Міністерство освіти та науки України
Коломийський педагогічний коледж
Прикарпатського університету
імені Василя Стефаника
Педагогіка
Тема
: Виховання поваги до батьків, жінки-матері.
Курсова робота
студентки 4-0 курсу
Хлопяк Уляни
Керівник:
Матейко Н.М.
Коломия 2001
Зміст
Вступ
І розділ: Сім’я
1.1. Сім’я – первинний осередок виховання.
1.2. Матір і батько у житті дитини.
ІІ розділ: Найдорожча в світі людина.
2.1. Рідна матір – перший педагог.
2.2. Різновиди материнської любові.
2.3. Мати – берегиня роду людського.
ІІІ розділ: Батьківська любов і воля.
3.1. Батьки і діти – вічний світ.
3.2. Вдячність дітей.
IV розділ: Виховання і навчання в сім’ї.
4.1. Що звеличує вас в очах дітей.
4.2. Виховання майбутніх матерів і батьків.
4.3. Бережіть людську любов.
Висновок
Додатки: Сценарії
1. Мати – Берегиня роду.
2. Батьки і діти! Діти і батьки!
Нероздільне і одвічне коло...
Список літератури
І
V
. Виховувати і навчати
4.1. Що звеличує вас в очах ваших дітей
Сім’я стає могутньою виховною силою, що облагороджує наших дітей лише тоді, коли ви, батько й мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім’я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей. Сім’я в нашому суспільстві створюється як первинний осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних. Вступаючи в шлюб, він і вона сповнені передчуття радості, щастя, повноти духовного життя.
Але те, що він і вона живуть в одній квартирі, перебувають у відносинах фізичної близькості – це не є само по собі невичерпним джерелом радості і щастя. Щастя твориться подружжям, воно залежить від того, в чому вбачаєте ви, батько й мати, сенс життя. Від того, в чому ви бачите джерело щастя, повноти своїх відносин, від того, для чого ви об’єдналися в довічний союз, залежить виховна, облагороджуючи сила сім’ї, моральне обличчя й доля ваших дітей.
Щастя стає примарним і отруйним, якщо воно засноване на низьких пристрастях, на інтересах і спонуканнях, що принижують людину. Добро тільки тоді добро, коли воно для людей – от що треба пам’ятати, шановні батько і матір, будуючи своє затишне родинне гніздечко, споруджуючи кам’яний дім і закладаючи виноградник, милуючись квітами і дітьми своїми. Великий світ громадянства, людяності, високих ідеалів і духовних поривів мають увійти в сімейне гніздечко, осяювати довічний союз, гріти серця, щоб вони не стали холодними й байдужими. Найвищий принцип суспільства: все для людини, все в ім’я щастя людини – не якась абстрактна соціологічна істина. Це також принцип глибокого особистого, найпотаємнішого – наших взаємовідносин з тими, кого звела з нами доля, щоб продовжувати рід людський і щось залишити від себе доброго, розумного, людяного на землі. А це добре, розумне, людяне лишається тільки в пам’яті людей, а серед людей, які найдовше збережуть у своїй душі часточку вас, батько і мати, на першому місці найдорожчі люди, - наші діти. Висока мета вашого родинного життя – втілити все краще, що створено людством, у ваших дітях. Адже живуть батьки для дітей, всі найвищі святині – Батьківщина, народ, подвиг життя нашого в ім’я блага людей – усе це наповнюється плоттю і кров’ю, живим диханням і мудрістю в дітях. Наймогутнішим знаряддям, інструментом виховання дітей є те, щоб найвищу радість, щастя батькові і матері, давало творення добра і щастя для людей – для близьких і далеких, і насамперед – сердечна турбота матері й батька одного про одного, хто дав нам життя й навчив вимовляти перші слова: мама, тато, сонце, весна, Вітчизна...
Піднімайте себе в очах своїх дітей тим, що діти бачитимуть: вищим сенсом вашого життя є засів того зерна, з якого виростає буйна парость людського щастя.
