Реферат на тему:
АйвазовськийІван Костянтинович - один з найбільших російських живописців XIX століття.
З дитячих років виявилася в нього пристрасть до малювання. Він ріс у Феодосії, і самі яскраві враження були пов'язані з морем; мабуть тому й присвятив він зображенню моря всю свою творчість.
17 липня 1817 року священик вірменської церкви міста Феодосії зробив запис про те, що в Костянтина (Геворга) Гайвазовського і його дружини Репсиме народився «Ованес, син Геворга Айвазяна». Він був молодшим у родині. Крім нього в Геворга й Репсиме було ще два сини й дві дочки. Виходець із південної Польщі - Галичини Геворг Айвазян писав ім'я й прізвище на польський лад - Костянтин Гайвазовський. Цим же прізвищем стане підписувати свої перші картини і його син Іван, якому призначено буде прославити прізвище своїх предків, зробивши його відомим усьому світу. Тільки в 1840 році він змінив його написання на більш звичне для російського вуха звучання - Айвазовський, але в листах вірменською мовою він назавжди залишався Ованесом Айвазяном.
Костянтин Гайвазовский улаштувався з родиною у Феодосії на самому
початку XIX століття. Родина Гайвазовських була небагата. Мати була митецькою вишивальницею, і її ремесло не раз виручало родину в особливо важкі часи. Будинок був невеликий, він стояв на піднесенні, звідки була видна далечінь моря. Воно та ще небо над ними й стали тими головними враженнями, що визначили життєву долю майбутнього художника. Море, те ласкаве, те грізне, з нескінченно, що набігають на берег хвилями, що міняє кольори від прозорого бірюзового на недвижній поверхні під час штилю до густої чорності в штормові дні, - притягало, вабило до себе. Воно було завжди поруч, і хлопчикові не набридало стежити за його рухом і життям. Човни й баркаси рибалок, що йшли в море, а потім поверталися з уловом до берега, що радісно зустрічали їхні родини й вся міська дітвора - от ті враження, які відгукнуться пізніше в його картинах. Зрідка на обрії з'являлися вітрила більших фрегатів, їхні назви поки були невідомі хлопчикові, але прийшов час, і саме він прославив на своїх полотнах кораблі російського флоту. На випадкових аркушах паперу він копіював портрети, військові сцени, а коли не вистачало паперу, то самим зручним місцем для малювання виявлялися білені стіни будинку. На них було легко малювати вугіллям фігури солдат, вітрильники з надутими вітрилами, чайок над скелями, морські хвилі, що набігають на берег.
Малюнок солдата в повному військовому спорядженні на стіні будинку випадково побачив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначеєв. Він уже чув про юного художника від міського архітектора Коха, чув і про те, що той добре грає на скрипці, віртуозно виводячи смичком протяжливі східні мелодії. Інтерес глави міста до сина старости феодосійського базару рішучим образом змінив плин життя хлопчика. У руках юного Айвазовського вперше виявилися дійсні акварельні фарби, кисті й гарний папір, подаровані йому Казначеевим. Казначеєв виявився не тільки талановитою людиною, але головне, людиною з великою душею. Коли в 1830 році Казначеева перевели з Феодосії на службу в Сімферополь і призначили Таврическим губернатором, він взяв із собою й Айвазовського, визначивши його в Сімферопольську гімназію, де той проявив себе досить здатним учнем. У виданому йому атестаті значилося, що в російській граматиці й логіці, історії й географії, у правилах німецької мови Айвазовський виявив «успіхи неабиякі; у латинській і французькій мовах - гарні; і в малювальному ж мистецтві виявив знання чудові».
Згодом було призначено прийняти Айвазовського в Академію на казенний рахунок, а також на казенний рахунок привезти його із Криму в Петербург. Айвазовський був призначений у клас професора Максима Воробйова, головним інтересом якого був пейзажний живопис.
