Система козацьких судів у 17-18 столітті

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Кафедра організації боротьби з контрабандою

Контрольна робота

з дисципліни : “Судові та правоохоронні органи України”

на тему : “Система козацьких судів у 17-18 ст.”

Дніпропетровськ

2002

План

Вступ

1. Суд і судочинство Гетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.)

2. Реформа козацьких судів К.Розумовського

3. Спеціальні суди

Висновки

Список використаної літератури

судова система козацтво розумовський

Вступ

У договорі 1654 року була зафіксована вимога України "підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося". Правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому вели­кої ваги. "Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові не вступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троє чоловіків козаків, тоді два третього мають судити". Отже, в договорі була занотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду сфері судочинства .

Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Мова йдеться про шляхетсько-станові суди: земські - в цивільних справах, гродські — в кримінальних та підкоморські в земельних. Після утворення національної держави – Гетьманщини, розпочався процес введення нової системи козацьких судів, поруч з якою існували спеціальні суди.

На судову систему впливали політичне становище цієї частини України, її соціально-економічний розвиток, а також зміна станової структури населення і встановлення зверхньої влади покозаченої шляхти і козацької старшини.

Метою даної роботи є розгляд процесу створення та організації системи козацьких судів у 17-18 ст., а також особливості судоустрою, що існував на території Української держави.

1. Суд і судочинство Гетьманщини (друга половина
XVII
-
XVIII
ст.)

Система козацьких судів

У перший період судоустрою Української козацької (1648 р. — початок 60-х рр. XVIIIст.).держави судова система складалася з судів козацьких (державних), міських, громадських, домініальних, духов­них, особливих. Козацькі суди поділялися на центральні і місцеві[5,с.15]. Цей період характеризується перевагою дії звичаєво­го права і використанням пов'язаних з ним аналогії та імпровізації, розвитком нових форм судівництва. В той же час наявність сюзерена не могла не впливати на судівницгво Гетьманщини, тому в XVIIIст. постійно збільшувався вплив російського судочинства, зокрема на діяльність центральних судових установ.

Найнижчу ланку судів Гетьманщини складали сільські суди отаманів, котрі вирішували незначні цивільні і карні справи козаків. Отаман здійснював суд разом з поважними козаками. В разі участі в спірній справі селянина створювався міжстановий суд (уряд зуполний), оскільки до нього тоді входили ще війт і представник сільської громади. Такі суди інколи виконували доручення вищих судів, зокре­ма в проведенні слідства. Важливі або складні справи сільські суди передавали сотенним судам. До них же йшли апеляції не згодної з рішенням сільського суду сторони.

Сотенні суди існували в містах і містечках — центрах сотень. Сотенний суд складався з сотника, городового отамана, писаря, кількох рядових членів суду з представників знатної сотенної старшини. У сотенних судах полкових міст іноді брали участь полковники і полкова старшина. В зв'язку з наявністю в містах і містечках жителів (міщан), що належали до іншої юрисдикції, сотенні суди часто проводилися спільно з ратушними чи магістратськими, внаслідок чого виникав козацько-міщанський суд. Взагалі між ратушними і сотенними судами за документами важко визначити лінію розмежування козацької і міщанської юрисдикцій. Со­тенний суд розглядав усі цивільні і карні справи козаків, котрі не вирішував сільський суд отаманів, а також виступав у ролі апеляційної інстанції — по відношенню до сільського суду. Справи, що судом вважалися найважливішими, передавалися в полковий суд, куди також направлялися й апеляції на рішення сотенних судів.

Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди, їх очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи.[3,c.237].

Полкові суди складалися з полковника, полкового судді, полкової старшини і значкових (вони знаходились під захистом полковника) това­риша. В них же обов'язково брали участь городовий отаман, сотник, представник від козаків, міщан і духовенства. Ними також розглядалися важливі карні і цивільні справи козацької старшини. Як і сотенні, полкові суди до 30-х рр. ХУШст. (до гетьманського наказу 1730р. про розмежу­вання судів) засідали разом з міським судом. У зв'язку зі зміцненням козауько-старшинського стану, збільшенням числа бунчукового товариства, а отже, вилученням їх з-під полкової юрисдикції, поступово обмежує­ться компетенція полкових судів і зростає роль Генерального суду.

