Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві

“ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ”

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................	3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ...........	4
1.1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ .	4
1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ..................................................................	8
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ............................	10
2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ .....................................................................................	10
РОЗДІЛ ІІІ. ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ......	15
3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ....	15
3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ ОБЕРТАННЯ .................................	17
3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ......................................	20
ВИСНОВОК .............................................................................................	23
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..............................................	25
ДОДАТОК 1 – 8 ......................................................................................	26

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основною фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підпри­ємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-мате­ріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарсь­кого обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійс­нення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша час­тина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси пред­метів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реаліза­ції продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробни­чих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійс­нення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша час­тина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси пред­метів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сут­ності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше,
оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперерв­ного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге,
оборотні кошти — це активи, які протягом одного ви­робничого циклу або одного календарного року можуть бути пере­творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотно­го капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, про­дуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу від­повідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприєм­ницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, ви­робничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійс­нюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення про­дукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перене­сеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу обо­ротного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством варто­сті і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбу­вається за схемою:

Г—Т...В...Т'—Г',

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + ΔГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера по­слуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансу­ється в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (Додаток 1).

До виробничих фондів належать:

сировина, основні й допомі­жні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене ви­робництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбу­тніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підпри­ємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розра­хунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в коротко­строкові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кош­ти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез­печення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку,

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виро­бництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробницт­ва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері ви­робництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у змен­шенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків. У цілому в народному господарстві України матеріальні оборотні кошти в 1999 р. (І півріч­чя) становили 21,5 %, фонди обігу — 74,7 %, у промисловості відпо­відно — 29,9% та 67,9 % (Додаток 2.).

Склад оборотних коштів —
це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних ко­штів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це си­ровина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова проду­кція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисло­вості в оборотних коштах враховується змінне Обладнання, а у до­бувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів —
це питома вага вартості окре­мих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цін­ностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих по­слуг), проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витра­тами, що передують видобутку корисних копалин (планування май­бутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалі­стю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборот­них коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних ко­штів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виго­товленого продукту перебуває на шляху до споживача.

Зміни в управлінні економікою відчутно вплинули на структуру оборотних коштів промислових і непромислових підприємств України (див. Додаток .2).

Як видно з Додатка . 2, на промислових підприємствах частка матері­альних запасів зменшилася на 41,6, грошових коштів і відвантаженої продукції— відповідно на 6,3 і 11,0 відсоткових пунктів; питома вага дебіторської заборгованості зросла на 58,2 відсоткового пункту. У ці­лому в народному господарстві України частка матеріальних запасів, грошових коштів та відвантаженої продукції зменшилася відповідно на 41,7, 13,7 та 11,5, а дебіторської заборгованості — зросла на 63,8 відсоткового пункту.

Підвищення частки дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотно­го капіталу. Але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні скорочення обсягу виробництва.

Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рі­вень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою не­платежів, недосконалою податковою політикою.

Найбільше зменшення питомої ваги коштів у складі оборотного капіталу сталося 1993 року. Саме в цей рік інфляція сягнула най­більших розмірів.

Найбільше скорочення питомої ваги оборотних коштів у запа­сах товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався розрив традиційних зв'язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р., а дебіторської заборгованості — на 1997 р. Це свідчить про скрутне становище, в якому опинилися підприємства. У зв'яз­ку з поширенням кризи неплатежів підприємства не мали достат­ніх коштів для закупівлі матеріальних цінностей, ціни на які знач­но зросли.

Наведені дані свідчать, що стан і використання оборотного капі­талу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства.[1]

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулю­вання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборот­ні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кру­гообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфе­ри обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненор­мовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних вироб­ничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків гото­вої продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах май­бутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підпри­ємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і струк­туру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше,
надання підприємствам самостійності щодо розпоряд­ження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге,
визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забез­печила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щоріч­них нормативів).