Схильність Айвазовського до зображення моря виявилося дуже рано, її підтримував і розвивав старий професор. Чимало значило для Айвазовського знайомство з картинами класичних майстрів у зборах Імператорського Ермітажу. Він копіював морські пейзажі француза Клода Лоррена, голландських живописців XVII сторіччя, що славилися своїми зображеннями моря, кораблів, прибережної життя голландських міст.
Не менше значення, чим професійні уроки живопису, мали для Айвазовського знайомства, які почали складатися в перші ж роки його життя в столиці. У будинку Воробйова Айвазовський познайомився з поетом Василем Жуковським, байкарем Іваном Криловим, з тонким цінителем мистецтва, меценатом, прекрасним віолончелістом Матвієм Виельгорським, художником Олександром Орловським, Олексієм Томиловим. Розумний, широко освічена людина, Томилов був жагучим колекціонером. У його петербурзькому будинку були зібрані картини російських й європейських художників, він володів найбагатшою колекцією офортів Рембрандта. У зовсім юному Айвазовском Томилов угадав неабияке дарування й багато сприяв його розвитку. Художник став частим гостем у будинку Томилова. По його раді Айвазовский копіював пейзажі Сильвестра Щедріна, наполегливо осягаючи його мальовничу манеру. Пізніше в Італії він буде писати свої картини в тих же місцях, де працював Щедрін.
На початку 1835 року за запрошенням Миколи I у Петербург для виконання найвищих замовлень приїхав модний французький мариніст Пилип Таннер. Академічний учень Айвазовський був призначений йому в допомогу. Спочатку все йшло добре: Айвазовський уважно осягав таємниці майстерності відомого французького живописця, які той, у свою чергу, перейняв у великого англійського майстра Вільяма Тернера. Здатний учень швидко засвоїв прийоми паризького маестро й, не бажаючи бути в нього підручним, але, прагнучи до власної творчості, написав до академічної виставки картину “Етюд повітря над морем”.
Показана на виставці, вона викликала загальне схвалення, цікавість, замилування майстерністю молодого академіста. Айвазовський одержав за неї від Академії мистецтв срібну медаль, що ледве не стало кінцем його так блискуче початої художньої кар'єри. Ображений незалежним поводженням свого помічника Таннер поскаржився на нього імператорові, що не терпів порушень субординації й звелів всі картини Айвазовського з виставки негайно зняти. На починаючого художника обрушився імператорський гнів. Треба було заступництво Жуковського, Крилова, професорів Академії, щоб утихомирити царську немилість. Незабаром і сам Таннер, що прибув у Петербург , відкинутий художниками й двором, безславно покинув Росію.
Важливим етапом у розвитку дарування Айвазовського стало його плавання влітку 1836 року з кораблями Балтійського флоту по Фінській затоці й Балтійському морі. Плавання протягом двох місяців у північних широтах збагатило, розширило подання починаючого мариніста про мінливу морську стихію. Пройде зовсім небагато років, і він побачить і випробує на собі не тільки ласкавий шум Егейського, Адріатичного й Середземного морів, але й могутній подих Атлантики й Тихого океану. Морська стихія назавжди заволоділа уявою художника, стала єдиною й головною темою його творчості. Уже в перших картинах Айвазовського вчителі й глядачі побачили неординарність дарування. У самих ранніх його роботах “Вид на узмор'я на околицях Петербурга”
й “Великий рейд у Кронштадті”
вражало майстерність, з якою написана вода, морська піна на гребенях хвиль, північне небо з пливучими білими хмарами. Хоча в картинах є ще оглядка на старих голландських мариністів, але в них же виражена тонка
спостережливість, допитливість молодого художника, що уважно осягає особливості північної природи.
