З архітектури
на тему:
Сакральна дерев’яна архітектура Покуття.
ПЛАН
Вступ.
1. Історіографія джерела.
2. Генеза дерев’яних споруд.
3. Художньо-конструктивні ознаки храмових будівель.
4. Архітектура малих форм
4.1. Каплички.
4.2. Дзвіниці.
4.3. Придорожні хрести.
Висновок.
Використана література.
ВСТУП.
Церкви клали завжди на найкращому і найвищому місці. Саме спорудження храму згодом переросло в справжнє дійство. Тому художники й теслярі втілили високі мистецькі уподобання народу у живописі та різьбі.
Тому зберігши церкву, капличку, хрест ми збережемо не тільки пам’ятки майстерності, але й свою національну пам’ять. Це звичайно вимагає постійної уваги, адже бережливе ставлення вимагає усе: стародавні будівлі, іконографії, документ імена та могили. При всіх труднощах треба знати й цінувати працю батьків та пращурів.
Вважаю, що ведення наукових досліджень – це також певна справа зберегти культуру, донести її до людей. Зберегти зв’язок з минулим ми будемо мати майбутнє. Це є одним із завдань, які переслідує цей реферат.
Мета мого дослідження вивчити конструкцію та теми сакральної архітектурної спадщини Покуття, як окремої відмінності групи храмових будівель, що має свої відмінності і водночас перебуває в синтезі з іншими групами.
Предметом даного дослідження є дерев’яні церкви, дзвіниці, каплиці, придорожні хрести.
Основним методом дослідження є аналіз цінних дерев’яних культових пам’яток, статистичних видань, періодики, етнографічних нарисів, матеріалів з архівів.
Мій реферат – це дуже мала частка того, що можна сказати про нашу культуру. В українській історії існує безліч, так званих “білих” плям. Проте навіть спроба висвітлити ці прогалини, на мою думку, варто уваги. Можливо дане дослідження послужить джерелом для подальших наукових праць на шляху пізнання України і одного з її самобутніх країв Покуття.
1. Історіографія джерела.
Можна припустити, що деревообробництво було однією з найважливіших галузей. Воно об’єднувало такі ремесла як теслярство, боднарстов, різьбярство та ін. Теслярі зводили укріплення й мости, княжі і дворянські будинки.
У XV – XVIII ст. покутські теслярі зводили з дерева не тільки житло, а й церкви, оздоровлюючи профілюванням, рідше різьбленням, відповідні елементи конструкції.
Боднарство переважало у Коломиї, Печеніжині, Ланчині.
Майже в усіх місцях краю працювали столярі. Вони для церков створювали необхідне обладнання від карсака іконостаса і лав до таких невеликих як тетраподи, аналої тощо.
В 1589-1616 рр. споруджено в м. Коломиї (помилкова назва Благовіщинська) церкву. Згідно з джерелами сталося це 1587 р. за композиційними ознаками, належить вона до хрещатих у плані, утворених перетином прямокутників.
В церковній архітектурі даного регіону постійно повторюється традиційний тип тризубного та п’ятизубного хрещатого храмів. Проте народні майстри завжди наділяли свої витвори самобутніми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом і фантазією вони щораз по-різному застосовували архітектурно-конструктивні деталі, міняли пропорції обсягів.
Стародавні церкви на Гуцульщині – це оригінальні твори народного зодчества, поширеного на Україні в XVІІ – XVIII ст. В умовах польсько шляхетської агресії будувалися православні церкви як вияв боротьби з католицизмом та унією переважно за кошти селян і міщан. Талановиті народні майстри нераз жорстоко переслідувалися як польськими, так і покатоличеними українськими міщанами.
Тому деревяні церки Покуття становлять не лише велику мистецьку вартість, але й історичну, вони повязані з класовою і народно-визвольною боротьбою трудящих мас.
Міркувати про первісний стан споруди не важко, бо за свою історію не зазнала суттєвих змін. За свідченням Ю. Целевича, пережила вона дві реставрації – 1648 і 1767. 1845 церкву було перебудовано. Під чс перебудови дещо змінилося. Є відомолсті, що починаючи з 1610 поруч з церквою почали засновувати монастир приналежний до Скиту Манявського: “… коло половини ХІІ ст. пішли по волі своїх основателів взавідательство Скиту іще два інші на Покутті ново заношені монастирі в Товмачику і в Коломиї…”
Поруч Спаської Церкви 1587 збудовано Дзвіницю. Двоярусна споруда, нижня частина котрої виконана в зруб, а верхня – каркасна. Квадратний зруб закінчується на рівні широкого піддаша, а верхня каркасна частина представляє ярус голосників.
