ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Історико-географічне відділення
Секція: етнологія
Специфіка будівництва слобожанської хати
Роботу виконала:
Возьна Анна Михайлівна,
учениця 11-А класу
Харківської гімназії №47
Харківської міської ради
Харківської області
Науковий керівник:
Студенцова Наталія Іванівна,
спеціаліст вищої категорії,
вчитель-методист
Харківської гімназії №47
м. Харків – 2008 р.
Зміст
Вступ
1. Історіографія досліджень українського народного житла
2. Технічні і технологічні прийоми будівництва слобожанської хати
3.Світоглядні уявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла
4. Сучасна хата на Слобожанщині (пошукова робота)
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність даного дослідження
Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, народна архітектура важливий засіб художнього, культурного виховання людини. Житло було для людини традиційної культури і засобом захисту від природних катаклізмів, і втіленням розуміння прекрасного, і центром Всесвіту, з якого починалося та яким закінчувалося земне життя.
Народне будівництво Слобідської України формувалося в руслі розвитку загальноукраїнської культури, але має ряд специфічних рис як у техніці будування, так і у використанні тієї чи іншої технології. На жаль, тип слобожанського житла ще й до наших днів залишається не достатньо вивченим. Майже не маємо праць етнографів, які б комплексно розглядали особливості слобожанської хати у порівнянні з іншими регіонами. У цьому ми і вбачаємо актуальність нашої роботи.
Мета роботи: дослідити технологічні та семантичні особливості хатнього будівництва Слобожанщини.
Розглядаючи це питання, автор ставив перед собою ряд завдань:
— проаналізувати внесок етнографів у розкриття технологічного аспекту та семантики українського житла на Слобожанщині (вибору місця забудови, типу хати, матеріалів, особливостей стін, стелі, даху, інтер’єру);
— дослідити сучасний стан житлового будівництва та динаміку його розвитку;
— окреслити світоглядні вірування наших земляків відносно будівництва хати, "примх", пов’язаних із цим;
— опрацювати матеріали польових досліджень, проведених фольклорно-етнографічною експедицією вчителів та учнів Харківської гімназії №47 у 2005 – 2006 роках.
Джерельна база:
— наукові дослідження етнографів та архітекторів ХІХ – ХХ ст.: Хв. Вовк [4] (особливості планування української хати, технологія будівництва печі, види матеріалів), С. Таранушенко [31] (опис слобожанської хати), А.Данилюк [9] (особливості слобожанської хати у порівнянні з іншими регіонами), М. Красиков (повір’я, пов’язані із будівництвом хати на Слобожанщині), В. Маланчук [19] (інтер’єр української хати), Т. Косьміна [16] (опис традиційного житла українців, у тому числі і слобожан); підручники "Етнографія України" за редакцією С. Макарчука та "Народознавство" статті Ю. Гошко [12, с. 197 – 220]та С. Макарчука [12, с. 67 – 76], [36, с. 456 – 473];
— комплект ілюстрацій Т. Косьміної "Традиційне українське житло";
— фондові матеріали Харківського історичного музею (типи хат "МалоросіяXVIII ст.");
— опубліковані матеріали польових досліджень фольклорно-етнографічної експедиції "Муравський шлях-97", проведених у селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів області;
— матеріали власних польових досліджень, проведених Студенцовою Наталею Іванівною та учнями Харківської гімназії № 47 влітку та восени 2005 – 2007 років у Центральній Слобожанщині (Харківський і Дергачівський р – ни) і для порівняльного аналізу – у Лозівському районі області.
Територіальні межі дослідження: землі Слобожанщини.
Хронологічні межі дослідження: XVIII – XXІ ст.
Практичне значення наукового дослідження.
Дослідження і вивчення традиційної культури рідного краю – це ще один крок для кожного із нас до усвідомлення й осмислення історії та культури Слобожанщини. Робота містить не лише пізнавальний і виховний характер, але й дає можливість використати матеріали, зібрані учнями Харківської гімназії № 47, в роботі краєзнавчих гуртків, заслухати на традиційних Сумцовських читаннях, на щорічному дитячому фестивалі учнівської молоді "Крокове коло".
Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків. До роботи автор додає список використаної літератури і додатки.
житло слобожанський світоглядний семантичний
1.Історіографія досліджень українського народного житла
Перші спроби дослідити народну архітектуру були зроблені в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це були праці наших земляків, етнографів та істориків М.Сумцова [28] та Д. Багалія [2], у певній мірі – Ф. Гумилевського [6], Г.Лукомського [18].
Великий унесок у вивчення етнографії Слобожанщини зробив М. Сумцов, який у своїй праці "Слобожане" (1918 р.) дослідив заселення регіону, життя і побут слобожан, їх традиційну культуру. Вчений зупиняється і на аналізі специфіки типу слобожанської хати, її особливостях, інтер’єрі. Цінним є опис сволока у хаті М. Ф. Сумцова на хуторі Боромлі, ілюстрації слобожанської хати. Це ґрунтовна праця, яка і сьогодні дає нам ключ до вивчення історії і культури нашого регіону.
Д. Багалій у дослідженні "Історія Слобідської України" порушує проблеми історичної географії й етнографії краю, його соціально-економічного й політичного розвитку, історії духовної й матеріальної культури, будівництва і побуту слобожан. У книзі є два розділи ("Заселення Слобідської України з другої половини XVII до кінця XVIII століття" і "Слобожанський побут"), які допомагають нам і сьогодні окреслити специфіку традиційної культури наших земляків, їх розселення, будівництво житла, побут. Для нас цінним є матеріал цього дослідника про тип житла слобідських полковників та простих селян і міщан. Д. Багалій дає повний опис будинків та інтер’єру заможних людей того часу – І. Шидловського, Хв. Шидловського та І охтирського полковника В. Перекрестова. Матеріали цього історика й етнографа-аматора є надзвичайно цінними для нас, бо дають можливість порівняти тип слобожанської хати XVII – XX ст. із сучасними будовами регіону.
Ключ до розуміння специфіки традиційної культури слобожан дають і праці етнографів-аматорів В. Іванова, зокрема праця "Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии" (1898 р.), та П. Іванова "Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии" (1907 р.), "Народные обычаи русские, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате" (1889р.). Поряд із фольклорним матеріалом, у цих працях маємо цілий комплекс "примх", який визначав день для початку забудови, місце майбутньої оселі, набір необхідних умов, виконання яких забезпечувало вдале будівництво та щасливе життя в новій оселі [12, 13, 11, 24].
У середині ХІХ ст. – початку ХХ ст. вийшла ґрунтовна праця "Українці: народні вірування, повір’я, демонологія", у якій є статті, що стосуються світоглядних уявлень слов’ян і вірувань, пов’язаних із життям українців.
Г. Булашев у кінці ХІХ ст. опублікував дослідження "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: космогонічні українські погляди та вірування", яка стала підґрунтям на освітлення комплексу вірувань слобожан, пов’язаних із житлом.
Досить цікавою, на нашу думку, є праця Хв. Вовка [4], у якій він розглядає загальний вигляд та характер хати, матеріали та способи будування на Україні, особливості будівництва печі, планування української хати, що дає можливість порівняти технічні та технологічні принципи будівництва хати.
Заслуговують на увагу і праці архітектора і вченого С. Таранушенка, який написав дві цінні, у розрізі досліджуваної нами теми, роботи – "Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України" [31] та "Старі хати Харкова" [31]. В останній із них автор не тільки описує тип слобожанської хати, але і її інтер’єр, особливості стін та стелі, їх декорування. Зокрема, подає розписи стелі (на білому фоні – птахи, зірки), які дослідник зустрічав на Харківщині[31].
Із тридцятих років двадцятого століття була розгромлена регіональна етнографічна школа і до 1950 року не з’являлося жодної етнографічної студії щодо слобожанського житла.
До середини 60 – 70х років ХХ століття народна архітектура України теж майже не вивчалася. У 1968 році почали з’являтися праці, присвячені вивченню народного будівництва в Україні. Це роботи, в яких розглядалися особливості забудови того чи іншого регіону, тип хат, їх інтер’єр; будівництво господарчих споруд, облаштування двору. Серед них – С.Таранушенко "Дивне поліське життя" (1969р.), П. Толочко "Древній Київ" (1976 р.), П. Манушенко "Народна дерев’яна архітектура Закарпаття (XVIII– початок ХХ в.)" (1976 р.), А. Данилюк "Замкнені двері на Поліссі" (1975 р.), А. Данилюк та М. Шпак "Бойківщина" (1972 р.), В. Маланчук "Інтер’єр українського народного житла" (1973 р.), І.Добрянська "Настінний розпис Лемківщини" (1968 р.).
Ключ до розуміння багатьох проблем народного будівництва, розвитку житла, його розмірів залежно від складу сім’ї дає праця С. Токарєва "К методике этнографического изучения материальной культуры" (1970 р.). Дослідник ставить питання про потребу збереження давніх традицій, що є проявом своєрідності етнічної культури [32]. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що своєрідним осередком народних традицій є житло з його оздобленням та обладнанням. С.Токарєв акцентує увагу на тому, що житло виконує соціальну функцію, воно, як правило, об’єднує людей в одну групу [32].
У роботах українських етнографів, які вивчали національне житло, Г.Стельмаха [23] і М. Приходько [20] знаходимо багатий матеріал щодо планування селянського помешкання, техніки будівництва, класифікації згідно зон. У працях М.Приходько на основі вивчення і зіставлення робітничого і селянського житла спостерігаємо тенденцію і потребу збереження окремих прогресивних традицій сільського житла (конструкція вікон, дверей, розташування речей) [20], що дає нам можливість обґрунтувати технічні та технологічні прийоми народної архітектури.
Велику увагу житловому будівництву в радянський період приділяв архітектор В.Самойлович [21]. У його працях узагальнюється своєрідність і багатий досвід у використанні будівельних матеріалів стосовно тієї чи іншої території України, а також розробляються питання, пов’язані з ефективним розміщенням входу, вікон, теплових додаткових шлюзів, розміру печі, оздоблення стін. Особлива увага приділяється творчому використанню традиційних рис народного житла в сучасних сільських будинках.