Про картини Айвазовського, що були представлені на академічній виставці 1836 року, жваво й доброзичливо відгукнулася художня критика. Нестір Кукольник, що випускав “Художню газету”, писав: «Две картины Айвазовского, изображающие пароход, идущий в Кронштадт, и голландский корабль в открытом море, говорят без околичности, что талант художника поведет его далеко. Изучение натуры откроет ему другие сокровища, о которых теперь талант только догадывается. Произведения Айвазовского теперь поражают, кидаются в глаза. Признаемся, мы ожидаем, что они вскоре не будут так эффективны, но глубоко западут в душу зрителя и надолго заведут хозяйство на дне ее». Ці слова були добрим напуттям починаючому художникові.
Як кращий випускник 1837 року Айвазовський одержав за свої успіхи велику золоту медаль, що давала право на шість років виїхати за кордон як академічний пенсіонер й удосконалювати там мальовничу майстерність. Перш ніж відправитися в Італію, куди звичайно їхали художники, Айвазовський на два роки виїхав у Феодосію, де не був цілих п'ять років.
Повернувшись у рідне місто, він із захватом почав працювати над пейзажами, головною темою яких залишалося море. Він умів нескінченно урізноманітнити сюжети своїх марин: то це ніч на південному березі, то буря біля генуезських руїн, то вид Севастополя з військовими кораблями, і, нарешті, вид Феодосії, любовно зображеної художником майже з топографічною точністю. У картині добре відображені характерні обриси гір, вежа Костянтина біля самого берегу й будинок губернатора.
Серйозною школою для нього стала участь під керівництвом генерала Миколи Раєвського, сина героя 1812 року, що командував Кавказькою береговою лінією, у бойових операціях у берегів Мінгрелії. Айвазовський взяв участь у десанті, висадженому в районі Субаши (Лазаревська). Картину “Десант у Субаши”
він написав відразу, повернувшись у Феодосію. Вона стала першим у його творчості зображенням морської батальної сцени. Повертаючись навесні 1840 року в Петербург і прощаючись із рідними місцями, Айвазовський написав одну із самих проникливих своїх картин – “Морський берег”
.
Улітку 1840 року разом зі своїм академічним другом Василем Штернбергом, чудовим художником, веселою людиною, Айвазовський рушив у дорогу. Дорога лежала в Італію, столицю художнього миру. Класичне мистецтво Древнього Рима, великі майстри італійського Відродження, прекрасна природа притягували туди художників з усією Європи. Через Берлін, Дрезден, Відень, Трієст Айвазовский і Штернберг приїхали в Італію.
Художник відтворив на своїх полотнах недвижні, немов заснулі, води лагуни, у яких відображаються, подвоюючись, зроблені у своїй архітектурній красі венеціанські палаци, кампаніли й самі звичайні будови. Нечутно сковзають по тихій воді гондоли, неодмінна прикмета венеціанського життя. Від прозорого неба, тихої води, повільного руху гондол віє спокоєм, гармонією, ідилією природи й життя.
За перші місяці життя в Італії Айвазовський побував, крім Венеції, у Флоренції, що зустріла його величними соборами, прекрасними колекціями картин великих майстрів Відродження в галереях Уффіци й Пітті. Художник об'їхав все Неаполітанське узбережжя, працював у Сорренто, Амальфи, Вико; у самому Ніаполі йому не терпілося відчути особливість ландшафту, побачити узбережні пейзажі.
Рухаючись по дорогах Італії, він вдивлявся у блакить неба, ясний малюнок пагорбів Тоскани, плоскі крони гордовитих піній, чуйно вловлюючи багату розмаїтість відтінків ранкового, полуденного або вечірнього неба. Пам'ять художника фіксувала, як вогненна куля сонця повільно опускалася в море, і тоді на брижі хвиль починали грати вигадливі відтінки золотих кольорів. Ці перші враження, поповнюючись новими, відроджувалися на полотнах під його кистю.
Рим потряс Айвазовського. «Я бачив твори Рафаеля й Мікеланджело, бачив Колізей, церкви Петра й Павла. Дивлячись на здобутки геніїв і громади, почуваєш свою незначність! Тут день коштує року», - писав він у Петербург про свої перші враження від Вічного міста. «Я, як бджола, ссу мед із квітника, щоб принести вдячну данину цареві й матінці Росії», - закінчував він свій лист.
