Життя та педагогічна діяльність В Сухомлинського

Реферат з педагогіки

ЖИТТЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

Василь Олександрович Сухомлинський
народився у неза­можній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кірово­градської області .Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.

З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заоч­ному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув ква­ліфікацію вчителя української мови та літератури.

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і завідую­чим навчальною частиною Онуфріївської середньої ніколи.

У липні 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії.

9.02.1942 року в бою під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський пра­цює директором і вчителем російської мови та літератури о смт. Ува Удмурської АРСР.

Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїж­джає до смт. Онуфріївська Кіровоградської області, де протягом чо­тирьох років очолює Онуфріївсікий районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.

1948 року його призначають, у зв'язку з особистими клопотан­нями, директором Павлинської середньої школи. сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи"
у Київ­ському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".

У 50-х роках В.Сухомлинський написав ще кілька монографій:

"Педагогічний колектив середньої школи", "Виховання патріоти­зму у школярів", "Виховання комуністичного ставлення до праці".

Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня школа ".

У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Сер­це віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина".
Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у Д.969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого спиш "Батьківщина в серці"
та "Ба­тьківська педагогіка",
які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 6-РІЧНОГО ВІКУ

У 1951 році, як писав В.Сухомлинський у книзі "Серце віддаю
дітям",
пін розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогі­чні пошуки вчених. Однак, на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений називав свій експеримент підготовкою дітей до систе­матичного навчання. Однак навіть короткий аналіз "інколи радос­ті"
дозволяє вважати, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційна збудли­вість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки "живої думки".

Звичайно, спостереження дітей у навчанні достатньо викорис­товували Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уро­ків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчута. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати и емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. По­дібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрі­зняють до 300 кольорів і відтінків.

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В.Сухомлинський, природно, с новатором. Тому у Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався позитивній досвід дітей, на основі якого дітей спонукали до усною складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно склада­ли не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. По­ложення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використо­вуються у багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику на­вчання грамотії, використовуючи при цьому образні порівняння природи. У наш час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають адитивним. Поступово Василь Олександрович підводи» дітей до сутності людських взаємні. Суттєво, що всі шестирічні учні оволодівали вміннями читати, мали достатній словниковий запас і творче особистісне самовираження .

В. СУХОМЛИПСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ ОСОБИСТОСТІ

Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гар­монію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистос­ті. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колек­тиву, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідно­шення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).

В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістсь­ким, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. .Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей, про­довжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зрос­тання.

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починаєть­ся з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа"
педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення ліка­рень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями стики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справед­ливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманно­сті як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до приграми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці ро­боти Павлиської школи.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і пова­ги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність спіють порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії моральних цінностей людства"
та "Хрестоматії з етики".
Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували роз­витку у дітей людяності, доброти, гідності.

В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу осо­бистість. У роботах "Виховання колективізму у школярів", "Духо­вний світ школяра", "Розмова з молодим директором школи"
він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на ста­новлення кожного вихованця, коли сам мас насичене духовне жит­тя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен ви­хованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колекти

ві, збагачуючи при цьому один одного, що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.

МОРАЛЬНО-ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистос­ті"
В.О.Сухомлинський пише: "Праця і тільки праця - основа все­бічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці". Заслугою вчено­го є розроблення ним, у книзі "Павлиська середня школа",
принци­пі и трудового виховання: єдність трудовою виховання і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розцінок індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність виді» праці; по­стійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці доро­слих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; спадкоємність змісту трудової діяльності; цілісний характер продуктивної праці; посильної трудової діяльності; єд­ність праці та багатогранного духовного життя.

У процесі організації продуктивної праці педагогічний колек­тив враховував особливості об'єктивних (зміст праці, її характер та цілі підготовки, час виконання трудових завдань) та суб'єктивних (рівень усвідомлення учнями необхідності участі й трудовій діяль­ності, відповідний емоційний настрій) факторів. Враховуючи осо­бливості даних факторів, у школі прагнули, щоб виконання за­вдань поєднувалася і включенням у повний цикл сільськогоспо­дарських робіт (колективно або невеликою групою), щоб потижнево кожен учень трудився 4-6 годин, а трудові процеси здійснювали­ся під керівництвом вчителів, кращих спеціалістів чи колгоспників.

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисе­ртації за сукупністю робі г під назвою "Проблеми виховання всебіч­но розвиненої особистості",
де вчений розкриває складники всебі­чного розвитку особистості учня у період його навчання. За тради­ційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з чим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не всту­пала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігла­си небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань; "Уся суть у тому, як відбувається житія знань у складній і багатогранній діяльності людини".

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань, вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між ви­хованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань - їх народження, розпиток, зміцнення, вираження у вчинках.

Центральним у розпитку дитячої особистості, на думку вчено­го, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - мораль­ного, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розпитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за не­обхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочина­ється за шкільною партою, оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно роз­виненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну зако­номірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тися­чі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визна­чається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалі­зуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особи­стості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихова­нців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

ЕТНІЧНІ ЗАСАДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

В.О.Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х ро­ків розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків..
На­вчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педа­гог, батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі, скільки й діти. Загалом у педагогічній системі І.Сухомлинського утвердилася псина система родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьо­му сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят і традицій, різноманітної суспільно-корисної діяльності.

У "Батьківській педагогіці"
вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і інколи. Головним у цьому зв'язку вис-гупає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бува­льщини, леї сиди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етніч­них засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності на­род відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фоль­клор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й обра­зно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з ураху­ванням етнічних засад нашого народу.

У праці "Як виховати справжню людину"
він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шано­бливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переко­нанням, є слова; народ, мати, батько, син.

У "Листах до сина" й "Листах до дочки"
вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.

ІДЕЇ СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ-ВИХОВАТЕЛЯ

У "Павлиській середній школі"
В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних при­кладах показує особливості становлення керованого ним колекти­ву. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за йо­го переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за ви­нятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літера­туру, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поста­вив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів. Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником станов­лення майстерності павлиських вчителів.

На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуаль­них особливостей кожного учня.

У книзі "Сто порад вчителеві”
вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педа­гогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"( як його 4>ор-мувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчи­тись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами).Для того , щоб виявляти власну творчість вчитель ,за Сухомлинським , має глибоко володіти фактичним матеріалом , який він "доносить" до дитячої дуті (він має знати на 2-3 порядки біль­ше , ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наго­лошував Сухомлініський на необхідності знання вчителя психоло­гії дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").З цією метою у період його діяльності у Павлинській школі успішно функ­ціонував "Психологічний семінар для вчителів".

У "Розмові з молодим директором школи"
він стверджував , що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудованим, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав-всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв'язку е система аналізу уроків молодих вчителів .яку він здійснював.

Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирі­знявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час. .