Велика Північна війна.
Велика Північна війна була найбільш значною військово-політичною подією XVIII століття, що визначила подальшу долю багатьох європейських країн. Вкрай агресивна політика попередників Карла XII, особливо його діда Карла X Густава, призвела до перетворення Швеції на потужну імперію, яка володіла землями на великій частині узбережжя Балтійського моря. Ствердження абсолютної влади короля та економічний розвиток держави стали головними цілями правління його наступника – Карла XI. В той же час зростало невдоволення жорсткою зовнішньою політикою Швеції з боку багатьох європейських країн. Росія також постраждала від агресивної політики північного сусіда, втративши ще у 1617 році вихід до Балтійського моря – головної європейської транспортної артерії того часу. Після приходу до влади царя Петра I, який зумів подолати всі внутрішні перешкоди і стати одноосібним керманичем Росії, було утворено антишведську коаліцію, до якої увійшли Росія, Польща, Саксонія та Данія. У серпні 1700 року, відразу після підписання мирної угоди між Туреччиною та Росією, остання оголосила війну Швеції. Так почалася Велика Північна війна, що точилася 21 рік. Російські війська поклали в облогу фортецю Нарва, в той час як польсько-саксонські війська рушили на столицю Ліфляндії Ригу. Король Карл XII, незважаючи на свою молодість (у 1700 році йому виповнилося 18 років), був гідним нащадком своїх попередників і мав неабиякий талант полководця. Він вирішив бити своїх супротивників по черзі і почав з Данії. Після несподіваної висадки шведського десанту поблизу Копенгагена та проведення блискавичної військової операції, король Данії і Норвегії Фредерік IV був вимушений підписати мирну угоду, вийти з коаліції та сплатити значну контрибуцію. Після цього Карл XII вирушив зі своєю армією до Риги, зняв ворожу облогу з міста і вже 19 листопада 1700р. наніс поразку російським військам у битві під Нарвою.
(карта битви)
Вигравши, таким чином, у дебюті, шведський монарх невдовзі припустився серйозної помилки, відмовившись від переслідування російської армії. Замість цього, на довгі шість років він застрягнув у дрібних сутичках з польсько-саксонською армією Августа II. Російський цар тим часом зайнявся реорганізацією армії з метою наблизити її до європейських стандартів. Часу для цього у нього було достатньо. Коли ж у 1706 році Карл XII примусив Августа II зректися трону на користь Станіслава Лещинського, вийти з коаліції і підписати мирну угоду в Альтранштедті, армія Петра I вже перетворилася з хлопчика для биття на грізну силу. Перемоги, отримані росіянами 1704 року поблизу Нарви і Дерпта, переконливо довели, що у шведів з’явився гідний супротивник. Влітку 1708 року армія Карла XII форсувала річку Березину та рушила до російського кордону. Розгром росіянами у битві під Лісною, шведського корпусу на чолі з генералом Левенгаптом, що мав доставити до головної армії продовольство та боєприпаси, вплинув на рішення Карла XII повернути на південь до України. До планів гетьмана Івана Мазепи ніяк не входило вторгнення шведів в Україну, що ставала тепер театром воєнних дій. Він сподівався, що вирішальний бій двох могутніх суперників станеться десь поза межами Гетьманщини. Невдоволення, що врешті штовхнуло гетьмана шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра І. Цар, чекаючи наступу шведів, відмовив гетьману, що стало для Івана Мазепи останньою краплею. Вважаючи, що Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від поляків (основу угоди 1654 року), український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. У жовтні 1708 року він перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3000 козаків і провідних членів старшини. Українсько-шведський військово-політичний союз передбачав надання Швецією військової допомоги, утримання від підписання миру з Росією аж до повного звільнення України та відновлення її давніх прав. Реакція Петра була швидкою і жорстокою. Князь Меншиков вщент зруйнував гетьманську столицю Батурин і вирізав усе місцеве населення. Ця подія змінила плани багатьох потенційних прибічників гетьмана. На початку квітня 1709 року, після надзвичайно складної та виснажливої зими, шведи підійшли до фортеці Полтава. Саме поблизу неї 27 червня 1709 року сталася вирішальна битва Великої Північної війни, у якій армія Карла XII зазнала нищівної поразки, втративши більш ніж 6900 вояків вбитими та пораненими. Остаточно шведська армія припинила своє існування 30 червня поблизу Переволочної, де в полон потрапило близько 16000 воїнів. Тікаючи після поразки від переслідування росіян, гетьман Мазепа і Карл XII з невеликим загоном знайшли притулок у Молдові, що була під владою Турецького султана Ахмеда III. Однак, війна на цьому не закінчилася і точилася ще довгих 9 років. Пізніше її акцент було перенесено на Балтику, де перевага була на боці Російського флоту. Остаточно Швеція була примушена підписати мирну Ніштадтську угоду лише 1721 року. За нею Росія отримала Лівонію, Естонію, Інгрію та частину Карелії. За ці втрати Швеція отримала невелике грошове відшкодування (2 мільйони талерів), але втратила статус європейської імперії, який перейшо