У 80 – 90х роках з’явились праці, присвяченні вивченню народної архітектури. Це, перш за все, праця Т. Косьміної [16], у якій вона розглядає традиційне житло Поділля, порівнює хату подолян із оселями інших регіонів. Цікавим є ілюстративний матеріал цієї дослідниці, де вона подає коментарі щодо типу житла, його інтер’єру, особливостей одягу населення.
У 1981 році вийшло наукове дослідження А.Данилюка "Українська хата" [9]. Це історично-етнографічна книга, яка вперше популярно висвітила народне житло в системі побутового, архітектурного і естетичного аспекту. Автор розглянув різні типи планування, архітектурні особливості традиційної української оселі, господарчих споруд різних регіонів України. "Народна будівельна творчість – явище історичне, багатовимірне, яке розвивалось у руслі поступу загальнолюдських цивілізацій. Воно постійно відчувало вплив різних факторів суспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на вікових шляхах найцінніше", – зазначав дослідник [9, с. 3]. Автор описує специфіку української хати різних регіонів нашої країни, особливості інтер’єра . Ця праця дає нам можливість порівняти народну архітектуру різних територій, знайти спільне і відмінне в традиційному будівництві житла.
У 40-х роках ХХ ст. з’явилось дослідження О. Воропая "Звичаї нашого народу". Знаходячись за межами України, цей етнограф з вуст переміщених українців записав звичаї, обряди, відомості про побут нашого народу. Цей матеріал є цінним у розрізі вивчення традиційної культури українців, зокрема слобожан.
Важливим дослідженням народної архітектури стала праця Л. Чижикової [37], у якій вона розглядає особливості будівництва на Слобожанщині. Дослідниця зупиняється на таких питаннях: особливості розвитку житла в регіоні, тип хат, технологічні прийоми, художнє оформлення осель, а також простежує зміни в структурі житлового будівництва на Слобожанщині. У роботі порівнюються матеріали експедиції, зібрані у Харківській, Воронезькій та Курській губерніях. Л. Чижикова розглядає особливості фундаменту, підлоги, стелі, дахів слобожанської хати.
Наприкінці ХХ ст. розвиток української етнології значно пожвавився, вийшов ряд цікавих етнографічних праць, присвячених народній архітектурі, особливостям забудови того чи іншого регіону. Це, перш за все, колективна праця "Українська минувшина" (1994 р.), у якій подаються типи українських хат, описуються технологічні процеси, використані при їх будівництві. У книзі є інформація і про особливості слобожанської оселі. У цій праці використані й ілюстрації Т. Косьміної.
У своїй роботі над даною темою ми спиралися на книги, що вийшли друком у 90-х та 2000-х роках ХХ ст. – етнографічну студію "Муравський шлях – 97: матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції", публікації В.Сушко "Народна архітектура в світоглядних уявленнях українців (на прикладі вірувань, пов’язаних з будівництвом житла)" [20], М. Красикова [4], Р. Рибальченка "Хутори, млини, вітряки шинки Слобожанщини".
У розрізі досліджуваної нами теми цікавим є матеріал щодо вивчення слобожанського житла XIX – XX ст., що дає фольклорно-етнографічна експедиція "Муравський шлях - 97". Її членами були викладачі та студенти Харківської академії культури, фольклористи та етнографи: М.Красиков, Н. Олійник, В.Осадча, М. Семенова. Ними були обстежені села Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів. Слід відзначити, що це дослідження було одним із перших у період відродження національної етнографічної школи на Слобожанщині. Матеріал етнографи збирали протягом кількох років, досліджуючи слобожанське житло, страви, обряди, пісні. Зібраний матеріал стосується і народного будівництва: вибору місця забудови, особливостей закладання хати, деяких технологічних прийомів. Ці дані використані нами для порівняння особливостей будування хат у давнину і сучасним житлом.
Цікаві спостереження відносно "примх" будівництва хати на Слобожанщині знаходимо у працях етнографа М. Красикова. Автор аналізує вірування наших земляків, пов’язані із вибором місця забудови, закладанням сволока та рядом інших етапів будівництва хати.
Таким чином, опрацьовані джерела та література не розглядають етнографічний матеріал під кутом зору нашого дослідження, що і дає нам можливість у наступних розділах нашої роботи представити зібраний і опрацьований нами матеріал відносно слобожанської хати.
2. Технічні і технологічні прийоми будівництва слобожанської хати
"Слобожанщина охоплює східну частину України – теперішні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей і суміжні західні райони Білгородської і Воронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії" [12, с. 124]. Заселення Слобожанщини почалося у XVII столітті. "Переселенці, пише Д.Багалій, цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в Задніпрянщині, бо ніхто їх не примушував до іншого побуту" [1, с. 163]. Далі автор зазначає, що "Слобожани не могли занехаяти своїх прадідівських звичаїв у приватному побуті, котрий у його етнографічних рисах зберігся до наших часів, не дивлячись на вплив російської культури й нових обставин життя" [1, с. 163].
Таким чином і визначився певний тип оселі в нашому регіоні. Зразком типової слобожанської хати може бути хата, описана В. Далем: "… хати не ліпляться суцільно одна до другої зруб у зруб, а кожна відсунена і відділена двором, городом, покрита соломою, але не схожа на потворну копицю, а вкрита гладко, рівно, зі стріхою в обруб. На даху білий димар, два віконця на вулицю, два у двір, двері і вікна обведені по білому полю смугою з жовтої глини" [7, с. 30]. Розглянемо тип слобожанської хати XVIII – XX століття.
"Формирование общих черт в жилище населения русско-украинского пограничья способствовало взаимодействие разнообразных факторов, в числе которых особенно следует отметить сходные природные условия, общность исторического и экономического развития, непосредственное взаимодействие культур в регионах русско-украинского расселения", - зазначає Л. Чижикова [37, с. 70]. Безумовно, на будівництво хат на Слобожанщині впливали суспільно-економічні відносини, які в основному позначалися на інтер’єрі. Безпосередньо планування, зведення житла це не стосувалося. Зазначимо, що Слобожанщина має дуже багато спільних рис у спорудженні будівель із іншими регіонами України, бо народна архітектура нашого краю ввібрала в себе "все найдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів" [9]: дво-, трикамерне житло, чотирисхильний дах, будування зрубного житла, деякі елементи декору, особливості будівництва печі (глиняні і кахляні).
Розглянемо технічні прийоми забудови житла на Слобідський Україні у давні від нас часи – XVII – XIXст. – за такою схемою:
- планування житла;
- зведення житла (його основні етапи).
У зазначений нами період на Слобожанщині побутувало в основному два типи житла – двокамерне та трикамерне (Рис. 4.11). Двокамерна хата – "хата" + "сіни", які не опалювалися. У трикамерній під одним дахом сіни з’єднували дві хати або ж "хату" + "кліть" ("комора"), яка не опалювалася. Цей тип житла був характерний для всього східнослов’янського житла. Такі забудови, як зазначає Л.Чижикова, були відомі нашим предками давно [37, с. 93]. Дослідники вважають трикамерне житло вже усталеним типом хати у XVI – XVII століттях. "Судя по отрывочным материалам из воронежских документов XVII – XVIII вв., в то время бытовали избы с сенями и избы с сенями и клетью, но много было и однокамерных домов", - пише Л. Чижикова [37, с. 95]. Історик та етнограф М.Сумцов, досліджуючи особливості слобожанської оселі, підкреслював: "В старовину хата складалася з одної кімнати та сіней; потім через стіни будували другу хату, чистішу, святкову, а поруч з сіньми комору. Така двохкамерна хата стала найбільш розповсюдженою" [28, с. 123].
Отже, на Слобожанщині десь у XVII – XVIII століттях було й однокамерне житло, хоча більшість етнографів [37, 9,] виділяють двокамерне та трикамерне житло як традиційний тип слобожанських хат (Рис. 4.11 а, б, в).
Зазначимо, що в період заселення й освоєння нашого краю не було суттєвої різниці між сільським і міським житлом. Історик Д. Багалій у своїй праці "Історія Слобідської України" дає характеристику житла слобідського полковника Хведіра Шидловського, який жив у Харкові: "У нього було подвір’я з будівлею. Усі будинки були дерев’яні і там містилося чотири світлиці з лазнею, чотири кімнатки людські (для челяді) з коморами й поварнею. Будинок, у котрому проживав сам полковник Шидловський, мав тільки одну світлицю і дві кімнатки; се помешкання, як ми бачимо, було дуже тісне для полковницького будинку, але й усі панські будинки тоді не були дуже просторні" [1, с. 163]. Далі Д. Багалій подає відомості, що цей же Хв. Шидловський мав і кам’яний будинок "у вісім світлиць з вісьмома кам’яними льохами" [1, с. 163]. Вікна у таких будинках були скляні. У селі Рождественському у цього ж заможного козацького полковника був ще один будинок із дев’ятьма світлицями й кімнатками. У світлицях були "залізні решотки, печі із зелених кахель, стіни були обложені цеглою й вибілені" [1, с. 163].
Хати простого люду на Слобожанщині у XVIII ст. були в основному дво- трикамерні і відрізнялися тільки розмірами. "Щодо побуту середнього та нижчого станів слобожан, то він був чисто український і взагалі схожий із старшинським. Відрізнявся від нього своїм убожеством", – пише Д. Багалій [2, с. 167].
Аналізуючи внутрішній план української хати взагалі в усіх місцевостях і з усіма специфічними рисами забудови, зазначимо, що внутрішнє планування було одноманітним. Це підкреслює Хв. Вовк: "До якої б української хати, – починаючи з західних частин Курщини та Воронежчини і кінчаючи західними схилами Карпатів, – ми б не заглянули, геть-чисто скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней, коло самого входу з одного боку – піч у кутку, з другого – в другому кутку або біля печі – полиця ("мисник") для посуду, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати, знаходиться піл…" [4, с. 113]. Нерідко в сінях дощатою перегородкою відгороджували комору ("чулан", "хижа"). В українських селах її ще називали "хатина".
