Контроль якості та безпечності харчових продуктів

Курсова робота

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ

ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ

1. Якість та безпечність харчових продуктів

1.
Якість та безпечність харчових продуктів. Основні поняття

Харчові продукти

– об’єкти тваринного або рослинного походження, використовувані в харчуванні людини в натуральному вигляді або після певного оброблення як джерела енергії, харчових та смако-ароматичних речовин.

Для оцінки якості харчових продуктів існує багато пропозицій щодо визначення поняття “якість харчових продуктів”. Найбільш обґрунтоване визначення наведено у “Медико-биологических требованиях и санитарных нормах качества продовольственного сырья и пищевых продуктов (МБТ)» (1990). А саме: якість харчових продуктів

– сукупність властивостей, що відображають здатність продукту забезпечувати потреби організму людини у харчових (поживних) речовинах, органолептичні характеристики продукту, безпечність його для здоров’я споживачів, надійність відносно стабільності складу та збереження споживчих властивостей.

Якість продукту базується на широкому спектрі вимог до нього. Розглянемо визначення деяких диференційованих показників якості, а саме харчову, біологічну та енергетичну цінність продуктів.

Харчова цінність

– поняття, яке інтегрально відображає всю повноту корисних властивостей харчових продуктів, у тому числі забезпеченості цим продуктом фізіологічних потреб людини в основних харчових речовинах та енергії. Харчова цінність передусім характеризується хімічним складом харчового продукту з урахуванням споживання його у загальноприйнятій кількості.

Щодо біологічної цінності в літературі зустрічається різне тлумачення цього показника з одного боку як показника якості харчового білка, з іншого – якості жирових компонентів (особливо вмісту поліненасичених жирних кислот (ПНЖК). Більш доцільно характеризувати біологічну цінність продукту вмістом в ньому усіх незамінних компонентів: насамперед незамінних амінокислот, ПНЖК, вітамінів, мікро- і макроелементів. Тому за останніми уявленнями доцільним є наступне визначення цього поняття.

Біологічна цінність

– вміст у харчових продуктах пластичних і каталітичних речовин, що забезпечують в організмі фізіологічну адекватність обміну речовин.

Енергетична цінність

– кількість енергії (кДж, ккал), що звільняється в організмі внаслідок біохімічного окислення харчових речовин.

При виробництві харчових продуктів найбільш важливим питанням є забезпечення безпечності цих продуктів для споживача. Розглянемо ряд понять з цього приводу.

Безпечність харчових продуктів

(згідно з МБТ) – відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної чи іншої несприятливої дії продуктів на організм людини у разі споживання їх у загальноприйнятих кількостях. Безпечність гарантується встановленням і дотриманням регламентованого рівня вмісту (відсутність або обмеження рівнів гранично допустимих концентрацій) забруднювачів хімічної та біологічної природи, а також природних токсичних речовин, що характерні для даного продукту та становлять небезпеку для здоров’я.

Безпеку харчових продуктів характеризують 2 показниками: санітарна доброякісність і епідемічна безпека. Санітарна доброякісність
– відсутність у продукті ознак мікробної і фізико-хімічної зміни, залишків сторонніх й отруйних речовин органічної і неорганічної природи. Епідемічна безпека
– відсутність або обмеження рівнів забруднення харчових продуктів патогенними та потенційно патогенними мікроорганізмами.

Мікробіологічні критерії безпечності харчових продуктів включають чотири групи показників:

І група – санітарно-показові – це мікроорганізми, що використовують як індикатори дотримання санітарних і технологічних режимів обробки молока та молочних продуктів (бактерії групи кишкових паличок, мезофільні аеробні та факультативно анаеробні мікроорганізми);

ІІ група – потенційно патогенні мікроорганізми (коагулазопозитивні стафілококи, бацилюс цереус, сульфітредукуючий клостридій, бактерії роду протея);

ІІІ група – патогенні мікроорганізми – збудники харчових отруєнь та інфекційних захворювань (шигели, сальмонели, стафілококи, бацили, віруси тощо);

ІV група – показники мікробіологічної стабільності продукту (дріжджі, мікроскопічні гриби).

2. Умовна класифікація харчових продуктів за придатністю до споживання

За безпечністю і придатністю до споживання харчові продукти умовно розділяють на такі групи:

1. Продукти, призначені для харчування без обмежень
– повноцінні харчові продукти, які мають гарні органолептичні властивості, нешкідливі для здоров’я і відповідають вимогам нормативної документації за гігієнічними показниками.

2. Продукти, придатні для харчування, але зниженої якості
– це продукти, які мають будь-який недолік або не відповідають вимогам нормативної документації за окремими показниками. Але ці недоліки не погіршують органолептичних властивостей продукту і не роблять його небезпечним для здоров’я споживачів. Наприклад, менший, порівняно зі стандартним, вміст жиру у сметані, молоці питному, підвищений вміст вологи у сирі сичужному чи кисломолочному і т.д. Ці продукти допускаються до реалізації за умови повідомлення споживача про їх знижену харчову цінність.

3. Умовно придатний продукт
– продукт, що має недоліки, які не дають можливості використовувати його у харчуванні населення. Тобто спостерігається погіршення органолептичних властивостей, забруднення патогенними мікроорганізмами чи їх токсинами, пестицидами і т.і. Уповноважені особи повинні чітко визначати шляхи перероблення або знищення такої продукції.

4. Фальсифікований продукт
– продукт, природні властивості якого змінено з метою введення в оману споживача. Наприклад, фруктові напої із концентратів, води, цукрозамінників і барвників з маркуванням “соки”, вершкове масло із заміною молочного жиру рослинним з маркуванням “солодковершкове масло”, горілка з неочищеного спирту тощо. Такі продукти не підлягають реалізації і після узгодження з санітарними установами використовуються на корм худобі або переробляються на технічні цілі.

5. Продукти-сурогати
виробляються для заміни природних. Такі продукти зовнішньо не відрізняються від натуральних за виглядом, смаком, кольором, але переважно мають знижену харчову цінність (штучна ікра, кава зі злакових). Сурогати надходять у реалізацію, якщо вони нешкідливі для здоров’я людини і якщо споживача проінформовано про їх склад і походження.

3.
Контроль якості молочних продуктів. Організація ТХК і МБК на молокопереробних підприємствах

Добре організовані технохімічний та мікробіологічний контролі на всіх стадіях технологічного процесу від приймання сировини до випуску готової продукції є однією з важливіших передумов виробництва високоякісної продукції, правильного ведення технологічного процесу, оптимального використання сировини та матеріалів.

Інформацію про правильність ведення технологічного процесу зобов’язана надавати служба технохімічного контролю на підставі аналізів і показників контрольно-вимірювальних приладів.

Ретельний ТХК і МБК сировини, напівфабрикатів, та готової продукції сприяє не тільки підвищенню якості молочних продуктів, а й скороченню втрат у виробництві, зниженню собівартості, запобігає випуску нестандартної та низькоякісної продукції, що є однією з головних вимог підвищення ефективності виробництва на певному підприємстві та в промисловості в цілому.

Головною метою ТХК та МБК є встановлення єдиної системи технохімічного, органолептичного та мікробіологічного контролю і забезпечення випуску продукції згідно з вимогами стандартів, технічних умов та інструкцій.

Технохімічний та мікробіологічний контроль здійснюють відділи технічного контролю (ВТК), які є самостійними структурними підрозділами підприємства. Керівник ВТК підпорядковується безпосередньо директору підприємства. Головним обов’язком ВТК є здійснення контролю продукції, випускаємої підприємством, щодо суворої відповідності її вимогам стандартів, технічних умов, державних правил, санітарних норм.

За відсутності в структурі підприємства самостійного ВТК його права, обов’язки і відповідальність покладаються керівником підприємства на лабораторії або осіб, які здійснюють ТХК і МБК (лаборантів, майстрів).

Робота ВТК (лабораторії) здійснюється у відповідності до положення про відділи технічного контролю згідно з діючими інструкціями і схемами технохімічного і мікробіологічного контролю, санітарними правилами тощо.

Співробітники лабораторії у своїй роботі керуються організаційно-методичною та нормативною документацією на сировину, готову продукцію та методи їх контролю.

Однією з основних умов правильної організації ТХК і МБК є старанне ведення лабораторної документації, журналів, затверджених форм, а також виявлення і облік усіх позитивних і негативних сторін виробництва, своєчасний аналіз причин порушення нормального ходу технологічного процесу, зниження виходу продукції, порушень стандартів.

Нормативну документацію необхідно утримувати у суворому порядку, у спеціальних папках із зазначенням термінів її дії, не допускати використання у роботі застарілих документів.

Усі лабораторні журнали потрібно пронумеровувати, прошнуровувати, підписувати у начальника ВТК або зав. лабораторією та скріплювати печаткою. Записи у журналі вести чітко і розбірливо, виправлення слід візувати особою, відповідальною за ведення журналу. Форми журналів та порядок їх ведення передбачені інструкціями по технохімічному і мікробіологічному контролю на підприємствах молочної промисловості.

Основні завдання і функції ВТК (лабораторії) такі
:

– перевірка та контроль якості сировини, тари, основних та допоміжних матеріалів;

– контроль технологічних процесів оброблення молочної сировини і виробництва молочних продуктів;

– контроль якості готової продукції, тари, упаковки, маркування та порядку випуску продукції з підприємства;

– контроль умов, режимів та термінів зберігання сировини, матеріалів та готової продукції в камерах зберігання та складах;

– контроль режимів та якості миття, дезінфекції тари та устаткування;

– контроль реактивів, що використовуються для проведення лабораторних аналізів;

– контроль мийних та дезінфікувальних засобів і приготування хімічних розчинів;

– розгляд претензій на продукцію підприємства, з’ясування причин випуску недоброякісної продукції, виявлення винуватців;

– участь у розробці та здійсненні заходів для підвищення якості продукції, запобігання та усунення причин випуску недоброякісних продуктів;

– розробка разом із спеціалістами підприємств нових, сучасніших способів оброблення сировини, параметрів і режимів технологічних процесів, нових видів продуктів тощо;

– видача на підставі результатів приймання і лабораторних аналізів висновку про придатність сировини, напівфабрикатів, для подальшого перероблення;

– оформлення у встановленому порядку документації на прийняту й забраковану продукцію, актів, інших документів та претензій на недоброякісну сировину та матеріали, що надходять на підприємство;

– контроль норм витрат і виходу готової продукції.

Головним завданням МБК
є забезпечення випуску мікробіологічно безпечної продукції високої якості, стабільного складу і властивостей, що зберігаються протягом гарантованого терміну зберігання.

Мікробіологічний контроль виробництва молочних продуктів зводиться до контролю якості сирого молока, вершків, готової продукції, допоміжних матеріалів, технологічного процесу, санітарно-гігієнічного стану виробництва та повітря виробничих приміщень.

