Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

План

Вступ

Розділ 1. Характеристика декоративно-прикладного мистецтва

1.1. Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні

1.2. Характерні особливості декоративних розписів

1.3. Художня кераміка

1.4. Ткацтво та килимарство

Розділ 2. Вивчення декоративно-прикладного мистецтва України з учнями початкової школи

2.1. Зміст уроків образотворчого мистецтва у початковій школі з використанням декоративно-прикладного мистецтва України

2.2. Аналіз програми образотворчого мистецтва по

вивченню декоративно-прикладного мистецтва

2.3. Методика проведення уроків образотворчого мистецтва

2.4. Декоративно-прикладне мистецтво у позакласній роботі з учнями початкової школи

Розділ 3. Дослідження ефективності впровадження декоративно-прикладного мистецтва України на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

3.1. Вихідні основи дослідного навчання

3.2. Хід і результати впровадження експериментальної методики в практику навчання

РОЗДІЛ 1.

ХАРАКТЕРИСТИКА
ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1.
Розвиток декоративно-прикладного мистецтва

в Україні

Декоративно-прикладне мистецтво – це особлива галузь художньої творчості, яка підпорядкована своїм законам розвитку, має свою особливу художньо-образну мову. Основна його мета – естетичне освоєння матеріального світу, художнє оформлення довкілля. Митці своїми роботами намагаються естетично прикрасити побут людини, її життєдіяльність, сповідуючи основний принцип єдності краси і доцільності. Водночас декоративно-прикладне мистецтво є образною основою життя, формує естетичні погляди людини, активно впливає на її емоції, думки й почуття.

Декор у перекладі з латини означає «прикрашати». «Декоративність – якісна особливість мистецького твору, що визначається його композиційно-пластичним і колористичним ладом і виступає як одна з форм краси… Тією чи іншою мірою декоративність проявляється в усіх видах просторових мистецтв, а в декоративно-прикладному слугує головною формою вираження змісту і художньої образності… Якість декоративності вимагає особливих прийомів, типу художньо-образного мислення, міфопоетичного ставлення до дійсності».

Народне декоративно-прикладне мистецтво зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Пам'ятки кожної конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляти, яку силу надавати їм за допомогою символів-знаків (орнаменту) і що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва.

На всіх етапах історичного розвитку твори народного декоративно-прикладного мистецтва, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Основи художнього, духовного, естетичного в них невіддільні від утилітарного, їхня єдність обґрунтовує глибоку життєву правду народного мистецтва.

Народне декоративно-прикладне мистецтво України розвивалось у двох основних формах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни.

В кінці ХІХ ст. відбулося усвідомлення того, що декоративно-прикладне мистецтво є особливою галуззю художньої діяльності, яка функціонує за своїми законами творення, має особливі засоби художньо-образної виразності та емоційного впливу, свої закономірності розвитку, певні важелі творення навколишнього середовища.

Ефективно заявило про себе українське декоративно-прикладне мистецтво у ХХ столітті, як мистецтво високої естетичної наснаженості, мистецтво, яке дає можливість відчути живий суперечливий і водночас яскраво цілісний процес художнього життя. Зберігаючи зв'язок із традиціями народної творчості минулого, сучасне декоративно-прикладне мистецтво набуває нового змісту, нових властивостей і рис [].

Розвиток декоративно-прикладного мистецтва зумовлений зміною соціально-економічних відносин в суспільстві, переходом виробництва на нові технічні засоби й технології, а також з явищами духовного життя, зацікавленістю творчої інтелігенції народним мистецтвом і його збереженням.

Ці чинники вплинули на формування нових стилістичних форм у декоративно-прикладному мистецтві, стали причиною змін його художньо-образної мови, руйнування його цілісності.

Упродовж віків славиться народне декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, де найбільш поширеними ще й до сьогодні є такі види декоративно-прикладного мистецтва, як лозоплетіння, художня кераміка, іконопис, обробка дерева, шкіри, тканини, вишивка тощо.

Особливо добре розвинене народне декоративне мистецтво у гірських районах Закарпаття. Зародження там національної народної творчості сягає глибокої давнини. Карпатські ліси давали деревину для різьбярів по дереву і бондарів. На гірських пасовищах-полонинах випасались отари овець, з вовни яких ткачі виготовляли декоративні ліжники, оригінальні килими і тканини для барвистого одягу. З місцевої глини вправні гончарі виробляли різноманітний орнаментований посуд — глечики, миски, тарілки, а також кахлі. Окрім того, славляться гуцульські вироби зі шкіри, кольорових металів, широко відомі вишивки й писанки. Кращі традиції майстрів-ткаль і вишивальниць вивчаються і розвиваються і до сьогодні.

Основним ремеслом на Закарпатті було й залишається лозоплетіння. Особливо славиться село Іза, де кожен житель займається цим видом декоративно-прикладного мистецтва. Плетуть усе: кошики, дитячі колиски, клітки для птахів, вулики, бутлі, крісла-гойдалки, столи і т.д. Лозоплетіння цієї місцевості характеризується тим, що незважаючи на зміну та удосконалення форм і орнаментальних деталей сучасних виробів з лози застосовуються ті самі способи і техніки візерункового плетіння “віконці”, “в кістку”, “в кружки”, “мотузок”, “в прутик”, що й в минулих століттях.

Дуже поширений на Закарпатті і такий вид декоративно-прикладного мистецтва, як живопис на склі, його характеризують пам’ятки, що походять із Яворова, Космача, Жабе, Нижнього Березова та інших місцевостей. Художня особливість закарпатського живопису на склі характеризується яскравим колоритом, площинністю зображення, багатою декоративністю. Арсенал зображувальних засобів мінімальний – графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів, які подані в основному у співвідношенні червоно, синього, зеленого, білого, жовтого. При цьому локальність кольору розбивається декоративними мотивами рослинного походження (тюльпанами, ліліями, дзвіночками, рожами) і ритмічними штрихами складок на розкішному одязі фігур. Саме цей декоративний прийом і відрізняє живопис на склі Закарпаття від подібних витворів сусідньої Румунії звідки, як прийнято вважати, це мистецтво і прийшло на Західну Україну.

На склі в Закарпатті малюють і ікони, які виділяються самобутнім колоритом, стилістичним вирішенням, окресленими сюжетами, що вирізняє їх від ікон на склі інших етнографічних регіонів. Прикметною стилістичною ознакою закарпатських ікон є також лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямах, своїм м’яким, плавним контуром нагадують різець гравера. Ритм лінії оживляє локальні кольорові площини, декоративно збагачуючи композицію. Майстри ікон на склі лінійним контуром окреслюють силует фігури, риси обличчя, виявляючи найбільш характерне без зайвих подробиць.

Протягом віків на території Закарпаття формувалася естетика вишуканого гончарного мистецтва. Перші предмети з кераміки з’являються на території цього регіону ще в часи, коли людина у своїх символічних виробах проявляла власне релігійне переконання та використовувала їх як спосіб комунікації. Ці вироби вражають своєю безпосередністю, дуже примітивною пластикою, в деяких випадках могутніми формами, які компенсували інші недоліки. З покоління в покоління передавалися технологічні та мистецькі таємниці виготовлення керамічних виробів, удосконалювалися й збагачувалися засоби художньої виразності. У важких умовах, ручною працею, простими знаряддями, вбираючи глибинний світоглядний потенціал місцевих і прийшлих етнокультурних спільнот, створювались шедеври народного мистецтва, які до сьогодні зберігають у собі стійкість і духовну енергію прадавніх традицій. Завдяки багатим покладам різних типів глин, територія Закарпаття була однією з найрозвинутіших зон керамічного виробництва з найбільш досконалими і виразними творами гончарства.

Разом с тим, слід відзначити, що керамічне ремесло на Закарпатті за останні десятиріччя критично занепало, за рахунок чого втрачаються давні традиції. Це приводить до втрати самобутніх мистецьких і технічних прийомів виробництва. Чимало майстрів старшого покоління, які володіли багатьма прийомами традиційних способів декорування керамічних виробів, не маючи належної підтримки з боку мистецьких установ і закладів культури, залишаючись поза їх сферою впливу і без реальної допомоги, позбавлені можливості передати власні творчі знання та навички учням. Таким чином поступово втрачаються давні народні мистецьки традиції, переривається споконвічна естафета передачі з покоління в покоління традиційного мистецтва.

Особливе місце у побуті мешканців гірських районів посідають і шкіряні вироби. Їх функціональна стабільність засвідчує давність побутування і процес формування стійкої та безперервної народної традиції, яка найкраще і збереглась у Закарпатті. До сьогодні існують народні шкіряні промисли поряд із професійною школою майстрів художньої обробки шкіри. Вони визначили характер і особливості закарпатських виробів зі шкіри – різноманітних за формою, призначенням, своєрідних за художнім оздобленням: шапок, шуб, комірів, взуття і т.д.

Багаті традиції славлять майстрів народного ткацтва із Закарпаття, де виготовляються високого художнього рівня вовняні тканини одягового та інтер'єрного призначення. Це верети, серветки, доріжки, накидки, наволочки на диванні подушки і комплекти для кутків відпочинку. Виробляють також тканини для святкового і ритуального одягу (сорочок, спідниць, суконь), строїв для фольклорних колективів тощо.

Традиції ткання виявляються у творчості талановитих ткаль з багатьох гірських сіл, де масово тчуть розмаїті узорні ліжники, ліжникові накидки на крісла, верети, серветки, доріжки, рушники, крайки, тканини для святкового і сценічного вбрання. У них панують стрічкові композиції, основні мотиви — скосики, клинці, ромби, розети, хрестоподібні фігури та ін. У кольоровій гамі закарпатських тканин переважають насичені теплі барви (червона, оранжева, жовта) і підпорядковані їм чорна, зелена та ін.

Найпоширенішим видом народного промислу на Закарпатті є вишивка, дивовижне багатство художньо-емоційних рішень якої зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту. Вишивка Закарпаття виділяється своїм багатством, використанням різних технік. Здебільшого, це низина, стебнівка, штапівка, настилування, хрестик, мережка, гладь, верхоплут, виколювання, зволікання та ін. Домінуючою технікою вишивання в даному регіоні є низина. Нею виконуються орнаментальні композиції різних частин одягу. Як правило, низина поєднується з іншими техніками вишивання. Особливістю цієї техніки є те, що вона утворює негативне зображення орнаменту на зворотньому боці тканини. Він виходить густим і щільно закриває усе полотно.

Загалом закарпатське декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно колоритне. Воно ніби просякнуте мудрістю поколінь, передає світобачення своїх предків, переписує їх заповіт нащадкам.

Отже, декоративно-прикладне мистецтво — предметно-духовний світ людини — включає в себе численні види художньої практики, живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичнимминулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Українське декоративно-прикладне мистецтво в процесі свого історичного розвитку набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. Особливо славиться декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, зразки різноманітних видів якого, наслідують і до сьогодні майстри з різних куточків України.

1.2 Характерні особливості декоративних розписів

Декоративний розпис - це один із синтетичних видів творчої діяльності, який широко побутував в Україні як органічне поєднання декоративного і прикладного мистецтв. Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Декоративні розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл., звідки й назва - Петриківський розпис. Цей розпис мав свої художні особливості й відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі. Протягом десятиліть в с. Петріківці виробилася місцева традиція декоративного малювання. Цей осередок славився розмальованими скринями, столами, колисками.

Кожний із петриківських митців мав самобутній і неповторний почерк. Та їх об'єднують спільні витоки — це тра­диційне, народне малювання. Їхні вироби прикметні надзвичайною декоративніс­тю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, вір­туозністю, своєрідністю засобів виконання. Малюють петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці чи вишневому клеї. Це надає розписам легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Для робіт народних майстрів петриківського розпису також характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність. Широко використовується петриківський розпис і в писанкарстві.

Писанкарство – розписування яєць – вид декоративно-прикладного мистецтва поширений у слов’ян та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.

Писанки є шедевром мініатюрного живопису, у яких народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до твор­чого осмислення, художнього узагаль­нення навколишнього світу. Писанка є згустком орнаментального мистецтва нашого народу. В ній, як у краплині води, найсильніше й найвиразніше виявилася суть духовності, суть національної культури.

За технікою виконання писанки по­діляються на"галунки", "крапанки" — з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого, або якогось іншого кольору; власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орна­ментом; "крашанки" — вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" — розмальовані вільно пензлем від руки; "скробанки", або "дряпанки". Ці останні є унікальною галуззю писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрібають верхній шар фарби, утворюючи найрізноманіт­ніші ажурні орнаменти.

Писанкарством займаються в основному жінки. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої праці. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку зану­рюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допо­могою спеціального писачка — конусо­подібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється,його знімають — і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергу­ванні різних елементів і мотивів, мери­діанні й діагональні лінії утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщу­ються в поясах і на полюсах писанки.

