Кабінет Міністрів України
Національний університет біоресурсів і природокористування України
ННІ лісового та садово-паркового господарства
Факультет садово-паркового господарства та ландшафтної архітектури
РЕФЕРАТ
на тему:
«Старовинні парки України»
Виконала:
магістр другого року
навчання
Ляшенко І.М.
Перевірив: Кузнєцов С.І.
Київ-2010
ЗМІСТ
1 Устимівський дендрологічний парк
2 Хомутецький парк
3 Парк Феофанія
4 Качанівський парк
1
Устимівський парк
Устимівський дендрологічний парк — парк загальнодержавного значення, знаходиться на території села Устимівка Глобинського району Полтавської області.
Статус загальнодержавного парку надано з метою вивчення та збагачення в штучних умовах рослинних ресурсів регіону для найбільш ефективного наукового та господарського використання
Загальна площа дендропарку складає 8,44 гектари. Територія розділена на 51 куртину і захисні смуги.
Весною 1893 року місцевий землевласник Василь Васильович Устимович разом із своїм другом та колегою Олександром Івановичем Дегтярьовим заклав перші посадки парку на площі 0,15 десятин, це місце і досі носить назву «Дегтярівщина». Надалі площа парку щорічно збільшувалася і у 1910 році була доведена до 8,44 га, отримавши назву «Нова ботаніка». Поповнення колекцій йшло, без перерви, до 1916 року. Саджанці і насіння завозилися в основному з берлінської фірми Шпетта, а також із садівництв Варшави, Львова, Одеси і Кременчука.
18 травня 1929 року приймається рішення оголосити Устимівський дендрологічний парк заповідником республіканського значення та взяти його під охорону держави. Статус загальнодержавного парку надано з метою вивчення та збагачення в штучних умовах рослинних ресурсів регіону для найбільш ефективного наукового та господарського використання.
Більш ніж за 100 років існування Устимівського парку склад його дендрофлори періодично змінювався. Перша наукова інвентаризація була проведена у 1922 році. На той час у парку росло 234 види і форми дерев та кущів. У 1929 році в Устимівському парку зафіксовано 293 види і форми рослин. Найповніше і всебічне дослідження дендрофлори парку здійснив відомий український ботанік А. Л. Липа у 1936 році. Ним було зареєстровано більше 400 порід.
Першу післявоєнну інвентаризацію було проведено у липні 1952 року. У парку нараховувалося 171 вид рослин, а у 1970 році - вже 476 видів. До каталогу, який у 1975 році був виданий ВІРом, було внесено 490 найменувань рослин.
На сьогоднішній день колекція налічує 483 таксони, які належать до 51 родини, 123 родів, 376 видів, 107 різновидностей, садових форм, сортів та гібридів (майже на 90% колекція парку складається з лікарських рослин). Вона являє собою унікальне зібрання деревних та кущових порід.
Географія рослин представлена такими регіонами: Північна Америка, Європа, Крим, Кавказ, Сибір, Середня Азія, Далекий Схід, Китай, Гімалаї.
Колекція хвойних порід представлена 5 родинами, 12 родами, 42 видами, 36 різновидностями та садовими формами. Серед них є доволі цікаві екземпляри дерев з родини Соснові. Зокрема, надзвичайно красива ялиця каліфорнійська, або одноколірна, віком близько 110 років. Вона добре акліматизувалась і щороку плодоносить. Привертає увагу 20-ти метровий екземпляр псевдотсуги тисолистої, яка походить із тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Доволі цікава за формою крони ялина звичайна «Гірляндна». Не поступається їй ялина звичайна «Змієвидна». Ялина колюча представлена формами — блакитною, сизою й сріблястою. Особливо привабливо виглядає модрина японська, яка стоїть окремо від інших. Батьківщина цього екзота — Японія. В ботанічних садах і парках нашої країни зустрічається рідко. Росте в парку Устимівки і єдине в Україні 95-річне дерево сосни віргінської. Крім вищезгаданих видів ростуть у парку 105 екземплярів сосни Веймутова (хвоя у цієї породи м'яка і не колеться).
Одним з найбільш широко представлених в Устимівському дендропарку видів є туя західна. Крім базового виду у нас ростуть 12 садових форм туї західної, які відрізняються між собою за кольором та формою хвої, за формою крони. Широко представлений у колекції парку яловець віргінський (107 екземплярів). Довгі, розлогі, трохи піднесені вгору гілки утворюють широку, майже округлої форми крону. Надзвичайно декоративні садові форми ялівцю віргінського — сиза, сірувата та голчаста.
Крім хвойних колекція дендропарку налічує 404 види і форми листяних деревних і кущових порід.