По-третє,
коригування розрахованих і чинних нормативів з ура­хуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробниц­тва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте,
раціональна система фінансування оборотних кош­тів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормаль­ний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте,
контроль за раціональним розміщенням і використан­ням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефекти­вності кругообороту коштів, що використовуються, з метою при­скорення їхнього обертання.[2]

РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.
1
. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ

Аналіз структури джерел коштів підприємства

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну увагу. Класифікацію капіталу зображено на Додаток 3.

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами само­фінансування.

Під самофінансуванням
слід розуміти фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підпри­ємства. Але необхідно враховувати, що фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди вигідно для підприємств, зокрема в тих випадках, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися великі суми коштів, а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. Окрім того, необхідно мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за кредитні ресурси), то, залучаючи в свій оборот позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час, якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості, то його фінансовий стан буде нестійким, тому що з цими коштами необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підпри­ємств джерела формування капіталу, як кредити банків, зростає, то постає питання про доцільність користування банківськими кредитами.

Для вирішення питання про доцільність використання кредитів
банку необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації, величину чистого прибутку, а також рівень рентабельності майна (прибуток, одержаний з кожної гривні, вкладеної в майно) та рентабельності власних коштів у двох варіантах:

І варіант - з використанням кредитів банку;

II варіант - без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників І та II варіантів дасть відповідь на питання економічної доцільності використання кредитів банку.

Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі, якщо процентна ставка на них буде нижчою, ніж рентабельність вкладеного капіталу.

Практично, безоплатним джерелом коштів для підприємств є кредиторська заборгованість.

При розрахунках з постачальниками та підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не стягу­ється: якщо згідно з договором передбачена оплата через «й» днів після одержання (відвантаження) продукції, значить підприємство-покупець одержало безвідсотковий кредит на строк «й» днів. Деякі підприємства широко використовують таку можливість. Насправді, що більший строк має заборгованість, то менший її реальний розмір з урахуванням інфляційних процесів. Але щодо кредитоспроможності, недотримання встановлених договором строків оплати - погана практика, оскільки потенційні кредитори можуть негативно вирішити питання про надання нового кредиту.

Таким чином, від того, наскільки оптимальним буде співвідно­шення власного і позикового капіталів, якою буде «ціна» останнього, значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Аналіз струк­тури власних і позикових коштів, їх співвідношення дає можливість оцінити рівень раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства, його ринкової стійкості. А це вкрай важливо для постачальників ресурсів, зокрема для банків, при вивченні фінан­сового ризику і для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та формуванні фінансової стратегії.

Основним завданням аналізу джерел коштів підприємства є вивчення та оцінка:

- змін, що відбулися в структурі всіх джерел коштів і, зокрема, в структурі власного та позикового капіталу, в наявності власних оборотних коштів та їх частки в сумі власних коштів та в матеріальних оборотних коштах на кінець звітного періоду порівняно з його початком;

- раціональності формування структури джерел коштів;

- «ціни» джерел коштів;

- показників, що характеризують ринкову стійкість підприємства. Інформацію про розмір власних джерел коштів подано в І розділі пасиву балансу, а дані про позикові кошти - короткострокові та довгострокові зобов'язання - відповідно, у III та IV розділах.

Для аналізу змін структури джерел усіх коштів підприємства
визначають питому вагу власних та позикових коштів у загальній їх сумі на початок та кінець звітного періоду й одержані показники порівнюють.

Результати аналізу джерел капіталу повинні показати, на якому переважно капіталі працює підприємство - власному чи позиковому, чи не прихований у структурі, що склалася, ризик для інвесторів, чи ця структура сприятлива для ефективного використання капіталу.

З Додатку 4 видно, що за звітний період капітал підприємства збільшився на 8328 тис. грн. Це відбулося на 86,4 % (7199 : 8328 х х 100) - за рахунок власного капіталу і на 13,6 % (1129 : 8328 х 100) - за рахунок позикового капіталу.

Частка власного капіталу на кінець року збільшилась на 5,6 % і становить 77,8 %, позикового— зменшилась на 5,6 % і становить 22,2 %.

