Реферат
на тему:
"Людина в світі технологічної культури"
Вступ
Культура – це характеристика людського суспільства, його людей, його історії. Природа як така, людини природа без, лежить поза культурою і її не знає. За зовнішнім різноманіттям визначень культури все ж виявляються дві смислові домінанти. У вузькому сенсі під культурою розуміється сукупність створених людиною в ході історії матеріальних і духовних цінностей, перш за все його досягнень у галузі мистецтва, науки і освіти. Звідси виводяться і основні форми культури – матеріальна, духовна і художня культура. У широкому розумінні культура – це форма і спосіб існування людини, штучне середовище, створене людиною.
Технологічна культура – це філософія нового бачення світу. І формування технологічної культури людини в навчальному процесі має бути пов'язане з проблемою відповідальності людини за свої дії в технологічних ситуаціях та відносинах, коли багато що залежить від його культури: моральності, розумності та відповідальності. Виховання технологічної культури у підростаючих поколінь означає прилучення молоді до всіх благ людської культури, включаючи науку, техніку, загальну культуру, соціальні і загальнолюдські цінності, інакше кажучи, орієнтоване на людину нової епохи.
На сучасному етапі розвитку суспільства технологічна освіта звертається до народних традицій виховання підростаючого покоління. Через традиції і звичаї передається історична спадщина народу, розуміння самобутності культури кожної національності. Актуальність проблеми визначається необхідністю посилити навчальний і виховний ефект при навчанні на уроках технології з урахуванням регіонального компоненту, тобто використовувати народні традиції, а також краєзнавчі матеріали.
Процес відродження та становлення національного культурно-історичної спадщини різних етносів в Росії значно активізувався, спостерігається тенденція підвищення інтересу до народних традицій з її багатим багатовіковим досвідом виховання. Вважаємо, що одним з найважливіших засобів формування технологічної культури підростаючого покоління є вивчення традицій народів, що проживають в регіоні. Воно сприяє розвитку творчих можливостей дітей, формування художнього смаку, моральних ідеалів, передачу багатющого художнього досвіду народу, виробленого століттями. З обґрунтованої нами актуальності дослідження логічно випливає проблема дослідження, яка полягає в особливостях впливу національно-регіонального компонента на формування культури технологічної.
1. Технологічне трактування культури
Технологічна культура – ступінь досконалості технологічного.
У живій природі дії біологічних особин є інстинктивними, тобто зумовлені закладеними в них і передаються біологічним шляхом у спадок програмами. Правда, у вищих тварин є й щодо розвинені індивідуальні форми поведінки, які є результатом індивідуального навчання і досвіду, але вони не прогресують, не накопичуються з покоління в покоління. На відміну від цього людська діяльність носить надбіологічний характер. Люди керуються у своїх діях позабіологічно виробленими і соціально закріпленими засобами і механізмами діяльності, які й утворюють культуру. З цієї точки зору культура являє своєрідну «технологію людської діяльності». Як же виникли ці механізми?
Трудова діяльність за допомогою штучних знарядь з необхідністю зажадала не тільки об'єднання зусиль людей і встановлення між ними впорядкованої системи відносин, а й накопичення досвіду виготовлення і використання знарядь праці. Досвід, набутий одним поколінням, тепер вже не міг залишатися лише індивідуальним і зникати замість з ним. Виникла потреба у формуванні принципово нового механізму успадкування, носієм якого стало спільнота індивідів. З іншого боку, сама система відносин у первісному колективі, способи його ставлення до природи осмислювалися і закріплювалися за допомогою різних встановлення, заборон, приписів і т.д. Все це в сукупності і формувало первісну культуру. Тому можна сказати, що і суспільні відносини, і культура не тільки виникли з одного джерела – матеріально-практичного відношення до природи, але й стали необхідною формою діяльності людей.
Надбіологічний характер культури – її найважливіша особливість. У строгому сенсі слова цей підхід до культури є структурно-функціональним. Він може бути вельми корисним для різних конкретних наук, які вивчають культуру (наприклад, соціології, етнографії). І нестача «технологічного» розуміння культури не в акцентуванні значення механізмів людської діяльності, а в тому, що таке розуміння відволікається від суб'єктивно-особистісної сторони культури, яка для філософської інтерпретації останньої має фундаментальне значення. Те, що ця істотна характеристика досить, стає особливо ясним при розгляді співвідношення культури і цивілізації.
