Реферат на тему:
Культура середньовічної Англії XI – XV століть.
Матеріальна культура, природні умови, демографічна ситуація.
В XI ст. населення Британських островів складало близько 2 млн. людей. Напередодні епідемії чуми середині XIV ст. населення Англії та Уельсу досягло З 750 тис. із щільністю 70 на кв. милю, після пошесті цей показник знову було досягнуто лише близько 1500 p. Найбільшими містами країни були Лондон (більше 30 тис. населення), Йорк (10 тис.), Норідж, Ковентрі, Плімут, Лінкольн і Брістоль (більше 5 тис.). Голодомори траплялися в середньому кожні 6 років; від голоду та епідемій найбільше страждали міста із великим скупченням населення.
Знаряддя праці, що застосовувались у виробництві та сільському господарстві, були доволі примітивним, що, зокрема, спричиняло низьку продуктивність землеробства. Додатковими причинами цього були також недостатнє використання металу у сільськогосподарському реманенті, знаряддях і невисока енергозабезпеченість; головними джерелами енергії були фізична сила людей і тварин; лише потім, наприкінці Середньовіччя, почали активніше використовувати енергію води, вітру, видобувати деревинне та кам’яне вугілля й використовувати його для плавки металу. З XII ст. будували домниці, отримуючи в результаті поліпшене залізо та чавун, у XIV ст. виник сучасний процес металургії, коли англійські домни вже виплавляли за добу майже 1,5 т чавуну. Прогрес металообробки та техніки сприяв розвиткові військової справи. З XIV ст. почали використовувати артилерію, а із розміщенням гармат на рухомому лафеті їх роль у війнах суттєво зросла (Столітня війна, війна Троянд).
Примітивна система шляхів сполучення країни не сприяла полегшенню контактів та торгівлі. На певному рівні підтримувалися всього три шляхи (що існували власне з римських часів): Лондон – Рідінг, Лондон – Бірмінгем та Лондон – Лінкольн, тому основними шляхами сполучень залишалися річки, мандрівки якими були більш зручними та безпечними.
Провідною в цьому сенсі була роль Темзи. Розширенню торгових контактів сприяло удосконалення суднобудування, в чому англійці спочатку наслідували скандинавським вікінгам, а потім ганзейцям та французам. Великий військовий флот використовували, зокрема, Ричард І та Едуард III.
У VIII – XIII ст. відбувалося потепління клімату, яке сприяло продуктивності землеробства. У деяких графствах Англії почали навіть закладати виноградники. У XV ст. потепління закінчилося, і почали формуватися наближені до сучасних кліматичні умови Британських островів із вологим, але м'яким кліматом. У ХІІ – ХІІІ ст. відбувалася інтенсивна розчистка землі (внутрішня колонізація) – вирубування лісів, прокладання шляхів, залучення до землеробства нових земельних угідь. В цілому це характеризувало екстенсивний характер ведення господарства. Площа англійських лісів скоротилася більше, ніж на чверть. Цей процес призводив до ерозії ґрунтів, утворенню величезних заплавних лук та збільшенням шкоди від бур’янів.
Шлюб і сім'я, статева мораль.
Погляди на інститут шлюбу та стосунки статей пройшли у добу Середньовіччя довгу еволюцію. У добу раннього Середньовіччя домінував той погляд, що будь-які статеві зносини є гріхом, тому на шлюб дивилися теж як на справу гріховну. Достойними християнами вважалися лише ті люди, що ведуть аскетичний спосіб життя, який передбачає відмову від шлюбу. Тому тривалий час зберігалися нехристиянські форми сім’ї – різні варіанти тимчасового співжиття або просто статевих зносин. На початку IX ст. у доктрині церкви перемогла ідея Августина Блаженного,
що співжиття у шлюбі – це гріх, який можна простити, і від цього часу поширився християнський шлюб, який передбачав моногамію
(наявність одної дружини/чоловіка) та нерозторгнення. Єдиним приводом для розлучення вважалася нездатність народити дитину. З XII ст. встановилося уявлення про шлюб як про одне з церковних таїнств, з’являється обряд вінчання. Парадоксом середньовічної свідомості є суворе ставлення до подружньої зради, нерівні шлюби та одночасне легальне існування публічних будинків, масовість таких явищ як позашлюбні діти та порушення обітниці безшлюбності ченцями та священиками.
Спосіб життя сім'ї теж не відповідав сучасним уявленням. Люди жили домогосподарчими групами,
які включали, крім подружжя та дітей, їх батьків та родичів, співмешканок чи коханок голови сім'ї з дітьми. Уявлення про необхідність якоїсь емоційної основи шлюбу на початку Середньовіччя не існувало, і його основою вважалися плотські зносини, які, втім, не вважалися інтимною сферою життя (подружні обов’язки часто виконувалися прилюдно). Шлюбний вік визначався приблизно з 14-16 років, дітей народжувалось багато, але внаслідок недостатньої гігієни, хвороб, послаблення імунітету та недоїдання 80% помирало у віці до року. Середня тривалість життя була для чоловіків 45 років, а для жінок 35. Соціальний статус і права жінки були слабо забезпеченими. Причинами цього були загалом патріархальний характер суспільства, в якому провідну роль відігравав чоловік.