Улаштувавшись у Римі, Айвазовський часто зустрічався з Миколою Васильовичем Гоголем, з яким познайомився у Венеції, вони разом здійснили подорож до Флоренції.
Працював Айвазовський із захватом і дуже швидко, зазнаючи насолоди від процесу творчості, від того, як виникають під кистю з безформних спочатку мазків хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль. За перші місяці життя в Італії в 1840 році Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків, які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідою або міркуючи над новим сюжетом для великого полотна.
Тут, в Італії, остаточно зформувався метод роботи Айвазовського. Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. «Коли я їхав в Італію, - розповідав художник, - мені повторювали все у вигляді напуття - з натури, з натури пишіть!.. живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого місця, з якого в колишні роки писав С. Щедрін... писав я рівно три тижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав дві картини по пам'яті захід і схід сонця. Виставив усе - і що ж виявилося - вся увага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - як давно знайомі». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.
Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рух живих стихій невловимо для кисті: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль - немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, і із цими випадками, так само як й ефектами світла й тіней, становити свою картину». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писати картину із зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як би не було велике полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячи від полотна іноді по дванадцять годин підряд. Цим досягалося відчуття особливої єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості й правдивості в її передачі.
Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.
Із задоволенням працюючи над розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”
. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь із веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобі, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегів Неви в Рим і відразу підняв Хаосу Ватикані».
Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все. Первісні матеріальні труднощі - половину скромного змісту, що він одержував від Академії мистецтв, Айвазовський відсилав матінці у Феодосію - незабаром закінчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливість художникові багато подорожувати. Він почав їздити в Іспанію, на Мальту, відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його тягли місця, де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціями мариністичного живопису, нагромадити новий досвід. Айвазовський не упускав можливості виставляти свої картини в європейських містах.
На кожній виставці його супроводжував успіх. За виставлені в Луврі картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 років він став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академії мистецтв.
У середині літа 1844 року завершилося чотирирічне перебування Айвазовського в Європі. Він повернувся на Батьківщину, увінчаний визнанням, європейською славою. Академія мистецтв у вересні вдостоїла свого колишнього учня званням академіка, а через кілька днів видане розпорядження Міністерства Імператорського двору про прирахування його до цього відомства зі званням живописця Головного Морського штабу «із правом носити мундир Морського Міністерства й для того, щоб звання це вважал
Художник і раніше із захопленням писав види приморських міст. Його альбоми повні топографічно точних і художньо виразних замальовок всіх численних портових міст, де йому доводилося бувати. Ці малюнки служили потім тією пам'ятною книжкою, якою користувався художник при роботі над більшими полотнами. Подібні замовлення на виконання видів приморських міст і російських портів Айвазовский одержував неодноразово. У серію таких картин входили й види Севастополя, Одеси, Миколаєва, Керчі.
З особливим задоволення він писав Севастопольський рейд із красенями кораблями, що урочисто входять у бухту. Їх чіткі легкі силуети, гарний ажурний малюнок щогл відтворені в картині з абсолютною точністю, що зовсім не робить картину нудним кресленням. Зображуючи Одесу з боку моря, художник написав її освітленою місячним світлом, і картина наповнилася поетичним настроєм. Так, здавалося б, сухе офіційне замовлення під рукою майстра перетворив у художній твір.
Коли ж Айвазовський почав писати серію картин з історії великих морських боїв російського флоту, починаючи з баталій Петра, то фантазія художника, майстерність живописця з'єдналися зі бездоганними знаннями історії боїв і з точністю відтворення на полотні всіх особливостей корабельного оснащення й «поводження» кораблів під час бою. З високою художньою майстерністю й чуттям Айвазовський реконструював морські баталії XVIII століття: Гангутський бій, знаменитий бій у Хіоській протоці й бій при Чесмі, що відбулося в червні 1770 року. Перемога при Чесмі - одна із самих славних сторінок історії російського флоту часів російсько-турецької війни 1768-1774 років. Турецький флот, замкнений російськими кораблями в Чесменській бухті при нерівному співвідношенні сил, був повністю розбитий. Адмірал Г. А. Спиридрнов доносив: « Флот зупинили, розбили, розламали, спалили, на небо пустили, потопили, у попіл пустили».