Батьки виховувати дітей повинні передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матері полягає в тому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя треба вбачати в тому, щоб взаємовідносини були постійним, невпинним, духовним удосконаленням, щоб сьогодні бути кращими ніж учора.
Треба берегти у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне. Перед дитиною відкривається світ. Вона пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: сонячний зайчик у кімнаті й казка, і яскравий метелик, і далекий ліс на обрії, й біла хмаринка в небі і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інші: людина. Перша з чого починається пізнання світу дитиною, - це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. Якби світ весь час дивився в душу істини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму життєвому шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, - в світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій. Отак і починає дитина пізнавати світ людини – з матері й батька. З того, як промовляє мати до неї, дитина, як обнімає і цілує її, як батько посміхається до матері, як він ставиться до неї, про що і як розмовляють мати і батько – з усього цього складаються перші дитячі уявлення й поняття про добро і зло, з цього постає і утверджується віра дитини у високе, ідеальне, непорушне [8, ст.81-87].
4.2. Виховання майбутніх матерів і батьків
Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи.
Батько й мати дали тобі життя й живуть для того щастя, - вчимо ми дітей. – Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що дають батько й мати, - це їхні праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері і батька – твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.
Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для матері й батька найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї, велике нещастя. Запитуй у батька й матері дозволу на те, що без їх волі робити не можна або ж безтактовно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків – перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою свободу, - ти не зможеш стати стійким, несхитним громадянином, мужнім воїном, - дисциплінованим трудівником, вірним батьком своїх дітей.
Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю розуму, думки, свідомості: а як це бажання відіб’ється в духовному світі на моїх батьків? Що воно дасть їм і що відбере від них?
“Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте: як ви, діти, ставитеся до своїх батька – матері, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками й матерями. “Без любові й відданості дітей батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”, - запам’ятай ці слова, які народна легенда приписує великому українському мислителеві Григорію Сковороді. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитинства, отроцтва, зрілості й старості. До кінця своїх днів людина мусить лишатися сином. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовній обов’язок, - навіть тоді, - коли вже немає в живих її матері й батька. Пам’ятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за моральним багатством, життєвим досвідом, правом на повагу. Будь здатним по-синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерями.
Вмій відчувати найпотаємніші душевні рухи матері й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності на роботі – твоя біда. Їхня ганьба – не тільки твоя ганьба, а й твоє нещастя, позбавитися його можна тільки подолавши його. Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємність, твоя відповідальність за благополуччя сім’ї зростає в сто раз. Лише наполегливою працею ти можеш полегшити життя своїх батьків. Ця твоя праця – найскладніша й найтонша людська справа. Це труд душі. Нещастя, горе, біда матері й батька перемагаються й полегшуються часто вже тим, що і як ти думаєш. Умій думати добре. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Це не означає, що доброта твоя має бути сліпою. В поведінці, в житті своїх батьків діти можуть побачити й зло. До зла треба бути непримиренним. Справжня відданість батькам не прощає їм зло.
Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що ранню старість і хвороби твоїй матері і батькові приносять не стільки праця, втома, скільки сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає серце батька й матері синовня невдячність, байдужість сина, дочки до того, як відбиваються на здоров’ї батьків їхні праця, поведінка.
Проблема батьків і дітей, сім’ї і школи – одна з найскладніших у вихованні; в ній стільки граней, скільки перед вами життєвих, неповторних вихованців. Передусім треба сказати, що всі спроби батьків впливати на дітей виявляються марними, якщо вони, батько й мати, не є тими людьми, для яких моральна культура й повнота життя дітей становить істинну потребу. Право веліти і любов до дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов, знаючи, що ця любов оберігає й захищає її, дитина з розумінням ставиться до вимогливості, строгості батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустиме свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміння не тільки задовольняти, а й обмежувати їх. Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. І ще одна залежність: чим ніжніша й щедріша батьківська любов, тим мудрішою й непохитнішою має бути воля. Любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу, свавільну істоту на яку, як швидко переконуються в цьому батько й мати, немає ніякої управи. Неслухняність – в пере важність більшості випадків є порушенням гармонії любові й волі.