Центральні установи Гетьманщини

До центральних судових установ Гетьманщини відноситься:

1) Генеральний Військовий Суд;

2) Генеральна Військова Канцелярія;

3) Суд гетьмана, або гетьманського правління.

Генераль­ний Військовий Суд (ГВС) спочатку був вищим державним судом. До нього входили два генеральних судді, генеральний писар, а також для розгляду конкретної судової справи додатково включалися інші генеральні члени та представники знатного військового товариства. На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.[3,с.237]. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях. Такий високий рівень складу суду обумовлювався значимістю справ, винесених на його розгляд, та зверхнім місцем у суспільстві учасників процесу. Іноді в засіданні суду брали участь місцеві полковник і сот­ник (у виїзних засіданнях) та магістратські урядовці.

Гетьман вважався верховним суддею у державі. Він міг будь-яку справу взяти на власний розгляд, його вирок вважався остаточним. Йому ж Генеральний військовий суд пред’являв до перегляду і затвердження свої рішення. Але слід зазначити, що здійсненню гетьманом судової функції перешкоджав російській уряд, який намагався відібрати їх у нього і передати або Колегії закордонних справ або Сенатові [5,с.15].

За часів гетьманства Д.Апостола, внаслідок натиску російського уряду, згідно з “Інструкцією судам” гетьмана 1730 р. було проведено реформу судів. Відтоді в ГВС засідало 6 членів — троє українців і троє росіян. Президентом суду був гетьман. ГВС діяв як перша інстанція для судових справ генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, гетьманських “протекціантів”, а також виступав апеляційною інстанцією для рішень нижчих судів, включаючи магістратські, котрі не були елементом структури козацьких судів.

Переважна більшість справ, які розглядав ГВС, торкалася ґрунто­вих і межових спорів. Ці справи вирішувались з допомогою комісарів з числа старшин, яких Суд висилав на спірне місце. Комісар, маючи повно­важення ГВС, міг на місці вирішити справу або передавати матеріали розслідування в ГВС. Не згодна з рішенням комісара сторона могла подати апеляцію в ГВС. Внаслідок впливу російського судочинства під кінець свого існування (1750 р.) ГВС став розглядати грунтові і межові спори на підставі планів, не висилаючи комісарів на спірне місце.

У XVIIIст. апеляції по важливим карним і політичним справам стала розглядати Генеральна Військова Канцелярія (ГВК), котра передтим займалась виключно канцелярськими справами. Суд ГВК очолював сам гетьман, а членами його були генеральний обозний, генеральний осавулта інша генеральна старшина. Це не був постійно діючий орган - він збиравої лише при необхідності розглянуги справу. Зважаючи на велику залежність ГВК від гетьмана, царський уряд неодноразово робив спроби відокремити її від гетьмана, віддавши її повністю під керівництво генерального писаря, залишивши гетьману роль апеляційної інстанції. ГВК виступала апеляційною інстанцією до рішень ГВС. При Генеральній військовій канцелярії діяв третейський суд, що полагоджував цивільні справи. Його членів призначав гетьман, їх всього було три. Апеляції на рішення цього суду надходили до Генерального військового суду [5,c.15].У 1722- 1727рр. на зміну суду ГВК прийшла призначена царем Малоросійська колегія, яка складалася з офіцерів російського гарнізону на чолі з президентом С.Л.Вельяміновим. За гетьманства Д.Апостола діяльність ГВК було відновлено.