За результатами МБК можна судити про санітарно-гігієнічний стан підприємства, спрямованість мікробіологічних процесів у технології молочних продуктів, дію корисних мікроорганізмів та мікробіологічні причини виникнення вад продуктів.

Результати мікробіологічних досліджень якості готової продукції на відміну від результатів фізико-хімічних досліджень через тривалість проведення аналізів не можуть бути використанні для затримки випуску певної молочної продукції, але дозволяє усунути прояви мікробіологічної недоброякісності в наступних партіях і виявити можливі причини виникнення вад.

2.
Порядок приймання, контроль якості молочної сировини та готової продукції

1.
Порядок приймання молока і вершків, техніка відбору проб та підготовка їх до випробувань

Переробним (заготівельним) підприємствам забороняється приймання молока від сільгосптоваровиробників усіх форм власності без надання господарствами довідок державної установи ветеринарної медицини про ветеринарно-санітарне благополуччя постачальників продукції. Довідки надаються щомісячно, але не пізніше 3-го числа наступного місяця.

Молоко і вершки, отримані із господарств ненадійних щодо захворювання тварин туберкульозом, лейкозом, бруцельозом та іншими зооантропозними захворюваннями, і дозволені державними установами ветеринарної медицини для продажу переробним підприємствам, повинні перед відправкою піддаватись одному з видів обробки (знезараження) – пастеризації, кип’ятінню чи сепаруванню після термічної обробки, як передбачено Галузевими рекомендаціями ГРУ 46.14.01-99 Сировина молочна, одержана від корів з господарств неблагополучних щодо інфекційних хвороб” та відповідними інструкціями. В супроводжувальних документах на цю сировину робиться запис – “пастеризовані” і вказується режим термічної обробки. Кожна партія молока або вершків із неблагополучних господарств перевіряється заводською лабораторією на ефективність пастеризації згідно з ГОСТ 3623 і може бути прийнята тільки після отримання негативної реакції на пероксидазу.

Це молоко і вершки повинні надходити в окремій тарі з відповідною відміткою в накладній, змішування їх із сировиною, отриманою від здорових корів не допускається.

Приймання молока від корів з клінічними ознаками захворювання категорично забороняється.

Закупівля молочної сировини проводиться безпосередньо на місці у товаровиробника (за наявності умов для визначення маси та якості сировини) або на переробному (заготівельному) підприємстві згідно з графіком, де вказується пункт і час здавання-приймання молока. Графік складається переробним підприємством щомісяця, але не пізніше як за 10 днів до початку наступного періоду, і обов’язково погоджується з товаровиробником.

Молоко, доставлене за графіком, повинно бути прийнято протягом 45–60 хвилин. При затриманні оцінювання якості з вини переробного підприємства (за винятком випадків, викликаних стихійним лихом) більше однієї години проти погодженого часу, молочна сировина приймається за показниками кислотності і температури, вказаними в документах товаровиробника. Решта показників якості та кількості молочної сировини визначаються приймальником у присутності представника товаровиробника.

Молоко приймають партіями. Партією
вважають молоко від одного господарства, одного ґатунку, в однорідній тарі і оформлене одним супроводжувальним документом (спеціалізованою товарно-транспортною накладною).

Перед початком визначення кількості і якості сировини перевіряють наявність накладної встановленої форми і заповнення в ній усіх реквізитів і показників.

При прийманні молока спочатку проводять інспекцію тари – перевіряють її чистоту й цілісність пломб, правильність наповнення, наявність гумових кілець під кришками фляг і заглушок у цистернах. Якщо тара забруднилась у дорозі, її попередньо обмивають. Потім розкривають транспортну тару та визначають органолептичні показники – колір молока, рівномірність забарвлення, однорідність консистенції, яка може бути порушена відстоюванням жиру на поверхні, утворенням осаду на дні тари або наявністю пластівців. Для посилення запаху і точного його встановлення рекомендується відібрати у чисту суху посудину, що закривається, молока із розрахунку 20 см3
на одного контролера, підігріти його на водяній бані до температури 35 ºС, енергійно перемішати, відкрити посуд та визначити запах.

Оцінювання смаку проводять у молоці попередньо підігрітому до температури 72...75 ºС з витримкою 30 с та охолодженому до температури 35 ± 2 ºС.

Температуру молока виміряють безпосередньо в транспортній тарі за допомогою скляного рідинного (не ртутного) термометра в оправі з діапазоном 0...50 або 0...100 ºС і ціною поділки 0,5...1,0 ºС. Термометр занурюють в молоко до нижньої цифрової поділки і витримують в ньому не менш як 2 хв. Показники знімають не виймаючи термометр з молока. Застосовується також вимірювання температури молока цифровим термометром ТС-101 у відповідності до правил його експлуатації і вимог ГОСТ 26754.

Потім у молоці, що надійшло у флягах, визначають кислотність.

Після сортування молока за органолептичними показниками і граничною кислотністю проводять відбір проб для оцінювання якості молока за фізико-хімічними показниками.

Проба
– певна кількість молока (вершків), відібрана для аналізу. Об
’
єднана проба
– проба, складена із серії точкових проб, розміщених у одній місткості. Точкова проба
– проба, взята одночасно з певної частини не штучної продукції (молоко, вершки) у пакувальній одиниці.

Проби відбирають та готують до випробувань згідно з ГОСТ 13928.

Проби відбирають у присутності здавальників. Спочатку відбирають зразки для визначення мікробіологічних показників.

Для забезпечення правильності відбору проб особливу увагу потрібно приділяти ретельному перемішуванню.

Перемішування молока в автомобільних цистернах при наявності механічних мішалок здійснюється 3-4 хв., у залізничних – 15-20 хв. До повної його однорідності. За відсутності механічних мішалок у флягах та автоцистернах молоко (вершки) перемішують мішалкою, рухаючи її угору-вниз 8 – 10 разів (10 – 15 разів для вершків) для досягнення повної однорідності сировини.

Після перемішування відбирають точкові проби відбірниками з подовженими ручками місткістю 0,25 чи 0,50 дм3
, металевими пластмасовими циліндричними трубками з внутрішнім діаметром 9 мм по всій довжині трубки. Трубку занурюють повільно до дна з такою швидкістю, щоб молоко надходило в трубку одночасно із її зануренням. Відібрані точкові проби набирають у посуд, перемішують і складають об’єднану пробу об’ємом приблизно 1,0 дм3
. Із цистерни точкові проби відбирають з кожної секції (відсіку) в однаковій кількості. При неповному заповненні секцій цистерни або різній їх місткості об’єднані проби складають для кожної секції окремо. Для цього із кожної секції відбирають точкові проби (не менше двох), поміщають їх у посудину, перемішують, складають об’єднану пробу об’ємом приблизно 1,0 дм3
. Із об’єднаної проби молока після перемішування відбирають пробу для аналізів об’ємом приблизно 0,5 дм3
.

При відборі точкових проб та складанні об’єднаної проби вершків на металеву трубку надягається гумове кільце, за допомогою якого знімається шар вершків із зовнішніх стінок трубки. Якщо вершки неоднорідні за консистенцією, їх розсортировують на окремі партії та оцінюють окремо від кожної партії.

Від молока, що здається індивідуальними здавальниками, точкові проби відбирають з молокоміра від кожної партії після перемішування молока трубкою, повільно занурюючи її до дна молокоміра. Точкові проби вміщують в посуд, перемішують, складають об’єднану пробу, від якої відбирають пробу для аналізу об’ємом приблизно 0,15 см3
, консервуючи її шляхом додавання таких консервантів: на 100 см3
молока 1 см3
10 %-го розчину хромовокислого калію (або 0,10 г кристалічного) або 1-2 краплі 0,20...0,50 см3
розчину формаліну концентрацією 40 %.

Проби вершків консервують подібно молоку.

Об’єм і найменування консерванту повинні бути вказані на етикетці та у супроводжувальному документі.

Консервовані проби, призначені для аналізу, вміщують в одну місткість і складають з них середню консервовану пробу на декаду.

Зберігання консервованих проб здійснюють в темному місці при температурі 5...20 ºС, термін зберігання не більше 10 діб.

При зберіганні проб протягом 8-10 діб їх потрібно консервувати 30...33 %-м розчином перекису водню. На 100 см3
молока вносять 2-3 см3
перекису водню. Якщо проби досліджують на другу добу, то їх потрібно охолодити і витримати в холодильнику при температурі 3...5 ºС.

Якщо контрольні консервовані проби молочної сировини призначені для арбітражного визначення вмісту жиру і білка та з’ясування розходжень між даними сільгосптоваровиробника і переробного підприємства, вони зберігаються до вирішення цих розходжень, але не більше однієї доби.

Консервування проб
проводять так. Готують чисті сухі пляшки з вказівкою номера розрахункової книги. У приготовлені сухі пляшки спочатку вносять по 0,5 см3
10 %-го розчину дихромату калію, а потім щоденно протягом 5 днів у пляшку прибавляють одну трубку молока, відібраного із молокоміра, перемішують після додавання кожної порції молока. Через 5 днів в пляшку додають наступну порцію, 0,5 см3
, дихромату калію. Потрібно суворо дотримуватись рекомендованих доз консервантів, збільшення їх може позначитись на правильності результатів визначення жиру.

Вміст пляшечок з консервованими пробами перемішують щоденно, не припускаючи відстоювання жиру. Зберігають проби щільно закритими, щоб не допустити випаровування вологи і отримання неточних результатів визначення жиру.

Молоко, консервоване дихроматом калію і формаліном, забороняється використовувати в їжу людям або в корм тваринам, а залишки молока, консервованого перекисом водню, після кип’ятіння можна згодовувати тваринам.

Консервовані проби молока не можна досліджувати за органолептичними показниками, кислотністю, бактеріальним обсіменінням.

При підготовці консервованих проб до аналізу їх спочатку підігрівають на водяній бані до температури 30...40 ºС, ретельно перемішують, а потім охолоджують до температури 20 ºС.

Підморожене молоко перед відбором проб підігрівають до температури 45...55 ºС та ретельно перемішують.

При надходженні молока, підозрілого на фальсифікацію, з водянистим смаком або при систематичному здаванні молока низької якості, що не відповідає вимогам ДСТУ 3662-97, перевіряють якість молока в стійлових пробах, взятих при контрольному доїнні.

Для проведення контрольного доїння
на молочну ферму виїжджає представник молокопереробного підприємства не пізніше ніж через 48 годин після надходження молока, підозрілого на фальсифікацію.

Контрольне доїння обов’язково проводять у присутності особи, відповідальної за стан тваринництва на фермі (зоотехніка, зав. ферми, бригадира). Для контролю повинен бути взятий надій, відповідний за часом надою, від якого була відібрана проба молока, що підозрюється у фальсифікації. Доїння проводять у чисті, сухі подійники, молоко зливають у чисті сухі фляги. Перевіряють повноту видоювання корів. До закінчення контрольного доїння та відбору проб не допускається використання молока на внутрішньогосподарські потреби.