Оцінка змін, які відбулися в структурі капіталу, може бути різною як для інвесторів, так і для підприємств. Так, для інвесторів, зокрема для банків, більш надійною є ситуація, якщо частка власного капіталу у клієнтів більш висока, оскільки це виключає фінансовий ризик.

Структура капіталу підприємства, що аналізується, не несе в собі великого ризику для інвесторів, оскільки підприємство працює переважно на власному капіталі, який на кінець періоду значно зріс.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.).

Цей показник обчислюють як відношення різниці між обсягами власного капіталу і фактичною вартістю необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

Значення цього коефіцієнта повинно бути більше ніж 0,1.

На початку року Кз.к.

становив:

Кз.к.

= 9416 – 3243

/ 9684 + 112 = 0,6

На кінець року:

Кз.к. = 16615 – 5992 / 15254 + 112 = 0,7

Як видно, і на початок і на кінець року коефіцієнт забезпечення власними коштами значно вищий від 0,1.

Відомо, що підприємства можуть вкладати частину свого прибутку в інші підприємства. Щоб визначити, яку частину прибутку підприємство вклало в інші підприємства, розраховують коефіцієнт «переливання» капіталу:

Кп.к.=

Зовнішні фінансові вкладення / Балансовий прибуток

У нашому прикладі за звітний рік підприємство вклало в інші підприємства 47 % свого прибутку:

Кп.к.= 2500 / 5324 = 0,47

Аналіз джерел формування власного капіталу

Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства передбачає вивчення та оцінку:

- достатності власного капіталу;

- динаміки і структури власного капіталу;

- вивчення причин змін окремих його складових та оцінку цих змін за звітний період.

Слід зазначити, що у світовій фінансовій практиці питання достатності власного капіталу перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як банків, так і фірм, компаній. Для визначення достатності капіталу встановлено вимогу щодо мінімальних розмірів коефіцієнта капітального покриття та ризикованості активів. Власний капітал повинен становити не менше ніж 30 відсотків вартості активів. Залежно від галузі ця величина може бути значно більшою.

Коефіцієнт капітального покриття
(Кк.п.)
обчислюють за формулою:

Кк.п. = ВК / А

де: Кк. п. -
коефіцієнт капітального покриття;

ВК-
власний капітал;

А -
активи.

Власні кошти складаються з власного та додаткового капіталу.

Власний капітал — це:

• статутний капітал;

• пайовий капітал;

• додатковий вкладений капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток.

У розрахунок власних коштів додатковий капітал включається в розмірах, що не перевищують основний капітал.

Як свідчать дані Додаток 5..

3
, загальний капітал підприємства збіль­шився на 7199 тис. грн. і становить 16615 тис. грн. Його приріст на 99,3 % (7147 : 7199 х 100) відбувся за рахунок збільшення статут­ного фонду і на 3,2 % - за рахунок додаткового капіталу. У структурі власного капіталу відбулися деякі зміни: питома вага статутного фонду зросла на 1,2 % і становить 97,7 %. На 1,9 % зменшилась частка нерозподіленого прибутку.

Коефіцієнт капітального покриття (Кк.п.)
становить:

на початок року: 9416 х 100 / 13039 = 72,2 (%);

на кінець року: 16615 х 100 / 21367 = 77,8 (%).

Як видно, Кк.п.
досить високий. На кінець звітного періоду він зріс на 5,6 % і становить 77,8 %.

У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування.
Він обчислюється за формулою:

Ка = Статутний капітал / Валюта банку

У разі, якщо на 1000 грн. сукупного капіталу припадає кілька гривень статутного капіталу, акціонерна, або пайова, власність у вартісному вираженнізначно відстає від вартості сукупного грошового капіталу підприємства й акціонери не можуть розраховувати на значний розмір дивідендів і капіталізованого прибутку.

Для акціонерів і потенційних інвесторів важливе значення має оцін­ка показників використання акціонерного капіталу. Зокрема, такі, як:

- оголошені дивіденди на одну акцію;

- чистий прибуток на одну акцію.