Сіни, як ми зазначали вище, не опалювалися і використовувалися як господарче приміщення. Заможні хазяї будували їх "рубленими або в стовбовій техніці із горизонтально покладених колод" [4, с. 114]. У бідняків сіни були "плетневі" ("горожені").
Архітектор В.Самойлович у своїх працях [26, 27] простежує процес формування українського національного житла, відзначаючи спільність у плануванні сільської оселі. Поширена схема: хата + сіни + комора або хата + сіни, де для житла відводилася одна кімната. Спальня частина була за піччю, у найтеплішому куточку (під "глухою стіною") [26, с. 3]. Парадна частина кімнати – це більш освітлена вікнами і під святими образами. Робоча – біля печі і вхідних дверей, де клали паливо і продукти харчування.
Отже, заможні селяни у XVIIІ – XІХ ст. будували житло за планом: хата + хата + сіни, що обумовило і зміну традиційного інтер’єру будинку. Простий люд хату будував на Слобожанщині за типом: хата + сіни, або хата + сіни + комора. Хати селян відрізнялися від осель міщан та заможних людей хіба що розмірами.
Дослідниця Л.Чижикова відзначає, що у ХІХ ст. "у Харьковской и Воронежской губернии наряду с клетью или вместо нее упоминается "светлица", "светелка" - термин, по видимому, достаточно древний для этих мест" [37, с. 96]. У слобожан світлиця була другим житловим приміщенням, яке освітлювалося трьома вікнами (Рис. 6 в). Ця кімната не завжди опалювалася, тому використовувалася частіше влітку, як "парадне приміщення", а взимку могла служити коморою. У середняків хата була з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми (Рис. 4, 11 б).
Збільшення розмірів хати за рахунок прибудови другої житлової хати спостерігаємо у великих родинах. Як говорять матеріали польових досліджень тих часів [37, с. 4],майже повсюди на Слобідській Україні відбувалося ускладнення двокамерного житла за рахунок виділення житлової кімнати в сінях. У багатьох селах нашого регіону її називали "хатина", у російських селах – "теплушка", "кухня" [37, с. 99]. У селах Богодухівського повіту Харківської губернії таку хату називали "тройник" [37, с. 56]. Хв. Вовк пише: "Нормальний розвиток традиційного плану – це перетворення комори в другий покій, для перебування в ньому людей та виділення комори з плану хати й приміщення її у дворі. Ця зміна буває у двох випадках: або коли жонатий син живе з батьками, або коли заможність господаря збільшується" [4, с. 112]. Такі зміни в традиційному плануванні хат спостерігаємо й у інших регіонах (наприклад, Полтавщина, Київщина).
Отже, у ХІХ ст. слобожанська хата в плануванні зазнала певних змін: було два житлових приміщення, розділених сіньми; двокамерне житло ускладнилось за рахунок виділення житлової кімнати у сінях ("хатина", "тройник") (Рис. 4, 11 а, б, в).
Особливим місцем у хаті здавна є піч – "вариста" піч. В українській хаті її "завжди ставили в куті між задньою стіною хати та стіною сіней, біля самих дверей" [4, с. 104]. Часто її робили з глини, часом – із цегли (особливо з сирцю), у гуцулів, наприклад, - з кахель, що характерно і для Слобожанщини. У нашому регіоні печі називали "мазані", у заможних людей – кахляні (подібні побутували й на Полтавщині, у селах поблизу річок Псел, Хорол, Ворскла). Етнограф М. Сумцов підкреслював: "Окрім вирізних сволоків в старовину на Слобожанщині по панським та міщанських домах була ще одна гарна покраса – печі з кольоровими кахлями. На жаль, вони знищені цілком. Були жовті, сині кахлі, з птахами, з козаками на коні" [28, с. 119].
На Слобідській Україні найдавнішими були кахлі із зображенням сонця у вигляді розет, кругів, з козацькими мотивами, зокрема козак на коні [28, с. 124]. "До середини XVIIIст. на Слобідській Україні вживалися рельєфні кахлі, а пізніше - розписні" [8, с. 38]. Такі кахлі зафіксував архітектор і вчений С.Таранушенко на Харківщині, вони згадуються і в "Описах харківського намісництва" [22, с. 120].
Ставлячи піч з глини, спочатку виліплювали із землі та глини відповідне підвищення, а потім на нього, де власне і повинна бути піч, клали "великий куль соломи, або частіше бажаного для печі обсягу мішок, який набивали соломою, обліплювали з усіх боків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною. Коли вона засохне, витягали полову чи солому" [4, с. 104]. Потім "ліпили припічок, прироблювали комин чи димар. Останній клали з лози, очерету, збивали з дощок" [4, с. 54].
Із часом на Слобожанщині почали робити печі з цегли. "Чорних хат" із печами без комина чи димаря у нашому регіоні, на відміну від бойків, не було.
Таким чином, піч у хаті слобожанина займала особливе місце. Її робили з глини, пізніше – з цегли. У заможних людей побутували кахляні печі. На кахлях були зображені сонця, круги, козацькі мотиви. Ці кахлі в основному на Слободі були знищені.
Однією з деталей планування є двері та вікна. Як відзначають дослідники, в українській хаті існує два види найстаріших та найпримітивніших вікон. Перший – маленьке віконце з одною шибкою, знаходилося дуже високо від долівки, майже під самою стріхою (Рис. 5.6). У хаті їх було одне або два. З часом ці вікна видозмінилися – з’явились вікна у дві шибки (знайдені й на Полтавщині), потім у чотири, вікна з нижньою половиною, які "можна однімати" [4, с. 107].
М. Сумцов пише: "Спочатку вікна в хатах колись були дуже маленькі, з одного шкла; потім пішли рами на три шибки, з підйомною низчою" [28, с. 122].
Пізніше (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) вікна почали робити на чотири шибки, з віконницями, щоб "зачиняти від спеки або стужи. Зимою, де не бува віконниць, роблять матки або килимки з соломи, якими на ніч закривають вікна знадвору, щоб не так намерзали та не текли" [28, с. 123].
У ХІХ ст. на Слободі прорубували 2 – 4 вікна, розташування яких залежало від внутрішнього планування житла (Рис. 4.11 а, б, в).
На початку ХХ ст. старих хат з такими вікнами безпосередньо у Харкові було мало. Почали будувати хати з дерева та цегли, змінилися і вікна: вони стали "на чотири шибки, росторчасті, іноді з прогоничами" [28, с. 123].
Отже, на Слобожанщині в основному поширені були вікна в три – чотири шибки, які з часом мали подальший розвиток (п’ять – шість шибок). Вікон було три: два з головного фасаду, одне причільне, на вузькому боці хати. Щодо дверей, то ми можемо сказати, що вони на Слобожанщині були здавна виключно прямокутної форми (Рис. 5.2; 5.3; 5.4), на відміну від інших регіонів, де в старих хатах можна зустріти двері із зрізаними кутами (Гуцульщина, Бойківщина) (Рис.4.8).
Отже, слобожанська хата мала спочатку маленькі вікна з одного скла, пізніше – вікна в 3 – 4 шибки. Вони були з віконницями і "матами".
Зведення Слобожанського житла. На Слобожанщині побутувало два види хат – зрубна і глиняна. Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна. М. Сумцов писав "Слобожанщина цілком входить у великий район рублених деревляних хат. Спершу стіни клинцюють, або забивають в поліняки клинці, потім обмазують глиною, яка придержується клинцями, а зверху білять крейдою, або фарбують жовтою охрою чи синькою; здебільшого білять, а охрою обмазують тільки призьбу" [28, с. 119]. Зрубна не мала суцільного фундаменту. Під вугли і середину першої "підвалини" ставили дубові стовпці ("підвалки") або клали каміння. "Дерев’яні стояки (з півметра товщиною), стовпці вкопували в землю, а потім робили обв’язку" [21, с. 183]. "Простір між стояками, що піднімались над землею на 20 – 30 см., забивався обрубками колод, кілками, дошками" [37, с. 88]. У південній та центральній частині Харківської губернії в кінці ХІХ ст. ставили на високі (до 1 метра над поверхнею землі) стояки. Глинобитну підлогу набивали по вінця. Пізніше під кам’яні стіни почали підводити "сплошные ленточные фундаменты из камня или кирпича, скрепленные глиной или известью" [37, с. 88]. Такі фундаменти могли дозволити собі в Харківській губернії лише заможні люди.
Більш поширеними були в нашому регіоні зрубні хати (найчастіше з дуба). Конструкції стелі у російських та українських селах Слободи мали багато спільного, але разом із цим і відрізнялися деякими регіональними особливостями.
Матеріали для будівництва хати бралися в основному місцеві, підручні. Так на Слобожанщині XVII – XVIII ст. основним матеріалом були дубова деревина та соснова. Із дубу зводили зрубні хати, які клинцювали і обмазували ззовні та зсередини сумішшю глиносоломи, а стелю, підбиту дранкою зовні лише поновляли. Козацькі хати обмазувалися лише ззовні, а зсередини стіни вирівнювалися та розмальовувались – так звані "хати з митими стінами". Дерево при цьому всередині ідеально шліфувалося, змощувалося олифою, зовні стіни валькувалися. Такі хати були на Сумщині. Починаючи з кінця XVIII ст. хати здебільшого будують каркасні з соснової деревини з подальшою обмазкою стін глиносоломою, в південних районах – навіть із саману та литі із глини (хати з "литими", "натоптаними" стінами) [21, с. 183 – 184, с. 187 - 188]. У нашому регіоні будували хати з дуба, сосни, акації та липи.
Експедицією "Муравський шлях – 97" записано, що "рублену хату в давнину планкували або клинцювали. Оббивали тонким хворостом, щоб добре держалась глина" [21, с. 183].