По закінченню доїння молоко ретельно перемішують, відбирають пробу (0,25 дм3
) металевою трубкою. Відібрані проби спрямовують на аналізи, а за наявності необхідного лабораторного устаткування і перевірених реактивів кислотність, густину та масову частку жиру перевіряють на фермі. Результат контрольного доїння оформлюють актом за встановленою формою.

У разі надходження свіжого незбираного молока кислотністю 21 ºТ та вище і густиною нижче 1027 кг/м3
, його приймають як ґатункове на підставі контрольного доїння, що підтверджує його незбираність. Підвищена кислотність щойновидоєного молока (понад 20 ºТ) може бути зумовлена поїданням корів трав вологих луків, бідних кальцієм, внаслідок чого молочна залоза утворює більш кислий казеїнат кальцію.

Ґатунок молока, що має підвищену кислотність безпосередньо після видоювання, підтверджену актом контрольної проби (терміном дії до одного місяця), встановлюють за показниками ступеня чистоти та бактеріального обсіменіння.

При кислотності молока, що надходить, нижче 16 ºТ необхідно перевірити надої від кожної корови на мастит спеціальними пробами.

При здаванні молока низької жирності рекомендується відбирати проби та визначати масову частку жиру на фермі від кожної групи корів, закріплених за окремими доярками.

2. Порядок відбору проб молочної продукції, підготовка їх до аналізу. Контроль якості готової продукції

Готова продукція, призначена для реалізації, повинна відповідати вимогам чинних нормативних документів.

Проби відбирають у відповідності до ГОСТ 26809, яким встановлюються правила приймання, методи відбору проб молочної продукції і підготовка їх до аналізу.

Нормативна документація передбачає здавання-приймання готової продукції партіями. В даному випадку партією
називають сукупність одиниць продукції одного найменування в однорідній тарі, з однаковими фізико-хімічними і органолептичними показниками (одного ґатунку), вироблених на одному підприємстві-виробникові, одному технологічному устаткуванні, протягом одного технологічного циклу, за одним виробничим режимом, однієї дати виготовлення і оформлена одним супроводжувальним документом. У випадку змішування партій, продукцію сортують на однорідні партії.

До відбору проб перевіряють зовнішній вигляд і маркування транспортної тари по кожній одиниці в партії, а в споживчій тарі – по кожній її одиниці з транспортної тари з продукцією, що включена у вибірку. Вибірка
– це сукупність одиниць продукції, яка відібрана для контролю партії. Об’єм вибірки (число одиниць транспортної або споживчої тари, що складають вибірку) для партій питних видів молока, вершків, рідких кисломолочних продуктів

у транспортній тарі становить 5 %, сметани

– 10 % одиниць транспортної тари з продукцією. При наявності в партії менше 20 одиниць питних видів молока, вершків і кисломолочних напоїв чи менше 10 одиниць сметани відбирають одну.

Об’єм вибірки вказаної продукції у споживчій тарі наведено у табл.1.

Таблиця 1

Число одиниць транспортної тари з продукцією в партії	Число одиниць транспортної тари з продукцією у виборці
До 100	2
Від 101 до 200	3
Від 201 до 500	4
Від 501 і більше	5

Перед розкриттям тари з продукцією її очищують від забруднень, промивають водою та обтирають. Після розкриття визначають температуру, об’єм молочних продуктів по кожній одиниці тари з продукцією, включеною у вибірку ,для продукції в цистернах – в кожній цистерні або її секції.

У першу чергу відбирають проби для мікробіологічного аналізу, потім для визначення органолептичних показників, далі – фізико-хімічних.

З вибірки відбирають по одиниці споживчої тари. Об’єм однієї проби від молока, вершків, сметани чи рідких кисломолочних продуктів в споживчій тарі дорівнює об’єму цієї продукції, включеної у вибірку. З об’єднаної проби питного молока після перемішування для аналізу виділяють пробу об’ємом 0,5 дм3
.

При підготовці проб рідких кисломолочних продуктів чи сметани їх перемішують шляхом 5-ти кратного перевертання тари або шпателем протягом однієї хвилини після розпаковування тари. Проби, що мають густу консистенцією попередньо підігрівають до температури 32 ± 2 ºС на водяній бані з температурою 38 ± 2 ºС, а потім охолоджують до температури 20 ± 2 ºС. З об’єднаної проби кисломолочних напоїв виділяють пробу для аналізу об’ємом 0,1 дм3
, а сметани – пробу масою близько 100 г.

Об’єм вибірки від партії сиру кисломолочного чи виробів з нього

у транспортній тарі складає 10 % одиниць транспортної тари з продукцією. Точкові проби відбирають щупом, зануривши його на дно тари. Із кожної одиниці транспортної тари відбирають три точкові проби: одну – з центру, дві інші – на відстані 3...5 см від бокової стінки тари, продукт ретельно перемішують шпателем, складають об’єднану пробу масою приблизно 500 г. Із об’єднаної проби для аналізу відбирають 100 г продукту.

Об’єм вибірки від партії сиру кисломолочного чи виробів з нього у споживчій тарі наведено у табл. 2.

Таблиця 2

Число одиниць транспортної тари з продукцією в партії	до 50	від 51 до 100	від 101 до 200	від 201 до 300	від 301 і більше
Число одиниць транспортної тари з продукцією у виборці	2	3	4	5	6

Із кожної одиниці транспортної тари з продукцією, включеної у вибірку, відбирають дві одиниці тари з продукцією, якщо виріб має масу до 250 г і одну одиницю, якщо вибір має масу 250 г і більше.

Для складання об’єднаної проби від сиру кисломолочного у споживчій тарі продукцію звільняють від тари. Продукт переносять у посуд і ретельно перемішують. Із об’єднаної проби для аналізу відбирають пробу масою приблизно 100 г, а для продукції з наповнювачами – близько 150 г.

Проби рекомендують досліджувати одразу після підготовки. Якщо такої можливості немає, зразки зберігають при температурі 2...8 ºС і не більше 4 годин.

При підготовці до аналізу проб сиркових виробів з наповнювачами, попередньо за допомогою пінцета відділяють цукати, горіхи, родзинки, тощо.

Відбір точкових проб морозива

в гільзах, включених у вибірку, проводять нагрітим у воді до температури 38 ± 2 ºС щупом, який занурюють в продукт на відстані 2...5 см від стінки по діагоналі до дна гільзи протилежної стінки. Зі щупу знімають шпателем шар морозива на всю довжину щупа і переносять у посуд. Морозиво залишають при кімнатній температурі до повного танення. Із підготовленої маси відокремлюють горіхи, цукати, родзинки та інші наповнювачі (при їх наявності), ретельно її перемішують, складають об’єднану пробу масою близько 500 г. Із об’єднаної проби відбирають пробу для аналізу масою близько 100 г. Об’єм вибірки від партії морозива у споживчій тарі складає 10 % одиниць транспортної тари з продукцією, при наявності в партії менш як 10 одиниць відбирають одну. Із кожної одиниці транспортної тари з продукцією, включеної у вибірку, відбирають одну одиницю споживчої тари з продукцією.

Для складання об’єднаної проби від морозива в споживчій тарі, включеного у вибірку, відбирають 0,1...0,2 % загальної кількості пакувальних одиниць. Кожну одиницю фасованого морозива досліджують окремо.

Об’єм вибірки від партії тортів із морозива складає один торт. Торт масою менш як 500 г використовують повністю як пробу, призначену для аналізу. Від торта масою понад 500 г при симетрично розташованому оздобленні для аналізу відбирають ¼ частину торту, розрізавши його по діагоналі. У разі несиметричного оздоблення, торт розрізають по діагоналям на чотири частини і відбирають дві з них з урахуванням пропорційної кількості оздоблення.

Торт або частини торту звільняють від оздоблення за допомогою пінцета або шпателя, ретельно перемішують і для аналізу відбирають пробу масою 100 г. Оздоблення вміщують у окремий посуд і також спрямовують на дослідження. При підготовці проб до аналізу морозиво перемішують, перевертаючи місткість з пробою не менш як три рази. Температура проби повинна бути 20 ± 2 ºС.

Об’єм вибірки від кожної партії вершкового масла

у транспортній і споживчій тарі складає 5 % одиниць транспортної тари з продукцією. Якщо в партії менш як 20 одиниць, відбирають одну. З кожної включеної до вибірки одиниці транспортної тари з фасованим маслом відбирають 3 % одиниць споживчої тари з продукцією. Точкові проби від масла у транспортній тарі, включеного у вибірку, відбирають щупом. При пакуванні масла в ящики щуп занурюють по діагоналі від торцевої стінки до центру моноліта масла. Пробу масла з температурою нижче 10 ºС відбирають щупом, підігрітим у воді до температури 38 ± 2 ºС.

Для складання об’єднаної проби від нижньої частини стовпчика масла, відібраного щупом з кожної одиниці транспортної тари з продукцією, відбирають ножем точкову пробу масла масою близько 50 г і вміщують у місткість для складання об’єднаної проби. Верхню частину стовпчика масла довжиною 1,50 см, що залишилась на щупі, повертають на своє місце і обережно розрівнюють поверхню масла.

Від масла у споживчій тарі, включеного у вибірку, точкову пробу масою близько 50 г відбирають ножем від кожного брикету масла, попередньо знявши пакувальний матеріал і зовнішній прошарок продукту завтовшки 0,5...0,7 см. При масі брикету 50 г і менше об’єднану пробу складають з цілих брикетів, не знімаючи зовнішнього прошарку.

Об’єднану пробу масла розм’якшують на водяній бані з температурою 30 ± 2 ºС при постійному перемішуванні. З підготовленої проби на аналізи відбирають 50 г масла.

Від партії сичужних сирів

усіх видів відбирають вибірку у обсязі, наведеному у табл. 3.

Таблиця 3

Число одиниць транспортної тари з продукцією в партії	Число одиниць транспортної тари з продукцією у виборці
До 5	1
6...15	2
16...25	3
26...40	4
41...60	5
61...85	6
86...100	7
Понад 100	5 %, але не менш як 7

З кожної одиниці транспортної тари з продукцією, яка включена у вибірку, відбирають одну головку, брусок сиру чи одну одиницю споживчої тари з продукцією.

Точкові проби сиру відбирають щупом з двох протилежних боків кожної головки сиру, що включена у вибірку. Щуп вводять на глибину ¾ довжини. Для визначення органолептичних показників точкову пробу відбирають з одного боку головки сиру. При відбиранні точкових проб великих твердих сичужних сирів, що мають форму циліндру чи бруска, щуп вводять з торцевого боку ближче до центру; при відбиранні точкових проб дрібних твердих сичужних сирів, що мають круглу форму, щуп вводять з верхньої частини головки до центру. Від вийнятих стовпчиків сиру відділяють корковий прошарок довжиною близько 1,5 см. Подальшу за корковим прошарком частину стовпчиків довжиною близько 4,5 см розміщують у ємність для складання об’єднаної проби. При відборі точкових проб дрібних твердих сичужних сирів, що мають форму низького циліндру, щуп вводять з циліндричної поверхні, а в ті, що мають форму бруска – з діагоналі торцевого боку.

