Трипільська культура
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600-700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців. Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій - свердло для пророблювання отворів у камені та дереві - з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу - міді. Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва "Трипільська культура" залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х" утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси. Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні - від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс - з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу - з глиняних вальків або т. з саману. На Одещині - з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепі, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних модулів, так званих "хаток" (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали всередині грубу, лави, План хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані "точки".
Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою. Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру "домікенською" і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючись до Еллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молодша від них. Проф. Н.П. Курінний пише, що "чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою Еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха" керамічних форм, мітологій, пластичних і орнаментальних мотивів - пояснюють їх генетичні зв'язки". На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитньою людністю Праукраїни. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дерево різьбі, вишивках, писанках - дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині,наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизонтальними мурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).
Походження та етнічна приналежність
Щодо походження та етнічної приналежності Трипільської цивілізації, яка проіснувала в межах VІ-ІІІ тис. до н.е. (за М. Відейком), висуваються різні версії, часто підперті не ґрунтовними археологічними дослідженнями, а теоретизуваннями.
Так, Інститут археології НАНУ, на чолі з його директором академіком П. Толочком, у виданій ними “Давній історії України” підкреслюють, що Трипільська культура не має ніякого стосунку до української історії. Вона чужа українцям. Її сформували семітські племена. Офіційні науковці – посадовці з кафедри археології і культурології Києво-Могилянської Академії (коло докторів наук – археологи Л. Залізняк, В. Зубар та філософи Ю. Павленко, М. Попович) усіляко переконують своїми культурологічними сентенціями, що трипільці ні мовою, ні культурою, ані антропологічно не належать до індоєвропейців і, отже, не можуть бути предками слов’ян, а тим більше українців. За їхньою версією трипільці звідкись прийшли і невідомо, куди зникли. Не продовжилися їхні сліди у пізніших культурах? Це так міркує категорія дослідників, яких не цікавлять пракорені історії українського народу і його культура. Прикладом самовідданої праці в дослідженні історії українського народу є поет Юрій Липа (1900-1944), відомий ідеолог, історіограф, політик, під час війни люто закатований енкаведистами. Він глибоко досліджував історію, етнографію, міфологію українців. Дошукуючись праоснов своєї нації, уважно проаналізував Трипільську культуру й дійшов такого висновку: ”Головний первень - трипільці”. Й називає Трипільську культуру праукраїнською. А зокрема: “Трипільці надали характеру українському селу, як колись лігури надали характеру французькому, а пікти – англійському. Є багато даних, що не лише зовнішній вигляд хат, але й розміщення сіл і головні шляхи досталися у спадщину й досі від тих праукраїнців. Їхній розподіл ланів, доріг і сіл достався тисячоліттями як найдоцільніший... Трипільці є основоположниками українських сіл, вони сформували села”.
Ю. Липа вглиблює думку, що трипільці виробили в собі: особливий “цей характер – це підложжя українського характеру. Бо народи-предки – це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це – характер, що кружляє у крові сучасних українців і завжди їхні діла, їхні здобування можуть відродитися”. За його всебічними дослідами випливає: “Від трипільців починаємо історію української території як одності і її торгівельних взаємин з іншими країнами, одності духовної і матеріальної”.
Якщо кинути побіжний погляд на мапу України, то Трипільська цивілізація, розташована на Правобережжі в басейні Дніпра-Дністра – саме тут зосереджені найосновніші запаси чорноземів – постає ядром етнобуття українців на тисячоліття їхнього розвитку та хліборобської культури.
Торкаючись питання спільності – цебто спадковості принципів образного світосприймання древніх трипільців і творців, насамперед, української вишивки, а також писанкарства, ткацтва, зауважимо, що в арсеналі їхньої художньої мови переважають ідентичні за стилістикою і семантикою символи. Трипільці в своїй міфопоетичній уяві Космос бачили єдиним і неподільним, і виображували його у своїх розписах тривимірним, трискладовим, триярусним: Найвище Небо, де перебувають вічний Всетворящий і Всеможний Господар Світу і Світові Води, хвилястою лінією розміщуване біля вінців посуду. На другому ярусі розташовують Небесні Сили (астральний ряд – сонце, місяць, зорі, дощові потоки, які зумовлюють життєдайний колообіг природи). На третьому ярусі – нижча частина посуду – вимальовано світ Потойбічний. Не окреслений символами, а позначений двома паралельними лініями. Таке світорозуміння властиве і всій народній творчості українців. У гончарстві більшість посуду – миски, горщики, глечики, кухлі – і конфігурацією, тобто структурно, цілковито подібні трипільським, і розписується посуд також у трьох вимірах. У розписах трипільців часто вимальовується ростуче Древо Життя або Світове. На рушниках українських ритміко-пластична побудова Світового Дерева подається також у триєдиній-триярусній суті: Земля (проростання і квітування), Небо (сонце, місяць, зорі), Верхнє Небо (воно вивершується Світом Світів – Вирієм або Раєм, де перебуває Всевідаючий Господар), цілковито подібно до художньо-образних засад трипільських розписів. Релігійність українця захована в особливостях природи (його душі – мирностях і символах (знаках) почувань. Тож картини світотворення і народотворення (неперервність людського роду, народження нової людини) завжди були і будуть хвилюючою і найбільшою таємницею таємниць, які прагне збагнути людська душа, вища Цілість Косморуху, Єдність його.