За художніми особливостями розріз­няють писанки Наддніпрянщини, По­ділля, Полісся, Волині, Закарпаття, Карпат. Так, писанки Наддніпрянщини мають зазвичай чорний, темно-вишневий, зрідка зеленуватий кольори, без поділу на поля. На них вільно, невиму­шено прорисовані білим контуром мотиви "дубового листя", "рожі", "тюль­пана", "гвоздики". Вони подані в розгор­нутому вигляді з перевагою трьох кольо­рів — білого, жовтого, червоного.

Писанкам Поділля притаманні рос­линний і геометричний орнаменти на чорному, червоному, фіолетовому тлі з дво-, чотири- або восьмичастковим по­ділом. Це "рожа", "грабельки", "клин­чики", "гребінці". Часто трапляються й зображення півня, павича, голуба, візе­рунок "вовчі зуби".

Високою майстерністю виконання славляться закарпатські писанки. Вони характеризуються чіткістю графічного орнаменту, багатством філігранно роз­роблених геометричних і рослинних мотивів. Так у сітку дрібних орнаментальних мотивів майстерно вплітаються медальйони зі стилізованими зображеннями півника, коня, оленя, баранців, павичів. На Закарпатті у писанках найчастіше переважають мотиви "клин­ці", "пуста рожа", "церковці".

Закарпатські писанки мають дрібні, надзвичайно вишукані орнаментальні мотиви, які суцільно вкривають усю поверхню. Тепер користуються аніліновими барвниками, а раніше в селі золотаву фарбу добували з лушпиння цибулі, коричневу — з гречаної полови, зелену — з польового хвоща. Роз­мальовування писанок — копітка справа й водночас це цілий святковий ритуал. Майстриня має заздалегідь побачити цілісний узор і з геометричною точністю розмістити його на сферичній поверхні яйця, знайти пропорційність окремих декоративних елементів, досягти худож­нього силуетного й контурного тракту­вання рослинних і тваринних мотивів.

У народі поширена безліч улюблених рисунків.Це "клинці", "сорок клинців", "волове вічко", "дубовий лист", "бара­нячі ріжки", "колосок" тощо. Незмінним є зображення оленів, птахів, риб. Невичерпна фантазія кожної майстрині породжує нові поєднання цих поширених мотивів. Писанки мають свої назви, що походять від прізвища чи імені писанкарки, назви села, орнаментального мотиву.

Ще одним з поширених видів розписів на Україні є стінопис. Декоративний стінопис — це різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

Стінопис поширювався з півночі на південь, його майже немає на рублених стінах хат Полісся або Карпат, але там, де стіни обмащувалися глиною, вапнувалися, з'являлося сприятливе тло для малювання. На Катеринославщині та в інших південних районах майже кожна хата була розмальована. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Так, подільським розписам були притаманні стриманість гами, графічність, катеринославським — живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями.

Поряд зі стінописом, виконуваного професійними митцями, розвивався народний стінопис — розпис стін хат зовні і всередині. Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент — зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об'єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій мальовано килим і,рідше, стеля та сволок. У розпису переважав рослинний орнамент, інколи зображували птахів або казково-фантастичних звірів і риб. Розпис виконували просто на стіні (без попередніх шкіців, тому ефект його свіжий і спонтанний), зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.

На сьогодні найпоширенішим видом стінопису в Україні є фреска, що являє собою живопис по сирій штукатурці. Більшість художників витрачає на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починає кришитись.

Традиція настінного розписування виникла давно, але точних вказівок, якщо не брати до уваги билинні розповіді про житла, розписані зображеннями небесних світил.

Малюнок на стіні створювався без попередніх ескізів, без розподілу на етапи, здійснювався одразу, а найчастіше просто поновлювався. Це робилось двічі на рік — після нового мащення перед весняними й осінніми святами. Займались розписом лише жінки.

Фарби були переважно природного походження: сажа, сік лободи, ягоди бузини, відвар цибулиння, сік вишень, шовковиці, кручених паничів, пелюсток соняшника, пасльону тощо, застосовували також анілінові фарби та глини. Рослинний сік змішували часто з білою перетертою глиною, товченими вуглинами чи сажею, з червоною глиною або й просто поєднували різні глини. Це давало можливість майстриням одержати цілу палітру різноманітних кольорів та їх відтінків при розписуванні, тому розпис двома-трьома фарбами майже не зустрічався. Як в'яжучу речовину до саморобних барвників додавали яєчний жовток чи молоко, фарба із таким додатком була тривкішою і не линяла.

Пензлі робили із кошачої шерсті, а щітки використовували будь-які, залежно від необхідності, зрештою малювали і просто ганчіркою. Для правильного зображення геометричних фігур та ліній використовували посуд, шнурки або ж виготовляли певні фігури із картоплі.

Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Отже, охарактеризувавши види розписів, можна зробити висновок, що художній розпис в Україні має свою багатовікову історію та національні традиції, що вилились у різноманітній кількості самобутніх стінописів та чаруючих орнаментах українських писанок. Саме тому, ознайомлювати учнів з

декоративним розписом необхідно з початкової школи.

Ознайомлення учнів з елементаминародних розписів в Україні починається з 2 класу. Під час вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво» учні отримують перші знання про декоративний розпис, як самобутню галузь українського мистецтва та вчаться виконувати посильні композиції на основі перегляду творів майстрів українського народного розпису. Знайомляться учнів в початковій школі і з різновидами мазків: «гребінчик», «зернятко», «горішок» і «перехідний мазок», «бігунець», цим самим виховуючи інтерес до народного мистецтва. Особлива увага при вивченні декоративного розпису приділяється в 4 класі. Зокрема, підручник «Образотворче мистецтво» для 4 класу містить розділ «Казкова квітка Петриківки», де розміщена інформація про методи та правила роботи над розписом. Уся інформація в підручнику переплітається із зображеннями робіт народних майстрів та прикладами виконання елементів петриківського розпису.

Розділ складається з вступу, який несе коротку інформацію про петриківський розпис, низки вправ та правил, які необхідні для роботи та нових елементів петриківського розпису. Володіючи прийомами декоративного розпису учні власноруч зуміють зробити чудові подарунки для своїх рідних, опираючись на здобуті ними знання виконання елементів розпису.

Ознайомлюють учнів молодшого шкільного віку і з писанкарством. Але, на жаль, в початкових класах творчий потенціал мистецтва писанкарства реалізується досить обмежено. На уроках образотворчого мистецтва використовують переважно нетрадиційні техніки, наприклад, оздоблення яйця аплікацією з паперу, тканини чи соломки, а також такі види традиційної писанки, як дряпанка, крашанка. Ці способи, оздоблення яєць найбільш легкі і доступні для дітей. Виготовлення писанки традиційним способом, а також складніші нетрадиційні техніки. (обплетення бісером, оздоблення мозаїкою з бісеру та ін.) використовується переважно в гуртковій роботів, бо їх виготовлення займає більше часу. Мистецтву писанкарства, на мою думку, потрібно приділяти більше уваги. Адже цей вид роботи сприяє не тільки розвитку творчого мислення, уяви, фантазії, а й ознайомленню з народними традиціями, особливостями цього мистецтва. Це особливо важливо в наш час, коли майже кожна дитини, йдучи до школи, вже знайома з комп'ютером, захоплюється кримінальними фільмами, бере приклад з людей, які приносять у світ зло, кривду, а народні традиції і звичаї вважає пережитками минулого. Звичайно, дитині без допомоги дорослих важко зорієнтуватися в сучасному світі. Тому важливо, щоб в сім'ї шанували народні традиції, але також велика роль у прищепленні любові до народного мистецтва покладена на вчителя.

1.3 Художня кераміка

Кераміка — вироби і матеріали, що одержуються спіканнямглин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Із кераміки виготовляють посуд, цеглу, черепицю, труби, скульптури, а також керамічні покриття, тощо.

Мистецтво гончарного промислу роз­вивається як діяльність окремих великих керамічних осередків. На Гуцульщині у Косові улюбленими кольорами майстрів є яскраві сполучення зеленого, корич­невого, жовтого на білому фоні виробів або розписування білим, жовтим, зе­леним на темно-червоному покритті. Створюються найрізноманітніші форми посуду, призначеного для застосування в побуті та окраси інтер'єру. Це баньки — кулястої форми посудини для зберігання холодної води влітку, дзбанки — глечики з широким горлом для молока або з вузьким — для олії, барильця для вина. Своєрідністю вирізняються плескачі — дископодібні фляги на чотирьох ніжках з отворами для підвішування або калачі (їх брали з собою в дорогу). Цей посуд, а також тарелі, миски, свічники суцільно вкривали соковитим розписом рос­линного і геометричного орнаментів.

Своєрідні прийоми художнього оформ­лення керамічних виробів сформувалися на Закарпатті, де виготовляється різноманітний посуд тради­ційних форм: корчаги, миски, горщики. Пропорції їх лаконічно прості з ледь помітним м'яким членуванням форм, органічно узгоджених із розписом. Орна­мент складається з горошин, хвилястих ліній, умовних листочків, крапок за­звичай білого і зеленого кольорів, що чудово контрастує з темно-коричневим, мідяно-вохристим тлом. Усі орнаменти майстер компонує по вертикалі, на всю ширину полив'яної частини виробу.

Глини на Закарпатті мають світло-вохристий колір. Ангобом покривають лише верхню частину виробу, що створює додатковий художній ефект, приємне м'яке поєднання теракотової вохристої фактури черепка з темною блискучою орнамен­тованою поверхнею самого виробу.

Барвистим квітковим орнаментом славиться кераміка Опішні на Полтав­щині. М'які, плавні лінії макітри, барильця, баклаги, куманця, миски, глечика увібрали невичерпну фантазію гончарів. Барвистий розпис надає виро­бам святковості, урочистості. Жовто­гарячі соняшники, квітучі мальви й тюльпани, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів розкішні птахи, фантастичні риби, — усе це переосмислено творчою фантазією кожного майстра і несе відбиток його винахідливості, уміння. Розпис вико­нують ріжкуванням, вільно, від руки, що збагачує його пластикою ліній, надає роботам щирої безпосередності, позна­чає їх живою імпровізацією.

Досить поширеним у Опішні стає фігурний посуд. Здавна місцеві майстри виробляли своєрідні ліплені посудини у вигляді тварин. Най­частіше це були зображення баранів, цапків, бичків, коників та ін.

Отже, народна кераміка — старовинний здобуток культури, який був одним з поширених способів використання природних багатств. Багатовіковий досвід перетворення сирого матеріалу у вжиткові і художні речі передавався з покоління в покоління. В гончарних виробах, створених руками окремих майстрів, втілені і відображені уподобання народу.

Таким чином, проаналізувавши особливості художньої кераміки, можна зробити висновок, що це один з найпоширеніших видів українського декоративного мистецтва. Зародившись у глибокій давнині, вона за тривалий час свого розвитку досягла високого художнього рівня й технічної досконалості. Вивчення історії розвитку мистецтва кераміки, техніки та технології створення, функціонального призначення керамічних виробів, змісту орнаментальних мотивів, композиції та колориту дає можливість всесторонньо пізнати традиції побуту, культури українського народу. Саме тому, вивчати історію та технологію створення художньої кераміки потрібно зі школи. Адже, такий вид художньої кераміки, як мала пластика, типологічна група - іграшка, дозволяє опановувати техніку ліплення з глини, знайомитись з цим видом мистецтва школярів. В цілому художня кераміка виступає одним із важливих засобів вивчення народних традицій декоративно-прикладного мистецтва. Керамічна іграшка проста, лаконічна за формою, зрозуміла дітям і, безперечно доступна для виготовлення учнями у шкільних умовах.

Сучасна кераміка збагатилася новими рисами, які відбивають традиції минулого в оновлених формах, а саме у декоративному вирішенні предметів утилітарного та художньо-декоративного призначення, відроджується народна іграшка. Іде активний пошук притаманних кераміці, як видові декоративного мистецтва, своєрідних форм мистецького вислову. Українська народна кераміка, гончарство зажило великої популярності у формі малої пластики, яка є чудовим твором наповнення інтер'єрів, доступною формою навчання ліпленню, розвитку об’ємно-просторового бачення, продовження керамічного ремесла. Саме тому, ознайомлення учнів з художньою керамікою та розвиток вмінь створювати керамічні вироби розширює діапазон пізнання, розвиває творчу активність, спонукає до подальшої образотворчої діяльності.

1.4
Ткацтво та килимарство

Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацтво найдавніше ремесло, оскільки інтер`єр помешкання українців завжди прикрашався тканими килимами, веретами, скатертинами, рушниками, пухнастими вовняними ліжниками. Основний декор у ткацтві поперечносмугастий, геометричний, рідко стилізований, рослинний.

Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготов­лення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо. За походженням тканини можна виділити: бавовноткацтво, шовкоткацтво, льоноткацтво, вовноткацтво та ін.

Традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх місцевостях України галузь народного ткацтва – килимарство. З найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла (завішування стіни, покривання скрині, стола, ліжка, підлоги, саней), виконували обрядові та естетичні функції (використовувалися у святкових, урочистих, весільних і похоронних обрядах). Килими були обов'язковою частиною віна (приданого жінки); ними сплачували данину.

Килимарство являє собоювиготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення для килимарства мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Сировиною для виготовлення килимів була вовна, льон та коноплі. По всій території України побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Побіч різних технік виготовлення килимів (лічильна, гребінкова, ворсова) склались також цілі школи та напрямки українського народного килимарства - килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські, бесарабські. Але практично всі українські килими є двосторонніми.

Щодо орнаментів та барв українське килимарство можна поділити на дві основні смуги - Правобережжя й Галичина з переважанням геометричного орнаменту й Лівобережжя з рослинним орнаментом. Яскраво відчутні в українському килимовому орнаменті східні впливи мають двояке походження.

Визначальною рисою українських килимів є їх зважений композиційний (переважно симетричний уклад і дуже згармонізований колорит. Багато орнаментальних мотивів споріднені із дереворізьбними ("райське дерево" з іконостасів), вишивковими та писанковими. Рослинні орнаменти східного походження переважно інтерпретуються українськими килимарями на свій лад, що виявилось у наближенні чи перетворенні зображень традиційних східних рослин на рослини і квіти, відомі в Україні.

Геометричні ж форми переважно розвивають такі мотиви як зубчатка, ламана лінія, ромби, спіралі та зірки. Тісно пов'язана із ткацтвом також окрема галузь виробництва, що носить назву вибійки (нейстри, мальованки, димки) і полягає у відбиванні чи, точніше, відтискуванні на білому полотні орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої, або вальцевої форми. Вибійки відомі в Україні із найдавніших часів і вживалися переважно для декорування житла: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки і т.ін., також - фартушки й чоловічі штани. Орнаменти вибійки давнішого походження - геометризовані, новіші - збудовані на основі рослинних мотивів.

Отже, серед великої кількості видів декоративно-прикладного мистецтва в Україні, ткацтво та килимарство посідають одне з найвизначніших місць. Українським художнім тканинам властиві - глибока своєрідність і самобутність. Це пояснюється,тим, що на землях України ці види мистецтва мають багату історію, яка сягає в глибину століть.

З ткацтвом та килимарством учні знайомляться з 3 класу, створюючи геометричні орнаменти для оздоблення рушників і килимів.Ознайомлюючи дітей з даним видом декоративно-прикладного мистецтва, необхідно зацікавити учнів розповідями про тканину, із способом її утворення та різновидами килимів і килимових виробів.Мистецтво ткання неодмінно зацікавить дітей своєю неповторністю і своєрідністю і в майбутньому може сприяти обрання учнями ткацьких професій. Важливо зазначити, що українське мистецтво ткання тісно пов’язане з національною культурою і звичаями українців. Тому уроки ознайомлення дітей з ткацтвом та килимарством зближують дітей із традиціями і культурою рідного краю, знайомить їх з творчістю народних майстрів.

РОЗДІЛ 2.

Вивчення декоративно-прикладного мистецтва України з учнями початкової школи

2.1. Зміст уроків образотворчого мистецтва у початковій школі з використанням декоративно-прикладного мистецтва України

Одним із важливих завдань сучасної освіти є створення необхідних умов для формування творчої особистості, реалізації її природних здібностей.

Особливе місце в процесі гуманізації освітнього середовища належить художньо-естетичному циклу навчальних дисциплін, серед яких – декоративно-прикладне мистецтво, що є важливою складовою частиною системи художньої освіти, одним із засобів художнього, громадянського та духовного розвитку особистості, формування активного естетичного ставлення до дійсності. Прилученню учнів до декоративно-прикладного мистецтва можна здійснювати на уроках образотворчого мистецтва.

Педагогічна цінність пізнання декоративно-прикладного мистецтва пояснюється наступними важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомагають пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва. Отже, декоративно-прикладне мистецтво є одним з факторів гармонійного розвитку особистості. За допомогою декоративної діяльності відбувається збагачення душі дитини, прищеплюється любов до свого краю. Народна декоративна діяльність зберігає й передає новим поколінням національні традиції й вироблені народом форми певних відносини до світу. Мистецтво декоративної діяльності допомагає розкрити дітям світ прекрасного, розвивати в них художній смак.

Знайомство учнів з декоративно-прикладним мистецтвом опирається на принцип загальної дидактики - зв'язку з життям, систематичності й послідовності, індивідуального підходу в навчанні й художнього розвитку дітей, наочності.

На думку І. Демченко, на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі слід використовувати такі способи використання засобів декоративно-прикладного мистецтва: сприйняття творів декоративно-прикладного мистецтва та навчання декоративно-прикладній творчості.

Основними напрямками роботи по декоративній діяльності на уроках образотворчого мистецтва є:

• Знайомство учнів з виробами декоративно-прикладного мистецтва;

• Самостійне створення школярами декоративних виробів.

У роботі необхідно використовувати різні методи: метод спостереження, наочності, словесний, практичний, евристичний, частково-пошуковий, проблемно-мотиваційний, метод співтворчості, мотиваційний.

Декоративна діяльність на уроках образотворчого мистецтва розпочинається із знайомства дітей з декоративно-прикладним мистецтвом України. Форми проведення уроків образотворчого мистецтва для ознайомлення учнів з декоративно-прикладним мистецтвом різні: подорожі по музеях, знаменитими своїми художніми промислами, перетворення в майстрів-художників. На таких уроках вирішуються пізнавальні, навчальні й творчі завдання. Знайомлячи молодших школярів з виробами народних промислів, необхідно прилучати дітей до рідної культури, допомогти їм увійти в світ прекрасного, вчити бачити й почувати неповторні сполучення фарб природи, будити потребу любити й радуватися життю. Необхідно навчити школярів бачити естетичні властивості предметів, розмаїтість і красу форми, сполучення кольорів і відтінків, адже вдивляючись, міркуючи, діти вчаться розуміти, почувати, любити. Творчі здібності дітей в декоративно-прикладному мистецтві розвиваються в різних напрямках: спочатку у створенні ескізів на папері; у продумуванні елементів візерунка; у розташуванні їх на обсягах; у створенні предметів декоративного характеру; вмінні знайти спосіб зображення й оформлення предмета; у перенесенні задуманого декоративного візерунка на виріб. З метою емоційного виховання розглядання предметів можна супроводжувати художнім словом, примовками, образними словами, які використають народні майстри, звучанням народної музики, частівок, пісень. Короткі образні характеристики допомагають дітям запам'ятати того або іншого персонажа, формують доброзичливе відношення до нього. У геометричному орнаменті бажано вчити учнів, що складний візерунок складається з найпростіших, знайомих частин - крапки, кружка, кільця, прямих і хвилястих ліній. Пояснювати як намалювати нескладний візерунок, а потім запропонувати учням самим його виконати. Тим, у кого не виходить дати подивитися таблиці з елементами й компонування їх у візерунку. Обов’язково підбадьорювати дітей прислів'ями, приказками: «Терпіння й труд - усі перетруть».

Основними видами декоративно-прикладної діяльності на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі є декоративне малювання, декоративна аплікація та декоративне ліплення.

Декоративне малювання - це малювання різних орнаментів за допомогою гуашевих фарб на площині паперу та об’ємних виробах з глини.

Зміст уроків образотворчого мистецтва по декоративному малюванню наступний: малювання узорів і декоративних елементів зі зразку; самостійне виконання в квадраті, колі узорів з форм рослинного і тваринного світу (декоративна переробка листя дерев, квітів, грибів і т.д.), а також геометричних форм (кіл, трикутників, прямокутників). Малювати казкових птахів, тварин, казкових квітів за мотивами народних майстрів. В процесі виконання декоративної роботи діти вчаться застосовувати лінії симетрії, чергування елементів.

На уроках образотворчого мистецтва використовують такі матеріали як: папір, кольорові олівці, пензлик, акварельні і гуашеві фарби.

Декоративна аплікація - це створення композиції шляхом наклеювання різаних елементів з кольорового паперу.

На уроках образотворчого мистецтва по виготовленню аплікації діти створюють орнаменти чи художнє зображення шляхом наклеювання різнокольорових шматочків паперу чи тканини. У процесі створення певного візерунка ставиться завдання навчити дітей виконувати візерунок у певній колірній гамі, характерної для того або іншого виду народного декоративного мистецтва: димковий, хохломский, городецький розпис, у теплих або холодних тонах і т.п.. Знайомство дітей з різними кольорами й навчання одержанню відтінків дозволяє їм використати при складанні візерунків не тільки основні кольори, але й відтінки. Від складання ритмічних візерунків з повторюваними елементами учнів поступово навчають складання симетричних, а потім й асиметричних композицій.

Аплікаційні роботи виконуються з кольорового паперу, з природних матеріалів — соломки, листків, трав, засушених квітів, з тканини, ниток, вирізок із газет і журналів.

Декоративна ліпка – ліплення за допомогою стеків, наліплювання, різних предметів народного вжитку. Змістом декоративного ліплення можуть бути посудини, намисто, настінні й настільні пластинки.

За змістом декоративне ліплення умовно можна розділити на два види: предметне з елементами ліпного декору і власне декоративне ліплення. До першого виду відноситься декорування посуду, глиняних іграшок, казкових образів, зображень тварин та птахів. До власне декоративного ліплення можна віднести створення декоративних пластин та прикрас.

Дітей молодшого шкільного віку можна навчити: декорувати глиняні іграшки по типу народних, ужитковий та художній посуд, виліплений за народними мотивами, ліпити декоративні пластини та прикраси.

Оскільки із всього розмаїття кераміки дітей найбільше приваблюють керамічні іграшки, то ознайомлення з технікою ліпного декорування важливо починати саме з прикрашанню виліплених ними іграшок. Найпростішою технікою такого прикрашання є ліпна "обробка", яка складає основу декору димківської барині. Вона надає виразності і святковості сукням, блузам, фартухам, косинкам. Декоративними обробками димківські майстри також декорують крила й хвости казкових індиків, гусей, півнів, квочок, ліплять декоративні прикраси на ногах коників, козликів, корів.

Своєрідний характер має ліпне декорування українських керамічних іграшок. Гончарі Опішні, Київської та Чернігівської областей прикрашають іграшкових звірів та птахів реалістичними елементами рельєфу, що зображають їхнє хутро, пір'я, та стилізованими декоративними елементами: квітами, листям, лініями, кругами, кільцями. Тулуби казкових птахів покриваються наліпками у вигляді півкілець та ниткоподібними джгутиками, що створюють враження справжнього пір'я.

Керамічні іграшки, що втілюють образи людей, а це переважно персонажі українських народних казок або інші літературні герої, декоруються наліпками більш стримано: конкретизують деталі одягу, головні убори, прикраси, підкреслюють їх національну своєрідність. В жіночих образах це ліпне намисто, стрічки, вінки, хустки, в чоловічих - пишні вуса, смушеві шапки та комірці, капелюхи та пояси.

Надзвичайно цінний художній досвід діти молодшого шкільного віку зможуть здобути, навчаючись ліпного декоруванню посуду, створеного за мотивами української народної кераміки. Наприклад, опішнянські майстри ліпниною декорують переважно художню кераміку: вази, свічники, декоративні настінні тарілки та панно, фігурний посуд у вигляді казкових птахів, баранів, козлів, левів та ведмедів. Косовські майстри прикрашають ліпним орнаментом всі, без винятку, предмети керамічного посуду, користуються технікою легкого гравірування візерунка по мокрій поверхні виробу. Наприклад, у глечика, дзбаника, вази візерунком виділяється горлечко і дно, у куманця - горлечко, носик, ручка, дно-підставка. Біля горлечка і дна посуду розміщується переважно геометричні елементи візерунку: клиночки, трикутники, ромби, лінії, на самих виробах гравіруються квіти, листя, силуети тварин, птахів і людей. Після висихання цей посуд ґрунтується фарбою у блідо-кремовий колір і рельєфний візерунок додатково розфарбовується жовтими, коричневими і зеленими кольорами.

Найбільш вагоме естетичне значення ліпний візерунок має в оформленні декоративних пластин та прикрас. Основою для ознайомлення дітей з цим видом художньої діяльності можуть бути керамічні кахлі і декоративні прикраси з кераміки. Декоративні кахлі і панно оздоблюються різними техніками, які залежать від характеру орнаменту. Так, якщо пластина прикрашається рельєфом цілісного зображення одного предмета, силуетом птаха, риби, тварини, людини, який розміщується в центрі і займає більшу частину її поверхні, то краще використати техніку зрізання частини тла навколо зображення, або ж "виймання" зображення з поверхні виробу. Коли ж зображення складається із значної кількості дрібних елементів, раціональніше користуватися технікою наліплювання. Інколи доцільно поєднувати наліплювання і зрізання частин тіла.