Відбір точкових проб м’яких сирів (рокфор, камамбер, дніпровський), розсільних (сулугуні, бринза) та складання об’єднаної проби проводять відповідно до вимог діючої нормативної документації на сири м’які.

Для складання об’єднаної проби розсільних сирів використовують весь стовпчик сиру, відібраний щупом. Відбір точкових проб від сиру сулугуні і сирів подібної форми проводять, вирізаючи ножем сектор довжиною дуги близько 2 см.

Проби сиру відбирають окремо для визначення фізико-хімічних і органолептичних показників. Не дозволяється використання однієї проби для цих аналізів.

Для фізико-хімічних досліджень точкові проби твердих, м’яких сичужних сирів і близьких до них за консистенцією розсільних сирів протирають через дрібну тертушку, ретельно перемішують, складають об’єднану пробу; точкові проби м’яких і пастоподібних плавлених сирів розтирають у ступці і складають об’єднану пробу. З об’єднаних проб виділяють пробу для аналізу масою 50 г.

Від партії плавленого сиру

відбирають і розкривають кожну десяту одиницю упаковки, а з кожної контрольованої одиниці беруть один сирок. Якщо плавлений сир у розфасовці по 30 г, з кожного контрольного місця беруть по 2 сирки.

Для хімічного дослідження від кожного сирку одного виду і однакової масової частки жиру відрізають 20 г і вміщують в одну місткість. Відібрані проби ретельно подрібнюють, перемішують і беруть близько 50 г як об’єднану пробу у чисту склянку з пробкою.

Органолептичну оцінку плавлених сирів проводять при температурі 14...16 ºС.

Об’єм вибірки від партії згущених

молочних консервів і сухих молочних

продуктів

у транспортній тарі складає 3 % одиниць транспортної тари з продукцією, але не менш як дві одиниці згущених молочних консервів і не менш як три одиниці сухих молочних продуктів. Об’єм вибірки від партії молочних консервів і сухих продуктів у споживчій тарі складає також 3 % одиниць, але не менше двох одиниць.

При реалізації продукції від кожної варки згущених молочних консервів відбирають по дві банки № 7 для контрольного зберігання на молочноконсервному комбінаті. При фасуванні у велику тару від кожної партії відбирають два зразки по 500 г і зберігають їх запломбованими в герметичній упаковці. Контрольні зразки зберігають 4-6 місяців – для продукції поточного вживання і 12-15 місяців – для продукції тривалого зберігання і на експорт.

Для кожної партії сухих молочних консервів відбирають зразки для контрольного зберігання на комбінаті: 2 місця у дрібній фасовці і два зразки по 200 г від крупної фасовки, герметично запакованої у поліетиленові пакети і запломбовані. Зразки зберігають 8 місяців для продукції у герметичній тарі і 3 місяці – в негерметичній упаковці. Після вказаного терміну зразки знімають із зберігання і спрямовують на промпереробку.

Перед відбором проб згущені молочні консерви у бочках і флягах ретельно перемішують мішалкою, а у споживчій тарі – шпателем 1-2 хвилини після відкупорювання.

Якщо на дні банки із згущеними молочними консервами є осад, банку занурюють у воду температурою 55 ± 5 ºС і знову перемішують до отримання однорідної маси, температура продукту не має перевищувати 28 ± 2 ºС, далі охолоджують до температури 20 ± 2 ºС. Після перемішування продукту в цистернах точкові проби відбирають від різних місць щупом або пробовідбірником, занурюючи його на дно тари. Із кожної одиниці упаковки точкові проби відбирають в однаковій кількості і складають з них об’єднану пробу масою 1 кг. Із об’єднаної проби відбирають для аналізу пробу масою 300 г.

Відбір точкових проб сухих молочних продуктів у транспортній тарі, включених у вибірку, проводять щупом із різних місць кожної одиниці транспортної тари з продукцією. Щуп занурюють у продукт на відстані 2...5 см від стінки по діагоналі до дна тари. Точкові проби збирають у місткість і складають об’єднану пробу масою 1-2 кг, з неї виділяють пробу для аналізу масою 200 г.

Проби сухих молочних продуктів ретельно перемішують і розтирають у ступках.

У відібраних пробах готової продукції визначають органолептичні, фізико-хімічні і мікробіологічні показники на відповідність діючим нормативним документам.

Право на оформлення документації та випуск готової продукції в реалізацію має завідувач лабораторією або працівник лабораторії, на якого наказом керівника підприємства покладена відповідальність за випуск готової продукції.

Змінний майстер або технолог цеху на партію готової продукції виписує паспорт і передає її у лабораторію для контролю якості. Працівник лабораторії перевіряє пред’явлену продукцію за органолептичними і фізико-хімічними показниками, перевіряє стан тари, маркування та пакування на відповідність продукції вимогам нормативних документів та виписує посвідчення про якість за встановленою формою. Посвідчення про якість – єдиний документ, який дає право на випуск даної партії продукції з підприємства. У разі випуску продукції без посвідчення на особу, яка допустила порушення, накладається адміністративне стягнення.

3. санітарна обробка технологічного устаткування та виробничих приміщень – запорука виробництва якісної і безпечної продукції

1. Очищення, миття і дезінфекція приладдя молочного виробництва. Засоби для санітарного оброблення технологічного устаткування, інвентарю, тари

Виробництво епідеміологічно надійної, доброякісної та стійкої при зберіганні молочної продукції зумовлюється санітарним станом всіх об’єктів та приладдя молочного виробництва – від молочних ферм до магазинів.

Під приладдям молочного виробництва розуміють усі предмети, що стикаються з молоком при виробництві молочних продуктів, в тому числі устаткування, посуд, інвентар тощо.

За даними науковців в умовах промислового виробництва забрудненість молока мікроорганізмами на 90 % загальної їх кількості відбувається за рахунок несвоєчасної санітарної обробки та порушення правил її проведення.

Санітарна обробка на підприємствах молокопереробної промисловості включає в себе комплекс заходів по очистці, миттю та дезінфекції приладдя молочного виробництва.

Очищення та миття
– це фізико-хімічний процес видалення з поверхні різних забруднень, що зазвичай складається з 3-х стадій: видалення бруду з поверхні, розкладання її в мийному розчині та запобігання випадіння бруду, що знаходиться в завислому стані, знову в осад. Процес видалення бруду відбувається переважно за рахунок механічного впливу на нього за допомогою щіток чи струменю мийного засобу.

Під час миття поверхонь устаткування не тільки видаляються залишки молока та молочних продуктів, але й більшість мікроорганізмів. Проте навіть дуже ретельне миття не забезпечує видалення усіх мікроорганізмів, якщо не проведено дезінфекцію.

Дезінфекція
(знезараження поверхні) – заключна стадія санітарної обробки, є активним засобом знищення на поверхні всіляких мікроорганізмів.

Слід пам’ятати, що при ретельному митті та дезінфекції молочного посуду та устаткування перехід бактерій у молоко зменшується у 9...10 тисяч разів.

Процесу миття, як правило, передує попереднє споліскування, в результаті якого видаляється більшість розчинних речовин. Перші молочні змиви прийнято збирати, а потім сепарувати. Отриманий в такий спосіб жир направляється на виробництво топленого масла. Споліскування запобігає також виникненню білкових пригарів при наступному митті гарячим мийним розчином. Температура води для змивів залишків молочної продукції при споліскуванні не повинна перевищувати 40 ºС.Процес видалення бруду відбувається переважно за рахунок механічного впливу на нього за допомогою щіток чи струменю мийного засобу.

Під час миття поверхонь устаткування не тільки видаляються залишки молока та молочних продуктів, але й більшість мікроорганізмів. Проте навіть дуже ретельне миття не забезпечує видалення всіх мікроорганізмів, якщо не проведено дезінфекцію.

Особливості молочних забруднень зумовлюють специфіку санітарної обробки. Якщо на поверхні обладнання відкладаються білок, жир, мінеральні речовини з утворенням, так званого, “молочного каменю” проведення споліскування та миття лише мийним чи дезінфікувальним засобами недостатньо. Необхідно також обробити поверхню 1 %-ним кислотним розчином. Це може бути чи соляна, азотна, фосфорна чи оцтова кислота. При цьому “молочний камінь” може бути свіжим – утвореним в результаті теплової коагуляції білка та осадження фосфорно-кальцієвих солей, та застарілим – що виникнув при дії на свіжий “молочний камінь” лугів, води та мийних засобів. Переважно молочний камінь утворюється на горизонтальних поверхнях та ділянках застійних зон – арматура, хрестовини, повороти тощо.

Для санітарної обробки використовують спеціальні мийні, дезінфікувальні та мийно-дезінфікувальні засоби, які випускаються промисловістю у порошкоподібному, пастоподібному та рідкому вигляді. Зазвичай перевагу надають порошкоподібним сипучим сумішам, з яких готують розчини безпосердньо на виробництві. Ці розчини повинні добре змочувати поверхню ємкостей, розчиняти білки, емульгувати молочні жири, видаляти нерозчинні кальцієві солі, не мати сторонніх запахів, які могли б адсорбуватись молоком. Розчини повинні бути бактерицидними, легко видалятись при споліскуванні з поверхні апаратури і при цьому не спричиняти корозію металу, не викликати подразнення та дерматити рук працюючих.

Термін зберігання засобів для санітарної обробки не повинен перевищувати 3-х місяців, оскільки в наступному можуть відбутись деякі хімічні зміни їх складових частин, що відіб’ються на якості миття.

Перелік мийних, дезінфікувальних та мийно-дезинфікувальних засобів для обробки посуду, обладнання та тари, призначених для контакту з молочними продуктами, періодично переглядається МОЗ України. Затверджений перелік є офіційним та керуючим документом при виборі засобу для санітарної обробки. Використовувати нові рецептури мийних та дезінфікувальних засобів можна тільки з дозволу Мінохорони здоров’я України після проведення відповідних токсикологічно-гігієнічних досліджень.

Мийні й очищуючі засоби можуть бути лужного чи кислого характеру, органічні чи неорганічні; прості, що складаються з однієї активної речовини (кальцинована сода, каустична сода, сульфанол і т.д.), та складні, що є композицію різних простих мийних засобів або створюються на основі поверхнево-активних речовин (суміш з фосфорної кислоти, сечовини й лактату кальцію; композиція з кальцинованої соди, тринатрій фосфату і метасилікату натрію; засоби “Вімол”, “Тріас-А” тощо).