2. Види культури
2.1 Технологічна культура
Сьогодні поняття культури охоплює всі сторони діяльності людини і суспільства. Тому розрізняють політичну, економічну, правову, моральну, екологічну, художню, професійну та інші види культури. Фундаментальним компонентом загальної культури є технологічна культура.
Під технологічною культурою можна розуміти рівень розвитку перетворювальної діяльності людини, виражений у сукупності досягнутих технологій матеріального і духовного виробництва і що дозволяє йому ефективно брати участь у сучасних технологічних процесах на основі гармонійної взаємодії з природою, суспільством і технологічним середовищем.
Технологічна культура, будучи одним з типів універсальної культури, впливає на всі сторони життя людини і суспільства. Вона формує технологічне світогляд, в основі якого лежить система технологічних поглядів на природу, суспільство і людину. Складовою частиною її є технологічне мислення, пов'язане з узагальненим відображенням індивідом науково-технологічного середовища та розумової здатністю до перетворювальної діяльності.
Складовою частиною технологічної культури є також технологічна естетика, яка виражається в дизайнерських знаннях, уміннях і здібностях здійснювати перетворювальну діяльність за законами краси.
Технологічна культура справляє свій вплив на завдання і зміст освіти підростаючого покоління. У системі загальної освіти здійснюється і технологічна підготовка учнів, метою якої є формування технологічної культури та готовності до перетворювальної діяльності з використанням наукових знань.
2.2 Людське суспільство
Прояв різних людських якостей, здатних перетворювати навколишнє середовище і покращувати навколишній світ, – це і є те безліч культур, які втілилися в понятті «технологічна культура». З позиції сучасних понять про розвиток людського суспільства, в полі зору якого раціональні здібності людини, його творчий підхід до всього, що його оточує, його творче самовираження, поняття «технологічна культура» уособлює новий шар культури, який вказує на високий рівень здібностей і наукових знань у здійсненні людиною будь-якого технологічного процесу або проекту як у соціальній, так і у виробничій сферах діяльності.
3. Система технологічної освіти у вихованні технологічної культури в навчальному процесі
Однією з найважливіших цілей системи технологічної освіти у вихованні технологічної культури в навчальному процесі є виховання потреби в оволодінні ними системою наукових знань. На основі наукового знання народжуються нові технології, що ведуть до достатку і процвітання суспільства. У свою чергу, стандартософія, спільно зі стандартизацією повинні забезпечити створення і впровадження в практику ефективних інструментів впливу на виробництва, на процеси ресурсокористування та ресурсозбереження, на вдосконалення соціумів і на захист сфер існування від всевладдя техніки.
Безперервність освіти, як явище технологізації суспільства і поширення наукових знань, стали провідним чинником розвитку, розширили сферу застосування технології.
Опанувати технологічною культурою в умовах технологічної освіти означає оволодіти функціональними методами і способами засвоєння технологічних знань, необхідних у всякій діяльності, алгоритмом перетворювальної діяльності. Будучи інтегративної основою технологічної освіти, він включає в себе два основних компоненти – процес проектування і процес виготовлення.
Виховання технологічної культури людини в навчальному процесі пов'язане і з етичною проблемою відповідальності людини за свої дії в технологічних ситуаціях та відносинах, коли багато що залежить від його моральності, розумності та відповідальності. Технологічна культура – це ще й етика, це нова філософія, філософія нового бачення світу. Стандартософія може стати об'єднуючою і централізуючою зусилля наукою про оптимальні взаємодіях різних аспектів технічної цивілізації між собою і з навколишнім середовищем і сприятиме встановленню можливих і необхідних обмежень на технічний розвиток цивілізації між собою і з навколишнім середовищем з встановленням можливих і необхідних обмежень на технічний розвиток цивілізації у взаємозв'язку з атмо-, гео-, біо- і ноосфера. У свою чергу, стандарт стане документом, систематизуючим знання про дійсність, так як гігантські зміни, події з нашою планетою, з часів кам'яного століття стосуються особливо екології, а в останні десятиліття і біології. Наслідки технологічної діяльності людини на планеті (наприклад, парниковий ефект, природні катаклізми, забруднення водойм, внаслідок розливу нафти і ін) Вимагають як встановлення суворих правил, так зважених, розумних дій людини.