Полтавська битва
Після надзвичайно виснажливої зими 1708-1709рр. та військових невдач, становище шведської армії на Україні стало доволі складним. В кінці квітня 1709р. Карл XII підійшов до фортеці Полтава і взяв її у облогу. Шведський король мав 31,000 вояків, частина яких знаходилася у облогових траншеях та охороняла підступи до фортеці з боку річки Ворскли. Росіяни мали 49,000 війська і близько 130 гармат, що давало їм відчутну чисельну перевагу напередодні битви. На початку червня цар Петро I повернувся з поїздки до фортеці Азов і прибув до табору своєї армії. На військовій нараді було прийнято рішення про форсування Ворскли. 20 червня основні сили російської армії перейшли на правий берег біля Петрівки та Семенівки. Невдовзі армія почала рухатись на південь і збудувала укріплений табір поблизу селища Яківці. Перед табором лежало поле завширшки у 1 км., за яким починався Будищанський ліс. На південь від табору знаходився Яківчанський ліс із заболоченими низинами, численними струмками та озерцями. Прохід між цими лісами до укріпленого табору росіяни захистили системою з 10 редутів, земляних оборонних споруд з високими валами, брустверами для залоги, оточених з усіх боків ровами. Гарнізон редутів складався з 8 батальйонів піхоти (4000 солдат) та 16 гармат. Напередодні битви, під час перевірки шведських укріплень на південь від Полтави Карл XII був поранений у ногу. Ця подія негативно вплинула на моральний дух армії, для якої король ототожнювався із талісманом перемоги. Номінально залишившись головнокомандуючим, Карл XII передав усі повноваження фельдмаршалу Реншельду. Шведський план дій щодо вирішальної битви був простий. Армія мала підійти до редутів під покровом ночі і пройти їх з мінімальними втратами. Кіннота повинна була напасти на ворожу кінноту, зосереджену позаду редутів. Піхота генерала Левенгаупта, пробившись крізь редути, мала напасти на укріплений табір росіян. Шведська піхота почала рух о першій годині ночі. 18 батальйонів були розділені на чотири колони, які мала підтримувати кіннота та батарея з чотирьох полкових гармат. Місце зосередження знаходилося на відстані кілометра від першого російського редуту, з якого доносилися шурхіт лопат і стукіт сокир. Кавалерія запізнилася більше ніж на дві години, і коли уся армія нарешті почала шикуватися у бойовий порядок, вже почало розвиднятися. Фактор несподіванки було втрачено, втім король прийняв рішення будь-що атакувати. Була четверта година ранку. Битва почалася.
Наступ на лінію редутів був швидкий. Перші два недобудовані редути шведи захопили швидко, а усю залогу вирізали. Здавалося, що наступ просувається успішно, втім усі спроби оволодіти третім редутом, оборона якого була організована належним чином, виявилися марними. Найбільших втрат на першому етапі битви шведи зазнали саме біля нього. За свідченнями очевидців, рів навколо редуту був вщент заповнений тилами вбитих солдатів. В той же час шведській кавалерії вдалося зламати опір кавалерії супротивника на обох флангах та примусити її відступити. Одночасно з цим піхота під командуванням генерала Левенгаупта успішно розвивала атаку і впритул наблизилася до валів російського табору. Несподівано шведська кавалерія обох крил і піхота Левенгаупта отримали наказ Реншельда припинити наступ та відійти на захід в бік Будищанського лісу. Ситуацію суттєво ускладнила та обставина, що третина шведської піхоти під командою генерала Рооса відірвалася від основних сил, потрапила у пастку і була практично повністю знищена росіянами. Сам Роос із залишками своїх підрозділів відступив до покинутого шведського шанцю на схід від фортеці, де невдовзі капітулював. Час спливав, підрозділи Роса не з’являлися, а тим часом росіяни за наказом царя почали виходити з табору та шикуватися у бойовий порядок. Через значну чисельну перевагу, армія Петра I мала лінію фронту на 400-500 метрів ширшу за лінію фронту супротивника. Крім того, шведська кавалерія не змогла розташуватися на флангах і опинилася позаду піхоти у скупченні та безладді. Близько 10 години ранку шведи рушили назустріч ворогу. Коли супротивників розділяло менше 200 метрів, російська артилерія відкрила вогонь картеччю, наносячи ворогу дуже великих втрат. В той час, як шведська піхота правого флангу спромоглася відтіснити росіян і наблизитись до їх укріпленого табору, на лівому фланзі кіннота росіян почала охоплювати шведські війська. Усі спроби шведської кавалерії допомогти уникнути оточення виявилися марними. Солдати Карла XII почала тікати з поля бою. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою поразкою шведського війська. У Полтавській битві вони втратили близько 6900 чоловік вбитими та пораненими. У полон потрапило 2800 чоловік, серед яких були фельдмаршал Реншельд, перший міністр Швеції граф Піпер, багато генералів та офіцерів. Втрати російської армії становили 1345 чоловік вбитими і 3290 чоловік пораненими. Облогу з фортеці Полтава було знято. Рештки шведського війська відступили до Пушкарівки, де знаходився обоз, а потім рушили на південь до Дніпра. Так закінчилася вирішальна битва Великої Північної війни.