У період Міністерського правління на Гетьманщині (1734 - 1750 рр.) роль апеляційної інстанції для рішень ГВС виконувало так зване Правління гетьманського уряду (3 українці і 3 росіянина під головуванням росіянина). Діяльність суду ГВК було відновлено за гетьманства К.Розумовського (1750 — 1763 рр.), а після скасування, гетьманства її функції перейшли до Другої Малоросійської Колегії на чолі з П.О.Румянцевим (1764 — 1781 рр.). Найвищим у державі був Суд гетьмана (в часи існування гетьманської влади), вирок котрого означав остаточне вирішення справи. Проте гетьман сам рідко використовував своє необмежене право суду, передаючи справи на розгляд ГВС і ГВК.

Міські суди

Міські суди були двох типів — магістрацькі(магдебурзькі) і ратушні(мейскі). Як і раніше, чіткого розмежування функцій органів міської адміністративної влади і суду не було. Суд магістратських міст, до якого входили війт(голова), бурмистри, райці, лавники, вирішував різні справи міщан і посполитих міст і містечок. На певний час міські суди підпали було під тиск місцевої козацької старшини, що привело до об'єднання міських і козацьких судів, але в 1730 р. гетьман Д.Апостол повернув їм незалежність. У містах, що не мали магдебурзького права, існували ратушні суди, їхня відмінність від судів магістратських міст полягала в тому, що хоча вони й користувалися в судах нормами магдебурзького права, але знаходились у повній залежності від козацько-старшинської влади, самоуправляючись лише в межах адміністративного управління. Тому і в складі ратушного суду документи показують війта, бурмистра, писаря, сотника, городового або курінного отаман

а, представників козацтва. Ратушні суди розглядали справи міщан, посполитих та змішані з козацькими справи.

Оскільки міські суди були одноступеневими, апеляції від них потрапляли в козацьку судову систему: від магістратських судів йшли до ГВС, від ратушних — до полкового суду. У сільських громадах маловажливі цивільні і карні справи вирішував сільськая суд у складі війта (голови) та старійшин з числа селян; у приватновласницьких селах — ще урядовець власника села. Але ці суди не набули розвитку. Частіше за все селянські (посполитські) справи розглядав або козацький суд (за участю представника громади), або міщанський, оскільки всі села “приписувалися” для ви­конання різних “общенародних повинностей” до відповідного магістрату чи ратуші.

Третім судом у селах Гетьманщини в часи зміцнення козацької влади, розширення старшинського землеволодіння і посилення економічної, а відтак і соціальної, залежності селян були суди домініальні (панські). Про ці суди маємо дуже мало документальних свідчень. Очевидно, відновлені вони були наприкінці XVII— на почат­ку XVIIIст. Однак на відміну від попереднього часу, крім самого пана чи його урядовця, в суді брали участь сільський війт і предста­вник громади. Другою відміною було керівництво в суді правом, а не волею пана. Ці відмінності поясню­ються тим, що хоча селяни і були залежними, знаходячись у “послушанії” пана, однак не були кріпаками .

“По церковним правилам”, як і здавна, діяли духовні суди. Вони розглядали всілякі духовні справи з цивільних - питання подру­жнього життя. Карні й важливіші цивільні справи були вилучені з їхньої компетенції і передані козацьким судам. Ієрархія духовних судів була такою: суди протопопів, єпархіальні, єпіскопські, Консисторський суд Київської митрополії. Відповідним до цього був і порядок апеляцій щодо вироків судів.

2. Реформа козацьких судів К.Розумовського

За реформою козацьких судів К.Розумовського 1760 — 1763 рр. Гетьманщина повернулася до старого судоустрою, котрий грунтувався на нормах Литовського Статуту. Таким чином, тут було відновлено статутові суди, які уникали двох вад козацьких судів. Реформа ствердила порядок апеляційних інстанцій і відокремила судову владу від адміністративної .

До статутових судів належали земські, гродські і підкоморські.[2,c.16]. У кожному з десяти полків Гетьманщини створювалися по 2 земські суди, які складалися із земського судді, підсудка, земського писаря, обираних заможними козаками, міщанами і старшиною довічно. На відміну від старих статутових судів нові земські суди мали в своїй юрисдикції не лише новосформовану шляхту, але й все населення даного судового округу — повіту. Сесії земських судів проводилися тричі на рік і розглядали всі цивільні справи, крім межових.