2. Фактори, що впливають на якість миття і дезінфекції устаткування, інвентарю, тари

Якість санітарного очищення знаходиться в безпосередній залежності від ряду факторів, а саме:

- концентрація розчину
. Низькі концентрації не забезпечують належної мийної й очищувальної дії, проте використовувати розчини із занадто високою концентрацією також не доцільно, оскільки це збільшує витрати мийних засобів не підвищуючи мийного ефекту;

- температура розчину
. При збільшенні темпера

тури швидкість і ефективність миття збільшується. Вибір температурного режиму санітарної обробки залежить від виду мийного засобу, способу миття і поверхні, що обробляється. При ручному митті температура розчину повинна бути не більше 50 ºС, при механічному – не менше 60 ºС; при обробці поліетиленових поверхонь – не більше 55 ºС, а поверхонь із можливим відкладанням “молочного каменю” – понад 70...75 ºС;

- стан поверхні, що обробляється
.Фізичний стан поверхні (полірована, гладка, пориста і т.д.) має значний вплив на якість миття, оскільки різний ступінь механічної обробки матеріалів зумовлює їх різну здатність утримувати на поверхні забруднення. Так, кращою мийною здатністю характеризується полірована чи гладка поверхні;

характер руху мийного розчину
. Оптимальною є швидкість, що забезпечує виникнення необхідної турбулентності руху рідини, яка забезпечує високу якість миття молокопроводів. Швидкість руху рідини по трубопроводам не вонинна бути нижчою за 1,5 м/с;

- жорсткість води
. Вода, що містить велику кількість мінеральних речовин, практично не придатна для миття обладнання підприємств молочної промисловості, внаслідок відкладання на поверхнях устаткування нерозчинних солей.

На якість дезінфекції впливають наступні фактори:

- концентрація розчину дезінфекційного засобу
;

- температура розчину
. При обробці гарячою водою температура її повинна становити 90...95 ºС, а при використанні розчинів дезінфіктаната – 35...40 ºС;

- бактерицидні властивості хімічного засобу
; Засоби, під впливом яких припиняється життєдіяльність мікроорганізмів називають бактерицидними
. А засоби, які пригнічують життєві функції мікроорганізмів чи гальмують їх розвиток називають бактеріостатичними
. Слід пам’ятати, що одні й ті ж засоби при різних температурах і концентрації можуть бути бактерицидними чи бактеріостатичними. Наприклад, розчин хлорного вапна із вмістом активного хлору 4 % вбиває спорові форми мікроорганізмів, а розчин з вмістом активного хлору 0,3 % при температурі 18...20 ºС тільки затримує проростання спор;

- біологічні властивості мікроорганізмів
. По стійкості до дезінфікуючих засобів мікроорганізми поділяють на спороутворюючі чи не утворюючі спор, перші дуже стійкі;

- рН середовища
. Одні дезінфікуючі засоби краще діють при низьких рН, інші при високих. Так, розчин хлорного вапна, що містить 0,01 % активного хлору, при рН 4,0 знищує спори бактерій через 10 хв обробки, а при рН 11,0 – через 18 хв;

- експозиція – тривалість контакту деззасобу з мікробною культурою.
Вона, в свою чергу, залежить від концентрації і температури розчину – чим вище дані показники, тим менше часу потрібно для знищення мікроорганізмів;

- витрати розчину.

3. Вимоги до
санітарного оброблення технологічного устаткування, інвентарю, тари

Миття обладнання здійснюють по завершенню технологічного циклу. Обладнання, що не використовується після миття і дезінфекції понад 6 годин, повторно дезінфікується перед початком роботи. Санітарну обробку резервуарів для зберігання молока і молочних продуктів слід проводити після кожного їх спорожнення. Це ж стосується й періодичного обладнання, фільтруючих матеріалів, які промивають та дезінфікують після кожного використання. Безперервне обладнання миють в потоці.

У випадку вимушених простоїв обладнання з причин технічних несправностей або перерв у подачі молока протягом 2-х годин і більше молоко або нормалізована суміш повинні бути злиті і направлені на повторну теплову обробку, а трубопроводи і обладнання – промиті і продезінфіковані.

При проведенні санітарної обробки необхідно дотримуватись наступних загальних вимог:

- після споліскування в першу чергу миють зовнішні поверхні;

- перед початком миття внутрішніх поверхонь промивають всі роз’ємні вузли та окремі деталі, що стикаються з молочними продуктами – кільця, прокладки, арматуру, мішалки, люки, кришки тощо;

- при проведенні миття та дезінфекції дотримуються належних часових термінів обробки.

- по завершенню санітарної обробки всі поверхні бажано просушити гарячим повітрям.

До початку роботи деталі та роз’ємні вузли зберігають у розібраному вигляді із дотриманням умов стерильності. Збирання проводять безпосередньо перед початком роботи з обов’язковою попередньою дезінфекцією.

Для миття обладнання повинно бути передбачене централізоване приготування мийних і дезінфікувальних розчинів, для чого можуть бути використані пристрої для миття або застосування автоматизованих мийних установок.

Приготування мийних і дезінфікувальних розчинів слід проводити централізовано спеціально виділеним працівником цеху із внесенням відповідних записів у журнали встановлених форм.

Зниження концентрації, температури і часу циркуляції мийних і дезінфікувальних розчинів, а також порушення періодичності миття, передбаченими інструкціями, не допускається.

У разі відсутності пристрою для автоматичного контролю і регулювання концентрації мийних розчинів її повинна контролювати лабораторія підприємств не менш як 2-3 рази за зміну та при необхідності доводити до встановленої норми.

Місткості для робочих розчинів повинні бути виготовлені із нержавіючої сталі. Концентровані луги і кислоти дозволяється наливати тільки у чисті емальовані відра або у відра із нержавіючої сталі у кількості, що не перевищує 70 % місткості. Відра повинні щільно закриватись кришками. Працювати з кислотами, лугами без захисних пристосувань забороняється.

Для миття і дезінфекції зворотньої тари оснащують спеціальне приміщення з водонепроникною підлогою, з підведенням гострої пари, гарячої, холодної води та відводом для змивної води. Приміщення повинні бути оснащені пристосуваннями для сушіння.

Для ручного миття розбірних деталей обладнання (трубопроводів, кранів, дозуючих пристроїв тощо) слід передбачати окремі приміщення з водонепроникною підлогою, обладнанні трьохсекційними пересувними ваннами із штуцерами для зливання розчинів.

Миття танків вручну повинен проводити спеціально виділений і навчений персонал із внесенням відповідного запису у журнал якості миття танків встановленої форми. Спецодяг використовують тільки для миття танків.

Спецодяг працівників, які миють танки та інвентар для пастеризованого і сирого молока, зберігають окремо в промаркірованих шафах.

Транспортери, конвеєри, що контактують з харчовими продуктами, після закінчення зміни очищують, обробляють гарячим розчином мийного засобу, після чого споліскують гарячою водою.

Цистерни для перевезення молока або фляги після кожного рейсу повинні промиватися і дезінфікуватися у приміщенні для миття на молокопереробному підприємстві згідно з діючою інструктивною документацією. Після миття цистерни повинні бути перевірені на чистоту та опломбовані, про що робиться відповідний запис у транспортному документі та журналі.

У випадку зняття пломб охороною підприємства необхідно повторно опломбувати цистерни (фляги). У транспортному документі або у санітарному паспорті роблять запис “Цистерна (фляга) розкривалася для огляду і повторно пломбована охороною підприємства”.

Сільгосптоваровиробникам, здавальникам молока, цистерни і фляги повертають ретельно помитими, продезінфікованими і опломбованими.

Мікробіологічний контроль вимитого обладнання, інвентарю, тари, цистерн для перевезення молока тощо проводиться лабораторією підприємства або територіальною санепідемстанцією без попередження, з обов’язковим записом у відповідних журналах.

Мікробіологічний контроль чистоти оцінюють по кожній одиниці устаткування не менше одного разу в декаду згідно з інструкцією по мікробіологічному контролю від 28.12.87 р. Виконавець повинен нести відповідальність за неякісно виконане миття.

У разі виявлення бактерій групи кишкової палички або перевищення нормативів по загальній кількості мікроорганізмів у змивах з обладнання, лабораторія повинна віддати результати досліджень начальнику цеху з вказівкою про термінове повторне миття і дезінфекцію обладнання. Після повторної санітарної обробки необхідно знову взяти змиви на аналіз. У разі повторного виявлення БГКП чи перевищення нормативів бакзабруднення у змивах з одного й того ж устаткування адміністрація підприємства повинна зупинити роботу цеху для проведення генерального прибирання, ретельного миття із розбиранням трубопроводів та дезінфекцією усього устаткування.

Після цього лабораторія проводить повторні мікробіологічні дослідження змивів з технологічного устаткування.

4.
КОНТАМІНАЦІЯ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ СТОРОННІМИ РЕЧОВИНАМИ. Методологія гігієнічного нормування ксенобіотиків у харчових продуктах

1. Основні ксенобіотики і шляхи їх надходження до харчових продуктів

Харчові продукти віддзеркалюють стан навколишнього середовища. Останнім часом внаслідок інтенсивного розвитку промисловості та транспорту, хімізації сільського господарства забруднення навколишнього середовища досягло критичного рівня. Більшість території України забруднено іонами важких металів через надмірні викиди промислових підприємств та радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС. Ці елементи являють собою неабияку небезпеку для здоров'я людей, особливо дітей. Так, рівень забрудненості радіонуклідами харчових продуктів у порівнянні із 60-ми роками ХХ ст. зріс в 5–20 разів; за останні п’ять-десять років рівень забрудненості нітратами та продуктами їх розпаду збільшився майже в п’ять разів.

Забруднення навколишнього середовища, і як наслідок, харчових продуктів є основною причиною зниження тривалості життя в середньому до 66 років порівняно із 75 в США, Англії і 79 в Японії.

Відомо, до 70 % шкідливих речовин людина отримує через харчові продукти та воду, тому забезпечення споживачів доброякісними продуктами сприяє значному покращанню здоров’я населення, збереженню його генофонду.

Серед найнебезпечніших речовин, що потрапляють у молоко та інші харчові продукти внаслідок різноманітних порушень виробничої діяльності людини, виділяють такі: солі важких металів та миш’як (свинець, ртуть, кадмій, миш’як тощо); пестициди (фосфорорганічні і хлорорганічні сполуки); нітрати, нітрити; радіоактивні ізотопи (цезій, стронцій); мікотоксини (афлатоксин В1
, М1
, патулін, охратоксини тощо); антибіотики; залишки мийних та дезінфікувальних засобів.

Маючи на меті виробництво безпечних харчових продуктів необхідно знати шляхи контамінації продовольчої сировини та готової продукції шкідливими речовинами та загальні принципи профілактики.