Коефіцієнт оголошених дивідендів на одну акцію (Ко.д.)

обчислюється як відношення оголошених дивідендів до загальної кількості випущених і проданих простих акцій

Ко.д.=

Сума оголошених дивідендів / Кількість випущених простих акцій

Величина чистого прибутку (Кч.п.),

що припадає на одну акцію, — один з важливих показників, що характеризують ефективність діяльності підприємства. Цей показник визначається відношенням чистого прибутку, одержаного підприємством у звітному періоді, мінус податки, до кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу:

Кч.п.= Чистий прибуток / Кількість випущених, простих акцій

Цей показник служить основою для визначення ще одного показника використання акціонерного капіталу - показника «ціна-прибуток». Він визначається відношенням ринкової ціни на 1 акцію до чистого прибутку на 1 акцію:

К”ц –п”=- Ринкова ціна на 1 акцію / Чистий прибуток на 1 акцію

Зарубіжна практика показує, що величина коефіцієнта «ціна - прибуток» міститься, як правило, у межах від 1 до 80. Усі вищезгадані коефіцієнти розглядають у динаміці. Підвищення коефіцієнтів свідчить про те, що акціонери вигідно вклали свій капітал, і це є доброю ознакою для підприємств щодо залучення додаткового акціонерного капіталу.[3]

РОЗДІЛ ІІІ.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства ви­значається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф. 1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші позаоборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБ02) «Баланс», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку «розділу І пасиву балансу Ф. І». «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (рядок 080).

Отже, з суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні акти­ви» (рядок 080).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормати­вом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів

означає перевищення норма­тиву оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може ви­никнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у резуль­таті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів при­бутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збере­ження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; не­своєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі знач­ним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів

створюється в підпри­ємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визна­чені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімаль­них потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бю­джету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій; неповного використання при­бутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправда­ним у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зрос­тання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад ви­робництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом — явище в господарській діяльності під­приємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, мож­на віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Крв
.). Цей показник визначається як відношення вар­тості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

де Фн
— фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);

М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку час­тку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу вироб­ництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різ­ною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквід­ності оборотних активів.[4]

3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ ОБЕРТАННЯ

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підпри­ємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві:

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як серед­ню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку ви­користовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розра­хунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, ви­глядатиме так:

Де С1
, С2
,...С12
— сума (вартість) оборотних коштів на початок ко­жного місяця року (з січня по грудень);

С13
— сума оборотних коштів на початок наступного

року.

Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною ви­значається за формулою:

(2)

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою [2], статис­тика вважає точнішим.

Приклад .

Вартість оборотних коштів на підприємстві у звітному році на початок кожного місяця становила, тис. грн.: січень — 830, лютий — 860, березень — 780, квітень — 820, травень — 770, червень — 840, липень — 810, серпень — 750, вересень — 790, жовтень — 800, лис­топад—780, грудень—810, січень наступного року—870.

Виходячи з формули середньої арифметичної (1), сума оборот­них коштів становитиме 808,5 тис. грн.

[

830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790 + 800 + 780 + 810 + 870 / 13

]

Сума оборотних коштів за рік, розрахована за середньою хронологічною (2), становитиме 805,0 тис. грн.

[

½ 830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790+ 800+ 780 + 810 + ½ 870 / 12

]

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здат­ний відображати одночасно результати процесу матеріального від­творення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і ефективність використання в цьому процесі мате­ріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактич­но. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей (Додаток 6).

Дані Додатку 6. свідчать, що фактичний час обертання коштів за рік скоротився проти плану на 3,3 дня (50,6-47,3).

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням факти­чного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. У нашому прикладі за рахунок при­скорення часу обертання оборотних коштів з обороту вивільняється 56,1 тис. грн. (17,0х3,3).

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

К0
= Р/С

де К0
— коефіцієнт обертання оборотних коштів. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

У нашому прикладі кількість оборотів збільшилась за рік на 0,5 оборота [
6120/805 – 5580 /785
]
, що позитивно позначилось на діяльності підприємства.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

К з
= С/Р

де Кз
— коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.