Пам'ять і біль про ці події й втрата ніколи не залишала художника. На схилі життя, в 1983 році, він написав картину “Малахів курган”
і на звороті її зробив напис: «Місце, де смертельно був поранений Корнілов». Роком раніше створив полотно-спогад “Корабель «Марія» під час шторму
. Це був флагманський корабель адмірала Нахимова, на якому він командував Синопським боєм.Події російсько-турецької війни 1877-1878 років також не минули Айвазовського. Він уважно стежив за військовими подіями, відгукуючись на них своєю творчістю. У його майстерні знову виникали картини про бої російського й турецького флотів, що відтворювали мальовничу хроніку подій. Одна з них зображувала тепер уже не вітрильний корабель, але пароплав – «Великий князь Костянтин» на Сухумском рейді під час мінної атаки”
.Після закінчення Балканської війни Айвазовський рідко звертався до батального жанру. Дружба Айвазовського з російським морським флотом не переривалася протягом всього життя художника.
У повній зрілості свого таланта, коли кожна його картина, що з'являлася на виставці, зустрічалася зі схвальним інтересом і з ентузіазмом, коли художник ледь устигав виконувати замовлення на нові й нові добутки, коли він був обласканий увагою глядачів, художньої критики й самого імператора, Айвазовський зненацька для навколишніх прийняв рішення залишити Петербург і назавжди оселитися в рідній Феодосії.
Для Айвазовского не було землі кращої, чим його рідні краї, хоча природа Феодосії в порівнянні з розкішними пейзажами Південного Криму скупа й сувора. Запрошуючи до себе одного з гостей, Айвазовський писав: «Дуже буду рад, якщо ви відвідаєте нашу Феодосію , що після південного берега провадить на всякого смутне враження».
Звичайно, художникові необхідно було жити біля моря, про яке він розповідав своїм живописом, з яким, напевно, розмовляв щодня, як з живою людиною. Але йому також важливо було почувати свою незалежність від постійної, а часом стомлюючої уваги академічного начальства, імператорського двору, високих замовників.
Найбільша кількість пейзажів у найбагатшій творчій спадщині художника пов'язане із зображенням Чорного моря й кримської природи. Він писав Аю-Даг і гурзуфский берег у різні моменти дня й ночі, у неуважному денному висвітленні й під таємничим світлом місяця. Дорогу на Ялту й саме місто він зображував безліч разів. Георгіївський монастир і скелі в його околицях були одним з найбільш частих його сюжетів. Саме ж Чорне море - бурхливе або ласкаво-спокійне - є присутнім у кожному кримському пейзажі Айвазовського.
Щороку, а іноді й кілька разів протягом року художник їздив у Петербург, Москву або за кордон, але, як усякий мандрівник, неодмінно повертався додому. «Це почуття або звичка - моя друга натура. Зиму я охоче проводжу в Петербурзі, але ледве повіє навесні, мене тягне в Крим, до Чорного моря», - признавався Айвазовський.
У тільки що відбудований будинок навесні 1848 року Айвазовський привіз молоду дружину Юлію Яківну Гревс, англійку по походженню, дочку петербурзького лікаря. Вона була юна, гарна й широко освічена.
