її культурна спадщина не загинула. Сьогодні вона є істотним інгредієнтом Західної культури. Римська культурна спадщина додала форму і було втілено в мисленні, мовах і установах Західного світу. Визначений вплив давньоримської культури проглядається як у класичній архітектурі суспільних будинків, так і в науковій номенклатурі, сконструйованої з коренів латинської мови; багато хто її елементи важко вичленувати, настільки міцно вони ввійшли в плоть і кров повсякденної культури, мистецтва і літератури. Ми вже не говоримо про принципи класичного римського права, що лежить у підставі правових систем багатьох західних держав і католицької церкви, побудованої на основі римської адміністративної системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Крушило Ю.С. "Хрестоматия по истории древнегомира" Москва 1980г.
2. Струве В.В. "Хрестоматия по истории древнегомира" Москва 1975г.
3. Третий том истории древнего мира. Москва, 1980г.
4. Хрестоматия по истории Древнего Рима.Москва Высшая школа 1987г.
5. Немировский А.И. "У истоков исторической мысли" Воронеж 1979г.
6. Утченко С.Л. "Политические учения древнего Рима III-I вв. до н.э. Москва 1977г.
7. Кузищин В.И. " История Древнего Рима" Москва, Высшая школа 1982г.
8. Быт и история в античности / Под ред. Г.С. Кнабе. М., 1988.
9. История Древнего Рима / Под ред. В.И. Кузицин. М., 1982.
10. Ктбе Г.С. Древний Рим — история и современность. М., 1986.
11. Культура Древнего Рима / Под ред. Е.С. Голубцова. М., 1986. Т. 1 и 2.
12. Трухит И.11. Политика и политики "золотого века" Римской республики. М., 1986.