У нашому прикладі (див. табл. 4) фактично у 1 грн. реалізованої продукції авансовано 13 коп. [
805,0 / 6120,0
]
, тоді як за планом перед­бачалось 14 коп. [
785,0 / 5580,0
]
, що свідчить про підвищення ефективності витрат.

Для характеристики ефективності використання оборотних кош­тів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутко­вість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

де Ке
— коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

Р — рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо Ке
є абсолютним показником і характеризує, скільки при­бутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний пока­зник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і під­вищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних ціннос­тей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реаліза­ції непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скоро­чення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли вна­слідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою су­мою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Показники стану й ефективності використання оборотних кош­тів, порядок їхнього визначення та їхній економічний зміст наведе­но в Додаток 7.

3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Ви­значальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-мате­ріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі­зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (Додаток 8.).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає­ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо­тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе­ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван­тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід­ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

- коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к
) (коефіцієнт автономії Ка
);

- коефіцієнт покриття (Кп
);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л
).

Перший показник (Кз.к
) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак­тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб­ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро­шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під­сумок II і III розділів активу балансу).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) «Баланс» цей показник (Кз.к
) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсу­мок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засо­бів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу ба­лансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвес­тицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балан­су, рядок 260).

де Кз.к— коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

Σо.к — загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незале­жності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефі­цієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткост­рокових зобов'язань (підсумок IV розділу пасиву балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

Σп.а — сума усіх поточних активів, грн.;

Σк.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів під­приємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, струк­тура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплато­спроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначається як від­ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІІ розділ активу балансу) до короткострокових зо­бов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Кд — короткострокові вкладення, грн.;

Σк.з —
сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погаси­ти свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгова­ності, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Осно­вою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими спожив­чими якостями.[5]

ВИСНОВОК

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нор­мативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і викорис­товується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, не­спроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресур­си, Верховна Рада України 23.02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок ви­користання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподат­кування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборот­них коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі па­сиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарсь­кому обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх викорис­тання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джере­лами формування оборотних коштів підприємства.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими паси­вами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І роз­ділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні ме­тодики їх розрахунку.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підпри­ємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-мате­ріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарсь­кого обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Таким чином, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

2. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

3. Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера, страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.: Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.

4. Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 742с.

5. Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия «Бизнес-Тезаурус»), 1999

6. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия // Грищенко О.В. : - Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000

7. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.

8. Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

9. Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999 – 416с.

10. Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я. Комаринський. – К.: 1996 – 298с

11. Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання – Прес, 2000. – 207с.

12. Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

13. Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999

14. Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 1999

15. В.П. Завгородний Бухгалтерский учет в Украине с использованием национальных стандартов.К.: 2001.

ДОДАТОК . 1.

Склад і розміщення оборотних коштів.

ДОДАТОК 2.

Структура розміщення оборотних коштів у народному господарстві України 1990-1998рр.[6]

Елементи ОК	Роки									1999
	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	І пів-річчя
1. Матеріальні оборотні кошти	63,2	65,9	44,9	48,5	46,9	44,2	42	36,4	28,4	21,5
	71,5	70,8	46	52,8	53,3	47,1	47,6	43,9	34,4	29,9
2. Відвантажена продукція	14,9	14,3	28,2	26,9	13	17	22,3	11,5	4,2	3,4
	13,7	16,1	30,4	25	16,3	20,5	27,4	10,9	3,9	2,7
3. Грошові кошти	15,7	14,6	14,5	7	6,6	5,9	2,1	1,8	2	2
	7,8	8,9	11,5	5,7	5,5	3,2	1,8	1,5	1,5	1,5
4. Дебіторська заборгованість	5,5	4,6	9,9	14,1	28,6	28,3	29,1	47,5	62,1	69,3
	5,5	3,6	9	12,5	19	23,1	17,8	41,4	57,7	63,7
5. Інші активи	0,7	0,6	2,5	3,5	4,9	4,6	4,5	2,8	3,3	3,8
	1,5	0,6	3,1	4	5,9	6,1	5,4	2,3	2,5	2,2

ДОДАТОК 3.