Для дотримання методики навчання дітей треба знати послідовність роботи над пластиною: підготовка ескізу декору пластини у вигляді малюнку; перевірка вчителем відповідності його композиції, формі пластини; виготовлення основи пластини з глини або пластиліну; нанесення на неї малюнка за допомогою стеки; виконання рельєфу.

Цікавими і цінними у виховному плані також є робота по виготовленню учнями початкової школи ліпних декоративних прикрас: сережок, кулонів, намиста, брошок, підвісок. Якщо діти мають певний досвід декоративного ліплення, то виготовлення декоративних прикрас не складає для них труднощів. Водночас, вони мають можливість виявити творчість, ініціативу, власними руками готувати подарунки і сувеніри для мам, сестричок, іменинників.

Уроки по декоративному ліпленню значно поглиблюють естетичні уявлення дітей, привчають розумітися в ліпній орнаментальній пластині, помічати скромну красу ліпного декору, розуміти його значення для покращення естетичної виразності предметів, започатковують естетичну культуру.

Таким чином, зміст уроків образотворчого мистецтва у початковій школі повинен бути наповнений творами декоративного мистецтва України. При розгляданні яких, увага дітей звертається на красу, добірність, смак, з яким вони виконані. Учнів вчать виділяти вхідні у візерунок елементи, відзначати їхнє розташування, сполучення кольорів й особливості композиції, тобто вчать бачити й виділяти виразні елементи декоративного мистецтва, що має надзвичайно важливе значення для виховання справжніх українських патріотів.

2.2 Аналіз програм образотворчого мистецтва по

вивченню декоративно-прикладного мистецтва

Образотворче мистецтво в 1-4 класах вивчається за програмами Л.Любарської та Л.Вовк (вид. «Початкова школа», 2006 р.), може використовуватися і програма «Мистецтво» (авт. Л. Масол та ін.) для 1-4 класів (вид. «Початкова школа», 2006 р.). Зміст програм спрямований на збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів під час сприймання навколишнього світу і практичної діяльності. Віддзеркалення цього світу в художньо-творчій діяльності кожного учня є важливим завданням для вчителя образотворчого мистецтва.

Навчальні програми початкової школи «Образотворче мистецтво» (укладачі Л.Любарська, Л.Вовк) та «Мистецтво» (укладачі: Л.Масол, Е.Бєлкіна, О.Онішенко, Н.Очеретяна, В.Рагозіна) розроблені відповідно Державного стандарту початкової загальної освіти. Проте корінні відмінності спостерігаються вже у назві, структурі та загальному змісті програм.

Так, програма Л.Любарської і Л.Вовк реалізує лише візуальну змістову лінію, натомість як програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. реалізує всі змістові лінії початкової освіти в галузі мистецтва. Такий синтетичний підхід до створення програми забезпечує формування в учнів цілісної художньої картини світу. При цьому виділяються дві домінантні змістові лінії, які фактично реалізуються у таких предметах: «Образотворче мистецтво» (1 год) та «Музика» (1 год), тобто формально співпадають із навантаженням за програмою Л.Любарської, Л.Вовк: «Образотворче мистецтво» (1 год).

Щодо програми Л.Любарської, Л.Вовк, то тут маємо виділення образотворчого мистецтва як специфічного виду діяльності, що є «унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління» []. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність (на відміну від інших видів мистецтва) стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Порівняння основних структурних компонентів програми, викладених у пояснювальних записках, демонструє, що обидві програми проголошено побудованими на принципі інтегративності, полікультурності. Проте, якщо в програмі «Мистецтво» реалізація цих принципів є очевидною, адже вивчення різних видів мистецтв тут органічно об’єднане, то в програмі «Образотворче мистецтво» інтегративність виступає лише на рівні внутрішнього зв’язку між різними видами й техніками образотворчого мистецтва, об’єднаними загальними для графічних мистецтв поняттями кольору, форми і т.д.

По різному підійшли автори до формулювання завдань програми. Так, у програми Л. Масол, Е.Бєлкіної та ін. завдання традиційно поділені на навчальні, виховні та розвивальні, то програма Л.Любарської, Л.Вовк пропонує більш детальну класифікацію поставлених завдань: формування певних ставлень, потреб, орієнтацій та якостей учнів, розвиток емоційних здатностей, якостей та здібностей учнів, засвоєння ними елементарних знань, формування елементарних умінь та навичок. На наш погляд, така детальна розробка завдань курсу свідчить про чітке усвідомлення авторами програми потреб і завдань, які стоять перед вчителем образотворчого мистецтва у початковій школі.

Обидві програми роблять свідомий відхід від традиційного поняття «аналізу художнього твору», як одного з видів діяльності учнів, у бік інтерпретації (або аналізу-інтерпретації – у Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін.). Серед інших видів діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва Л.Любарська, Л.Вовк пропонують такі: сприймання, практична художня діяльність (творча, репродуктивно-творча), причому остання, на думку авторів програми, має носити переважно імпровізаційний характер. Такий перелік видів учнівської діяльності видається нам більш обґрунтованим, таким, що враховує вікові психологічні особливості учнів, аніж наведений у програмі Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін., які подаючи фактично той самий перелік, що і Л.Любарська, Л.Вовк, додають, що необхідно застосовувати «інтерактивні, проблемно-евристичні технології», створювати ситуації «діалогу культур» []. Л.Любарська, Л.Вовк більш виважено вважають 1-2 класи – періодом пропедевтичної практичної художньої діяльності. Адже, діти мають отримати базу, набути необхідних навичок, знань та умінь для подальшого ускладнення форм і методів роботи з ними.

Розглянемо, як розкрито в обох програмах оволодіння учнями основних технік декоративно-прикладного мистецтва, зокрема декоративного малювання, колажу, аплікації, витинання.

Тематичні блоки програми Л.Любарської, Л.Вовк побудовані відповідно до базових художніх понять, якими оволодіває учень. В кожній темі може бути застосовано кілька абсолютно різних технік. Це забезпечує різноманітність діяльності учнів, оволодіння навичками роботи з різними матеріалами. Кожна тема розрахована на 4-7 годин, тому в межах майже кожної теми учні мають змогу попрацювати з фарбами, олівцями, кольоровим папером, картоном та ін. матеріалами.

Декоративне малювання розпочинається з першого класу з малювання писанок за допомогою акварелі, гуаші, фломастерів. В другому класі в темі «Колір в портретному жанрі»учні створюють творчо декоративно-портретну композицію «Обереги» та малюють казковий образ птаха в декоративній композиції за мотивами літературних творів, використовуючи при цьому гуаш, акварил та фломастер. В третьому класі на уроках декоративного малювання також за допомогою гуаші учні розписують декоративних іграшок, зображають фантастичні квітки; створюють рослинні декоративні композиції традиційним способом та з використання мови символів; розписують предмети побуту, зокрема посуду; створюють ескізи вітражів за допомогою гуаші, чорного фломастера або маркера. В четвертому класі учні продовжують удосконалювати навички роботи в техніці вітража; створюють лаконічну квіткову композицію за враженням та власну. На уроках образотворчого мистецтва виконують учні і декоративну композицію з квітами та птахами.

Техніка аплікації вперше з’являється в темі 2 «Прості форми», де використовується як засіб пізнання простих геометричних форм, усвідомлення виражальних можливостей силуетної форми. Більш детально ці поняття розкриваються у наступній темі 3 «Форма та колір як засоби образо творення». У темі 5 «Розмаїття та багатство форм» уявлення дітей про необмеженість творчості, свободу процесу творення розвиваються за допомогою нової форми роботи – рваної аплікації. У подальших темах техніка ускладнюється: аплікація може містити елементи витинанки, накладні елементи, фарбування. Поєднання різнокольорових елементів дозволяє розширити знання учнів про гармонію споріднених кольорів. Таке широке використання аплікації як досить простої техніки характерне для 1 року навчання. Так, на другому році навчання, за програмою Л.Любарської, Л.Вовк аплікація дещо поступається складнішім технікам: паперопластиці, гратографії, аплікації з графічним доопрацюванням.

Отже, за цією програмою, виражальні можливості аплікації використовуються максимально на тому етапі, коли це один з небагатьох доступних дітям видів художньої діяльності, в якому вони можуть досягти видимих для них самих художніх результатів. Проте у 2-4 класах аплікація як така вже не може розкрити повною мірою виучувані поняття: пластика форми, види прикладних мистецтв та ін.

Програма С.Масол, Е.Бєлкіної та ін. не дає такого детального опису технік та використовуваних знарядь, як програма Л.Любарської, Л.Вовк. У програмі «Мистецтво», очевидно, вчителеві відведено обирати, які саме засоби він вибере для розкриття тієї чи іншої теми. Автори програми дають найбільш загальні формулювання видів робіт: довільне зображення ліній, розміщення предметів на аркуші. Проте інколи наявна і деталізація техніки: передача кольоровими плямами характеру музичного твору (акварель «по мокрому»).

Можна спробувати припустити, в яких темах автори передбачають використання техніки аплікації. Причому слід відзначити досить узагальнене формулювання тем. Так, вчитель може дати завдання з виконання аплікації в темах: «Мистецтво – чарівне вікно у світ» (розмаїття кольорів, формування цілісного сприйняття форми предметів), «Як митці створюють красу» (природні форми та їх декоративне зображення, симетричне та асиметричне зображення в розписі). Тут спостерігається аналогічна попередній програмі картина: аплікація як вид діяльності досить широко використовується в 1 класі, проте майже не використовується у подальші роки, де її заступають складніші види творчості: конструювання з паперу, виготовлення масок, декорацій з використанням одночасно різних технік.

Порівняно з аплікацією такі види декоративно-прикладного мистецтва як колаж і витинання зустрічаються у програмах рідше. Вони часто поєднуються з технікою аплікації, є елементами створення складних об’єктів.

Досить рідко автори як програми «Образотворче мистецтво», так і програми «Мистецтво» звертаються до техніки колажу. Так, у програмі Л.Любарської, Л.Вовк ми не зустрінемо конкретного згадування цієї техніки у 1-2 класах, що зумовлено її відносною складністю для дітей цього періоду. Можна припустити її використання, наприклад, під час вивчення теми «Форма та колір як засоби образо творення» (1 клас), де колаж створюється з різних матеріалів: наборів кольорового паперу, кольорових палітурок зошитів, залишків шпалер та ін. Інші теми 1-2 класів не передбачають такого виду робіт. Техніка колажу згадується авторами у деяких темах 3-4 класів: «Зимонька-зима», «Світ казок», «Фантазуємо та творимо красу». Вже самі назви цих тем свідчать про значно більший рівень творчості та складності виконуваних учнями робіт, порівняно з 1-2 класами, де роботи, хоча й були творчими, але носили переважно імпровізаційний характер, натомість як колаж вимагає створення певного творчого задуму та його виконання.

Програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. у багатьох темах передбачає такий вид робіт, як створення багатофігурних композицій (ляльковий театр, декоративна композиція з кольорових плям, створення декоративної композиції за різдвяними мотивами, створення колективної декоративної композиції в техніці колажу та ін.). Оскільки колаж є порівняно складнішим видом робіт, то він часто виконується колективно. Ця програма, як вже зазначалася, висуває до учнів дещо вищі вимоги, пропонує їм більш складні завдання, тому не дивно, що техніка колажу використовується тут частіше.

Використання такого специфічного виду робіт як витинанка має яскраво виражений національну специфіку. Якщо аплікація та колаж виступають у цьому плані нейтральними, адже така техніка властива мистецтву багатьох народів, то витинанка дає змогу вийти на новий рівень викладання образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва: ознайомлення з національною культурою.

Обидві програми передбачають досить широке використання цієї техніки. Так, у програмі «Образотворче мистецтво» Л.Любарської, Л.Вовк ця техніка використовується в темах «Форма та колір як засоби образотворення», «Розмаїття та багатство форм», «Виражальні можливості кольору» (1 клас), «Пластик форм», «Рукотворна краса» (2 клас), «Світ казок» (3клас).

Програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. також передбачає виконання учнями такого виду декоративно-прикладної діяльності, проте рідше, аніж за програмою «Образотворче мистецтво». Так, протягом першого року навчання ми не побачимо використання цієї техніки, що є досить дивним, адже це один з найдоступніших дітям видів діяльності. Хоча, можливо, автори програми залишають вчителеві право вибору конкретного виду діяльності учнів для розкриття тієї чи іншої теми, а тому запропонувати дітям виконання витинанок можна, наприклад, під час вивчення теми «Як митці створюють красу» (природні форми та їх декоративні зображення, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису та ін.). Конкретне згадування технік витинання з’являється у цій програмі на другому році навчання. Так, у темі «Мистецтво і рукотворний світ» дітям пропонується вирізування простих симетричних форм – витинанок (сніжинки, ялинкові прикраси), у наступній темі «Бринить природи мова кольорова» учні також виконують витинання відповідно до тематики сезону – «виконання витинанок за мотивами весняних обрядових свят». У техніці витинанки пропонується виконання навіть колективних робіт. Так, тема «Образи рідної землі» передбачає виконання колективної композиції з кольорового паперу «Український віночок», «Русалчин віночок».

Загалом, програму Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. відзначає більш яскраво виражений національний компонент, який реалізовано у тому числі і через використання техніки витинання. Так, майже кожна тема програми «Мистецтво» у її візуальній змістовій лінії має зв’язок із народним або національним мистецтвом, передбачає ознайомлення дітей із специфікою українського як народного, так і професійного мистецтва. Діти отримують знання про народне мистецтво, його роль і місце в житті людей. В якості зразків народного декоративно-прикладного мистецтва їм демонструються косівська, опішнянська, димківська іграшки, учні ознайомлюються з діяльністю народних майстрів. їм пропонуються такі види робіт: ліплення за мотивами косівської, опішнянської, димківської іграшок, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису. Причому у подальшому навчання питома вага національного, зокрема народного мистецтва зростає. У 2 класі дітям пропонуються для сприймання твори декоративно-прикладного мистецтва як невід’ємна частина традиційної національної культури. Діти виконують орнаменти за мотивами народних, під час ознайомлення з вертепом, виготовляють фігурки – персонажі різдвяного дійства. Велику увагу приділено традиційній українській обрядовості та віруванням: різдвяні мотиви у творах, весняні обрядові свята як тема для робіт різних видів, купальські свята. автори ознайомлюють дітей із широким спектром народного мистецтва: вишивка, витинанка, ліплення, орнаментування предметів ужитку тощо.

У програмі Л.Любарської, Л.Вовк ми не знайдемо такого яскраво вираженого національного забарвлення. Можливо, це викликано намаганням автора зробити цю програму придатною до використання для всіх регіонів та шкіл України, в якій живуть і навчаються діти багатьох національностей. А ознайомлення з національною культурою українців залишається у такому випадку для уроків народознавства або аналогічних курсів. Проте не можна сказати, що автори залишають поза увагою декоративно-прикладне мистецтво України. Так, досить рано (порівняно із програмою «Мистецтво») діти знайомляться із таким видом робіт як витинання (тема 3 «Форми та колір як засоби образо творення» – 1 клас). Діти ознайомлюються із різними видами декоративно-ужиткового мистецтва: знаряддями праці та обладнанням гончарів, ткаль, вишивальниць. Проте очевидним є той факт, що українське народне мистецтво та вірування (як тематика творчості) не виступає тут такою домінантою, як у програмі Л.Масол, Е.Бєлкіної. Це залишає вчителеві свободу добирати самостійно художній матеріал, який би розкривав сутність тих чи інших понять і явищ образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Отже, можна зробити висновки, що однією з принципових відмінностей програм слід відзначити т

е, в чому автори бачать свободу та творчість вчителя. Так, у програмі Л.Любарської відсутні вказівки про підбір конкретних об’єктів сприймання (як навколишнього світу, так і творів мистецтва), оскільки це залежить від вибору вчителем конкретної тематики творчих завдань, вправ, бесід, наочно-дидактичного забезпечення школи. Орієнтовний перелік творів образотворчого мистецтва, рекомендованих для сприймання учнями, подано як додаток до програми. Він розбитий на дві блоки: для 1-2 та 3-4 класів.

Отже, немає чіткої прив’язки до тематичних блоків, що залишає вчителеві простір для методичної творчості. Натомість у цій програмі досить чітко прописані види робіт та техніки, якими має оволодіти учень, подано (хоча й орієнтовну) тематику художньо-творчих завдань.

На противагу попередній, програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. досить чітко визначає перелік творів мистецтва, які подаються учням для сприймання та «аналізу-інтерпретації» кожного конкретного тематичного блоку, проте тут вчителеві залишають вибір конкретних видів роботи та використовуваних для розкриття тієї чи іншої теми технік і видів діяльності.

Проте слід сказати, що обидві програми можна використовувати творчо, враховуючи конкретні умови регіону, школи, рівень психічного, інтелектуального та емоційного розвитку дітей.

Порівняльний аналіз двох програм з курсу образотворчого мистецтва у початковій школі виявив їх суттєві відмінності як у змісті, так і в підході до реалізації основних завдань естетичного та художнього розвитку дитини.

Так, програма «Образотворче мистецтво» Л.Любарської та Л.Вовк характеризується наступними рисами:

· загальнолюдський характер змісту та методів;

· чітке визначення технік та видів роботи, які виконують учні під час вивчення тієї чи іншої теми;

· формулювання тем як конкретних завдань з художньої освіти учнів;

· відносна свобода вчителя у виборі ілюстративного матеріалу, тематики робіт;

· відокремлене вивчення образотворчого мистецтва від інших видів мистецтва у початковій школі.

Програмі «Мистецтво» Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. властиві наступні ознаки:

· яскраво виражена національна специфіка програми;

· контурне визначення виконуваних дітьми видів роботи та використовуваних технік (вибір вчителя);

· образне формулювання тем як своєрідних емоційних гасел (наприклад «Мистецтво – чарівне вікно у світ»);

· чітка регламентація ілюстративного матеріалу до кожного тематичного блоку;

· міцна інтеграція візуальної змістової лінії (образотворчого мистецтва) із музичною (шляхом інтеграції видів діяльності – наприклад, порівняння музичного та художнього портретів), вивчення синтетичних видів мистецтва – театр, анімація тощо.

Отже, у системі початкової освіти художньо-естетична освіта посідає особливе місце. Вона впливає на процес саморозвитку людської духовності, залучає людину до світових художніх надбань, що позитивно позначається на творчих та інтелектуальних здібностях не лише окремої особистості, а й суспільства в цілому.

2.3. Методика проведення уроків образотворчого мистецтва з декоративно-прикладного мистецтва

Декоративно-прикладне мистецтво – це унікальний розділ образотворчого мистецтва, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовираження, розвитку здатності до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки. Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композиції”, “форма”, “колір та об’єм”, школярі вчаться створювати образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднанням.

Навчання декоративно-прикладному мистецтву дитини вимагає кваліфікованого керівництва. Але для того, щоб розвинути у кожного учня творчі здібності закладені природою, вчитель повинен сам розуміти декоративно-прикладне мистецтво, дитячу творчість, володіти необхідними способами художньої діяльності. Отже, навчання декоративно-прикладного мистецтва молодших школярів вимагає від вчителя знань змісту і методики навчання, а також необхідної підготовки в галузі мистецтва.

Велике значення українського декоративно-прикладного мистецтва полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній початковій школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - найбільший вплив на естетичний розвиток молодших школярів має вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами, а інший - виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ.

Таким чином, специфіка предмета "Образотворче мистецтво" дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.

Інтерактивні методи навчання - це специфічні методи організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, самостійність. Відбувається колективна, групова, індивідуальна співпраця, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. На уроках образотворчого мистецтва використання інтерактивних методів впливає на формування творчої активності учнів. За умови вмілого впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навичок роботи в колективі, взаємодії з колективом, навичок проведення чи підтримки дискусії, обговорення запропонованих тем з декоративно-прикладного мистецтва. Сьогодні на уроках декоративно-прикладного мистецтва широко використовують комп’ютерні технології. Кожен із таких уроків є сукупністю малюнків, світлин, анімацій, відеофрагментів, текстових пояснень, звукового супроводу, зразкового виконання практичних робіт, правил з техніки безпеки, правил роботи з різноманітними матеріалами, підсумкових запитань, використання таких інтерактивних технологій зацікавлює дітей, робить урок цікавим.

Багато відомих українських методистів, які багато наукових праць присвячують вивченню та методиці викладання образотворчого та декоративного мистецтва у загальноосвітніх школах, з метою підвищення дієвості навчально-виховного впливу творів декоративно-прикладного мистецтва на учнів рекомендують використовувати таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитись в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів;

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного рисунка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

У відомій Петриківській школі вчитель В. Соколенко, прихильник навчання дітей розписів з наймолодшого віку, переконаний у доцільності виконання їх одразу фарбами, із визначенням кольорів та композиції.

Професор Є. А. Антонович, який чимало працював над дослідженням у галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, вироблення вмінь та навичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їх засвоєння.

Ці та інші методи можна використовувати у педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі оберуть свій улюблений метод малювання декоративних композицій. Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.

Індивідуальність у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві - особливо. Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.

Дітям, учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції.

Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.

Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, від фону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учні бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір.

Завжди треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.

Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають образотворче мистецтво й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т.д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід - виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий із зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір - жовто-зелений. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінює тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.

При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним і жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботі контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори.

Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт.

Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.

Візерунки і орнаменти являють самостійну область декоративного мистецтва. Візерунок представляє вільну композицію усіх елементів, орнамент вимагає дотримання ритмічної послідовності.

По програмі учні знайомляться з принципами складання орнаменту. Однак при цьому приділяється мало уваги вивченню ритму-основи орнаменту. Усі виконані завдання зазвичай відрізняються елементами (листки, квіти, тварини), але по ритму однакові. З великими можливостями ритмічного рішення робіт потрібно знайомити дітей вже у I класі. Для цього слід на дошці показати різні ритмічні рішення орнаменту. Роблять це наступним чином: вирізують з паперу листочки, геометричні форми, креслять на дошці смужку з майбутнього орнаменту і демонструють варіанти розміщення і групування елементів. Обов’язково слід звертати увагу дітей на необхідність визначення ритму орнаменту. Після цього декілька людей складають способом аплікації на дошці свої ритмічні рішення.

Будь-який орнамент і візерунок має основний мотив. Цим мотивом, або елементом, можуть бути плями, геометричні форми, предмети оточуючого світу. Іноді прекрасно поєднуються декілька мотивів (квадрати і листочки, штрихи і метелики, будівлі і люди).

У зображеннях, з яких складені візерунки і орнаменти, не завжди легко взнати предметні прототипи. Їх форма, як правило, спрощена, а колір змінений.

Малюючи предмети з натури, необхідно навчити дітей правильно передавати їх пропорції, форму, об’єм, колір, але малюнок з натури не завжди можна перенести на той чи інший предмет. Матеріал завжди диктує умови, які визначають якість зображення. Щоб зображення стало мотивом для візерунка чи орнаменту, його необхідно творчо переробити, або стилізувати.

Декоративна обробка елемента візерунка обумовлена рядом вимог. Перш за все необхідно рахуватись з призначення предмету. Мотиви для візерунка для оббивної тканини і для посуду потребують різного рішення. Потрібно враховувати розміри речі, величину візерунка, повтор його елементів, умови його розгляду (на великій відстані, зблизька). Необхідно враховувати і матеріал, на який буде нанесено візерунок. Папір для шпалер дає можливість ширше використовувати колір, передати тонкий штрих, а дерево обмежує ці можливості, зате дає інші — візерунок може бути виконаний методом інкрустації.

Декоративна обробка елементів візерунка перебуває в творчому узагальненні його форми, об’єму, кольору і здійснюється по конкретним, розробленим в декоративному мистецтві закономірностям. Переробляючи будь-яку природну форму, виявляють її ознаки. Так, наприклад, якщо ми вводимо у візерунок ялинку, слід передати звуження її до верхівки і характерний малюнок гілок. Ялинка може бути зображена по-різному, але схожість буде забезпечена.

Якщо ми хочемо для візерунка використати гілку калини, слід враховувати характер листочків, форму ягід. Відбираючи потрібне, ми тим самим вирішуємо питання, що можна відкинути. Декоративна обробка елемента візерунку завжди припускає певну схематизацію.

При підборі малюнка для орнаменту часто застосовуються симетричні зображення. Дуже важко ознайомити учнів початкових класів з симетричною побудовою елемента візерунка. В процесі роботи над такими зображеннями діти тренують око, точність руки.

Однак симетричне рішення елемента візерунку не являється єдиним можливим. Можна вирішувати мотив візерунка асиметрично, що не облишено своєрідної чарівності і декоративної виразності. Насамкінець, при декоративній обробці елементів можна сполучати принципи симетрії і асиметрії. Наприклад, листочки калини зображують симетрично, а грона ягід — асиметрично.

Необхідно також визначити, буде малюнок об’ємним чи плоским. В багатьох візерунках і орнаментах квіти, тварини, дерева зображуються узагальнено і умовно. Дається, наприклад, тільки світло і тінь; чи об’єм позначається декількома штрихами по формі.