Треба вчити батьків і майбутніх батьків любити й вміти пильно стежити за тим, щоб не порушувалися гармонія цих дуже важливих речей. Паралельно з вихованням батьків іде етична освіта дітей, підлітків, юнаків і дівчат, яка за суттю й метою своєю підготовкою до майбутнього батьківства й материнства.
Вважають винятково важливим, щоб у школі панував культ матері. Звичайно, для гармонійного виховання важливий спільний вплив на дитину батька й матері як духовного співдружб, товариства. Любов і дружба, взаємна підтримка батька й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по-справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю... Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку дитини – в розумі, почуттях, душевних поривах матері. Людина в своєму моральному розвиткові стає такою, яка в неї тами, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі. Мудрість материнської любові полягає в тому, як, образно кажучи, воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворює головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутнє людини.
Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу. в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благоговіння, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію. Чутливим і співчутливим, здатним по-справжньому любити і жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати, що таке важко. Якщо вона не знатиме, що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною, байдужою людиною. Громадянин, трудівник, мужній і несхитний воїн, готовий покласти голову за свою віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини – світа має здатись людині убогим і порожнім. Треба вбачати важливу виховну місію в тому, щоб дитина уміла жаліти, оберігати серце матері, бо воно невичерпно щедре й нескінченне в своїй любові.
4.3. Бережіть людську любов
Умійте берегти й шанувати, звеличувати й удосконалювати людську любов – найтонше й найпримхливіше, найтендітніше й найміцніше, найкрихкіше й наймогутніше, наймудріше й най благородніше багатство людського духу.
Людська любов – вона є не тільки щастям, не тільки найчастішим джерелом радості й людських задоволень, вона веде до найприємнішого й найрадіснішого, але водночас і до найскладнішого і найважчого, найвідповідальнішого людського обов’язку – бо цей обов’язок довічний – до шлюбу. Людська любов – це не природний потяг і інстинкт, хоча й заснована вона на взаємному потязі протилежних статей і немислима без інстинктивного начала. Людська любов – це союз душі і тіла, розуму й ідеалу, щастя та обов’язку.
Найтонше й наймогутніше багатство людського духу – любов – діє на дитину, як музика, як чарівна краса, що полонить душу. Це багатство постійно настроює найчутливішу струну дитячого серця – чутливість до слова і до доброї волі, до ласки й сердечності. Той, чиє дитинство осяяне сонцем любові як невсипущої праці, що взаємно творить щастя, відрізняється винятковою чутливістю й сприйнятливістю до батьківського і материнського слова, до їхньої доброї волі, до повчань і напучень, порад і застережень.
Навчити дорожити життям – це той стовповий корінь моральної поведінки, від якого живляться віти чутливості, сердечності, турботи про людину. Якщо ви, мати, хочете бути своєму синові, своїй дочці найдорожчою в світі людиною, одухотворіть її прагненням творити радість, щастя для вас же. Ставлення до вінця краси людської – жінки – пізнається дитячим серцем з найтонших, найнепомітніших дрібниць. Щодня, коли в матері нелегкий, напружений робочий день, батько, приготувавши разом з дітьми вечерю, дістає свіжий рушник, і вішає його перед умивальником. Мам – найбільша трудівниця в цьому свіжому рушнику – велика повага до її праці, до краси материнської, до джерела життя.
Це і є виховання любові, виховання самого себе й дітей своєю поведінкою. Тільки там, де батько сам виховує себе, народжується дитяче самовиховання. Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне і захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже тонкій сфері виховання моральн
Вдумайтесь, батько й мати, в ці слова: що ми залишаємо в серцях своїх дітей – залишаємо своїми ділами й словами, вчинками й почуттями? Чим ми запам’ятовуємося нашим дітям, чим підносимо себе в їхніх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, здатна закарбувати в думах наш образ – образ справжньої людської краси. Це сила – велике багатство людського духу – любов. Творімо ж це багатство своїм життям. Є воно в наших батьківських серцях – є чим виховувати дітей [8, ст.160-167].