Основними шляхами забруднення сировини та харчових продуктів є:

аерогенний
(безпосередньо або опосередковано через грунт) – осадження або вимивання опадами атмосферних викидів;

гідрогенний
(через грунт) – використання стічних вод або забруднених поверхневих вод з метою зрошення сільськогосподарських угідь;

грунтовий
– вирощування сільськогосподарських культур на забруднених грунтах;

технологічний
– використання хімічних засобів захисту рослин, антибіотиків, харчових добавок і консервантів у виробництві продовольчої сировини і продуктів харчування;

контактний
– міграція хімічних речовин із тари і пакувальних матеріалів у продукти харчування.

До засобів профілактики відносяться:

хімічні
– охорона організму людини, зниження рівнів забруднення довкілля, зниження рівнів міграції сторонніх речовин у рослини, виключення із раціону найбільш забруднених продуктів, розроблення і використання технологічних заходів очистки харчових продуктів;

біологічні
– підвищення стійкості організму, раціональне харчування, зниження всмоктування, прискорення виведення, корекція метаболічних порушень, стимуляція функцій окремих органів і систем.

2.
Критерії безпеки харчових продуктів

Харчові продукти вважаються безпечними, якщо вони не містять шкідливих речовин або їх вміст не перевищує законодавчо визначені гігієнічні нормативи. Нормативи хімічних контамінантів представлені в документах Мінохорони здоров’я України “Гранично допустимі концентрації важких металів і миш’яку у продовольчій сировині і харчових продуктах” (1986); “Допустимі рівні вмісту пестицидів в об’єктах навколишнього середовища” (1991); “Допустимий вміст нітратів в окремих харчових продуктах для населення Української ССР” (1988), а також “Медико-біологічних вимогах і санітарних нормах якості продовольчої сировини і харчових продуктів” (1989).

У методології нормування ксенобіотиків у харчових продуктах та інших середовищах існують принципові відмінності. Вони зумовлені тим, що токсикологічно допустима доза має бути включена до загальної маси усіх щоденно вживаних людиною продуктів, у яких реально присутній нормований ксенобіотик, а його допустимий вміст потрібно визначити окремо у кожному з цих продуктів, враховуючи вплив сторонньої речовини на якість даного продукту за гігієнічно значущими показниками. Тому науковому обґрунтуванню підлягають два види нормативів різного призначення: 1) допустима добова доза
(ДДД), яка визначає допустиме добове надходження (ДДН) ксенобіотика у складі раціону, і 2) серії гранично допустимих концентрацій
(ГДК) цієї речовини в окремих продуктах. Нормативи цього виду у гігієні харчування єдиної назви не мають: для пестицидів – це максимально допустимі рівні; для важких металів – ГДК; для нітратів – допустимий вміст; для харчових добавок – межа).

ДДД
– максимальна доза ( у міліграмах на 1 кг маси тіла), щодобове надходження якої в організм людини протягом усього життя безпечне для її здоров’я і здоров’я потомства. Це базовий норматив гігієни харчування, який входить у санітарне законодавство.

Добуток ДДД на масу тіла стандартної людини (60 кг) являє собою ДДН
(у міліграмах на добу) ксенобіотика у складі раціону. Як норматив ДДН використовується за одним із трьох принципів: 1) комплексного нормування у їжі, воді і атмосферному повітрі (пестициди); 2) єдиного нормування ксенобіотиків, які надходять через харчовий канал (нітрати); 3) незалежного нормування у кожному середовищі (важкі метали).

Нормативи ГДК
обмежують вміст ксенобіотика в одиниці маси або об’єму окремого продукту (у міліграмах на 1 кг або 1 дм3
) таким чином, щоб сумарний вміст речовини у добовому продуктовому наборі не перевищував ДДН і у цьому разі не змінювались харчові і біологічні властивості даного продукту (якщо їх зміна не робиться навмисно, як у разі використання харчових добавок – ароматизаторів).

У зв’язку з цим для кожного виду продуктів ураховують 3 показники шкідливості – токсикологічний, органолептичний і загальногігієнічний
, за якими визначають порогові концентрації 1) за токсикологічними критеріями, узгоджену з ДДД; 2) яка запобігає зменшенню біологічної цінності харчового продукту; 3) яка запобігає погіршанню органолептичних властивостей. Менша з трьох концентрацій визначить лімітуючий показник шкідливості і верхню межу допустимого вмісту нормованого ксенобіотика у даному харчовому продукті.

3.
Етапи наукового обґрунтування гігієнічного нормативу шкідливої речовини у продовольчій сировині і харчових продуктах

Наукове обґрунтування гігієнічного нормативу ксенобіотика проводять у кілька етапів. Перший (підготовчий) етап
ґрунтується на попередній токсиколого-гігієнічній оцінці регламентованої шкідливої речовини. Для цього знайомляться з характеристикою речовини на основі відомостей, що надаються установою, яка її синтезувала, та даних літератури, з’ясовують хімічну назву речовини, її призначення, технологію, структурну формулу, наявність домішок, фізико-хімічні властивості (агрегатний стан, розчинність у воді та органічних розчинниках, температуру кипіння та плавлення тощо). Підбирають і засвоюють специфічні та чутливі методи кількісного визначення шкідливої речовини, що нормують, у біосередовищах.

Обґрунтовуючи потребу нормування шкідливої речовини, визначають її вміст в об’єктах навколишнього середовища, особливості міграції та забруднення харчових продуктів, орієнтовно розраховують ті дози речовини, які за реальних умов можуть надходити з їжею до організму людини.

На підставі аналізу даних про речовини, близькі за хімічною структурою та фізико-хімічними властивостями, формулюють попередню гіпотезу про токсичність речовини та механізм її дії на організм людини.

Другим етапом
є визначення стійкості (стабільності) речовини при технологічному чи кулінарному обробленні. Для попереднього прогнозу використовують дані про стабільність речовини, що вивчається, у воді водоймищ. Якщо стабільність шкідливої речовини невідома, то для її визначення протягом одного місяця вивчають динаміку змін концентрації речовини у водному розчині за кімнатної температури (18...20 ºС). Потім оцінюють стабільність речовини при кип’ятінні протягом 30 хвилин.

Якщо речовина нестабільна у водному середовищі при кімнатній температурі або при кип’ятінні, то це дозволяє у разі її регламентації у продовольчій сировині збільшити концентрацію ксенобіотика. У разі незначної стабільності речовини слід вивчити продукти її видозмін або токсичність водних розчинів до і після кип’ятіння (якщо ці речовини важко ідентифікувати).

Даний етап дозволяє прогнозувати динаміку речовини у продовольчій сировині та різних харчових продуктах при термічному обробленні, технологічній переробці, за кімнатних умов, при зберіганні у домашньому холодильнику.

На третьому етапі
дослідження вивчають вплив залишкових кількостей шкідливої речовини на органолептичні властивості харчових продуктів. Для органолептичної оцінки застосовують метод трикутника, який ґрунтується на виборі дослідником із трьох досліджуваних проб – двох контрольних та однієї дослідної – саме дослідної.

Харчові продукти досліджують у такому вигляді, в якому їх зазвичай вживають у їжу. При аналізі дотримуються правил і вимог проведення сенсорної і органолептичної оцінки. Спочатку визначають зовнішній вигляд продукту, потім запах і присмак за 5-бальною системою. Середні результати виводять після 10–12 досліджень.

За органолептичними властивостями продукт оцінюють позитивно, якщо середня інтенсивність стороннього присмаку та запаху не перевищує одного бала.

Результатом подібних досліджень є визначення концентрації шкідливої речовини, що не погіршує органолептичних властивостей продукту (органолептичний показник шкідливості).

Четвертим етапом
є вивчення впливу сторонньої хімічної речовини на біологічну цінність харчового продукту, тобто встановлення загальногігієнічного показника шкідливості. Для цього попередньо за довідниковими літературними даними встановлюють джерелом яких біологічно активних речовин є даний продукт, а потім за допомогою чутливих методів досліджень, підібраних на першому етапі, вивчають вплив на них досліджуваного ксенобіотика.

Н
а п’ятому етапі
нормування проводять гострий, підгострий і хронічний санітарно-токсикологічний експерименти, які дозволяють визначити пороги гострої і хронічної дії. Основні дослідження проводять на модельних лабораторних тваринах (щурах і мишах), в організмі яких метаболізм вивчаємого ксенобіотика ідентичний метаболізму людини.

У токсикологічних експериментах визначають пороги дії ксенобіотиків під час надходження з кормом, питною водою або при введенні їх через зонд у шлунок. Виявлення і оцінювання здатності речовини спричиняти ту чи іншу патологію проводять в адекватно планових гострих, підгострих (короткотермінових) і хронічних (довготривалих) дослідах за певних стандартних умов їх постановки і оброблення результатів. На підставі цих досліджень визначають максимальну неефективну дозу (МНД) за лімітуючим токсикологічним ефектом. Під МНД розуміють щоденну дозу, нижчу від порога дії або порога шкідливої дії у разі необмеженого повторного надходження ксенобіотика в організм.

Якщо нормована речовина є природним компонентом харчових продуктів, його природний (фоновий) вміст враховують і включають у величину ДДД.

Характер харчування тварин може істотно змінювати дію ксенобіотиків. Наприклад, дефіцит білка або токоферолу чи надлишок поліненасичених жирних кислот (ПНЖК) посилює токсичність багатьох ксенобіотиків, а високий вміст у раціоні харчових волокон – зменшує. Тому з метою регламентації ксенобіотиків тварин слід утримувати на контрольованому фізіологічно повноцінному стандартному кормовому раціоні, а за показаннями паралельно вивчати модифікуючу роль інших раціонів.

Загальним підсумком токсикологічних досліджень є оцінка МНД за сукупністю одержаних даних і використання усієї доступної інформації з метою рекомендації ДДД для людини. Для розрахунку ДДД дозу МНД зменшують на величину коефіціента запасу. Як правило, коефіцієнт запасу приймають рівним 100 (по 10 для врахування можливих відмінностей чутливості людини і тварин та ймовірних індивідуальних відмінностей чутливості людини).

Визначивши ДДД, підраховують ДДН = 60 ДДД, а потім ГДК (мг/кг продукту) за формулою:

де П – фактичний або прогнозований вміст нормованого ксенобіотика у даному продукті (у % до ДДН або загального вмісту ксенобіотика в усіх продуктах); М – маса (кг) даного продукту у стандартному добовому раціоні.

Після затвердження ГДК Міністерством охорони здоров'я України і широкого застосування хімічної речовини продовжують спостерігати за нею у природних умовах (шостий етап
), щоб підтвердити безпечність її використання і, у разі потреби, внести корективи у гігієнічні нормативи.

5.
Гігієнічні основи використання харчових добавок

1. Класифікація харчових добавок за їх технологічним призначенням

Харчові добавки
– природні або синтезовані речовини, які спеціально вводяться до продуктів харчування з метою надання їм потрібних властивостей (органолептичних, технологічних) і не вживаються самостійно у вигляді харчових продуктів або звичайних компонентів їжі. Харчові добавки можуть залишатись у продуктах у повному обсязі або у вигляді речовин, які утворюються після хімічної взаємодії добавок з компонентами харчових продуктів.

