Вивчення вправ і етюдів

Реферат з Музики

на тему:

Вивчення вправ і етюдів

ВИВЧЕННЯ ВПРАВ І ЕТЮДІВ

МІСЦЕ Й
ПРИЗНАЧЕННЯ ТЕХНІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Іноді доводиться зустрічатися з твердженням, що виконавська техніка набувається виключно під час вивчення художніх творів і що технічний розвиток учня залежить від того, наскільки вдало підібрано для нього художній репертуар, та від кількості й якості цього репертуару. Прихильники такого погляду однобічні в своєму розумінні навчального процесу і недооцінюють значення технічно­го матеріалу.

Існує і протилежна думка, ніби техніка виконавця формується тільки завдяки вивченню вправ та етюдів, які завжди повинні бути в центрі його уваги. Але прихильники ізольованого опанування техніки забувають, що живе виконавське мистецтво не може спиратися на абстрактні технічні навички, здобуті на вправах та етю­дах. Такі навички, за висловом Г. Нейгауза, є лише свого роду «напівфабрикатом», який потребує дальшої обробки й розвитку на художній літературі.

Завданням кож­ної вправи й кожного етюда неминуче повинно бути опанування певних простих елементів музики: чистої інтонації, точного ритму, , вирівняного звучання, певного забарвлення тембру тощо. Вправ­ність виконання технічного матеріалу без урахування його звучан­ня не має сенсу. Навпаки, саме ясність мети сприяє технічній шліфовці ігрового руху.

Таким чином, основне призначення технічного матеріалу поля­гає в тому, щоб допомогти швидше і надійніше засвоїти художній репертуар.

Вивчення технічного матеріалу в зв'язку з конкретним худож­нім твором має три функції: 1) підготовчу, 2) зміцнюючу і 3) ви­правляючу. Запланувавши для учня новий концерт або складну п'єсу, доцільно ще до початку роботи над ними ввести в щоденні заняття відповідно підібрані вправи й етюди на ті технічні прийоми, які там зустрінуться.

Систематична робота над вправами й етюдами корисна не тіль­ки для розвитку загальної та прикладної техніки. Вона сприяє вихованню фізичної витривалості музиканта, зміцненню його психічної витримки й уваги. Щоденна гра технічного матеріалу необхідна і для того, щоб приводити ігровий апарат у робочий стан і підтримувати досягнутий рівень техніки, але не повинна переви­щувати половини всього часу роботи за інструментом.

Робота над вправами — це ніби попереднє заготовлення основ­них конструкцій, з яких" потім монтується художнє виконання. Во­на доцільна лише тоді, коли вправи охоплюють типові види скрип­кової фактури, які найчастіше зустрічаються в художніх творах. До основних видів фактури, які вивчаються на вправах, належать:

У систематичній ро­боті і на протязі більших відрізків часу гра вправ обов'язково повинна відзначатися достатньою різноманітністю, бо лише тоді во­на розвиває потрібні для художньої гри навички. Невпинне онов­лення самих вправ і способів їх вивчення, поступове ускладнення завдань, заміна одних вправ іншими ,— ось вірна методика, яка виховує творче ставлення до занять технікою, розвиває гнучкість і оперативність у цій роботі.

На кожному етапі навчання скрипаля щоденні вправи поділя­ються на постійні й додаткові.

До постійних вправ належать основні технічні формули, які включають у себе найуживаніші в більшості художніх творів технічні прийоми в їх узагальненому схематичному вигляді. Це, головним чином, гами й арпеджіо, які виконуються основними ти­пами штрихів, подвійними нотами тощо.

Додаткові вправи охоплюють ті розділи техніки, в яких учень особливо відстає і які мають більш індивідуальний харак­тер. До них належить вивчення гам прикладними варіантами й епі­зодичні негамоподібні вправи спеціально для даного художнього твору у відповідності з завданнями його засвоєння. Заняття вправами, завдяки певній беземоціональності їх звуко­вого матеріалу, завжди вимагають великої вольової зосередженості й розумової активності. Без дотримання цієї умови користь від них буде невелика.

Гами й арпеджіо — це універсальний, найдійовіший вид вправ, який дає матеріал для засвоєння майже всієї техніки скрипаля. Необхідність систематичної роботи над гамами й арпеджіо випли­ває насамперед з того, що вони містять у собі звукові формули, які входять у фактуру всіх художніх творів. Адже кожна мелодія і кожний пасаж складаються або з гамоподібної, або з арпеджіо-подібної послідовності звуків, або з поєднання їх обох.