Найдавніший мотив і саме трипільського походження – міф про Сотворіння Світу птахою не досить конкретного виду, але космічною – в сюжетному різноманітті багатозначно проявиться в розписах опішнянських, гнилецьких, косівських мисок, а багатобарвно вишивається на київських полтавських, харківських, чернігівських, черкаських рушниках. Зрештою, образ однієї великої птахи або двох чи трьох, як Творця Всесвіту – деміурга Високого Неба, зберегли і наші колядки глибокої давнини у карпатському краї. Світотворчу іпостась птахів (мистецтвознавці називають їх “фантастичними”, “казковими”, хоча належить їх називати міфологічними) витворила в декоративному живописові видатна художниця Марія Приймаченко. Ця тематика проявилася також і в творчості багатьох її колег, старших і молодших. Заслуговує на увагу, що у трипільців часто велично виображується олень на мисках ритуального призначення. Власне, цей образ є відтворенням дуже давньої легенди про двох священних оленів – спареної космічної стихії. Згодом цей образ небесного оленя в численних варіаціях потужно проріс у сколотсько-сарматській культурі, а широко й глибоко викорінився у народне мистецтво карпатців України і втілюється у пластичному різноманітті від часів незапам’ятних і понині, як найбільш люблений народними митцями художній мотив. Керамічні форми нашого народного гончарства впродовж віків не змінюються й відповідають канонам, виробленим в добу Трипілля. Своїм профілем, насамперед, миски сучасних гончарних осередків Полтавщини (опішнянські), Черкащини (гнилецькі, паланівські), Поділля (адамівські, барські, бубнівські), Галичини, Гуцульщини (косівські), Закарпаття цілковито ідентичні трипільським. Принципи побудови орнаментальних схем розписів – космологічна тематика, семантика символів, ритміка елементів композиції – такий же, як і в хліборобів-трипільців епохи енеоліту. Ті ж глини, й той же улюблений червоний колір: якщо біла поверхня посуду – то червоним розписується орнамент, а по червоній поверхні – білою фарбою, інколи коричневою або обома.
Та чи не найбільше орнаментальної символіки трипільців зберегло наше писанкарство, яке свої витоки бере з витворених їхніх ритуальних керамічних яєць-торохкалець із ранньотрипільського селища Лука-Врублевецька раннього етапу, писанок-торохкалець часів Київської Русі. Отже, ще 6 тисяч років тому археологи знайшли перші взірці праписанок, виліплених з глини. Власне, тільки проаналізувавши символіку й семантику писанкових орнаментів усієї України у порівнянні з трипільськими знаково-образними системами, ми маємо всі підстави стверджувати, що писанкова мова українців успадкована від трипільців. Ті ж символи Хреста, Кола, Хреста в Колі, Сварги (Сигми), Ромба, Безконечника, Спіралі, 7-8 кутної зорі (народні майстрині їм дають свої назви, розробляють нові сюжети, оперті на традиційні мотиви) світославні трипільці означили на своїх храмах, житлах, посуді, антропоморфній пластиці. Отже, генетична пам’ять українців уберегла для прийдешніх поколінь священні символи Світоосягнень їхніх прапращурів – трипільців. Багатобічні дослідження і обміркування остаточно потвердили, що це є малоросійська мова, яка має цілком тонічну чи музикальну граматику й інші особливі, надзвичайно важливі властивості.” Згодом дослідник-лінгвіст Михайло Красуський у праці “Древность малороссийского языка» (1879, Одесса) цю тему розглибить: “Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел в убеждение, что малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских».
У масштабній монографії “Мова Трипільської культури” (2002) доктором філологічних наук Юрієм Мосенкісом проаналізовано великий масив індоєвропейських мов і йдеться конкретно. Автор доводить: “Вивчене системне функціонування трипільського субстрату в українській мові – як на фонетичному рівні, ... так і на лексичному рівні, де субстратна лексика має особливе смислове навантаження, що сягає через давньослов’янські вірування до міфологічних уявлень носіїв Трипільської культури.
У знакових системах трипільського розпису та фігуративної пластики, які успадковувала генетична пам’ять українців, заховане осердя нашого народного світогляду. Ним з правіків формувався, вигранювався і животворив великий Український Стиль (В. Кричевський) Світоосягання і Світовозвеличування. Він уберіг наш народ на перехрестях історичних доріг окремішньою ідентичністю.