Покутська народна архітектура здатна відзначитися високим мистецтвом і своєрідністю. Стильові ознаки її найяскравіше виступають у кільтових спорудах, переважно в деревяних храмах. Хоч українському народу був чужий релігійний фанатизм, талановиті майстри минулого найбільшою мірою виявляли свою любов до прекрасного саме в будівництві та оздобленні культових споруд. Адже в феодальні часи релігія була панівною ідеологією, і коджна справа освячувалась або засуджувалась церквою. Крім того церква була чи не єдиним місцем спілкування людей.
Старовинні церковні будови Гуцульщини – цінні пам’ятки дерев’яної архітектури. В цих культових спорудах віддзеркалюються різні види образотворчого мистецтва – різьба по дереву, живопис, зокрема настійні розписи, виконані з надзвичайною майстерністю народними талановитими умільцями.
На основі описів церковних візитаторів з 1753-1756 рр. встановлено понад 60 покутських церков. Усі вони були побудовані в XVІ - середині XVIII ст. з дерева і відзначалися високими архітектурними формами. Візитатори виділяють кілька видів сакральної деревяної архітектури. Це, перщш за все, - трибанні церкви (Стопчатів, Молодятин, Березів Нижній, Березів Горішній, Текуча, Печеніжин, Люча та ін.) будови яких сягають початків XVІI і навіть XVІ ст. Про церкву в с. Акрешорах записано, що вона “побудована в 1738 р.”, а в Старих Кутах побудова церкви позначена 1749 р.
Однокупольні церкви згадуються в описах 1753-1757 рр. в Старих Кутах, Марківцях, Пасічній, Биткові, Делятині, Космачі та інших населених пунктах не лише на Покутті, але й на Гуцульщині та Буковині. І всі вони як і трибанні були покриті ґонтами.
Згадуються також церкви у вигляді шоп, кімнат. Так, дерев’яна церква Василія – “у вигляді шопи” в с. Олешеві Тлумацького р-н.; дерев’яна церква Михайла – “у вигляді шопи” в с. Жукотині Коломийського р-н.; в с. Рожнові церква Михайла – “давня, побудована у вигляді шопи, а коли, ким – не пам’ятають” (очевидно церкви побудовані значно раніше, приблизно в XVІІ ст.); у с. Гончарів та с. Велика Кам’янка – “церкви дерев’яні у вигляді кімнати без хреста і копули” (збудовано давно).
Саме покутські теслі протягом XV – XVIII ст. створили яскраву і самобутню школу народного дерев’яного будівництва. Дерев’яні храми побудовані на покутті, відзначаються своїми архітектурно-конструктивними формами і оригінальними деталями декору і особливою гармонією пропорцій. В цих будівлях втілено високі ідеали та мистецькі уподобання народу.
Викликає захоплення церква св. Михайла, побудована з “різаного дерева” в с. Печеніжині, а також передміська печеніжиньська церква Воскресіння. Цінними пам’ятником дерев’яної архітектури XVIII ст. є церква Богородиці у Ворохті, розташована в мальовничій гірській місцевості. Вона відзначається найдосконалішими пропорціями і надзвичайно гармонійними формами. Зовнішнім виглядом вона нагадує церкву в с. Ясиня Рахівського р-н. – з центральним і східним зрубами, які зберігають ще просту чотирискатну форму покуття.
2. Генеза дерев’яних споруд та їх типологія.
Перші відомості про сакральну архітектуру до-християнських часів і часів становлення християнства ми знаходимо в “Книзі Книг” – “Біблії”, в старому і новому її завітах.
Першою культовою архітектурою можна вважати жертовники на яких приносили люди жертву цілопалення Господові: “ І збудував Ной жертовника Господові. І взяв він із кожного чистого птаства і приніс на жертовнику цілопалення”.
Але згодом, як знаходимо в Біблії, в книзі вихід 25, Господь звертається до Мойсея, щоб збудував він із синами ізраїлевими церкву і зробив престол і кивот та інші церковні атрибути. “І нехай збудують Мені святиню, - і перебуватиму серед них. Як усе, що я покажу тобі – будови скинії та будову речей її, і так зробите і зроблять вони ковчега з акаційного дерева, - два лікті і пів довжини його…”, “… і покладеш до ковчегу це свідоцтво, що Я тобі дам”. Біблія нам подає також ім’я першого майстра, що збудував скинію, тобто церкву; зробив ківот та інші священні речі.
Ім’я його Бецал’їл, син Урієвий, сина Хура Юдиного племини.
Потім знаходимо в другій книзі хронік 2,3 рядки: “І зачав Соломон на горі Морійя…”. Саме Соломон постає першою людиною, яка збудувала мурований храм – дім Господа Бога.
В Новому Завіті в описі таємної вечері рядки: “Як Вони споживали Ісус взяв хліб, і поблагословив, поламав і дав, і дав їм і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!”. І взяв він чашу, і, вчинив подяку, подяку їм, - і пили з неї всі. І промовив до них “Це кров моя Нового заповіту, що за багатьох проливається…”. По смерті й воскресінню Христа – суть церкви дещо змінилася.