Необхідно скомпонувати і кольорове рішення візерунка. Воно може бути різноманітним і залежати від предмету, на який буде нанесений візерунок. Зазвичай усі новачки, які приступають до кольорової обробки декоративного елементу візерунка, намагаються зберегти реальні кольори. Наприклад, зелена ялинка і коричневий стовбур; зелені листочки, коричневі гілки і червоні ягоди горобини. Таке спрощення приводить до того, що кольорове сполучення стає грубим, примітивно відтворюючим кольори натури, без врахування основної задачі оформлення речі. Так і по суті ця кольорова гама дуже далека від реальної, так як з неї виключається усе багатство відтінків, які ми спостерігаємо в дійсності.

При кольоровому рішенні елементів візерунку потрібно вибирати гарні сполучення, хоча і далекі від реальних кольорів, але які вдало реалізуються загальним задумом оформлення (наприклад, помаранчеві і голубі зайченята на фланелі, яка призначена для дитячих повзунків, або чорні, коричневі і пісочні кольори на сірому фоні оббивної тканини).

В орнаменті декоративні елементи розташовуються в певному порядку, або ритмі. Приклад найбільш простого ритму — рівномірний повтор одного і того ж елемента. Дещо ускладнюється ритм, коли зображення повторюється через інтервал.

Орнамент може складатись з декількох елементів: чашка, чайник або квітка, листок, метелик. Послідовність цих елементів може бути самою різноманітною: повтор одного предмету за іншим; повтор з пропуском, через клітку. Орнаментом зі складним ритмом в початковій школі приділяють менше увагою, однак самі діти часто складають їх, і вчитель тому повинен знати його особливості.

При ритмічній організації елементів орнаменту широко користуються систематичною будовою, але в останній час широко застосовуються декоративні композиції, складені по принципу вільного ритму і асиметрії. Тут елементи організують не в строгій послідовності, але все-таки зберігають загальний ритм.

Декоративні композиції, які вивчаються в початковій школі, можна розподілити на три групи: орнамент у смузі; візерунки, розташовані в якійсь замкнутій фігурі (квадрат, трикутник); безмежні візерунки (візерунок для тканини, шпалер).

Найбільш простим являється орнамент у смузі. Його малюють в певній послідовності; від загального до часткового. Спочатку намічають верхню і нижню межі смуги, потім ділять її на рівні частини, в кожній частині поміщають елементи орнаменту. Візерунок, призначений для квадрату чи кола, необхідно складати з врахуванням заданої форми.

Молодших школярів знайомлять з декількома композиційними схемами для візерунків в квадраті чи колі. Найбільш проста схема — візерунок-облямівка. Цей прийом часто комбінується з оформленням центру квадрата чи кола. Квадрат можна оформити по діагональні схемі, а коло — по діаметрам.

Композиція візерунка може бути побудована, виходячи із ділення кола і квадрата на чотири частини, причому в кожну частину вписується елемент візерунка. Можливі різноманітні комбінації із цих композиційних схем, наприклад, облямівка і діагональні рішення квадрату. Для оформлення квадрату і кола використовують візерунки і вільного ритму.

Послідовність складання візерунків в замкнених фігурах — від схеми до деталей. Якщо вибрано діагональні рішення квадрату, спершу намічають діагоналі, а потім промальовують елементи орнаменту. Якщо коло вирішено оформити діленням на частини, спочатку проводять вертикальні і горизонтальні діаметр и, а потім будують візерунок. Візерунок чи орнамент, які можна продовжити в усі сторони, називають безмежними. Вони мають дві основні композиційні схеми: вільну і сітчасту.

Сітчастий орнамент складається з сітки та елементів, розташованих в комірках. По характеру сітки він може бути з прямокутною, трикутною і ромбовидною основою. Щоб правильно побудувати сітчастий візерунок, його елементи вписують в раніше намічену сітку.

Візерунок без сітчастої основи будується по принципу вільного наповнення площини плямами, штрихами, зображеннями предметів. На перший погляд візерунок вільного ритму здається простим. Однак це не так. Композиція подібного візерунка потребує від складача великої культури і старанності. Бо ж вільний ритм має свої закономірності рівноваги плям, ліній. Візерунок вільного ритму будується одразу по всій площині паперу, виходячи із загальної протяжності.

Жваво і результативно проходять в II-IV класах уроки по оформленню візерунками посуду. Вчитель приносить в клас комплект посуду і пропонує дітям скласти для нього візерунок. Діти замальовують з натури посуду і прикрашають його. Візерунок може бути стрічковим, вільного ритму, в залежності від того, який розділ декоративного малювання опрацьовується. Важливо, щоб дитина вигадала його для даної форми і мала можливість подивитись, як виглядає посуд, прикрашений за її задумом.

У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вмальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.

Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями.

В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.

Головним у декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізації роблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх, і в старших класах національної української школи.

Навчаннядекоративного малювання можна починати з малювання візерунків. Декоративні роботи виконуються на основі декоративної переробки таких форм, як листки, квіти, метелики, жуки (стилізації, спрощення форм, кольору рослинного чи тваринного світу). Для розвитку в учнів почуття декоративності кольору при виконанні декоративних робіт слід застосовувати гуашеві форми (вони дають густий, приємний для ока колір) або виконувати завдання аплікацією з кольорового паперу.

Шкільною програмою передбачено на уроках декоративної діяльності навчити дітей розуміти поняття ритму, гармонійності кольорових відношень, рівноваги форми і кольору. Ці знання й уміння пізніше використовуються в різних видах діяльності.

Велику увагу слід приділити використанню лінії симетрії, чергуванню елементів. Для цього перед виконанням декоративної роботи дітям не треба викреслювати лінії на листках паперу, а досить поділити папір на потрібну кількість однакових частин шляхом згинання.

Будь-яке завдання по декоративному мистецтву повинно бути конкретним. Задаючи візерунок, вчитель повинен пояснити, для чого він призначається. Якщо для тканини, то для якої. Це змусить учнів продумати і визначити загальний художній образ речі.

По декоративному мистецтву діти із задоволенням виконують різноманітні цікаві завдання. Наприклад, в I-II класах широко використовується завдання „накрити на стіл”, тобто підібрати гарне кольорове сполучення для скатертини і кружки, або будь-якого іншого посуду.

Окрім тренування гарного кольорового сполучення на цьому уроці діти навчаються і композиції (якщо вибір кольорового паперу достатньо різноманітний, завдання виконується способом аплікації).

Аплікація — один з видів декоративної діяльності. Це спосіб створення орнаментів чи художнього зображення шляхом наклеювання різнокольорових шматочків паперу чи тканини. Аплікаційні зображення предметів завжди мають більш умовні форми, ніж в інших видах мистецтва. Ці форми носять узагальнений характер, не виділяються дрібні деталі як по контуру, так і всередині предмета. Обмежене також і кольорове рішення. Кольори в аплікації передають забарвлення предметів без поступових переходів від одного кольору до іншого. Для святкового оформлення аплікаційний спосіб зображення найбільш зручний, він створює великий естетичний ефект лаконічністю і яскравістю форм.

Аплікаційні роботи виконуються з кольорового паперу, з природних матеріалів — соломки, листків, трав, засушених квітів, з тканини, ниток, вирізок із газет і журналів.

На уроці образотворчого мистецтва при виконанні аплікації ні в якому разі на слід користуватися шаблонами. Як і на інших уроках, зразки робіт після демонстрування треба забрати, діти мають працювати самостійно. Перед виконанням аплікації можна виконати попередній ескіз.

Уроки аплікації — результативні уроки. Необхідно так спланувати роботу, щоб діти справились із завданням, щоб у кінці можна було зробити виставку учнівських робіт. І, звичайно, такі уроки, як і інші уроки образотворчого мистецтва, повинні бути творчими, а витвори дітей — різноманітними.

При виконанні декоративних робіт у I-II класах бажано користуватися готовими вирізаними формами (смуги, квадрати, корони, рушнички, рукавички). Це дає можливість всю увагу дітей зосередити саме на декоративному оформленні предметів. Такі роботи потрібно виконувати відразу, а для цього в урок бажано включити вправи, які навчили б дітей правильно користуватися пензликом.

Декоративний розпис учні виконують аквареллю чи тушшю на папері, по виліплених виробах, по виробах із пап’є-маше, паперової пластики.

Вже в II класі, а також і в III діти самостійно виконують візерунки й орнаменти, не копіюють, а лише використовують окремі елементи, самі створюють декоративну композицію.

У III, IV класах зміст декоративного малювання ускладнюється за рахунок створення ескізів декоративного оформлення предметів побуту.

Виконання шрифтових робіт теж належить до декоративної діяльності, оскільки виконує оформлюючу роль. Дітям I-IV пропонують такі теми: виконання святкової листівки, написання, оголошення, випуск стінної газети.

Звичайно, перед виконанням таких завдань дітей потрібно ознайомити з найпростішими видами шрифтів — рубленим, брусковим, з „веселими” шрифтами (коли кожна буква схожа на тваринку, пташку чи на персонажа казки), „бубличним” шрифтом, у якому всі букви мають вільну округлу форму. Окремі букви брускового шрифту можна виконати на папері в клітинку, там же можна запропонувати написати слово чи коротку фразу, щоб навчитися дотримуватися однакових проміжків між буквами, між словами.

Учні IV класу успішно працюють з плакатними перами тушшю. Звичайно, спочатку вони виконують вправи, окремі елементи букв, пізніше букви, лише потім — окремі слова. Необхідно стежити, щоб діти працювали охайно, акуратно, щоб користувалися в роботі горизонтальними лініями, проведеними олівцем для обмеження букв знизу і згори. На іншому уроці можна навчити дітей компонувати напис на листі паперу. Перед таким завданням бажано, щоб діти виконали кілька ескізних варіантів майбутньої листівки.

Як і на інших уроках образотворчого мистецтва, необхідно дотримуватися творчого підходу у виконанні завдань.

Лінії, які обмежують букви знизу і зверху, можуть бути і непаралельними, і криволінійними, все залежить від композиції. Можна навчити дітей писати букви пензлем.

При виконанні індивідуальних, а особливо колективних шрифтових робіт, можна використати прийом аплікації (при оформленні стінної газети, при роботі над плакатом). Потрібно знайти такий підхід, щоб робота була посильною для дітей даного віку. Наприклад, можна виконати аплікацією будь-який невеликий текст, користуючись лише двома елементами у формі продовгуватих листочків — довгого, і на третину коротшого). Довші листочки будуть утворювати висоту букви, коротші — складатимуть всі інші елементи — похилі, округлі. Необхідно провести дві паралельні лінії, які будуть обмежувати напис зверху і знизу, і рівномірно скомпонувати текст [7].

Як і на інших уроках, на заняттях декоративної діяльності учні під керівництвом вчителя повинні вести тлумачні термінологічні словнички, вчитися лаконічно і чітко пояснювати послідовність виконання завдань, брати активну участь в обговоренні виконаних робіт [2].

Отже, декоративно-прикладне мистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва - матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.

Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у наших школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва.

2.4.
Декоративно-прикладне мистецтво

у позакласній роботі з учнями початкової школи

Позакласна робота
- це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва. Ця діяльність базується на інтересі і бажанні дітей її виконувати, тому вона необов'язкова для всіх учнів класу.

В системі позакласної роботи велика увага приділяється різним формам естетичного виховання завдяки творам декоративно прикладного мистецтва, які помагаючи пізнавати життя людини і природи, розвивають не тільки зорове сприйняття, але і фантазію.

За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з використанням декоративно-прикладного мистецтва різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.

Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють інтерес до об'єктів і явищ декоративно-прикладного мистецтва.Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні різноманітних творів декоративно-прикладного мистецтва; читанні книжок про нього; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемно, нецілеспрямовано. Завдання учителя - вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту декоративно-прикладного мистецтва. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на тому змісті і тих видах декоративної діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо вона збирає кольорові листівки про декоративно-прикладне мистецтво, то їй пропонується зробити з них тематичні підбірки. Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами й учителем.

Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до декоративно-прикладного мистецтва. Учителеві слід виявити дітей, що цікавляться декоративно-прикладним мистецтвом, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло з тим, щоб потім спиратись на таких дітей при організації гурткової і масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання: прочитати ту чи іншу книжку, виготовити певну наочність і намалювати те, що бачили.

Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи.

Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах. Учитель повинен допомогти дітям намітити об'єкти зображення, скласти план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи.

При організації індивідуальної позакласної роботи з образотворчого мистецтва класовод, враховуючи інтереси молодших школярів, спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об'єднує їх у тимчасові групи відповідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3-4-х класів залучає до групових і масових видів позакласної роботи.