Певна зміна ставлення до жінки відбулася у ХІІ – ХІІІ ст., коли серед пануючої верстви Англії поширилася французька традиція куртуазії
(ввічливості). В її основі лежало уявлення про те, що спосіб життя та спілкування благородних людей має відрізнятися від звичаїв простого народу. Найвідомішим проявом куртуазії стало куртуазне (духовне) кохання та культ Дами, які пропагувалися у піснях трубадурів і труверів та в лицарських романах. Однією з причин шанобливого ставлення до шляхетних жінок було й те, що жінок було менше, ніж чоловіків, причому об’єктом куртуазії були лише жінки шляхетного стану. Все ж таке ставлення все ж було рідким явищем, і у XIV – XV ст. домінували прагматичні і “прозаїчні” погляди на роль і призначення жінки, подружнє життя, які багато в чому суперечать як поширеному у той час офіційному церковно-містичному ставленню до шлюбу, так і сучасним уявленням.
Освіта.
Від англосаксонських часів осередками освіченості залишалися монастирі, які готували кліриків
– чиновників та священників. З ХІ – ХІІ ст. стандарти освіти дещо змінилися у бік підвищення її якості та рівня. В Англії, як і у всій Західній Європі відбувався процес духовного та культурного зростання, накопичення знань, розвитку науки. Поширилася система парафіяльних та кафедральних шкіл, виникли осередки світської освіти. Зберігає свій авторитет Кентерберійська школа, але провідними центрами освіти стали університети – Оксфордський
(заснований у 1167 p.) та Кембріджський
(1209 р.). Структурно університети складалися за загальноєвропейським стандартом з трьох факультетів: теологічного (богословського), правничого та медичного. Обов’язковим для всіх студентів було вивчення вільних мистецтв – риторики, логіки, музики, математики та ін. Суспільна та політична вага університетів поступово зростала, проявом чого стало право обирати своїх представників до парламенту.
Філософська та суспільна думка.
Бурхливі політичні події в Англії початку XIII ст., пов’язані із виданням Великої хартії, активізували суспільно-політичну думку, викликали появу низки наукових праць та трактатів. Найвизначнішим вченим у галузі політичної думки був єпископ лінкольнський Роберт Гроссетест.
У праці “Основи королівської влади та тиранії” він захищав права підданих короля від сваволі урядовців. Гроссетест вважав, що мешканці країни мають право повстати проти неправедного короля, який порушує звичаї та не виконує належним чином свої обов’язки. Вчений та церковний діяч Джон із Солсбері
створив “Полікратік” – працю, присвячену дослідженню взаємостосунків світської та церковної влад.
У XIII ст. в Оксфорді викладав і займався науковою роботою видатний англійський мислитель Роджер Бекон
(1214 – 1294 рр.). Його заслугою є цінні досліди в галузі хімії (він самостійно винайшов порох), оптики, обґрунтування традиційного потім для англійської філософської та наукової думки емпіризму
– учення про те, що найголовнішими джерелами знань та уявлень про світ є досліди та експерименти.
Основною філософською доктриною доби Середньовіччя була близька до богослів’я схоластика
– система формально-логічних положень релігійної філософії (від латинської schola – школа). Схоласти намагалися науковим, методичним, філософським шляхом з’ясувати співвідношення між вірою та розумом. Крайні напрями схоластики або відстоювали повну пасивність, злиденність розуму, або навпаки, доходили до обстоювання його великих можливостей у самостійному пізнанні навколишнього світу (раціоналізм).
До духовного та розумового самовдосконалення закликав визначний філософ Ансельм Кентерберійський
(1033 – 1100 рр.), який брав активну участь у загальноєвропейських філософських дискусіях. Його творчості властиві елементи раціоналізму та гуманізму. Наприкінці XIII ст. проти пануючої в схоластиці доктрини Фоми Аквінського (томізму)
виступив англійський філософ-францисканець Дуне Скот
(1265 – 1308 рр.). Він вважав, що можливості розуму у питаннях віри обмежені, проте вони величезні у справі логічного пізнання навколишнього світу. Іншим критиком томізму став Вільям Оккам,
який заперечував наявність у Бога “плану творіння” і наголошував на спонтанності цього процесу, що виключало традиційні уявлення про “божеський задум”. У XIV ст. отримал
Мистецтво та архітектура.