4. Людина у світі технологічної культури
культура виховання технологічний суспільство
Для більшості людей щоденна одноманітна діяльність, спрямована на добування «хліба насущного» – це важка, неприємна частина життя, що руйнує розум і особистість. Там, де методи, що допускають практичне засвоєння і вхідні в саму сутність технічної діяльності, в рутину, це засвоєння сприяє вже не збагачення життя (засобами гарантування попередніх ступенів дій), об'єднанню її. Праця без витрат духовних сил, стає самозадовольняючою – відзначає До Ясперс.
Рутинну працю неминуче знижує можливості, і чим нижче рівень суб'єктивності, тим незворотньо змінює особистість, яка стає гвинтиком технократії. Люди покірні своїй долі, не здатні бути суб'єктами власного життя, регресують більш явно.
У сфері ринку праці вони займають нижчий ступінь, їх доля – не вимагає спеціальної освіти монотонна праця.
Високоавтоматизований працю, що зводиться до однотипного натискання кнопок або важелів, що триває роками, знижує здатності інтелекту. Праця стає все більш млявою, що зауважив свого часу Гегель, індивіда, а здібності – все обмеженими більше.
Іншою негативною стороною збільшує спеціалізацію праці в технократизованому суспільстві стає відчуження як тотальне явище, що поширюються на всі прояв особистості. Відчуження виникає, коли суб'єктом праці стає ціле надіндивідне. Це ціле створює специфічного та доцільного для нього індивіда, необхідного для вирішення завдань надмета і й відповідний спектр світоглядів і сукупності індивідів. Людина заперечує як мікро
Відчуження полягає не тільки в тому, що працює не бачить продукту цілком, але і в тому, що людина з ринковою домінант морально відчужений від виготовляється ним продукту.
Цінність продукту визначається не тільки уявленнями про реальну користь чи шкоду, скільки ринковим попитом. Це, перш за все, стосується представників вищих ешелонів виробництва – великих вкладників, керуючих і тому подібне. Технократичне суспільство відчужує людину від культурних вершин, досягнутих на попередніх стадіях його розвитку.
Найстрашніше відчуження, поширене в технічному суспільстві західного типу відчуження людини від самого себе, перетворення себе в функцію.
Особистість сучасної людини піддається випробуванню «поганою нескінченністю технічного прогресу», що ставить перед ним неправдиві смисли. Мається на увазі «дурна нескінченність як термін, що передбачає нескінченну і монотонну повторюваність одних і тих же властивостей, проявів, законів.
Соціальна інженерія називає безліч ролей у технологію їх виконання при майже повному забутті; розпорошення людини на виробничі та соціальні функції загрожує повним знищенням його суб'єктивності.
Філософи відзначають, що сучасна людина втратила здатність знаходити в собі наявність внутрішнього ядра, що полегшує можливість управління його поведінкою і втручання в систему його цінностей, нав'язування йому чужих функцій.
Перетворення людини в функцію, навіть якщо йому вдається при цьому стати експертом в своїй області, не означає прилучення його до істиною мудрості. Суспільство не може з повним правом претендувати на роль мудреця, їм може бути лише конкретна особистість.
Таким чином, є невід'ємною частиною технічного прогресу спеціалізація проводить до таких руйнівним суб'єктивність феноменам, як монотонний, одноманітний працю і тотальне відчуження від продукту, від моральності, від своєї особи і, в кінцевому рахунку, від онтології.
Ще один аспект проблеми особистості в суспільстві технократії пов'язаний з перенесенням логіки технологічного прогресу в інтер – і інтрапсихічну сферу. Раціоналістичне буття народжує розсудливу свідомість, тобто, зовнішня логіка техноструктури стає власною внутрішньої логікою особистості. З цього випливає, що людина (об'єкт) не тільки зовні, але і внутрішньо стає частиною технологічного прогресу.
Творчо обдарована людина може піддатися технократичному буму, але це має змінити його внутрішній світ щодо непомітно і м'яко. «Але буває, що пристрасть до технічних пристосувань замінює (витісняє) справжній інтерес до життя і позбавляє людину від усього того великого набору здібностей і функцій, якими він наділений від народження», – відзначає Е. Фромм.