Тепер в ківоті зберігається “тіло” й “кров” Ісуса Христа, яку приймають в жертву Господові за людські гріхи.
3. Художньо – конструктивні ознаки храмових будівель.
Церкви Покуття переважно дерев’яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в 17-18 ст., але більшість – у 19- поч. 20 ст. Як і всі дерев’яні церкви Гуцульщини, наші церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічаються три-й п’ятиверхі у плані майже всі вони хрещані й поділяються на п’ять типів. Згідно з цим поділом всі вони в плані утворюють хрест, або ж хрест зі скороченим центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові рамена скорочені.
З обстежених понад 50 церков Покуття видно, що чим старша за віком церква, тобто, не пізніше кінця 18 ст., тим менша вона за розміром і в більшо
З початку ІІ половини XVIII ст. українське худонє дерево, передовсім іконостасне різьблення формується із зростаючою декоративністю, у напрямі бароко. Ремісні цехи теслярів і різьбярів, котрі пропонували замовлення на спорудження і обставу храмів. Теслярі, будівники володіли також різними техніками різьблення та профілювання.
З XVII ст. нам стають відомі майстри, які були водночас і виконавцями профільних та різьблених частин церков: Ілля Пантелеймон, “Григорій тесля з Дрогобича” – напис на сволоку церкви с. Воскресінці.
У XVIIст. Починає формуватися система зовнішнього оздоблення архітектури Українських Карпат. Виступи балок, так звані “виступи”, у місцях зрубів прикрашували профілюванням у вигляді округлих напливів хвилястих форм. А стовпи моделювали ритмічним чергуванням ковбиків, “диньок”, валиків, жгутів тощо.
Гзимси, фризи, карнизи – це профільовані дошки іноді відповідно різьблені балки.
Унікальним зразком гармонійної єдності архітектурних форм декоративних частин будівлі є дерев’яна церква св. Миколи із села Живачів Тлумацького р-ну., збудована 1763р., невідомим майстром.
Збереглися скупі дані про майстрів – теслярів XVIII ст.: Василь Колтика, Данило Прокопій, Павло З Битлі, Матей Гилить, Лесь Ковчуків. Майже всі майстри були місцеві, тобто вихідці з Бойківщини та Гуцульщини.
Профільовані стовпи ганків церков у вигляді подвійних балясин і ковбиків ще зустрічаютьємо в селах Балинці, Олешеві, Грушці. Найбільше уваги майстри привертали різьбленню церковних одвірків, карників, сволоків, риглів тощо.
Різблення на архітектурних деталях церков та дзвіниць Українських Карпат майстри – будівниць застосовували не так часто. Ця техніка декорування орієнтована на сприйнятті з близька. У карпатській сакральній архітектурі українців переважає плоску різьблення. Рельєфне різьблення, композиційні елементи якого зображають стилізовану рослинність трапляється вкрай рідко.
Контурне різьблення з вибраним тлом на конструктивних деталях східнокарпатських церков рідкісне явище. Із культових споруд Українських Карпат виявлено на даний час унікальний випадок застосування такого підвиду різьблення. Орнаменти складають поширені на карпатських теренах мотиви: “квадратики”, “хвильки”, “драбинки”, “фасульки”, “зубчики”.
Плоским виїмчастим різьбленням оздоблені одвірки церкви св. Дмитра с. Луковиця.
Різьблені портами дерев’яних церков увібрали розмаїття мотивів орнаменту, елементів композицій цього виду художнього оздоблення. Своєрідні зразки народного різьблення дають можливість виявити ще одну особливість творчості майстрів будівничих.
На деталях галерей різьблення не було поширеним видом художнього оздоблення, оскільки майстри надавали тут перевагу профільованим формам декору.
Оздоблення різьбленням гзимсів подає у монографії “Українські дерев’яні церкви” М. Драган.
В старинних церквах замість гзимку зустрічається рядок висячих гонт, прибитих до крайньої лати й вирізаних долиною у гарну зубчасту мережу. Деталі описання не часто прикрашали стрічковим орнаментом геометричних дворядкових “Зубчиків” (с. Росохач).
Арки – вирізки дерев’яних церков південно-східної частини Українських Карпат прикрашені вейлегистим геометричним різьбленням. На карнизах парапетів дзвіниць, під аркадою, зустрічаємо різьблені стрічки “пасочки - штрейфики”, подвійних обернених “зубчиків”. На Покутті у церквах серед дерев’яного літургійного обладнання часто зустрічалися поліхрамовані ручні напрестольні і процесійні хрести, трійці, патериці, котрі демонструють народну семантику кольорів та їхнє традиційне поєднання. Розфарбуванню підлягає й придорожні хрести – фігури.