Найвиразнішим проявом розвитку мистецтв доби англійського Середньовіччя є пам'ятки архітектури, оскільки вони поєднували в собі (в прикрасах та оздобленні) також твори інших жанрів – живопису, скульптури. З ХІ – ХІІ ст. до наших часів дійшли три типи архітектурних споруд – собори, монастирі та замки Це обумовлено тим, що саме будівлі релігійного та військово-адміністративного призначення створювалися із каменю, на відміну від більшості інших, дерев’яних.
Після Нормандського завоювання в Англії, як і скрізь у Західній Європі поширився романський стиль
в архітектурі. Крім суто архітектурних особливостей романіка відбивала певне світобачення та світовідчуття людей тої доби. Романські храми-фортеці – прості і суворі у зовнішньому оздобленні, із міцними стінами та баштами, їх внутрішній простір – тісний із незначним освітленням, розписаний картинами з життя Христа, Богоматері, зображеннями святих Портал (головний вхід) соборів прикрашався скульптурами та барельєфами, апокаліптичними картинами Страшного суду Найвідомішими спорудами цього типу є собори в Йорку
(з 1070 р.) та Даргемі
(з 1093 р.) Вони відзначаються більшими розмірами та сміливістю проекту, ніж аналогічні будівлі на континенті.
Із Нормандським завоюванням в Англії також поширилося будівництво мурованих замків королів та баронів. Вони пройшли еволюцію від донжона
(багатоповерхової башти) до цілого комплексу оборонних укріплень, які розташовувались у стратегічно важливих місцевостях на височинах. Внаслідок тривалої боротьби королів з баронами у Центральній та Східній Англії замків збереглося дуже мало (Тауер, Віндзор, Дувр),
більшість збереглася в Уельсі (Карнарвон, Гарлех
та ін.) та на півночі. Вражаючою інженерно-архітектурною спорудою був Лондонський міст
через Темзу (994 р.) – на якому стояли будинки та магазини, і під яким пропливали кораблі.
3 кінця XII – XIII ст. в Англії поширюється готичний
архітектурний стиль. Його ознакою стало стрільчасте склепіння, яке конструктивно було більш досконале, ніж романське арочне. Це дозволило зменшити навантаження на стіни, споруди стали більш легкими та високими. Внутрішній простір храмів збільшився, став вище, був краще освітлений завдяки великим вітражам. Дах храмових башт став гострим (шпиль), стіни зміцнювали стрільчасті зовнішні контрфорси. Портали, як і раніше, прикрашалися скульптурами та барельєфами. Найвідомішими спорудами готичного стилю є собори у Лічфілді
(з 1170 р.), Пітерборо, Кентербері, Екзетері,
церкви та школи Оксфорду, які вже мають ознаки “прикрашеної готики” – більш пишного оздоблення.
Зразком образотворчого мистецтва є книжкові мініатюри, зокрема у “Псалтирі королеви Марії”
(XIV ст.), який містить більше 600 малюнків на різні релігійні, біблійні теми, що демонструють високий рівень майстерності художників.
Література.
Нормандське завоювання обумовило певні специфічні особливості мовного розвитку. Головною з них було поширення в Англійському королівстві трьох мов – французької серед правлячої верстви, англійської серед широких мас населення та латини у церковних справах й адміністрації. Це позначилося на мовному та жанровому характері англійської середньовічної літератури.
У середовищі феодалів найбільш популярним жанром була лицарська поезія,
яка була принесена з Франції співаками-поетами труверами.
Найпоширенішим проявом лицарської поезії був римований лицарський роман,
який відбивав звичаї вищої феодальної верстви, пропагував героїчні подвиги, кодекс лицарської моралі, зразки людських чеснот. Найбільше поширення отримали романи про короля Артура та лицарів Круглого столу. Коріння цього циклу – історичні та легендарні перекази кельтського епосу, які спочатку були записані у Франції, французькою мовою, а у XII1 – XIV ст. з’явилися в перекладі англійською. Збереглися такі романи артурівського циклу англійською мовою: “Артур”, “Артур і Мерлін”, “Івейн та Гавейн”, “Ланселот Озерний”, “Смерть Артура”, “Персеваль Уельський”, “Сер Трістрем”. Їх літературний рівень дещо нижчий, ніж у франкомовних оригіналів. У лицарських романах вперше в літературі з’явилося глибоке зображення індивідуальності, психології, інтимних та романтичних переживань. Від епічних творів раннього Середньовіччя лицарські романи відрізняються тим, що вони вже повністю є продуктом людської фантазії, творчого вимислу.
Пам’ятками народної поезії нормандської доби є фабліо
– короткі віршовані оповіді анекдотичного характеру. Цей жанр, як і лицарський роман, теж прийшов із Франції. У фабліо зображувався повсякденний побут епохи, звичайне життя міщан, купців, ченців, без якоїсь ідеалізації та прикрашення. В народі були популярні кумедні оповідання про тварин – бестіарії.
