М. В. Лисенко 18421912 pp.

Мужня, войовнича, вольова і цілеспрямована — вона ніби є музичним символом боротьби українського народу проти польської шляхти. Тому композитор саме цією темою починає інтродукцію опери.

Високомайстерно написана музична характеристика Насті — дружини Тараса. Настя — це узагальнений образ простої селянської жінки-козачки.

Особливо показова арія Насті. Лисенко в ній тонко і виразно передає різні переживання жінки, її тривожні передчуття, її мрії про щастя жити у своїй сім'ї, її любов до синів...

Яскраво і переконливо охарактеризовані й інші персонажі опери: Остап, Кобзар, Андрій.

Всю оперу побудовано за принципом чергування масових і сольних сцен, причому в міру наростання конфлікту зростає і значення народних сцен; особливо важливими і драматично напруженими є сцена виборів кошового і сцена бою під Дубном.

В їх побудові Лисенко іде за традиціями Могучої кучки і, зокрема, Мусоргського: він показує в народі й індивідуальні типи-образи і контрастні, протилежні настрої окремих груп, і могутнє звучання цілого колективу, охопленого єдиним почуттям.

У змалюванні ворожого табору— польської шляхти —Лисенко наслідує Глінку: як і в «Івані Сусаніні», так і в «Тарасі Бульбі» у музиці польських сцен використані типові ритми і звороти полонезу і мазурки. *

«Тарас Бульба» є не тільки найвищим досягненням творчого генія Лисенка, але й одною з перлин дожовтневого музичного мистецтва в цілому.

«Наталка Полтавка». Народна опера «Наталка Полтавка» займає важливе місце в історії дожовтневого українського музично-театрального мистецтва. З моменту виходу у світ (1819 р.) п'єса Котляревського «Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл трудящих і, успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх ідейно-художніх якостей до наших днів.

Основна ідея п'єси — соціальна нерівність, що перешкоджає героям на їх шляху до щастя. Котляревський показує моральну перевагу простих людей, чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.

Сільський багатій — виборний Макогоненко і хабарник возний Тетерваковський змальовані гостро-сатиричними фарбами. їм протиставлені представники бідноти — розумні, скромні, благородні— Наталка, Петро, Микола.

Музика в «Наталці Полтавці» є могутнім засобом розкриття суті образів і характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею», було подано в тексті п'єси самим Котляревським, прекрасним знавцем української народно-пісенної творчості. Багато композиторів до Лисенка і після нього упорядковували музику до «Наталки Полтавки», проте редакція Лисенка, закінчена ним у 1889 p., досі лишається неперевершеною. Лисенко до кінця розкрив у музиці образи і драматичні положення п'єси, виніс народну пісню у високохудожній професіональній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне значення твору Лисенка.

Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах.

Великий цикл, що називається «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка» і охоплює твори різних жанрів і форм,— скарбниця зразків вокальної і вокально-симфонічної музики.

Серед вокально-симфонічних творів Лисенка значне місце займає чоловічий хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик». Хор цей був написаний в період жорстокої реакції; розповідаючи про боротьбу волелюбного чеського народу проти папістської тиранії, він по суті показував картину тодішнього життя українського народу, поневоленого царським самодержавством.

У розгорнутому інструментальному вступі, на фоні одноманітного і трагічно звучащего передзвону проходить-сувора і скорботна мелодія, що характеризує початкові слова хору «кругом неправда і неволя...»; але далі, на словах «А на апостольськім престолі чернець годований сидить», музика мужніє і переростає ніби у грізний вигук.

Чим далі, тим палкіше і пристрасніше звучить музика, твір закінчується світлим і величним хоралом без інструментального супроводу: народ вірить, що прийде час розплати за всі страждання і настане нове, радісне життя.

Кантата «Радуйся, ниво неполитая» ще яскравіше показує активний протест проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці.

В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко змалював галерею зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах кріпосницького ладу («Ой одна я, одна», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Ой умер старий батько» та багато інших).

Обробки народних пісень. Неоцінимі заслуги Лисенка і в художній обробці народних пісень. В результаті багаторічної практики збирання й обробки українського музичного фольклору Лисенко видав 7 збірок пісень для голосу з фортепіано (по 40 пісень у кожній), збірки обрядових і дитячих пісень. В усіх піснях Лисенко завжди намагався якнайвиразніше передати зміст і характер художніх образів, підкреслити найбільш яскраві і цікаві особливості музичної сторони тієї чи іншої пісні. Яскравим прикладом сказаного може бути пісня «Ой зійшла зоря» з першого випуску.

Епічний колорит пісні виразно переданий у широкій, простій, але величній мелодичній лінії і у супроводі, що нагадує звучання українського народного інструмента ліри. Весь виклад пісні «Ой зійшла зоря» дуже стриманий і лаконічний, він подає виразну картину епічної розповіді старого лірника про давню подію, яка залишила глибокий слід у народній пам'яті.

Лисенко прекрасно знав і відчував природу багатоголосної української пісні. Музична практика (основним жанром у концертах хору Лисенка та інших хорових колективів на Україні тоді були розкладки народних пісень) вимагала від Лисенка безупинного розширення пісенного хорового репертуару. Саме в період найбільш інтенсивного розквіту диригентської діяльності Лисенка (80—90-і роки) він написав свої 12 хорових «десятків» народних пісень.

Народне багатоголосся займає велике місце в цих творах. Здебільшого поліфонічний виклад мають пісні ліричні або протяжні, сумні, з широкою, багатою на прикраси мелодією. Лисенко намагається індивідуалізувати кожний голос хору, розкриваючи тим чи іншим тембром настрої, що є в поетичному тексті і мелодії пісні.

Дуже показова щодо цього пісня «Туман, туман, туманами» з дванадцятого десятка.

За своїм змістом це типова народна пісня про кохання. Основний настрій її — світла лірика. Пісня починається заспівом соліста (дуже характерним для народного хорового співу), а далі підхоплюється гуртом. Особливо цікаво виведено композитором два верхніх голоси, з яких кожний має самостійну мелодичну лінію. їм ніби акомпанує третій голос (бас).

Кращі хорові розкладки Лисенка («Чогось мені трудно-нудно», «Гей, ой чиї ж то сірі воли», «Туман, туман, туманами» та ін.) переростають значення «обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю художні музичні твори.

Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: їв. Франка, М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших. Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова їв. Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова Г. Гейне).

Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії, симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд п'єс для фортепіано та інших інструментів.

Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва.

Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму, виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.

Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.

Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка (зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної фортепіанної літератури.

Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку української музичної культури дожовтневого періоду. Лисенко —• класик української музики. Формування ідейно-естетичних принципів композитора проходило під благотворним впливом ідей революційних демократів: В. Бєлінського, М. Чернишевського, Т. Шевченка, а також творчості російських композиторів-класиків — М. Глінки, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського.

Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу.

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси Лисенка-художника.

Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.

Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,

Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.