Висновок
Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.
Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”. Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім’я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину.
Сім’я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.
Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету [3, ст.8].
ДОДАТКИ
1.
“Мати – берегиня роду”
Виховна година
Мета
. Ознайомлення з народною творчістю, кращими творами літературного мистецтва, присвяченими материнству, сім
’
ї".
Інтер
’
єр
. Рушники, квіти, столи, прикрашені вишитими серветками, на чільному місці портрет жінки з немовлям. У кімнаті також плакати з висловлюванням видатних людей про матір.
Хід заходу
Вступне слово вчителя.
Мати... Це перше слово, яка з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Жінки усіх рас – сестри одна одній. Вони особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: “Найкраща мама – моя мама”, бо безмежна її ніжність. Хто б вона не була, де б не жила... Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері, випромінювалось би на всіх оточуючих, зло загинуло б. Саме їм, найріднішим, найдорожчим присвячуємо цей захід.
1-й учень.
Стежина до маминої хати в’ється через город. Усе тут до болю знайоме: он дбайливо висаджені кущики квасолі, а між ними поважно розплелося гарбузове гудиння, на видолинку буяє морква, сизію тугими голівками капуста, густими листочками пішли у ріст буряки, антенять стрілки кропу, тендітять покрапини маку-самосію, і немов сторожа, гордо вартують на окраїнах городу бур’яни.
2-й учень.
Усе довкола живе неньчиною присутністю. Ось і сапа залишена нею, одне – грабельки, певно, що тільки закінчила працю і пішла припорати хатнє господарство. Крізь причинене вікно доноситься тиха мелодія, яка, знаю, завше бентежила її чутливу душу.
У виконанні учнів звучить пісня “Про рушник” на сл. А.Малишка.
У цей час ведуча звертається до присутніх і називає прізвище тієї мами, яка напередодні цю пісню назвала улюбленою, а донька чи син підходить, цілує і дарує їй живі квіти.
3-й учень.
Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній, цей особливий фольклорний жанр, позначений високим поетичним сприйняттям, глибиною мелодійного звучання, багатством образів! Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до всього живого. Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби й захисники рідної землі, філософи та мудреці...
Звучить колискова пісня у виконанні мами.
4-й учень.
Вслухаюся в поетичні образи колискових і уявляю немовлятко... Дрімота-сон ходить біля вікон, заглядає у шибки, а там, на воротях, стоїть кіт у червоних чоботях...
А над усіма образами – величний образ жінки-матері, ніжне серце якої переповнене безмежно любов’ю до дитини.
Учениця декламує “Колискову” Лесі Українки.
5-й учень.
Споконвіку у народі існував звичай: колиску, що вийшла з ужитку, ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в оселі. А з якого дерева робили їх? Із клена, калини або ясена, щоб діти були дужими та співучими.
6-й учень.
Калина, верба, тополя, мальви... Одвічні символи, якими опредметнювалося найсвященніше, найдорожче, найсокровенніше – любов до рідної землі, до свого народу. Не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви – ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували – там земля мила, де мати народила.
Виконується пісня “Калина”.
7-й учень.
Яка мати не співала цих легких як сон пісень над колискою дорогих дітей своїх? І мовби продовження цього – уривок з листа О.Довженка до неньки: “Я дуже щасливий, мамо, що Ви в мене є десь, що Ви живі, що у Вас ще ясна пам’ять і ви співаєте з внуком “Соловушка”. Дай Вам Бог здоров’я ще поспівати довше, щоб осталась пам’ять про Вас у онуках на все життя...”.
Звучать українські народні пісні в родинному виконанні (співають бабуся, мама, тато, діти).
Прозвучали пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “На городі буркун”, “А я все дивлюся”, “Ой на горі та женці жнуть”, “Ой на горі два дубки”...
Ведучі підходять до родин і вручають їм пам’ятні подарунки.
8-й учень.
