Мирний договір у Брест-Литовську

Етапи мирних переговорів у Брест-Литовську.
Перед мирною конференцією радянський уряд знову спробував залучити країни Антанти до участі в ній. У колективному зверненні Всеросійського Центрального Виконавчого Ко­мітету (ВЦВК), Петроградської Ради й представників гро­мадських організацій до трудящих мас усіх країн (від 22 грудня 1917 р.) закликалося: «Робітники Франції, Ан­глії й Італії, народи стікаючої кров'ю Сербії й розореної Бельгії!.. Ви повинні вимагати, щоб і ваші представники взяли участь у переговорах». Союзні держави, як і рані­ше, відмовчувалися.

Німецьке командування вимагало від свого уряду яко­мога скоріше завершити переговори, бо на середину бе­резня воно призначило генеральний наступ на Західному фронті.

Мирна конференція в Брест-Литовську велася в три етапи — з 22 грудня 1917 р. до 3 березня 1918 р.

На першому етапі

(22 — 28 грудня 1917 р.) глава ра­дянської делегації А. Йоффе запропонував проводити відкриті засідання з правом публікації їхніх протоколів і обговорити умови демократичного миру без анексій і контрибуцій згідно з Декретом про мир.

Глава німецької делегації міністр закордонних справ Р. фон Кюльман спочатку домігся трьох днів перерви для відповіді, а потім дав згоду, якщо... країни Антанти «без винятку й без застережень» теж погодяться на ці умови. Зрозуміло, що німецьке застереження фактично пере­креслювало їх згоду на мир без анексій і контрибуцій. Гофман заявив, що згода німецької делегації не означає звільнення Німеччиною загарбаних нею країв, які раніше входили до Росії.

Радянська делегація запропонувала зафіксувати в мир­ному договорі пункт про виведення російських військ із захоплених ними частин Австро-Угорщини, Туреччини та Ірану, а також військ Четверного союзу з Польщі, Кур­ляндії, Литви та інших у минулому російських територій. Кюльман у відповідь заявив, що німецькі війська не мо­жуть бути евакуйовані, а ось російські війська повинні вийти з Ліфляндії та Естляндії. У зв'язку з розбіжністю в позиціях домовлено зробити перерву на 10 днів.

З січня 1918 р. в Брест-Литовськ прибула делегація Української Народної Республіки на чолі з В. Голубовичем. Того часу в Києві — столиці УНР — перебували офі­ційні представники Франції й Англії, а також воєнні мі­сії Італії, Японії, Румунії, Сербії та Бельгії. Однак коли УНР почала переговори в Бресті з Німеччиною, країни Антанти розірвали з нею відносини. З тієї ж причини США так і не визнали Центральну Раду й уряд УНР.

Делегація УНР у Бресті офіційно оголосила, що не ви­знає радянський уряд і почала сепаратні переговори з Ні­меччиною та Австро-Угорщиною. В Україні тоді встано­вилося двовладдя — в Києві Центральна Рада, а в Харко­ві — уряд радянської України. Відступивши під натиском радянських військ у Західну Україну, Центральна Рада да­ла згоду на укладення сепаратного мирного договору з Німеччиною та її союзниками.

По суті, її влада в Україні стала вже фікцією. Але ко­ли в Брест прибула делегація радянської України, Німеч­чина й Австро-Угорщина відмовилися її визнати й вирі­шили укласти договір з урядом Центральної Ради, допо­могти йому повернутися в Україну ціною своєї воєнної окупації й українських продовольчих поставок.

Договір між Центральною Радою й представниками Четверного союзу був підписаний у Бресті 9 лютого 1918р
. Згідно з договором німецькі війська мали окупу­вати всю Україну, допомогти відновити владу Централь­ної Ради. Разом з німецькими окупантами війська Центральної Ради ввійшли в Київ 2 березня. За військову до­помогу Німеччини Україна зобов'язалася до 31 липня 1918 р. поставити їй близько 1 млн т зерна (60 млн пудів), 44 тис. т м'яса, 600 тис. т залізної руди, 400 млн штук яєць, сало, крупи тощо. Кожний німецький солдат мав право щоденно надсилати поштою додому посилку вагою до 12 фунтів (близько 5 кг).