Багато тисячоліть тому первісні людини використовували лише сіль і кіпоть для приготування їжі. Їх умовно можна назвати першими харчовими добавками. Широке використання харчових добавок в теперішньому розумінні цього слова почалось лише наприкінці ХІХ ст. В наш час, як відомо, досить складно обійтись тільки сіллю і кіптявою, щоб приготувати вишукані страви та харчові продукти. Мистецькі кулінари, досвідчені технологи застосовують незлічену кількість приправ і добавок, створюючи свої шедеври. На сьогоднішній день нараховується понад 500 харчових добавок.

За технологічним призначенням їх класифікують так:

1. Харчові добавки, що забезпечують потрібний зовнішній вигляд та органолептичні властивості продукту:

– покращувачі консистенції – загущувачі, драглеутворювачі (агар-агар, каррагінан, пектин, крохмаль і модифіковані крохмалі, целлюлоза та її похідні тощо);

– харчові барвники – натуральні рослинного чи тваринного походження (кармін, аннато, шафран, хлорофіл), штучні органічні барвники (амарант, індігокармін, тартразін) та неорганічні мінеральні барвники (оксиди заліза, титана, алюміній, срібло, золото);

– ароматизатори – екстракти, приготовані із рослин (соки, настоянки, фруктово-ягідні екстракти), ефірні олії рослинного походження (анісова, кминна, евкаліптова, м’ятна), хімічні сполуки, отримані із природних речовин або синтетичним шляхом (етилванілін, бутилацетат);

– смакові речовини – різноманітні наповнювачі, підсолоджувачі (сахарин, цикламат, осладін тощо).

2. Харчові добавки, які запобігають мікробному або окиснювальному псуванню продуктів (консерванти):

– антимікробні засоби – хімічні (перекис водню, двуокись сірки та її похідні, бензойна кислота і її солі) та біологічні (антибіотик – нізін);

– антиокисники – лецитин, аскорбінова кислота, концентрат суміші токоферолів, лимонна кислота.

3. Харчові добавки, потрібні у технологічному процесі виробництва харчових продуктів:

– прискорювачі технологічного процесу – регулятори кислотності (оцтова кислота та її солі, молочна, яблучна кислоти тощо), ферментні препарати (амілази, протеази, ліпази);

– фіксатори міоглобіну – нітрити натрію та калію,

– технологічні харчові добавки – розпушувачі тіста, піноутворювачі, відбілювачі, піногасники і т.ін.

4. Добавки, що сприяють покращанню якості харчових продуктів.

Комісія по Codex Alimentarius (міжурядовий орган, що включає понад 120 країн, створений при Об’єднаному комітеті експертів ФАО/ВОЗ) виділяє 23 функціональні класи харчових добавок. Клас 1– кислоти; клас 2 – регулятори кислотності; клас 3 – речовини, що запобігають злипанню часток продукту; клас 4 – піногасники; клас 5 – антиокисники; клас 6 – наповнювачі, що збільшують об’єм продукту, але не впливають на його енергетичну цінність; клас 7 – барвники; клас 8 – стабілізатори кольору; клас 9 – емульгатори; клас 10 – емульгуючі солі; клас 11 – ущільнювачі рослинних тканин; клас 12 – посилювачі смаку і запаху; клас 13 – поліпшувачі борошна; клас 14 – піноутворювачі; клас 15 – драглеутворювачі; клас 16 – речовини, що надають глянцю зовнішній поверхні чи створюють захисний прошарок; клас 17 – вологоутримуючі речовини; клас 18 – консерванти; клас 19 – пропеленти; клас 20 – розпушувачі; клас 21 – стабілізатори; клас 22 – підсолоджувачі; клас 23 – загущувачі.

Усі компоненти, що використовуються в сфері Codex Alimentarius, у списку Міжнародної цифрової системи (INS) мають свій номер, що робить ідентифікацію речовини легкою і зручною, захищаючи від помилок при перекладі; дозволяє виділити їх у харчових продуктах. Система INS-номерів розроблена на основі цифрової системи класифікації харчових добавок, прийнятої в країнах Європи, що для спрощення називається Е-нумерацією.

2. Гігієнічне регламентування харчових добавок у продуктах

Більшість харчових добавок, як правило, не мають поживного призначення і є біологічно інертними для організму. Проте відомо, що будь-яка хімічна сполука чи речовина в певних умовах може бути токсичною. Тобто, харчову добавку тільки тоді можна вважати безпечною, коли в неї відсутня гостра і хронічна токсичність, канцерогенна, мутагенна та інша токсична дія на організм. Тому до харчових добавок подібно ксенобіотикам висувають суворі вимоги.

Для забезпечення нешкідливості речовини, використовуваємої в якості харчової добавки, вагомий внесок має добова кількість речовини, що надходить до організму, тривалість її споживання, режим харчування, шляхи надходження речовини до організму та інш. Крім того, слід враховувати, що дорослі і похилі люди, діти, вагітні жінки мають різний рівень чутливості і захисних сил, тому проблема використання харчових добавок набуває ще більшого гігієнічного значення. Не менш важливим фактором є також можлива взаємодія харчових добавок зі шкідливими хімічними речовинами, що потрапляють до організму людини з навколишнього середовища.

Отже, кожна добавка, запланована до використання у виробництві харчових продуктів, повинна проходити ретельні дослідження щодо виявлення шкідливого впливу на організм людини.

Послідовність досліджень щодо виявлення шкідливого впливу на організм людини: Спочатку
проводиться попередня токсиколого-гігієнічна оцінка, коли на підставі даних розробника визначається товарна хімічна назва речовини, її призначення, технологія отримання, хімічна структура і склад, вміст домішок, її фізико-хімічні властивості; встановлюється ступінь небезпечності даної добавки, орієнтовно розраховується концентрація, за якої спостерігається виражений токсичний ефект, а також кумулятивні властивості досліджуваної речовини. На другому
, основному етапі, в результаті проведення так званого хронічного експерименту, що триває 9...18 місяців, визначають порогову та максимально недіючу загальнотоксичну дозу харчової добавки. На третьому етапі
узагальнюють отримані результати, визначають та обгрунтовують добову допустиму дозу, допустиме добове надходження та її гранично-допустиму концентрацію в харчових продуктах. Після цього добавка допускається до використання у виробництві продуктів харчування. На четвертому етапі
триває спостереження з метою підтвердження її нетоксичності та за потреби вносяться поправки у відповідні нормативи.

В Україні застосування харчових добавок регламентовано відповідними санітарними правилами і нормами по застосуванню харчових добавок Санітарні правила і норми по застосуванню харчових добавок, № 222 від 23.07.96 р. В даному нормативному документі поданий перелік добавок, дозволених до використання із зазначенням галузі застосування, гранично допустимих концентрацій в харчових продуктах.

Не дозволяється використовувати харчові добавки у випадках, коли технологічного ефекту можна досягти іншими засобами у разі удосконалення виробничого процесу. Не дозволяється використовувати харчові добавки для приховування вад недоброякісної сировини, з метою фальсифікації харчових продуктів, у разі значних втрат їх біологічної цінності; вони не повинні сприяти контамінації, впливати на процес травлення та всмоктування. Обов’язково необхідно інформувати споживача про наявність харчових добавок у продуктах (на етикетках, у рецептурах).

6.
Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний контроль на підприємствах молочної промисловості. ВПРОВАДЖЕННЯ Систем УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ і безпечністю ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ
1. Епідемічна оцінка молокопереробних підприємств

Аналіз захворюваності людей гострими кишковими інфекційними захворюваннями свідчить про суттєве збільшення числа епідемічних спалахів та кількості хворих.

Серед захворювань переважають харчові отруєння, серед яких значну частку складають отруєння молоком та молочними продуктами. В зв’язку з цим особливого значення набуває оцінка молочних заводів з точки зору їх потенційної ролі у можливому виникненні епідемічних спалахів.

Епідемічна оцінка
– це виявлення реальної чи потенційної ролі конкретного фактора у підтримці епідеміологічного процесу за рахунок впливу на умови існування збудника інфекцій зовні організму людини і можливості забезпечення його передачі.

Епідемічна оцінка молочних заводів базується на комплексній санітарно-гігієнічній характеристиці, яка дозволяє судити про якість води, що витрачається на технологічні потреби; забезпеченість водою; дотримання санітарних та технологічних режимів; величину робочого перенавантаження молочного заводу (відношення середньої добової фактичної потужності молокозаводу до проектної максимальної потужності). В результаті зміни цих показників та узагальнення отриманих даних визначають ступінь епідемічної небезпеки молочного підприємства.

Ступінь потенційної епідемічної небезпеки
характеризує ймовірність випуску конкретним підприємством інфікованої продукції. Умовно визначають 3 ступеня ймовірності: ІІІ – висока; ІІ – середня; І – низька.

На молочних заводах І ступеня епідемічної небезпеки всі показники знаходяться в межах норми. Зміщення кожного показника в гірший бік підвищує ймовірність випуску інфікованої продукції.

Оскільки деякі показники можуть суттєво змінюватись в різні періоди року (характеристика води восени та весною, фактична потужність в період максимального надходження молока тощо), оцінка епідемічної небезпеки здійснюється щоквартально, що також дозволяє оцінювати стабільність сан-гігієнічних показників підприємства. Базуючись на епідемічну оцінку нарівні із загальним висновком про ступінь потенційної епідемічної небезпеки, можна виявити фактори, що підвищують її і на які слід звернути особливу увагу працівникам підприємства.
2. Санітарні вимоги до території молокопереробних підприємств

За узгодженням із санітарно-епідеміологічними станціями допускається блокування молокопереробних підприємств з іншими харчовими підприємствами (хлібозаводами, цукровими заводами, кондитерськими, макаронними фабриками тощо).

Територія молочного підприємства за своїм функціональним призначенням повинна поділятись на такі зони: передзаводську, виробничу та підсобно-складську.

У передзаводській зоні
розміщуються будинок управління і санітарно-побутові приміщення, контрольно-пропускний пункт, майданчик для стоянки власного транспорту.

У виробничій зоні
– виробничі приміщення, ремонтно-механічні майстерні.

У підсобно-складській зоні
– будинки та споруди підсобного призначення (котельня, градирні, насосні станції тощо).

У самостійній зоні виділяються: зона суворого режиму навколо артезіанських свердловин, запасних резервуарів для питної води, а також захисна зона навколо очисних споруд.

Майданчики для зберігання палива, тари, будматеріалів тощо повинні мати бетонне або асфальтне покриття.

Санітарні розриви від відкритих складів твердого палива та інших матеріалів, які утворюють пил, повинні бути на відстані не менше як 50 м до найближчих отворів виробничих приміщень, та 25 м – до отворів побутових приміщень.