Другий тип хати, зафіксований на Слобожанщині, як ми зазначали, – глиняна. Її різновиди називалися у регіоні так: "топтана"та саманна [21, с. 163]. [21, с. 163]. Топтана – це коли використовували глину і солому, місили, тобто топтали. Так люди і казали: "Стоптали хату" [21, с. 183]. Щоб зробити "топтану" хату слід володіти великою майстерністю. Глина клалася між дошками, і чоловіки втоптували її. Треба було, щоб стіни були рівними. Щоб така хата краще зберігала тепло, всередині її обмощували очеретом, а потім обмазували. Такі хати й досі збереглися в Ізюмському районі Харківської області. В останні десятиріччя ХХ ст. "обгортали стіни таких хат знадвору тюлем, руберойдом, а то, як казали старі люди, в Полтаві дощ, а в нас потекло" [21, с. 183].
Проаналізуємо деякі цікаві спостереження мешканців сіл, що розташовані Муравським шляхом, стосовно конструктивних особливостей слобожанської оселі. Призьби були топтані. "Стояк клався на землю – до стовпа рівнялась призьба" [21, с. 184]. "Долівка насипалася із землею на одному рівні, щоб було тепліше. Стіни ліпилися долонею знаружі і внутрі" [21, с. 184].
Усі земляні будови відзначаються тим, що в склад "їх стін або зовсім, або майже зовсім не входить дерево" [4, с. 98]. Другий різновид глиняних хат – хати із саману. На Слободі для будівництва стін використовували саман: глину місять із соломою чи половою ногами або кіньми, роблять із маси цеглини, з яких і складають стіни. У саманній хаті є один недолік – між саманами залишаються щілини, куди заходить вода, залазить комашня [4]. Такі хати зустрічались не лише на Слобожанщині, але й на Поділлі, Бессарабії, Херсонщині.
До середини ХІХ ст. у хатах слобожан була, як правило, земляна підлога – "долівка". Дерев’яна зафіксована лише в північних повітах губернії. Долівку робили так: утрамбовували землю, зверху змазували сумішшю глини з соломою або "кізяком". Подібну підлогу подекуди посипали піском (особливо у свята).
Одним із важливих етапів будівництва хати є виведення стін, прорубування вікон і дверей. На верхній кінець кладуть сволок, тобто товсту балку, яка має підтримувати всю стелю (іноді кладуть і два сволоки). "В срубных домах Харьковской губернии и других украинских губернияхсволок располагали и по длинной и по поперечной оси сруба" [37, с. 90]. Цікаво, що в селах Харківської та Курської губерній стелю кріпили на двох хрестоподібних покладених "матицях" [37, с. 96]. Цей спосіб був досить-таки поширений і в інших регіонах України (Поділля, Полтавщина). М. Сумцов, описуючи слобожанську хату, звертав увагу саме на сволок: "В домах у старовину сволок в головній світлиці був вирізний з написом" [28, с. 118].
Дослідник описує сволок у хаті М. Ф. Сумцова (слобода Боромля), який мав "6 аршин довжиною і 5 вершків завширшки, з нарізами на усьому протязі і з таким написом з боку насупроти вхідних дверей, щоб усяк бачив" [28, с. 118]. Під написами був хрест, який у давні часи мав велике значення, бо освячував усю оселю, все життя богобоязливого українця.
У нашому регіоні поширеною була суцільна стеля з дощок або горбилів, які "приганяли" один до одного поверх балки (сволока). Із кінця ХІХ ст. поширюється стеля з пилених дощок. Там, де будували хати з гарного дерева, дощану стелю не обмазували глиною. Такі хати були не тільки на Харківщині, але у Воронезькій губернії, степових та лісостепових регіонах України (Київщина, Херсонщина, Кіровоградщина).
Певні особливості мав і дах. М. Сумцов писав: "Лівобережна Україна має тільки рівні дахи, без виступів і без поверхового гребня з соломи; Правобережна – з виступами і з гребнем, як звичайною прикрасою хати" [28, с. 120]. Дах зводився на кроквах. На всій території регіону він був чотирисхильний (Рис. 5.3). Дослідники-етнографи підкреслюють, що час поширення цього виду дахів установити важко. Вірогідніше, що масова поява чотирисхильних дахів відноситься до другої половини XVIII ст. і пов’язана з використанням соломи в будівництві дахів в якості основного дахового матеріалу [7, с. 26]. Приміщення під дахом називали "горище" і використовували в господарчих цілях (як сховище для зерна).
Термін "крокви", на думку Л. Чижикової, з’явився на Слобожанщині десь із кінця ХІХ – початку ХХ ст. – одна з поширених будівельних конструкцій.
Від даху слобідських хат звисали великі навіси – виноси. Із цією метою у зрубленій хаті випускали за рівень стін кінці верхніх повздовжних і поперечних колод зруба. Цей розмір виносів у Харківській губернії збільшувався по причілковій стіні хати, під нею прибудовували навіс на стовпцях – "галерея", "піддашок" (Рис. 5.3). Подібну конструкцію зустрічаємо й на Полтавщині та Західній Україні [7, с. 21 – 23].
Серед матеріалів, якими крили дах, найпоширенішою була солома (Рис. 5.4; 5.1). Було декілька способів солом’яного покриття в нашій Харківській губернії: "в натруску", "в натовп", "в раструс" [37, с. 92]. У деяких селах Слобожанщини крили дах соломою, зв’язаною в снопики, які потім прив’язували рядками до даху. Десь у кінці ХІХ ст. з’явився спосіб покриття – "під щітку", "під гузир" [37, с. 94]. Для міцності солому тримали в розчині глини і вкладали рядками ("під глинку"). Слід зазначити, що це був значно дорожчий спосіб покриття. Для покриття в давнину використовували й очерет.
Залізом і черепицею крили дахи лише на початку ХХ ст. і лише заможні люди (Рис. 7.6 г). Проте у Харківській губернії був відомий ще один спосіб покриття (XVIII ст.) – ґонтом [22, с. 96]. У ХІХ ст. у зв’язку з нестачею лісоматеріалів дерево почали використовувати для покриття значно рідше. У подальші роки конструкції стелі, даху, матеріали для покриття поступово удосконалювалися, хоча зберігалися паралельно і старі технологічні та технічні прийоми будівництва.
Димар у давнину був хворостяним, обмазаний глиною. З часом його почали робити з цегли.
Отже, слобідська хата мала в основному чотирисхильний дах. Від нього звисали великі навіси – виноси. Розмір виносів збільшувався по причілковій стіні хати і давав можливість прибудувати на ставицях галерею. Для покриття даху на Слобожанщині використовували солому, очерет, починаючи з ХХ ст. – залізо, черепицю, ґонт. У будинках середини ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видів покриття – оцинковане залізо і шифер.
У Харківській та Сумській областях сільські хати роблять старим способом: це каркас, обмазаний глиною (Рис. 3.11). Однак конструкція традиційного для нашого регіону каркасного, як і суцільної дощаної стелі, у сучасному житловому будівництві дещо вдосконалилася. Якщо у минулому на стелі (зазвичай) виступали сволоки ("матиці"), то у нових конструкціях поверхня стелі рівна. Стелю, як і стіни, нерідко мажуть глиною, білять, фарбують, використовують вапно, фанеру, пресований папір. У нових будинках ХХ ст. іноді роблять подвійну стелю. Перевага надається чотирисхильним дахам (зустрічається і в лемків, і на Полтавщині), хоча останнім часом поширюється чотирисхильний дах із усіченим фронтоном (Рис. 3.13). Серед покриттів використовують (десь із середини ХХ ст. ) шифер та оцинковане залізо (Рис.3.13).
Зробимо висновки. Отже, у давнину українська хата була двох типів – глиняна та зрубна. Поряд із каркасною технікою була поширена і безкаркасна (із цеглин саману). Дерев’яні стіни зовні "клинцювали" (забивали клинці), а потім накидали глину (змішану з половою або соломою), зверху білили крейдою або фарбували жовтою глиною чи синькою. Охрою підмазували призьбу.
Важливими етапами будівництва хати були:
1. вибір часу будівництва та матеріалів;
2. вибір місця під будівництво;
3. закладщини (закладчини);
4. сволоковщини;
5. укривання даху;
6. вставляння вікон та дверей;
7. ліплення хати, поновлення та мазання;
8. закінчення будівельних робіт, яке на Слобожанщині має назву "одрубщини";
9. входини.
Цікавим є побутування в нашому краї ще одного етапу, зафіксованого комплексною фольклорно-етнографічною експедицією "Муравський шлях", - "кроватщина", який відзначається перед сволоковщиною, "коли "зводили той вугол, де будуть стояти кроваті" [21, с. 190].
Таким чином, серед основних етапів будівництва хати, які характерні для усіх регіонів Украйни, на Слобожанщині є "кроватщина", який відзначається перед сволоковщиною.
А от відомий в інших регіонах України обряд "квітки" - завершення будівництва – в нашому краї не має такої назви в будівництві та обрядовій культурі [33, с.
Зупинимось на декоруванні слобожанської хати. Декоративно-художнє оздоблення хати у регіонах України було різним (Рис. 4.7; 4.4). Якщо ми порівняємо декор зрубного слобожанського житла із декором карпатського, то помітимо, що оздоблення каркасного і без каркасного житла у нашому регіоні було різноманітним. Т. Косьміна, характеризуючи Слобожанщину, її житлове будівництво, зазначає, що "декоративно-художні прийоми оформлення архітектурних елементів (виносних балок, стовпців), які підтримували стріху, визначалися різноманітністю різьблення орнаментальних мотивів" [16, 37]. Суттєвим архітектурним прийомом зовнішнього оформлення житла слобожан була галерея (Рис. 7). Народні майстри прикрашали її різьбленням (контурне, продольне), орнаментом, а нижню подовжену балку під виносом стріхи – "лиштвою", (техніка, яку бачимо й у вишивці).