Класифікація капіталу

ДОДАТОК 4.

Аналіз структури джерел коштів

Джерела коштів	На початок року		На кінець року		Відхилення (+, -)
	тис. грн.	%	тис. гри.	%	тис. грн.	%
Власний капітал	9416	72,2	16615	77,8	+7199	+5,6
Позиковий капітал	3623	27,8	4752	22,2	+1129	-5,6
Капітал підприємства	13039	100,0	21367	100,0	+8328	-

ДОДАТОК 5

Аналіз змін структури власного капіталу[7]

Назви статей власних коштів	На початок року		На кінець року		Відхилення (+, -)
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Статутний фонд	9087	96,5	16234	97,7	+7147	+1,2
Нерозподілений прибуток	181	1,9	-	-	-181	-1,9
Додатковий капітал	148	1,6	381	2,3	+233	+0,7
Загальний капітал	9416	100,0	16615	100,0	+7199	-
Відрахування -довго­строкові фінансові вкла­дення (прийнято припущення, що довгострокові фінансові вкладення про­ведені у вигляді участі капіталу в статутних фондах інших підприємств (акції та паї)	-	-	2500	-	+7500	-
Власний капітал підприємства, який приймається в розрахунок платоспроможності	9416	X	14115	X	+4699	X

ДОДАТОК 6

РОЗРАХУНОК ОБЕРТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЗА РІК

№ п/п	Показник	Од. Вим.	За планом	Фактично	Відхилення від плану (+,-)
1	Реалізація товарної продукції	Тис. грн.	5580,0	6120,0	+540
2	Середні залишки нормованих оборотних коштів	Тис. грн.	785,0	805,0	+20
3	Одноденний обсяг реалізації продукції	Тис.грн.	15,5	17,0	+1,5
4	Час обертання оборотних коштів	Дні	50,6	47,3	-3,3

ДОДАТОК 7.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ Й ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

№	Показник	Визначення	Економічна суть
1.	Наявність оборот­них коштів	[Вк + З]-[0з + Пк ]	Характеризує величину влас­них оборотних коштів
	а)брак	Фн <Н	Перевищення нормативу обо­ротних коштів над фактич­ною наявністю
	б) надлишок	Фн >Н	Перевищення фактичної на­явності оборотних коштів над нормативом
2.	Коефіцієнт реаль­ної вартості оборо­тних коштів у май­ні підприємства	Фн / М	Відображає питому вагу вар­тості оборотних коштів у за­гальній вартості майна під­приємства
3.	Оборотність	СТ /Р	Характеризує час, за який обо­ротні кошти здійснюють один оборот
4.	Коефіцієнти обер­тання	Р/С	Характеризує кількість обо­ротів за період, що аналізує­ться
5.	Коефіцієнт заван­таження	С/Р	Показує, скільки оборотних коштів авансовано у 1 грн. реалізованої продукції
6.	Прибутковість	П / С	Характеризує, скільки прибу­тку припадає на 1 грн. оборо­тних коштів
7.	Рентабельність	П/С• 100%	Визначає ступінь використан­ня оборотних коштів

Вк

— власні кошти;

З — забезпечення наступних витрат;

Оз
— основні засоби та інші позаоборо­тні активи;

Пк
—
позикові кошти;

Фн

— фактична наявність оборотних коштів;

Н — норматив оборотних коштів;

М — вартість майна підприємства;

С — середня вартість оборотних коштів;

Т — тривалість періоду, за який обчис­люється обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізації продукції;

П — прибуток від реалізації продукції.

ДОДАТОК 8.

Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

[1]
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с. (с.143-147)

[2]
Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999. (с.74)

[3]
Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с. (с.384-389)

[4]
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с. (с.166-172)

[5]
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с. (с.166-176)

[6]
За даними Держкомстату України.

[7]
Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с. (с.384-389)