Казкар Андерсен вважав, що механізми не здатні підняти людину і втішити його на важку хвилину. Навпаки, у багатьох його казках поетично оспівується краса живих істот. Людина, що віддає перевагу майстерно роблені речі живому, надходить безглуздо і обов'язково покараний своєю долею. В описі Андерсена він постає іноді зовні дуже благополучним, але убогим у своїй внутрішній обмеженості. Напевно, не варто змішувати людей емоційно спрощених, для яких техніка – дійсно відхід від реального живого світу, і людей технічно орієнтованих, з активною розумової домінантою, яка проявляється як раціональна моральність, хоча і ті й інші однаково воліють живому штучне, одухотворене – реальність, зроблену руками людини.
Божевільне захоплення технічними прийомами призводить до посиленого росту популярності всіляких, «обдаровує людину рецептом щастя: (. Наприклад, книга Дейла Карнегі, яка навчає практично мистецтву лицемірства і т.д.) це навчальні посібники, і за технікою людських відносин.
Природно, самі по собі пропоновані «рецепти» не приховують особливого зла. Можливо, що вони приносять навіть користь: вони як би узагальнюють досвід з даних проблем і дають людині початкові орієнтири у складних життєвих ситуаціях.
Але справжня їх шкода в тому, що люди, які не мають стійких життєвих орієнтирів, легко піддаються навіюванню, сприймають їх як аксіому, за що рано чи пізно життя, яка незрівнянно багатшими, жорстоко мстить. У подібних випадках світ перетворюється на сукупність артефактів: людина весь стає частиною гігантського механізму, який знаходиться, здається в його підпорядкуванні, на якому він у той же час сам підпорядкований.
Вільний час, погляд на перший. – Феномен. Протистоїть витратам цивілізації: спеціалізації, монотонного праці, відчуженню. Однак більш глибокий аналіз показує, що вільний час діє в тому ж напрямку зміни рівня і спрямованості суб'єктивності.
Збільшення вільного часу багато дослідників пов'язують з технічною революцією і приписують йому роль провідної детермінанти людської свідомості.
Але індивід, який не може самоорганізовуватися, з низьким рівнем суб'єктивності, сприймає вільний час як зворотний бік самотності. Відірваний від технобуття або покірно приймає розваги, здатні розвіяти нудьгу, але не підняти.
Сумно, але факт: у людини нерідко немає навіть явного критерію оцінки процесу свого життя.
Свобода. Обумовлена деяким надлишком життєвих сил і часу. Дарована технократизацією, стає «страшним даром» цивілізації для слабких душ.
Чим слабкіше душа, тим страшніше не тільки в духовному, а й у фізичному плані стає для неї не свобода.
Вільний час зовсім не обов'язково є джерелом руйнації особистості. Воно може бути благом, нагородою за титанічне зусилля предків, джерелом всебічного розвитку людини.
Парадокс, але вільний час для людини масової культури – феномен, що руйнує його суб'єктивність. Однак справжнього суб'єкта воно неоціненний дар. Розширює можливості самовдосконалення.
І цей закон розповсюджується не тільки на феномен вільного часу будь-який прояв техноцивілізації може служити не розумовому прогресу, а розкриття творчих можливостей. Не руйнації особистості, її а піднесення.
Якщо суб'єкт не боїться втілювати в життя свою індивідуальність. То він ризикує наштовхнутися на соціальне відчуження і на відсутність матеріальної підтримки. Мало того, що оточують людину технічні кошти самим своїм існуванням людини примушують його до певного погляду на світ, раціоналізм, активно прищеплюється дітям, виховується в них.
Наївність, що дарує безпосереднє сприйняття світу, романтизм здатність до віри, властиві юній пані, – все це витісняється, стає анахронізмом у масштабних цілих культур.
Технократична і раціональна конструкція не дають прорватися інших можливостей.
Свобода в тому, що людина вибирає з раціональних схем найбільше підходить йому і відповідає його моральним засадам, але біда в тому, що він не може вирватися за рамки цих схем.