У дендропарку росте значна кількість дерев ліщини деревовидної (ведмежого горіху). Перші 3 дерева до Устимівського дендропарку (та в Україну) потрапили у 1910 році з Ростову-на-Дону. Рослини добре прижилися, цвітуть, плодоносять та дають самосів до цього часу (тривалість життя в природних умовах 200 років).
Культивується чимало видів і форм дубів: дуб звичайний «Колоноподібний» віком близько 110 років, дуб звичайний «Глибоколопатевий», що має глибоко-розсічене листя, дуб великоплідний родом з Північної Америки, дуб північний віком 115 років.
Серед гарноквітуючих кущів привертають увагу забарвленням квіток та чудовим ароматом садові жасмини (чубушники) та бузки. Всього в парку ростуть 14 садових форм чубушнику, 7 видів бузку та 10 сортів бузку звичайного.
Найбільш широко в Устимівці представлена родина Розові (26 родів, 83 види). В парку росте велика кількість видів черемхи (5 видів), ірги (5 видів), глоду (10 видів), горобини (4 види), таволги (13 видів), яблунь (5 видів), шипшини (7 видів). Доволі цікавий маловідомий вид екзохорда Альберта, яка походить з Середньої Азії.
З представників родини Бобових у парку ростуть: аморфа (3 види), робінія (3 види), карагана (7 видів), золотий дощ (2 види); міхурник, кладрастис, дрок, петтерія. Деревам софори японської близько 110 років. Походить вона з Китаю і Японії. Крона густа ажурна, листя яскраво-зелене, квітки жовтувато-білі запашні, зібрані у великі китиці.
Бархат амурський, або амурське коркове дерево, походить з Далекого Сходу і Північного Китаю. Стовбур бархата вкритий світло-сірою, трохи зморшкуватою, бархатистою на дотик, завдяки корковому шару, корою. В парку зростають кілька дерев цього виду.
В Устимівці ростуть два види айланту. Стрункі стовбури, ажурна крона, великі перисті листки надають деревам декоративний вигляд.
Ксантоцерас горобинолистий, який походить з Північного Китаю, росте у вигляді невеликих дерев або кущів у різних куртинах парку. Рослини віком від 1 до 110 років. Це найбільша колекція в Україні. В умовах Устимівки добре плодоносить і дає самосів.
Ковпа́ківський лісопа́рк — пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення (з 1975). Розташований на обох берегах річки Ворскли, у Котелевському районі, на території Котелевського лісництва. Площа Ковпаківського лісопарку — 196 га.
Зростають 75 видів дерев та чагарників, 467 видів трав'янистих рослин (серед них — значна кількість рідкісних). Є багато лікарських рослин.
В лісопарку — 17 видів ґрунтів, великі запаси прісної та мінеральної води.
Закладений у 1918 з ініціативи та за участю колишніх солдатів-фронтовиків. Після Великої Вітчизн війни жителі Котельви вирішили в пам'ять про свого земляка — прославленого партизанського генерала, двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака створити новий лісопарк, відтворити в мініатюрі бойовий шлях ковпаківців по тилах ворога. Жителі селища, учні під керівництвом ентузіастів-учителів побували у всіх головних пунктах партизанського рейду, здійсненого в роки Великої Вітчизн війни партизанами-ковпаківцями, зробили ескізи кожного лісу, гаю, ковпаківської землянки. А потім усією громадою садили дерева, кущі, засипали яри, прокладали стежки. Висаджували саджанці брянських дубів, карпатських смерек, поліських кленів, карпатських чагарників. Обладнано землянку С.А.Ковпака.
У лісопарку створена «Партизанська стежка», яка відтворює шлях партизанського з'єднання по тилах німецько-фашистських окупантів від Путивля до Карпат. Ділянки носять відповідні назви: «Спадщанський ліс», «Брянщина», «Деснянщина», «Лельчинці», «Лоївщина», «Прип'ятський гай», «Сарненський гай», «Скалацький гай», «Тетерівщина», «Яремче». Багато саджанців і кущів завезено із цих місць.
На підході до лісопарку росте стара тополя, посаджена 1918 партизаном громадянської війни П.І.Токарем, розстріляним фашистами в 1942. Збереглося 50 сосен, посаджених С.А.Ковпаком. У лісопарку є також історична пам'ятка — Барвінкова гора. Лісопарк перебуває у віданні Полтавського лісгоспзагу.
2 Хомутецький парк
Хомутець заснований у ХVI столітті миргородськими козаками. У 1620 р. польський король Сигізмунд ІІІ віддав Миргород із хутором Хомутець шляхтичу Івану Чернишевському, але 1621 їх захопив черкаський староста Костянтин Вишневецький (дядько й опікун Ієремії Вишневецького). Польський суд присудив ці володіння королю, який віддав їх Бартоломею Обалковському. Але К. Вишневецький не підкорився рішенню суду і до визвольної війни українського народу 1648-54 Хомутець був у числі його володінь. Наступний власник — хомутецький сотник, пізніше — миргородський полковник Павло Апостол. який 1659 був наказним гетьманом. У 1689 Данило Апостол (згодом — гетьман Лівобережної України) отримав на Хомутець універсал гетьмана І. Мазепи.