Створювалися також 10 гродських судів у полкових містах. Оскільки їх реорганізація на момент ліквідації не була завершена, а на чолі їх стояв полковник або полковий суддя, то до складу їх входили полкова старшина (крім того, судовий писар і один представник знатного військового товариства). Через те гродські суди частіше називали полковими. Ці суди розглядали карні та деякі цивільні (пов'язані з насиллям) справи.

У кожному з 20 судових повітів існував підкоморський суд, члени якого (підкоморій, його помічник і писар) обиралися з числа старшини довічно. Цей суд розглядав тільки межові спори, головним чином влаштовуючи виїзні засідання.

Від усіх цих судів апеляції направлялися в Генеральний Військовий Суд, котрий перетворився в різновид колишнього Головного Трибуналу Литовського. Змінився принцип його комплектування. До нього входили 2 генеральних судді і 10 депутатів (по одному від кожного полку), обирані полковою старшиною і сотником терміном на один рік. Вироки від ГВС йшли до гетьмана. Після скасування гетьманщини ГВС складався з 12 постійних членів: 6 українців та 6 росіян.

Верховним суддею Української козацької держави був гетьман (до 1764 р.).

3. Спеціальні суди

Крім названих вище козацьких, міщанських і духовних судів існували ще й інші судівництва (суди і процеси), котрі займалися спеціальними правними питаннями і позовами окремих суспільних, професійних чи національних груп. Вони доповнювали загальне судівництво і спиралися на нього. Такими були суди цехові, ярмаркові, митні, мирові, третейські та суд Ніжинського грецького братства.

Оскільки на Гетьманщині збереглися ремісничі цехи як організації виробництва і життя ремісників, то зберігся і цеховий суд. За фундушними або конфірмаційними (підтверджувальними) грамотами та універсалами (гетьманськими і полковничими) цехи(кожен зокрема) мали певну автономію і привілеї, дотримання яких було турботою магістратів і ратуш. Засідання цехового суду (цехмістр та найповажніші цехові майстри) відбувалося в присутності всього цехового товариства. До його компетенції належали професійні справи (наприклад, несправедливий поділ сировини між членами цеху, порушення встановленого ліміту на виготовлення і збут товарів тощо), сварки між членами суду, захист цехо­вих інтересів від порушників ззовні (наприклад, боротьба з конкуренцією позацехових ремісників), підтримання внутрішньої дисципліни, цехової солідарності і моральних норм серед членів цеху (майстрів, підмайстрів, учнів).

Внаслідок розвитку торгівлі на Гетьманщині в кінці XVIIст. виникли ярмаркові та митні суди. Для швидкого розвитку і вирішення справ між купцями чи поміж покупцями і продавцями під час ярмарків, які проводились 2-3 рази на рік майже у всіх містах і містечках Гетьманщини, існував ярмарковий суд. Його здійснював призначений полковим судом старшина, частіше всього — полковий осавул, котрий розглядав справу на місці, не ведучи ніяких протоколів, і оголошував вирок усно. Лише інколи на вимогу сторони чи в особливих випадках з ініціативи судді вирок записували в судові книги міського, сотенного чи полкового уряду.

Менше відомостей про митний суд на митницях, оскільки судова документація також не велась. Скоріш за асе митний суддя призначався гетьманською або полковою владою і розглядав справи, пов'язані з міжнародними торговими договорами, розподіленням кредитів, закупкою і транспортуванням товарів у міжнародній торгівлі. Як і ярмарковий, митний суд вирішував справи швидко, без всілякої тяганини і формальностей.

Інколи спірні сторони за взаємною згодою зверталися до послуг мирового судді, аби не доводити справу до відповідного суду. Мировими суддями були поважні, з незаплямованою честю люди, які добре розумілися на праві. У цивільних і дрібних карних справах спірні сторони могли скласти договір, за котрим вони зобов'язувалися погодитися з вироком мирового судді, в противному разі наражаючись на певну кару. Зауважимо, що хоча апеляції на вироки мирових суддів не приймалися ніякими судами, проте останні на прохання сторони, яка виграла справу, допомагали ви­конанню вироку.