1840-1860-і роки були щасливою життєвою й творчою порою Айвазовського. В 1850 році він показав спочатку в Петербурзі, потім у Москві тільки що закінчену картину “Дев'ятий вал”
. З моменту її появи вона стала самої знаменитої з його картин. Натиск бури, протиборство людей грізної стихії, захват боротьбою, розпач перед загибеллю й надія на порятунок – усе є на цьому полотні. У щасливі моменти творчого підйому створюються такі добутки. Ціла серія «бур» з'являється в Айвазовського – “Сигнал бури”, “Наближення бурі”,” Буря на морі вночі”
. Вони чергуються із зображенням спокійного елегійного моря – “Ранок, Морський вид”, “Вид Криму”, “Гурзуф уночі”
.
Напружено й схвильовано працював Айвазовський у своїй майстерні у Феодосії протягом весни, літа й осіні, а взимку відправлявся з виконаними картинами в Петербург для відкриття там чергової виставки своїх добутків. Протягом життя їм було влаштовано більше 120 персональних виставок. Він відкривав їх не тільки в російських столицях, але й у багатьох губернських містах - Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Керчі, Феодосії. Для тих років це було явищем зовсім незвичайним.
Завдяки старанням Айвазовського і його наполегливості був розширений й упоряджений феодосійський порт, що дало роботу багатьом жителям, і проведена залізниця у Феодосії.
Але найбільшою його турботою залишалося художнє життя міста. Стараннями Айвазовського був створений археологічний музей, відкрита бібліотека, побудований концертний зал у центрі Феодосії й, нарешті, в 1880 році при його будинку відкрилася картинна галерея, що він заповів рідному місту з усіма, що перебувають там на день його кончини картинами.
Феодосійці вважали Айвазовського душею міста, своїм добрим генієм. На знак безмежної поваги до його особистості й діяльності, «у повагу особливих заслуг, зроблених їм місту», Феодосія визнала його своїм почесним громадянином.
Його залучали біблійні і євангельські теми, що укладають у собі загальнолюдський зміст. Виникли цикли картин “Ходіння про водам”
, “Христос на березі Галилейского озера”
, “Перехід євреїв через Чорне море”
. Повертаючись до сюжету ранньої молодості, коли була написана картина “Хаос”
, він створив грандіозне полотно “Створення миру”
. Його хвилювали події космічного характеру, грандіозні земні катаклізми. Слідом за Карлом Брюлловим він написав “Виверження Везувію”
, по-своєму трактуючи загибель Помпеи й Геркуланума; створив грандіозне полотно “Від штилю до урагану”
.
У повагу до його заслуг флорентійська Академія мистецтв, визнавши його в 1876 році своїм членом, замовила Айвазовському автопортрет для галереї Уффіци, де розміщаються автопортрети найвидатніших майстрів живопису.
27 вересня 1887 року Росія відзначала п'ятдесятиліття творчої діяльності видатного живописця. До ювілейного дня Айвазовський відкрив в античній галереї Академії мистецтв, де проходило ушановування, виставку знову написаних картин. «Продовжуйте наділяти вітчизняне мистецтво прекрасними плодами своєї творчості на гордість Академії, на славу Росії», - напутствовали Айвазовського його побратими по мистецтву.
Одна із кращих його картин “Серед хвиль”
написана їм, коли йому було вісімдесят років. З такою же пристрастю він працював й в останній день свого життя: 19 квітня 1900 року на мольберті стояло полотно з початою картиною “Загибель корабля”
– вона залишилася незакінченою.
З художником прощалося все місто. Дорога до церкви Святого Сергія була посипана квітами. Останні почесті своєму художникові віддавав воєнний гарнізон Феодосії.
На схилі віку, немов підбиваючи підсумок свого життя, Айвазовський сказав співрозмовникові: «Щастя посміхнулося мені». Його велике життя, що охопило майже все XIX століття, від його початку до самого кінця, було прожите спокійно й гідно. У ньому не було бурь і катаклізмів, настільки частих на картинах майстра. Він жодного разу не засумнівався в правильності обраного шляху й до кінця сторіччя доніс завіти романтичного мистецтва, з якого починався його творчий шлях, прагнучи сполучати підвищену емоційність із реалістичним зображенням природи.