Таким чином, технократичне втілення раціоналізму, несе в собі небезпеку не тільки для тих, хто позбавлений внутрішніх імпульсів активності, але також і для індивідів, які претендують на суб'єктивність.
Технічний розвиток суспільства – шлях тернистий пов'язаний з безліччю складних проблем. Спеціалізація і досконалі технології неминуче пов'язані з монотонним. Дурманним працею для багатьох людей.
Технічно організоване життя створює багаторівневе відчуження від предмета виробництва, від суспільства і від самого себе.
Що з'явилося вільний час може стати родючим ґрунтом для адаптивної поведінки. Людина повинна бачити і розуміти небезпеки технічного розвитку суспільства. Але він не повинен ставитися до них як до нікому року.
Дійсний суб'єкт буття вільний від руйнівного впливу в будь-який, навіть найбільш неблагополучною для нього ситуації.
Соціокультурні фактори пов'язані з прогресом техніки можуть діяти на людину як деструктивно, необоротно руйнуючи його суб'єктивність. Так і конструктивно, служачи засобом піднесення особистості.
Висновок
Культура – це невід'ємна частина людського життя. Культура організовує людське життя. У житті людей культура значною мірою здійснює ту ж функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка.
В даний час технологічний етап розвитку суспільства покликаний встановити пріоритет способу над результатом діяльності. Тому суспільству необхідно комплексно підходити до вибору способів (включаючи матеріальні та інтелектуальні засоби) своєї діяльності з маси альтернативних варіантів і до оцінки її результатів. Основною ж метою діяльності людей стає те, щоб технологічні можливості обслуговували людини, тобто зміна соціальної, економічної та культурного життя нашого суспільства таким чином, щоб воно стимулювало розвиток людини.
Технологічний аспект культури займає в ній значне місце. Залежно від типів об'єктів, на створення яких вони спрямовані, технології поділяються, по-перше, на що продукують і транслюють символи, по-друге, на творять фізичні об'єкти, і, по-третє, на організуючі системи соціальної взаємодії.
У ході вдосконалення способів діяльності йде становлення, функціонування і розвиток людської особистості. Причому, особистість одночасно виступає, по-перше, об'єктом культурного впливу, тобто засвоює культуру в процесі своєї діяльності, по-друге, суб'єктом культурної творчості, так як в тій чи іншій формі включена в процес творення культури, і, по-третє, особистість є носієм і виразником культурних цінностей, оскільки її життєдіяльність розгортається в певній культурному середовищі.
Матеріальні і духовні результати соціокультурної діяльності виступають не тільки як певні досягнення (цінності), але і як негативні наслідки цієї діяльності (екологічні катастрофи, геноцид, військові лиха тощо). Історія культури – це історія не тільки придбань, але і втрат. У культурі представлені як прогресивні, так і реакційні явища. Більш того, підстави оцінки з часом змінюються, а самі цінності девальвуються.
Результати людської діяльності проявляються як у спеціалізованих галузях культури, де акумулюються, накопичуються конкретні цінності, так і на рівні повсякденного культури, культури повсякденності. Можна сказати, що буття культури реалізується як би в двох планах: високому, спеціальному, елітарному, і буденному, повсякденному, масовому. Культура людства проявляє себе в єдності та різноманітті. Різниця коли-небудь існували й існують сьогодні культур обумовлені, зокрема, просторово-часовими характеристиками, які породжують різноманітність життєвих форм окремих народів.
Список літератури
1. Гуревич П.С. Культурологія: Навч. посібник. – М., 1996. – 287 с.
2. Галенко С.П. Концептуальні основи політики освіти в Росії / / Культура. – Цивілізація. – Освіта. – Твер, 1996. – 81 с.
3. Добриніна В. І. Актуальні проблеми культури XX століття, М., Знання, 1993 р.
4. Драч Г.В. Культурологія. Ростов-на-Дону, 1996. – 325 с.
5. Кнабе Г.С. Введення в загальну теорію культури. – М, 1994.
6. Кохановський. – Філософія: підручник для вищих навчальних закладів / Ростов на Дону: «Фенікс», 1998.
7. Навчальний курс з культурології. – Ростов-на-Дону, 1996
8. Фромм Е. Анатомія людської деструктивності. М., 1994
9. Ясперс К. Сенс і призначення історії М., 1991