В 18 ст. садиба була розбудована з урахуванням настанов доби бароко. Серед садибних будівель - оранжерея і сад бароко, розпланований за примітивним планом. Рештки первісного розпланування збереглися посеред сучасного пейзажного парку, а сам парк оголошено пам'яткою садово-паркового мистецтва. Ніяких значущих робіт по реставрації парків не проводиться, частина паркової території зайнята від училищний стадіон.
На початку ХІХ століття господарем Хомутця став російський письменник, історик і дипломат І. М. Муравйов-Апостол. У 1754 полковником М. Д. Апостолом була збудована мурована Троїцька церква з дзвіницею, 1883 освячена Покровська дерев'яна церква з дзвіницею, при якій діяли бібліотека і жіноча школа грамоти, у 1892 — дерев'яна Воскресенська церква. 1884 в приміщенні, спорудженому на кошти поміщиці Муравйової-Апостол, відкрито земську школу ( зруйнована у 2008 ). З 1891 діяла земська лікарня.
У 1888 та 1889 Хомутець відвідав А. П. Чехов. Він хотів тут придбати хутір, заснувати «літературну колонію» і побудувати лікарню, але ці задуми не здійснилис
На початку 19 ст. маєток перейшов у володіння Івана Муравйова-Апостола – письменника, історика та дипломата – нащадка Данила Апостола по жіночій лінії. З 1806 року він мешкав у Хомутці і саме за нього було перебудовано палац та переплановано парк. За Радянського Союзу палац передано під агропрофшколу, технікум свинарства і нарешті зооветеринарний технікум, який існує тут і дотепер. Зараз палац покинутий (для потреб технікуму збудовано нові приміщення) і поступово руйнується.
3 Парк Феофанія
Парк Феофанія у Києві - це не тільки гарна природа, затишне місце для відпочинку, але й цінний історичний пам'ятник, центр духовного життя українського народу. Здавна парк Феофанія вважався однією з найкращих природних зон для оздоровлення організму і зміцнення душевних сил. Цьому сприяє не тільки цілюще повітря, але й позитивна енергетика, якою буквально "просочена" ця місцевість. Зручною є і транспортна розв'язка. Хоча Феофанія і розташована на околиці Києва, між районами Теремки, Голосієво і Пирогово, але досить вигідною є близькість до парку Кільцевої дороги, проспектів Академіка Глушкова та Академіка Заболотного, що дозволяє відпочиваючим швидко дістатися центра міста.
Рис. 1 Феофанія
Історична місцевість, селище на пд. околиці Києва. Розташована між Голосіевом, Теремками і Пироговом. Найстаріша частина — вздовж вул. Академіка Лебедєва, довкола Свято-Пантелеймонівської церкви. Згадується у 1471 як Лазорівщина, що була володінням київ. тіуна (розпорядника) Ходики. Версію про походження назви від імені ченця-пасічника Лазаря науково не підтверджено. Згодом — хутір Лазарівка. Тоді ця місцевість була частково рівною, частково горбистою, місцями усіяною ярами, а місцями вкритою густим лісом. Вона перебувала у власності київського розпорядника Ходика. У 16 столітті Лазарівщина відійшла до Печерського монастиря, а пізніше перейшла у власність митрополитів Київських - Петра Могили та Сильвестра Косова. Саме Сильвестр Косов подарував Лазарівщину чиновнику Ширховському, а той, у свою чергу, наприкінці 18 століття передав її у відання Софійського монастиря.
Одночасно у 17 — 18 ст. згадується під назвою Шахравщина (Шархавщина). Наприкінці 18 ст. належала Софійському чоловічому монастирю.
У 1802 році Урядовий сенат наказав Київській Казенній палаті виділити ділянку землі, що зветься Лазарівщина, настоятеля Михайлівського монастиря. З 1803 року тут оселився перший київський вікарій єпископ Феофан Шиянов. Тоді ж Лазарівщину було перейменовано у Феофанію. У цей час на території побудовано і освячено перший храм на честь Чуда Архангела Михайла і архієрейський будинок при храмі. У Феофанії не було постійної братії, урочище не мало ніяких матеріальних благ, а богослужіння тут почали проводитися з 1858 року, тільки на свята. У 1859 році настоятель Михайлівського монастиря доручив одному зі старців - ієромонаху Воніфатію розпочати будівництво монастиря на території Феофанії.