Індивідуальні завдання з певної теми виконуються безпосередньо на заняттях (короткочасні спостереження, практичні роботи, діяльність із засобами наочності). Вони бувають також випереджувальними або виконуються після проведення заняття і розраховані на тривалий час (кілька тижнів чи увесь термін роботи гуртка). Ефективність виконання довготривалих завдань залежить від осмислення школярами їхньої мети, оволодіння прийомами виконання дій у необхідній послідовності. Тому, поставивши завдання, варто одразу ж актуалізувати опорні знання та уміння, при потребі продемонструвати учням зразок виконання окремих дій або діяльності в цілому, організувати діяльність дітей (із різним рівнем самостійності), яка спрямовується на пошук нових способів діяльності.

Основою організації всіх позакласних заходів є гурткова робота. У початкових класах можна організувати гурток юних митців. Робота в гуртку сприяє розвитку інтересу до декоративно-прикладного мистецтва: навіть учні з поганою поведінкою часто починають поводитися значно краще, у багатьох із них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднувати індивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повинна організовуватися так, щоб в учнів виховувалось чуття колективізму, відповідальності за доручену справу.

Мета гуртка- зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведення експерименту, естетичне сприймання творів декоративно-прикладного мистецтва [].

Методи роботи з гуртківцями різноманітні - бесіда і розповідь учителя, робота з малювання, групові екскурсії тощо. Під час вивчення матеріалу проводяться досліди, спостереження. Роботи, які виконуються в гуртку, обов'язково фіксуються за допомогою записів, зарисовок, складання колекцій декоративних малюнків.

До правильно організованої групової роботи належать загальношкільні масові заходи – екскурсії до музеїв, походи з вивчення декоративно-прикладного мистецтва рідного краю; читацькі конференції з оглядом книг про декоративно-прикладне мистецтво; проведення ранків, свят з різноманітної декоративно-прикладної тематики. У цих заходах беруть участь учні лише за бажанням, причому з різних класів.

До масових позакласних занять належать ранки.
Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із декоративно-прикладним мистецтвом регіону. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією кращих робіт учнів: декоративними малюнками, аплікаціями, орнаментами, витинанками, розписами тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бути пов'язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бути оздоблена творами декоративно-прикладного мистецтва.

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з експонатом. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа учнів. На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка, на яких кращі експонати преміюють книгами.

Позакласна робота в школі є органічною частиною всієї системи навчально-виховної роботи школи. Заняття в гуртках, секціях, клубах проводяться відповідно до типових програм для позашкільних установ і загальноосвітніх шкіл, а також по програмах, розроблених окремими педагогами.

Програма позакласних занять з декоративно-прикладного мистецтва школярів І—IVкласів ставить за мету
:

- збуджувати і закріплювати інтерес і любов до декоративно-прикладного мистецтва, розвиваючи естетичні відчуття і розуміння прекрасного;

- удосконалювати образотворчі здібності, художній та естетичний смак, спостережливість, творчу уяву і мислення;

- знайомити з декоративно-прикладним мистецтвом рідного краю.

Такі заняття в школі повинні проводитися в тісному контакті вчителя-вихователя початкової школи з вчителем образотворчого мистецтва або керівником позакласної роботи з образотворчого мистецтва, а також з вчителями музики, української мови та ін.

Позакласна робота з декоративно-прикладного мистецтва включає керівництво практичною роботою дітей в гуртках, проведення екскурсій в музеї, на виставки, в майстерні художників з метою спостереження і зарисовок, проведення бесід про декоративно-прикладне мистецтво.

Тут особлива увага приділяється набуттю умінь і навичок, які можуть бути використані в суспільно-корисній роботі (оформлення стінгазет, виставок, свят і т.д.). Позакласна робота дозволяє детальніше ознайомити учнів з різними образотворчими техніками — з аплікацією, витинанкою, з різними графічними і живописними матеріалами.

Дуже важливе значення як для дітей так і їхніх батьків має проведення художніх виставок та ранків. Готуючи роботи для виставок, діти стараються якомога краще виконати малюнки, аплікації, розписи та ін.. Для них ці роботи є виразниками творчих здобутків у галузі декоративно-прикладного мистецтва, своєрідним самовираженням. Тематика виставок різноманітна: приурочення до свят, творчі здобутки певних класів та ін. Не менш важлива і підготовка дітей до святкових ранків: виготовлення подарунків, естетичне оформлення кабінету чи зали, створення декорацій та ін. такі ранки та виставки пропонується проводити систематично.

Найважливішими завданнями всіх видів позакласної роботи з декоративно-прикладного мистецтва є розширення і поглиблення знань та уявлень школярів про прекрасне; виховувати уміння бачити, відчувати і розуміти прекрасне. Виховується емоційно-естетичне ставлення учнів не тільки до предметів і явищ навколишнього середовища, але і до витворів декоративно-прикладного мистецтва, розвивається їх творча активність.

Розділ 3. Дослідження ефективності впровадження декоративно-прикладного мистецтва України на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

3.1. Вихідні основи дослідного навчання

З метою дослідження ефективності впровадження уроків з декоративно-прикладного мистецтва України ми провели педагогічний експеримент.

У 3-ому А, 3 – Б класі ЗОШ № 8 м. Виноградова

Всього в експерименті взяло участь 54 учні: 26 учнів 3-А класу та 28 учнів 3-Б класу.

У ході даного експериментального дослідження були використані такі емпіричні методи: спостереження, бесіди, індивідуальне опитування.

На початку експерименту ми відвідали уроки в контрольному і експериментальному класах, встановили, що деякі вчителі не достатньо уваги приділяють інтерактивним методам навчання, хоча навчальні матеріали дозволяють це зробити.

Ми провели урок присвячений такому виду декоративно-прикладного мистецтва, як писанкарство.

У 3-А класі нами було проведено урок на тему “Композиція у декоративному мистецтві. Створення ескізу писанки” із застосуванням інтерактивних методів.

Основна мета уроку:

1. ознайомити учнів із таким видом декоративно-прикладного мистецтва, як писанкарство, техніками виконання;

2. учити створювати композиції із серветок;

3. розвивати вміння та навички у даному виді техніки;

4. формувати уміння працювати в парах;

5. виховувати зосередженість, увагу, інтерес до декоративно-прикладного мистецтва та до писанкарства зокрема.

Обладнання:

1. приготовлені заздалегідь основи форми писанки, вирізані з кольорового паперу та наклеєні на картон; клей, кольорові серветки.

2. зоровий ряд: таблиця послідовності виконання композиції, творчі роботи вчителя та учнів, скринька, писанка, кросворд;

3. музичний ряд: твори А. Вівальді.

4. відео ряд: презентація «Писанкарство в Україні».

Хід уроку
:

Організаційна частина:

· Привітання;

· Перевірка готовності до уроку;

Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності:

– Добрий день, шановні діти! Подивіться, у мене у руках чарівна скринька. У неї знаходиться дуже цікава річ. Для того, щоб дізнатися, що там лежить, вам необхідно відгадати загадку:

Білий дім, чудовий дім,

Щось ворушиться у нім,

Диво в ньому нам з’явилось

Після того, як розбилось.

(відповіді учнів)

- Молодці. Ви правильно вгадали – це яйце, але незвичайне. За народними повір’ями воно має магічну силу. То як ви думаєте, що ми будемо робити на нашому уроці.

(відповіді учнів)

– Так, правильно. Будемо створювати декоративну композицію, а саме ескіз писанки. Після нашого уроку ви зможете пояснювати поняття «писанкарство», наводити приклади технік виконання писанок, створювати декоративну композицію із матеріалу, який, на перший погляд, не має жодного відношення до образотворчого мистецтва – серветок. І урок у нас буде проходити у незвичній формі – у формі подорожі.

Актуалізація опорних знань. (Перевірка домашнього завдання)

- Учитель: Діти, скажіть, будь ласка, а чи зустрічались щойно вам слова, значення яких ви не розумієте? (відповіді учнів).

– Так, ви б хотіли дізнатися, що таке ескіз, декоративна композиція, писанкарство. Ескіз – це попередній начерк, що фіксує задум художника. А про інші поняття ми дізнаємось протягом нашої подорожі, у яку я вас й запрошую. Дивіться, слухайте уважно, бо однією із зупинок буде станція «Кросвордна».

- Учитель. Всі ви від природи маленькі художники, фантазери, тож і сьогодні у вас є можливість пофантазувати та із таких незвичайних матеріалів, які на перший погляд не мають ніякого відношення до мистецтва, створити свою власну композицію.

Вивчення нового матеріалу:

1. Теоретична частина.

- (Перегляд презентації, що супроводжується поясненням вчителя). Сьогодні ми з вами зробимо віртуальну подорож, щоб дізнатися багато нового та цікавого (Слайд 1).

- Отже, перша зупинка «Історія писанки» (слайд 2). Як ви гадаєте, писанкарство притаманне лише українському народові? А от і ні, крім українців, володіють цим мистецтвом і румуни, і поляки, і чехи, ті й інші народи.

- Писанки – це найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва, це своєрідний мініатюрний живопис, наповнений ритуальним значенням: величання споконвічного закону весняного пробудження сонця і відродження природи (слайд 3-4).

- А що ж таке декоративно-прикладне мистецтво? (слайд 5). Це широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною.

- Писанка – важливий предмет язичницького культу, її історія сягає сивої давнини і пов’язана з релігійними уявленнями первісних людей, зокрема з поклонінням плодоріддю, з ритуалом величання весняного відродження життя на землі. Яйце символізує сонце і відродження, у такому значенні воно відоме всім народам світу. Для того, щоб перейти до наступної зупинки, необхідно пригадати уривок із поеми Т. Г. Шевченка «Княжа», де село порівнюється із писанкою.(Слайд 6.(Один із учнів розповідає вірш):

Село! – і серце одпочине,

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло,

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво.

А кругом. Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам бог витає над селом…

- Дійсно, писанка використовується як порівняльна ознака чогось винятково гарного. А ми з вами мандруємо далі. Зупинка «Магічний оберіг» (Слайд 7). У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберегу. Керамічні писанки, які постукували при струсі і відганяли злі сили, знайдено у похованнях в Києві та Новгороді. Ці міста були осередками писанкарства за часів Київської Русі. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу – вона приносить добро, щастя, достаток. Господарі закопували писанки в землю, бо вірили, що сила яйця сприятиме щедрим жнивам, розкладали писанки на могилах батьків та дідів, дарували одне одному закохані хлопці та дівчата. Вважалось, що писанку треба вміти написати, знати, коли саме це зробити, а найголовніше – розбиратись, кому яку дарувати, щоб символіка оберегу відповідала змісту дарування. Зараз кожному з вас пропоную взяти до рук писанку та вголос сказати своє заповітне бажання. Але є одна умова, воно повинно мати лише духовний зміст. (Учні по черзі вголос загадують бажання).

- Що ж, пора йти до наступної зупинки. А називається вона «Художні особливості писанкарства» (Слайд 8). Розписування писанки – то ціле дійство. Не можна було писати в той час, коли ти з кимсь посварився чи був у гніві, адже писанка – символ добра і сонця. Старалися писати до сходу сонця. Писанкарка вдягала вишиту святкову сорочку, молилась. Борони боже, аби хтось увійшов до хати, як писали писанки. Писанкарка шепотіла такі промовки, щоб не пошкодили чужі очі писанкам. А ще під час роботи не можна було згадувати про померлих, аби не зашкодити тому, хто дістане готову писанку (Слайд 9).

- Ми підішли до зупинки під назвою «Кросвордна». Пропоную вам відгадати кросворд і дізнатися як називається один із видів оздоблення яєць.

1. Яку сорочку вдягала писанкарка перед тим, як починала розписувати?

2. Яку роль відігравала писанка у дохристиянські часи?

3. До якого виду живопису, наповненого ритуальним значенням, належить писанкарство?

4. Кого не можна було згадувати в під час роботи над писанкою?

5. За віруванням наших предків, що приносила писанка крім достатку та добра?

6. Що символізує писанка в першу чергу?

7. Що шепотіла майстриня, щоб не пошкодили чужі очі писанкам?

8. Важливим предметом якого культу є писанка?

- Молодці, уважно слухали. А які ви знаєте техніки виконання писанок? (Слайд 10).

· крашанка – яйце, пофарбоване одним кольором (Слайд 11);

· крапанка – писанка, на якій ставили цяточки за допомогою воску та писачка (Слайд 12);

· шкрябанка – писанка, яку фарбували в темний колір і видряпували рисунок (Слайд 13);

· мальованка – писанка, яку розписували фарбами за допомогою пензлика (Слайд14);

· власне писанка – писанка, виготовлена за допомогою воску, писачка та фарб (Слайд15).