Окупувавши Україну, німецькі війська згодом розігна­ли Центральну Раду й надали владу пронімецьки орієнто­ваному гетьману П. Скоропадському. Брестський договір Центральної Ради з Четверним союзом приніс Україні ні­мецьку воєнну окупацію протягом понад 8 місяців і ма­сове економічне пограбування.

На другому етапі

мирних переговорів радянської Росії з Четверним союзом у Бресті (9 січня — 10 лютого 1918 р.) радянську делегацію очолив Л. Д. Троцький, який зайняв досить дивну позицію. Він не виконав вказівок В. І. Лені­на, офіційно визнав делегацію Центральної Ради й дав привід німцям зірвати переговори та перейти в збройний наступ проти радянської держави.

Перед цим етапом переговорів президент США В. Вільсон представив у конгресі 8 січня 1918 р. свою програму мирного врегулювання з 14 пунктів. Ця програма мала загальнодемократичний характер, проте пропонований Вільсоном стабільний світовий порядок передбачав забез­печення США позицій домінуючої держави. Згідно з «14 пунктами» докорінна реконструкція й демократизація системи міжнародних відносин мала здійснюватися на­самперед в інтересах могутніх Сполучених Штатів.

Тим часом на конференції в Бресті 18 січня генерал Гоф­ман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію (понад 150 тис. км2
) буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодити­ся на окупацію України відповідно до договору з Централь­ною Радою. Німецька делегація категорично зажадала задоволення її умов. Радянська делегація домоглася нової пере­рви на 10 днів, яка фактично тривала 12 днів — до ЗО січня.

Весь цей час В. І. Ленін вів рішучу боротьбу проти «лі­вих комуністів», які закликали до «революційної війни» проти Німеччини. Він вимагав негайно укласти мирний договір з Четверним союзом, щоб урятувати радянську республіку. Ленін домігся відповідного рішення III Все­російського з'їзду Рад наприкінці січня й дав категоричну настанову Троцькому на переговорах — «ми тримаємося до ультиматуму німців, після ультиматуму ми здаємо».

Кюльман сформулював для радянської делегації «аб­солютно обов'язкові» територі

альні вимоги Німеччини. Це й був її ультиматум Росії, на який росіяни мали від­повісти 10 лютого. Всупереч прямим вказівкам Леніна підписати мир Троцький 10 лютого оголосив на конференції про припинення Росією стану війни й демобіліза­цію армії, а також про відмову підписати мирний договір з Німеччиною. Тобто — «ні війни, ні миру». Мирна кон­ференція в Бресті таким чином була зірвана. Навіть нім­ців здивувала позиція Троцького.

Дії Троцького спочатку були підтримані багатьма орга­нізаціями в Петрограді й Москві, зокрема «лівими кому­ністами» на чолі з М. І. Бухаріним. Але невдовзі виявила­ся ціна демагогічної заяви Троцького: 18 лютого німецькі війська по всьому фронту перейшли в наступ проти ра­дянської держави. Виникла пряма загроза її існуванню.

Авантюрна позиція Троцького дорого обійшлася ра­дянській державі. Німецькі війська після окупації Укра­їни вдерлися в Прибалтику й Білорусію, почали наступ по території Росії. Ленін вимагав негайно прийняти ні­мецькі вимоги, підписати мирний договір і дати збройну відсіч агресорові. Екстрений з'їзд партії прийняв рішення погодитися на мир з Німеччиною. Новостворена Червона Армія завдала сильних ударів по німецьких військах і зу­пинила їхній наступ. Тільки тоді Німеччина погодилася відновити переговори.

Третій етап переговорів

відбувся 1 — 3 березня 1918 р. в Бресті. Тепер Німеччина диктувала набагато кабальніші умови, ніж у січні — на початку лютого. При цьому ні­мецький уряд вимагав прийняти ультиматум протягом 48 годин, а ще через три дні підписати мирний договір і ратифікувати його у двотижневий термін.

Умови німців були настільки несприятливі, що навіть Й. В. Сталін, який до цього підтримував В. І. Леніна, за­пропонував поки що договір не підписувати. На засідан­ні ЦК партії Ленін заявив: «Ці умови треба підписати. Якщо ви їх не підпишете, то ви підпишете смертний ви­рок радянській владі через 3 тижні».