З 1861 року починається поступовий розквіт Феофанії. З цього часу і до революції у Феофанії зведено 4 храми: дерев'яну церкву Чуда Архангела Михаїла, храм Всіх Святих, кам'яний храм Володимирської ікони Божої Матері, а також собор Святого Пантелеймона. Тільки в 1901 році після благословення митрополита Київського і Галицького Феогноста парк Феофанія офіційно став іменуватися скітом, приписаним до Михайлівського Золотоверхого монастиря. Скіт було поступово упорядковано завдяки праці старців-ченців. До початку 20 століття у Феофанії залишилося тільки 3 храми. За період з 1905 по 1912 роки на території Феофанії побудовано Пантелеймонівський собор, який на сьогоднішній день є пам'ятником архітектури. Будівництвом храму займався єпархіальний архітектор Є.Ф. Єрмаков. Будівлю було виконано в біло-рожевій гамі, в архітектурі превалювали строгі пропорції, які вдало гармоніювали з горбистою місцевістю. Доля храму склалася трагічно, тут прийняли мученицьку смерть іконописці, які розписували стіни храму і відмовилися завершити роботу за наказом червоноармійців, сам храм було зруйновано.
Частину території парку Феофанія в Києві було віддано під дитячий будинок, оскільки на той момент раз у раз представники радянської влади виступали зі звітами про те, як з користю для широких мас використовується майно монастирів. З 1920 року на території парку Феофанія розмістився приміський радгосп, пізніше з'явилися різні лікувальні установи, в основному відомчі, а також головна обсерваторія і польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України. У 1941 році Пантелеймонівський собор на території парку Феофанія опинився в епіцентрі мінометного обстрілу, пізніше в будівлі собору проводилися експерименти з вибухами направленої дії.
Статус парку-пам'ятника Феофанії присвоєно в 1972 році. А в 1992 році Державне заповідне господарство Феофанія, що належить Національній академії наук України, стало пам'ятником садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. З 1993 р. Феофанія стала скітом Покровського жіночого монастиря. Вперше за 90 років свого існування Пантелеймонівський собор освячено архієрейським чином. Ця подія відбулася в серпні 1998 року. У 2002 році Благовіщенський храм на території Феофанії став самостійним.
2003 рік - переломний для парку Феофанія. Тут почалися реконструкційні роботи: було створено зони відпочинку біля ставків, проведено каналізацію, встановлено альтанки, фонтани, прокладено бруковані доріжки, упорядковано берег. Планується організація пунктів громадського харчування і контрольно-пропускного пункту з автостоянкою. Повне завершення реконструкційних робіт планується завершити до 2010 року. На сьогоднішній день у Феофанії розташовано: Свято-Пантелеймонівський монастир, Інститут теоретичної фізики Національної Академії наук України. Недалеко від Феофанії - однойменна клінічна лікарня.
У парку є паломницька стежка, на якій розташовано джерела. Популярним серед туристів і прочан є цілюще джерело під назвою "Сльози Божої Матері". Вода в ньому трохи солонувата, адже згідно з легендою Божа Матір впустила сюди свою сльозу, від чого вода і набула такого смаку. Трохи поодаль інше джерело, що представляє собою яму з обробленими деревом бортами. Вода в ньому влітку не більше +8 градусів, а взимку не опускається нижче +4. Священики та монахи радять три рази зануритися в купіль з головою, тричі перехреститися, а потім прочитати молитву. З монастирського лісу стежкою можна вийти до каскаду озер, де часто влаштовуються пікніки. Хоча поряд здавалося б незайманий ліс, але територія парку облагороджена. Тут є оповиті квітами альтанки, клумби з декоративними рослинами, лавочки та фонтани.
Рис. 2 Парк Феофанія
У парку ростуть лікарські рослини: мати-й-мачуха, ромашка, лаванда, звіробій, є комплекс озер, в яких водяться соми та вужі, альпійські гірки, дитячі майданчики.
Рис. 3 Парк Феофанія
4 Качанівський парк
Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Він виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, плетея, катальпа.
Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із зелених масивів гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, гірки Кохання і Вірності, «Романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.
Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П. О. Рум'янцевим-Задунайським як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — кінця XIX століть.
Рис. 4 ДубОлександра Довженка
Рис. 5 Місток у парку
Рис. 6Романтичні руїни
Рис. 7 Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»
Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в цілому асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.
У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другий будівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський і понад 70 років садиба належала цій родині.
У 1828 році закінчується розпочате ще при Г. Я. Почеці будівництво храму і церкву освячено Георгієвською — на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Вона складалась з палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної і південної, що завершували парадний двір; церкви усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садибного комплексу.
Під час володіння Тарновськими палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планованого рішення ансамблю і цільову єдність споруд. З одноповерхового палац був перебудований у двоповерховий з невисоким куполом, згодом додали барабан, що надавав будівлі більш центричного характеру. Перший поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, другий — дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, на заході — галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.