-Остання зупинка «Моя фантазія про писанку» (Слайд16). Зараз вам доведеться пофантазувати та виготовити ескіз майбутньої писанки. Ми з вами ознайомилися з основними видами виготовлення писанок. Проте на сьогоднішній день існує безліч нових напрямків та способів створити писанку. Наприклад за допомогою бісеру, паперу, паперових смужок (квілінг) і т д (Слайд 17). (Вчитель пояснює послідовність виконання роботи та демонструє це практично). Робота у вас буде в парі, так ви швидше справитеся із завданням. Ви всі сидите по двоє, це і будуть наші творчі пари. На приготованих заздалегідь основах ви за допомогою серветок формуєте квіти, пелюстки і одразу клеїте їх до основи. Вам допоможуть роботи-зразки та таблиця послідовності виконання роботи. Зверніть увагу, починаємо з фону, потім клеїмо великі основні деталі, і завершуємо дрібними елементами. Пам’ятаємо, з дошки не копіюємо, а на основі побаченого створюємо свої композиції! Якщо все зрозуміло, бажаю вам успіху!

- Проведення фізхвилинки.

2. Практична частина:

(звучить музика). (Під час практичної діяльності учитель допомагає учням вирішити проблемні ситуації, проводить індивідуальний інструктаж, допомагає виправити помилки.)

Підсумок уроку:

· Молодці, діти! Гарно справились із завданням. Давайте пригадаємо, що таке писанка? (слайд 18-19);

· Які є техніки виконання писанок? (Слайд 20-21).

· (Учитель із помічниками організовує виставку учнівських робіт, проводить їх короткий аналіз)

· Оцінювання робіт.

· Домашнє завдання: знайти цікавий матеріал про писанки.

Після оцінювання робіт та проведення уроку нами було визначено рівень засвоєння знань учнів про писанку, де було виділено три рівня: високий, середній та низький.

До високого рівня нами було віднесено 10 дітей (39%). Ці діти повністю засвоїли матеріал про писанкарство, як вид декоративно-прикладного мистецтва; відгадали загадку, що прозвучала на початку уроку; уважно слухали легенду про виникнення писанки, а також розгадали кросворд і назвали зашифрований вид оздоблення яєць. Композиції на їхніх виробах – писанках були оригінальними та самобутніми з цікавими візерунками.

До середнього рівня нами було віднесено 16 дітей (61%). Ці діти на достатньому рівні засвоїли знання про писанку та історію її виготовлення. Уважно переглядали слайди та слухали пояснення вчителя, під час вирішення кросвордів дали правильні відповіді більше, як на половину питань. Зі створенням власної писанки справились добре, лише деякі елементи були зроблені не досить акуратно.

У 3-Б класі також був проведений урок на тему “Композиція у декоративному мистецтві. Створення ескізу писанки” без застосуванням інтерактивних методів. В даному уроці взяло участь 28 учнів цього класу.

Хід уроку.

На початку уроку вчителем було проведено вступну бесіду.

Писанці вже понад тисячу років. Звичай розписувати писанки походить ще з дохристиянських часів. Україна здавна славилася самобутнім народним мистецтвом — писанкарством. Удосконалюючись протягом багатьох століть, вона стала надбанням національної культури, тому відома в усьому світі. Разом з нашими земляками, які шукали кращої долі за межами рідної землі, українська писанка потрапила до інших країн. Колекції їх є в Лондонському королівському музеї, Краківському та Празькому музеях. Багато американців, канадців, австралійців, німців теж уважають писанку своєю. А пам’ятник писанці встановлено в канадському місті Едмонтоні (фотографія пам’ятника писанці в підручнику «Усі країни світу»).

Після довгої холодної зими люди завжди чекали на повернення сонця, яке споконвіку давало світло, а тепло сприяло пробудженню природи, розвитку рослинного та тваринного світу. Так найважливішим символом на писанці було й залишається зображення Сонця. Українці споконвіку вірили в магічну силу писанки та були переконані, що вона приносить щастя, добро, достаток, захищає людей від зла. Писанки, мальованки та інші види розписів яєць присвячувались не тільки різноманітним святам, а й порам року, визначним історичним датам і подіям, дню народження.

Практичне завдання

Створення ескізу композиції розпису. Нанесення малюнка на яйце за ескізом.

Завершення уроку.

Після завершення уроку відбувається оцінювання зроблених учнями виробів.

Внаслідок оцінювання виробів нами було визначено рівень засвоєння знань учнями, поділивши їх на три рівня: високий, середній, низький.

До високого рівня ми віднесли дітей, які уважно слухали вступну бесіду та зробили акуратні і з цікавими орнаментами писанки. Таких дітей у 3-Б класі – 6, що становить 21%.

Середній рівень мають діти, що слухали вступну бесіду вчителя і виконали писанку, але не оригінальну зі створенням власного орнаменту, а ідентичну з ескізом розданим вчителем на початку уроку. До цього рівня ми віднесли 12 учнів (43%).

До низького рівня було віднесено 10 учнів (36%), які під час проведення бесіди постійно відволікались розмовляючи зі своїми однолітками, прийшли на урок непідготовленими, не взявши з собою необхідне обладнання для створення писанок, яке постійно позичали у своїх однолітків. Тому, писанки у них вийшли не гарні, розмазані та не акуратні.

Отже, провівши експеримент в контрольній і експериментальній групі можна зробити висновок, що застосування інтерактивних методів навчання значно покращує засвоєння знань учнями, особливо при вивченні декоративно-прикладного мистецтва (див. табл.).

Таблиця

Порівняльна характеристика рівнів засвоєння знань

Рівні	Експериментальна група	Контрольна група
Високий рівень	10 (39%)	6 (21%)
Середній рівень	16 (61%)	12 (43%)
Низький рівень	-	10 (36%)

Список використаної літератури

1. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є. А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.С. Станкевич. – Львів: Світ, 1992. - 271 с.

2. Аполлон.
Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура: терминологический словарь / под общ. ред. А. М.
Кантора. - М.:
Эллис Лак, 1997.
- 736 с.

3. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва / С.Л. Бучинський. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

4. Володін Н.І. Образотворче мистецтво: програма, методика / Н.І. Володін // Початкова школа. – 1996. - №2. – С. 37-39.

5. Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” / О. Гайдамака // Поч. школа. – 2003. – № 6. – С. 28-31.

6. Глинка И.П. Изобразительное искусство: методика обучения в 1-3 классов / И.П. Глинка. – К.: Рад. школа, 1978. - 111 с.

7. Демченко І. В.О. Сухомлинський про творчий розвиток молодших школярів через образотворче мистецтво // Рідна школа. – 2002. - №12. – С. 18-19.

8. Каплан Н.И. Народные художественные промыслы / Н.И. Каплан, Т.О. Митлянская. - М.: Высшая школа, 1980. – 176 с.

9. Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття : у пошуках "Великого стилю" / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова. - К. : Либідь, 2005. - 280 с.

10. Кардашов В.М. Теорія і методика викладання образотворчого мистецтва: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М-во освіти і науки України. - К. : Слово, 2007. - 294 с.

11. Карлсон А.В. Дидактика и методика на уроках рисования. – Ленинград, 1959. – 94 с.

12. Качинська Т. Вивчення перспективи на уроках образотворчого мистецтва / Т. Качинська, О. Калініченко // Мистецтво та освіта. – 2003. - № 2. – С. 28-39.

13. Коновець С.В. Образотворче мистецтво в початковій школі: метод. пособие. – К., 2000. – 79 с.

14. Коновець С.В. Образотворче мистецтво як засіб активізації дитячої творчості // Мистецтво та освіта. – 1999. - №3. – С. 15-18.

15. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, наказ Міністерства освіти і науки України від 25 лютого 2004 року № 151/14.

16. Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: навчальний посібник. - К. : Кондор, 2006. - 200с.

17. Красовська О. Використання декоративно-прикладного мистецтва як засобу виховання учнів // Рідна школа. - 2000. - № 4. - С. 71-73.

18. Лащук О. Народне мистецтво українського Полісся. – Львів: Каменяр, 1992. – 134 с.

19. Лесняк Н.В. Образотворче мистецтво з методикою викладання (за вимогами кредитно-модульної системи) : навч. програма. - Рівне : РДГУ, 2006. - 32 с.

20. Маяковська О.О. Використання символіки декоративного мистецтва України на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі // Оновлення змісту, методів та організаційних форм художньо-естетичного виховання учнівської та студентської молоді: зб. наук. праць. – Рівне, 1998. – Вип. 3. – С. 108-112.

21. Мистецтво / укл. Л.Масол, Е.Бєлкіна, О.Оніщенко, Н. Очеретяна, В.Рагозіна. 1 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №1. – С.17-24.

22. Мистецтво / укл. Л.Масол, Е.Бєлкіна, О.Оніщенко, Н. Очеретяна, В.Рагозіна. 2 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №2. – С.12-16.

23. Мистецтво / укл. Л.Масол, Е.Бєлкіна, О.Оніщенко, Н. Очеретяна, В.Рагозіна. 3 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №3. – С.12-17.

24. Мистецтво / укл. Л.Масол, Е.Бєлкіна, О.Оніщенко, Н. Очеретяна, В.Рагозіна. 4 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №4. – С.13-18.

25. Найден О. Українське народне мистецтво ХХ ст. // Народне мистецтво. – 2002. - № 1-2. – С. 12-13.

26. Нариси з історіїукраїнськогодекоративно-
прикладного мистецтва / редкол.: П.М. Жолтовський та ін. – Л. : ВЛУ, 1969. – 191 с.

27. Народна іграшка. Перетворення реальної форми на декоративну. Стилізований коник: Урок // БВПШ. – 2003. - №9. – С. 9-12.

28. Образотворче мистецтво / укл. Л.Любарська, Л.Вовк. 1 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №1. – С.12-16.

29. Образотворче мистецтво / укл. Л.Любарська, Л.Вовк. 2 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №2. – С.8-11.

30. Образотворче мистецтво / укл. Л.Любарська, Л.Вовк. 3 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №3. – С.8-11.

31. Образотворче мистецтво / укл. Л.Любарська, Л.Вовк. 4 клас // Мистецтво та освіта. – 2007 . – №4. – С.7-12.

32. Олефіренко Г. Мистецтво збуджує інтерес до знань. // Початкова школа. - 2001. - № 12. - С. 50-51.

33. Павлик К.В. Изобразительное искусство в начальной школе : учеб. материалы по методике преподавания. - М. : Флинта: Наука, 1999. - 87 с.

34. Панченко Н. Мистецтво: удаване і справжнє: [Витинанки] // Поч. освіта. – 1999. - №36 (вер.). – С. 2.

35. Пацалюк І.І. Формування естетичних смаків молодших школярів засобами образотворчого мистецтва: методичний посібник. - Тернопіль: ТНПУ, 2008. - 100 с.

36. Полуянов Ю.А. Изобразительное искусство и художественный труд. І класс четырехлетней начальной школы // Нач. школа. – 2000. - №9. – С.34-36.

37. Рондели Л.Д. Народное декоративно-прикладное искусство. – М., 1984. – 144 с.

38. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе: Учебник для студентов худож.-граф. фак. пед. ин-тов. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1980.- 239 с.

39. Рудницька О.П. Основи викладання мистецьких дисциплін. – К.: АТЗТ "Екс Об", 1998. – 185 с.

40. Сергеева Н.Ю. Программа „Мой мир в рисунке” для младших школьников // Образование в современной школе. – 2003. - №1. – с. 33-48.

41. Середович В.В. Розвиток пізнавальної активності учнів початкових класів засобами образотворчого мистецтва // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. праць. – Рівне, 2001. – вип. 17. – с. 52-59.

42. Сирота В. Художньо-прикладна спрямованість образотворчого мистецтва в школі // Мистецтво та освіта. – 2002. - № 4. – с. 13-15.

43. Сиротина Е.Я. Как поддержать интерес ребенка к изобразительному искусству // Начальная школа. – 1997. - №2. – с. 57-60.

44. Система роботи на уроках образотворчого мистецтва : метод. посібник для студентів ІІІ курсу спец. 7.010101."Педагогіка і методика початкового навчання" / РДГУ, Каф. методик початкового навчання; підгот. Н.В. Лесняк. - Рівне, 2001. - 44 с.

45. Сопільник М. Персоніфікований підхід до пошуку шляхів навчання образотворчому мистецтву // Рідна школа. – 2003. - №2. – С. 57-59.

46. Твори українського образотворчого мистецтва в школі: методичні рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва. - К., 1997. - С. 127.

47. Хворостов А.С. Декоративно-прикладне мистецтво у школі / А.С. Хворостов. – [б.м.] : Просвіта, 1991. – 180 с.

48. Шарабура О. Народне мистецтво в естетичному вихованні дітей// Нова педагогічна думка. - 2004. - № 2. - С.94-97.

49. Шпікалова Т.Л. Народне мистецтво на уроках декоративного малювання.– М: Просвещение,1979.

50. Щербаков В.С. Изобразительное искусство. Обучение и творчество. – М.: Просвещение. – 1969. – 272 с.