У другій половині XIV ст. відбувається формування на основі синтезу, злиття різномовних літературних тенденцій національної англійської літератури. У творчості письменників цієї доби середньовічні літературні жанри здобули найвищого художнього втілення.
Невідомий автор близько 1390 p. створив вершину англійського лицарського роману – “Сер Гавейн і Зелений лицар”.
В романі, що тематично близький до артурівського циклу, описується конфлікт між обов’язком честі та самозбереженням, глибоко розкривається характер героя, лицаря Гавейна, якого зображено цілком реалістично, а не як абстрактний набір позитивних якостей.
Близькою до народних уподобань є поема “Видіння про Петра-орача” Вільяма Ленгленда
(Langland, 1332 – 1400 рр.). Поема – пристрасна алегорична проповідь проти соціальної нерівності, на захист інтересів та прав простого народу. Дослідники припускають, що твір було написано під враженням повстання Уота Тайлера. Петро-орач досягає у “Видінні” надзвичайної величі, наближеної до святості, до Бога. Протилежне ставлення до народних низів представлене в творах поета Джона Гауера
(Gower, 1325 – 1408 рр.). Його поема “Глас волаючого” передбачає всілякі негаразди для ладу країни від соціальних вибухів, ідеалом Гауера є “старі добрі часи”, коли кожен стан знав своє місце, а життя було більш шляхетне.
Найвизначнішою постаттю середньовічної англійської літератури є Джеффрі Чосер
(Chaucer, 1340 – 1400 рр.), “батько англійської поезії”. Життєвий шлях Чосера склався таким чином, що він був знайомий із життям усіх прошарків англійського суспільства, багато подорожував по Європі, став надзвичайно ерудованою людиною, обізнаною із культурними та літературними течіями Англії, Італії, Франції. На його творчість вплинули ідейні тенденції Італії XIV ст., де вже виникали гуманістичні концепції, існувала більша духовна свобода, яка призвела згодом до Відродження. Твори Чосера змальовують широку панораму життя середньовічної Англії, лицарства, купецтва, міщан, селянства, духовенства, звичаїв епохи.
Творчість Чосера поділяється на три періоди. В перший період (1360 – 1372 рр.) він заклав формальні основи нової англійської літератури: виробляв літературну мову і форми складання віршів. Чосер писав на лондонському діалекті, який після нього став основою англійської літературної мови. Його творчим досягненням був переклад найвизначнішої пам'ятки французької середньовічної літератури – “Романа про Троянду” та творів латинського філософа Боеція. У другий період (1372 – 1385 рр.) Чосер познайомився із творами Данте, Петрарки і Бокаччо, створив такі поетичні твори, як “Парламент птахів”, “Дім слави”, “Троїл та Крессіда”, “Легенда про славних жінок”. Третій період (1385 – 1400 рр.) був зайнятий роботою Чосера над “Кентерберійськими оповіданнями”
– підсумковим твором середньовічної англійської літератури, який об'єднує усі поширені на той час жанри – лицарський роман, фабліо, церковну легенду, повчальну оповідь, бестіарій, алегорію.
Важливою пам’яткою англійської літератури доби Проторенесансу був твір Томаса Мелорі
(Malory, 1395 – 1471 рр.) “Смерть Артура”. Знаходячись 20 років в ув’язненні під час війн Троянд, Мелорі майстерно об’єднав усі відомі до того артурівські легенди в одному творі.
У XV ст. мав місце розквіт народної поетично-пісенної творчості. Саме в цей час була створена більшість балад
– епічних пісень, що оспівують якусь подію легендарного, історичного або побутового характеру. Найпопулярнішим героєм балад став вільний стрілець Робін Гуд (Hood). До сьогодні дійшло близько 300 баладних сюжетів, а всього балад на ці сюжети нараховується більше тисячі.
Термінологічний словник:
Courtoisie
–
куртуазія, ввічливість; fabliaux
–
фабліо; bestiaria
–
бестіарій, оповідання про тварин; morality, interludes
–
мораліте та інтерлюдії, жанри драми.
Література:
1. Гуревич А. Категории средневековой культуры. – М., 1984.
2. Добиаш-Рождественская О. Культура западноевропейского средневековья. – М., 1987.
3. Сапрыкин Ю.М. От Чосера до Шекспира: этические и политические идеи в Англии. – М., 1985.
4. Соколов В. Средневековая философия. – М., 1979.
5. Всемирная история искусств. – Т.3-4. – М., 1956-1957.
6. Всеобщая история архитектуры. – T.1. – М., I960.
7. Алексеев М.П. Литература средневековой Англии и Шотландии. – М., 1984.
8. История всемирной литературы. – Т.2-3. – М., 1984-1985.
9. История Европы: В 8 т. – Т.2. – М., 1992.