Гама — це вправа, що з однаковим успіхом може використо­вуватися і для послідовного, систематичного нагромадження за­гальних технічних навичок, і для підготовки та поліпшення вико­нання складних епізодів конкретного художнього твору. Робота над гамами потрібна для розвитку техніки як лівої, так і правої руки та для координації дій обох рук. Особливо корисна вона для вирівняння інтонації, звука і ритму, а також для оволодіння штри­хами й плавними змінами позицій.

До основних видів варіантного вивчення гам належать:

1. Різні тональності й лади. Спочатку коло тональностей обмежується більш зруч­ними й легкими для засвоєння (з відкритими струнами), але по­ступово скрипаль повинен навчитися грати всі без винятку гами до шести знаків включно. Працюючи над гамами, потрібно стежити за рівномірним засвоєнням мажору і мінору.

З додаткових видів гам заслуговують на значно ширше вживан­ня хроматичні послідовності й власне хроматична гама з трьома типами аплікатур (ковзання пальців, чергування пальців і гліссандо).

2. Різні регістри скрипкового діапазону. У скрипковому навчанні використовуються послідовно одно-, дво-, три- і чотириоктавні гами, які сприяють оволодінню грифом в усіх позиціях і на всіх стру­нах. Вивчення кожного з цих видів гам має своє призначення.

3. Темпові варіанти. Гра гам як тренувального матеріалу для засвоєння різних ступенів швидкості руху — від повільного витри­мування кожного звука на 4 або 8 четвертей до виконання всієї гами на один смичок — має широке розповсюдження. Для щоденних вправлянь не слід брати надто багато темпо­вих відтінків. Досить засвоїти три-чотири темпи, стежачи за точ­ною зміною їх.

4. Динамічні варіанти. Особливо потрібно засвоїти навичку правильно, без підготовки, чергувати forteі piano (fp, subitop), якою більшість учнів володіє слабо. Доцільно також ширше прак­тикувати вивчення поступових переходів від одного нюансу до ін­шого (crescendo і diminuendo), виконуючи їх і на окремих звуках, і на кількох звуках, і на всій гамі в різних комбінаціях. Особливо корисно вправлятися в crescendoдо кінця смичка.

5. Темброві варіанти. Доступні для вивчення на гамах і темброві забарвлення, різні відтінки м'якості чи різкості звука, пов'язані з пересуванням смичка в бік грифа або в бік підставки — від sultastieroдо sulponticello.

6. Різні штрихи та їх комбінації. Майже всі скрипкові штрихи трьох основних груп (плавні, уривчасті й стрибкоподібні) та їх сполучення можна вивчати й вдосконалювати на матеріалі гами.

У роботі над штрихами педагог повинен приділяти серйозну ува­гу правильному виборові ділянки смичка, де найкраще звучить даний штрих і де найзручніше виконувати його (особливо при ви­конанні мартеле, стаккато, спіккато і сотійє), та раціональному розподілові смичка пропорціонально до тривалості й сили звуків (особливо у легато і стаккато).

Для досконалого засвоєння штрихів дуже важливо опанувати правильним переходом смичка з струми на струну. Неусвідомлене і неточне виконання переходу з струни на струну особ­ливо перешкоджає вільному засвоєнню стаккато, спіккато і сотійє. З групи комбінованих штрихів (сполучення легато і деташе) найбільшого поширення заслуговують асиметричні штрихи, де головну увагу звертають на вирівняння звука.

7. Метроритмічні варіанти. Застосування метроритмічних варіан­тів обмежується виконанням гами простими рівномірними тривалостями, наприклад: спершу по два, потім по чотири, по шість і т. д. Таке чергування різних типів групувань звуків зміцнює в учня по­чуття ритму. Однак при цьому потрібно однаковою мірою викори­стовувати як парні, так і непарні групування. Важливо також сис­тематично грати гаму з метрорйтмічними прискореннями й сповіль­неннями (див. «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна, с. 8 і 30). Значно рідше грають гами нерівномірними тривалостями, метрорйтміч­ними формулами, коли в межах такту одночасно сполучаються різні групування звуків (виняток становлять лише так звані пунк­тирні ритми). Спроби зробити метроритмічний рисунок гами й ар­педжіо різноманітнішим можна знайти в збірнику гам В. Але

ксеева і частково у працях О. Шевчика та К. Флеша. Спеціально винахо­дити абстрактні ритмічні фігури не слід, зате характерний для п'є­си метроритмічний зворот дуже корисно вивчати на гамі.

8.Аплікатурні варіанти. Варіантність аплікатур під час гри гам може бути дуже різноманітна.