Феодосійская картинна галерея
29 липня 1997 року виконується 180 років від дня народження найбільшого художника-мариніста Івана Костянтиновича Айвазовського. Творча діяльність живописця залишила яскравий слід не тільки в історії російського мистецтва, його ім'я ввійшло в золотий фонд світового мистецтва. Він надзвичайно гостро почував і передавав у своїх полотнах красу й велич морської стихії, створював те романтично піднятий, те глибоко поетичний образ моря. И. К. Айвазовський - уродженець Феодосії. Ставши знаменитим художником, академіком п'яти європейських академій, він міг би оселитися в будь-якому куточку світу, однак же, для постійного місця проживання живописець обирає милу серцю Феодосію, красу якої він ніколи не утомлювався писати. Тут він прожив довгого й щасливого, повну творчого вогню й неприборканої енергії життя. У цей час колекція добутків художника нараховує 417 одиниць зберігання. Вона складена так, щоб можна було простежити всі етапи 63-літнього творчого шляху неперевершеного мариніста. Біля головного фасаду будинку И. К. Айвазовського встановлений бронзовий пам'ятник. На його постаменті лаконічний напис: "Феодосія - Айвазовському". У цю коротку фразу вдячні нащадки вмістили велике почуття замилування, гордості й глибокої поваги до свого знаменитого земляка, першому Почесному громадянинові Феодосії, що так багато зробив для економічного й культурного розвитку міста.
Дев'ятий вал.
1850
Полотно, масло. 221 х 332
Державний Російський музей, Санкт-Петербург
І до цієї картини Айвазовский не раз писав морські бурі, але ніколи ще не створював настільки грандіозного полотна ні за розміром, ні за враженнями.. У картині з'єдналося багато чого баченого і випробуваного самим художником. Особливо пам'ятна була йому бура, що він пережив у Біскайській затоці в 1844 році. Шторм був настільки нищівний, що судно порахували що утонули, і в європейських і петербурзьких газетах з'явилося повідомлення про загибель молодого російського живописця, ім'я якого вже було гарно відомо. Через роки Айвазовський згадував: «Страх не придушив у мені здатності сприйняти й зберегти в пам'яті враження, зробленого на мене бурею, як дивною живою картиною».
Бушує грізна морська стихія. Бездонну товщу води, що вирує піну морських хвиль офарблює в сині, бірюзові, рожеві, червоні, білий кольори просвітчасте крізь марево хмар оранжево-жовте сонце. Чи затихне океан? Чи прийде порятунок для людей?
Існують старі повір'я про те, що в русі грізних валів є свій непорушний ритм. Стародавні греки вважали самою згубною хвилею третю, римляне - десяту. У поданнях інших мореплавців самим нищівним був дев'ятий вал.
Протистояння людей і стихії – от тема картини. У ній яскраво втілилися принципи романтичного мистецтва, у якому почуття людей, стану природних стихій перебувають у найвищій напрузі. Ще будучи учнем Академії мистецтв, Айвазовський захоплювався знаменитою картиною “Останній день Помпеї”
. У живописі й сюжеті цього творіння Карла Брюллова стилістика романтизму одержувала зроблене класичне втілення. Айвазовський не був учнем Брюллова, але перебував під сильною чарівністю й впливом його мистецтва й особистості. Романтичні настрої в ці десятиліття ще повністю володіли душею й мистецтвом великого мариніста.
Гоголь сказав один раз: «Якби був художником, я б зобразив особливого роду пейзаж... Я б зчепив дерево з деревом, переплутав гілки, викинув світло, де ніхто не очікував його, - от які пейзажі треба писати». Бурхлива стихія картини Айвазовського перегукується із цими словами письменника.
Чорне море.
1881
Полотно, масло. 149 х 208 див
Державна Третьяковська галерея, Москва
Спочатку художник назвав картину “На Чорному морі починає розігруватися буря”.