Ленін знову взяв гору. 1 березня радянська делегація в Бресті заявила, що змушена «прийняти умови, які зі зброєю в руках продиктовані Німеччиною Російському урядові». Обговорювати умови договору вона відмовилася.

Брестський мир між Росією й державами Четверного со­юзу.
З березня 1918 р. Брестський принизливий, грабіж­ницький мир між Росією, з однієї сторони, і Німеччи­ною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною — з другої, був підписаний. Мирний договір, зокрема, передбачав: припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики, Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради, виведення російських військ з Карса, Ардагана й Батума, відновлен­ня невигідного для Росії торговельного договору 1904 р. тощо. Загалом було підписано 6 документів: мирний до­говір Росії з державами Четверного союзу (з 13 статей), заключний протокол та додаткові договори з кожною з цих держав.

Брестський договір містив дуже тяжкі умови для Росії, але був своєрідним компромісом з Німеччиною, вивів Ро­сію з війни, дав їй можливість мирного перепочинку.

Країни Антанти й США ще намагалися не допустити ратифікації договору, обіцяючи зброю та гроші, якщо Ро­сія буде воювати. В ноті від 5 березня радянський уряд за­питував уряд США, чи може Росія у випадку відновлен­ня воєнних дій конкретно «розраховувати на підтримку США, Великобританії й Франції в боротьбі проти Німеч­чини». Західні держави навіть не відповіли на цю ноту. "Посол Френсіс категорично заявив: «Ми не визнаємо Брест-Литовського миру». А президент США, звертаючи­ся телеграмою до з'їзду Рад, наполягав відхилити договір, обіцяв дати по 100 золотих карбованців за кожного росій­ського солдата, який воюватиме проти Німеччини. США, які до весни 1918 р. втратили у війні проти Німеччини 162 солдатів, вимагали продовження участі у війні Росії, яка на той час утратила вбитими понад 2,3 млн чоловік.

IV Надзвичайний з'їзд Рад, незважаючи на вкрай тяж­кі умови Брестського мирного договору, ратифікував йо­го 15 березня 1918р.
Понад 2/3 делегатів (784 особи) про­голосували за ратифікацію (проти — 261, утрималися — 115). 17 березня Брестський мирний договір був ратифі­кований також Німеччиною й набрав сили.

Брестський мир мав серйозні наслідки для міжнарод­них відносин. У березні війська Антанти висадилися в Мурманську, щоб... не допустити його захоплення німця­ми. У квітні почалася відкрита збройна інтервенція Япо­нії, а пізніше Англії, Франції й США на Далекому Сході. Новостворена Закавказька федерація розірвала відносини з Росією. Турецькі війська захопили Баку, а Грузія вийшла з федерації й уклала договір з Німеччиною про введення німецьких військ на її територію. Німеччина й Австро-Угорщина окупували Україну та Румунію, постійно роз­ширяли зони окупанії в Курській і Воронезькій губерніях, на Дону і в Криму. Практично вся Східна Європа й Кавказ були окуповані військами Четверного союзу. На тери­торії Росії в березні 1918 р. перебували понад 1 млн ні­мецьких солдатів і офіцерів (улітку — вдвоє менше — до 53 дивізій) та майже 300-тисячна австро-угорська армія.

Після вбивства 6 липня 1918 р. в Москві лівими есе­рами німецького посла фон Мірбаха 27 серпня радян­ський уряд змушений був підписати додаткові угоди до Брестського договору. Зокрема, радянська Росія зобов'я­зувалася виплатити Німеччині 6 млрд марок (у тому чис­лі передати їй близько 245,6 т золота, товарів на 1 млрд марок до 31 березня 1920 р. і 2,5 млрд марок кредитними білетами позики).

О 5-й годині ранку 11 листопада сторони підписали перемир'я. Уже об 11 годині ранку 11 листопада 1918 р.
воєнні дії скрізь припинилися. Прогуркотів артилерій­ський салют у 101 постріл. Перша світова війна, яка три­вала 51 місяць і 2 тижні, під час якої було вбито 9,2 млн військовослужбовців і 0,5 млн чоловік цивільного насе­лення, 21,1 млн чоловік поранено, закінчилася Комп'енським перемир'ям.

13 листопада 1918 р. радянський уряд анулював Брест­ський і всі додаткові договори з Німеччиною та її союз­никами. Почався новий етап розвитку міжнародних від­носин.