Різноманітні варіанти засвоюють поступово, на різних гамах, протягом багатьох років навчання.

9. Гами від різних ступенів. Цей вид варіантного вивчення гам відіграє важливу роль, бо в художній практиці зустрічається часто. Найпростіший варіант полягає у виконанні однооктавної гами, яка послідовно починається з І,ІІ,ІІІ і ІV і т.д. ступенів.

10. Ламаний рух. Більш різноманітна пальцьова техніка лівої руки виховується під час виконання гами різними фігураціями. Ду­же корисно вчити гаму в одній позиції, а також на одній струні ламаними терціями й ламаними квартами.

11. Флажолети. Найбільш приступні для вивчення на гамах квартові й квінтові флажолети, але можна використовувати й терцові.

Крім гам, велике значення для розвитку техніки скрипаля мають різні види арпеджіо. Широко розповсюджена система арпеджіо, рекомендована О. Шевчиком та К. Флешом, застосовується однаково для однойменних мажорних і для мінорних тональностей і складається з семи акордів: мінорного і мажорного тризвуків, мі­норного секстакорду, мажорного і мінорного квартсекстакордів, зменшеного і малого мажорного септакордів. А. Григорян пропонує доповнити цю систему ще двома акордами— мажорним та змен­шеним секстакордами (див.: А. Григорян. «Гаммы и арпеджио», с. 25). Доцільно рекомендувати і зменшений тризвук та зменшений квартсекстакорд. На думку К. Мостраса, доцільно розширити дану систему арпеджіо збільшеним тризвуком. Нарешті, для найбільш розвинених учнів можна додати три обернення домінантсептакорду: квінтсекст-, терцкварт- і секундакорд. Таким чином, максималь­но розширена система арпеджіо могла б складатися з 15 акордів:

Майже всі види варіантного виконання, вказані для гами, можна застосувати й до арпеджіо. Аплікатурні варіанти арпеджіо зво­дяться до того, що кожний тризвук можна виконати трьома спосо­бами: 1) чергуванням 1—3—1 пальців, 2) чергуванням 1—3— 2 пальців та 3) чергуванням 1—4—2 пальців:

Кожний зменшений септакорд можна виконати також трьома спо­собами: 1) чергуванням 1—3—4—2, 2) 2—4—1—3 та 3) 1—3—1— 2 пальців:

Кожний домінантсептакорд (з оберненнями) можна виконати чо­тирма способами: 1) чергуванням 1—3—1—2, 2) 1—3—1—3, 3) 1—3—4—2 та 4) 1—2—4—2 пальців:

Основні види подвійних нот, які потребують вивчення на гамах, такі: терції, сексти, октави й децими. Систематична робота над ни­ми провадиться поряд з роботою над звичайними гамами. Додат­ково вивчають також гами чистими квартами.

Ламаний рух мелодичного рисунка подвійних нот є складовою частиною віртуозної фактури деяких художніх творів, тому в гамах подвійними нотами його також слід уживати. Практично по­трібний тільки терцовий ламаний рух, який можна застосувати, ви­конуючи гами терціями, секстами й октавами (обох видів).

Хоч робота над гамами й арпеджіо охоплює більшість прийомів скрипкової техніки, для ґрунтовнішого засвоєння їх потрібні і впра­ви іншого типу — негамоподібні. Ці вправи виправдовують своє існування тим, що деякі основні виконавські навички (напри­клад, пальцова швидкість, трель, різноманітні варіанти змін пози­цій тощо) можна вивчати лише на них. Крім того, додаткові, нети­пові види техніки, потрібні для окремих п'єс, іноді доцільніше опрацьовувати також не на гамах, а на спеціальних негамоподібних вправах.

До головних видів негамоподібних вправ належать:

1. Вправи для розвитку швидкості й зміцнення пальців. Класичним зразком усіх зазначених різновидів вправ для розвитку пальцьової техніки, дуже популярним у навчальній практиці і, без­перечно, дуже корисним, є збірник «Упражнения для укрепления пальцев» Г. Шрадіка. Аналогічні вправи є також у Ш. Данкля («50 ежедневных упраж­нений») та О. Шевчика («Школа скрипичной техники», тв. 1, окре­мі номери 1, 2 і 3 зошитів

2. Вправи для вивчення трелі. Багато таких вправ дає збірник О. Шевчика «Упражнения в трели».

3. Вправи на зміну позицій. Класичним зразком їх є «Упражнения в перемене позиций» О. Шев­чика.

4. Вправи для засвоєння штрихів. Великий вибір їх (4000 штрихів) містить фундаментальна ро­бота "О. Шевчика «Школа техники смычка».