Слобожанська хата в основному білилася крейдою як зовні, так і всередині. Побіленими були стіни, стеля. Сірими залишали сволоки. У західних же регіонах хата була білена повністю (Полісся, Карпатські горяни). Широко використовувалася підводка кольоровою глиною, найчастіше жовтого кольору. Як і в інших регіонах, долівка теж змазувалася, у свята посипалася пахучими травами. У кожній місцевості Слобожанщини (в залежності від типу хати – мазана чи зрубна) були певні особливості, які виявлялися в оздобленні печі, окремих її деталей. "Піч була простою – мазаною або (в залежності від господарів) кахляною" [7, с. 34]. До XVIII ст. кахлі були рельєфними, а пізніше – розписні з різноманітним декором (козацькі мотиви, розетки, рослинний орнамент). У нас на Слободі піч називали "вариста". Д. Багалій, описуючи інтер’єр слобожанської хати, зазначає, "що у заможних селян кахлі були зелені, а в інших – побілені крейдою" [2, с. 167]. Такі печі відзначає на Слобідський Україні (особливо на Харківщині) архітектор С. Таранушенко [31, с. 38].
Як ми вже зазначали, стіни хати білили (Рис. 4.11), але на Харківщині зустрічалися стіни "розмальовані олійними фарбами, навколо вікон і дверей – червоні тюльпани на зелених вітах. На стелі білий птах, схожий на голуба, а навкруги – жовті зірки" [31, с. 15]. Як бачимо, наші земляки прикрашали хату і зовні (вікна обводили кольоровою фарбою, різьба на галереях, "дашках"), і всередині (Рис. 6.5; 5.2).
Важливу роль відігравав й інтер’єр житла. Один із описів інтер’єрів слобідської хати дають М. Сумцов та Д. Багалій. Це опис хат полковників Хв. Шидловського, І. Шидловського та Ів. Перекрестова, що жив у Охтирці, але був доволі багатим: "Стіни світлиць вкриті були тріпом усяких кольорів, шкурами, килимами – українськими, польськими, турецькими, перським; столи покривали зеленим сукном або скатертями; лавки оббивалися зеленим сукном або вкривалися квітчастими наволошниками і срібними або золотими шнурками. Коштовних красивих меблів було мало, тільки обшиті кожею й позолочені стульці з точеними золоченими ніжкам; подушки, перини з кружевом, матрацами; у світлицях багато образів" [2, с. 164].
Таким було житло заможної людини. У селянина хата мала інший інтер’єр: біля стін стояли лави ("скамейки"), де у запічку сушили зерно. Біля образів стояв довгий та вузький стіл. На ньому – хліб і сіль. У багатьох хатах замість дерев’яного столу стояла скриня або стіл, кований залізом [2, с. 24]. В інтер’єрі слобожанської хати було багато рушників, які вбирали покуть, особливо ікони. Їх називали "божничковими". Рушники розвішували між вікнами і звали "кілковими" [19, с. 10]. Стіл був чисто вимитий або ж застелений скатертиною. "На жердці, що над сімейним ліжком, барвистий одяг. Біля ліжка – мальована скриня", - так описує слобідську хату дослідник А. Данилюк [7, с. 35 – 36]. У хаті був мисник – полиця, де зберігався посуд (або декілька поличок).
Отже, зробимо висновки відносно особливостей декорування слобожанського житла.
Слобожани оздоблювали своє житло як зовні, так дбали про його внутрішнє оздоблення. Серед декоративних деталей відзначалися такі: різноманітне оздоблення каркасного і безкаркасного житла (виносних балок, стовпців), оформлення різьбою галерей та піддашка. Вікна прикрашали віконниці, обводилися фарбою. У декорі стін використовувався найчастіше білий колір (побілені стіни та стелі), підводка кольоровою глиною (найчастіше жовтого кольору). Зустрічалися хати зі стінами, розмальованими олійними фарбами. Особливе місце в інтер’єрі хати відводилося печі, яку на Слобожанщині називали "вариста". Її мазали глиною, потім білили. Були печі з рельєфних кахлів, різних кольорів а також розписних із різноманітним декором (розетки, круги, рослинний орнамент, козацькі мотиви). У хаті була велика кількість рушників, що прикрашали оселю.
Серед основних технічних і технологічних прийомів, характерних для будівництва слобожанської хати, визначимо такі:
— на Слобожанщині побутувало два типи житла – двохкамерне і трикамерне: хата + сіни (XVI – XVII ст.) та хата + хата + сіни (XVIІІ – ХІХ ст.);
— Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна;
— побутували каркасна та безкаркасна технології;
— особливе значення в будівництві хати мав сволок, який підтримував усю стелю. Він розташовувався по довгій і по поперечній осі зруба. На слобожанських сволоках вирізали написи, під якими був хрест, що освячував і захищав оселю;
— стеля була суцільною з дощок або горбилів, які "приганяли" до сволока. Стелю з дощок обмазували глиною, з якісного дерева – залишали так;
— дах зводився на кроквах, був чотирисхильним. Від даху звисали великі навіси – виноси, що давало можливість прибудувати "галереї" та "піддашок";
— серед матеріалів, які використовували для покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залізо, черепиця, ґонт. У будинках кінця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видів покриття – оцинковане залізо та шифер;
— стіни білилися крейдою, жовтою глиною, вапном, рідше – фарбувалися. Сволок залишався сірим. У ХХ ст. почали робити подвійну стелю;
— вікна спочатку були маленькі, в одну шибку, потім 3 – 4 шибки, прикрашені віконницями, кольоровою обводкою чи різьбою;
— підлога в давні часи була земляна – "долівка", яку змазували сумішшю глини з соломою, або "кізяком". Дерев’яна підлога зафіксована лише у північних повітах Харківської губернії;
— серед будівельних матеріалів найбільш поширеними були: дуб, сосна, липа, глина, камінь, цегла, солома, очерет, ґонт, залізо, черепиця;
— одним із цікавих етапів будівництва на Слобожанщині була "кроватщина", яку відзначали перед сволоковщиною.
3. Світоглядні уявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла
Аналізуючи особливості будівництва слобожанської оселі, необхідно звернути увагу на житлову обрядовість. М. Красиков зазначає: "Побудова хати була не тільки "виробничим процесом", а з самого початку й до кінця – сакральним дійством. Тому тут "дрібничок" не могло бути" [17, с. 73].
Наші предки при будівництві житла враховували все: місце забудови, час будівництва, завершення будівництва. Із кожним із них пов’язувалися ті чи інші погляди людей на будівництво хати, прикмети та повір’я, стосовно народної архітектури. Це був цілий "регламентований комплекс обрядовості", який зберіг і сьогодні деякі свої елементи [33, с. 27]. "До середини ХХ ст., зазначає етнограф В. Сушко, побутував цілий комплекс "примх": який вдалий день для початку будівництва; місце розташування майбутньої будівлі; вибір необхідних умов, виконання яких забезпечувало вдале будівництво та щасливе життя в новому приміщенні" [20, с. 136].
Народні будівничі завжди "вписували дім в природне оточення, тому і він, і все господарство, навіть ціле поселення створювали єдиний ансамбль" [33, с. 210]. Вибір місця розташування оселі здійснювався за принципом подібності й контрасту. Білі стіни виділяли хату, давали досить велику нейтральну пляму на фоні рослинності, "солом’яний дах із стеблистою будовою, сірим кольором і тим, що нагадував горбика, зв’язував хату з усім комплексом, навколишністю" [9, с. 10]. Спадкоємність традицій, накопичення досвіду не лише технічних прийомів, але й естетичних засад дозволяли народним зодчим створювати "виразне обличчя" сіл. Села розташовувались там, де проглядались долини рік із лугами, ліси, сусідні будівлі. "Такий зоровий зв’язок поселень з оточенням віддавна згуртовував людей", - зазначає дослідник Г. Булашев [3, с. 18].
Люди дбали і про захист житла від звірів, снігових заметів, тому забудовам надавали фортечних форм. Зруб хати у лісових і гірських районах відкритий (Рис. 4.6; 4.7; 4.10). У лісостеповій та степовій зоні хати завжди довгі і всередині побілені. Червоні та жовтогарячі плями (обводки вікон, призьб) надавали їй веселого вигляду, віконця визирали привітно до людей. Червоний колір – колір-оберіг від усього лихого, від вогню.
Важлива роль відводилась й оздобленню хати: люди вірили, що всі напасті – це наслідок дій сил демона. "Саме вони посилають бурі, град, повені, хвороби, набирали подоби упирів, вовкулаків, русалок" [9, с. 11]. Магічну силу мали розписи на стінах з використанням барвінку, гілок із квітами, букетів, сови. Сова – охоронець оселі, гілка з квітів – у хаті є дівчина [3, с. 17].
Один із важливих обрядів, який побутував на Слобожанщині та інших регіонах (крім Півдня), - це вибір місця забудови. Не можна було будувати хату меншу за розміром, ніж була (щоб не зменшувалася сім ’я); слід будувати подалі від садиб п’яниць, злодіїв тощо; там, де люди померли від якоїсь "страшної" хвороби, де когось убили, де раніше була церква; на пустирях, де росла колись бузина, терен, груша, калина; де був хлів і стайня. Не можна було будувати хату на колишній дорозі чи стежці, бо родина не матиме спокою [9, с. 42].
Для нового житла намагалися знайти таке місце, яке б задовольнило цілий ряд вимог, зокрема: щоб город виходив до річки чи ставка, щоб це місце було по можливості "на цілині"; там, де ранком не буває роси; де можна вдало розмістити господарчі споруди [33, с. 74].
М. Красиков підкреслює, що наші земляки, перш ніж будувати хату, "обачно вибирали ділянку для цього, у таких випадках часто звертались до знахарів або розпитували старих, що було раніше на тім місці, де збиралися будувати хату" [17, с. 73]. Перевірка правильності обраного місця полягала у подальшому уточненні розміщення хати на одній із придатних ділянок. Для цього забивали кілки або клали камінці під кожним рогом майбутнього житла, таємно від людей після заходу сонця насипали зерно. Посередині житла клали хліб і сіль. На наступний день перевіряли, в якому стані були зерно, хліб, сіль. Якщо все залишалося незачепленим, то це добра ознака, і можна будувати хату.
