Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях

Воєнні дії, що безперервно відбувалися на території України в роки Першої світової війни, негативно вплинули на всі сфери життя українського народу. Своєю кістлявою рукою війна передусім торкнулася людських ресурсів: з 15 млн. мобілізованих до армії чоловіків майже 30% становили українці. Причому це була найпрацездатніша частина українського населення, тривала відсутність якої фактично знекровила економіку України. Як переконливо засвідчив перший рік війни, Російська імперія не була підготовлена до тривалих воєнних дій належним чином. Загальна техніко-економічна відсталість та нездатність царських властей налагодити чіткий ритм воєнного виробництва стали причиною того, що вже наприкінці 1914 року російська армія відчувала серйозні проблеми із забезпеченням армії зброєю, гарматами, снарядами, набоями, обмундируванням. Наявні запаси були швидко вичерпані, а казенні підприємства виявилися неспроможними задовольнити зрослі потреби фронту. У країні відчувалося наростання справжньої господарської розрухи.Економічна розруха
Головний воєнний тягар у цих умовах ліг на найбільш економічно розвинені регіони імперії, які були найближче до лінії фронту. Передусім від воєнних мобілізаційних заходів істотно постраждав Донецько-Криворізький басейн. Широкомасштабна мобілізація відразу досить відчутно вплинула на його економічні показники. У воєнні роки різко погіршилася робота залізничного транспорту. Більша частина його рухомого складу працювала на потреби фронту, тому для забезпечення внутрішніх економічних зв'язків у роки війни не вистачало паровозів, вагонів, вугілля. Залізничні станції, як правило, були переповнені завантаженими потягами. Унаслідок дезорганізації залізничного транспорту на початку 1916 року на залізницях імперії були зосереджені 150 тис. вагонів з не перевезеним вантажем. Гостра криза не оминула в роки війни й сільське господарство. Воно було знекровленим, тому що половина працездатних сільських чоловіків була призвана до армійських лав, на військові потреби забрано велику кількість коней. У роки війни фактично припинилося постачання сільського господарства технікою та добривами. Унаслідок цього в Україні значно скоротилися посівні площі, а врожайність у середньому знизилася на 8%. Урожай зернових в 1916 році зменшився проти 1913 року на 27% . У країні відчувалася серйозна продовольча криза. Уряд змушений був установити тверді ціни на продукти харчування, запровадити хлібну розкладку та карткову систему. Для покриття великих воєнних витрат збільшився випуск паперових грошей, які забезпечувалися золотом лише на 14-15% . У Російській імперії з кожним роком невпинно зростали податки, а також внутрішні й зовнішні борги. Усе це тяжким тягарем лягало насамперед на плечі трудящих, становище яких невпинно погіршувалося. На багатьох фабриках і заводах, які працювали на військові потреби, робочий день збільшився до 15-16 годин на добу. Заробітна плата, навпаки, не зростала, а зменшувалася через брак необхідних коштів. У зв'язку з продовольчою кризою ціни на найнеобхідніше непомірно зросли. Усі ці чинники зумовили нестерпні умови життя робітників.Активізація революційного руху
Усвідомлюючи глибину потрясінь, у які втягнула український народ панівна царська кліка, у роки війни активізували свою діяльність партії радикального спрямування, насамперед соціал-демократи. Вони використовували складну соціально-економічну ситуацію для зміцнення своїх провідних позицій у народних масах. Під впливом їхньої агітації робітники України знову піднялися на рішучу страйкову боротьбу за свої права. Усього з серпня 1914 року до вересня 1915 року в Україні відбулося близько 100 страйків, у яких узяли участь майже 43 тис. робітників. Протягом н

аступного року активність незадоволених робітників значно посилилася, зросла й кількість страйкарів — тепер їх було вже 185 тис. осіб. На чолі страйкової боротьби робітників України, як і в попередній період, були пролетарі великих промислових центрів, насамперед шахтарі та металурги Донбасу. Виступи промислового пролетаріату активно підтримало українське селянство. Невдоволена посиленням поміщицької експлуатації, підвищенням податків та запровадженням хлібної розкладки селянська біднота спрямовувала свої виступи проти поміщиків і заможних верств села, які зуміли відкупити від мобілізації до армії своїх синів. Усього протягом серпня 1914 - кінця 1916 pp. в Україні відбулося понад 160 селянських заворушень, 20% з яких супроводжувалися відкритими сутичками селян з поліцією. Центрами селянських виступів у роки війни були Поділля, Київщина та Харківщина. Погані новини, які фронтовики отримували в листах з рідних домівок, незадовільне забезпечення армії, безглузді поразки й утрати в боях, а також широке розгортання революційного руху в Російській імперії зумовили активізацію антиурядових і антивоєнних виступів в армії. Ці акції відбувалися у вигляді відмови воювати, розправ над ненависними офіцерами тощо. З часом епізодичні солдатські виступи переросли у справжні повстання. Наприклад, у жовтні 1916 року в солдатському заворушенні в м. Кременчуці взяло участь близько 6 тис. осіб. Доведені до відчаю своїм тяжким становищем повсталі солдати розправилися зі своїми командирами, звільнили з в'язниці заарештованих товаришів. Виступ був жорстоко придушений карателями, що прибули до Кременчука з Києва. Антиурядові солдатські повстання в цей час відбулися також у Харкові та ряді інших військових підрозділів Південно-Західного фронту. Скажімо, у грудні 1916 року солдати 222-го полку відмовилися зайняти бойові позиції, у січні 1917 року не виконав наказ свого командування виступати на передову 223-й Одоєвський полк та ін.Соціально-економічне становище в Західній Україні
Економічна розруха, різке погіршення становища народних мас, безперервні військові дії зумовили стихійні антивоєнні дії на західноукраїнських землях, що так і залишилися під владою Австро-Угорщини. 27 жовтня 1916 року у Львові відбулася масова демонстрація галицьких трудящих на знак протесту проти вивозу продовольства з Галичини до Німеччини. Учасники кількатисячної політичної маніфестації рішуче скандували: «Геть війну! Віддайте нам наших батьків і чоловіків!» Революційні настрої серед західних українців активно поширювали російські полонені, табори яких були розташовані в Галичині та на Закарпатті. Нерідко полонені українці встановлювали дружні зв'язки з місцевими селянами, читали їм лекції та доповіді, допомагали розібратися в складних політичних та економічних проблемах. Загальне невдоволення ходом військових дій, складною внутрішньою ситуацією у ворожих країнах охопило згодом і панівні класи Російської та Австро-Угорської імперій. Поразки на фронтах, неприхована, безсоромна корупція в найвищих ешелонах влади не виправдали сподівань буржуазії в одержанні надприбутків під час загарбницької імперіалістичної війни. Особливо гостро на ці проблеми реагували панівні верстви населення Російської імперії, які реально усвідомлювали повну неспроможність царизму надалі керувати величезною розхитаною й політично, і економічно імперією. Невдоволення політикою монархічної влади охопило Державну думу й усе більше спонукало її депутатів до невтішних висновків про неминуче падіння династії Романових. Зрештою всенародне невдоволення монархічним правлінням спричинило загальнонаціональну кризу й привело до революційного вибуху в лютому 1917 року, під час якого в Росії було повалене самодержавство.