5. Вправи на подвійні ноти. Для по­чаткового їх засвоєння можна використати збірники Ю. Конюса («Упражнения и маленькие этюды двойными нотами») та Я. Мексіна («Упражнения, гаммы и народные песни двойными нотами»), а для .підготовки1 до вивчення гам і для роботи над різними комбі­націями подвійних нот — «Упражнения в двойных нотах» (тв. 9) О. Шевчика. Корисні також «Упражнения в двойных нотах» С. Коргуєва, «Упражнения и гаммы в двойных нотах» І. Гржималі, «Уп­ражнения в двойных нотах» (IIчастина «Школы скрипичной тех­ники») Г. Шрадіка та «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна.

6. Вправи для засвоєння техніки гри акордів. Такий матеріал не систематизовано в спеціальних роботах; він лише епізодично вкрап­люється в деякі збірники вправ на подвійні ноти (наприклад, Ю. Конюса) й штрихи (О. Шевчика).

7. Вправи для оволодіння витриманим звуком. У педагогіці мину­лого вмінню витримувати довгі звуки надавалося великого значен­ня. Так, наприклад, відомо, що ще Дж. Віотті рекомендував вправлятися в якнайповільнішому веденні смичка по струні.

8. Щоденні вправи. Окреме місце в роботі над технікою гри за­ймають так звані щоденні вправи. Зразки мінімальних щоденних вправ для музикантів-професіоналів, які грають в оркестрі, опублікували А. Яньшинов («Еже­дневные

Твори О. Шевчика, Г. Шрадіка та деяких інших авторів рекомен­дуються як навчальний матеріал у програмах музичної школи й музичного училища.

Враховуючи, що вправи приховують у собі потенціальну небезпеку «засушування» гри і можуть відвернути увагу учня від занять безпосередньо музикою, частину технічної роботи доцільно вестина відповідно підібраних п'єсах технічного характеру та складнихепізодах з художніх творів великої форми. Про це, зокрема, пише в своїй книзі «Моя школа игры на скрипке» Л. Ауер.

Етюди являють собою проміжну ланку між вправами й п'єсами.

У порівнянні з п'єсами етюди вимагають більшої уваги до по­долання рухових труднощів. Вивчення етюдів, як і робота над вправами, сприяє плановому нагромаджен­ню виконавських навичок, а також підготовляє техніку виконання конкретних художніх творів. В обох випадках етюди мають бути складнішими порівняно з п'єсами, які вивчає скрипаль. Засвоєння на етюді складніших прийомів створює технічний резерв і дозво­ляє вільно користуватися ним у відносно легких п'єсах.

Скрипкові етюди можна поділити на так звані тренувальні й художні. У тренувальних етюдах переважає однотип­на фактура з використанням, головним чином, одного технічного прийому (штрих, трель, певний тип зміни позицій тощо).

Так звані художні етюди включають у себе більшу кількість різнорідних засобів техніки і значно різноманітніші за фактурою та за ритмом

Обидва види етюдів потрібні в педагогічній практиці. В індиві­дуальному плані учня вони повинні бути рівномірно представлені. Спочатку етюди вивчають повільно, звертаючи увагу на точне відтворення авторських позначень, а потім поступово переходять до потрібного темпу. Швидко етюд можна грати лише тоді, коли він впевнено виконується в по­вільному і помірному темпах. Основні, найхарактерніші для вироблення даної технічної навички етюди обов'язково вивчають напам'ять. Це допомагає добре засвоїти по­трібні рухові відчуття і згодом автоматизувати їх.

Працюючи над етюдами, корисно застосовувати різні варі­анти виконання. Для цього придатні, головним чином, етю­ди тренувального характеру, побудовані на рівномірних тривалостях звуків або на одній ритмічній фігурі. До варіантів перехо­дять тільки тоді, коли звукова і технічна сторони основного тексту добре засвоєні і етюд вільно виконується напам'ять.

Найчастіше вживаються варіанти штрихові та метроритмічні, зокрема під час вивчення багатьох етюдів із збірників Ф. Мазаса, Я. Донта та деяких інших авторів. Особливо часто зу­стрічаються вони в етюдах Р. Крейцера, які концентрують у собі всі типові технічні формули епохи класицизму. Вивчення етюда різними штрихами або частинами смичка і метроритмічними гру­пуваннями має велике значення для вирівняння звука, ритму та ін­тонації.

Література

В.Стеценко. “Методика навчання гри на скрипці” ч.ІІ. “Музична Україна” 1982 р.