Підприємства повинні мати водопровідну мережу та каналізацію. Система водопостачання молочних заводів повинна мати резервуари для забезпечення гарантованої подачі води “години пік”, у випадку перебоїв з подачею води внаслідок аварій, а також для зовнішнього гасіння пожеж. Резервуарів повинно бути не менше двох. Обмін води в них необхідно забезпечувати в термін, що не перевищує 48 год. Очищення і дезінфекцію резервуарів проводять в залежності від показників якості води, але не рідше 1 разу в квартал.

Для безперебійної роботи підприємства обов’язково передбачають будівництво котельної, компресорної, очисних споруд, механічних майстерень тощо.

На молокопереробних підприємствах повинні бути оснащені санітарно-побутові приміщення: гардеробна для верхнього і домашнього одягу та взуття, душові приміщення по типу санпропускників, туалети з умивальниками, місця для зберігання чистого і брудного санітарного та робочого одягу, приміщення для прийому їжі, кімната для медогляду, приміщення для особистої гігієни.

Дотримання правил особистої гігієни забезпечує отримання доброякісного молока і молочних продуктів, оскільки людський фактор є одним із впливових щодо бактеріальної та механічної забрудненості молока.

Виробничій гігієні
повинна приділятись не менша увага ніж особистій. Обов’язковим є контроль молока на натуральність, а саме на вміст води, різних інгібуючих і фальсифікуючих речовин.

Вода може потрапити у молоко при порушенні правил миття обладнання, а також при її навмисному додаванні з метою підвищення валового об’єму та приховування деяких технологічних властивостей (надмірна кислотність). Інгібуючі речовини також додають з метою пригнічення процесу наростання кислотності, але це негативно відбивається на технологічних властивостях молока, а також може бути небезпечним в епідемічному плані. Тому сире молоко з кожного господарства повинно піддаватись регулярним контрольним перевіркам шляхом відбору випадкових проб. Якщо молоко з одного господарства поставляється безпосередньо на обробне підприємство, ці проби беруть в момент збору і вивозу молока, за умови вживання попереджувальних заходів для недопущення шахрайства під час транспортування або перед розвантажуванням на переробному підприємстві.

Якщо результати контрольної перевірки дають компетентному органові підстави підозрювати, що молоко фальсифіковане, він бере автентичну пробу в господарстві. Автентична проба
– це проба, що представляє молоко одного повністю контрольованого процесу доїння, що починається після не менше 11 або не більше 30 годин після попереднього доїння. У випадку постачання молока з декількох господарств проби беруться в кожному з них.

Обробне або переробне підприємство повинно інформувати компетентні органи про досягнення максимально допустимих норм бактерій груп кишкових паличок та соматичних клітин. Компетентний орган в свою чергу вживає належних заходів.

Якщо протягом 3 місяців після оприлюднення результатів перевірок молоко від вказаних господарств не буде відповідати нормам, таке господарство повинно позбавлятись права постачати сире молоко доти, доки воно знову не буде відповідати нормативам.

3. Призначення державної санітарно-епідеміологічної служби. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи й заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров’я України.

Державна санітарно-епідеміологічна служба
– це система державних установ, що здійснюють державний санітарний нагляд, розробку та проведення санітарно-профілактичних та протиепідемічних заходів. Провідною практичною ланкою в системі служби є санітарно-епідеміолоігічна станція – установа, що здійснює, в межах піднаглядної зони, державний санітарний нагляд та санітарно-епідеміологічне обслуговування.

Установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність на підставі Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, що затверджується Кабміном України, та положень про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідних міністерств і відомств.

Основні напрями діяльності
державної санітарно-епідеміологічної служби:

– здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

– визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

– вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини;

– підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (в тому числі карантинних) та інфекційних хвороб;

– контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь людей;

– державний облік інфекційних і професійних захворювань.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд
– система постійного контролю за виконанням підприємствами, установами та окремим особами санітарних та протиепідемічних норм і правил, що здійснюється органами санітарно епідеміологічних станцій, з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими плановими та позаплановими перевірками дотримання санітарного законодавства. Позапланові перевірки проводяться залежно від санітарної, епідемічної ситуації, а також за заявами громадян.

Результати перевірок оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Існує попереджувальний і поточний санітарний нагляд.

Попереджувальний санітарний нагляд
– нагляд, що здійснюється при проектуванні та будівництві нових об’єктів промислового, житлово-комунального та культурно-побутового призначення, при їх реконструкції та зміні технологічних процесів, а також контроль за відповідністю продуктів харчування та промислових виробів санітарним нормам та вимогам.

Поточний санітарний нагляд
– нагляд за санітарним станом населених місць та діючих об’єктів, за дотриманням на них санітарних норма та правил. (директивні акти по санітарно-протиепідемічним питанням.

За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов і розпоряджень державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, можуть бути накладені штрафи, а на підприємства, підприємців та організації – різні фінансові санкції.

4. Етапи і принципи впровадження системи НАССР – системи гарантії харчової безпеки

Як було розглянуто вище, в Україні питання гігієни на підприємствах харчової промисловості нормуються санітарними нормами і правилами, які затверджує Міністерство охорони здоров’я, але на жаль, ці норми не завжди дотримуються виробником.

На сьогоднішній день актуальним є впровадження системи управління якістю, зокрема її складової – системи “Критичної контрольної точки аналізу небезпечного фактору” (абревіатура англійською – НАССР), яка гарантує якість і безпеку харчових продуктів.

Система НАССР передбачає ґрунтовний аналіз технологічного (виробничого) процесу з метою зменшення мікробіологічної, фізичної і хімічної небезпеки. Вона передбачає впровадження 12 етапів, з яких 7 є принципові:

1. Аналіз небезпеки. Пошук потенційної небезпеки продукту та ідентифікація методів її визначення. Небезпека може бути біологічного характеру (наприклад, патогенні мікроорганізми), хімічного (наприклад сторонні хімічні речовини) і фізичного (наприклад, вміст скла, металічних часток, які переходять з тари тощо).

2. Пошук контрольних критичних точок. Це точки впродовж процесу виробництва продукту (від обробки сировини до споживання готової продукції), на яких можливий контроль та зменшення потенційної небезпеки. Прикладом, є дефростація, теплова обробка, охолодження, пакування. Критичні контрольні точки визначаються на основі епідеміологічних відомостей щодо вмісту патогенних мікроорганізмів, токсинів, хімічних речовин; відомостей щодо харчової безпеки; відомостей щодо сировини, проміжних продуктів, кінцевих (готових) продуктів; відомостей щодо технологічного процесу.

3. Встановлення попереджувальних екстремумів для кожної контрольної точки. Так, для пастеризації, наприклад, це може бути мінімальна температура термічної обробки і витримка, необхідні для максимального знищення патогенних мікроорганізмів та інактивації ферментів.

4. Встановлення процедури моніторингу за критичними точками. Такі процедури мають визначати коло осіб, які відповідають за контроль технологічного процесу, параметри, тривалість контролю, характер дій і об’єкти дослідження.

5. Визначення адекватних дій на порушення екстремумів контрольних точок. Наприклад, повторна температурна обробка.

6. Визначення дій для перевірки характеристик технологічного процесу, наприклад перевірка даних контрольно-вимірювальної апаратури, що вимірює температуру і тривалість витримки під час пастеризації.

7. Розробка системи документування НАССР.

При впровадженні у виробництво харчових продуктів системи гарантування безпеки (НАССР) і системи управління якістю (ISO) дуже важливо, щоб вони були зінтегровані між собою.

Останнім часом, велика увага з боку виробників і споживачів приділяється продуктам функціонального і спеціального призначення, а для цих груп продуктів якість та безпека дуже тісно пов’язані. Одним із найвагоміших факторів їх якості є вміст активних компонентів, що формують біологічну цінність продукту. В той же час цей показник може бути і показником небезпечності продукту, проводити до загрози здоров’ю людини у разі порушення визначеного рівня таких компонентів. Тому відомості щодо вмісту біологічно активних компонентів мають бути включені у систему НАССР і як фактор якості, і як фактор небезпеки.

література

1. Гігієна
харчування з основами нутріціології /За ред. Циприяна В.І. – К: Здоров’я, 1999. – 577 с.

2. Державні
санітарні правила для молокопереробних підприємств. ДСП 4.4.4011-98.

3. Домарецький В.А.,
Златов Т.П.
Екологія харчових продуктів. – К.: Урожай, 1993. – 188с.

4. Методи
визначення нешкідливості харчових продуктів: Метод. вказівки до викон. лаборатор. робіт для студ. спец. 7.091709 «Технологія зберігання, консервування та переробки молока» /Уклад.: В.О. Ромоданова, Н.М.Ющенко, О.В.Кочубей. – К.: УДУХТ, 2001. – 36 с.

5. Ромоданова В.О.,
Скорченко Т.А., Костенко Т.П., Зубков В.Є. Технохімічний контроль підприємств молочної промисловості. – Луганськ: Елтон-2, 2002. – 325 с.

6. Брио Н.П.,
Конокотина Н.П., Титов А.И. Технохимический контроль в молочной промышленности. – М.: Пищепромиздат, 1962. - 197с.

7. Говард Р.Робертс.
Безвредность пищевых продуктов. /Пер. с англ. Под ред А.М. Копелева/ – М.: Агропромиздат, 1986. – 288 с.

8. Донченко Л.В.,
Надыкта В.Д.
Безопасность пищевого сырья и продуктов питания. – М.: Пищ. пром-сть, 1999. – 352 с.

9. Росивал Л.,
Энгст Р., Соколай А.
Посторонние вещества и пищевые добавки в продуктах. Пер. с нем. – М.: Лег. и пищ. пром-сть, 1982. – 264 с.

10. Санитария
и гигиена на предприятиях молочной промышленности /В.И. Сергеева и др. – Л.: Агропромиздат, 1989. – 160 с.

Додаткова

11. Молоко
та молочні продукти: Нормат. документи: Довід. /За ред. В.Л.Іванова. – Л.: НІЦ Леонорм, 2000. – У 3-х т. – 402 с.

12. Санітарні
правила і норми по застосуванню харчових добавок, № 222 від 23.07.96 р. – К.: Мін-во охорони здоров’я України, 1996. – 57 с.

13. Инструкция
по микробиологическому контролю производства на предприятиях молочной промышленности.
– М.: ЦНИИТЭИ Минмясомолпрома, 1978. – 48 с.

14. Инструкция
по технохимическому контролю на предприятиях молочной промышленности.
– М.: ЦНИИТЭИ Минмясомолпрома, 1977. – 183 с.

15. Медико-биологические
требования и нормы качества продовольственного сырья и пищевых продуктов, №5061–89 от 01.08.89г. – М.: Изд-во стандартов, 1990. – 185 с.

16. Методические
указания «Порядок и периодичность контроля продовольственного сырья и пищевых продуктов». – М.: Изд-во стандартов, 1990. – 185 с.