Одним із цікавих елементів обрядового комплексу будівництва було закладання під один із кутів каркасних чи глинобитних хат (або ж під стовпи) грошей (щоб вони водилися), під інший кут – вовни (для тепла), під третій – жита (для довголіття). Цей обряд своїм корінням, безумовно, сягає давнього світогляду наших предків, які вірили в злих духів, намагалися їх задобрити.
"Будівельна жертва у вигляді грошей (в одних регіонах Харківщини мідних, в інших вважається, що мідні гроші – "на сльози", а в кут слід класти лише срібло [21, с. 189]) – найархаїчніший елемент обряду закладин та усіх інших будівельних обрядовостей, своєрідний відкуп на початку будівництва нового житла. У давнину на будівництві нового житла приносили людські та тваринні жертви, згодом – їхні черепи, пізніше – рослини і нарешті – дрібні гроші. У ХІХ столітті зафіксоване принесення в жертву збіжжя (передусім – житнє зерно), вовняних кольорових ниток ("гарус") та дрібних грошей" [13, с. 11].
Наприкінці ХХ ст. експедиція на Харківщині виявила майже повну тотожність жертовних речей, але до них додалися записки з іменами майбутніх мешканців нового житла.
Широко побутував у нашому регіоні обряд із використанням сковорідки чи глиняного посуду, під який увечері клали жмут вовни, а вранці перевіряли, чи "не зложилась вовна, якщо так, то житло буде вогким і будувати там небажано" [33, с. 78]. І, що цікаво, ці магічні обряди у давнину виконували чоловіки, і тільки з кінця ХІХ ст. цієї традиції уже не дотримувалися.
Етнограф М. Красиков підкреслює, що на Слобожанщині "здавна існували такі засоби ворожіння: біоенергетичний і магічний" [17, с. 74]. "Перший, пише дослідник, – випускали худобу вільно пастися, і, де вона залягла, там і будували" [17, с. 74]. У багатьох регіонах господар на ділянці під забудову "робив кошару і запускав на нічліг тварин, де постійно лягала корова, там і зводили житло, бо вважалося, що оселя завше буде сухою, а деревину не псуватиме грибок" [17, с. 74]. Достовірність таких передбачень зумовлена тим, що тварини вміють відчувати місце, де немає поверхневих джерел. "Там, де прив’язана корова, буде неспокійна, не ляже, маючи при собі поживний корм, можеш бути впевненим – внизу злі духи гніздо собі звили" [17, с. 74].
"Вибір часу для закладин хати вважався однією із важливих умов успішного будівництва", – підкреслює А. Данилюк [9, с. 10]. Закладати хату було прийнято навесні та влітку. Найбільш сприятливі дні – вівторок, четвер, п’ятниця, субота. Небажано було починати будівництво у високосний рік, понеділок, середу, у свята. Перш ніж закладати житло, довідувалися, чи не припадає це на день якогось святого мученика, бо не доведеш справу до кінця. Після закладин можна було вже працювати кожного дня, крім неділі, свят і постів [33, с. 86].
Велике значення для слобожан мав у хаті сволок. "Це вся оселя взагалі" [28, с. 12]. Тому закладини сволока теж мали певне значення у будівництві. М. Красиков, наприклад, підкреслює: мало значення, наприклад, те, яким кінцем до порога був покладений сволок. Він кладеться з глухої стіни вершком на поріг, щоб як ти уходив в хату, гоп! – відкрилася хата" [17, с. 73]. Сволок "клався до глухої стіни, вершком на поріг. Якщо навпаки; в хату тоді не впуска, болезні тоді наносяться" [17, с. 72]. "Коли присниться, пише М. Сумцов, що в хаті нема сволока – на вмируще" [28, с. 125].
У народних повір’ях і звичаях чимале значення має ще піч та поріг у хаті. Ще М. Сумцов писав: "Піч у старовину мала велике значіння через багаття , або вогонь. Хліб і усяка страва злучені з печчю. Домовий любить пічі, як колись думали, має в ній своє житло" [28, с. 124]. Тому у хаті не можна сказати лихого слова. Про це говорить прислів’я: "Сказав би та піч у хаті" [28, с. 124]. Дівчина, коли виходила заміж, колупала піч, бо це була її "головна охорона". Після похорону люди бралися за піч, щоб не боятися покійника. У дійсності, щоб очиститися.
Наші предки вважали, що через поріг не можна вітатися. М. Сумцов зазначає у праці "Слобожане", що "на нього не слід плювати – усе, мабуть від того, що в старі часи під порогом ховали дітей, які помирали не хрещені" [28, с. 125]. Шанувалась у давнину на Слобожанщині й покуть – місце під образами за столом. У великі свята тут вечеряла вся родина із молитвою, покривши стіл спіном. На весілля молода й дружки співають, сидячи на покуті. Поважну людину у нас теж саджали на це шановане в хаті місце. "Важливе місце серед тих, хто впливає на майбутню долю нового житла і його мешканців, займали майстри-теслі, яких наймали за звичай для зведення дерев’яного зрубу чи каркасу", - підкреслюють члени експедиції "Муравський шлях - 97" [21, с. 122]. "Невдоволені пригощанням хазяїв або особисто ворожі до них майстри могли "зарубати" хату "на мокре", "на недобре", а то й "на смерть" [20, с. 136]. Особливо небезпечними у слобожан уважалися майстри – "москалі".
Важливим етапом завершення будівництва є на Слобожанщині "одрубщина". "Коли закінчували основні роботи на будівництві хати, пригощали тих, хто її будував. Взагалі, кінець любої важкої великої роботи: уборка картоплі, бурячку, скиртування, сінокіс – називається одрубщина", - зазначають члени експедиції "Муравський шлях-97" [21, с. 199]. Коли хата збудована були "входини". Є свідчення, що на Слобожанщині перед тим, як занести речі в хату, пускали тварин [21, с. 197]. Більшість старожилів нашого регіону стверджує, що вони "повинні обжити хату". Інші люди говорять, що цього робити не слід [21, с. 197]. Побутує звичай першими впускати кішку чи кота, собаку чи півня [21, с. 197]. У російських селах краю "пускали таракана і кішку" [21, с. 197]. Серед мешканців регіону й нині побутує точка зору, що "слід пускати собаку або півня, бо кішка вредна, нехороша" [21, с. 198]. Щоб було добро в хаті, тварини мусять у ній переночувати.
У багатьох селах Слобожанщини після того, як тварини переночували, в хату заходить із хлібом-сіллю хазяїн, хоча є свідчення, що першою входила і жінка [21, с. 199], заносила ікону і віник. Важливим моментом у побудові хати є її "посвячення". За звичаєм це робить священик. "На входини гукали певчих, батюшку, він свяченою водою кропив" [21, с. 202]. В. Сушко зазначає, що "нову хату обов’язково освячували як вже в готовому вигляді, так і починаючи від вибору місця для неї. В обжитій господі для унебезпечнення мешканців від темних сіл слід було розвішувати у певних місцях кімнати (покуть, на сволоці, над вікнами) рушники, хрестити на ніч вікна та двері, не виносити сміття після заходу сонця" [20, с. 137]. Як бачимо, і в будівництві хати наші предки вірили в нечисту силу, остерігалися її, зокрема сатани.
До народних уявлень українців, пов’язаних з народною архітектурою та будівництвом, входять як абсолютно раціональні практичні міркування будівничих – практиків, так і те, що сучасна людина схильна відносити до забобонів. Так, "вимога народного будівництва ставити хату одним із кутів на схід виправдана необхідністю кращої інсоляції житла; заборона будувати на місці гноїщ, ям, колодязів є також цілком зрозумілою гігієнічною вимогою. Припис робити хату, яку зводять на місці старої, бодай трохи більшою за розмірами, належить радше до забобонів" [33, с. 76].
Із часом, десь із середини ХХ століття, частина забобонів, пов’язаних із будівництвом і використанням житла й господарчих споруд, відмерла. Деякі із них збереглися до наших днів, про що ми будемо говорити в наступному розділі нашої роботи.
Таким чином, слобожани при будівництві хат враховували день закладин, обирали за певними прикметами місце будівництва, уникаючи ям, гноїщ, не будували на місці доріг та інших несприятливих місцях. Уважалося, що гроші дрібні не слід класти під стовпці (бо на сльози). Проте слобожани вірили в те, що тварини допоможуть вибрати місце забудови, щоб житло було теплим і сухим. Важливо було, як клався сволок, бо невірне його положення могло принести в дім неприємності, хворобу. Хазяї були доброзичливими з будівельниками, бо ті могли зробити щось погане людям. Важливим моментом у побудові житла вважалося його освячення.
Як бачимо, наші земляки дотримувалися певних правил забудови, мали власні уявлення про те, як оберігати хату від злих духів, нечистої сили тощо. Вони мали свої погляди на будівництво житла, ряд "примх", яких прагнули дотримуватися довгий час (десь до середини ХХ ст.). Хата була для слобожанина фортецею, житлом, тому він так дбав про її будівництво, оберігав, пов’язував з нею мрії про щасливе родинне життя. Тому й сьогодні будівництво хати має велике значення в житті людини, саме із ним пов'язаний цілий комплекс світоглядних уявлень та вірувань, який зберігся і до наших днів.
4. Сучасна хата на Слобожанщині
Експедиція учнів та вчителів Харківської гімназії № 47 проводила у 2005 – 2006 роках польові дослідження у Лозівському, Дергачівському та Харківському районах області. Було зроблено три експедиційних виїзди.
Мета експедиції: виявити, які із старих забудов ХХ століття збереглися до наших днів, зафіксувати, який тип хати нині побутує на Слобожанщині, що впливає на сучасне будівництво, які із народних вірувань, пов’язаних із побудовою хати, збереглися до наших днів.