Настійні декоративні розписи ще до ІІ св. війни можна було побачити в сільських дерев’яних церквах Покуття. Найдавніші твори розпису поч. ХІХ ст. збереглися в церкві Різдва Богородиці, село Добротів Коломийського району.
4.Архітектура малих форм.
Дзвіниці Покуття, як і по всій Україні, належать до найстарших зразків дерев’яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і утворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.
Будувалися дзвіниці з твердих порід дерева. Це давало можливість не зносити їх навіть при значному пошкодженні, а замінювати ту чи іншу пошкоджену частину. Тому й архітектурні форми дзвіниць зазнали малих змін, що сприяло збереженню їхнього архаїчного вигляду.
За конструкцією дзвіниці у переважній більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця високим дашком. Також трапляються й триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною архітектурою.
Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі – ззовні, і щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.
До громадських слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комунікативною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовищах, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів.
Щоб захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеликий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева, рідше – з цегли. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою, дах покривають гонтою, а тепер – бляхою. В середині каплички роблять настіл, на якому ставлять хреси, образи, фігури святих, свічки. В новітні часи стіни прикрашають образами.
Уздовж доріг клали здавен придорожні хрести або фігури. Причини тут були різні. Ставили ті хрести на місці зруйнованих поганських капич, біля криниць, річок та струмків на спомин про хрещення; на роздоріжжі, де хтось помирав наглою смертю; ставили на честь визначних подій в житті громади – знесення панщини, відмова вживати горілку, на Божу славу тощо. Хрести виготовляли з дерев твердих порід, вирізьблювали з граніту, мурували з цегли або каменю. Були вони різної форми – від простих до складних, прикрашених фігурами святих, написами або орнаментами.
Висновок.
Жодна проблема не викликала в історії мистецтва стільки суперечних думок та гіпотез, як українське сакральне дерев’яне будівництво.
З початку ХХ ст. по наші дні робилася спроба відповісти на питання генези, розвитку форм та походження українського дерев’яного сакрального будівництва. Все, що відбувалося з вивченням дерев’яної архітектури на початку ХХ ст. і , зокрема, з церквами, було причиною “відсутності школи істориків мистецтва. По-друге, не можна брати за історію мистецтва, коли не вивчені окремі пам’ятки, які дійсно є репрезентами даного стилю в даній епосі…”.
Зібравши велику кількість обміряних та сфотографованих дерев’яних церков Підкарпатської Русі, він добивається їх презентації в Празі на виставці “Життя і мистецтво Підкарпатської Русі”, для якої підготував каталог.
Давня плоска різьба не знала великої кількості орнаментальних мотивів. Основні найдавніші і найбільш популярні творилися з ліній різної товщини та довжини.
В покутському народному будівництві різьблення знаходить застосування з давніх часів. Коло мотивів, як і місця, визначені в споруді були обмежені. Найдавнішими були посередині нижньої частини хатського сволока хрести різних конфігурацій.
Різьблення в поєднанні з профілюванням здавна виступало в такому відомому на слов’янських землях компоненті інтер’єру селянського життя. Рідко яка хата обходилась без нього.
Запровадження християнської культової архітектури значною мірою пов’язане з потребою означити місце знаходження священних останків.
Використана література.
1. Біблія. М.: Видання московського патріархату.
2. Arok, скриня, церковно - слов’янський ковчег гр. kibwtos, кивот.
3. Біблія. М.: Видання московського патріархату, 1998, Старий Завіт Книга вихід 35.30.
4. Самойлович В. Українське народне житло. К., 1972.
5. Сидор О. Орнаментальні мотиви в давньому українському мистецтві // НТЕ. – 1985. - №5.
6. Станкєвич М.Є. Структури художнього тексту хреста.// Мистецтвознавчі дослідження. Спец. випуск НЗ. Українська хрестоматія. – Львів, 1997.
7. Бойчук Б. Орнаментальна творчість покуття кінця ХІХ – ХХ сти.// Народознавчі зошити. – 2000.- №3.
8. Тарас Я. Українська дерев’яна сакральна архітектура. // Народознавчі зошити. – 1999.- №4.
9. Хом’як Л. Надмогильний знак і церковна споруда: ізоморфність структур. // Народознавчі зошити. – 1997.-№5.
10. Бойчук Б. До історії народного мистецтва покуття. // Народознавчі зошити. – 1999.- №4.
11. Тимків Б., Квас К. Виготовлення художніх виробів з дерева. – Ч. 1,2. – Львів, 1995, 1996.
12. Чарповський о. Українська народна скульптура. – Львів, 1976.
13. Моздир М. Українська народна меморіальна скульптура. – К., 1996.
14. Драган М. українська дерев’яна різьба ХVІ . – Львів, 1937.