Під цією же назвою її побачили глядачі на виставці Айвазовського в Академії мистецтв. Продаючи картину Павлу Третьякову, Айвазовський зробив назву простіше, вона стала й більш ємним, виразивши собою ясність і серйозність задуму живописця.
Стриманий на похвалу Крамский, яка завжди дуже точно визначала переваги робіт своїх побратимів-художників, писав про картину: «Між 3-4 тисячами номерів, випущених Айвазовським у світ, є речі феноменальні й назавжди такими залишаться, наприклад, Море в Третьякова, написане чотири роки тому (тобто коли людині було вже більше 70 років)… На ній нічого нема, крім неба й води, але вода – це океан безмежний, не бурхливий, але що колишеться, суворий, нескінченний, а небо, якщо можливо, ще бесконечне. Це одна із самих грандіозних картин, які я тільки знаю». Не випадково Крамский помістив цю картину Айвазовського в інтер'єр свого мальовничого добутку “Нерозважне горе”.
Глибоко драматичні переживання героїні картини, її сюжет - протистояння людини горю, можливість витримати удари долі - підкреслюються пейзажем Айвазовського, зображеним за спиною жінки.
Множинні враження від спостереження морської стихії, її життя, руху лягли в основу пейзажу Айвазовського. У ньому художник узагальнив і свої знання, і свою любов до Чорного моря.
Ритм хвиль, що йдуть одна за одною і гряди хмар своїм невтомним рухом створюють образ стихії, що таїть у собі грізні бури. «Дух Божий, що носиться над безоднею», - ці біблійні слова вимовив Крамский, стоячи біля картини. Тут немає ні найменшої зовнішньої ефектності, і немов забуті романтичні захоплення юності. Усе полагоджено абсолютній правді у відтворенні природи на полотні. Айвазовський впритул наблизився до реалістичного мистецтва, що несли в життя художники-передвижники. І хоча він не був членом Товариства пересувних виставок, главою якого був Крамский, знаменитий мариніст у своїй творчості 1880-х років розділяв багато принципів, що лежали в основі реалістичного напрямку живопису другої половини XIX сторіччя.
Досвід життя, уміння відібрати зорові враження, сконцентрувати їх, не повторити вже висловлене в колишніх картинах допомогли великому майстрові створити одну із самих чудових своїх марин.
Творчий шлях майстра був складний. Романтичні риси поступово замінилися в його мистецтві реалістичними. Від яркої мальовничої гами й ефектів висвітлення, які переважали в ранніх роботах , Айвазовський перейшов до більш стриманих і правдивих колірних відносин. Особливо помітно це в картині “Чорне море” й одному із самих великих полотен - “Хвиля”. Художник створив більше шести тисяч добутків.
Серед всіх живописців миру одним із кращих поетів моря став по праву Іван Костянтинович Айвазовський. У безлічі своїх епічних за масштабом добутків він повніше всього відтворив основні стани й перетворення моря, його гладь, що зачаровує, далечінь і хвилюючу безодню. У його творчості втілився духовний досвід людства, що споконвіків любувалася пишнотою водної стихії. Айвазовський навчив багато поколінь людей правильно бачити море й насолоджуватися його вражаючою красою. Їм створено близько 6000 добутків.
Айвазовський писав море то радісними, сяючими незліченними сонячними відблисками, то суворим і хмурим, то врочисто спокійним, але найчастіше він зображував його бушуючим. Чудові полотна И. К. Айвазовського прикрашають багато музеїв миру. Але воістину картинна галерея у Феодосії була й залишається скарбницею його створінь: у ній виставлене більше 400 картин художника.
Література
1. Барсамов Н., Барсамова С. Феодосийская картинная галерея имени И. К. Айвазовского.- Симферополь: Крымиздат, 1955
2. Большая Советская Энциклопедия
3. Українська Радянська Енциклопедія
4. Кузьмин Н.П. И.К.Айвазовский и его произведения-СПБ, 1901
5. Ресурси інтернет