Віки мужності і звитяги, віки з шаблею в боях і за плугом, віки мук на невільницьких торговцях трьох материків і віки боротьби проти татарських, турецьких та інших орд, віки надії, віки журби, віки жіночого чекання і дівочої вірності – все увібрала народна пісня.
Звучить українська народна пісня.
9-й учень.
Мамо, дивлюсь у теплі неньчині очі, в яких, здається, одсвічує вся блакить рідної землі. І запитую: “А що означає “Берегиня”? “Берегиня”, любий мій синочку, - відказує вона, - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилася й освітилася – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хати – все це і є Берегиня.
Звучить українська пісня “Смерекова хата”, яку також напередодні замовили мами. Учениця декламує вірш В.Симоненка “Матері”. А тим часом дівчатка в українському одязі підносять до столиків улюблені страви мам, які самі приготували. Вареники з сиром, картоплею, капустою, гарбузова каша, голубці, пироги, тістечка та ін.
Лунає народний гумор, проводяться ігри “Хто швидше з
’
їсть вареники”, “Смішні вареники”, “Зайчик-чибирайчик”, щоб не переривалася пісня. В іграх беруть учать діти разом з батьками. Переможцям вручаються призи. Упродовж заходу прозвучали улюблені пісні всіх мам.
Захід закінчується поезією М.Сингаївського “Мати”.
[5, ст.29].
2.
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нероздільне і одвічне коло...
План-сценарій родинного свята
І.Організаційний момент.
На сцені учні класу та їхні батьки. Під мелодію української народної пісні “Зеленеє жито, зелене” до зали входять гості.
ІІ. Вступне слово вчителя.
Вчитель.
Я знову повертають до тебе в думках –
Чарівне і вічне життя загадкове.
Шукаю коріння у твоїх літах,
Дитинство моє веселкове.
Батьки і діти – серця одні,
Батьки і діти – душі пісні,
Батьки і діти – страждань політ,
Батьки і діти – родини цвіт.
Усі відчуваємо тяжіння життя,
Яких би не були ми націй і роду,
Та є найперша основа буття,
Що роду нема переводу.
ІІІ. Основна частина.
Вчитель
. Дорогі мої дітки! Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.
Учень.
Недарма в народі кажуть: “З родини йде життя людини”.
Учениця.
“Без сім’ї немає щастя на землі”.
Учень.
“Сім’я, рід, родина – ключ до щастя людини”.
Учениця.
“Хоч і по коліна в воду, аби свого роду”.
Мати.
Саме батьки навчають дітей звичаїв, обрядів, традицій своєї сім’ї, свого роду, що передаються з покоління в покоління. “З роду в рід життя кладе мости, без коріння саду не цвісти”.
(Звучить пісня “Ой, роде наш красний”. Під мелодію пісні “Ой лопнув обруч” виходять в коло діти).
Хлопчик.
Дівчаточка-ластів’яточка!
Дівчинка
. Хлопчики-горобчики!
Хлопчик і дівчинка
(разом
). Радьмося та виходьмо на вулицю в добрий час – нема таких співаночок, як у нас!
(“Подоляночка” – танець-гра. “А ми просо сіяли...”).
Бабуся Гра.
Дітки, я вам розкажу про українську народну гру “Піжмурки”. Щоб погратися – потрібно порахуватися!
Дівчинка
. Котилася торба з високого горба. А в тій торбі хліб-паляниця, кому доведеться – той буде жмуриться!
(Чути, як хтось стукає. Виходить дівчинка з патичком).
Дівчинка
. Добрий день! А чи не бачили ви моїх гусей?
Діти
. Яких?
Дівчинка
. Один сірий, другий білий, а третій – в капелюсі.
(Виходять “гуси”. Звучить пісня “Веселі гуси”).
Дівчинка
. А ви чого сюди забрели?
Гусак
. Погратися!
Дівчинка
. Ану, мерщій додому! Я вам пограюся!