Експедиція працювала у селах, що колись межували з Харковом, а нині є районами міста (Шишківка, Велика і Мала Данилівка), у Дергачівському районі (с. Руська Лозова) а також у Лозівському районі, що розташований на півдні області, більш віддалений від Харкова і колись був територіально відмежований від Слобожанщини (належав до Запоріжчини), (селища Краснопавлівка, с. Нижня Краснопавлівка, с. Герсеванівка).
Слід зазначити, що у ХХ столітті відбулася кількаразова зміна як екстер’єрів, так й інтер’єрів українського житла і слобожанського у тому числі. На початок ХХ ст. основним планувальним принципом у багатьох із обстежуваних нами сіл була "хата на дві половини" з побудовою інтер’єру за основними діагоналями (покуть – піч – мисники - піл). Подальшим розвитком такого житла (наприклад, у с. Краснопавлівка Лозівського району) стало подрібнення внутрішнього простору спочатку за рахунок довгих сіней. Галерея робилася вздовж чільної та причілкової стін. Пшенична Р. Т. (79 років), що мешкає у с. Нижня Краснопавлівка, розповідає, що галереї прибудовували і до хат. Будували спочатку з дощок, а потім з білої та червоної цегли. Влітку у таких галереях обідали, "щоб у хаті не смітити" [Додаток Б 2].
У селищі Краснопавлівка нині є хати, збудовані зі шлакоблоку, цегли [Рис. 12]. У Нижній Краснопавлівці є дві хати з саману, обкладені цеглою. Вони значно нижчі від цегляних, складається враження, що вони ніби "приросли до землі". Вікна у хатах п’ятишибкові, чотиришибкові, тришибкові та двошибкові (у залежності від часу побудови хати). У більшості сіл (Герсеванівка) будинки на чотири, рідше – на три кімнати (більш старої забудови). Хати вкриті шифером, залізом, рідше черепицею (Рис. 3.13; 3.14; 3.15). Як бачимо, хат, укритих соломою й очеретом, немає, бо з середини ХХ ст. на Слобожанщині змінилися покрівельні матеріали. У селищах с. Руська Лозова (Дергачівський район) та Шишківка (м.Харків) зафіксовано експедицією хати із шлакоблоку та обшиті деревом (планковані) (Рис. 3.7; 3.10). Одна із них – у с. Руська Лозова зовні пофарбована в білий колір.
У селі Герсеванівка (Лозівський р-н) мешканка села Риженко М. П. розповіла, що пам’ятає, як будували з батьками хату: допомагала місити глину із соломою, набирала в цеберку і підносила, щоб жінки, яких найняли, мазали хату. "Тоді ту хату ми з мамою під дощечку підмазували, вирівнювали стіни, аж потом, коли гарно висохне, двічі білили всередині" [Додаток Б 2]. Її сусіда, Петренко Василь Гнатович (87 років), згадує, як будував саманову хату. Каже, що таких у їхньому селі було небагато. "У більшості саманові були хліви, а хати тоді робили з дерева" [Додаток Б 2]. Дід Василь розповідає: "А я зробив собі саманову: накопав чорнозему на вигоні, соломою замісив. Знаю, що роблять саман із глини. Чув від людей" [Додаток Б 2]. І додав: "Кирпичних хат у нашому селі не було до війни". На Шишківці нам Масалітіна Галина Іванівна (78 років) розповіла, що на їхній вулиці була хата з дахом, спущеним низько у дворі – "сарайчик, або повітка. Зараз хати немає, бо чужі люди збудували нову хату" [Додаток Б 4]. Сарай, розповідала нам Галина Ігорівна, раніше будували на кілька відділів: для корови, для свиней, для корму. Під такий сарай "підводили погріб". Окремо була комора, де зберігали зерно, городину.
Слід зазначити, що і в Лозівському, і в Харківському, і в Дергачівському районах багато цегляних будинків (у більшості з червоної цегли), де вікна прикрашені наличниками і ставнями, щоб "влітку було в хаті прохолодно, а зимою вітер не дув" (записано зі слів Біліченко В.В., 84 роки).
У селищі Нижня Краснопавлівка є сараї із саману, білені. Є стара хата в селі Краснопавлівка (поблизу вокзалу), вибудована вздовж вулиці. Хата на дві половини, на два виходи. Білена, призьба підведена чорним кольором. Господарка померла кілька років, а хата пустує. Хату "на два хазяїни" зафіксовано у с. Мала Данилівка: цегляна, з двома галереями, вікна підведені синім кольором (Рис. 3.5).
У сучасній хаті в основному чотири кімнати (2 спальні, зала, кухня) + коридор (галерея). Прибудовуються ще до галереї невеличкі надбудови – дашки (від дощу, снігу). Їх прикрашають різьбою по дереву, "ковкою". Є будинки на 6 та більше кімнат, які почали будувати люди по селах у кінці XX століття. У Великій і Малій Данилівці, Шишківці (села, що нині відносяться до міста Харкова) поширений такий спосіб реставрації житла як обкладання старої хати цеглою, прибудова нових кімнат (щоб розширити житло), цілих поверхів (Рис. 3.15).
У багатьох селах ще збереглося пічне опалення вуглем, дровами, хмизом. У сучасних будинках, збудованих у кінці ХХ – поч. ХІХ ст. – газове опалення. Поряд із будинками, збудованими у 50-60х роках XX століття, з’являються сучасні цегляні як одноповерхові, так і дво-, триповерхові із різноманітною конфігурацією вікон та дверей (Рис. 3.14).
У обстежуваних нами селах на питання, як вибирали і вибирають люди місце для будівництва хати, відповідали по-різному. Одні казали, що земля дорога, місця будуватись мало, тому "ставлять хату, де усадьбу дають" (с.Краснопавлівка). Але у цьому селі (нині там мешкає десь 10 тисяч населення) старі люди кажуть, що слід, перш ніж хату будувати, вибрати місце у дворі. "Можна будувати і в городі, аби не на поганому місці. Тай на старому не слід ставити хату, бо жити будуть погано" (записано зі слів Біліченко В.В.). Люди вважають, що не можна будувати хату, де колись проходила дорога чи був провулок (с. Краснопавлівка, записано зі слів Єгорової Віри Гнатівни, 89 років). До сьогодні вважають, що й у високосний рік не слід "женитися та будувати хату, бо вмре хазяїн".
Зберігся на Лозівщині і звичай класти гроші ("дрібні і бумажні"), щоб жити багато і щасливо. У Малій Данилівці нам сказали, що грошей не кладуть при забудові, бо "на сльози". На нашу думку, це один із архаїчних елементів побудови житла, що зберігся у віруваннях слобожан до наших днів.
Велику роль у всі часи люди відводили вибору умільців для будівництва житла. Розповідають, що чутки про гарних будівельників і пічників розлітаються швидко. "Коли наймали, то обговорювали, яку хазяї хочуть хату построїти, з чого краще, як дах зробити, де пічку ставити. А ті совітували. Слід було їх слухати, а то казали, що пороблять щось у хаті погане: підсиплять солі і ще чогось під хату, між стінами накидають цементу, і хата буде мокра" (записано зі слів Риженко Р.Т.). Дехто з людей і нині остерігається лаятись із будівельниками, бо можуть помститися. Коли ті збудували хату, "ставлять могорич", щоб усе було гаразд. У селах Лозівського та Харківського районів люди "справляють входини", коли прикрасять житло меблями, дехто пускає кішку в пусту нову хату, інші входини роблять відразу, як закінчили будівництво. У Герсеванівці нам сказали, що кішку не пускають в оселі, бо "вона нехороша, вредна". Ті ж, хто впускав її, примічав: "де лягла кішка чи кіт, там кровать ставлять" (записано зі слів Єгорової Віри Гнатівни, с. Краснопавлівка). Нині багато хто вважає, що нову хату слід посвятити. За звичаєм це робить "батюшка". Іноді люди бризкають хату свяченою водою, щоб ніхто не хворів і гарно в ній жилося (записано зі слів Масалітіної Г.І.).
Як бачимо, нашою фольклорно-етнографічною експедицією зафіксовано такі особливості народної архітектури: наявність залишків старих архітектурних споруд, зокрема хат із саману, дерева (с.Краснопавлівка), є мазані (з глини) хати, (с. Нижня Краснопавлівка); поряд із цим будуються оселі із шлакоблоку, цегли (червоної і білої), старі хати обкладають цеглою, прибудовують окремі кімнати і цілі поверхи. Таким чином йде реконструкція старих будівель. Будинки мають 4 – 5 – 6 і більше кімнат (залежно від матеріального забезпечення його мешканців), рідше – три кімнати. Прибудовують галереї, веранди, невеличкі "дашки". У будинках є два види опалення: пічне (дровами, вугіллям, хмизом) та газове.
Дахи вкривають шифером, залізом, черепицею. Хат, укритих соломою та очеретом , не зафіксовано.
Вікна прикрашають наличниками, ставнями, різним орнаментом. У сучасних будинках, котеджах вікна мають різну форму(овальну,закруглений верх, прямокутні).
У обстежуваних нами селах люди вірять в те, що місце забудови, час має велике значення, остерігаються при будівництві ям, доріг, провулків. При закладанні хат кладуть в кутки гроші (дрібні та папірці), не будують хат у високосний рік та на старому місці.
До сьогодні з повагою ставляться до народних умільців, що будують хати, до пічників, бо вважають, що з цими людьми слід поводитися люб’язно, бо "що пороблять у хаті". У своїй більшості нову хату освячують, зберігся звичай пускати кішку в хату.