Близьким до мирового суду, лише на більш високому рівні, був третейський суд, котрий в разі необхідності створювався ГВК. Третейський суд складався з числа генеральної, полкової чи сотенної старшини або бунчукових товаришів, обізнаних у праві. Такий суд створювався на вимогу сторін, тяжби яких у цивільній справі вирішувалися в ГВС (часто справи розглядалися роками), а вони хотіли швидко закінчити справу. Якщо сторони погоджувалися зі складом утвореного суду, справа вирішувалася дуже швидко. Апеляції до вироків третейського суду не передбачалися. Після ліквідації залишків адміністративного устрою Гетьманщини в 1782 р. у земські суди внесено деякі зміни щодо їх складу і компетенції (став розглядати і карні справи). Проте особливий судовий устрій у цій частині України зберігався аж до 1834 р.(ліквідація Магдебурзького права Києва), пройшовши за півстоліття ще доповнення у вигляді совісних судів (1804) і заміну всіх судових установ російськими зразками. Під час проведення адміністративних реформ на Гетьманщині (початок 80-х рр.XVIII ст.) остаточно було ліквідовано існуючий суспільнно-політичний устрій і полково-сотенну систему управління, а разом з тим шляхетські та вищий козацький суд. Знищення цих установ управління і суду означало остаточну ліквідацію залишків Української держави і впровадження російським урядом установ загальнодержавного порядку.

Висновки

Враховуючи вищевикладене можна зробити певні висновки. У зв'язку зі зміною державного устрою на значній території України в середині XVII ст. і встановленнням верховної влади шляхти і козацької старшини змінюється судова система в Українській козацькій державі, котра включала в себе як старі суди (громадські, духовні, домініальні, цехові), так і мережу нових - козацьких судів. Така мережа судів, що охоплювала все суспільство, проіснувала до 1760-1763 рр.- часу проведення судової реформи. Внаслідок реформи К.Розумовського судова система повернулася до польсько-литовських зразків, які існували до Визвольної війни 1648 —1657 рр., тобто до статутових судів (земських, гродських і підкоморських) на чолі з Генеральним Військовим Судом . Загалом характеризуючи цей період з погляду на суд і судочинство, можна відзначити ряд його ознак. По-перше при наявності багатьох різних судів, безумовно, цей період може бути названий періодом козацьких судів. По-друге, від “статей Богдана Хмельницького” 1654 р. до “Рішительних пунктів” Д.Апостолу (замість договірних статей) йде постійна боротьба за збереження форми і змісту судівництва України, давніх судових установ і українського права. По-третє, судівницгво часів Гетьманщини грунтується, головним чином, на звичаєвому праві, на імпровізації, хоча широко використовуються норми Литовського Статуту і Магдебурзького права (переважно в міських судах), а у ХУШ ст. на діяльність вищих судових установ все більше впливають царська влада і правові норми Російської держави. По-четверте, як і в попередню епоху, в гетьманській державі зберігається поєднання судової та адміністративної влади в одних руках козацьких урядовців і велика кількість апеляційних інстанцій.

Список використаної літератури

1. Макаренко Є.І.Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. - Дніпропетровськ :Академія митної служби України,2000. –216с.

2. Молдован В.В.Судоустрій України: Опорні конспекти: Навч. Посібник для студентів юр. вузів та ф-в. – К.:Юмана,1996.- 160с.

3. Музиченько П.П. Історія держави і права України. – К.:Товариство “Знання”,1999. – 662с.

4. Швидко Г.К. Історія держави і права України (X – початокXIXстоліття): Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 176с.

5. Кудін С. Центральні суди Гетьманщини (до 60-х років XIII ст..) // Закон і Бізнес, 1999. – N 44. – с.15.

6. Кудін С. Судоустрій України кінця XIII – першої половини XIX ст.// Закон і Бізнес, 1999. – N 50. – с.15.