Тітонька Забава
. У нашого народу є цікава гра “Гуси, гуси, додому!”. І я в дитинстві гралася в цю гру. Щоб уникнути небезпеки “гуси” прагнуть якнайшвидше добігти “додому”, а “вдома” вже ніякий вовк не страшний. Гуси в нас є, потрібно обрати “вовка”.
Дівчинка
. Йшла Маринка на стежинку, загубила там корзинку, а в корзинці хліб-паляниця, хто її з’їв – той буде вовк чи вовчиця!
(Діти починають гру).
Тітонька Забава
. Гуси-гуси, додому!
Гуси
. Навіщо?
Тітонька Забава
. Вовк за горою!
Гуси. Що він робить?
Тітонька Забава
. Гусей давить! Сірі, білі, пелехаті! Всі тікайте до хати!
Звучить пісня “На місточку”, сл. Г.Бойко, муз. А.Філіпенка. Інсценізація пісні).
Бабуся Гра
. А ми в дитсадочку гралися в українську народну гру “Баба куца”. Щоб погратися, потрібно “бабу” поводити.
Хлопчик і дівчинка
. А хто бабу не веде – той веселий не буде!
Діти
. Бабо, бабо! А на чому ти стоїш?
Баба
. На діжі.
Діти
. А що в діжі?
Баба
. Квас!
Діти
. То й лови сім днів нас!
Вчитель
. А буває й таке, що діти під час гри сварилися. Тоді доречною була мирилка.
Дівчатка
.
Миром, миром!
Вареники з сиром,
А пироги в маслі.
Ми подружки красні,
Не лаймося, а мирімося,
Граймося, веселімося!
Вчитель
. Виростають діти-соколята, вилітають з родинного гнізда, та на все життя пам’ятають колискову пісню, лагідну усмішку, ніжний погляд і теплі материнські руки. Яворова, ясенова, дубова колисочка, ніжна колискова пісня, що живила душу мою й тіло разом з материнським святим молоком. Саме це навчило мене розумінню добра, краси, любові.
(Звучить колискова пісня “Котику сіренький”. Дівчатка колишуть своїх ляльок).
Вчитель
. У сім’ї, діти, закладається коріння, з якого потім виростають і гілки, і квітки, і плоди. Великий дар природи – продовжити себе і повторити в дітях. На нашому родинному святі присутній родинний ансамбль Самійленків: Микола Павлович, Лідія Іванівна та їхні доньки. Слова вам, Лідіє Іванівно, берегине сімейного вогнища.
Дівчинка
. Ми низько вклоняємося вам і дякуємо.
(Вручають коровай і квіти).
Вчитель
. Недарма ж в народі кажуть: “Багатодітні батьки рід людський тримають”.
Бабуся Гра
. А ще кажуть: “Сім синів годую – щастя всім готую”.
Тітонька Забава
. З дітьми багато клопоту, та без них і світ не милий!
Вчитель
. Ось вам, добрі люди, ідеальна гармонія сім’ї, щастя, добра і таланту. Година вам щаслива! Щоб ви бачили сонце, світ і щасливих дітей, щебетливий внучат перед собою. З нагоди свята Матері даруємо вам пісню.
(Звучить пісня “Росте черешня в мами на городі”).
[6, ст.33]
Список літератури
1. “250 кращих творів з української літератури 7-11 класи”. – Харків:”Основа”, 1997 р.
[ст.367-368]
2. Збандуто С.Ф. “Педагогіка”. – Київ, 1965 р.
[ст.458-460]
3. “Початкова школа”. - №10, 1993р.
[ст.79]
4. “Початкова школа”. - №2, 1994 р.
[ст.24-26]
5. “Розкажіть онуку”. - №2, 1995 р.
[ст.29]
6. “Розкажіть онуку”. - №7-8, 1998 р.
[ст.36-38]
7. “Розкажіть онуку”. - №11, 1998 р.
[ст.33]
8. Сухомлинський В.О. “Батьківська педагогіка”. – Київ, 1978 р.
[ст. 56-79; 81-87; 160-167]
9. “Християнська етика”, 1999 р.
[ст.6-10]