Висновки
Опрацювавши певний пласт наукової літератури, ми побачили деякі прогалини у характеристиці типу слобожанської хати, окремих етапів її будівництва. Не маємо етнографічних студій, де б розглядалась слобожанська хата, її будівництво у порівнянні з іншими регіонами України. Це дало нам можливість внести власні коментарі відносно народного будівництва на Слобожанщині, залучити матеріали польових досліджень учителів та учнів Харківської гімназії № 47, зібрані під час фольклорно-етнографічної експедиції влітку – восени 2005 – 2007 років селами Слобожанщини. Обстежувалися такі села: Велика і Мала Данилівка, Шишківка (Харківський район), Руська Лозова (Дергачівський район), що належать до центральної частини регіону, а також села Краснопавлівка, Нижня Краснопавлівка, Герсеванівка (Лозівський район, який увійшов до Слобожанщини лише у 1926 році, історично належить до земель Запоріжчини). Всього обстежено 7 сіл, опитано 20 чоловік 1920 – 1930-х років народження.
Опрацювавши зібраний матеріал за даною темою, ми прийшли до таких висновків.
Як і в інших регіонах, на Слобожанщині на характер будівництва впливали історичні, економічні та географічні фактори. Народна архітектура, зокрема тип і характер житла, ввібрала в себе усе найдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів, тим самим визначивши модель слобожанського житла.
Важливими етапами будівництва хати були:
— вибір часу будівництва та матеріалів;
— вибір місця під будівництво;
— закладщини (закладчини);
— сволоковщина;
— укривання даху;
— вставляння вікон та дверей;
— ліплення хати, поновлення та мазання;
— закінчення будівельних робіт, яке на Слобожанщині має назву "одрубщини";
— входини.
Серед основних технічних і технологічних прийомів, характерних для будівництва слобожанської хати, визначимо такі:
— на Слобожанщині побутувало два типи житла – двохкамерне і трикамерне: хата + сіни (XVI – XVII ст.) та хата + хата + сіни (XVIІІ – ХІХ ст.);
— у нашому регіоні було два види хат – дерев’яні і глиняні. Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна;
— побутували каркасна та безкаркасна технології;
— сволок мав не тільки велике технологічне значення, але й світоглядне, бо виконував функцію оберегу оселі;
— дах зводився на кроквах, був чотирисхильним. Від нього звисали великі навіси – виноси, що давало можливість прибудувати "галереї" та "піддашок";
— серед матеріалів, які використовували для покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залізо, черепиця, ґонт. У будинках кінця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видів покриття – оцинковане залізо та шифер;
— стіни білилися крейдою, жовтою глиною, вапном, рідше – фарбувалися;
— вікна спочатку були маленькі, в одну шибку, потім 3 – 4 шибки, прикрашені віконницями, кольоровою обводкою чи різьбою;
— підлога в давні часи була земляна – "долівка", яку змазували сумішшю глини з соломою, або "кізяком". Дерев’яна підлога зафіксована лише у північних повітах Харківської губернії. Різновид підлоги залежав від майнового стану людей;
— серед будівельних матеріалів найбільш поширеними були: дуб, акація, сосна, липа, глина, камінь, цегла, солома, очерет, ґонт, залізо, черепиця;
— характерною особливістю в будівництві хати була "кроватщина", яку відзначали перед сволоковщиною.
Слобожани оздоблювали своє житло як зовні, так дбали про його внутрішнє оздоблення. Серед декоративних деталей відзначимо такі: різноманітне оздоблення каркасного і безкаркасного житла (виносних балок, стовпців), оформлення різьбою галерей та піддашка. Вікна прикрашали віконниці, обводки фарбою. У декорі стін використовувався найчастіше білий колір (побілені стіни та стелі), підводка кольоровою глиною (найчастіше жовтого кольору). Зустрічалися хати зі стінами, розмальованими олійними фарбами.
Особливе місце в інтер’єрі хати відводилося печі, яку на Слобожанщині називали "вариста". Її мазали глиною, потім білили. Були печі з рельєфних кахлів різних кольорів, а також розписних – із різноманітним декором (розетки, круги, рослинний орнамент, козацькі мотиви).
Серед вірувань, пов’язаних із будівництвом хати, важливими були такі:
- момент вибору місця для будівництва хати;
- закладання оселі;
- будівельна жертва;
- момент стягнення сволока;
- дотримування правил забудови;
- освячення оселі;
- доброзичливе ставлення до будівельників.
Як бачимо, наші земляки дотримувалися цілого комплексу світоглядних уявлень, пов’язаних з будівництвом хати. Більшість із них збереглася і до наших днів.
Фольклорно-етнографічною експедицією зафіксовано такі особливості народної архітектури ХХІ ст.: наявність залишків старих архітектурних споруд, зокрема хат із саману, дерева (с.Краснопавлівка), є мазані (з глини) хати (с. Нижня Краснопавлівка); поряд із цим будуються оселі із шлакоблоку, цегли (червоної і білої), старі хати обкладають цеглою, прибудовують окремі кімнати і цілі поверхи. Таким чином, йде реконструкція старих будівель. Є зміни у плануванні хат: будинки мають 4 – 5 – 6 і більше кімнат (залежно від матеріального забезпечення його мешканців), рідше – три кімнати. Прибудовують галереї, веранди, невеличкі "дашки". У будинках є два види опалення: пічне (дровами, вугіллям, хмизом) та газове.
Дахи вкривають шифером, залізом, черепицею. Нашою експедицією не зафіксовано хат, укритих соломою та очеретом. Вікна прикрашають наличниками, ставнями, різним орнаментом. У сучасних будинках, котеджах вікна мають різну форму (овальну, прямокутну, закруглений верх).
У обстежуваних нами селах люди вірять в те, що місце забудови, час має велике значення, остерігаються при будівництві ям, доріг, провулків. При закладанні хат кладуть в кутки гроші (дрібні та папірці), не будують хат у високосний рік та на старому місці. До сьогодні з повагою ставляться до народних умільців, що будують хати, до пічників, бо вважають, що з цими людьми слід поводитися люб’язно, бо "що пороблять у хаті". У своїй більшості нову хату освячують, зберігся звичай пускати кішку в хату.
Таким чином, будівництво хати для кожного слобожанина є важливим моментом у житті. До оселі ставляться як до святині. Хата й сьогодні є для людини фортецею, з нею пов’язують щасливе життя всієї родини.
Список літератури
1. Астахова О. В., Крупа Т. М., Сушко В. А. свята та побут Слобожанщини. – Х.: Колорит, 2004 – 125 с.
2. Багалій Д. Історія Слобідської України. – Харків: Основа, 1991. – 256 с.
3. Булашев Г. Український народ у своїх поглядах та віруваннях. – К.; фірма "Довіра", 1992. – 414 с.
4. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. 1992
5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. – 592 с.
6. Гумілевський Ф. Історико-статистичний опис Харківської єпархії. – Х., 1853.
7. Данилюк А. Замкнені двері на Поліссі // Народна творчість та етнографія. – 1975. - №4. – С. 12-18
8. Данилюк А., Шпак М. Традиційне і нове в бойківському житловому будівництві. // Народна творчість та етнографія. – 1972. - №4. - С. 9-11
9. Данилюк А. Українська хата. – К.: Наукова думка, 1991 – 108 с.
10. Добрянська І. Настінний розпис Лемківщини. // Жовтень. – 1968. - №7
11. Добрянська І. Хатні розписи українців західних Карпат. Матеріали з етнографії та художнього промислу. – К., 1954. – 50 с.
12. Етнографія України / За ред. С. А. Макарчука . – Львів: Світ, 1994. – 520с.
13. Иванов В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Старобельский уезд. Очерки по этнографии края / Т. 1. - Харьков, 1898. – 1012 с.
14. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии // Сборник ХИФО. – Х., б. вид., 1907. – С. 74 – 109.
15. Иванов П. Народные обычаи, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате // Харьковский сборник. Вып. 3. – Харьков, 1889. – С. 35 – 66.
16. Косьміна Т. Сільське житло Поділля кінець ХІХ – ХХ ст. – К.: Наукова думка, 1980.
17. Красиков М. Дещо про слобожанські звичаї, пов’язані з будівництвом хати. 1999. – С. 73 – 76.
18. Лукомський Г. Старинні садиби Харківської губернії. П. 1917. Ч. І.
19. Маланчук В. Інтер’єр українського народного житла. – К., 1973. – 46 с.
20. Міжнародна науково-практична конференція "Традиційна культура: збереження самобутності в умовах глобалізації". – Х. Регіон-інформ, 2004. – 204 с.
21. Муравський шлях-97: Матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції / Упор. Красиков М., Олійник Н., Осадча В., Семенова М. – Харків, 1998. – 360 с.
22. Описи харківського намісництва. – К., 1991. – 310с.
23. Парамонов А., Рибальченко Р. Хутори, млини, вітряки, шинки Слобожанщини. – Х., 2007. – 103 с.
24. Приходько М. Житло робітників Донбасу. – К.: Наукова думка. – 1964 – 67 с.
25. Самойлович В. Народна творчість в архітектурі сільського житла. – К., 1961
26. Самойлович В. Українське народне житло. – К., 1972
27. Стельмах Г. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. – К., 1964
28. Сумцов М. Слобожани: історико-етонографічна розвідка. – Х.: Союз, 1918 – 240 с.
29. Сушко В., Чугаєва В. Народна архітектура Слобожанщини. – Х., 2006
30. Таранушенко С. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. – К.: Мистецтво, 1976. – 335 с.
31. Таранушенко С. Старі хати Харкова. – Х., 1992.
32. Токарєв С. до методики етнографічного вивчення матеріальної культури. – "Радянська етнографія", 1970. - №4. – С.5. – 12.
33. Українська минувшина: Сл. етнографічний довідник. – 2-е вид./ А.П.Пономарьов, Л. Ф. Артюк, Т. В. Косьміна, інші. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.
34. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: Либідь, 1991. – 640с.
35. Українське народне житло: Комплект листівок. Упорядник та автор тексту Т. В. Косьміна: худ. З. О. Васіна. – К.: Мистецтво,1986.
36. Українське народознавство / За ред. Павлюка С. П., Горинь Г. Й., Кирчіва Р.Ф. – Львів: Фенікс, 1994. – 599 с.
37. Чижикова Л. Русско-украинское пограничье: История и судьбы традиционно-бытовой культуры. – М.: Наука, 1987. - С. 70 – 115